CC BY
136
УДК 340.12 : 342.5 : 316.32
I. М. Жаровська
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету '^bBÎBCb^ полггехшка", д-р юрид. наук, доцент кафедри теори та фшософи права
ЩОДО ПРОБЛЕМ МЕТОДОЛОГIÏ TEOPIÏ ДЕРЖАВИ I ПРАВА
© Жаровська I. М., 2015
Розглянуто методолопчш аспекти теорн держави i права. Особливу увагу зосереджено на проблемах методологи у сучаснш загальнотеоретичнш юриспруденции
Ключовi слова: методологiя, теорiя держави i права, юриспруденщя, р1вн1, оновлення.
И. М. Жаровская
К ПРОБЛЕМАМ МЕТОДОЛОГИИ ТЕОРИИ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА
Рассмотрено методологические аспекты теории государства и права. Особое внимание сосредоточено на проблемах методологии в современной общетеоретической юриспруденции.
Ключевые слова: методология, теория государства и права, юриспруденция, уровни, обновления.
I. M. Zharovska
AS FOR THE PROBLEMS OF METHODOLOGY THEORY OF LAW
In the article the methodological aspects of the theory of law. Particular attention is paid to problems of methodology in modern general theoretical law.
Key words: methodology, theory of law, jurisprudence, level, upgrades.
Постановка проблеми. Складнють, багатограннють i мiждисциплiнарний статус будь-яко1 сучасно1 науково1 проблеми зумовлюють необхщнють ïï вивчення в œ^^i координат, що задасться рiзними рiвнями методологи науки.
Саме поняття "методолога" (вщ грец. ^sBoSoç - правильний шлях, шлях дослщження) неоднозначно трактуеться в сучаснш наущ. У широкому значеннi - це теорiя людськоï дiяльностi, це дiяльнiсть пiзнання, мислення або, якщо точнiше, вся дiяльнiсть людства, враховуючи не лише власне пiзнання, а й виробництво. У вузькому значенш шд методологiею розумiють сукупнiсть метсдов, прийомiв, процедур наукового дослiдження. Саме таке ставлення до методологiï переважае, наприклад, у зарубiжнiй (американськiй i взагал англомовнiй) науковiй лiтературi.
Своерщним компромiсом мiж надто широкою i надто вузькою штерпретащею змiсту цього термша, що вказуе шлях тзнання, вважаеться багаторiвневий пiдхiд, коли розрiзняються найзагальнiшi методи наукового пiзнання - анатз i синтез, сходження вщ абстрактного до конкретного тощо (фшософська методологiя); загальнi для багатьох наук, мiждисциплiнарнi методи пiзнання - системний та оргашзацшний аналiз; кiбернетичний, синергетичний тдходи тощо (загальнонаукова методологiя); теорiя i методи конкретноï науки, галузi знань; методика як сукупнiсть операцш i процедур, що застосовуються у конкретних дослщженнях.
Методологiя правознавства - складне, багатопланове утворення, яке охоплюе проблеми структури юридичного наукового знання загалом i особливо його теорш, концепцш; тенденцп виникнення, функцiонування i змши наукового знання, а також його класифшацп, типологiï тощо; понятшний апарат методологiï та ïï наукову мову; структуру i склад методолопчного тдходу та iнших наукових методiв, що застосовуються в юридичнiй наущ; формалiзованi методики i
процедури конкретних юридичних дослiджень. Якщо методолопю юридично! науки розглядати не тшьки як сукупнiсть И методiв i знань про них, а в широкому розумшт - ще як симбюз предметних правових теорiй, понять, принцитв тощо, то вона за обсягом змюту наближаеться до вше! юридично! науки, однак у методолопю щ елементи системи юридичних наукових знань входять тшьки тими !хтми властивостями (сторонами), яю можуть i повинт використовуватися як методи наукового тзнання. Саме розумiння методологи вже викликае науковi дискусп, тому необхщне дослiдження проблем методологiювання у загальнотеоретичнш юриспруденции
Стан дослiдження. Питання методологи дослщжували багато науковцiв у рiзних напрямах суспiльних знань. У впчизнянш юридичнiй науцi вказану проблему або сумiжнi з нею дослiджували таю вчет, як Ю. Барабаш, Ю. Бисага, С. Бостан, М. Кельман, В. Ковальчук, М. Козюбра, О. Скакун, О. Скрипнюк, С. Сливка та ш. Незважаючи на велику увагу вчених до методологи теори держави i права, залишаеться велике коло невиршених питань. Вказане визначае необхщтсть наукового дослiдження проблем методологи теори держави i права, що iснують на сучасний момент розвитку вггчизняно! науково! думки, що i буде метою ще! статтi.
Виклад основних положень. Питання методологи доволi складне, оскiльки воно часто в наукових джерелах тлумачиться по^зному. Багато зарубiжних наукових шкiл не розмежовують методологи та методiв дослiдження. У вггчизнянш науковiй традицп методологiю розглядають як: 1) учення про науковий метод тзнання та перетворення свпу; його фшософську, теоретичну основу; 2) сукупнють методiв дослiдження, що застосовуються в будь-якш науцi вiдповiдно до специфши об'екта пiзнання [1, с. 664]. Найчастше методологiю репрезентують як теорда методiв дослiдження, створення концепцш, як систему знань про теорда науки або систему методiв дослщження. А методикою вважають сукупнiсть прийомiв дослiдження, враховуючи технiку i рiзноманiтнi операци з фактичним матерiалом [2, с. 42-49].
Методолопя - вчення про систему наукових принцитв, форм i способiв дослщницько! дiяльностi. Вона мае чотирирiвневу структуру. Нинi розрiзняють фундаментальнi, загальнонауковi принципи, що становлять власне методолопю, конкретно-науковi принципи, покладет в основу теори ие! чи шшо! дисциплiни або науково! галуз^ i систему конкретних методiв i технiк, що застосовуються для виршення спецiальних дослiдницьких завдань [3, с. 57].
Методолопя юриспруденцп - результат дискурсу, в межах якого здшснюеться процес взаемодп рiзноманiтних когнiтивних стратегш осягнення права, визначаються фундаментальнi методолопчт засади його пiзнання. Вона е едтстю трьох взаемозалежних частин - доктринально-щеолопчно!, стратегiчно!' та шструментально!. Першу з них можна розглядати як парадигму дослщницького бачення права, тобто тип праворозумшня. Друга - це царина пiдходiв, що зумовлюють загальну спрямоватсть дослiдження права, вибiр стратегi! його осягнення. Третя частина е системою когттивних практик, своерщним набором методологiчних iнструментiв у створент знань про право.
Подiбно до будь-яко! iншо! галузi знань i навчально! дисциплiни, теорiя держави i права на кожному етапi свого розвитку мае низку конкретних цшей i завдань, на вирiшення яких спрямовуються зусилля дослщниюв. У реальному житп найчастiше важко визначити характер цих цшей i завдань, а тим паче квалiфiкувати !х на "суто" юридичнi, полiтичнi, академiчнi та шш^ оскiльки, за загальним правилом, вони дуже тюно переплiтаються мiж собою i взаемно доповнюють один одного.
Безсумтвно, такий подiл доволi умовний i вiдносний, однак вiн мае сенс. Справа в тому, що видшення навпъ змiшаних (полiтичних з юридичними, академiчних з полiтичними тощо) цшей i завдань, якi вирiшуються в межах теори держави i права, допомагае поряд з !! предметом i змiстом краще зрозумiти характер ще! дисциплiни, визначити !! роль, функцп та призначення.
Вiдповiдаючи на питання про те, яю конкретно завдання виршуються в межах ще! дисциплiни, вказують щонайменше на два завдання: 1) побудова лопчно закшчено! системи понять, що е основою вшх спецiальних юридичних наук, й узагальнення вшх результатiв цих наук, пройнятих не тшьки зовтшньою, а й внутршньою еднiстю; 2) вивчення методiв, за допомогою яких розробляються спещальт науки. Бiльшiсть науковцiв погоджуеться з твердженням про те, що
Teopiï держави i права притаманна наявтсть не одного якогось окремо взятого прийому, принципу чи способу дослщження держави i права, а ïx системи, сукупносп. Тобто саме теорiя держави i права розробляе методолопчне пщгрунтя для всieï юриспруденцiï.
Однак i в цьому аспект не юнуе единого пiдxоду. Так, у дисертацшнш роботi на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук М. Кельман обгрунтовуе позицiю щодо розмежування понять "методолопя правознавства" та "методолопя права". В основу розмежування цих понять покладено уявлення про правознавство як науку з характерними для œï особливими методами тзнання та право з притаманною йому системою методiв правового регулювання, тобто прийомiв впливу на поведшку суб'ектiв суспшьних вiдносин, а також систематизацiï нормативного матерiалу, тлумачення юридичних текстiв та вчення про них. Вказано, що вона мае ютотне значення для ефективного правового регулювання, натомють методолопя правознавства необхщна для здшснення ефективно1' пiзнавальноï дiяльностi. I якщо метою застосування методiв правового регулювання, систематизацп норм права та ïx тлумачення е впорядкування суспшьних вщносин, досягнення правово1' визначеностi, то метою методiв пiзнання - виявлення нових закономiрностей розвитку права та iншиx правових явищ, формування ефективно1' системи правових знань [4, с. 24].
Щодо встановлення рiвневоï структури методологiï також е дискусшт моменти. У науковш лiтературi зауважено, що немае такого утверсального набору правил, який у разi застосування будь-яким дослiдником приводив би до гарантованого результату - наукового вщкриття. Водночас юнують певш теоретичнi схеми, iдеалiзованi моделi здобуття нового знання, алгоритми проведення наукових дослщжень, якi розробляються методологiею науки. Вщсутнють у юридичнiй лiтературi концептуалiзацiй, цiлiсного теоретичного осмислення методологiï сучасного правознавства припускае конструювання вiдповiдноï теоретично!' моделi (iдеалiзацiï). Окрiм викладених вище положень, якi визначають основнi властивосп методологiï, варто звернути увагу, передуем, на ïï структурнi характеристики, яю можуть бути представленi рiзними схемами.
Одна з найабстракттших структуризацiй може бути здшснена на основi ступеня спшьносп видiв пiзнання взагалi й наукового тзнання зокрема. За такого варiанта (вертикальноï структури) методологiя правознавства юнуе на декшькох рiвняx: свггоглядному, на якому визначаються основнi напрями i загальт принципи наукового тзнання. Цьому рiвню вiдповiдае правознавство як вид (форма) свггогляду; загальнонауковому ^ждисциплшарному, загальному для всix наук), що використовуеться у дослщжент об'ектiв, яю можуть бути предметом методологiчного тдходу, -рiвень загальнотеоретичноï науки; спещально-науковому, притаманному юридичним наукам, якщо враховуеться предметна пщстава; спецiально-юридичному - характерному для вивчення певних властивостей об'екта (предмета) у межах конкретноï науки; процедур i методик конкретних юридичних наукових дослщжень незалежно вщ ïx дисциплiнарноï належносп. Безумовно, мiж наведеними рiвнями методологiï правознавства е оргатчний зв'язок, залежнiсть, пiдпорядкованiсть i взаемопроникнення.
Зважаючи на взаемозв'язок рiзниx за природою компонента методологiï правознавства, ïï структура може бути вщображена й iншою подiбною схемою (горизонтальною структурою), що складаеться з патвного свiтогляду, типу наукового мислення, фшософських та iншиx пщстав, загальнонаукових i спецiально-науковиx парадигм, методолопчних пiдxодiв, теорiй та iншиx наукових знань, потенцшно можливих i використовуваних методiв, методик конкретних юридичних дослщжень [5, с. 62].
У лiтературi наведено й iншi класифiкацiï змюту методологiï юридичноï науки, у яких, як правило, за рiзними критерiями i пiдставами виокремлено: вертикальну (iерарxiчну) i горизон-тальну (однорiвневу) структури; методи оргатзацп (формування) наукового знання i методи здшснення наукових дослщжень; методи вщображення об'екпв i перетворення (трансформаций ïxнix наукових образiв; загальт, загальнонауков^ спецiально-науковi, окремо науковi методи; теоретичт й емпiричнi частини методологи, причому в усix випадках можна видшити методи вiдображення предмета i перетворення наукового знання.
Методолопя виконуе низку функцш, а саме: визначае способи здобуття наукових знань, яю вщображають динамiчнi процеси та явища; спрямовуе дослiдника на особливий шлях, на якому досягаеться певна науково-дослщницька мета; забезпечуе всебiчнiсть i повноту отримання шформацп, необxiдноï для тзнання процесу чи явища, що вивчаеться; сприяе поповненню новою
шформащею фонду теори науки; допомагае в уточненш, 36ara4eHHÍ, систематизащ! TepMÍHÍB i понять у наущ; створюе систему науково! шформаци, що грунтуеться на об'ективних фактах, i лопко-аналггичний шструмент наукового пiзнання [3, с. 56].
Висновки. I сучасна наука теори держави i права, i !! методолопчне пiдгрунтя потребують оновлення та трансформаций У сучасних процесах плюралiзацi! суспiльствознавчих пiдходiв i методiв зазначеш аксiоми iнодi iгноруються, внаслiдок чого i виникають ситуащ! методологiчного "хаосу", еклектизму. Щ, можна сказати, методолопчш аномали найчастiше спричиненi:
□ Використанням певних загальнонаукових та шших методiв дослiдження поза межами !х застосовуваносп, тобто внаслiдок абсолютизаци, перебiльшення !хшх евристичних можливостей (зокрема через ^норування закономiрно! залежностi мiж предметом i методом дослщження).
□ "Оприродничуванням" фшософських i специфiчних закономiрностей праводержавних явищ (наприклад, шляхом, так би мовити, бюлопзаци, фiзикалiзацi!, космiзацi!, концептуальних пiдходiв до пiзнання таких закономiрностей, тобто спроб "виведення" останнiх безпосередньо з положень тих чи шших природничих наук).
□ Сощально беззмютовною абстрактизащею понять про дослiджуванi праводержавнi явища (найчастiше за посередництвом використання вкрай загальних, "загальнолюдських" термiнiв (чи висловiв) без конкретно-iсторично! сутнiсно! iнтерпретацi! сенсу тих понять, котрi такими термшами позначаються). Проте чи мають щ поняття (скажiмо, поняття основоположних прав людини) справдi загально-, а не окремолюдський змiст, виявляеться лише тод^ коли вони "зазем-люються", тобто застосовуються в конкретних умовах мюця й часу, чим, власне, й визначаеться !х сощально змютовне розумшня, смислове наповнення. А воно ж, як свщчить практика, нерiдко бувае доволi неоднозначним, неодноманiтним.
□ Факторною "зрiвнялiвкою", тобто визнанням однаково!, рiвнозначно! залежностi дослiджуваного праводержавного явища вщ численних рiзноманiтних факторiв, якi на нього так чи шакше впливають. У такий спосiб затушовуються вщмшносп мiж необхiдними й випадковими зв'язками явищ, утворюеться тдгрунтя для заперечення об'ективних закономiрностей у галузi права i держави й для дискредитащ! самого поняття про таю закономiрностi (зокрема, для шдмши його ширшим, але менш змiстовним поняттям "залежнють").
□ Методологiчною "зрiвнялiвкою", тобто проголошенням рiвноцiнностi усiх методiв до-слщження, запереченням будь-яко! !х субординованостi (у той час як така субординованють об'ек-тивно зумовлена багатограннiстю дослщжуваних явищ i наявнiстю рiзних рiвнiв дослiдження).
□ Термiнологiчною мiмiкрiею, тобто словесним, так би мовити, "перевдяганням", як кажуть, змшою назв, "вивюок" дослiдницьких пiдходiв i методiв. Йдеться про такi випадки, коли внаслщок своерiдно! термiнологiчно! алергi! колишнi назви (навггь справдi дискредитованi спотвореною практикою використання позначуваних ними понять) замшюються шшими, новiтнiми термiнами, котрi хоча й звучать надто "модерно", проте реально використовуються, штерпретуються в тому самому значенш, зречення вщ якого було шбито задекларовано.
Отож, слщ погодитися з П. Рабiновичем в тому, що уникнення зазначених "методолопчних аномалш", дотримання наведених вище наукознавчих постулата, аксюм - необхiдна передумова ефективносп процесiв плюралiзацi! методологi! юридично! науки [6, с. 18-19].
1. Великий тлумачний словник сучасног украгнськог мови (з дод. i допов.) / [уклад. i гол. ред. В. Т. Бусел]. - К.; 1ртнь : Перун, 2005. - С. 664. 2. Бандура О. О. Основтриси дiалектики акаологИ' та гносеологИ' права / О. О. Бандура // Форум права. - 2011. - № 1. - С. 42-49. 3. Шейко В. М. Оргатзащя та методика науково-до^дницьког дiяльностi: тдручник / В. М. Шейко, Н. М. Кушнаренко. - [5-те вид., стер.]. - К. : Знання, 2006. - 308 с. 4. Кельман М. С. Методологiя сучасного правознавства: становлення та основт напрями розвитку : автореф. д-ра юрид. наук за спец. 12.00.01 /М. С. Кельман. - К., 2013. 5. Кельман М. С. Юридична наука: проблеми методологИ / М. С. Кельман. - Тернотль, 2011. - 492 с. 6. Рабтович П. Фiлософiя права: деяю "вiчнозеленi" наукознавчi сюжети /П. Рабтович //Право Украгни. - 2011. - № 8. - С. 13-20.
