CC BY
35Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации». Том 22 (61). № 3. 2009 г. С. 103-110.
ТЮРКСКОЕ ЛИТЕРАТУРОВЕДЕНИЕ
УДК 821.161.2
ХУДОЖНе ОСЯГНЕННЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКИХ РЕАЛ1Й В ОПОВ1ДАНН1 МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО «В ПУТАХ ШАЙТАНА»
Гуменюк В. I.
У стал детально аналiзуeться одне з кримських оповщань класика укра!нсько! лтератури доби раннього модершзму. Звертасться особлива увага на роль кримсь-котатарських реалш у його вишуканiй образнш системi. Письменник не обмежуеть-ся принадною етнографiчною екзотикою, а досягае з !! допомогою iмпресiонiстично! настроевосп, фiлософiчно! медитативностi.
Ключов1 слова: Коцюбинський, кримськi оповiдання, кримськотатарськi реали, поетика.
Вступ. Кримськi мотиви в творчосп Михайла Коцюбинського були предметом вивчення багатьох дослiдникiв [див. зокрема: Калениченко 1968, 1983. 1984; Коцю-бинська-Сфименко 1972; Шева 1964]. Однак окремi твори письменника, основою образностi в яких слугують кримськi, зокрема кримськотатарсью, реали, ще потре-бують грунтовного лiтературознавчого аналiзу. Ця моя стаття, як i попередня, в якш розглянуто оповiдання «Пiд мшаретами» [Гуменюк 2009], покликано певною мiрою заповнити цю прогалину.
Оповщання М. Коцюбинського «В путах шайтана» (1899) мае авторське жанро-ве означення «Нарис». Оповщання це в багатьох сво!х аспектах традицшне - тут вельми ретельно, з мальовничою етнографiчною колоритнiстю, часом навт з вира-зними натуралютичними подробицями вiдтворено побутовi картини кримськотатар-ського приморського села наприкiнцi Х1Х столiття. Однак ця реалiстична традицш-нiсть образно! фактури подана в ракурс аж нiяк не традицшному, ознаменованому згаданим жанровим означенням. Тут маемо двi нiбито мало пов'язаш мiж собою частини. Дещо подiбним чином сполученi й двi частини вiрша Лесi Укра!нки «Ури-вки з листа» (цикл «Кримсью вщгуки»). I оця позiрна малопов'язанiсть, бущмто не-дбалiсть (отак собi автор кинув шби ненароком два грайливих мазки, двi барвистi плями) надае особливо! вишуканостi (легкостi, ескiзностi - «нарисовостЬ») насправ-дi глибоко продуманш та стрункiй композицi! твору. Перегук натуралютично точ-них картин витворюе неповторну атмосферу, своерщну iмпресiонiстичну настрое-вiсть, яка прилучае нас до вщчуття й осягнення властиво! твору фiлософiчностi. Та-ка манера ще бшьш явна в пiзнiшiй творчосп М. Коцюбинського, скажiмо, в повют «Fata morgana», але вже в кримських оповщаннях автора, зокрема в нарис «В путах шайтана» вона виразно вщчутна.
Ще одна явлена тут суттева риса нетрадицiйностi, «нарисовосп» художнього письма - вiдсутнiсть ч^ко виписано! фабули, близькiсть епiчного сюжету твору до
лiричного. Згадана колоритшсть побутових деталей, етнографiчна достовiрнiсть, виразшсть портретних та пейзажних штрихiв не означена безпосередньо оповща-чем, голос якого важливий, але вкрай ненав'язливий i нiби вiдсунутий на другий план, а подаеться крiзь призму внутршнього сприйняття персонаж1в, насамперед кримськотатарсько! дiвчини Емене. Емене вже далеко не шдлггок i сягнула того в> ку, коли треба думати про замiжжя. Вiдтак згiдно зi сво!м статусом вона повинна, коли не зайнята роботою, сидiти вдома й не виходити за меж двору, а коли раптом мае з'явитися псть чоловiчо! статi, про що звичайно сповiщае спецiальний вхвдний дзвоник. зникати у сво!й юмнап чи принаймнi, як доводиться потрапляти гостевi на очi (як-от при частуванш), запинатися чадрою. Необхiднiсть дотримуватися суворих традицiйних приписiв та природш для юного вiку поривання (щкавють до навколи-шнього свiту, потреба в спшкуванш, мрiйливiсть) вступають у конфлшт, який ста-новить основу пе! емоцшно! напруги, яка надае епiчному письму М. Коцюбинсько-го i глибоко! драматично! тривожностi, i зворушливо! лiрично! схвильованостi.
Ми с^чаемося з Емене у святковий день, байрам, коли самота, на яку прире-чена мусульманська дiвчина в цвт лiт, самота, не притлумлена буденною хатньою й городньою роботою, вщчуваеться дуже гостро. Промовистi мусульмансью реалп, на якi звертаеться пильна увага вже в перших абзацах, вщразу ж надають оповiдi особливого колориту. З нагоди байраму батько дiвчини хадж (себто той, хто здшс-нив почесний хадж до святих мюць) Бекiр Мемет-оглу вдруге подавсь «до мечету», звiдки, точшше з мiнарету долинае голос муедзина, тдкреслюючи гнiтючу тишу. Внутрiшне молодече сприйняття означених реалiй ще не скуте суспшьними умов-ностями й далеке вщ належно! побожностi, тому поклики мулли в цьому сприйнятп «скрипучi, як немазане колесо, рiзкi» [Коцюбинський 1988, с. 278; надат при поси-ланнi на це видання вказуеться сторiнка в тексп]. До того ж вони аж нiяк не здатнi розвiяти «святну нуду», яка так глибоко дшмае мрiйливу запальну юнку. Тож у И сприйнятп навiть пес може здатися святотатцем:
В самому повтр1 розлита нуда, про нуду тихо дзюрчить струмок по камтчи-ках подв1р 'я, од нуди скаче на ланцюгу старий пес ¡, глухо побрязкуючи зал1зом, хри-пливим голосом скаржиться небовг:
- Алла-алла!.. Алла-алла!.. [с. 279].
Коли зважити на те, що дещо подiбнi гуки щойно доносилися до дiвочих вух з високого мшарету («Ла алла... шь алла-а...»), то можна лише подивуватись тш осо-бливш силi затаено! й майже не усвщомлено! пркоти, яка ятрить душу юно! добро-порядно! кримчаночки.
Вщтворюючи неповторш кримськi краевиди, автор ненав'язливо, але промови-сто акцентуе увагу на розкиданих по схилах пр плантацiях тютюну й винограду (саме на таких плантащях в будень зайняте мюцеве ж1ноцтво, зокрема й Емене), на розмщених нижче «розюшних вiллах "гяурiв" з рядками чорних струнких кипари-сiв». Авторська поетизащя чарiвних пейзаж1в не позбавлена сумовитого вщтшку, до того ж вона виявляеться вельми тактовно й поступаеться розкриттю св^осприйман-ня геро!нi:
Емене байдужно дивиться на знайомий краевид: гй нудно... [с. 278].
104
Особливу роль у творi вщграють лакошчш й мальовничо-тривожш морськi пейзаж^ радше пейзажнi штрихи, якi раз-у-раз, немов своерщт рефрени, увираз-нюють оповiдь:
А далi було море.
Блакитне, слтучо-блакитне, як кримське небо, воно млiло у спец лтнього дня, дихало млою i, делiкатними тонами зливаючись з далеким небосклоном, чарувало й вабило у свою чисту, теплу йрадiсну блакить...
З правого боку горбатою ттню ли в море Аюдаг i, мов спраглий у спеку звiр, припав до води [с. 278].
Очi гг, як i думка, блукають десь по далекому безкрайому морю.
А воно, невинне i чисте, як дiвчина, в слтучо-блакитних шатах, з низкою пер-лiв-пiни на шиг, рад^но осмiхаeться до берега, i пеститься, i тулиться до нього, немов кохаюча ттота. Далеко од берега грае в морi табун веселих дельфiнiв: чорт потвори, мов виводок чортiв, виплигують з глибини, перекидаються в повiтрi, стрiмголов трнають в море i знов виринають, щоб наново розпочати веселi грища [с. 282].
Але навт таю краевиди не здатш розвiяти душевно! скрути Емене. Нщо, на-вггь велична краса моря, не тшить !!. Бшьше того, в цих тонко, шби акварельно ви-писаних морських пейзажах вщлунюються складш переживання дiвочо! душь
На якусь хвилю увагу дiвчини привертае велика жаба, така ж самотня, як i вона сама. Описовi жаби, не лише доволi мальовничому, але й звуково виразному («тд-няла окату голову i випускае з себе згуки, раз жалiбнi, повш скарги й мелоди, то знов сердит^ буркотлив^ немов всередиш у не!, в !! великому бшастому черевi щось клекотить»), присвячено мало не три абзаци, яю завершуються характерним (ре-френним) шдсумком: «Але й се видалось !й нудним» [с. 279].
Навiть така чи не едина розвага юно! кримсько! татарки як святкове вбрання не тшить дiвчини нi ще! митi, нi пiзнiше, коли вона тсля гострих переживань знову впадае в «святну нуду». Етнографiчна детальшсть, rрунтовнiсть, може, навiть прис-кшливють в описi того вбрання, так само як i ретельна виписашсть морських пейза-жiв чи окато! жаби, невiддiльна вiд дiткливо! передачi душевного стану геро!нi:
Емене скинула з тг капщ, затиснула мiж колта червою шаровари i почала мити ноги. Слтуче сонце осявало струнку постать татарки, грало на рудих, свiжо-пофарбованих косах, жовтому халатi i червоних шароварах, i тдмальован чорним брови i червот, теж пофарбоват, нiгтi на руках i ногах так i блищали до сонця, мов наведен полтурою [с. 279].
Емене розчесала й заплела дрiбушками свог червот, як пломть, фарбоваш коси, накинула на себе новий халат з дивними арабесками й тдперезалася косинкою так, що яскраво розмальований ктець гг закривав гг фiгуру, вiдповiдно етикетовi, ззаду нижче стану. Потому вона начепила на шию свое багатство - рясне намисто з золотих дукачiв, а на голову накинула маленький фез, густо зашитий монетами. Легка чадра на плечi i червон капц доповняли гг туалету. Лишалося ще на-рум 'янити лиця та звести докупи фарбою дуги брiв. Коли вона була готова, то ви-глядала, як тдтський божок, i була дуже задоволена з себе.
105
Та на подвгр 'г, куди вона повагом вийшла, ткому було милуватися красунею. Б1дна д1вчина з1тхнула [с. 283-284].
Ц портретш описи дещо перегукуються з тими, яю подае Леся Укра!нка у своему вiршi «Татарочка» з циклу «Кримсью спогади» [Укра!нка 1975, с. 106].
Отож ш звичш пейзажi, нi святковi стро!, нiщо не спроможне розраяти прикру нудьгу спрагло! повноти життя мршливо! юнки. Навiть моменти особливо гострих та iнтенсивних переживань, якi набувають у психолопзованому епiчному викладi статусу подш, подiевих вузлiв, лише тдкреслюють, так само як, скаж1мо, й поклики мулли з мшарету, тоскно-тужливий стан дiвочо! душi, невiддiльний вщ переважно зворушливо лiрично! атмосфери першо! частини оповiдання. Такою подiею не так зовшшнього ряду, як виразно вiдтворюваних автором психiчних процесiв у ествi геро!нi, стала поява в полi !! зору вродливого парубка Септара, «краси кучуккойсь-кого [себто села Кучук Кой] парубоцтва», в якого, як стае очевидно, таемно закоха-на Емене. Ця поява виписана з характерною для М. Коцюбинського образною дина-мшою, в якш змiни планiв зображення реалш римуються зi змiнами плину душев-них переживань персонажа:
Д1вчина хлюпалась у теплт вод1, коли враз, глянувши на прибережт осел1, вона так / заклякла, з1гнута й зацтетла. Те, що гг защкавило, було не що тше, як трое осгдланих коней тд танком в1лли, а коло них татарин-провгдник, видимо, чекав на когось. Та ось од быог ст1ни будинку оддшились дв1 жточ1 постат1, тоню, висою, мов молод/ кипариси, 7 тдШшли до коней. Тут Емене не витримала, вискочила з води 7 без капщв, мокрими ногами, переб1гла подв1р 'я, злягла на тин 7 щкаво вистави-ла голову з-за древа. Серце в нег тьохнуло: вона тзнала Септара... [с. 279].
«.так i заклякла», «Серце в не! тьохнуло», а дат - «гаряча хвиля кровi б'е !й до серця й голови», «Серце в грудях тршалось, як риба в рущ» - щ й подiбнi промо-висп фразеолопзми, яю з'ясовують несподiване дiвоче збудження, своерщним ре-френним пунктиром проходять ^зь легке мереживо образних деталей, виразно ро-зкриваючи затаеш в них пiдтекстовi нюанси.
В опиш провiдника Септара та пов'язаних з ним реалiй особливо ч^ко просте-жуються характернi для пашвно! у творi оповiдно! манери два наративш плани, тут автор-оповiдач часом шби мiняеться мiсцями з геро!нею i означаеться дещо вiдчутнi-ше, а потiм знову на перший план виходить сприйняття Емене, вщтак Септар пода-еться одразу з двох точок зору - iронiчно! авторсько! та захоплено! дiвочо!:
Емене так i !ла очима провщника. А вiн, круто упершись рукою в бш, випинав золотом шшг груди i зухвалим хижим поглядом оглядав жшку в синьому... На його гладко голеному, червоному й блискучому, як стиглий помщор, виду, що виглядав з-тд кругло! з золотим верхом шапочки, малювалась зарозумшсть з одтшком пре-зирства до жiноти, яка свiдчила, що вш добре розiбрав смак провщницького життя, та що не одна московська «бариня его любил. денга давал» i що вiн на п «денга гулял». Емене любувалася його мiцним, здоровим, як опрок, тiлом, тiсно затяжним в тонке сукно, його нахабним поглядом, який приймала за ознаку смшивосп й ли-царського духу [с. 280].
Психолопзована гра рiзних точок зору, рiзних емоцiйних вiдтiнкiв власне i е суттевою прикметою iмпресiонiстичого письма. Так само пойняте рiзними нюанса-
106
ми й авторське ставлення до палких почутпв Емене, оповщач не лише наголошуе на ïx на1вносп, а й поетизуе свiтлi поривання юно! душi:
Вiн здавався ш ясним мiсяцем, що одбився в морi ïï серця та простяг блискучий шлях до щастя [с. 280].
Грайлива компашя вершникiв, яка так схвилювала Емене, сприймаеться ще й з iншоï точки зору. Бентежну хвилю дiвочого зачудування осадив раптовий вхщний дзвоник, осоружнiсть якого для дiвчини пiдкреслюеться вiдповiдними еттетами («ро-збитий дзвоник», «проxрипiв дзвоник»). Саме той дзвоник, який сповщае про при-буття у двiр чужого мужчини, внаслiдок чого дiвчинi належить ховатися. Кiлькома лаконiчними штрихами подаеться колоритна й виразна характеристика прибульця, а водночас ескiзно окреслюеться один з цiлком можливих варiантiв розвитку побутовоï фабули, яка загалом в оповiданнi, як зазначалося, не грае першорядно1' ролi:
... ледве Емене встигла сховатися, як у двiр увшшов ïï батько, старий xаджi Бе-кiр в товарисга молодого рiзника Мустафи. З сим богобшним рiзником, що на-скрiзь пропах овечим лоем, старий xаджi вiчно мав справи, в яких будучшсть Емене грала не останню роль [с. 280-281].
Вiдкрита зору Емене та шших присутнix на обшст звивиста гiрська дорога, на якш подорожнi (як ось компашя вершниюв - кавалькада, що тривалий час е в творi одним з композицшних центрiв) то зникають з очей, то з'являються знову, дае змогу автору вшьно вдаватися до динамiчно й пластично виразних (можна навiть сказати, кiнематографiчно виразних) образних штрих1в та чiтко й невимушено окреслювати суттевi в художньому текст реалiï i ïx рiзнограннi сприйняття персонажами.
- Кепек [Собака] !.. - зi злiсним лакошзмом пiдсумовуе свое промовисте мовчазне сприйняття кiнноï компанiï, а радше проводника Септара, старий хадж Бекiр.
Це ключове тут слово «кепек», яке поим не раз вiдлунюеться в болюних пережи-ваннях-роздумах дiвчини, стае iмпульсом ïï розлого-експресивного внутрiшнього монологу, в якому означаеться не лише прикра образа за, як здаеться Емене, вкрай не-справедливе ставлення до ïï iдеалу, а й прозирае наростання бунтiвливоï незгоди з традищями, що обмежують волю кримськотатарськоï жшки, з чим пов'язана добро-зичлива заздрiсть до жшок iз середовища «гяурiв»: Емене «мала очЬ> i «бачила там жшку - iстоту вiльну, товариша - не рабиню мужчини. бачила, як та «невiрна» жш-ка гойдалася на човнi, смiялася, жартувала з чужими мужчинами, як вона гарцювала на кош або лазила по горах та люах, заходила до мечету, мов до себе в хату» [с. 281].
Щд безнастанний супровщ якщо не поклику муедзина, то давно слуxаноï й пе-реслуxаноï, цього разу зверненоï до гостя батьковоï оповiдi про вщвщання святих мiсць («старий xаджi, може, вже сотий раз оповщав про свою подорж до Мекки»), дiвчина продовжуе снувати свш внутрiшнiй монолог, пойнятий увиразненими ïï яс-кравою уявою вiзiями:
...уявляеться Емене картина, яку вона бачила з виноградника i яка ïï сильно вразила. Там, над морем, nid злотистими eid заходячого сонця кипарисами, танцю-ють гяури. Мов рiзнобарвнi метелики, пурхають дiвчата по зеленому морiжку, а хлопц niдбiгають до них, обтмають отак впоперек, стискають руки... зазирають в очi i крутятьсяразом, як зiрванi втром квтки... [с. 282].
107
А !! дшсне становище невблаганно, неухильно контрастуе з осяяними палкою уявою юними пориваннями.
Ще одна подiя, котра на якусь мить вщгнала журливють Емене i пройняла не лише !!, але й !! лiтню матiр гострим збудженням, - випадкова поява в !хньому дворi двох нетатарських дiвчат, якi заблукали й марно намагалися розпитатися дороги. Здаеться, увесь свш захват мало знаним !м життям, за яким дос випадало спостерь гати тшьки здаля, дiвчина та !! мапр просто обрушили на прибулих, тож «незабаром европейки опинились немов у неволi у диких; вони почали уже боятись коли не за цшсть боюв, то за одежу... не випускаючи !х з рук, татарки позносили !м усяких ласощiв: частували !х кислим молоком з брудно! посудини, свiжим iнжиром та сма-женими на овечiм лою коржиками» [с. 283].
На основi цього невеликого оповiдання можна написати цiлу етнографiчну роз-вщку про умови побуту кримських татар Ивденнобережжя, особливостi !хнiх зви-ча!в, господарювання, архiтектури, одягу, кулiнарi! тощо. Але ще раз хочеться шдк-реслити, що всi цi дбайливо виписаш деталi невiддiльнi (i щойно наведена цитата це знов шдтверджуе) вiд глибинного художнього психологiзму, вони напрочуд елеган-тно увиразнюють своерщну поетичну систем твору.
Морськi, а також прсью пейзажi, релiгiйнi реали, зокрема батьковi оповiдi про подорожi до святих мiсць, рух кавалькади вершникiв на чолi з Септаром (наприкшщ першо! частини оповiдання поява кавалькади, що надвечiр поверталася з прогулян-ки, та !! сприйняття дiвчиною становить особливий, емоцiйно насичений акорд), згадаш етнографiчнi штрихи й пасаж - все це, тдпорядковане насамперед розкрит-тю внутрiшнього свггу геро!нi, перебувае у вишуканому перегуку, являе собою шби полiфонiчну взаемодда рiзнорiдних музичних тем, що сприяють творенню неповторно! iмпресiонiстично! настроевосп.
Конфлiкт, який таемно ятриться в душi Емене, у другiй частиш оповiдання на-бувае зримiших зовшшшх ознак, хоч уже безпосередньо не пов'язаний з дiвочими переживаннями. Дiя тут вiдбуваеться пiзно вечерi, коли «муедзин востанне про-скрипiв iз мiнарета «ла алла». i правовiрнi спочивають». Похмурi тьмянi пейзаж вщповщають суворiй урочостi панiвного в цш частинi настрою:
... невсипуще море бухае десь вдалеку, немов незримий велет видихае з себе ден-ну спеку, та зорi тремтять в тчтй прохолодi, ховаючись одна по одтй за чорт, як хмари, шпилi яйли [с. 283].
В урочистт тишi чулось лиш бухання моря та срiбне, мелодтне цвiрiнькання твденного цвiркуна. В далеких гаях тоненьким голоском плакала сплюшка: сплю-ю... сплю-ю... Чорн гори стояли, мов привиди, й дивились на злотистий вiд мiсяця шлях на морi, що весь тремтiв i мтився золотою лускою [с. 286].
Сшьський люд (звюно, самi чоловши) зiбрався в прихистку генуезько! башти за кавою. Тут круг вогню, який «осявае смагл обличчя», «пщбгавши схщним звичаем ноги, сидять бородам хадж1 у великих завоях i просп мусульмани у фезах». Властива таким зiбранням поважшсть ниш особливо вiдчутна, адже поруч з хадж1 Бек1ром си-дить «миршавий турок у бiлому халатi та зеленш чалмi» (поки що слово «миршавий» лишаеться нiби непомiченим, випадковим, принаймнi нейтральним, як слово «ху-дий») - то софта, поважна духовна особа зi Стамбула. Його тривала проповiдь, виклад
108
яко1' займае чи не половину друго1' частини твору, проповщь «майстерна й поетична», вiдтiнена згаданими пейзажними штрихами, зводиться врештi до категоричного шд-сумку - негоже правовiрним скнiти у ворожш 1'м краш гяурiв, тож слiд негайно пере-биратися в ту крашу, де шдданщв захищае «справедливий i мудрий султан».
Та попри рщюсну красномовшсть прибульця, окрiм xаджi Бекiра, у якого «го-рiла душа», жоден з тих, хто, здавалося, уважно дослухався до навального плину палких ств, не пiдтримав його - правовiрнi «сидiли зi спущеними очима, i немов лукава усмшка блукала по ïx смаглих лицях», осяяних вогнем багаття (псиxологiчнi деталi, як здебшьшого завжди у М. Коцюбинського вельми виразш у свош мальов-ничостi й пластичностi). Незручну мовчанку, яка затягнулася i «ставала прикрою», несподiвано перервав Септар, котрий, може, й менш красномовно, але цшком пере-конливо висловив мовчазш мiркування бiльшостi присутнix, мiркування, квштесен-щею яких можна вважати його лакошчний вираз: «Гяур живе i нам дае жити».
Кiлькома промовистими штрихами М. Коцюбинський тонко й зримо передае i психолопю маси, i психолопю окремих ïï представниюв, насамперед таких двох анта-гонiстiв як Септар та хадж Бекiр. Отсля несхвальних звернень останнього до проводника той не змовчав i вщрубав: «.тебе заздрощi хапають за моï зарiбки, яких ти через власну запеклiсть не маеш». А далi подаеться лаконiчний авторський коментар, в якому своерiдно поеднуються як iронiя оповiдача, так i елементи внутршнього монологу персонажа: «Ах, се була правда, глибоко, старанно затаена правда.» [с. 288].
Знов зринае вже знане нам слово «кепек», яке тепер ще й посилюеться - «асма кепек!» [«скажений пес!»]. Реакщя на таку лайку, шби несумюну з постаттю поваж-ного xаджi, подаеться з характерним тут виразним лакошзмом: «Очi в провiдника наллялися кров'ю i вилiзли наверх, як у барана, але Септар перемк- себе». Вш зреш-тою «круто обернувшись, вщшшов, насвистуючи до танцю».
Враженi до глибини душi (гадали, «що зараз розступиться земля»), ^зш фанатики, непримиренш борцi з новими суспшьними вiяннями софта й хадж Беюр, по-кинутi всiма, виглядали тепер просто немiчними й нещасними людьми, до потер-пань яких, здаеться, навпь природа не лишалась байдужою: «Сумш i розчарованi, виливали CT^i один одному своï жалi - i, немов спочуваючи 1'м, зiтxало оддалiк море та тоненьким голоском плакала в гаях сплюшка.» [с. 288].
Висновки. Хоч в оповщанш, надто в другш його частит виразш публщистичш штрихи, все ж воно надто далеке вщ однозначноï публiцистичностi. Вирування при-страстей, суспiльнi конфлiкти, рiзкi протистояння, так само як, скашмо, ранiше вщ-значенi етнографiчнi пасаж1, важливi як у першш, так i в другш частиш твору, - все зрештою проймаеться грою iмпресiонiстичниx нюаншв, таемничою недомовленiстю. Оповiдач, здаеться, цшком на бощ Септара в його щейному двобоï з хадж1 Беюром, але згадаймо, з якою iронiею вiн перед тим змальовував постать провщника. До того ж за якусь мить вш уже начебто сшвчувае хадж1 Бекiру й софть Хiба ж у справдi фа-натичнiй проповiдi останнього немае i переконливих аргументiв? Ui аргументи пев-ною мiрою перегукуються з тими, що ïx так само пристрасно висловлюе Леся Украш-ка в цикт «Кримськi спогади», зокрема у вiршi «Негода» [Украïнка 1975, с. 104-105]. Де межа мiж релтйним обскурантизмом, який сковуе людську волю, i плщними тра-дицiями минулого, якi дають змогу плекати й розвивати власну щентичнють? На це та
109
iншi подiбнi питання твiр не дае готових вичерпних вiдповiдей, але ставить цi питан-ня гостро й хвилююче, сягаючи граней незглибимо! художньо! фiлософiчностi.
Неоднозначний, пойнятий грою настроево-семантичних вiдтiнкiв i заголовок тво-ру. Що воно, пута шайтана - тi затаеш прагнення до волi, що проймають ество юно! Емене, чи закостенш приписи, яю тут волю так ршуче й немилосердно обмежують?
Список л^ератури
1. Гуменюк B.I. Художне осягнення кримськотатарських реалш в оповвданш Михайла Ко-цюбинського «Шд мшаретами» [Текст]/ B.I. Гуменюк // Культура народов Причерноморья: Научный журнал. - 2009. - № 158. - С. 44-46.
2. Калениченко Н.Л. Михайло Коцюбинський [Текст]/ Н.Л. Калениченко // 1сторш укра!н-сько! лггератури : у 8 т. - Т. 5. - К. : Наукова думка, 1968. - 524 с. - С. 151-152.
3. Калениченко Н. Л. Укра!нська лггература кшця XIX - початку ХХ ст.: Напрямки, течи [Текст]/ Н.Л. Калениченко. - К., 1983
4. Калениченко Н.Л. Михайло Коцюбинський: Нарис життя i творчосп [Текст]/ Н.Л. Калениченко. - К., 1984.
5. Коцюбинська-Сфименко З.Х. Крим в житп i творчосп М.М. Коцюбинського / З.Х. Ко-цюбинська-Сфименко [Текст]// Коцюбинський М. На камеш: Кримсью оповвдання та ли-сти. - С1мферополь : Таврш, 1972. - 120 с.
6. Коцюбинський М.М. Твори: у 2 т. - К.: Наукова думка, 1988 [Текст]/ Михайло Коцюбин-ський. - Т. 1. - 579 с.
7. Укра!нка Леся. З1брання творгв : у 12 т. [Текст]/ Леся Укра!нка. - К. : Наукова думка, 1975-1979. - Т. 1. - 448 с.
8. Шева О.С. М.М. Коцюбинський i Крим [Текст]/ Олександр Шева // Коцюбинський М. Кримсью оповщання. - С1мферополь : Крим, 1964. - 128 с.
Гуменюк В.И. Художественное постижение крымскотатарских реалий в рассказе Михаила Коцюбинского «В путах шайтана»
В статье детально анализируется один из крымских рассказов классика украинской литературы эпохи раннего модернизма. Особое внимание обращается на крымскотатарские реалии в его изысканной образной системе. Писатель не ограничивается привлекательной этнографической экзотикой, а достигает с ее помощью импрессионистической одухотворенности, философичной медитативности.
Ключевые слова: Коцюбинский, крымские рассказы, крымскотатарские реалии, поэтика.
Humeniuk V.I. The artistic comprehension of crimeatatarian reality in Mykhaylo Kotsiubynsky's short story "In the chains of devil"
The author of the article investigates one of the Crimean short stories by the classic of Ukrainian literature of the epoch of early modernism. Special attention he pays on the crimeatatarian reality in its image system. The writer does not limit himself by attractive ethnographic description, but he achieves with the help of it the impressionistic mood and the philosophical considerateness.
Key words: Kotsiubynsky, Crimean short stories, crimeatatarian reality, poetics.
Статья поступила в редакцию 27.08.2009 г.
110
