CC BY
12
УДК 347.12
А. С. Романова
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка", доцент кафедри теори та фiлософii права, канд. юрид. наук, доц.
ДЕРЖАВНЕ СУСП1ЛЬСТВО В ПРИРОДНО-ПРАВОВОМУ ПРОСТОР1
© Романова А. С., 2015
У статт висвгглено природно-правовий п1дх1д до розумiння сутнкних властивостей державного суспiльства в природно-правовому простор^ як втiлення 1деалу кнування людини, на основi реалпацп ii природно-правово! свободи та взаемно! вщповщальност держави i громадянина, що е запорукою збереження стабiльного позитивно-правового поля, а це, своею чергою, забезпечить цыкну гармошю природно-правового простору.
Ключовi слова: право, держава, людина, правова держава, громадянське сус-шльство, природно-правовий проспр.
А. С. Романова
ГОСУДАРСТВЕННОЕ ОБЩЕСТВО В ЕСТЕСТВЕННО-ПРАВОВОМ ПРОСТРАНСТВЕ
В статье освещается естественно-правовой подход к пониманию сущностных свойств государственного общества в естественно-правовом пространстве, как воплощение идеала существования человека, на основе реализации его естественно-правовой свободы и взаимной ответственности государства и гражданина, что является залогом сохранения стабильного позитивно-правового поля, а это, в свою очередь, обеспечит целостную гармонию естественно-правового пространства.
Ключевые слова: право, государство, человек, правовое государство, гражданское общество, естественно-правовое пространство.
A. S. Romanova
PUBLIC SOCIETY IN THE NATURAL AND LEGAL SPACE
The article deals with the natural and legal approach to the understanding of the essential features of the public society in the natural and legal space as the embodiment of the ideal of human existence on the basis of the implementation of its natural and legal freedom and mutual responsibility of the state and the citizen, that is the guarantee of maintaining a stable positive and legal field, and this will provide the complete harmony of the natural and legal space.
Key words: law, state, man, legal state, civil society, natural and legal space.
Постановка проблеми. У процесi еволюцй людство вибрало державну форму кнування в межах природно-правового простору. Справедливим е твердження про те, що сучасне розумшня прогресу державносл висувае на перший план "людський вимiр", тобто ту яюсть життя людини, яку забезпечуе держава. Свобода особистосп, сприятливi матерiальнi умови, можливкть творчого
самоствердження, наявшсть прав - щ та iншi складники "людського вимiру" перетворюють його на основний критерiй ощнки прогресу держави [362]. Тому одним з найважливших завдань держави е забезпечення гармонiйного iснування людини в державному й позитивно-правовому пол^ а також ефективного залучення 11 до процесiв соцiалiзацii. Для цього важливо правильно побудувати соцiальну взаемодiю держави i людини, адже вiд "правильносп" тако!' взаемодii залежить рiвень гармоншносп iснування людини у природно-правовому просторi та збереження його цiлiсностi.
За таких обставин варто розглянути суттст властивостi державного суспшьства, iдеальнi форми ствюнування людини i держави та людини в державу застосовуючи при цьому штелтбельний та сенсибельний тдходи.
Аналiз досл1джень щеТ проблеми. Як сввдчить фшософсько-правовий аналiз розумiння юнування людини в державному суспiльствi, зокрема, проблема свободи такого кнування, сьогодт наука сто1ть на рубежi нових горизонтв. Вони можуть полягати в тому, що сам тип наукових правових уявлень завдяки антропологiчному тдходу дае змогу вийти на новi предметнi сфери i принципово нову методолопю розгляду наукових проблем. Завдяки антрополопчному пiдходу ми отримуемо в ролi предмета правового дослiдження живу людину, надшену природою фiзичними властивостями i якiсними характеристиками духу i моральностi. Це - серйозна альтернатива науковим дослiдженням, котрi вiдштовхуються лише ввд формального розумiння взаемозв'язку держави i людини в межах природно-правового простору.
Слвд зазначити, що цш проблемi придшяли значну увагу таю вчет, як I. 1ль1н, Т. Гарасимiв, О. Грищук, В. Лозовой, С. Сливка, В. Соловйов, В. Шестаков та шш1
Однак, попри велику кшьюсть науково-дослiдницькоi лiтератури iз цiеi тематики, вважаемо, що доцшьно аналiзувати сутнiснi властивостi державного суспшьства в природно-правовому просторi, як втшення iдеалу iснування людини, на основi реалiзацii 11 природно-правово!' свободи.
Мета статт зумовлюе необхiднiсть фшософсько-правового аналiзу широкого кола питань, що стосуються особливостей виникнення i розвитку державного суспшьства в природно-правовому простора
Виклад основного матерiалу. Головне завдання i мета державного суспшьства в природно-правовому просторi - це дотримання i забезпечення свободи людини. Свобода людини в державу що е складовою природно-правового простору, - це вибiр власноi дiяльностi й актившсть людини, в основi яко!' лежать потреби, цш й мотиви особи, зумовлет й здiбностями, рiвнем й розвитку i суб'ективним баченням життево!' ситуацii.
Зважаючи на те, що саме людина е головною дшовою особою в такш дiяльностi i саме вiд не!' виходить активний iмпульс до вшьно!' поведiнки, не можемо не зазначити, що свобода людини в державi не безмежна i певш обмеження не порушують й, а, навпаки, захищають.
Людина, реалiзуючи природно-правову свободу, не може безмежно нею користуватися. 1нколи в самш людинi е бiологiчнi мехашзми, що не допускають тих дш i вчинкiв у суспiльствi, як не вiдповiдають 11 фiзичнiй природа Як зазначае В. Бачинiн, людина з й трансагресивною природою, з властивим 1й незнищенним прагненням до розширення кордотв антропосфери, виявляе парадоксальну властивють. Вона полягае в здатносп самiй накладати обмеження на саму себе [1, с. 31].
О^м того, методолопя юридично-антропологiчноi науки орiентуе на те, що держава повинна у сво'й дiяльностi використовувати антрополопчний критерiй. Суть його полягае в облшу особистiсних фiзичних i фiзiологiчних особливостей людини в повнiй 1'х едностi [2]. Зазначений критерiй вимагае "проходження" рiшення держави крiзь призму того, наскшьки такi рiшення ввдповщатимуть невiд'емним фiзичним i психiчно-психологiчним константам людини, й природнiй соцiальнiй дмльносл. 1гнорування зазначеного критерiю здатне порушити життевий "баланс" людини, поставити його в складний психофiзичний i морально-психолопчний стан.
Держава визначае статус, становище людини в суспшьство фшсуе особливосп ïï кнування. Це становище таке, що людина не може кнувати поза державою, поза певною культурою. Однак держава також немислима без людини, бо будь-яка держава - це, по суп, колектив людей (безл1ч шдиввд1в), i дiï держави - це ди людини, надiленоï певним статусом ввд 1меш вс1х або бшьшосп. 1ншими словами, для сучасного сшвввдношення "держава - людина" характерна сощально-антрополопчна спшьшсть, у якш сощальною стороною виступае держава, а антрополопчною -людина. Проте це не тотальне злиття людини i влади на основ1 iдеологiчноï доктрини або страху [3, с. 73]. Навпаки, сучасне суспшьство вимагае тако!' державно!' шфраструктури, яка зберкае, а не пригшчуе власну цштсть i гвдшсть людини. Людина, завдяки свош бюлопчнш природ^ здатна пристосуватися до будь-якого середовища, але сощальний елемент у зазначеному аспект! передбачае вплив на свгг i природу, перетворення сощального середовища i зростання соцiальноï свободи.
"Втримати" людину в правовому простор! держави можна за допомогою р1зних прийом1в i способ1в, серед яких на перше мкце не варто ставити примус чи його загрозу. Зокрема, це може бути прийняття таких нормативно-правових акпв, як сама людина (суспшьство) усввдомлюе як важлив1 й необхвдш; це створення таких норм, як заохочують певну поведшку, забезпечують нормальш основш сощальт умови для зростання професiйноï майстерносп, службового зростання, навчання i розвитку людини як особистосл. Залишаючись у позитивно-правовому пол1 навпъ всупереч своему бажанню, за вiдповiдноï коректноï роботи держави людина поступово адаптуеться i стае гвдним членом суспшьства i, що дуже важливо, сама прагне до збереження балансу й позитивно-правового поля певноï держави, як наслвдок, i природно-правового простору.
Взаемна ввдповвдальшсть держави i громадянина - едино надшний критерш правовоï держави й основа збереження позитивно-правового поля, що, своею чергою, забезпечить цшкну гармошю природно-правового простору. Адже, як бачимо, гармоншне кнування "цшого", у нашому випадку природно-правового простору, складаеться з1 складових елеменпв, що, на перший погляд, е тби й неважливими. Той же захист Батьювщини е шчим шшим, як виконанням людиною свого природно-правового обов'язку 1з збереження гармони у Всесвт, адже, якщо кожна людина на всш планет це усввдомить, то, зберкаючи гармошю державно-правового простору кожноï держави, тим самим збереже гармошю Всесвпу.
Важливо уникати тiеï небезпечноï тенденци, внаслвдок якоï суспшьство перетворюеться на утриманця держави i в усьому залежне ввд не^ а отже, не впливае на ршення держави.
Свобода i ввдповвдальшсть - фундамент правового статусу людини i ïï становлення в природно-правовому простор! як особистосп, створюваний не нормами права, а характером суспшьного ладу. В антрополого-юридичному сенс набуття свободи i ввдповвдальносп людиною е "мехашзмом" його юридичноï акультураци [4].
У такш конкретнш властивосп людини, як громадянська позицм, виявляемо ткне взаемодоповнення морального i правового. Разом з тим, ктор1я знае i таку громадянську позищю, яка виражаеться в боротьб1 проти реакцшного державного устрою в 1м'я природно-правових штерес1в прогресивного розвитку своеï батьювщини.
Отже, громадянська позицм людини в держав1 - це, по-перше, здатшсть долати обмежешсть реалiзацiï свого права лише як особистого штересу, а по-друге, здатшсть до незаангажованих ршень, як мають суспшьну важливкть.
Важливо, щоб людиш була притаманна властивкть, близька до усввдомлення обов'язку, тобто, сввдомкть i почуття ввдповвдальносп.
Ввдповвдальшсть - це внутршнш правовий стан людини. У юридичнш лггератур1 питанням ввдповвдальносп придшено значну увагу, здебшьшого позитивно-правовш ввдповвдальносп людини в державу хоча природно-правовий аспект ввдповвдальносп людини е основою i передуе позитивно-правовш. Зокрема, позитивно-правова ввдповвдальшсть - це усввдомлення позитивно-правових властивостей своï'х дш (безд1яльност1), сшвввднесення 1х з чинними законами i пвдзаконними актами, готовшсть ввдповвдати за них перед державою i суспшьством [5, с. 122]. Сутшсть природно-правовоï ввдповвдальносп полягае не лише в обов'язку дотримуватися
розпорядження правових норм, а у внутршньому переконанш (шперативГ), що реалiзуеться в реальнш правомiрнiй поведiнцi, що е результатом прагнення до збереження балансу i гармонiï в суспiльствi [6].
Неприпустимою е орiентацiя людини на антигромадсью цiнностi. Це означае, по-перше, що i фактичною основою, i наслвдком праволомно!' поведiнки е таю негативш властивостi особистостi, як iндивiдуалiзм, неповага до iнтересiв iнших людей, нехтування нормами суспшьного життя, байдужють до вибору засобiв для досягнення шдиввдуальних цшей, уявлення про власну винятковють тощо.
Людину, що виробила в œ6i вiдповiдний суспшьним штересам i зразкам комплекс правових щнностей, уявлень про змiст правових принцитв, про належне i заборонене у поведшщ, послiдовно реалiзуе 1'х у свош дiяльностi, суспшьство оцiнюе як розвинене в правовому ввдношенш i таке, що розвивае сво!' природно-правовi властивостi [7, с. 54]. Така людина, зазвичай, досить легко i правильно орiентуеться в життевих ситуацмх, ïï вибiр i поведiнка мають цшеспрямований i несуперечливий характер; вона здатна критично переробляти свш i чужий правовий досввд. Це той тип людини, який е головною метою правового виховання.
Держава передовшм повинна забезпечити захист цих природних прав людини, адже, в шшому випадку, для чого вона тодi юнуе? За умови iснування природних прав людини, i того, що вони гарантуються природним правом, цшком очевидно, що тшьки певна "досконала" форма державного суспшьства, що здатна поставити людину на п'едестал у процесi розвитку цившзаци, може гарантувати людинi цi права. Бшьше того, держава мусить витворити власну правову систему на основi таких природних Истинно досконалих) прав. Безперечно, на цьому етат юнування людськоï цивiлiзацiï такою державою можна вважати правову державу, суспшьство - громадянським. Звичайно, ми не можемо назвати жодноï' краши свiту, про яку впевнено скажемо - правова, а люди живуть у громадянському суспшьства ми лише можемо сказати, що е низка держав, що максимально наближет до правових i докладають реальш зусилля щодо побудови громадянського суспшьства. Але це питання знову ж таки дуже ввдносне i "хитке", адже i правова держава, i громадянське суспшьство як доконаний факт - це вдеал, а досягнути вдеалу неможливо, до нього можна лише максимально наблизитися. Та й, зрештою, якби людство, припустимо, i досягнуло вдеалу у процесi власного розвитку та кнування, до чого б воно мало прагнути? Мабуть, як неможливо досягнути досконалосл людини, так i неможливо створити вдеального ïï юнування, а отже, можна лише наблизитися до певноï' гармони людсь^' життед]яльносп в державi.
Варто зауважити, що людина не повинна забувати про низку обов'язкiв перед державою та суспшьством. Обов'язки е оргашчними i сутнiсними феноменами не лише для правового регулювання, а й для штелтбельного i сенсибельного вимiру особливостей юнування людини у природно-правовому простора Вибраний нами сощально-антрополопчний пiдхiд дае змогу висновувати, що саме взаемш обов'язки держави та людини, 1х взаемозв'язок можуть слугувати реальним показником рiвня природно-правового балансу ствюнування людей у державi.
Держава у процесi функцiонування взаемодiе зi сферою права: вони перебувають у двосторонньому зв'язку взаемоди. Хоча варто зазначити, що в деяких крашах роль держави в житп суспшьства мтмальна i це вважаеться найважлившим досягненням демократiï' [8, с. 82].
Функщональна взаемод]я людини i держави, безумовно, мае певнi позитивнi моменти. Державне суспшьство повинно дмти як единий злагоджений мехашзм, де дто кожного елемента завжди i в усьому можна передбачити. I саме на основi злагодженоï' взаемодiï' формуються такi впливовi соцiальнi утворення, як громадянське суспшьство i правова держава, що е вдеальними формами ствюнування.
Щодо правовоï держави, як "середовища" гармонiйного iснування людини, то, не вдаючись до теорш та проблем виникнення, розвитку, а також оминаючи проблеми у пвдходах до термшологи, зазначимо, що ютор]я розвитку фiлософсько-правовоï думки свiдчить, що для правовоï держави, звичайно ж, необхiдно, але далеко не достатньо, щоб ус^ зокрема й сама держава, дотримувались закотв. Необхiдно, щоб цi закони були правовими, щоб закони ввдповвдали вимогам права i загально].', необхiдноï форми, i рiвноï мiри (норми) свободи людини.
Для цього потр1бна така держава, яка виходила б з принцитв природного права при формуванш закотв i втшенш 1х у життя, та й загалом, у процеш здшснення вс1х шших функцш. Отже, правова держава припускае взаемообумовлену i взаемодоповнювальну едтсть панування права i правовоï форми органiзацiï полiтичноï влади, в умовах якоï визнаються i захищаються права i свободи людини та громадянина. Тут варто акцентувати увагу на ключовш ввдмшносл права i закону, що полягае в тому, що закон цшком може бути не правовим, або ж, навпъ, праволомним, якщо вш порушуе основоположш принципи права (р1вшсть, свободу, справедливкть) i якщо в ньому мктяться iдеï "неповаги" до природних прав i свобод людини.
Саме тому першим принципом правового стану держави оголошуеться безумовне дотримання невщдшьних прав i свобод людини, як е "над" будь-яким нормативно-правовим актом держави. Окр1м того, навпъ сама всесильна державна воля повинна бути обмежена законом. У цьому й полягае суть верховенства закону: право загальнообов'язкове для вшх.
Правова держава i громадянське суспшьство повинш втшювати в соб1 той вдеал кнування людини, при якому в неï (людини) не виникало б навпь потреби розр1знення природно-правового простору i позитивно-правового поля держави. Людина, за умови гармоншного ствкнування з державою, а отже, i в державу як характеристику держави повинна ввдчувати ïï гумашстичний характер, метою я^ е забезпечити вшьний розвиток людини i створити ш гвдш умови життя. Щодо "гвдних умов" життя людини, то цей термш мае безл1ч трактувань i пвдход!в. G прихильники розумшня гвдного життя людини як сукупносп економ1чних i сощальних гарантш, а е таю, що характеризують цю категорто суто через духовно-моральш чинники. Мабуть, не варто вдаватися до крайнощ1в, адже, на нашу думку, саме через поеднання цих властивостей життя людини в держав! можна досягнути певного стабшьного стану природно-правовоï гармони.
Висновок. Отже, фшософсько-правове осмислення державного суспшьства, свободи людини в держав! як активносп та свобiдноï вол! в дкльносп шдиввда ор1ентуе на дотримання обов'язк1в, встановлених суспшьством загалом. З погляду фшософи права, юридичноï антропологй, людина як ютота природно-б1олог1чна об'ективно потребуе зовшшшх обмежень, але на р1вн1 координацшного спрямування i гармон1йного розвитку. Водночас д1яльшсть соц1альних 1нститут1в держави мае бути спрямована на забезпечення умов розвитку свободи дмльносп та самоствердження людини в простор! держави, що забезпечить самоствердження людини в загальному природно-правовому простор!. Це передбачае не тшьки м'який, а школи й вимогливий контроль за життед!яльшстю людини, введення ращональних обмежень свобод, але не свобiдноï вол!, визнання дозвшьного принципу сощально-правового регулювання як одного з начал оргашзаци державного суспшьства. Адже держава - це також утворення, що сформувалося у природно-правовому простор!, як i будь-яке формування. Нщо не може кнувати поза природно-правовим простором, навпь позитивне право виникло в межах i сформувалося на основ! норм природного права.
1. Бачинин В. А. Морально-правовая философия / В. А. Бачинин. - Харьков : Консум, 2000. -208 с. 2. Зандкюлер Х. Й. Демократия, всеобщность права и реальный плюрализм / Х. Й. Зандкюлер // Вопросы философии. - 1999. - № 2. - С. 35-50. 3. Коваль Н. В. Введение в юридическую специальность (деонтологический аспект) : курс лекций / Н. В. Коваль. - Донецк, 1998. - 192 с.
4. Каркулян Э. В. Социальная стабильность: правосознание и гуманизм / Э. В. Каркулян // Первая нижегородская сессия молодых ученых гуманитарных наук. - Н. Новгород, 1998. - С. 64-67.
5. ФЫософгя права : навч. посгб. / О. Г. Данильян, Л. Д. Байрачна, С. I. Максимов та т. ; за ред. О. Г. Датльяна. - К. : Юртком 1нтер, 2002. -272 с. 6. Сливка С. С. ФЫософгя права : [навч. посгб.] / Степан Степанович Сливка. - Львгв : ЛьвДУВС, 2010. - 264 с. 7. НазарчукА. В. Этика глобализирующегося общества /А. В. Назарчук. - М. : Директмедиа Паблишинг, 2002. - 382 с. 8. Головко Б. А. ФЫософська антропология : навч. посгб. / Б. А. Головко ; Нац. аграр. ун-т. - К. : 1ЗМН, 1997. - 238 с.
