CC BY
29
УДК 340.34 М. С. Кельман
Львiвський державний у шверситет внутрiшнiх справ,
д-р юрид. наук, проф., завiдувач кафедри теори та юторц держави i права
ГНОСЕОЛОГ1Я ЮРИДИЧНО1 МЕТОДОЛОГП
© Кельман М. С., 2014
Право без шзнання перестае бути правом, бути правдою, стае несправедливим, не правом, а антиправом. Регулятившсть права е тшьки похвдною шзнавально!" сутност права. Звiдси - право е тзнання.
Ключовi слова: право, гносеолопя, метод, методологiя, наука, правознавство.
М. С. Кельман
ГНОСЕОЛОГИЯ ЮРИДИЧЕСКОЙ МЕТОДОЛОГИИ
Право без познания перестает быть правом, быть правдой, становится несправедливым, не правом, а антиправом. Регулятивность права есть только производной познавательной сущности права. Отсюда - право есть познание.
Ключевые слова: право, гносеология, метод, методология, наука, правоведение.
M. S. Kelman
EPISTEMOLOGY OF LEGAL METHODOLOGY
Law without cognition stops to be law, to be truth, it becomes unfair, unjust, anti-law. Regulative of law is only the derivative of the cognitive nature of law. Hence, the law is the cognition.
Key words: law, epistemology, method, methodology, science, law.
Постановка проблеми. Право у процеи свого формування, функцюнування та реалiзацп неминуче постае як складний тзнавальний процес, як специфiчне розкриття i демонстращя гносеолопчно! природи права. Важливою причиною актуалiзаци гносеолопчних дослщжень у правi е також розвиток свггово! когштивктики як тако1. Новi умови i якiсно новий характер сучасного тзнання зумовлюють необхiднiсть перегляду загально1 картини тзнавально-правового процесу та виявлення ролi тих чинникiв, якi ранiше не враховувались або просто iгнорувалися.
Мета дослщження - показати, що гносеолопя юридично! методологи е однiею з найменш розроблених галузей нашо! науки. Ця методолопзоватсть сьогоднi розглядаеться як незадовшьна для суспiльних цiнностей.
Основш цiлi дослiдження: 1) здiйснити аналiз окремо взято! сфери або напряму дiяльностi, а саме - метсдав юридично! гносеологи; 2) обгрунтувати, що право тзнавально невичерпне, оскiльки шзнання е самою суттстю права, найглибшою його характеристикою.
Стан дослiдження. В останнш третинi ХХ ст. у захвдному правознавствi значний внесок у розвиток методологи правового ознання був зроблений такими вiдомими вченими, як Ч. Варга, Д. Вктор, Р. Луюч, Ф. Мюлер, Н. Неновсю, А. Козловський, М. Козюбра та ш.
Саме в !х наукових працях висунуто низку оригiнальних думок про газнавальну природу права.
70
Виклад основних положень. Розумточи тд методом систему прижав (cnoco6iB) тзнання, для отримання необхiдного результату до структури методологи необхiдно включати i засоби тзнання (поняття та категори ввдповвдно! науки).
Тому метод - це шлях тзнання i за своею суттстю BiH являе собою систему правил i прийомiв щодо найдоцшьтшого способу дш, спрямованих на досягнення тзнавально! мети. Тож як поеднуються nj шляхи в юридичнiй методологи як методологи права? Де вихвдний пункт цих шляхiв i де загальна мета, до яко1 вони прямують? Що таке сам шлях в його суп, чи достатньо вш забезпечуе правильнiсть та ютинтсть знання?
Вiдповiдi на ni та багато шших питань повною мiрою сприяють знаходженню оптимально1 оniнки само1 методологи як тако1, що виконуе функniю пiзнання права. Кожен метод незалежно ввд його niнностi е частиною методологи, але не самою методолопею як наукою, як тзнанням про тзнання шляхiв, що ведуть до iстини у правовiй сфер^
Загальнi елементи, що визначають гносеолопчно метод як шлях, спосiб тзнання права, характеризуються ознаками, що випливають з таких положень:
1) шлях (метод), як сввдчить сама назва, е насамперед напрямом у розробщ права;
2) напрям передбачае свою мету руху думки;
3) сам рух мае сво1 стади, своервдт вузловi станци (головнi та другорядт вихiднi пункти), напрям, залишаючись единим, розпадаеться на окремi шляхи, роздши, що утворюються подальшими вихiдними пунктами;
4) сама мета окремого методу часткова, проте в загальному гносеолопчному понятл методологи кожна окрема мета не може бути сама по собг у методологи права едина мета; вона i е, насамперед, гносеолопчним моментом пзнання права;
5) то ж до методологи в широкому сени зараховують не лише метод (шлях), матерiал, мету, а й того, хто йде, користуючись матерiалом, шляхом до задумано! мети; тому суб'ект також входить у поняття методологи у вказаному ширшому !! розумшт [1, с. 84-90].
Таю основт елементи гносеологи-методологи. Саме слово методолопя (грецьке) вказуе на те, що вона е вченням (логос) про методи. Поняття логосу у давнину сприймали як мудркть знання. Логос - слово мудрого. Мудркть i знання розрiзняються. Перше е не просто знанням, а й розумiнням, причому глибоким i широким знання, що синтезуеться загалом. Останне ж знання е просто знанням матерiалу, його яюсносп, достовiрностi. Тому у сво!й сутi методолопя як мудркть знання, досягнення ктини, мае свiй характер саме мудрост в сенсi пiзнання целого знання, в методологи правознавства - права як цшого.
Практичне значення гносеологи методологи правознавства очевидне. Вiдомо, що багато метсдав, як практичних шляхiв, шукають орiентаnil в гносеологи у викладеному тут ll розумiннi. Хоча гносеологш сама по собi автономна як предмет знання, проте вона фактично позбавлена величезного значення i для технiки методологи як науки по суп прикладно! [2, с. 3-16].
У кожнш сферi дослвдження е свiй предмет. У методологи правознавства ним е право. I. Кант зазначав, що юристи шукають визначення права та не можуть його знайти. Визначення е лопчною категорiею. Релятивний метод визначае право завжди ввдносно. Логiчно юристи знайшли визначення права з тае! або шшо! точки зору та пов'язат з ними iстотнi ознаки кожно! точки зору, що лопчно правильно. Але тмецький мислитель мав на ув^ сутнiсть самого права, права в самому соб^ Такого визначення немае, i це тому, що право багатогранне. Воно е периферiею з безконечною кшьюстю точок зору на нього, причому правова периферiя входить разом з iншими периферiями в едине niле. Звiдси зрозумшо, що проблема права абсолютно нвиршена, оскiльки складання усiх точок зору на право не дало б визначення права у самому собi [3, с. 150].
У наущ права висуваеться все бшьше понять i водночас даеться визначення про право як про щнтсть культури. При цьому останню розум1ють як щнтсть духовно! культури, як культурний чинник у сиш^ з шшими такими самими чинниками культури. На ввдмшу вiд iнших чинникiв, право входить у зв'язок з тими чинниками, яю позначаються як належне, i в цьому сенсi нормативне. Тому сутнiсть права формально визначаеться як норма. У зв'язку з цим уточнення цього поняття призводить до необхвдноста видiлити правову норму з шших норм i в такий спосiб
71
визначити сутнкть права як одте! з цшностей культури. Це спонукало розкрити змкт норми як форми культури. Ум спроби розмежувати, наприклад, моральну, етичну та правову норми, не привели до остаточного ршення. У змкт права е бiльш-менш визначений елемент етично! норми. Спроба визначити змкт права як засобу для досягнення iнших цiнностей культури, як свого роду умови в створент цшностей культури, по суп позбавляе право змкту. Воно механiзуеться i зводиться до тако! собi сощолопчно! машини.
Крiм того, сама постановка питання про визначення права за формою i за змiстом по суп неправильна, оскiльки вже було зауважено, що форма i змкт у пiзнаннi явища, природно, методолопчно розрiзняються; по сутi форма i змiст невiддiльнi. Арiстотель у своему вченш про ентелехiю виявив, зокрема, нероздшьтсть форми та змiсту, оскшьки форма е виявленням яко!сь досконало! форми, що визначае змiст у цш досконалостi та змiст форми. Вчення Гегеля про абсолютну вдею, що саморозвиваеться, е також ученням, де форма i змiст нероздшьт. Метод виходитиме також iз нероздшьносп форми та змкту. Власне кажучи, форма зумовлюе змiст, а змкт -форму. У сферi мистецтва це положення особливо зрозумiле. Розглядаючи право як нормативний чинник культури - i в цьому полягае сутшсть права - форма i змкт зливаються в едине поняття та вiдповiдне визначення. Саме право у сво!й формi та своему змкт е середовищем, що сприяе належному (правильному) виявленню цiнностей людського духу, в синтезi людини як члена сустльства, спiвтовариства. [4, с. 23-25].
Елемент примусовост у правi неминучий, оскiльки правових норм не дотримуються. Якщо ж !х дотримуються, правова сила як зовтшня не дае.
Отже, гносеологiчне тзнання методологи у вказаному елементi - матерiалi пiзнання (права) визначае не лише сам метод як напрям культурного чинника, а й як мету цього напряму (тзнання права як культурного чинника та виявлення дшсно правильного середовища-атмосфери). Оскшьки право вивчаеться в ктори та сучаснш його ди, то й сама атмосфера iндивiдуалiзуеться як правова атмосфера певно! епохи. Те саме стосуеться i джерел правотворення, як сввдомо! роботи думки. Звiдси випливае, що за вказаного гносеолопчного пiзнання методологи кожен метод отримуе завдання з'ясування i правового середовища. Воно кнуе щоразу загалом. Через це кожен метод за його частковоста, як окремий метод або навпъ у комбшаци з iншими методами, лише тсда правильно застосовуеться, коли одночасно виконав i загальну умову облжу правового середовища, як у суп права.
Як ввдомо, шлях сам по собi е напрямом, але, як уже зазначалося, сутшсть методу (шляху) визначаеться найдоцшьтшим способом дш, спрямованих на досягнення тзнавально! мети. Гносеолопчно шлях мае бути визначений у вказанш його якiсностi. Як було також з'ясовано, напрям конкретно (методолопчно) визначаеться точкою зору, як вихвдним пунктом, але таких точок багато, i тому гносеолопчно шлях як метод передбачае свш ктотний момент - правильний вибiр точки зору.
Образно уявiмо собi правове середовище (атмосферу) як коло, на периферй якого розташована безлiч точок зору - вихвдних пунктiв у правотворчоста, у застосуваннi права або в його шзнант. Назвемо щ точки в порядку алфавiту а, б, в, г, д тощо. Коли алфави вичерпаний, то е а, б, в тощо. Правильшсть точки зору визначаеться вибором з безлiчi точок зору, що вимагае свого гносеолопчного критерж> - методу як тзнання ктини (дiйсностi взагалi або нормативно! -належно! дшсност1). Як з'ясовано, будь-яка точка гносеолопчно виправдана, якщо розташована на кольперифери. Проте очевидно, вибiр точки визначаеться передумм його суттю у вказаному !! визначент. Все це зрозумшо. Але далi шлях, як напрям, мае два кшщ: один - цшьовий, визначений точкою зору в методологи, шший упираеться в центр перифери. Ця центральна складова -позначимо !! лiтерою С - i е предметом дослiдження загалом. Тому метод, як шлях i точка зору на щле (предмет), визначаеться образним зображенням периферil та ввдповвдними шляхами. Шлях гносеологiчно, схематично, звкно е радiусом. Радiус проводиться з центра, дшячи периферiю, i саме коло роздiляеться на ввдповвдну кiлькiсть радiусiв. Методологiчно ж дослвдник стае, образно кажучи, на перифери у сво!й точц! зору i iде до центра як предмета вивчення. Зрозумiло, радiус-шлях найкоротший. У науковому дослвджент цей шлях може бути й ламаним, i загалом довшим.
72
Прямуючи до центра предмета дослвдження (штерпретацп та взагалi правотворчоста), досягаеться шзнання предмета, не лише з точки зору, яка протистоггь частинi центра. Зввдси будь-який метод, як уже з'ясовано, завжди окремий (релятивiзм). Через цю окремiшнiсть метод завжди дефективний, i ця дефективнiсть властива кожному методу як певнш точцi зору. Щоб уникнути ще! природно! дефективности необхiдно включити вивчене або знайдене, або створене в центр, що з'еднуе ум точки зору (методи) в одне цше.
Отже, проблема шляху не вичерпуеться лише напрямом, але вивченням предмета в периферп точок зору, в кожному разi як критерiй i коректив дослвджуваного предмета у його частинi, спрямованш до методолопчно! точки зору.
Гносеолопчно методологш мiстить у собi й поняття про корективу та критерш перевiрки. Тому правильность визначаеться вказаними елементами гносеологи методологи. Критерш i коректив лежать в iнших точках на перифери. Тут насамперед додатково необхiдно вибрати точки зору по суп предмета достдження, найближчi до основно! точки зору, що визначае вибраний метод.
Кiлькiсть критерив в оцшщ правильностi мае в кожному разi свiй мiнiмум залежно ввд предмета дослiдження: що менше вш вивчений, то бiльше пiдвищуеться вказаний мшшум.
1ншим засобом для встановлення правильностi, ще ширшим, е включення згадано! периферп у ширшу сферу периферп. Тут уже критерш i коректив стають у сво!й яюсност квалiфiкованими. Власне кажучи, поле дослвдження розширюеться.
1деальним е включення периферп дослвджуваного предмета у загальнiшу, образно мислилося б продовження радiусiв дослвджувано! периферп як сукупностi методiв в охоплюючш периферп !! радiусiв. Оскшьки вiдбуваеться зрушення радiусiв, виходить особливо цшний, обгрунтований матерiал для перевiрки та корективи дослiдження.
Загалом розширення поля дослiдження (периферп) зумовлюе найнадшн^ результати, особливо у тих випадках, коли радiуси усiх концентрично включених периферiй збiгаються.
Усе викладене тут образно про перифери, звюно, можна застосовувати не лише для достдження як науково! роботи, а й до штерпретаци права i до правотворчо! законодавчо! дiяльностi.
Закони природи переважно е постшним i незмшним стосунком причини до наслiдку. Хоча в сучасному знанш причина сьогодт мислиться iнакше, нiж ранiше, а саме - як постшна сукупшсть (склад) умов, що виробляють наслвдок, проте фiзичний закон, як незмшний, поки наука не зможе змшити сукупностi умов, залишаеться у вказанш силi. I навпаки, поняття закож^рноста, що передбачае стосунок причини до слвдства, не мае iстотного елемента у вказаному понятл закону. Наслвдок е, але не завжди е лише тенденщя вказано! виробничо! причини, це не е незмшний у природi зв'язок, оскшьки далi причина в новому розумшш е постшною, визначеною сукупнiстю умов, за яких виникае наслiдок, у суспiльному житл та пов'язаному з ним правовому середовищ^ де склад умов змшюеться, поняття закономiрностi характеризуе суспiльнi науки.
Тому в гносеологи методологil правознавства питання про закономiрнiсть набувае свого значення, як галузь знання, де в тш чи iншiй системi права е закономiрнiсть. Тому методолопя гносеологiчно потребуе з'ясування цього методолопчного елемента знання.
Мета методу вже показуе, що в методологи дж>чою причиною е причина кшцева або цшьова, а не виробнича. Тому методи як цiльовi шляхи можуть бути оцшеш й у цьому методолопчному моментi цiльовоl закономiрностi, як предмет методологи загалом, також i юридично!. Не пiдлягае сумнiву, що метод цшого (тотальний) або штегрального мае в цьому сенсi найбшьшу якiснiсть. За взаемно! внутрiшньоl зумовленоста частин iз властивою !м також яюсшстю у вищевказаному сенсi суперечностей метод цшого сприяе з'ясуванню закож^рноста як у догмi, так i в iсторil права. Судова практика вносить сво! змши у догматичний склад, як причин юридичного слвдства, через цiльову причину (також насамперед законодавець), проте й у цш змш, що постiйно здiйснюеться, може бути констатована загалом та або шша закожмршсть розвитку догми, як чинного права (динамiчного, не замкнутого).
В кторп права iсторичний метод зокрема, а тим паче ж^вняльний метод можуть бути використанi для з'ясування вторично! правово! закономiрностi. Закономiрнiсть у вiдомих галузях може бути виявлена i статистичним методом.
73
Очевидно, що деяю методи особливо сприяють з'ясуванню закономiрностi й у прав^ i загалом у суспiльних науках. Сама гносеолопя методологи набувае в площиш закономiрностей особливого значення, методолопчного критерiю оцiнювання знання, що здобуваеться рiзними методами [5, с. 3-14].
У цьому сени сама гносеологш квалiфiкуеться як знання про методолопю в !! високiй якiсностi. Закож^ршсть вносить у знання внутрiшнiй зумовлений порядок i додае йому ту оргашчшсть (органiзацiю), яка зводить знання до вищого синтезу, насамперед у сени використання його в майбутньому. Закож^ртстю визначаеться не лише минуле i сьогодення, а й майбутне.
Саме поняття про закономiрнiсть у сустльних науках i в правi (правових науках) мислиться як своервдний умовний закон, дiю якого можна очжувати з найбiльшою ймовiрнiстю: в полгтищ права (полiтико-правовий метод як оцшний) закономiрнiсть вiдiграе велику роль. Вона тдвищуе упевненiсть у правильному використант полiтико-правового методу як майбутнього законо-давства, в полiпшеннi старого законодавства, дшсно! судово! практики тощо [6, с. 32-43].
Отже, елемент закож^рноси входить у гносеолопю методологи правознавства. Ця гносеологiя, зокрема у зазначеному елеменл, мае велике значення, бо допомагае не лише осмислити ту чи шшу систему права, пов'язати !! внутршньо, а й виявити правильшсть знання про право, зокрема про його застосування, а не тшьки про розвиток. Основш начала тк! чи шшо! системи виражають закожмршсть. Так, принцип добро! вiри (загальна норма) - один iз виразiв закономiрностi методологи правознавства загалом. Аналiз принципiв права як форм закожмрноста системи права у такому сени е одшею з важливих сфер застосування аналiтичного методу. Саме поняття про закож^ртсть у наущ права найвдалiший термiн: правовий закон у розвитку окреслюеться як постшна дш, що рiвномiрно ввдповвдае вимозi закону. Оскiльки е винятки, то закономiрнiсть ослаблена як виправдана вимогами життя. В ктори права закономiрнiсть виявляеться як своерiднiсть у розвитку системи права.
Що послвдовшше проводиться закономiрнiсть у системах права, то бшьше саме право набувае стшкоста, авторитету культурного чинника.
Проте поняття "закономiрнkть" необхiдно вiдрiзняти ввд поняття "ввдповщшсть закону". Останне е загальною передумовою правильно! поведiнки особи, оскшьки !! дц складаються у правомiрнiсть, з огляду на постшшсть тенденци як у психiцi самих оиб, так i в !х використаннi права у правовiй дшсносп.
До пiзнання методологи як науки зараховують ще один елемент, який характеризуеться сшвввдношенням методiв. Воно може бути взагалi комбiнацiею методiв у !х доцiльностi, або ж комбiнованим методом.
Види комбшаци методiв рiзнi, отже, комбiнацiя насамперед е пристосуванням до головного методу додаткових. Така комбшащя визначаеться основним методом. М1ра зв'язаностi цього методу з шшим може бути органiчною або мехашчною. Органiчна комбшащя вимагае, щоб додатковий метод у його зв'язку з головним методом мав зрештою загальну доцшьшсть.
Як особливий вид комбшащйних методiв це такий, в якому немае головного, а вм методи рiвнозначнi у досягненнi поставлено! науково! мети (проблеми).
За таких умов окремi методи через методолопчну доцшьшсть щоразу окремо виступають як головш. У такий споиб диференцiюеться значущкть методу в його верховенствi, хоча допускаеться випадковiсть, i у цьому його слабка сторона. Так, в кторико-догматичному дослвдженш його дати, попри формальне панування догматичного методу, можуть вказувати лише частково на кторичш екскурси. У них, звкно, головне iсторизм, через що допускаеться догматично-кторичний курс дослiдження (наприклад, стосовно джерел шституцш як викладу чинного законодавства в чам написання iнституцiй, тобто елементiв права).
Особливе мкце займае такий вид комбiнованого методу, який можна назвати комбiнованим методом концентраци. Суть його полягае у тому, що вш не стшьки комбiнуе самi методи, скiльки е ткю чи iншою комбiнацiею !х при утриманнi в нiй оргашчно! внутрiшньоl едностi як ядра, навколо якого концентруеться та розширюеться матерiал дослiдження. Через таке сферичне розширення (кола в колi тощо) дослвдження зберiгае еднiсть комбiнованого методу. Кожне подальше коло не лише е перевiркою первинного кола матерiалу в його науковому вивченш, а й вводить саме знання (результат знання) у ширшу сферу знання. Як такий споиб комб^еться з матерiалом з
74
дотриманням методу. Цшшсть такого методу очевидна, бо досягаеться найбшьша доцiльнiсть, правильшсть отриманого результату.
При едностi науки в !! окремих галузях цей метод, охоплюючи iншi галузi, веде до ввдновлення цiлiснiшого знання. Так, наприклад, комбiнований метод у вивченш кторп права оброблений у певному колi матерiалу зi збiльшенням iнших кiл матерiалу, причому не лише юторичного, в тiсному сенсi цього слова, а й фольклорного та мiфологiчного, створюе за тте! само! едноста методу (комбiнованого з вказаною метою) об'еднання галузей знання, передусш у !хньому методологiчному синтезi, а потам у самш науцi як едноста знання. Сферичний метод концентрацп гносеологiчно в елементi методолопчно! доцшьност значно збiльшуе i саму доцшьшсть. Негативний бiк ще! доцiльностi становить можлива необережнiсть певно! натянутостi, що може знизити цшшсть дослвдження як об'ективно здобутого результату. Тому ця якiсть гносеолопчно! доцiльностi у використант зазначеного сферичного методу вимагае особливо! обережноста, насамперед у тих випадках, коли наступш сфери в наущ належать до iнших галузей знання. Ця небезпека ще бшьше зростае через те, що дослвдник може виявитися нефахiвцем в iнших галузях. I не лише через цю дефектившсть дослiдника в знаннi чужого йому матерiалу, а й через певну методологiчну iндивiдуальнiсть застосування спещальних методiв у чужiй галузi.
Проте дослвдження, зробленi сферичним методом, можуть бути обмежеш i своею галуззю з розширенням у нiй матерiалу. Так, наприклад, у галузi дослвдження приватного права включення в дослвдження публiчного права може бути цшком виправданим, наприклад, для iсторика права.
Взагалi елемент комбшаци, як гносеолопчний, е надзвичайно складним. Тут необхвдна передусiм творча винахiдливiсть, хоча основною умовою все таки залишаеться та чи шша органiчнiсть комбiнованого методу Вона е шчим iншим, як взаемно зумовленою методолопчною необхiднiстю для правильного дослвдження, зокрема складного матерiалу. Пiд час комбшаци методiв необхвдно використовувати !х, враховуючи !хш специфiчнi особливостi, що проявляються у своервдних розгалуженнях - шляхах (методах). Шд час комбшаци !! складнiсть завжди зростае, проте лише така комбшащя забезпечуе найбшьший успiх у дослвдницькш роботi.
Комбшацк метсдв - велике мистецтво у законотворчостi. Конкретнiсть ще! дiяльностi загалом виключае дотримання якихось технiчних правил. Важливо лише не порушувати вищезгаданi умови загального характеру, адже охарактеризовав методи - це елементи комбшацшних метод1в, використання яких сприятиме ефективностi оптимальних дослщжень у царит методологи правознавства [7, с. 429-431 ].
Висновки. Методи юридично! гносеологп - це, по суп, логiка функцiонування та розвитку права, передусш певне розумiння цього розвитку. Юридична гносеологiя будуе свою власну модель правово! дшсноста, яка характеризуеться як гносеолопчна концепця права. За сво!м характером - це динамiчна модель розумiння права, оскiльки розкривае його сутнiсть через пiзнання. Особливий акцент зроблено на тому, що тзнавальний процес е нескiнченним i суперечливим, оскiльки гносеологiчна концепцiя визнае право як ввдкриту, динамiчну систему, що виявляеться у динамiзмi !! методолопчно! основи.
На пiдставi аналiзу методiв юридично! гносеологп встановлено, що вони до певно! мiри залежать вщ механiзму узгодження i взаемодп онтологiчних та логiчних засад права як специфiчного виразу шзнавально! динамжи та розвитку самого права. Ц методи показують, що утворення певно! концептуально! моделi не означае завершеноста пiзнання права.
1. Сердюк О. В. Методологiчнi проблеми застосування ятсних методiв у со^ально-правових до^дженнях проблем злочинностi / О. В. Сердюк // Юридична Украта. — 2007. - № 5. — С. 84—90. 2. Козловський А. А. Право як тзнання: Вступ до гносеологп права / А. А. Козловський. — Чертвщ: Рута, 1999. □- 295 с. 3. Кант И. Трактаты и письма / И. Кант. — М.: Наука, 1980. - 709 с. 4. Козюбра М. Методологiя права: концептуальт тдходи / М. Козюбра // Проблеми методологи сучасного правознавства: матер. Мiжнар. наук.-теор. конф. — К., 1996. - С. 23-25. 5. Лейст О. Э. Содержание и критика основных концепций права / О. Э. Лейст // Советское государство и право. — 1991. — № 12. — С. 3—14. 6. Козюбра М. I. Загальнотеоретичне правознавство: стан та перспективи /М. I. Козюбра //Право Украши. — 2010. — № 1 — С. 32-43. 7. Кельман М. С. Юридична наука: проблеми методологи: монографiя /М. С. Кельман. — Львiв: ЛДУВС, 2011. — 491 с.
75
