CC BY
17
УДК 340:12 Т. З. Tapa^MiB
заступник директора 1НПП, декан повно1 вищо1 освiти, доктор юридичних наук, професор кафедри теори та фiлософii права,
Б. I. Базарник
начальник ДП1 у Франювському районi м. Львова ГУ ДФС у Львiвськiй обласп
ПРОБЛЕМА МЕТОДОЛОГ1ЧНО1 ДЕМАРКАЦП ПРАВА
© Гарасимгв Т. З., Базарник Б. I., 2016
У статт розглянуто актуальш питання проблеми методолопчно! демаркаци права, охарактеризовано основш науков1 п1дходи щодо визначення дефшщи права. Зроблено спробу концептуального виршення традицшно дискурсивних для свггово!', головним чином захщно!', юридично! науки методологiчних проблем. Доведено, що з позицш методологи тзнання весь аналiз було зведено на рiвень гносеологiчних процедур, якi не виводять до розумшня змiсту права, за яким, передуам, проглядаеться проблема розумшня та штерпретаци само! ¡де'1 права.
Ключовi слова: право, демаркацiя, методолопя, проблема, аналiз, iдея, мораль, свггогляд, ц1нн1сть.
Т. З. Гарасымив, Б. И. Базарнык
ПРОБЛЕМА МЕТОДОЛОГИЧЕСКОЙ ДЕМАРКАЦИИ ПРАВА
В статье рассмотрены актуальные вопросы проблемы методологической демаркации права, охарактеризованы основные научные подходы к определению дефиниции права. Сделана попытка концептуального решения традиционно дискурсивных для мировой, главным образом западной, юридической науки методологических проблем. Доказано, что с позиций методологии познания весь анализ был возведен на уровень гносеологических процедур, которые не выводят к пониманию содержания права, согласно которому, прежде всего, просматривается проблема понимания и интерпретации самой идеи права.
Ключевые слова: право, демаркация, методология, проблема, анализ, идея, мораль, мировоззрение, ценности.
T. Z. Harasymiv, B. I. Bazarnyk
PROBLEM OF METHODOLOGICAL DEMARCATION LAW
The article discusses current issues methodological problems of demarcation law describes the basic scientific approaches to determine the definition of law. An attempt to solve the traditional concept of discourse to the world, mainly western jurisprudence methodological problems. It is proved that from the standpoint of methodology knowledge of the entire analysis was erected on level epistemological procedures that do not derive to understand the content of the right, which, above all, viewed the problem of understanding and interpretation of the idea of law.
Key words: law, demarcation, methodology, problem analysis, idea, morality, worldview, value.
Постановка проблеми. Основоположш (фундаментальш) проблеми правового тзнання за своею суттю фокусуються в головному предмет правознання - виявленш, опиш, поясненш та розумшт всього комплексу об'ективних ознак (властивостей, характеристик) того сощального
явища, що позначаеться категорiею "право". Та й щеться не про проблеми феноменологи права, а скорше про проблеми, що торкаються питань природи та сутносп права, аналiзу рiзних наукових конструкцiй, якi цi проблеми описують, понятiйного та категорiального апарату, що дозволяе перетворювати всi теоретичш дослiдження на реальну юридичну практику.
Аналiз досл1дження проблеми. Методологiчною основою дослвдження стали працi й украшських, i зарубiжних учених, серед яких Новгородцев П. И., Петражицький Л. И., Юстяювський Б. О., Рабинович П., Анохин П. К., Костандов Е. А., Гарасимiв Т. З. та ш. Проте, незважаючи на чималий обсяг наукових публшацш, присвячених вивченню методолопчно1 проблеми права, недостатньо висвгтлено, на нашу думку, питання демаркацй права.
Метою статт е дослвдження на основi аналiзу наукових праць проблеми методолопчно1 демаркацii права, визначити основш пiдходи та сформулювати концептуальш положення щодо означеного питання.
Виклад основного матерiалу. Причин, якi породили нишшнш стан дискурсу навколо, здавалося б, виршених колись "у принцит" проблем, досить багато. Це, по-перше, об'ективш обставини наявностi очевидноi' кризи "практичного права", що реально ввдчуваеться у сучаснш вiтчизнянiй юридичнiй практицi правотворчосп та законовиконання. По-друге, входження до загальносвгтового iнтелектуального правознавчого контексту понад п'ятнадцять роюв тому не в останню чергу було пов'язано не лише з переглядом принцитв наявного "радянського права" в усх його теоретичних i праксеологiчних модальностях, а й з виявленням серйозного ввдставання молодоi украшсь^' правовоi думки в царинi обговорення та концептуального виршення традицiйно дискурсивних для свiтовоi, головним чином захвдно].', юридичноi науки проблем. Потрете, з'явилося усввдомлення й розумiння того факту, що щ проблеми не е просто теоретичними, а тим бшьше схоластичними. Навпаки, прийшло розумшня того, що вiд 1'хнього концептуального виршення залежить спрямованiсть i логша розвитку вiтчизняного правознавства, вiтчизняноi юридично!' практики, а також правово!' сввдомосл суспшьства в цшому i його громадян кожного окремо. По-четверте, наявшсть велико", багато в чому ор^^льно!' й, головне, евристично плвдно!' iнтелектуальноi дореволюцiйноi спадщини (П. Новгородцев, Б. Юстяювський, Л. Петражицький [1; 2; 3] та ш.) сьогоднi вимагае свого осмислення та ввдродження як оригшального внеску в загальносвiтовий фонд теоретико-правовоi думки. I, нарештi, по-п'яте, наявшсть витрат, як вже очевидно виявляються при пвдготовщ за останш роки великоi кiлькостi юристiв-функцiонерiв, теоретично та свгтоглядно недостатньо освiчених. Уш цi обставини разом, напевно, й породили ситуащю настшьки потужно!' iнтелектуальноi рефлекси, яка проявилася у безлiчi публiкацiй з фундаментальних проблем правознавства.
Серед багатоманiття тлумачень права, якi у величезнiй кшькост представленi в словниках, популярнiй i спецiальнiй юридичнiй лiтературi, ми натрапляемо здебшьшого на визначення, якi доповнюють, а iнодi й заперечують одне одного. Головна причина такого, на наш погляд, криеться не тшьки в рiзних методолопчних пiдходах i гносеологiчних установках авторiв дефiнiцiй, - хоча, скажiмо, дотримання принципiв так званого "позитивного права", або "природного права", безумовно, дасть ввдмшш одне ввд одного визначення, - а й у самш сутностi й природi права як об'ективного сощального явища буття [4]. Тому будь-яке вузькопрофесiйне визначення права з точки зору (кута зору) предикативносп (кримiнальне, цившьне, адмтстративне, господарське) завжди дасть якийсь зрiз, аспект вираження сутностi i, отже, завжди буде феноменальним.
У цьому зв'язку перше зауваження щодо процедури аналiзу, про яке слiд говорити, стосуеться методологи дослвдження права. Так, якщо ми станемо на позици наукового свiтогляду з його критер]ями об'ективностi знання, практичною дослiдною верифшащею положень, що вису-ваються, домшуванням у побудовi концепцii "суджень факту", а не "суджень цiнностi" (ощнки), iнакше кажучи, використаемо увесь той методолопчний iнструментарiй, що е на озброенш так званого "позитивного права", то нам не вдасться зрозумгти багато чого в сутносл права. Можливо,
саме ця обставина призвела до того, що самостшна головне, предметна проблема - визначення сутносл права у так званому "позитивному правГ' - виявилася просто "знятою" i пiдмiненою сцiентистськими (позитивiстськими) доказами й ефемерностi, а сама проблема сутносп права була розчинена в емтрично поданих фактах правово' практики правотворчосл, реалiзацii влади, правозастосування тощо [4, с. 10].
З позицш методологи шзнання весь аналiз було зведено до опису та пояснення, тобто до тих гносеолопчних процедур, як не виводять до розумшня змюту права, за яким, передусiм, прогля-даеться проблема розумiння та штерпретаци само'' вде' права. А те, що змют та iдея суть структуро-утворюючi ознаки (властивостi) права, поза якими дати визначення поняття права неможливо, випливае зi специфши природи права як результату людсько' телеономно' (телеос - мета, номос -закон) сввдомо' дiяльностi. Адже право, як моральнiсть i мораль, належить до тих нарiжних основ оргашзаци людсько' соцiабельностi (комунiкацii, взаемоди людей через цiлепокладання), якi шакше як елементами соцiальноi' технологii' й не назвеш [7, с. 83].
Образно це можна викласти таким чином: якщо держава, спшьноти (етшчт, релiгiйнi тощо) людей, соцiальнi шститути е елементами структури суспшьного життя, а рiзнi вiдносини -господарсько-економiчнi, полiтичнi, соцiальнi, свiтоглядно-iдеологiчнi - можна уподiбнити до "кровоносних судин", що пов'язують в едине цше структуру i вiдносини, утворюючи тим самим систему суспшьного буття, то моральн^ть, мораль, право - це компоненти програми, що задае лопку розвитку вше'' системи, так само, як генетична програма, що передаеться каналами спадково' пам'ят, задае логiку розвитку людського органiзму. Поза цiею програмою нема розвитку людини, нема и еволюцii (онтогенезу) вiд бiологiчноi особини до вищого щабля соцiальностi людини -особиспсного виявлення у бут.
Ми вважаемо, що змкт та вдея права непiдвладнi науковому аналiзу з його методологiчними установками та крш^ями, а вимагають iнших наукових пiдходiв i способiв пiзнання, шакше кажучи, шшо' методологи. На жаль, сьогодн в царинi iнтерпретацii та розумшня як гносеолопчних процедур гуманитарного (фшософського, художнього, релiгiйного) знання, безпосередньо пов'я-заних iз проблемою значення, пануе той епiстомологiчний стан, який ввдомий методолог науки П. Фейерабенд назвав "методолопчним анархiзмом". Вiдлунням цього стану у вгтчизняному правознавствi може бути судження: "штерпретацм поняття права ншоли не була й сьогодн не лишаеться однозначною" [4, с. 3-13].
Найперше рефлексивне осмислення взаемозв'язку людини з реальнстю очевидно переконуе нас у наявносп дiяльнiсних, таких, що ^знають 1 оцiнюють, здатностей, властивих людин. Ц1 здатностi е безумовно трансiсторичними основами iнтеграцii людини в буття, i на практищ маемо справу з 'хньою еднстю. Однак усе ж першим фундаментальним аспектом людського праксису е акт оцшки (П. К. Анохш, Е. А. Костандов, П. В. Симонов [5]). Ця еволюцшно вторично сформована здатнсть людини освоювати реальн^ть, що 'й протисто'ть, через акт оцшювання, визначае ш спосiб розумшня природного та соцального свiту, а також спосiб й дii' в ньому. У праксиш, де оцшка i пiзнання злитi, освоення дшсносп починаеться способом вичленовування вагомих об'еклв реальностi з метою задоволення потреб. Саме з оцшки, а не з "чистого пiзнання", починаеться практична дiяльнiсть людини.
Адаптацшна дiяльнiсть усякого живого починаеться з акту "розсчення" реальностi, наслвд-ком якого стають особливi форми ввдбиття само' реальностi та й результату як вагомих, невагомих i нейтральних для людини об'ектiв дшсносл. Ця розчленованiсть реальностi на вагоме i невагоме формуе психологiчнi iерархiчнi структури вiдбиття людиною свiту й вносить у цей свгт елемент його освоення i творення як iерархiчного i структурованого. Таким чином, уш сфери та види людського досввду i практики опосередкованi споконвiчно оцiнкою, тобто саме тим психолопчним феноменом, що завжди визначае преференцшний пiдхiд людини до навколишньо' реальности, якою б вона не була. I, отже, саме вш опосередковуе телеономне ставлення кожно' людини до буття й телеолопчне його ввдбиття у психщ на всiх й рiвнях, у тому числi сввдомостГ [4, с. 126].
Телеологiчно оцшювати об'ект означае не виявляти його природн властивостi, а розцiнювати його таким або не таким, з огляду на критерш "надежного бути", тобто судити про нього з позици
ввдповвдносп належному. Останне вiдношення дано разом i3 суб'ектом-ношем дiяльностi. Це ввдношення переживаеться, осмислюеться як особлива властивють об'екта, вагома для iндивiда, шакше - як цiннiсть. А це означае, що ставлення людини до свпу як до середовища свого буття опосередковане певними цiнностями, й це ставлення об'ективно детермшоване самою оргатзащею людського психiчного вiдбиття реальности
На основi наведених суджень, вважаемо, що вш продукти та результати людського праксису суть щнносп, а середовище суспшьного буття виступае щнтсно-смисловою реальнiстю, де панують сенси як психолопчш форми акумуляци об'ективних значень та шдиввдуального ставлення до об' екта.
Сьогоднi у свош класичнiй iпостасi кантiвське порушення проблеми щнностей i пiзнання як дiалектики практичного та теоретичного розуму можна вважати вже подоланим, бо змшилося саме визначення практичного i теоретичного розуму, а розумшня щнностей вийшло далеко за межi норм морали Загальновизнаним фактом стало судження про едтсть ращонального та цiннiсного аспект в единому актi пiзнання, причому за щнтсним аспектом став визнаватися не лише передрiвень теоретико-когнiтивного пвдходу, а й самостiйний, iз властивою йому специфшою вiдбиття, метод тзнання буття. Це означае, що якщо наукове знання мае сво!'м способом осягнення реальности теоретико-пiзнавальний пiдхiд, а на "виходГ' - знання про фактичне, обов'язково експериментально верифшоване, об'ективне, властиве об'екту дослвдження як таке, то фшософське тзнання як учення про людину, ïï мiсце у свт та вiдносини, що складаються мiж людьми з приводу об'еклв реаль-ностi, мае своïм способом осягнення теоретико-щнтсний (аксiологiчний) пiдхiд, що дае знання про предмети не в категор1ях ïхнього фактичного буття, а в категор1ях мети й цшносп, де об'ект реальностi протистопъ суб'ектовi не як предмет "у собГ', а як предмет "для мене", "для вшх", тобто перебувае в цiннiсному вiдношеннi до людини [7, с. 87].
Метою теоретико-когттивного пвдходу е отримання наукового знання, що спираеться на систему верифшацшних засобiв i способiв отримання "чистого" об'ективного знання, де в процесi його набування воно очищаеться ввд суб'ективних пристрастей, свiтоглядних установок, дона-укового й позанаукового знання. Продуктом теоретико-когштивного пiдходу е знання про дшстсть нiби поза залежнiстю ввд потреб та iнтересiв суб'екта тзнання, причому ця дшстсть розумiеться як суто природне буття. Пiзнаючи природу, дослвдник-науковець повинен насамперед пояснити хвд природних явищ. Це ж завдання стопъ i перед дослiдником сощального свiту як свiту культури й ютори - продукту телеономного людського праксису. Сощальт явища - не природт явища, а поди, створен людьми, якi у своïй дмльносл керувалися цшями i потребами, що перебувають у вiднoшеннi вагомостi з об'ектами, що покликали до життя щ потреби й цiлi. 1накше кажучи, у свiтi соцiальностi панують не CT^i каузальнi залежностi, що характеризують логiку та змiст розвитку природного свпу, а вагомют зв'язки й ввдношення, детермшоват суб'ективними й об'ективними перевагами, характер прояву яких може бути тшьки ймовiрнiсним i виявлятися лише як тенденцм. А це означае, що в людському бут панують iмовiрнiснi закономiрностi, суть яких можна зрозумгги не стшьки з аналiзу логiки органiзацiï господарсько!' дiяльностi, що об'ективно складаеться, та способу виробництва, скшьки з аналiзу вагомiсних зв'язкiв, що набули в гуманггарному знаннi визначення цiнностей. У результат перед дослiдником культури стопъ завдання виявити, штер-претувати i зрозумгги тi цiнностi, якi реально рухають поведiнкою як окремих шдивдав, так i мас людей у ви6орГ тих або Гнших предмета, 1дей, спосо6Гв органiзацiï спГвжиття та шдиввдуального способу життя як щнносп [7, с. 89].
Висновки. Можна стверджувати, що розумшня не дае науково-теоретичноï ктини, тому що тлумачення цiнностей як значень i зм^пв, якГ набувають у результатi гх опредметнення статусу матерiальноï та iдеальноï структури, не може стати науковою Гстиною. Справдi, тлумачення цiнностей як значень i зм^пв не може бути науковим, i в цьому, очевидно, полягае ввдповвдь на питання про причину багатозначносп права. Але це зовсГм не означае, що у контекст розумшня як гносеологiчноï процедури та способу iнтерпретацiï сощального буття не можуть входити науково-теоретичнi компоненти. Вони неодмiнно в нього входять як структурт ланки щнтсного пГдходу,
тдкреслюючи тим самим нерозривний зв'язок тзнавального й цштсного пiдходiв, проте вони не вичерпують 3MÍcTy цiнностей.
1. Новгородцев П. И. Введение в философию права: кризис современного правосознания / Павел Иванович Новгородцев; РАН. Ин-т государства и права. - М.: Наука, 1997. - 269 с. 2. Петражицкий Л. И. Введение в изучение права и нравственности. Эмоциональная психология / Лев Иосифович Петражицкий. - СПб., 1905. 3. Юстяювський Б. О. Вибране / Богдан Олександрович Кгстякгвський. - К., 1996 ; Кистяковский Б. А. Философия и социология права / Богдан Александрович Кистяковский. - СПб., 1998. 4. Рабинович П. ФЫософгя права: деякг науко-вознавчг сюжети / П. Рабинович // Вгсник Академгг правових наук Украгни. - Хартв. - 2003. - № 4 (35). - С. 3-13. 5. Анохин П. К. Идеи и факты в разработке теории функциональных систем / П. К. Анохин // Психологический журнал. - 1984. - Т.5. - № 2. - С. 107-118. 6. Костандов Э. А. Восприятие и эмоции / Эдуард Арутюнович Костандов. - М.: Медицина, 1977; Симонов П. В. Эмоциональный мозг / Павел Васильевич Симонов. - М.: Наука, 1981. 7. Гарасимгв Т. З. Природт та соцгальш детермтанти формування девгантног поведгнки людини: фтософсько-правовий вимгр: монография / Т. З. Гарасимгв. - Льв1в: Льв1вський державний утверситет внутр1шн1х справ, 2012. - 420 с.
REFERENCES
1. Novgorodtsev P. I. Vvedenie v filosofiyu prava : Krizis sovremennogo pravosoznaniya [Vvedenie v filosofiyu prava Krizis sovremennogo pravosoznaniya] RAN. In-t gosudarstva i prava. Moscow: Nauka, 1997. 269 pp. 2. Petrazhitskii L. I. Vvedenie v izuchenie prava i nravstvennosti. Emotsional'naya psikhologiya [Vvedenie v izuchenie prava i nravstvennosti. Emotsional'naya psikhologiya Vvedenie v izuchenie prava i nravstvennosti. Emotsional'naya psikhologiya] Pb, 1905. 3. Kistyakovskii B. A. Filosofya i sotsiologiya prava [Filosofiya i sotsiologiya prava] / Bogdan Aleksandrovich Kistyakovskii. Pb., 1998. 4. Rabinovich P. Filosofiya prava : deyaki naukovoznavchi syuzheti [Filosofiyaprava: deyaki naukovoznavchi syuzheti]/P. Rabinovich//Visnik Akademii pravovikh nauk Ukrai'ni. Kharkiv.2003. Vol. 4 (35). pp. 3-13. 5. Anokhin P. K. Idei i fakty v razrabotke teorii funktsional'nykh sistem[Idei i fakty v razrabotke teorii funktsional'nykh sistem] /P. K. Anokhin//Psikhologicheskii zhurnal. 1984. T.5. Vol. 2. pp. 107-118. 6. Kostandov E. A. Vospriyatie i emotsii [Vospriyatie i emotsii]/ Eduard Arutyunovich Kostandov. M. : Meditsina, 1977; Simonov P. V. Emotsional'nyi mozg [Emotsional'nyi mozg]/ Pavel Vasil'evich Simonov. Moscow: Nauka, 1981. 7. Harasymiv T. Z. Pryrodni ta sotsial'ni determinanty formuvannya deviantnoyi povedinky lyudyny: filosofs'ko-pravovyy vymir: monohrafiya [Pryrodni ta sotsial'ni determinanty formuvannya deviantnoyi povedinky lyudyny: filosofs'ko-pravovyy vymir: monohrafiya]. L 'viv: L 'vivs 'kyy derzhavnyy universytet vnutrishnikh sprav, 2012. 420p.
