CC BY
6JURIDICAL SCIENCES
1СТОРИЧНИЙ ОГЛЯД СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ Д1ЯЛЬНОСТ1 НЕДЕРЖАВНИХ 1НСТИТУЦ1Й В ЗАРУБ1ЖНИХ КРАШАХ У КОНТЕКСТ1
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ
Клименко Н.Г.
кандидат наук з державного управлгння, доцент, докторант кафедри глобалктики, евроттеграцШ та управлгння нацгональною безпекою НащональноЧ академи державного управлгння при Президентовi Украши
HISTORICAL REVIEW OF THE FORMATION AND DEVELOPMENT OF STATE REGULATION OF THE ACTIVITIES OF NON-STATE INSTITUTIONS IN FOREIGN COUNTRIES IN
THE CONTEXT OF SECURITY
Klimenko N. G.
PhD (Public Administration), associate professor, doctoral student of the Department of globalistics, European integration and national security administration National Academy for Public Administration under the President of Ukraine
АНОТАЦ1Я
У статп здшснено юторичний огляд формування недержавних шституцш та становления i розвитку державного регулювання ïx дiяльностi у крашах Стародавнього свиу у контекст забезпечення безпеки (Вавилон, Iндiя, Грецiя, Рим), в епоху середньовiччя, ново1 та новiтньоï iсторiï у проввдних крашах Захвдно1' £вропи (Антя, Францiя, Нiмеччина, Iталiя).
ABSTRACT
The article presents a historical review of the formation of non-state institutions and the formation and development of state regulation of their activities in the countries of the Ancient World in the context of security (Babylon, India, Greece, Rome), in the Middle Ages, the new and modern history of the leading countries of Western Europe (England, France, Germany, Italy).
Ключовi слова: зарубiжний досввд державного регулювання дiяльностi, недержавш шституцп, без-пека, нацюнальна безпека, становлення та розвиток державного регулювання.
Keywords: foreign experience of state regulation of activity, non-state institutions, security, national security, formation and development of state regulation.
Постановка проблеми. В умовах побудови демократично1 держави, громадянського суспшь-ства та ринково1 економши надзвичайно гостро по-стае питання забезпечення балансу штереав мiж владою, бiзнесом та громадянським суспшьством. Тому проблема забезпечення ефективного державного регулювання дiяльностi недержавних шституцш надзвичайно актуальна для сучасно1 Украши. Особливо це стосуеться забезпечення нацiональноï безпеки, оскшьки вiдповiдно до Закону Украши "Про основи нацюнально1' безпеки Украши" ïï об'ектами е людина i громадянин, суспiльство та держава [26].
Аналiз останнiх дослвджень та публiкацiй. Iсторiя становлення та розвитку державного регулювання (у тому числ лщензування, надання дозвшьних послуг, державно1' реестрацiï) дiяльностi недержавних шституцш знайшли деяке ввдобра-ження у дослiдженняx О. Кашперського, Л. Кор-мич, Н. Субаново1', А. Тумановой О. Харитонова, М. Шевченка, Л. Шестак та iншиx.
Так, Л. Шестак [35, с. 34-38] у дослвдженш гстори запровадження лщензування зазначае, що у рiзних крашах цей процес вiдбувався не рiв-номiрно. Зокрема, французьке законодавство ще у 1810 р. мiстило норми, яш забороняли вiдкривати окремi тдприемства без дозволу префекта, якщо !х дiяльнiсть становила небезпеку для переачних гро-мадян. До таких тдприемств належали такi, що зовсiм не могли бути вщкрип на територп мiст чи iнших населених пункпв; пiдприемства, що могли знаходитися в межах населених пункпв, але за умови забезпечення безпеки виробництва та дгяль-ностi; пвдприемства, якi могли функцюнувати в будь-якiй мiсцевостi, але шд постiйним полщейсь-ким наглядом. У той же час як у Росшськш iмперii, до складу я^' входила значна частина украшських земель, потреба у врегулюваннi захисту штересш держави i суспiльства виникла лише пiсля скасу-вання кршацтва у 1861 р.
М. Шевченко [30] звертае увагу на юторш гро-мадських органiзацiй в УкраМ, Л. Кормич, Д. Ше-
лест, С. Бабш [17] та I. Котляров [18] в рамках до-слвджень, зокрема, розглядають юторш виник-нення полiтичних партiй.
Видшення мевир1шеми\ рашше частин за-гальноТ проблеми. Як сввдчить аналiз наукових праць, iсторiя виникнення недержавних шституцш та становлення i розвитку державного регулювання !х дiяльностi науковцями дослвджена досить фрагментарно. Зазвичай науковi працi присвяченi до-слвдженню окремих видiв недержавних iнституцiй та певних видiв державного регулювання !х д!яль-ностi. Проте питання забезпечення безпеки у цьому контекстi залишаються поза !х увагою.
Метою статтi е дослвдження на пiдставi наукових праць вггчизняних та зарубiжних науковщв з iсторii, економiки, полiтологií, права та державного управлшня iсторii' виникнення недержавних шституцш i становлення та розвитку державного регулювання Гх дiяльностi у кранах Стародавнього свпу, в епоху середньовiччя, ново! та новиньо! iсторii у провщних крагнах Захвдно! £вропи у кон-текстi забезпечення безпеки людини, сусшльства, держави та довк1лля.
Виклад основного матерiалу. Держава з най-давшших часiв опiкувалась питаннями забезпечення власно! безпеки (зокрема, у Давньому Gгиптi самим тяжким злочином вважався заколот або iншi форми вистутв проти iснуючого ладу [9]) та державного регулювання певних видiв дiяльностi.
Писемнi сввдчення про юнування державного регулювання дiяльностi у крагнах Стародавнього свiту зазвичай вiдображенi у правових джерелах. Так, Закони Вавилонського царя Хаммураш (17921750 р. до н. е.) мютять норми щодо л!кв1дацп велико! приватно! торгiвлi - купцi були зобов'язаш або залишити це заняття або стати державними служ-бовцями (тамкарами) вступивши зi сво!м капiталом та товарами на державну службу i продавати дер-жавнi товари, вiддаючи прибуток держава За це вони отримували право здшснювати самостiйну приватну торгiвлю. Крiм того, Закони мiстять норми щодо контролю за кредитно-фшансовими вiдносинами (позиками, залогами, передачею пред-метiв на збершання, лихварством) [6; 38]. Державна влада опiкувалась цими питаннями з метою забезпечення власно! безпеки, у першу чергу економ!ч-но!, та захисту населення вiд боргово! залежностi та рабства з метою уникнення заворушень.
Появу перших недержавних шституцш, га нашу думку, можна ввднести до VI ст. до н.е., оск1льки першi згадки про полиичш партii зустрiчаються ще у працях мислителiв античностi. Так, давньогрецький фiлософ Аристотель у [2] писав про боротьбу у VI ст. до н.е. в Аттищ м1ж трьома партiями: педiакiв (велик! землевласники, жителi р!внин) на чол з Л!кургом, як1 прагнули до олшархи, паралiйцiв (торгово-ремiсниче населення узбережжя), яш, переважно домагалися середнього способу правлшня та дiакрiйцiв (селяни, жител гористо! мiсцевостi), яку очолював Писистрат, який здавався найбшьшим прихильником демократ!!. А також про ворожнечу м!ж Партш знап та Партш народу у Афшах.
Полiтичнi клуби (гетери), члени яких при встуш приносили присягу, в тiй чи шшш формi iснували майже в ycix грецьких MicTax [36, с. 144].
Варто також згадати Союз Шфагоршщв (VI-IV ст. до н.е.), який був створений як релшшно-мо-ральне товариство, а згодом перетворився у полгтичну пaртiю члени яко! прагнули до перетво-рень державного ладу на оcновi вчення Шфагора, що призвело до переcлiдyвaнь його послщовнишв та фiзичного !х знищення пiд час повстання у Кро-тонi [36, с. 142-145].
Згадки про юнування у Стародавньому Римi рiзного роду корпорaцi!, колегi! релшйного характеру мicтятьcя в Законах XII таблиць [25, с 108], яш датуються V ст. до н.е.
У Стародавньому Римi для створення корпо-рaцi! була необхвдна нaявнicть у нiй не менш трьох членiв - tres faciunt collegium. У нaйдaвнiшy епоху не передбачалося попередшх умов для !! створення, однак дiяльнicть недержавно! шституци не повинна була шкодити "пyблiчним справам". Проте з часом з'явились вимоги, вiдповiдно до яких недержавна шститущя могла створюватися "тiльки з дозволу закону, чи сенататусконсульта, чи постанови прин-цепса". Так, у I ст. до н.е. було запроваджено низку обмежень, пов'язаних з полиичними, релiгiйними та морально-етичними мiркyвaннями. Наприклад, сенатусконсульт у 64 р. до н.е. розпустив yci колеги, як1 пicля розcлiдyвaння мaгicтрaтiв було визнано шквдливими для громадського порядку. Через 6 рошв !х було вщновлено, однак ще через 2 роки сенат знов постановив лшвщувати колеги, що перетворилися у полиичш клуби. Ще дaлi пiшов Ю. Цезар, який лiквiдyвaв yci колеги та корпорацп, крiм нaйдaвнiшиx. Що ж стосуеться можливоcтi створення оргашзацш, то законом О. Августа було встановлено загальне правило, зпдно з яким для створення об'еднань потрiбен був дозвiл сенату [25, 109-110]. Проте такий дозвш мiг бути наданий у за-гaльнiй формi cпiльним (единим) дозволом на дiяльнicть тих чи шших iнcтитyцiй з вiдповiдними завданнями i правами.
Це сввдчить про формування дозвiльного порядку утворення корпорaцiй. Корпорaцiя могла мати свш особливий статут, однак це не було обов'язковим. Необхщними були наявнють майна корпорaцi!, каси (чи скарбниц!) та довiрено! особи, що дiялa ввд iменi корпорaцi!. Припинялися корпо-рaцi! вибуттям !! члешв; забороною !! д!яльносп органами державного управлшня або судом; закш-ченням строку або досягненням цшей, що передба-чалися при утворенш корпорaцi!; власним рiшенням !! члешв [25, с. 110-111].
Кр!м того варто зазначити, що в останш вши юнування !мперп ремicничi об'еднання були шдпо-рядковaнi держaвнiй влaдi. Члени колеги були зобов'язаш беззаперечно виконувати держaвнi замо-влення i обкладалися грошовим податком [40, с. 147].
Згадки про партп у Стародавньому Рим! ввдно-сяться до чаав кризи республ!ки (к1нець II—I ст. до н.е.). У цей час велась боротьба м1ж парпею попу-
лярiв, що в основному виражала штереси сшьсь-кого плебсу, i парпею оптиматiв, яка ввдстоювала права та привiлеi' нобiлiтету, що представляв пат-рицiанськi i знатнi плебейськ1 родини та мав доступ до вищих державних посад [10, с. 467].
Також у Стародавньому Римi мали мiсце еле-менти державного регулювання окремих видiв дiяльностi, зокрема, встановлювалась державна мо-нополiя на виробництво та обробку шовку, вироб-ництво зброК, торгiвлю хлiбом, зовнiшню торпвлю. Державою регламентувались умови працi в ремюничих майстернях, час торгiвлi, максимальш ставки оплати працi, максимальнi щни на товари [15, с. 100]. Зокрема, у 301 р. урядом iмператора Дюклепана був виданий "Едикт про цши", яким встановлювались максимальш цши та товари та максимальний рiвень оплати працi [40, с. 150].
У Стародавнш Iндii складен м1ж II ст. до н.е. та II ст. н.е. Закони Ману [8] також мiстять норми державного регулювання дiяльностi щодо кредиту-вання, лихварства, лiкарськоi дiяльностi, зовшшньо] торгiвлi. Зазначеними законами встановлювалась заборона азартних ^ор. До повнова-жень царя вiднесено право призначити купiвельнi i продажнi цiни вах товарiв, що продаються. Крiм того, Закони Ману передбачали, що: "Цар повинен конфiскувати все майно [гуртового торпвця], який з жадоби вивозить товари, торгiвля якими надана царевi або [вивiз яких] заборонений" [8].
Першi об'еднання вiльних мiських ремюнишв у корпорацп з'являються в "класичну епоху" (II ст. до н.е. - V ст. н.е.), а спадковють занять та становища сприяе появi професiйних каст (замкнених ен-догамних груп людей, яш об'еднуються вiдповiдно до виконуваних у суспiльствi функцiй, належнiсть до яких е довiчною та спадковою i переход з однiеi в шшу теоретично неможливий). Зазначенi об'еднання здшснювали контроль за дiяльнiстю та способом життя сво!х члешв i забезпечували умови для професшно! дiяльностi [7, с. 421; 11, с. 178; 33, с. 37; 41, с. 26].
Згодом, iз започаткуванням феодальних ввдно-син, у 1нди з'являються гшьдп (sreni), як вщгра-ють значну роль в економiчному життi, оск1льки охоплюють практично ус види економiчноi дiяль-носп, встановлюють цiни та стандарти якосл, а також розмiр зарплати пращвнишв. Цi параметри мали силу закону i пiдтримувались монархом та державою. Держава також визнавала законодавчi права гiльдiй стосовно сво!х члешв. Повноваження суду гшьдп поширювались не лише на економiчну сферу, але й виконували функцii соцiального та медичного забезпечення [37, с. 132]. Пльдш очо-лював старiйшина (зазвичай найбагатший член гшьдп). Ця посада була спадковою, але iнодi мали мюце i вибори. Цi професшш об'еднання були впливовими i могли мати власну печатку та прапор. 1х головне завдання полягало у забезпеченн прав та усшшнох' пращ члешв на територп краши. Завдяки багатству гшьдп могли вiдiгравати вщчутш роль у суспiльствi i здшснювати вплив на державу. В "АртхашастрГ' згадуються випадки, коли гiльдii
ставали настiльки могутнiми, що !хш збройнi фор-мування могли становити загрозу для армп монарха [37, с. 133].
Отже, на нашу думку, iндiйськi касти також можна вважати недержавними iнституцiями. На тдгвердження щех' думки варто зазначити слова Д. Неру про те, що "кастова система була системою груп, побудованих за принципом розпод^ обов'язшв та занять... Щ групи майже в усiх випад-ках були професшними, кожна з них спецiалiзува-лась на якомусь занятп чи ремеслi. Таким чином, вони були свого роду професшними союзами або гiльдiями ремюнишв" [23, с. 264].
У Кита1 торгiвельно-ремiсничi об'еднання на-зивались ханами, виникли у епоху середньовiччя i проюнували аж до ХХ ст. Вони мали статути, яш регламентували процес виробництва, встановлю-вали цiни на продукцш, виборних старших, сво! прапори та свята. Проте на ввдшну вiд европейсь-ких цех1в вони не брали учасп у мюцевому управ-лiннi, мали фiскальнi функцп i знаходились пiд контролем влади [41, с. 41, 117].
Вищезазначене дозволяе дшти висновку, що першi недержавнi iнституцii як i державне регулювання !х дiяльностi з'явились ще у кра1нах Старо-давнього свiту, законодавство яких мютило норми, що регламентували певнi види !х дiяльностi, яка не повинна була шкодити "публiчним справам", а також стояли на захисп штереав держави (зокрема, встановлювали державну монополiю, регулювали зовнiшню та внутршню економiчну дiяльнiсть, пе-решкоджали перетворенню вiльного населення на рабiв тощо).
Виникнення цехових органiзацiй середнь-овiчнiй Cвропi датуеться XI ст. (у 1061 р. у Парижi був створений цех свiчникiв). Свропейський се-редньовiчний цех - це сшлка ремiсникiв однiеi про-фесii, який захищав сво!х членiв (але не був вироб-ничим об'еднанням). Цех мав статут, суд, прапор та цехову будiвлю, де проводилися збори, i був вiйсь-ковою одиницею. Його очолював виборний магiс. Цех складався з майстрiв, пiдмайстрiв та учшв i ре-гламентував виробничу дiяльнiсть, яка обмежува-лась встановленням правил, обсягiв та умов вироб-ництва i продажу товарiв, а також контролем за ви-конанням цих правил. Зокрема, цех регламентував техшку виробництва, забороняв технiчнi удоскона-лення, забезпечував рiвнiсть, усував конкуренцш та встановлював к1льк1сть учнiв i пiдмайстрiв, яких мiг мати майстер та обсяг сировини, яку вш мiг при-дбати, а також захищав вщ конкуренцii, оскiльки щоб займатися ремеслом необх1дно було вступити до цеху [33, с. 152-153; 39, с. 245; 40, с. 245-246]. У Франци цехи були знищеш лише у 1791 р., а най-довше проюнували у Шмеччиш - до початку XIX ст. [40, с. 627].
Писемш свщчення про регламентацiю за-снування недержавних iнституцiй в епоху середнь-овiччя мiстяться у "Книзi правосуддня" з Орлеа^ (близько 1260 р.), у якш викладенi правила утво-рення корпорацiй. Зокрема, Н § 2 говорить, що кор-поращя може бути утворена тiльки на основi чiткоi угоди i !й належить лише те, що в уводi оговорено.
Корпоращя може створюватися ! мати юридичш силу ! у випадку майново! нер!вносл сторш. Тод! бвдний вносить своею працею та розумовими зд!б-ностями таку ж долю, як багатий грошима та зе-мельними володшнями [1, с. 143].
У шнщ XII ст. у Францп, а у XIII ст. у Англи та Шмеччиш в ход! буд!вництва великих кам'яних споруд з'являються буд!вельш братства, як1 об'еднували майстр!в та робггаишв. Занепад цехового ладу у XV ст. призв!в до необхвдносл збли-ження серед каменяр!в. 25.04.1459 р. у м. Регенс-бурз! на конгрес твденно- та середньо-шмецьких братств каменяр!в був обговорений та записаний "Статут" шмецького буд!вельного братства, який був затверджений 03.10.1498 р. у м. Страсбурз! грамотою !мператора Максимшана, який сам був членом цього братства. Головними братствами були визнаш страсбурзьке, вщенське, кельнське ! цюр!хське, визнана !х судова влада, шш1 братства, що знаходились в !х межах, визнавались залежними [36, с. 290-296]. Проте з часом, у 16.08.1731 р. братства каменяр!в були скасоваш Ыперським положениям про ремесла, яке тдпорядковувало цехи влад! ! забороняло страйки ремюнишв ! союзи тд-майстр!в [36, с. 303]. На змшу професшним братствам каменяр!в прийшли таемш масонсьш лож1 (релшйно-етичш оргашзацп космополитичного характеру), яю запозичили символ!ку братств, !х сим-волшу та обряди.
Купщ для захисту сво!х штереав об'еднува-лись у пльди. Пльд1я будувала в мютах торгов! двори (факторп), забезпечувала безпеку при!жджих людей. Заснований у XII ст. як союз купщв, Ганзей-ський союз був найвщомшим об'еднанням купець-ких пльдш, який у XIII ст. перетворився у союз мют швшчно-захвдно! Свропи, що мали автономне управлшня та власш закони, ! формально проюнував до 1669 р.
До ввдомих европейських приватних торпвельних об'еднань належать Ост-Индшсьш ак-цюнерш компани, найвщомшими з яких е Британ-ська (1600-1858 рр.), яка зпдно з харпею Слиза-вети I отримала монопольне право на торпвлю з Ост-Iндiею; Голландська (1602-1798 рр.), яка чеканила власну монету та укладала угоди з шшими державами [41, с. 77-78]. Обидв! компанп мали свш прапор, приватну армш та флот.
До перших релшйних оргашзацш, як1, на нашу думку, можна вважати недержавними шституц1ями належать чернеч! ордени Римо-Католицько! церкви. Одним з перших католицьких ордешв, що мав свш статут, регламент ! чгтку структуру, ро-зроблеш засновником монастиря у Монте-Кассшо у VI ст., е католицький орден св. Бенедикта, який юнуе ! доа. До найвщомших ордешв належить ! заснований у 1540 р. I. Лойолою орден езутв. Його статут був затверджений буллою папи Павла III (зважаючи на те, що римським папам належала як ! духовна так ! свгтська влада, !х вимоги щодо ство-рення та регламентаци д!яльносл недержавних ш-ституцш релшшного характеру, а також д1яльносп, що зачшала штереси церкви, поширювались на ус! католицьш кра!ни). На чол ордену стояв генерал,
що обирався по життево ! мав необмежену владу за винятком - без згоди ради ! члешв ордену вш не шг зм!нювати укладення ордену або доповнювати його новими статутами [3, с. 62-63]. Орден д1яв на тери-торп уае! Свропи, засновував езу!тськ1 колеги, як1 боролись з щеями реформаци. Його члени займа-лися мююнерською д1яльнютю в Америщ, Iндii, Японп та Кита! [36, с. 351-354].
У перших десятилитях XVII ст. орден езутв досяг тако! могутносп та впливу, яких не мало жодне товариство у свт. 1х д!яльнють не об-межувалась мююнерством, оск1льки вони активно втручались у внутршш справи европейських краш, брали участь у змовах в Англи, Голланди, кпани, Франц!!, а також виправдовували вбивство заради досягнення мети, що не могло не турбувати свгтську владу. Це призвело до закриття представ-ництв ордену та вигнання його члешв з багатьох кра!н. Так, у 1759 р. у Португали з подач! мшютра Помбаля орден був закритий. Згодом, у 1761 р. парламент Францп оголосив, що статути ордена супе-речать законам держави. Закриття та вигнання ордену шдтримала сустльна думка, що дало мож-ливють королю у 1764 р. тдтримати !!. З Юершського твострова езутв було вигнано вна-слщок повстання у Мадрид! у 1766 р. та подаль-шого судового розгляду, яке довело !х участь у змов! у 1767 р. Згодом до гоншь приеднались Си-цил!я, Неаполь та Парма. Загальне ненависть до ордену змусила папу Клемента XIV провести роз-слщування його д1яльносп, за тдсумками якого 21.07.1773 р. орден було скасовано [36, с. 355-356]. Указ Петра I про вигнання езутв з Росшсько! !м-пери д!яв до 1772 р. ! був вщмшений Катериною II, але згодом 13.03.1820 р. Олександр I тдписав но-вий указ про вислання езу!т!в [36, с. 489-490]. Ус! !х навчальш заклади були закрит!, а майно конф!сковане. У прим!тц! до статп 219 Статуту про паспорти того часу зазначалося: "1езуиты ни подъ какимъ видомъ и наименованiемъ не впускаются въ Россш. Россiйскiя Миссш и Консульства всякий разъ при выдачЪ паспортовъ ^дущимъ въ Россш духовнымъ должны требовать отъ нихъ письмен-наго объявленiя, что они ни по чему не принадлежать и не принадлежали къ iезуитскому ордену, и о таковыхъ объявленiяхъ упоминать не только въ до-несенiяхъ Министерству Иностранныхъ ДЪлъ, но и въ самыхъ паспортахъ. Высланнымъ же изъ Россiи iезуитамъ, хотя бы они и представили свидетельства объ оставленiи ими iезуитскаго ордена, в^1да-вать паспорты на возвратъ въ Россiю вовсе запрещается." [32].
Ще одним р!зновидом недержавних !нституц!й ми вважаемо засноваш у XII ст. духовно-лицарсьш ордени, найв1дом!шими з яких е ордени Тампл!ер!в (Франц1я), Госп!тальер!в (о. Родос), Тевтонський (Н!меччина), Калатрави (кпашя).
Перш! св!дчення про тампл!ер!в з'являються у датованш 1169-1184 рр. пращ юторюграфа Г!йома Т!рського, у якш значиться, що "б!дне рицарство Xристово ! Xраму Соломонова" було створене у 1118-1119 рр. у Срусалим! групою французьких ли-цар!в на чол! з Xуго де Пайеном [24, с. 67; 36, с.
247-248]. За словами Г. ^рського, метою ордену було "за можливютю турбуватися про дороги та шляхи, а особливо про охорону паломников" [28, с. 193]. У 1128 р. статут ордену бав затверджений папським легатам на Соборi в Труа, а згодом схва-лений папою Лющем II [21, с. 20, с. 27]. Орден мав печатку, його очолював магютр. Орден дiяв на те-риторп усiеi Свропи та королiвств хрестоносцiв у Святш землi. Мав земельнi володiння по всш Gвропi, а його члени були баншрами, лихварями, дипломатами, виступали третейськими суддями, яких визнавали навiть королi, займались торгiвлею [28, с. 199; 40, с. 616]. Орден мав вшськове спря-мування, приймав участь у Хрестових походах i у боротьбi проти Салах-ад-Дша.
Орден Тамплiерiв став зразком для цшо! низки подiбних iнституцiй, яш, незважаючи на вщмш-ностi у розвитку, мали певнi спiльнi риси: подвшнють спрямування орденiв (вiйськова та релшйна), яка з часом загрожувала конфлiктом з державною або церковною владою, що у подсумку призвело до !х загибелi (як це, зокрема, мало мюце в кпани, Пруссii, Францп) [36, с. 247-248].
Так, 22.07.1307 р. французька Королiвська рада прийняла рiшення про арешт тамплiерiв на те-риторii королiвства. Члени ордену були звинува-чен у ересi, засудженi та ув'язнеш у монастирях, майно конфiсковане, а керiвники страченi. 03.04.1312 р. буллою папи Клемента V орден Там-плiерiв був розпущений, а члени ордену тддава-лись гонiнням у бшьшосп краш Свропи [28, с. 211; 36, с. 247-248].
Отже, надаючи дозвiл на створення та дiяль-нiсть недержавних релiгiйних шституцш, державна та церковна влада з часом примусово !х розформо-вувала та переслщувала !х членiв аж до фiзичного знищення, якщо вбачала в !х дiяльностi, у тому чи^ мiжнароднiй, загрозу безпецi держави та церкви.
У XVI ст. римськими папами було започатко-ване регулювання видавничох' дiяльностi: спочатку буллою папи Олександра VI у 1501 р. у чотирьох нiмецьких провiнцiях Кельна, Майнца, Трiра та Магдебурга, а згодом у 1515 р. буллою папи Льва X i в шших мюцевостях. У останнiй зазначалося, що шхто не смiе н в Римi, нi в шших мютах та дiоцезах надрукувати або доручити надрукувати будь-яку книгу чи будь-який твiр iнакше як тсля ретельного розгляду i з власноручно тдписаним схваленням в Римi папського вiкарiя та магiстра священного двору, в шших мютах та дюцезах етскопа або ш-шого, хто розумiеться у вiдповiднiй науцi та упов-новаженим на те етскопом i iнквiзитором того мiста чи дюцеза, в якому книга буде друкуватися. Порушникам, крiм вилучення книг та !х публiчного спалення, а також сплати 100 дукапв в папську казну i закриття друкарш на 1 рiк, загрожувало вщлучення ввд церкви; а у випадку завзятостi - такi покарання, щоб iншi на насмiлювались поступати за !х прикладом [4, с. 120-121].
Першим ввд iменi папи опублжованим каталогом заборонених книг е виданий папою Павлом IV
у 1559 р. у Римi "Index". У ньому Bci книги в алфа-вггному порядку були роздшеш на три розряди: письменники, твори яких вже видаш i яш ними ще будуть написанi, яш безумовно забороненi; письменники, деяк твори яких забороненi через наявш в них eретицькi вчення; аношмш твори, що мiстять шкiдливi вчення. У 1564 р. з'являеться Тридентсь-кий список, який крiм списку авторiв i творiв, мiстив 10 критерпв для винесення судження про ту чи шшу книгу. Для складання та поповнення "ш-декав" папою Пieм V у 1571 р. було створено особ-ливу установу - Sancta Congregatio Indicis, за допо-могою яко! папська кyрiя здiйснювала нагляд за друкуванням у настyпнi столiття. Останнiй "Index" був виданий у 1897 р. [4, с. 121; 5, с .191].
Дослщжуючи юторш виникнення недержавних шституцш та становлення i розвитку державного регулювання !х дiяльностi у провiдних крашах Захвдно! £вропи, вважаемо за доцiльне бшьш детально зупинитись на окремих !х видах, фактах та актах законодавства, як1, на нашу думку, найбшьш яскраво характеризують це явище в 1тали, Англп, Франци та Шмеччиш з точки зору забезпечення безпеки, зокрема щодо заборон створення недер-жавних iнститyцiй, дiяльнiсть яких, зокрема, могла загрожувати iснyючомy ладовi, економiчним ште-ресам та внyтрiшнiй безпещ.
Iталiя. Партil, м1ж якими точилася запекла бо-ротьба, у кра!ш iснyвали вже у XI-XIV ст. Найб№ш тривалим був конфлiкт м1ж партiями гвельфiв (прихильник1в свiтськоl влади римського папи) та гiббелiнiв (прибiчникiв iмператорськоl влади) [19, с. 27, с. 33-34, с. 37-39, с. 55-70]. Парпя гвельфiв не була парпею у сучасному розyмiннi, але була полггичною органiзацiею, надiленою реальною владою [27].
Цехи у XIV - на початку XV ст. вщгравали важливу економiчнy, а iнодi i полiтичнy роль у житп iталiйських мiст [27]. Але на вщмшу в1д iн-ших цехових органiзацiй використовували найману працю. Найманi працiвники, зокрема чомпi (чесаль-ники шерстi), не входили до складу цех1в, !м забо-ронялось об'еднуватись в будь-як1 органiзацil навиъ у релiгiйнi братства. Зокрема, така заборона була прописана у статуп Калiмали 1302 р. Заборона зiбрань та союзiв була закрiплена комунальною владою ФлорендАх у статутах подеста комуни 1324 р. та каштана народу 1355 р. [27]. У Венецп заборо-нялись будь-як1 союзи найманих прадiвникiв. В Бо-лоны будь-яка спiлка мала бути лшвщована у три-денний термiн i каралась штрафом у 15 лАр, а у Сiенi - 25 лАр. Лише у 1378 р. щд час повстання чомпА у Флоренцп було створено три цехи найманих пращвнишв [27]. Деяк1 науковщ вважають цА цехи попередниками профспшкових органАзацАй.
Водночас слАд зазначити, що у захщноевропей-ських краíнах дАяли санкдiонованi кримАнальним законодавством заборони на утворення профспАл-кових органАзацАй: у Франци Закон Ле Шапелье 1791 р., Закон про сшвтовариства 1800 р. у Англл. У пруссьшй постановА про гАльдА! 1845 р. була повторена сувора заборона на профсшлковА ор-ганiзадií, встановлена для yсiеí Священно1 Римсько1
!мперп в державнш постанов! про гшьдп 1731 р. Заборони проюнували в Англ!! до 1824 р., у Франци до 1864 р., у Ншеччит до 1869 р. [1, с. 350].
Ан^я. З 1376 р. в крагн дшв принцип, за яким "жодна корпоращя не юнуе без згоди короля" [34, с. 125]. Тому виникнення перших акцюнерних ком-панш пов'язане з корол!вськими едиктами, патентами, грамотами [12; 29], а також актами Парламенту [20, с. 164]. Водночас, для заснування това-риств з солидарною ввдповвдальшстю товариш!в щодо борпв товариства ! неможливютю ввдчу-ження часток учасп в них, англшське законодав-ство не вимагало дозволу [13, с. 72].
У XVI ст. у сфер! м1ждержавно! торпвт з'яви-лись торгов! товариства та компанп, зокрема, "То-вариство купщв-авантюриспв" було юридичною особою, мало свое правлшня та виборних судд!в, корилось суворш дисциплш, користувалось даро-ваними королем прившеями [40, с. 250-252]. В мютах з'являються "л!врейш компаш!" (купецьк1 об'еднання замасковаш тд ремюнич! цехи) [41, с. 90].
Перший закон про цензуру в Англи видано у 1509 р. Друкована продукщя тдлягала поперед-ньому переглядов! утверситетськими професо-рами й епископом кентербершським. У 1538 р. прийнято закон про отримання корол!вського патенту для друкар!в, а у 1557 р. з шщативи держави створено Компанш видавщв, до яко! входили дру-кар!, книготорговцу як1 стали органом контролю за друком. Лише члени ще! корпораци мали право на видавничу д!яльшсть у корол!вста. З 1559 р. ва книги ! лиспвки в Англи видавалися з дозволу Ви-щого корол!вського суду, з ршенням якого змен-шувалась к1льк1сть друкарських верстапв, а також визначилися три мюта (Лондон, Оксфорд, Кембридж), у яких могли юнувати друкарш [14].
У 1585 р. З!ркова палата прийняла Ордонанс, який регламентував д!яльшсть друку в крагт. Права цензор!в набули кентербершський ! лондон-ський епископи, без !х дозволу не шг бути надруко-ваний жодний тв!р. Арх!епископ Лод 11.07.1637 р. видав декрет про книгодрукування, який визначив покарання за видання будь-яко! продукцп без коро-л!всько! лщензп (р!зки ! "стовп ганьби"). У 1641 р. Довгий парламент скасував З!ркову палату, ! ва !! постанови втратили законну силу [14].
У Англ!! також мали мюце заходи державного регулювання й шших вид!в д1яльносп. Так, закон 1515-1516 рр. зобов'язував заново розорувати земл!, перетворен! на пасовиська, а закон 1534 р. за-бороняв тримати бшьше 2 тис. овець, але !х, як правило, не дотримувались, вщбуваючись штрафами на користь казни [41, с. 87]. Кр!м того, тдписаний у 1563 р. Слизаветою I Статут зобов'язував людину у вод в!д 12 до 60 рошв, яка не мала визначених занять, працювати у сшьському господарств! у будь-якого наймача. В мануфактурнш промисловосп встановлено 15-годинний робочий день, а зарплата визначалась щор!чно ршенням мирових судд!в ви-ходячи з мшмальних засоб!в, необх1дних для життя [41, с. 92-94].
У 1597 р. за ршенням Слизавети I ганзейцям, як тримали у сво!х руках торпвлю з Швшчною Свропою, було наказано залишити Англш [41, с. 94].
У 1622 р. в Англи було створено дорадчий орган - державну комюш з торпвлг На державному р!вш заборонено вивезення сировини ! заохочув-ався вив!з готових вироб!в, у тому числ шляхом надання державних субсидш. Обмеження доступу шоземних товар!в високим митом послаблювало конкуренцш ! прияло зростанню впчизняних мануфактур [40, с. 429].
Вищезазначене було спрямоване на забезпе-чення економ!чно! та фшансово! безпеки держави, а також було спробою створити робоч! мюця для безробиного населення з метою забезпечення його мшмальними засобами до юнування.
У 1651 р. було прийнято "Навп'ацшний акт" Кромвеля, за яким в Англш та в г! колон!! дозволя-лося ввозити товари лише на англшських кораблях або кораблях кра!н, в яких вироблено щ товари. Акт був спрямований проти посередницько! торпвт [40, с. 465].
Англшсьш тор! ! вши (1678-1679 рр.). вважа-ються прототипом сучасних партш. Тор! (консерва-тори) виступали за монарх!чну владу, гх тдтри-мувала земельна аристокрапя, бшьшстъ альських дворян та вище духовенство англжансько! церкви. Вц-и (прогресивш) ввдстоювали штереси тдприем-ницьких та фшансових к1л, народш права ! старались обмежити владу короля на користь парламенту. На !х бощ перебувала обуржуазнена аристо-кратя, велика торгова та фшансова буржуаз!я ! населення великих мют [18, с. 50-51; 40, с. 600].
У 1797 та 1799 рр. в Англи з'являються зако-нодавч! положення, яш, зокрема, визнають проти-законними союзами ва товариства, члени яких в!зьмуть на себе клятвений обов'язок брати участь у будь-якому бунпвному заход! [4, с. 68].
Черговим кроком до посилення державного регулювання д!яльносп недержавних шституцш у Англи стала криза 1929-1932 рр., а тд час Друго! свггово! вшни держава взяла в сво! руки розподш сировини, палива, енергп, л!кввдувала мал! ф!рми або щдпорядкувала !х великим для виконання вшськових замовлень. Була створена система державних оргашв з регулювання господарсько! д!яль-носп. В!йна створила передумови для нацю-нал!зац11. Проте ! тсля в!йни роль державного регулювання продовжувала зростати: субсидування с!льського господарства полягало у гарантованих закуп!вельних цшах, п!льгових субсид1ях на п!дви-щення техн!чного р!вня господарства, прем1юванн! за тдвищення урожайност!; з 1946 р по 1951 р. були нацюнал!зоваш Англшський банк, вуг!льна та га-зова промисловють, електростанц!!, радю та телеба-чення, зал!зниц! та шш! види транспорту, а у 1967 р. - металургшна промисловють, у 70-х роках -судно та аиаракетне буд!вництво, для управлшня якими створено державн! органи. У промисловосп державна власн!сть складала 20%, проте це були малорентабельш галуз!, як1 потребували техн!чно! реконструкц!!, а власники акц!й отримали обл!гац!г
державного займу. На початку 80-х з 15 промисло-вих корпорацш 6 знаходились тд рiзним ступенем державного контролю [42, с. 11, 117-119, 122].
Законом 1960 р. було обмежено права ленд-лордiв стосовно фермерських господарств [42, с. 123]. У 1962 р. засновано Нацюнальну раду еко-номiчного розвитку для розробки перспективних господарських планiв, до складу яко! увшшли пред-ставники уряду, лiдери профсшлок та "капiтани ш-дустрii". 1й на допомогу було утворено "Нащо-нальне бюро економiчного розвитку", до складу якого увшшли 40 науковщв та галузевi комiтети, що виникли у 1964 р. Перспективний план був обов'язковим для державного сектора, а недержав-ний заохочувався шляхом економiчного стимулю-вання. Проте у 80-х роках урядом М. Тетчер пла-нування було обмежене та проведена часткова при-ватизащя державних компанiй. Знижено рiвень оподаткування корпорацiй, а державний бюджет став головним шструментом державного регулю-вання. Крiм того, держава сприяе розвитку малого бiзнесу, у тому чи^ шляхом зниження рiвня його оподаткування [42, с. 120-122].
Франщя. У 1275 р. королiвський ордонанс Фшпа Смiливого поставив книгопродавцiв в за-лежнiсть вiд Унiверситету, а !х дiяльнiсть пiд його контроль. На його пiдставi Унiверситетом протягом XШ-XIV ст. було видано низку статупв, як1 регу-лювали вщносини книгопродавцiв та Унiверситету, викладали !х обов'язки та регламентували дiяль-нють торгiвлi книгами [4, с. 145].
У 1561 р. з'явився закон, який зобов'язував бити розповсюджувачiв й авторiв "наклепницьких" листков i памфлепв. У випадку повторного пору-шення закону винн каралися смертною карою [22].
У 1629 р. Людовик XIII тдтвердив чиннють попередньо! цензури, зпдно вимогами яко! "нщо не могло бути надруковано" без санкци полщп та цензора, категорично заборонялася друкована про-дукцiя "ворожа релМ, королю, державi, чистотi морат, честi й репутацii приватних оаб". А Коро-лiвська декларацiя 1757 р. передбачала смертну кару "уам, кого буде викрито у написанн й друку-ваннi творiв, що мютять у собi нападки на рел^ш чи як1 схиляють до збурення умiв, ображають коро-лiвську владу та руйнують чи порушують порядок й спок1й держави" [22].
Союзи та товариства у Францп почали швидко розвиватися в ходi революцiйного руху. Зокрема, 25.07.1793 р. був прийнятий декрет, який запровад-жував покарання у 10 рошв каторжних робiт для по-садових осiб, як1 насмшилися закривати народнi товариства [4, с. 72]. Проте Законом ввд 30.10.1793 р. були забороненi клуби та жiночi товариства, а Декрет 1794 р. забороняв будь-як об'еднання, федераций Вiн також зобов'язував бюро кожного товариства негайно скласти детальний список вах його члешв i надати примiрник мiсцевiй владi. В цьому ж рощ був зачинений знаменитий якобшський клуб [4, с. 73].
Конституцiя 1795 р. забороняла створення кор-порацiй та союзiв проти iснуючого порядку, жодне товариство, що займаеться полтгачними питаннями
не могло бути об'еднане з шшим товариством [4, с. 73].
У 1810 р. видано Карний кодекс, у статтях 291294 якого встановлювалась необхiднiсть урядового дозволшня для всiх союзiв, як1 складалися з не-менше 20 оаб i мали на метi збиратися щодня чи в певнi дн для занять предметами релiгiйними, лгге-ратурними, полiтичними чи iншими. Товариство було зобов'язане дотримуватись умов, як вважа-тиме за потрiбне встановити для нього державна влада. Товариство, створене без дозволшня або яке порушило встановлен для нього умови щдлягало закриттю, а його керiвники чи адмiнiстратори -штрафу [4, с. 74].
Конституцiя 1848 р. проголосила вшьним право громадян створювати союзи, межею ще! сво-боди проголошено "права i свободу шших та сус-пiльну безпеку". Однак ця свобода була суттево об-межена урядовими законами 1849-1851 рр. правом "забороняти клуби ..., яш за сво!м характером ком-прометувати суспiльну безпеку". А спецiальним декретом вщ 25.03.1852 р. було встановлено, що уа полiтичнi союзи (таемш та в1дкрито iс^ючi) та клуби тдлягають безумовнiй заборонi; союзи, що мають бiльше нiж 20 члешв, незалежно в1д предмету та завдань (релтйш, економiчнi, науков^ лiтературнi, виборчi) повиннi отримати попереднш дозвiл уряду; вiльними вiд нього е лише союзи, шльшсть члешв яких не перевищуе 20 оаб [4, с. 7576].
Законом вщ 01.07.1901 р. регулювалася дiяль-нiсть будь-яких союзiв, що переслщували нема-терiальнi завдання (полiтичнi, науков^ лiтературнi, художнi, благодiйнi тощо). Вш розрiзняв три види асоцiацiй: незаявлеш, заявленi i заявленi та визнаш суспiльно-корисними. Асоцiацii могли створюва-тися вшьно, без будь-якого дозволу чи попередньоi заяви, аби не мали за мету щось недозволене, що суперечить законам та добрим звичаям, або спря-моване на спричинення збитшв цiлiсностi нацiо-нальноi територii чи республшансьшй формi прав-лiння; в шшому випадку асоцiацiя вважалася недшсною [4, с. 78-79]. Заяви були необхвдш для органiзацiй, що мали бажання отримати юридич^ правоздатнiсть, а попереднш дозвш був необх1дним лише для сусшльно-корисних об'еднань, що надшялись бiльш широкими правами [31, с. 70].
Промисловi торгiвельнi та iншi товариства, що переслiдували матерiальнi вигоди, регулювалися особливими законодавчими нормами цив№ного та торгового кодексу.
На передодш друго! свiтовоi вiйни п1д державний контроль було поставлено Французький банк i частково нацiоналiзовано вшськову промисловiсть [42, с. 21]. Шсля вiйни було проведено нацiо-налiзацiю: державi перейшли 5 найбiльших баншв, вугiльна та газова промисловiсть, електростанцп, вiйськова промисловiсть, транспорт, авiацiйна та частина автомобшьно! промисловостi. У 1982 р. в державну власнiсть перейшли ще 36 баншв. Нащо-налiзованi найбiльшi фiнансовi групи (кредитна система майже повнiстю стала державною). Водночас слщ зазначити, що у Франци половина п1дприемств
державного сектору - змшаш товариства, де держава е найбшьшим акцюнером [42, с. 132-133].
Варто також зазначити, що "Генеральний ком!сар!ат з планування" е органом планування з 1946 р. З акцюнерними товариствами украдаються контракти, що мютять лише стратепчш напрямки розвитку, а приватш ф!рми отримують планов! ре-комендаци.
Проте у 1986 р. урядом прийнято закон про де-нацюнал!зацш державного сектору до 1991 р., проте у 1987 р. процес приватизацп був зупинений. Одночасно було вжито заход!в щодо зниження державного адмшстративного регулювання та контролю. Таким чином тенденщя щодо згортання державного регулювання торкнулась ! Франц!! [42, с. 133-134].
Шмеччина. Перший законодавчий акт свись-ко! влади щодо друку з'являеться у 1521 р., коли був виданий спрямований проти М. Лютера Вормський едикт, третш роздш якого санкцюнував видан! стосовно друку розпорядження духовно! влади. А згодом виданий у Нюренбергу у 1524 р. !мперський указ поклав на свггських княз!в та !х уряди обов'язок наглядати за книгодруком [4, с. 121].
В середш вши в Шмеччиш в принцип! визна-валась свобода спшок. У 1555 р. !мперським указом заборонялись лише п товариства, як1 переслвдують протизаконня ! недозволення. Вперше обмеження свободи спшок з'явилися шд впливом римського права, зпдно з яким недозволеними ! незаконними е ва спшки, як1 не мають прямого дозволу на юнування. Кодекс прусського загального провшцшного права 1794 р. надавав уряду право забороняти будь-як1 союзи шляхом адмшютратив-них розпоряджень; законодавчим порядком були заборонеш т союзи, мета яких спрямована проти загального спокою, безпеки та порядку, а також ус! таемш товариства. Згодом, тд впливом подш фран-цузько! революцп едиктом 1798 р. ця заборона була поширена на ва полиичш спшки.
Шсля утворення Швшчно-Шмецького союзу законом 1832 р. були заборонен! ус! сшлки полтич-ного спрямування. Створення господарських та штелектуальних товариств у бшьшосп шмецьких княз!вств допускалось без полщейського дозволу. 19.04.1848 р. у Шмеччиш на р!вш закону визнано право створення союз!в без попереднього дозволу уряду [4, с. 90-91]. Проте законодавство розр!зняло союзи неполиичш та полгтичш, останш шдлягали регламентаци (для них була необхщна заявка на за-снування, а !х статути та списки члешв поввдомля-лись адштстрацд) [31, с. 69].
Конститущя Шмецько! !мпери 1871 р. унор-мування союз!в ввднесла до компетенцп !мперсь-кого законодавства:
згвдно з § 152 Промислового статуту не по-тр!бно попереднього дозволу для створення робгт-ничих спшок метою яких е покращення становища робггаишв;
за § 49 военного закону 1874 р. вшськовим, яш перебувають на дшснш служб!, забороняеться участь у полиичних союзах;
статтями 128 та 129 Карного Укладання забо-роняеться шд загрозою покарання створення ! на-лежшсть до союз!в юнування, оргашзащя або мета яких збершаеться в таемнищ вщ уряду, а також со-юз!в метою яких е протид1я незаконними засобами заходам управлшня або виконання закошв [4, с. 92].
У сво!й д!яльносп союзи були зобов'язаш до-тримуватись певних умов, як1 забезпечували мож-ливють нагляду за ними. В Прусси щ умови визна-чались Указом 1850 р., який встановлював за для сусшльно! безпеки способи користування правом вшьного утворення союз!в. Зпдно з цим указом адмшютратори союзу, метою якого е сусшльш ш-тереси, були зобов'язаш поввдомити мюцевш полщд статут союзу та список його члешв в триден-ний термш з дня його заснування, а також ус! змши до них, ! надавати шш! ввдомосп на Г! вимогу [4, с. 93].
Законом 1899 р. союзам, метою яких е полгтичш штереси, заборонено мати стосунки з од-норщними союзами заради сшльних цшей. Кр!м того таким союзам заборонено надавати членство жшкам, учням та шдмайстрам. Порушення ще! норми надавало полщц право законного кримшаль-ного переслщування учасник1в союзу ! його за-криття до судового ршення [4, с. 96-97].
На передодш Друго! свггово! вшни все госпо-дарство Шмеччини було щдпорядковано Генераль-нш рад! господарства. Запроваджено державне регулювання цш Шд контроль держави поставлено сшьське господарство, а велик! кашталютичш господарства проголошеш "спадковими дворами" за принципом майорату. В краг'ш запроваджено планування з метою забезпечення економ!чно! неза-лежносп Шмеччини [42, с. 27-28].
Шсля Друго! свггово! вшни державне регулювання господарсько! д1яльносп у ФРН залишалось значним, оскшьки вщновлення промисловосл та шфраструктури крагни значною м!рою ввдбувалось державою ! за державш кошти. Мшютерство господарства готувало 5-р!чш перспективш плани еко-ном!чного розвитку, Мшфш вщав держбюджетом, Грошово-кредитне регулювання недержавного сектору було зосереджене в руках Бундесбанку. В краг'ш д!яла формально незалежна вщ Уряду Рада економ!чних експерпв, що визначала напрями його економ!чно! полтики. Кр!м того, держава стиму-лювала недержавний сектор: недержавна шститу-щя, що д!яла зпдно з державною програмою, отри-мувала пшьги у оподаткуванш та шльгов! кредити через Буднесбанк. Кр!м того, амортизацшш в1драхування зв!льнялися в!д податк1в, але могли бути використаш лише на швестування. Спочатку основною метою державного регулювання були ан-тицикл!чн! заходи, а згодом економ!чне зростання стало постшним завданням уряду. Особливе м!сце у державному регулюванш в крагн! займають соц!альн! програми [42, с. 101-102].
Щдсумовуючи проведене досл!дження варто також зазначити, що починаючи з 1948 р. у свт з'являеться низка докуменпв, як! складають м1жнародну правову основу д1яльност! недержав-них шституцш. Так, у 1948 р. була прийнята
(набрала чинносп у 1950 р.) Конвенщя МАжнарод-но! органiзадií працА "Про свободу асощацш та за-хист права на органАзацАю", де проголошувалось право на вшьне утворення професшних союзАв працАвнишв та оргашзацш пвдприемщв. КрАм не1, до мАжнародних докуменпв також належать За-гальна декларацАя прав людини, М1жнародний пакт про громадянсьш та полиичш права, МАжнародний пакт про економАчщ сощальш i культурш права.
В краíнах Свросоюзу, крАм вищезазначених документа, дАе Свропейська конвенщя про визнання правосуб'ектносп м1жнародних неурядових оргашзацш, яка застосовуеться до задекларованих мАжнародних асощацш, фондАв, приватних шсти-тупв ("NGO") i ввдповщають загальним вимогам: носять некомерцшний характер, засноваш i дшть у вадповадносл до законодавства свое1 краíни, мають оргашзацшш структури за мюцем перебування у сво1й крш'ш чи за кордоном i поширюють свою дАяльнють мшмум на двА закордонш кра1ни [16, с. 156]. НеурядовА органАзацп е сполучною ланкою у взаемоди з Сврокомгаею, Свропарламентом, Радою Свропи, ЕкономАчним i сощальним комитетом та Комитетом з регюшв. 1х участь у формуванш та впровадженш европейское' полиики сприяе сприй-няттю громадськютю положень та ршень £С i впливае на формування громад^ко^' думки.
Висновки та пропозицп. Проведене до-слвдження дозволяе дшти висновку, що норми, що регламентували окремА види дАяльносп мютилися ще у правових джерелах краш Стародавнього свиу (зокрема, Законах Хаммурат, Законах XII таблиць, Законах Ману). Зазначеш джерела шдтверджують юнування недержавних шституцш та спрямованого на забезпечення безпеки держави та населення державного регулювання !х дАяльност за чаав юнування стародавшх цившзацш та у перюд ан-тичносп.
Зародження недержавних шституцш можна датувати VI ст. до н.е., адже саме у цей перюд у Стародавнш Грецп з'являються полггичш парти -першА недержавш шституци. V ст. до н.е. дату-ються Закони XII таблиць, у яких згадуються рАзного роду корпораци та колегп релiгiйного характеру, що юнували у Стародавньому РимА. У II ст. до н.е. - V ст. н.е. у Давнш !ндд з'явились недержавш об'еднання за професiйноí ознакою (касти). XI ст. датуеться поява об'еднань за професшною ознакою (цех1в), а згодом i братств та пльдш у се-редньовАчних мютах краíн Зах^дно^' Свропи. 1х дАяльнють регламентувалась статутами, що затвер-джувались ввдповщною владою (державною, мунщипальною чи феодальною).
Отже, проведене дослщження найдавшших акпв законодавства та праць науковщв дозволяе дшти висновку, що у найдавшшА часи для ство-рення недержавних шституцш не передбачалося попередшх умов, проте зазначалося, що !х дАяль-нють не повинна шкодити "пyблiчним справам", що е пвдтвердженням того, що держава ошкувалась питаннями безпеки. Згодом обов'язковою умовою для створення ^державно^' шституци стае отри-
мання дозволу (законодавчого чи ввдповвдного по-садовця), або ж затвердження и статуту ввдповщною владою.
Дослiдження дозволило дшти висновку, що у перюди нестабшьносп (вiйськових дiй, революцiй i заворушень, полиичних та економiчних криз) втру-чання держави у дiяльнiсть недержавних шституцш зростало. Якщо державна влада вбачала у !х юнуванш або дiяльностi загрозу для себе - це вира-жалось у заборон на законодавчому рiвнi створення окремих видiв недержавних шституцш та по-силеннi контролю за дiяльнiстю iнших через дер-жавн замовлення, розподiл ресурсiв тощо, у запровадженн державно! монополii на певн види дiяльностi та нацiоналiзацii недержавних шституцш у стратепчно важливих для держави галузях. Крiм того слад зазначити, що в результата демокра-тичних перетворень громадяни отримали право вшьно створювати недержавнi шституци, проте це право обмежувалось свободою шших та сусшль-ною безпекою, а деяш заходи та засоби державного регулювання (серед яких зокрема реестраця, лщен-зування, дозволи, заборони) запроваджувались для захисту iнтересiв людини, сусшльства та держави.
Пвдсумовуючи викладене слiд зазначити, що з чаав виникнення держави и ставлення до недержавних шституцш змiнювалося разом розвитком цившзацп, суспiльства та науково-технчним про-гресом ввд необмеженого права на об'еднання у Стародавнш Грецп до необхвдносп отримання дозволу на створення недержавних шституцш в Стародавньому Римi за чаав iмперii; ввд надання (затвердження) статупв професiйних корпорацii з читаю регламентацiею працi та побуту !х членiв до заборони створення полиичних органiзацiй в епоху се-редньовiччя; ввд дозволу на створення профсшлок i полiтичних партiй у XIX ст. до закршлення права на свободу об'еднань у нацюнальному законо-давствi на початку XX ст., а з середини XX ст. ц норми з'являються i в мiжнародних актах. Проте слвд зазначити, у них також мютяться норми щодо певних обмежень дiяльностi, якщо вона становить загрозу для безпеки людини й громадянина, сус-пiльства, держави та довкшля.
Все це сввдчить про те, що з найдавшших часiв забезпечення безпеки людини, сусшльства та держави в тш чи шшш мiрi було одшею з пiдстав для запровадження державного регулювання дiяль-ностi недержавних шституцш. I, незважаючи на змiни цившзацш, вiдмiнностi в державному устро! краш, демократизащю суспiльства та досягнення науково-технчного прогресу, воно не втрачае свое! актуальносп i в сучасних умовах.
Отже, подальшi досл1дження державного регулювання дiяльностi недержавних iнституцiй у сферi нацiональноi безпеки е актуальними, оскiльки бiзнес та громадянське сусшльство в сучасних умо-вах не можуть гарантувати та забезпечити в пов-ному обсязi безпеку людини й громадянина, сусшльства, держави та довкшля.
Лггература
1. Аннерс Э. История европейского права. / Э. Аннерс ; РАН ; Институт Европы ; пер. со швед. -М. : Наука, 1994. - 395 с.
2. Аристотель. Политика. Афинская полития. Серия: Из классического наследия. / Аристотель ; пер. С. И. Радцига - М. : Мысль, 1997. - С. 271-343.
3. Гризингер Т. Иезуиты. Полная история их явных и тайных деяний от основания ордена до настоящего времени. / Т. Гризингер ; пер. с нем. -СПб. : Изд-во "Лань", 1999. - 576 с.
4. Дерюжинский В. Ф. Полицейское право : Пособие для студентов / В. Ф. Дерюжинский. - Изд. 2-е. - СПб. : Сенат. тип., 1908. - 563 с.
5. Дэвис Н. История Европы / Норманн Дэвис ; пер. с англ. Т. Б. Менской. - М. : Транзиткнига, 2005. - 943 с.
6. Законы Вавилонского царя Xаммурапи [Електронний ресурс] // Исторические источники по истории Древнего Востока. - Электронная библиотека Исторического факультета МГУ им. М. В. Ломоносова. - Режим доступу: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/hammurap.htm
7. История Востока : в 6. т. / председ. ред. кол. М. С. Капица, Г. Ф. Ким ; РАН, Институт востоковедения. - Т. 1 : Восток в древности / отв. ред. В. А. Якобсон. - М. : Изд. фирма "Восточная литература" РАН, 1997. - 688 с.
8. !стор!я держави ! права заруб!жних крагн : хрестомапя-практикум / Н. М. Крестовська, О. Ф. Цв!ркун. - X. : Одюсей, 2010. - 488 с.
9. История государства и права зарубежных стран / Под ред. С. А. Чибиряева. - М. : "Былина", 2002. - 472 с.
10. История Европы. С древнейших времен до наших дней : в 8. т. / председ. ред. кол. А. О. Чуба-рьян [и др.] ; РАН, Институт всеобщей истории. -М. : Наука, 1988. - Т. 1 : Древняя Европа. - 516 с.
11. История и культура Древнего Востока : эн-цикл. словарь / К. Д. Никольская, И. С. Клочков, О. В. Томашевич, Г. А. Ткаченко ; отв. ред. А. А. Ви-гасин. - М. : РОССПЭН, 2008. - 431 с.
12. Каминка А. И. Акционерные компании. Юридическое исследование. / А. И. Каминка - Т. 1. - С.-Петербург : типо-литография А. Е. Ландау, 1902. - 490 с.
13. Козлова Н. В. Понятие и сущность юридического лица. Очерк истории и теории : Учеб. пособие / Н. В. Козлова ; науч. ред.: Ем В. С. - М. : Статут, 2003. - 318 с.
14. Колюник О. М. кторичт етапи становления й розвитку преси Англп [Електронний ресурс] / О. М. Колюник // Електронна б!блютека Ш-ституту журналютики. - Режим доступу : Шр://ршЫШ.иту.к1еу.иаЛМех^р?аС:=айс1е&ай с1е=2371
15. Косарев А. И. Римское право. / А. И. Косарев. - М. : Юрид. лит-ра, 1986. - 158 с.
16. Кравчук В. М. Громадсьш оргашзацп ! держава: взаемоввдносини в умовах формування гро-мадянського сустльства в Украгш (теоретико-пра-вов! аспекти) : монограф!я / В. М. Кравчук ; Терноп. нац. екон. ун-т. - Т. : Терно-граф, 2011. - 260 с.
17. Кормич Л. I. Формування партшно! си-стеми сучасно! Укра!ни / Л. I. Кормич, Д. С. Шелест, С. I. Бабш ; Одеська нащональна юридична академiя. - О. : Вид-во Тиврiвського МП "Кобза", 2000. - 192 с.
18. Котляров И. В. Социология политических партий / И. В. Котляров. - Минск : Белорусская книга, 2011. - 730 с.
19. Макиавелли Н. История Флоренции. (Istorie Florentine) / Н. Макиавелли ; изд. 2-е. - Пер. Н. Я. Рыковой ; Общ. ред. В. И. Рутенбурга. - М. : Наука, 1987. - 447 с.
20. Маккензи. Римское право сравнительно с законами Франции, Англии и Шотландии. / Мак-кензи. - М. : типография Л. И. Степановой, 1864. -422 с.
21. Мелвиль М. История Ордена Тамплиеров. / М. Мелвиль ; пер. с фр. к.и.н. Г. Ф. Цыбулько ; науч. ред. М. Ю. Медведев. - СПб. : "Евразия", 1999. - 416 с.
22. Мелещенко О. К. Журналютика Францп [Електронний ресурс] / О. К. Мелещенко, Б. I. Черняков. // Електронна бiблiотека Шституту журналютики. - Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&arti cle=1597
23. Неру Д. Открытие Индии. / Д. Неру. The Discovery of India ; пер. с англ. - М. : Изд-во иностранной литературы, 1955. - 652 с.
24. Печников Б. А. "Рыцари церкви". Кто они? : Очерки об истории и современ. деятельнсти като-лич. орденов. / Б. А. Печников. - М. : Политиздат, 1991. - 351 с.
25. Щдопригора О. А. Римське право : тдруч. / О. А. Шдопригора, С. О. Харитонов. - 2-ге вид. -К. : Юршком 1нтер, 2009. - 528 с.
26. Про основи нащонально! безпеки Укра!ни [Електронний ресурс] : Закон Укра!ни ввд 19 червня 2003 р. № 964-IV. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/964-15
27. Рутенбург В. И. Народные движения в городах Италии. XIV - начало XV в. / В. И.Рутенбург. - М., Л., 1958. - 380 с.
28. Тайные ордена: Тамплиеры и Община Сиона. Розенкрейцеры и алхимики. / Сост. А. Н. Гон-чаренко. - Харьков : Фолио ; К. : Астарта ; Ростов н/Д. : Феникс, 1997. - 487 с.
29. Тарасов И. Т. Учение об акционерных компаниях / И. Т. Тарасов, Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. Юрид. фак. - М. : Статут, 2000. - 666 с.
30. Третш сектор в УкраМ: проблеми станов-лення / М. Ф. Шевченко [та ш.] ; ред. М. М. !лляш ; Украшський ш-т сощальних дослвджень. - К. : Украшський ш-т сощальних дослвджень, 2001. -170 с.
31. Туманова А. С. Общественные организации и русская публика в начале ХХ века. / А. С. Туманова. - М. : "Новый хронограф", 2008. - 320 с.
32. Уставъ о паспортахъ. Изд. 1903 г. [Елек-тронний ресурс] // Собрание законодательства Российской Империи. - Т. 14. - Режим доступу : http://rus-sky.com/history/library/vol.14/vol.14.1 .htm
33. Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права / З. М. Черниловский. - М. : Юристъ, 1996. - 576 с.
34. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. / Г. Ф. Шершеневич. - М. : издание Бр. Башмаковых, 1911. - 851 с.
35. Шестак Л. В. Лщензування як адмшстра-тивно-правовий iнститут : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Шестак Лiлiя Володимирiвна ; Нацю-нальна академiя держ. податково! служби Украни ; наук. кер. Шкарупа В. К. - Iрпiнь, 2005. - 188 с.
36. Шустер Г. История тайных обществ, союзов и орденов : в 2 кн. / Г. Шустер. - Кн. 1. - М. : Айрис-пресс, 2005. - 416 с.
37. Эдвардс М. Древняя Индия: быт, религия, культура / М. Эдвардс ; пер. с англ. С. К. Меркулов. - М. : Центрполиграф, 2005. - 224 с.
38. Экономика и общество Месопотамии по Законам Xаммурапи, административным и юридическим документам Старовавилонского периода //
Xрестоматия по истории Древнего Востока. Учеб. пособие. В 2-х частях. / Под ред. М. А. Коростов-цева, И. С. Кацнельсона, В. И. Кузищина. - М. : "Высшая школа", 1980. - Ч. 1. - С. 151-184.
39. Экономическая история мира. Европа / Под общ. ред. В. М. Конотопова. - М. : Издательско-торговая корпорация "Дашков и КО", 2004. - 636 с.
40. Экономическая история мира. Европа. / Под общ. ред. М. В. Конотопова ; РАН, Институт Европы. - Т. 1. - М. : Издательско-торговая корпорация "Дашков и КО", 2007. - 636 с.
41. Экономическая история мира : 6 т. / Под общ. ред. М. В. Конотопова ; РАН, Институт Европы. - Т. 2. - М. : КНОРУС, 2008. - 528 с.
42. Экономическая история мира : 6 т. / Под общ. ред. М. В. Конотопова ; РАН, Институт Европы. - Т. 4. - М. : КНОРУС, 2008. - 384 с.
