CC BY
31
Л1ТЕРАТУРА:
1. Концепцп громадянсько! освиж в Укрш'ш // Директор школи. - 2001. - № 20 (164). - С. 7-10
2. 1гнатенко П., Крицька Л. Громадянське виховання: юторичний аспект // Шлях освгти. - 1997. -№1. - С.38-43.
3. Морально-етичне виховання школяр1в у систем! громадянсько! освиж I виховання: Матер ¡а л и Всеукрашсько! науково-практично! конференцп. 15-17 листопада 2001 року. - 1вано-Фрашавськ, 2001.- 196 с.
4. Оржеховський В. Через громадянську ос в ¡ту до громадянсько! культури // Шкшьний сви\ - 2000. -№17. - С.4.
Л1Л1Я ПОТАПЮК
ГУМАН1СТИЧНА СУТШСТЬ ВИХОВАННЯ В УКРАШСЬКОМУ СУСП1ЛЬСТВ1
Одшею з важливих проблем сьогодення е проблема духовно! культури особистостк гумашзацп !! в1дносин. Обговорення ще! проблеми - вимога доби, вщ !! розв'язання (разом ¡з завданнями часу) залежать перспективи розвитку самого сусшльства.
Актуальшсть теми дослщження зумовлена передовелм станом, у якому опинилась сучасна система осв1ти, зокрема процес виховання. 3 початком XXI столггтя людина вступила у нову епоху тривог, ризику та небувало! вщповщальност! за сво! помисли, слова, вчинки 1 нам1ри. Це вщбулося тому, що наприкшщ XX столггтя людина з1ткнулася з глобальною невизначенютю в услх сферах свое! життед!яльност!: наущ, культур!, рел!г!! тощо. Оскшьки перед людиною постае широке коло вибору, вона може визначити шляхи свого розвитку, оргашзовувати нове св!тобачення, то саме вщ не! залежить не лише !! життя, а й життя !нших людей. Однак це ж евщчить ! про и духовне знесилення, "вичерпування" и духовно! енерг!!, згасання духу - джерела культури [1, 28].
Переймаючись сучасним, "втрачаемо життя духовне, внутршне, виховуемо не християнина добро! моральносп, сповщника правди Божо! на цш земл!, а лише людину з добрим заробтеом" [8, 278].
Як не прикро, але людина поступово вщдаляеться од в!чних щнностей: навпъ сам терм!н "в!чш цшност!" вживаеться усе менше ! менше. У сусшльств! все б!льше посилюеться протистояння впровадженню широких просв!тницьких гумантарних ! сощальних курс!в та предмет! в. зростае тенденщя до прагнення вузько! спещал!зацп та техн!защ! оевгеи, зведення и до отримання конкретних навичок, що мають попит на ринку пращ. Багато юнаив ! д!вчат ниш займають неприховану антигромадську, антигуманну позищю. Уражена в!русом бездуховност!, байдужост! до людей, самих себе, споживацгвом, прагненням збагатитися за рахунок !нших, молодь втратила внутршш моральш гальма, часто керуеться психолог!ею руйшвника. Вона все менше прагне отримати "хорошу оевпу", а все бшьше - "прибуткову профес!ю", тод! як сусшльш потреби все бшьше вимагають формування цшено! картини св!ту ! планетарного мислення, забезпечення пр!оритету духовност!, гармош! стосунюв особистост!, сусшльства! природи.
Р!зних аспект ¡в "гуман!защ! в!дносин" так чи шакше торкалися упродовж XX стсотття психологи та педагоги. Серед них - О. Асмолов, Г. Балл, I. Бех, В. Бшоусова, А. Бойко, О. Вишневський, О. Киричук, В. Сухомлинський та ш. Незважаючи на р!зну термшолопю цих дослщниюв, сутн!сть !хнього пщходу до виховного процесу одна - гумашетична. Не важко переконатися, що необхщшеть проблеми гумашетично! парадигми виховання в украшському сусп!льств! не викликае сумшву.
Мета ститпи полягае у виевтгенш сутносп понять "духовн!сть", "традиц!йно-християнське виховання", окремих шдход!в до морально-духовного виховання особистост!.
Стагп, з якими нам вдалося ознайомитися, виявляють глибоке розумшня теоретиками глобального значения гуман!защ! вщносин в укра!нському сусшльств!. Зокрема, дослщники доводять, що саме сукупн!сть р!зномаштних щнностей - це юстяк людсько! культури, через оволод!ння якою людина проникае у св!т абсолютних щнностей, вщображае ! закр!плюе !х у сво!х почуттях, св!домост!, формуючи при цьому свое внутршне "Я", свш внутр!шн!й ц!нн!сний св!т.
У зв'язку з цим слщ визнати, що збагачуе людину, насамперед, II ор!ентащя власне на духовш цшносп, яка, у свою чергу, зал ежить вщ р1вня розвитку II духовних потреб.
Духовшсть особистосп - шлях до самого себе, яким людина йде все свое життя; це II невтомна праця задля внутршнього вдосконалення та втшення в життя християнських щнностей; це самодисциплша 1 виб1р усього того, що допоможе зберегти душу, не вбити в соб1 людину. Вважаеться, що наша душа ви\прюеться саме тим, наскшьки вона нав1ть в найпршш людиш вм1е в1дшукати елементи добра 1 за це полюбити II. Задля тю крапл1 добра, котру пом ¡чае мо. мусимо допомогти людиш переборота в соб1 зло, мусимо II розумгги 1 справедливо, милосердно ставитися до не!. Людина м сформованою духовшстю мае широкий погляд на свгг, гумашстичш ор1ентири свое! шзнавально! 1 практично! д!яльносп, стшю переконання та щеали, тобто стае справжшм громадянином, патрютом рщно! зсмлк Суб'ектом духовносп е те, що в ютори фшософп називали душею. Душевне життя складаеться з настро!в, почутпв, прагнень, тобто з переживань. Але "переживаеться" тут не предметне буття, а тривалють. Сюди ж належить 1 переживания морального обов'язку: я мушу не тому, що мене примушують ззовш, -я сам так хочу 1 тому мушу. Душевне життя е переживаниям внутршшх стан ¡в тривання оргашзму - основою професшно-естетичного виховання [5, 49-52].
Духовшсть, духовна культура - це шла система штелектуального, морального, художньо-естетичного, емоцшно-чуттевого розвитку особистосп; яюсна характеристика свщомосп людини, що вщображае пашвний тип и щнностей. Учет видшяють таю типи духовносп, як апологом, естетизм, етизм, рсл1г1йн1сть тощо. Тип духовность отже, визначаеться прюритетшетю для особистосп принцишв, ¡дсй. переконань. У р1зних типах в щеальшй форм1 в1дображаються сутн1сть 1 особливосп способу життя людини, специф1ка !! щнн1сних ор1ентащй. Найважлив1ша роль у засвоенш духовно! культури - ¡дсй. щнностей, знань, умшь, навичок, прийнятих у сусшльств1, - належить саме оевт й вихованню.
У попередш десятир1ччя феномен духовност1 не анал1зувався, зм1ст його не розкривався 1 завдання виховувати високодуховну особист1сть не ставилося. Одшею з причин цього було абсолютне протиставлення матер!ал1стично! та ¿деалютично! ф1лософй'. Друга причина -штучне звуження поняття духовност1, зведення його до рел1пйних питань. Замовчувалося й таке поняття, як "духовшсть нащ!".
Отже, анал1з со ц1 ал ь но-с ко но м \ ч но! ситуацп доводить, що ¡мперативом для нас сьогодш стае повернення саме до традицшно-християнських засад виховання нашо! молод 1 - тих засад, вщповщно до яких будувалося наше виховання впродовж стол1ть до б1льшовицького режиму 1 на яю ор1ентувалися та ор1ентуються сьогодш сусп1льства зах1дно! демократа.
Високий р1вень зр1лост1 в1дносин зумовлюе буття людини, вщдзеркалюе те головне, що притаманне и сусшльному життю в даний момент, ¡. отже, вони шдивщуатзоваш. Тому суть виховання у цьому контекст! характеризуеться як цшеспрямоване формування ставлень особистосп до об'ективно! д!йсност!. При цьому "формування" розум!еться не як зовшшн!й вплив на особиспсть. а спонукання !! внутр!шн!х потреб до !нтелектуального, емоцшного та духовного саморозвитку. Така взаемод!я на основах гуман!защ! е активно-суб'ектною. У шй, етично зор!ентован!й, пройнятш гумашзмом, розвиток ! саморозвиток особистосп злит! в единому процес!.
Такий шдхщ дае змогу стверджувати, що гумашетичний потенщал виховання залежить вщ гуман!стичного потенц!алу взаемод!! людей, !хшх вщносин, наповнених актами милосердя, виявом турботи, повагою до прав пдносп людини, цшшеним ставленням до людського життя взагат ! до свого зокрема, нормами гумашетично! морал!.
У цьому зв'язку I. Бех видшяе чотири фундаментальш р!вш морально-духовного зростання особистосп: базовый, який розкривае першопричину морально-духовного зростання - емоцшне переживания; структурный - визначае взаемозв'язок емоцш ! р!зного роду предметност! (змютовност!); темпоральный, що утверджуе л!шйн!сть та циюпчшеть морально-духовного розвитку; особыстгсный р!вень розкривае прогресивн! зм!ни морально-духовних акт!в за допомогою включения рефлекси та вол! суб'екта [2, 8-9].
Вщомий укра!нський педагог Г. Ващенко зютавляе матер!ал!стичш ! християнсью погляди на людину ! вважае, що "для матер!алюта - людина не лише матер!альна р!ч (яка в!др!зняеться в!д !нших речей т!льки бшыпою складшстю свое! будови ! сво!х функщй)... у
кращому випадку - найцшшший кап ¡тал. але, як всякий кап ¡тал. вона е лише знаряддям у чшхось руках i легко може загубили свою вартють. Для християнина людина е образ i подоба Божа. А тому II пдшсть не залежить ш в1д II матср1ального чи сощального стану, ш в1д нацюнальносп. Обернення И на знаряддя або кап ¡тал е образою И пдносп та порушенням справжньо! свободи. На засадах такого розумшня свободи, яка разом з тим е й обов'язком щодо шших людей i сусшльства, й мусить бути побудоване виховання сучасно! молодГ [3, 409-410].
У такому "вихованш головним предметом зусиль повинно бути формування в людини шляхетних прагнень, добрих Haviipiß. щирих намагань, яю можуть завершуватися в людиш перемогою над собою [6, 82].
Професор О. Вишневський також переконаний у тому, що "поруч ¡з матсрiалiстичним трактуванням людини поширений погляд на не! як на творшня боже, яке мае безсмертну душу, господарем яко! е лише Творець... Правила свое! поведшки людина сприймае розумом i душею -через почуття ßipn. надн i любовк формуе в co6i готовшсть вщстоювати добро в co6i й у навколишньому свт. Прихильники таких погляд ¡в виходять з того, що саме духовне начало в поведшщ людини е визначальним. У традицшно-християнському вихованш людина мае ч1тко визначений i для себе оптимальний статус. 3 одного боку, вона богопод1бна, а, отже, не "гвинтик" i не "людський фактор в чужих руках, яю машпулюють нею з метою осягнення власних цшей. А з другого боку - вона i не Цар, i не безконтрольний i безвщповщальний "володар свиу". Вона шдзв1тна за те, що чинить перед cboim Творцем, а тому повинна собою керувати" [6, 81].
Вщомий фшософ XX стол1ття Хосе Ортсгач-Гасст вважав, що "людське життя самою своею природою мусить бути присвячене чомусь - славшй чи скромнш справк блискучому чи що денному призначенню. Ця дивна умова викарбувана в нашому бута. 3 одного боку, ми Bei живемо сам1 собою i caMi для себе. 3 шшого боку, якщо я шчому не присвячую свое життя, яке належить тшьки меш, воно розхитаеться, втратить пружшсть i форму. У напп часи ми спостер1гаемо пгантськс видовище, як безл1ч людей блукае в лаб1ршт власного життя, бо 1м нема чому вщдатися. Bei ¡мперативи. Bei накази зависли у noBiTpi. Таке становище може здаватися ¡дсальним. бо кожному дано волю робити, що йому заманеться - присвятитися co6i самому... Те саме стосуеться кожного народу. Свропа випускае cbit п cboix рук. Але наслщки протилежш вс1м спод1ванням. Звшьнившись для себе, життя втрачае свш змют, стае пустим, безцшьним. Та оскшьки воно мусить заповнюватися чимось, то легковажно вигадуе co6i фпчтивний зм1ст, знаходить фальшив! заняття, яким бракуе широкого внутршнього поштовху. Сьогодш одне, завтра друге, протилежне. Життя розгублене, коли воно лишаеться на caviOTi з собою. Его1зм - це лаб1ринт. Очевидно. Бо жити - це прагнути чогось, простувати до якоюь мети. Мета - це не теж саме, що моя мандр1вка, що мое життя ... мета - це те, чому я присвячую свое життя, тим-то вона лежить далк поза життям" [4, 103].
"Заборонений плщ" - це лише попередження доброго батька про те, що людиш не все можна, але виршувати все вона мусить сама. " Господь сотворив тебе без тебе, - каже святий Августин, - але спасти тебе без тебе не може. Отже, розум, воля i сумлшня стають чинниками, за допомогою яких людина виробляе права свое! поведшки. Тобто виховання певною \прою саме тримае клк>п вщ в л ас но!' дупл й влас но!' дол1 у cboix руках. Звщси i принципова позищя демократично! педагог!кп щодо внутршньо! сутност1 людини: вона визначаеться не лише спадково-б1олог1чним чинником та впливом зовшшнього середовища, але й участю само! людини, И власною волею, розумом i сумл1нням, "автономшетю у cboix р1шеннях" [6, 81].
Традищйно-християнське не заперечуе комфорт, але вважае, що саме дарований комфорт руйнуе людину, а здобутий власними силами - збагачуе й удосконалюе щ сили. Звщси в1чний обов'язок людини, головна передумова Ii' саморозвитку, а водночас i вимога християнства -творити життя i творити себе [6, 83].
Отже, приходимо до висновку, що з точки зору традицшно-християнсько! стратеги виховання, людина - не "продукт" д1яльносп виховника, а щось бшыпе, бо живе cboim власним внутршшм життям i автономна у cboix ршеннях. I вже немае сумшву, що треба неодмшно прагнути гумашзацн сусшльних вщносин, одухотворения особистост1, взаемо порозу м i н ня. толерантност1, Добра i Любов1.
У справ! вдосконалення сусшльства важливе Micuc займае осв1та, особливо вища, яка е принциповим, формотворчим, кате гор ¡ал ь ним моментом людсько! свободи, бо впливае на майбутне, оргашчно иов'язана з ним i творить його. А минуле залишаеться в II структур! у застиглш форм!. Осв1та також доиомагае особистосп структурувати свое нишшне, силанувати майбутне i сощатзуватися у майбутньому суспшьств!. До осв1ти звертаеться i суспшьство, коли йому noTpi6Hi всеб1чно розвинеш особистосп. Для формування високодуховно! особистосп в сучасних умовах осв!ти иотр!бна концентращя зусиль на гармон!йному розвитку Bcie! людсько! сутност! молод!, що включае в себе пошану до абсолютних в!чних вартостей, в!дродження р!вноиравних стосунюв м!ж людьми, иочуття иоваги до !нших народ!в, гуман!зму тощо.
Отже, сутнють реформування освии означае нщо !нше, як створення умов, за яких шдростаюче иокол!ння отримуватиме можливють нарощувати й актуал!зувати сво!, власне людсью, потенщали, тобто суб'ектш потенци. Зрозум!ло, що кожна людина, маючи вщ Бога суб'ектну натуру, розкриваеться в цьому своему сутшсному потеищат лише за умови, що система осв!ти як основний !нститут сощатзаци иокладе суб'ектний вектор в основу сво!х навчально-виховних стратег!й i технологш.
У перспектив! досл!дження повинн! розглядатися таю напрямки, як суб'ект-суб'ектна взаемод!я майбутн!х спсщал1ст1в у процес! вуз!вського навчання, особливост! формування загальних зд!бностей людини як суб'екта д!яльност! та ш.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бердяев Н. Смысл истории. - Москва, 1990. - 134 с.
2. Бех 1.Д. Духовнють особистосп: методолопчш та методичш аспекта // Педагопчний пошук - №1 (41).-2004.-С. 8-11.
3. Ващенко Г. Загальш методи навчання. - К., 1997. - 460 с.
4. Ортега - i - Гасет. Вибраш твори. - К, 1994. - 150 с.
5. Причепш С.М., Чернш A.M., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Фшософ!я. - К., 2001. - 280 с.
6. Теоретичш основи педагогией / Щц ред. Вишневського О. - Дрогобич, 2001. - 244 с.
7. Франк С.Л. Духовные основы общества. - Москва, 1992. - 216 с.
8. Шиманский Г.Н. Христианская добродетель целомудрия и чистоты по учению святых Отцов и подвижников Церкви. - Москва, 1997. - 328 с.
9. Шинкарук В. Проблеми фшософп культури в творчосп Г.С. Сковороди // Фшософська i соцюлопчна думка. - 1995. - № 1-2. - С.28.
Irop УЛИЧНИЙ
СОЩАЛЬНО-ПЕДАГОГШШ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛ1ДЖЕННЯ ПОТЕНЦ1АЛУ ПРОФЕС1ЙНОГО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ
СТАРШ01СЛАСНИК1В
У сучасних умовах головним концептуальним положениям дослщжень профес!йного самовизначення особистост! стають !де! гумашзац!! профес!йно! ор!ентацп. На думку сучасних вчених (I. Бех), реал!защя на практищ особистюно ор!ентовано! модел! оевни i виховання забезпечить розвиток дитини з урахуванням !! самощнност! й ун!кальност!, акптазуе !! самошзнання та самовдосконалення, сформуе в дитини уявлення про себе як активного суб'екта професшного самовизначення. При цьому актуал!защя потенц!алу професшного самовдосконалення учн!в старшо! школи мае забезпечуватися у вщповщних педагог!чних ситуащях.
Досл!дження еволющ! наукового розум!ння вченими поняття "потенц!ал" привело до висновку, що його запровадження до термшолопчного апарату сусп!льно-гуман!тарних наук пов'язане з розробкою проблем модершзаци промисловост! та комплексно! оцшки розвитку виробничих сил у двадщт роки мину лого стсотття.
У перше цей терм!н, як спещальне позначення наукового об'екта, був використаний у працях впчизняних економ!ст!в (В. Вейц, К. Воблий, С. Струмилш) у 1924 рощ при обгрунтуванш стратеги розвитку народного господарства краши i розглядався у площиш виявлення невикористаних pecypciB економ!чного зростання держави. Саме тод! було
