CC BY
68
УДК 340.12
О. В. Левицька
Навчально-науковий гнститут права та психологи Нацгонального ушверситету "Львгвська полиехшка", асистент кафедри теорй та фiлософii права
ПРАВОВА ПРИРОДА 1СТИНИ
© Левицька О. В., 2016
У статт дослвджуеться iстина з фшософсько-правово! точки зору. В гносеологи права iстина розумieться передусiм як процес пiзнання ктини, кожен з eTaniB якого може дати тльки вiдносну iстину. Фжсащя якогось моменту пiзнaвaльного процесу як абсолютно ктинного призупиняе сам процес i перетворюе iстину в хибнкть через нeвiдповiднiсть новим умовам i обставинам. Саме на нeврaхувaннi ща гносеолопчно! обставини побудована aбсолютизaцiя позитивктами знaчущостi норм закону.
Ключовi слова: ктина, мораль, догма, квaзi, квазшорма, квазшраво, квазИстина, абсолютна iстинa, вщносна iстинa, об'ективна iстинa, штущш, тзнання, хиба, омана, обман, правда, факт.
О. В. Левицкая
ПРАВОВАЯ ПРИРОДА ИСТИНЫ
В статье исследуется истина с философско-правовой точки зрения. В гносеологии права истина понимается прежде всего как процесс познания истины, каждый из этапов которого может дать только относительную истину. Фиксация какой-то момент познавательного процесса как абсолютно истинного приостанавливает сам процесс и превращает истину в ложь из-за несоответствия новым условиям и обстоятельствам. Именно на неучете этой гносеологической обстоятельства построена абсолютизация позитивистами значимости норм закона.
Ключевые слова: истина, мораль, догма, квази, квазинорма, квазиправо, квазиистина, абсолютная истина, относительная истина, объективная истина, интуиция, знания, недостаток, обман, обман, правда, факт.
O. V. Levytska
THE LEGAL NATURE OF TRUTH
The article examines the truth with philosophical and legal perspective. In epistemology truth right primarily understood as a process of knowledge of the truth, each of the stages of which can give only relative truth. Fixing some point in the cognitive process as absolutely true suspends the process and turns the truth into a lie because of a mismatch the new conditions and circumstances. It is ignored on this epistemological circumstances built absolutisation positivists significance norms of the law.
Key words: truth, morality, dogma, quasi, quasi-norm, kvazipravo, kvaziistina, absolute truth, relative truth, objective truth, intuition, knowledge, lack, fraud, deception, truth, fact.
Постановка проблеми. Першочерговим завданням е необхвдшсть висвгтлення гстини з фiлософсько-правовоi' точки зору.
Анaлiз дослщження проблеми. Ця проблема частково знайшла свое вгдображення у наукових працях Аристотеля, Платона, Ф. Нщше, А. 1вша, В. Хахиева, Г. Гуго, П. Екмана, С. Сливки, I. Нерського та гнших науковцгв. С достатня кшькгсть наукових статей, монографгй та дисертацгйних дослгджень.
Метою статт е висвгглення само1 гстини з фшософсько-правово! точки зору.
Виклад основного MaTepiaiy. Як фшософська категория ктина, разом з категор1ями добра i свободи ввдбивае глибинний смисл людського свгговвдношення та осягнення буття, шукань людського духу та творення гуматстичних вдеал1в. 1стина виражае суттсний змкт та безпо-середню мету тзнавального процесу i характеризуе його результат - знання як адекватне ввдобра-ження суб'ективно!' та об'ективно!' реальности в сввдомосл людини. 1стина встановлюеться через визначення ввдповвдносл тзнавального образу, знання реального стану речей в дшсност1, що надае ютит за сво!'м змктом незалежносл ввд суб'екта. Однак ця ввдповвдтсть не розглядаеться як повний збк тзнавального образу i об'екта, оскшьки останньому притаманна тзнавальна неви-черптсть, а процес тзнання завжди обумовлений вторично, обмежений у свогх тзнавальних мож-ливостях. Залежить ввд р1вня розвитку тзнавального шструментарто. На кожному конкретному етат тзнавальний образ ввдносно в1рно ввдтворюе об'ект, але з розвитком тзнання поповнюеться новими яккними визначеннями предмета, все точтше його ввдтворюе. Тому ктина не е щось статистичне i незмшне, а розглядаеться як безперервний процес послвдовного наближення до повноти ввдтворення [23, с. 253].
Гегел1вська ктина - це характеристика дмльносл спекулятивного розуму, i в цьому аспект! вона не позбавлена певно!' мктифшаци. В його концепци людина для ктини е засобом ïï реал1заци. У Платона визначення ктини оргатчно пов'язане з риторичною формою [9]. Тобто одтею 1з фундаментальних вдей свггобудови, присуттсть якоï' у реальному сущому постае необхвдною умовою кнування останнього [7, с. 104]. Аристотель пов'язував ктину з чистою лопчною формою ïï виразу, тобто з судженням [9, с. 9]. Р.Декарт стверджував, що критериями ктини е ястсть i виразтсть думки чи вдеи якщо певна вдея мет зрозумша, то вона е ктинною. Проте марксистська фшософм в якосп критерто ктини пропонувала розглядати практичт дмльтсть: якщо керуючись певною вдеею, ми добиваемося устху у дмльносп, то дана вдея е ктиною [20, с. 337].
1стина - категория фшософи, культури i богосл1в'я, як означають вдеал знання i спошб його досягнення [5, с. 169]. В Б1бли немае спор1в, що таке ктина, оскшьки ктина е реальтстю Бога [10, с. 426]. Тобто Бог е найдосконалшим чистим буттям.
Таким чином ми бачимо, що ктина в основному характеризуеться з двох позицш: фiлософiï i богосл1в'я.
У богослiв'ï ктина - це результати природного i надприродного, а у фшософи - природного та позитивного права, тому перш за все вважаемо за потр1бне дати характеристику ктини з фшософсько!' точки зору.
1стина - буття того сущого, яке називаеться ктинним i являеться ввдвертктю буття [21, с. 188].
В класичнш фшософи видшяють дв1 принципово альтернативт парадигми трактування ктини. Одна з них базуеться на принцит кореспонденцiï, як ввдповвдтсть певного знання об'ективному розположенню справ до предметного свггу. Яскравими представниками такого принципу е Аристотель, Ф. Бекон, Стноза, Двдро, Гельвецш, Гольбах, Фейербах [2, с. 442].
Другим класичним принципом трактуванням ктини е принцип когеренци, тобто ввдповвдтсть знання 1манентним характеристикам iдеальноï сфери, ввдповвдтсть до Абсолюта, ращо-нальноï iнтуïцiï. Представниками такоï концепцiï е Платон, Гегель, Августин, Декарт [2, с. 442].
Неможливо тзнати наукову ктину логшою - лише життям [11, с. 246]. Здаттсть осягнення ктини, яка щось ввдкривае без допомоги логши, е iнтуïцiя. Вона подшяеться на два р1зновиди: чут-теву та штелектуальну. 1нтущм - не певна натвшстинктивна сввдомкть, i разом з тим те, що стопъ вище звичайноï сввдомосп, за своею тзнавальною силою е по суп над сввдомктю [14, с. 270].
1нтущм не е чимось надрозумовим; вона - не лише осягнення ктини, але й почуття i розумшня, що саме це е ктина. Iнтуïцiï бувае достатньо для бачення ктини, але ïï не досить, щоб переконати в цш ктит шших i самого себе [14, с. 271].
Шевщв М. вважае, що ктина - це як просторова величина у фшософсько-правовш наущ, що характеризуеться такими категориями, як незмштсть, повнота, цшктсть, абсолюттсть, незалеж-тсть ввд жодних часових пром1жюв [24, с. 11].
Найбшьш повне визначення ктини представлено в енциклопедичному словнику: ктина - це об'ективний змкт сввдомосп, адекватне ввдображення предмета 1 явищ дшсностг Тут же ми знаходимо класифшащю вид1в ктини, видшяють: об'ективну, конкретну, абсолютну 1 ввдносну ктини:об'ективно! визначають ктину, яка об'ективна за змктом 1, в той же час, суб'ективна за формою (е результатом розумово! дмльносп); конкретною називають таку ктину, яка розкривае ктотт аспекти явищ з урахуванням конкретних умов !х розвитку; ктина, яка ввдображае предмети 1 явища дшсносп не повтстю, називаеться ввдносно!; абсолютно!' визнаеться лише та ктина лише тод1, коли вона дае остаточне знання певних аспекпв дшсносп [16].
Ряд фшософ1в вважае, що ввдностсть ктини полягае в самому об'екл тзнання. Будь-який об'ект тзнання невичерпний, мшливий, мае безл1ч властивостей. Тому повне дослвдження об'екта практично неможливо. 1стина ввдносна, так як вона ввдображае об'ект не повшстю, а лише частково [17, с. 729].
1стина - ушверсалм культури суб'ект об'ектного ряду, вмктом яко! е ощночна характеристика знання в контекст! його ствввдношення з предметною сферою - з одте! сторони 1 сферою процесуального мислення - з шшо! [2, с. 442].
Вс форми тзнання суб'екта певним чином ствввдносяться !з зовтштм свггом. Для ввдображення цього ствввдношення у фшософй використовуеться категор1я ктини [14, с. 268].
1стина е незалежною ввд суб'екта реальтстю. Один !з традицшних пвдход!в до ктини е розгляд й не як властивосп знання, а як сущого. С два пвдходи до лематизацй ц1е! проблеми: 1) буття ктини безпосередне, безввдносне до того, чи ми його знаемо; 2) буття ктини е текст. У першому випадку ктина подаеться як така, що подаеться спогадами про буття. У другому ктина тлумачиться як автономне вдеальне царство тзнавальних значень, яке кнуе без суб'екта, що тзнае. Вона як форма людського знання не може виникнути безввдносно до суб'екта, який конституюе м1ру й глибини та доказовостг Лише акти обгрунтованого знання супроводжуються переживанням суб'ективно! впевненосп в його достов1рност1, що 1 набувае смислу демаркацй м1ж солвдною теоркю та слшим забобоном [14, с. 269].
Абсолютна ктина - едино правильна, безумовна ктина. Тобто знання е певним поеднанням абсолютного 1 ввдносного. Його розмежування на абсолютну 1 ввдносну ктини ввдбуваеться лише в чаш, в процес! розвитку [23, с. 2].
Таким чином ми можемо стверджувати, що концепцм ктини у прав! е абсолютною, тобто вона або е, або й немае. Ми чггко стверджуемо, що ввдповвдальтсть е, або й немае, тобто потр1бно розмежовувати або, або.
Проте I. Нарський наводить чотири докази ввдносносп ктини. Перший доказ: знання про навколишню дшстсть ми отримуемо за допомогою сприйняття, через органи чуття. На сприйняття впливае суб'ективний досввд людини. Тому ми не можемо стверджувати, що отримане нами знання правильно ввдображае дшстсть. Другий доказ полягае в тому, що важко упевнитися в точносп вим1рювань 1 обчислень, за допомогою яких були отримат знання. Третш доказ - ктина (як уже згадувалося ратше) лише частково ввдображае предмети 1 явища дшсностг Четвертий доказ - у змкт! ктини ввдсутнш вичерпний перелш умов, який би констатував правильтсть нашого сприйняття дшсносп [4, с. 27-37].
I. Нарський видшяе три види абсолютно!' ктини: перший вид абсолютно! ктини - це всеосяжне знання про всю об'ективну 1 суб'ективну реальтсть; другий - справжт елементи знання, як входять до складу ввдносних ктин; трет1й - остаточт знання, заф1ксован1 у судженнях типу "в1чних ктин", тобто знання, як п1дтверджен11стор1ею 1 не можуть бути зм1нен1 [4, с. 27-37].
Л. Новак розр1зняе не тшьки "абсолютну", але 1 "повну", "цшсну", "остаточну" 1 "фрагмен-тарну" 1стини: абсолютна 1стина - це беззастережно справжне висловлювання; "повна" ктина - це вичерпну ввдповвдь на дану проблему, якому передувала група щодо справжн1х, тобто приблизних висловлювань; "Цшсна" 1стина - поеднання вшх повних 1стин про р1зн1 сторони деякого об'екта;ктина "остаточна" - це безл1ч вс1х цшсних 1стин про р1зт об'екти, що розкривае !х сутн1сн1 зв'язки 1 в1дносини [4, с. 27-37].
Як справедливо зазначають багато aBTopiB, до складу ввдносно'' iстини входять елементи абсолютно!' ктини. Тут i виникае парадокс ввдносно'' iстини, який полягае в тому, що вiдносна ктина в своему ядрi мiстить абсолютну iстину, але не зводиться до не!'. У вiтчизнянiй фiлософiï парадокс ввдносно'' iстини доводимо на основi наступних тез:до складу вiдносноï ктини входять абсолютно ктинш твердження, що залишилися гносеологiчно невизначенi твердження згодом будуть змiненi або виключенi;щодо ктинт твердження можуть розглядатися як ввдносне оману зворотного ступеня хибностi, а в залежносп вiд змiни умов, посилення практичних вимог або ïx замши можуть перетворитися в брехню, тодi "ктина стане помилкою, оману - ктиною"; за-твердження типу '^чних iстин" можуть бути не тшьки абсолютними, але i ввдносними. У вiдносну iстину данi твердження перетворюються в тому випадку, якщо в практичних вимогах до знання акцент переноситься з точносп констатаци деяких факпв на максимально досяжну повноту знання про змкт цих факпв [4, с. 27-37].
Основними характеристиками ктини е: об'ективнкть - незалежнкть ввд суб'екта змiсту знань об'ект; суб'ективнкть - залежнiсть ввд суб'екта форми знань i характеру ввдображення об'екта; абсолютнкть - повнота, точнкть i вичерпнiсть вiдображення об'екта в свiдомостi суб'екта [1, с. 137].
Абсолютна ктина у широкому розумшн - е вдеалом, межею, до яких прагне тзнання, але ншоли не досягне. У вузькому розумшн - абсолютна ктина е повнотою i вичерпнктю ввдображення окремих сторш об'екта в даний момент i в даному мкщ [1, с. 137];
- ввдноснкть - незавершенкть, неточнiсть i приблизнкть вiдображення об'екта в сввдо-мосп суб'екта; таке вiдображення постiйно уточнюеться, поглиблюеться, тобто, змiнюеться в процеш пiзнання. Особливо, внаслiдок змiни умов кнування об'екта чи умов здшснення шзнавального процесу [1, с. 137];
- конкретнкть - залежнiсть змкту та iстинностi знань, форми здшснення Тзнавального процесу вiд умов та обставин, як впливають на стан об'екта, а також на поведшку, цш i m-знавальну позищю суб'екта [1, с. 138].
1стина е подвiйним компонентом пiзнання - вона одночасно виступае i як процес, i як результат ^знавально'' дмльносп суб'екта [1, с. 138].
1стина як процес - ввдображае знання про об'ективний свiт, який перебувае в безперервному русi i перетвореннях, що надае ввдповвдного характеру ^знанню i знанню [1, с. 139].
Об'ект Тзнання мае невичерпну множину характеристик та ознак, тому Тзнання е процесом безконечним. Множина об'екпв Тзнання, предметiв i явищ реального свiту, е безмежною, тому Тзнання тако' множини не може дшти яко'сь межi. Потреби та штереси суб'екта, що пiзнае i перетворюе свiт, постiйно розширюються i модифшуються, i тому перед ^знанням постають все новi завдання i цш, якi спрямованi на задоволення зростаючих i поглиблених штересв. Суб'ект, пзнаючи i освоюючи однi моменти i гран об'екта, вiдкривае собi шлях до пiзнання та освоення все нових i нових компонентв та граней - i так в "геометричнш прогреси" [1, с. 139].
1стина, як властивiсть знання постае в парадигмi суб'ектно-об'ектних ввдношень: 1) слова суб'екта мають ввдповвдати його судженню; 2) судження суб'екта повинн ввдповвдати дшсносп. Концептуалiзацiя ктини як ввдповвдносп знання реальностi надшяе ïï низкою принципових властивостей [14, с. 269].
Об'ективна ктина е незалежним ввд людини та людства ^знавальним змктом. За формою ктина суб'ективна: вона - властивкть людського знання. За змктом ктина об'ективна, оскшьки не залежить ввд свавшля сввдомосп, визначена ввдображеним у ньому матерiальним свггом. Об'ективнiсть iстини поввдомляе знанню вдею об'ективно'' реальностi, без чого знання шюзорна, умовно значима конструк^я. Як би не змшювалася наука, незмшним буде залишок першого Тзнання [14, с. 269].
Об'ективна ктина визначаеться як такий змкт людських знань про дшснкть, який не залежить ввд суб'екта, н ввд людини, н ввд людства [22, с. 243].
Ввдносна ктина - це таке знання, яке в принцип правильно, але не повно ввдображае д йсн сть дае ïï всеб чного вичерпного образу [22, с. 244].
Абсолютна ктина - це такий змкт знань, який тотожний своему предмету i який не буде спростовуватися подальшим розвитком тзнання та практики [22, с. 244].
Критеркм ктини не може бути m сввдомкть суб'екта в будь-яких ïï проявах, m предмет тзнання. Критерш ктини може виконувати свою функщю лише в тому випадку, якщо вш включаеться як певна дiя в сам процес тзнання i в той же час пвдкоряеться закономiрностям дшсносп [22, с. 248].
1стина як гносеологiчна категорiя нормативiзуе правовий процес, тзнання стае нормативним i правовим [3, с. 37].
1стина - гносеолопчна характеристика мислення в його ввдношент до свого предмету. 1дею називають iстиннiстю, якщо вона ввдповвдае своему предмету, тобто представляе його таким, яким вш е насправдi [20, с. 336].
Пiзнання права i право як тзнання - це двi сторони единого гносеолопчно-правового процесу [3, с. 37].
Догма е правовим способом закршлення ктини. Догма е покажчиком i оркнтиром правильноï поведiнки, що найбшьш гарантовано приводить до устху. Гносеологiчна специфiка догми значною мiрою визначае антропологiчну природу самоï iстини. А догматичнiсть визначае ïï межг Континуальна онтологм неминуче поглинае дискретнiсть i влада тане у розвитку. Догма зупиняе розвиток i водночас сама е моментом розвитку, базою розвитку [3, с. 37].
Чи не можна приймати за ктину ri догми, що е загальноприйнятi? Вiра в ктинтсть будь-яких вдей - один з найважливших стимушв людсь^' дiяльностi, в тому чист i суддiвськоï. У багатьох випадках вона дае людит сили, необхiднi для того, щоб наполегливо, незважаючи на всi перепони, прагнути до поставленоï мети i досягати ïï. Але якщо вдея не мае надшного обгрунтування, вiра в ïï iстиннiсть може позбавити людину розуму, перетворити його в догматика або божевшьного фанатика, який не бачить, не чуе i не розумк тчого, що не вкладаеться в його вiру [18].
На нашу думку, догмою ж можна назвати певну ктину чи факт, який е неоспорюваним. 1стиною ж е певна гносеолопчна характеристика мислення, проте тшьки в тому випадку, коли вона ввдповвдае своему предмету, тобто представляе його в свош сутносп. Брехнею називають те, що викривлюе ктину.
У правовому розумшт викривленою ктиною можна назвати квазйстину. Такi ж похiднi ввд цього поняття е i квазшраво, квазiнорма.
"КвазГ' - означае несправжне, уявне, хибне, неправдоподiбне. Норма з латинсько!' означае правило, або припис, чинне в певнш сферi i яке потребуе свого виконання [6].
Норма права - це загальнообов'язкове правило поведшки, сформоване в суспшьстш ввдпо-ввдно до визнаноï в ньому справедливоï мiри свободи i рiвностi та формально визначене (встановлене чи санкщоноване) i забезпечене державою з метою регулювання, охорони та захисту суспшьних ввдносин. Зазначимо, що природт права людини, якщо вони не закршлет у формах права (тобто формально не визначет), е також чинним правом i тдлягають забезпеченню державою так само, як i imm норми права [19].
Тобто ми можемо стверджувати, що квазшорма - це певним чином встановлене твердження, яке стало правилом поведшки, сформоване тд впливом хибного уявлення ктини предмета, чи те, що представляе його суттсть.
Право - це обумовлена природою людини i суспшьства система регулювання суспшьних ввдносин, що виражае свободу особистосп, та якш притамант нормативтсть, формальна визна-ченкть в офiцiйних джерелах i забезпеченкть можливiстю державного примусу [8].
Отже, квазшраво - викривлене уявлення про систему загальнолюдських та загально-обов'язкових, формально-визначених норм.
Юридичт норми не е метанормами, вони формують уявне право, школи й несправжне, фальшиве. У науцi доводиться, що право i юридичт норми не можна ототожнювати, право не повинно зводитися до волi держави, оскшьки цим принижуеться людина, заперечуеться методолопчний плюралiзм у правi, не враховуеться фшософська антрополог1я. Тобто, право слвд розглядати, як рiзновид корпоративного позитивного права, що це право буде юридизованим,
одержавленим, навпъ якщо в його основу покладено релкшш норми. Для глибшого розумшня цього правового явища з метою недопущення квазшрава необхвдно вдаватися до фшософи [15].
Ми можемо стверджувати, що квазистина - це хибне, необ'ективне ввдображення предметiв правовш дшсносп.
Таким чином, право повинно оркнтуватися на цшносп людини, тому метою людського розуму е ктина, яку необхвдно встановити, грунтуючись на позитивно-правових догмах. Абсолютна ктина не повинна пвдлягати нмким сумнiвам i формуватись незалежно ввд емоцш чи особистого свггогляду. Апрiорi кожна особа починае розумшня правово! iстини опираючись на факти, тобто на об'ективний змкт сввдомосп, адекватного ввдображення предметв i дшсносп. Саме це впливатиме на недопущення кваз стин.
1стина i хиба основнi характеристики ввдношення пiзнавального образу або лопчного знання до об'екта. В загальному, образ об'екта або знання про об'ект можуть ввдповвдати повнктю або частково чи не ввдповвдати повнктю або частково ввдображуваному об'екту [1, с. 135].
1стина - адекватне ввдтворення об'ективно! реальносп в процес тзнання; по суп - це ввдношення мiж суб'ектом i об'ектом, при якому шзнавальний образ чи знання суб'екта виступають адекватним ввдображенням реального стану об'екта [1, с. 136].
Також слвд зауважити, що реальнкть - це еднiсть дшсносп i можливостi. Зввдси випливае, що адекватне ввдображення чи ввдтворення, як прирiвнене i рiвнозначне, мае бути повним i всестороннiм, бо шакше не охопить дшсного i можливого в реальности Саме тому адекватнкть ввдтворення чи ввдображення означае ввдображення об'екта таким, яким вш е i також таким, яким вш мк би бути тепер. З такого розумшня адекватносп як головно! ознаки iстинностi пiзнання випливае, що адекватне, тобто, повне i всесторонне ввдображення об'екта в його дшсному i можливих вар антах е процесом безконечним, бо д йсн , а тим б льше можлив ознаки, характеристики зв'язки об'екта е невичерпними [1, с. 136].
Хиба, неадекватне ввдтворення об'ективно! реальност в процеш Тзнання, по суп, - це ввдтворення мiж суб'ектом i об'ектом, при якому ^знавальний образ чи знання е нерiвнозначним ввдображенням реального стану об'екта; за змктом - протилежна ктин1 Хибу можна тлумачити i як заблудження або заблудження сприймати як пом'якшену хибу. В останньому випадку заблудження постае як неадекватне ввдображення окремих або зовн^нх, несуттевих ознак суб'екта, iз-за чого об'ект спотворюеться, але не змшюе свое! сутi [1, с. 136].
В пор внянн хиба - це помилка, що спотворюе суть предмета, заблудження - це помилка, що спотворюе зовн^н ознаки предмета, або "несуттева хиба" [1, с. 136].
Заборона, будучи правовим виразом гносеолопчно! хибност, нерозривно пов'язана з обов'яз-ком, як i хибнкть - з iстиною. Подiбно до того, як хибнкть е зворотною стороною ктини, так i заборона е зворотною стороною обов'язку. Заборона - це негативний обов'язок, i коли обов'язок стае хибним, не ввдповвдае дшсносп, на нього накладають заборону, обов'язок перетворюеться на заборону. Так само хибна заборона пвдлягае обов'язковш заборон, перетворюеться на обов'язок. Отже, гносеолопчний взаемозв'язок iстини й хибност у правовш нормi трансформуеться у взаемозв'язок обов'язку i заборони [3, с. 37].
Визнання норми тшьки як ктинно! поступово перетворюе !! в хибнiсть, i навпаки, усвь домлення неповноти норми актуалiзуе пiзнавальнi процеси i в такий спошб забезпечуе максимально можливу!! iстиннiсть, але при цьому неминуче послаблюеться !! нормативнiсть [3, с. 37].
Сьогодн норми моралi дктають вдейне обгрунтування i подаються у виглядi загально-прийнятих настанов, як слвд людин поводитись за рiзних обставин. Цi настанови забезпечуються вихованням суспшьного обов'язку, совкт^ формами духовного впливу [17].
Мабуть, першi моральнi заповщ щодо iстини правосуддя можна ввдшукати ще в Бiблi!', дев'ята заповвдь, яка буде актуальною завжди, бо забороняе одне з найбшьш аморальних дшнь -лжесв дчення, чи брехня, тобто те, що перечить в рн й абсолютн й стин [17].
Поняття ввдносно! iстини ткно переплггаеться з поняттям омани. У змiст ввдносно!' iстини можуть входити невизначенi твердження, тобто омани. Крiм того, вся кторм людства показуе, що шлях до стини лежить через омани [17].
Поняття "омана" схоже за значенням з поняттям "брехня", тому вважаемо за необхвдне позначити 'х ввдмшностг В. I. Свинцов визначае оману "як ввдношення нествпадання об'ективноi iстинноi характеристики знання з його суб'ективною ощнкою в категоргях ктини i брехш" [17]. А. Г. Спиркин подае таке визначення: "Омана - це змкт сввдомосл, яке не ввдповвдае реальности, але що приймаеться за ктинне ... ". Ввдмшною особливктю висловлювання брехш, на ввдмшу ввд омани, е сввдоме спотворення знаноi ктини. Разом з тим аналГз фiлософськоi та психологiчноi лгтератури показав, що ряд авторiв ставить поняття "оману" i "брехня" в один ряд i вважае 'х синотмГчш [17].
Омана - це такий змкт людського знання, в якому щннкть вiдтворюеться неадекватно. Це ненавмисне ввдтворення дшсносл в уявленнях суб'екта [22, с. 245].
I. Кант у "Критищ чистого розуму" дае визначення поняттю "брехня", честолюбство ... змусило одне приховувати в своему серщ, iнше тримати напоготовi на мовГ'. Вш вважае: якщо людина знае, що говорить неправду, то його висловлювання називаеться брехнею, ввдзначае, що навгть нешквдливу брехню не можна вважати невинною, оскшьки вона "залишаеться серйозним порушенням обов'язку по ввдношенню до самого себе" [8]. ПодГбна брехня, пише автор, принижуе людську гвднкть, ставить пвд сумшв поряднкть особистостГ людини i позбавляе його довГри з боку оточуючих людей [12, с. 78].
В. Штерн визначае "брехня як сввдоме, невГрне показання, що служить для того, щоб шляхом обману досягти певних цшей" [13, с. 80]. Автор видшяе три ознаки брехш: людина повинна усввдомлювати хибтсть висловлюваного поввдомлення; намГр обманути стврозмовника; у висловленш мае бути присутня доцшьнкть, прагнення отримати вигоду або уникнути негативних наслвдюв ситуаци, що склалася (людина завжди мае певш мотиви i мету, яю спонукають ii поввдомляти неправдиво) [13, с. 80].
П. Екман визначае брехню як "сввдоме спотворення знано!' ктини". "Неправда" бувае двох рГзновидГв. По-перше, вона розглядаеться як еквГвалент омани, коли людина сама не знае i не усввдомлюе, що поввдомляе помилкове твердження. ПодГбне висловлювання не можна вважати брехнею, так як воно висловлюеться на неусввдомленому рГвш, не мае будь-яких мотивГв, що не переслвдуе будь-яю цшг По-друге, неправда розглядаеться як наслвдок обмеженосл знання. Наприклад, людина може описувати зовшшню поведшку оточуючих, не знаючи, що ними рухае, яю цш вони переслвдують насправдГ [26, с. 20].
Людина знае про те, що ш не все ввдомо про висловлюваноi' шформаци, але поввдомляе ii. Вш ще не бреше, але вже не договорюе ктини. Замовчування правди Пол Екман вважае одним Гз видГв брехнг Тому ми обгрунтовано вважатимемо неправду лише рГзновидом брехнг КрГм того, як ми могли спостеркати, поняття "неправда" близьке за значенням до поняття "оману", тому що в обох випадках мова йде про неповне знання, яким володк людина в данш ситуацй. Ввдмшносп даних понять полягають в тому, що поняття "омана" характеризуе внутршню позищю людини. Поняття "неправда" бшьшою мГрою ввдображае феномен комушкативного процесу, тобто феномен безпо-середнього сполучення iнформацii' стврозмовнику, в якш сам шформатор помиляеться [26, с. 20].
"Обман" - це натвправда, що провокуе людину робити помилковГ висновки з достовГрних фактГв. Обман ввдбуваеться з розрахунком на те, що стврозмовник зробить помилковГ висновки з достовГрних фактГв, розказаних певним чином. При викладенш шформаци ввдбуваеться перенесення першорядних акцентГв на другоряднг 1нформатор намагаеться прогнозувати поведшку стврозмовника. Вш припускае, яким фактам бшьшою мГрою повГрить стврозмовник, i ввдповвдно за цим прогнозом будуе свое поввдомлення, що лише частково ввдповвдае ктиш [26, с. 21]. Тобто "обман" - це ще однин Гз видГв брехнг Дезшформацм - це заввдомо неправдива передача (об'ективно) помилкового знання як ктинного або (об'ективно) ктинного знання як помилкового.
При розглядГ антропологiчноi природи ктини варто також звернути на таку категорто як правда, оскшьки саме правда е сукупнктю фактГв, що ввдображають реальну цшктсть предмета.
1стиш належить головне мкце в утвердженш правди, що перепоною в ii утвердженш е помилка, дезшформацм, натвправда, неправда, брехня. Щ явища мали та мають мкце в розвитку суспшьства через незнання ктинних причин та явищ, що виникають через нерозумшня сутносп тiеi
чи шшо'' вде''. А через незнання сутносп соцiального явища випливае брехня i неправда, яю можуть здаватися правдою. Тому, щоб досягти правди про те чи нше соц альне явище або под ю необхвдно, насамперед, досягти об'ективно'' ктини [27, с. 729].
1стина у правi - вiдповiднiсть закршлених у юридичних актах тверджень, висновкв приписiв реальним процесам i фактам. Як результат ^знавально'' дшльносп певних суб'екпв ктини - за змктом - повинна мати об'ективний характер. Специфiчною ознакою ктини у правi е те, що вона мктить знання про справжне значення для певних суб'екпв, для 'хнього iснування i розвитку тих або тих природних i соцальних явищ. 1ншими словами ктина у правi завжди включае овдин знання i вони так само мають бути за змктом об'ективно ктинними. Оскшьки йдеться про право як явище юридичне, тобто державно-вольове, ктина у правi виявляеться i в правотворчосп, i в право-розум нн [27, с. 729].
Правотворча ктина полягае у тому, що закони та iншi норми права ввдповвдають переважно реальним умовам життедiяльностi, потребам i можливостям ушх суб'ектiв суспшьства, 'х спшьнот та об'еднань, адекватно ввдображають 'х. Цей рiзновид iстини у правi, з огляду на ïï повноту, вичерпнкть i незмшнкть, може мати як абсолютний, так i ввдносний характер, адже така ктина включае до свого предмета тенденци суспшьного розвитку, а тому вона конкретно-кторична i ш^ально-зм^ов^. Досягнення правотворчо'' iстини забезпечуеться дотриманням у правотворчш д яльност законом рностей соц ального п знання, закр пленням його результат в у законах та нших джерелах об'ективного юридичного права. Тому однiею з неодмшних засад сучасно'' цившзовано'' правотворчосп е принцип науковостi, тобто вимога врахування i запровадження у цш дiяльностi висновюв суспшьних, зокрема юридичних, наукових [27, с. 729].
Правозастосувальна стина полягае у в дпов дност життевим реал ям тих висновк в правозастосувального ршення, як торкаються фактичних обставин юридично' справи - тобто юридичних факт в. Оск льки у правозастосовному п знанн йдеться звичайно про встановлення стини факту, то цей р зновид стини у прав повинен мати абсолютний характер. Особливост правозастосувально' iстини зумовлюються тим, що: предмет ïï здебшьшого формально обмежений, оскшьки його досить чггко окреслено у правових нормах; засоби ïï встановлення, тобто докази, -заздалегвдь визначено так чи шакше обмежено процесуальним законодавством; в процедуру правозастосовного п знання, у процес в результат якого мае бути встановлен стина, так само б льш-менш регламентовано законодавством; регламентовано способи й засоби оскарження контролю i спростування правозастосувальних висновкв з огляду на 'х фактичну достовiрнiсть, правильнкть. На досягнення цього рiзновиду ктини спрямована така вимога надежного застосування правових норм, як обгрунтованкть [27, с. 729].
Процесуальн сть визначаеться д алектикою абсолютност та в дносност стини, зводиться до того, що ктина е динамiчною якктю пiзнання, що виникае як незалежний пвдсумок окремих суб'ективних ^знавальних акпв, як здшснюються людством у заданих умовах [14, с. 271].
Конкретнкть виконуе нормативну функцто, зобов'язуе брати до уваги реальнi софально-iсторичнi, матерiально-практичнi передумови, вимiри формування i виробництва змкту пiзнання [14, с. 271].
У реальн й форм стина ф ксуеться несуперечливим чином, тобто вона повинна бути такою цшкнктю, в якш немае суперечливих, багатозначних позицш [14, с. 271].
1стина як екзистенцш е рацiональною, об'ективною, с^ввадноситься з несумiсним стосовно до людини буттям, тому вона мае незалежний ввд суб'екта об'ективний змкт. 1стина екзистен-цiальна спiввiдноситься з сумкним стосовно людини "буттям для нас", тому вона мае суб'ективно значимий змкт. 1стина першого роду передае належнкть до реальностi, а з другого - до життево'' повноти [14, с. 271].
Ввдноснкть ктини полягае в ïï неповноп, умовност, приблизност, незавершеностi, у входженн в не'' суб'ективно значимих компонентв, як постшно усуваються iз знання як несумкн з природою речей. З одного боку ввдбуваеться нагромадження ктини в ^знанн, а з шшого -виникае той масив знання, який пвдносить вже не до актуального ^знанм, а до його ктори [14, с. 271].
1стина - поняття, яке позначае яккну характеристику процесу мислення, що фшсуе тзнавану дiйснiсть такою, якою вона е насправдi [20, с. 338].
1стотне значення мае також шлях до ктини. "Не тшьки результат дослвдження, - каже К. Маркс, - але й шлях, який веде до нього, повинен бути ктинним. Дослвдження ктини саме повинно бути ктинним, ктинне дослвдження - це розгорнута ктина, роз'еднаш ланки якоï з'еднуються в кiнцевому пвдсумку" [25, с. 36].
1стина як результат е пвдсумком вiдображення об'екта в даний момент на даному етат розвитку цього об'екта [1, с. 139].
1стинне знання е наслвдком ввдображення певноï частини конкретних ознак, зв'язюв та вiдношень об'екта з безконечноï множини його ознак, зв'язюв та вiдношень. 1стинне знання е промiжним пiдсумком, конкретним ступенем у сходженш до абсолютного знання i абсолютноï iстини [1, с. 139].
1стинне знання е результатом прагнення суб'екта до задоволення сво1х потреб та iнтересiв [1, с. 139]. 1стинне знання е загальним пвдсумком взаемоди суб'екта i об'екта, причiм, пiдсумком, який е абсолютним (вичерпним) у цей момент 1х взаемоди i поповнюеться, розширюеться, тобто, стае ввдносним, - у наступний момент [1, с. 140].
1стина як процес - нагромадження тзнанням ввдносних знань. 1стина як результат -досягнення тзнанням частини абсолютних знань [1, с. 140]. 1стина - це адекватне ввдображення об'екта суб'ектом, яке ввдтворюе об'ект таким, яким вш кнуе незалежно ввд сввдомосл суб'екта тзнання [22, с. 243]. Сдтсть ктини як процесу i результату е вираженням едносп абсолютного i ввдносного моменлв в ктинному знаннi, як моментiв iстини об'ективно!, бо реальний свiт е водночас i процесом буття, i результатом буття. Здобуття ктинного знання е процесом нагромадження ввдносних ктин в 1х наближент до абсолютноï ктини як недосяжного результату [1, с. 140].
Висновки. Отже, специфша сучасного розумшня iстини полягае, в тому, що дшстсть ввдображена в ктит, трактуеться як об'ективна реальнiсть, яка кнуе незалежно ввд сввдомосл i сутнкть якоï виявляеться через явище; тзнання та його результат - ктина нерозривно пов'язат з предметно-чуттевою дмльтстю людини, з практикою, достовiрне знання сутностi та ïï проявiв вiдтворення в практицi. Таким чином ми можемо стверджувати, що ктина у правi - це онтолопчна вимога гносеолопчного критерiю оцiнки правосввдомосп суб'екта з адекватним вiдображенням факпв.
1. Багнюк А. Л., Стародубець В. О. ФЫософгя Ч. 2 Онтологгя. Гносеологгя. Социальна фглософгя / А. Л Багнюк, В. О. Стародубець - Тернотль: Видавець Стародубець, 2005. - 412с. 2. Всемирная энциклопедия: Философия / главн. науч. ред. и сост. А. А. Грицанов. - М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. - 1312 с. З.Козловський А. А. Гносеологгчт принципи права / А. А.Козловський //Проблеми фтософи права. - 2005. - Том III. - № 1-2. - С. 37 4. Нарс-кий И. С. Диалектика относительности и абсолютности истины // Науч. докл. высш. шк. Филос. науки. 1975. -№ 5. - С. 27-37. 5. Новая философская энциклопедия: в 4 т. /Ин-т философии РАН, нац. общ.-науч. фонд:; Научно-ред. совет: предс. В. С. Степин, заместитили предс. А. А. Гусейнов, Г. Ю. Скмигин, уч. секр. А. П. Огурцов. - М.: Мысль, 2001. - Т.П. - 2001. - 634 с. б.Норма / [Електронний ресурс]. Режим доступу:https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D1%80% D0%BC%D0%B0 7.Петрушенко В. ФЫософський словник: термти, персоналп / В. Петрушенко // Сестенци. - Льв1в: "Магнолгя 2006", 2011. - 352 с. 8. Право / [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%oD0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE9.Правова гносеология: парадигма, доктрина, гстина в правг. ФЫософгя права для здобувачгв вищо'г освти
навчально-наукових incmumymie та факультетiв НАВС.: К.: 2015. - 18 с. 10. Ринекер Ф., Майер Г. Библейская энциклопедия Брокгауза / пер. с нем. Иванова В. М., Карельский А. А., Щедровиц-кий Д. В. - Кременчуг, - 1088 с. 11.Розвиток фтософськоТ думки в Укра'т: навч. поыбник: [за ред. проф. Ю. М. Втьчинсього]. - 3-те вид.., перероб. i доп. - К.: КНЕУ, 2014. - 327с. 12. Свинцов В. И. Заблуждение, ложь, дезинформация (соотношение понятий и терминов) / В. И. Свинцов // Философские науки. 1982.-№ 1. - С. 76-84. 13.Симоненко С. И. Психологические основаниеложности и правдивостисообщений / С. И. Симоненко // Вопросы психологии. 1998. - № 3. - С. 78-84. 14. Скотний В. Г. Фiлоcофiя: юторичний i систематичний курс /В. Г. Скотний. - К.: Знання Ук-раТни, 2005. - 576 с. 15. Сливка С. С. Канотчне право : навч. поаб. /Сливка С. С. - К.: Атка, 2013. -232 с. 16. Советский энциклопедический словарь. - 2-е изд. - М., -1982. - 1600 с. 17. пиркин А. Г. Философия: учебник. - М.: Гардарики, -2000. - 816 с. 18. Теорiя ктини / [Електронний ресурс]. Режим доступу :http://uareferat. com/%D0%A2%D0%B5%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_% D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8 19.Теорiя права i держави. Норма права, ТТ ознаки /[Електроннийресурс]. Режим доступу: http://pidruchniki.com/1930081643107/pravo/norma_ prava_oznaki. 20. Философия: Энциклопедический словарь / под ред. А. А. Ивина. - М.: Гардарики, 2004. - 1072 с. 21. Философский словарь: Основан Г. Шмидтом. - 22-е, новое, переработ. изд. под ред. Г. Шишкоффа / пер. с нем. / общ. ред. В. А. Малинина. - М.: Республика, 2003. - 575 с. 22. Фiлоcофiя: навч. поЫб. / Л. В. Губерський, I. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко та т..; за ред. I. Ф. Надольного. - 4-те вид., стер. - К.: Вшар, 2004. - 516с. 23. Фшософський енциклопедичний словник / 1нститут фтософй' iм. Г. С. Сковороди НАН УкраТни. — К.: Абрис, 2002. - 742 с. 24. Шевщв М. Б. 1нтуТщя у правi: кyльmyрологiчнuй вuмiр: монографiя / М. Б Шевщв. - Львiв: Львiвcькuй державний утверситет внутрштх справ, 2013. - 190 с. 25. Шкода В. В. Вступ до правовоТ фшософй' / В. В. Шкода / - Х.: Фолю, 1997. - С. 41. 26. Экман П. Нужна ли хорошая память, чтобы врать? // Семья и школа. 1994. - № 1. - С. 20-21. 27. Юридична енцuклопедiя: в 6 т. /редкол.: Ю. С. Шемшученко та т. - К.: "Укр.енцикл.", Т.2: Д-Й. - 1999. - 744 с.
REFERENCES
1. Bahnyk A. L, Starodubets V. O. Part 2 Philosophy Ontology. Epistemology. Sotsialna filosofiya [Philosophy Ontology. Epistemology. Social philosophy]/ A. L.Bahnyuk, V. A. Starodubets - Ternopil: Publisher Starodubets, 2005. - 412 p. 2. Vsemyrnaya enzuklopedyya: philosophia [The World entsyklopediya of Philosophy] / Main. scientific. Ed. and comp. AA Gritsanov. -, Minsk .: Harvest, Sovremennyy literator, 2001. - 1312p. 3.Kozlovsky A. A. Hnoseolohichnipryntsypy prava [epistemological principles of law] / A. A. Kozlovskyy // Problemy filosofiyi prava. - 2005. - Volume III. - № 1-2. -p. 37. 4. Narskyy Y. S. Dyalektyka otnosytelnostyy absolyutnostyystynu [Dialectics relativity and absoluteness of truth] // Nauch. dokl.vussh.shk. Fylos.nauky. 1975. - № 5. - pp. 27-37. 5.Novaya fylosofskaya entsyklopedyya: v 4 t. [Newfylosofskaya Encyclopedia: In 4 t.]/In-tfylosofyy RAS nats.obsch.-nauch.fond; Scientific and red. council: preds. VS Stepin, zamestytylypreds. A. A. Guseinov, G. U. Skmyhyn, uch. secre. A. P. Cucumbers. - M.: Thought, 2001 - T. II. - 2001. - 634p. 6. Norma [Norm] /[Elektronnyy resurs]. Rezhym dostupu: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0 7.Petru-shenko V. Filosofskyy slovnyk: time, personnel [Hilosophical Dictionary: timing, personalities] / V. Petrushenko // Sestentsiyi. - Lviv, "Magnolia 2006", 2011. - 352 p. 8. Pravo [Low] / [Elektronnyy resurs].Rezhymdostupu:https://uk. wikipedia. org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE 9.Pravova hnoseolohiya: paradigm doctrine istynavpravi. [Legal epistemology, paradigm, doctrine, truth in the law] Filosofiya prava dlya zdobuvachiv vyschoyiosvity educational naukovy hinstytutivta faku ltetiv NA VS.: Kyiv.: 2015. - 18 p. 10. Ryneker F., Mayer H. Bybleyskaya entsyklopedyya Brokhauza [Brockhaus Encyclopedia Bybleyskaya] / Per. s nam. Ivanov V. M., Karelsky A. A. Schedrovytskyy D. V. - Kremenchug -1088p.11.Rozvytok filosofskoyi dumky v Ukrayini: navch.posibnyk [za red. prof. Yu. M. Vilchynsoho] [The
development of philosophical thought in Ukraine teach. guide]. - 3rd kind .. pererob.idop. - Kyiv .: KNEU, 2014. - 327p. 12. Svynzov S. I. Zabluzhdenye, lie, dezynformatsyya (sootnosheny eponyatyyy termynov) [Delusion, deception, misinformation (the ratio of terms and concepts)] / Svynzov S.I. // philosophical science. 1982. - № 1. - P. 76-84. 13. Simonenko S.I. Psyholohychesky eosnovanyelozhnosty and pravdy v ostysoobschenyy [Psychological and osnovanielozhnosti pravdivostisoobscheny] / S. I. Sy-monenko // Voprosy psyholohyy. 1998. - № 3. - P. 78-84. 14. Skotnyi V .I. Philosophy: istorychnyy i systematychnyy kurs [Philosophy: historical and systematic course] / V. I. Skotnyi. - K .: Znannya Ukrayiny, 2005. - 576 p. 15. Slyvka S. S. Kanonichne pravo: navch.posib. [Canon law]/ S. S. Slyvka -Kyiv: Atika, 2013. - 232 p. 16. Sovetskyy entsyklopedycheskyy slovar. [Soviet Encyclopedic Dictionary] 2nd ed., Moscow, 1982. - 1600 p. 17. Spyrkyn A. G. Philosophy: [Philosophy: Textbook.] / Textbook. Minsk.: Gardariki, 2000. - 816 p. 18. Teoriya istyny [theory of truth] / [Elektronnyy resurs]. Rezhym dostupu:http://uareferat. com/%D0%A2%D0%B5%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D1%96%D1% 81%D1%82%D0%B8 % D0% BD% D0% B8 19.Teoriya prava i derzhavy. Norma prava, yiyioznaky [Theory of Law and State. Rule of law, it features] / [Elektronnyy resurs]. Rezhym dostupu: http://pidruchniki. com/1930081643107/pravo/norma_prava_oznaki20.Philosophy: Entsyklopedycheskyy slovar [Philosophy: Encyclopedic Dictionary] / A. A. Yvyna. - Minsk: Gardariki, 2004 - 1072 p. 21. Fylosofskyy slovar:Based G. Schmidt. [The philosophical dictionary, based H. Schmidt.] - 22 th, new, pererabot. yzd.podred. G. Shyshkoffa /Per. s Nam. /Society. Ed. VA Malinin. - M.: Respublika, 2003. -575p. 22. Philosophy: Navch. posib. [Philosophy: Teach. guidances.] / L. V. Hubersky, I. F. Nadolniy, V. P. Andruschenko etc ..; Ed. IF Nadolniy. - 4th ed., Erased. - K.: Vikar, 2004. - 516p. 23. Filosofskyy entsyklopedychnyy slovnyk [ncyclopedic Dictionary of Philosophy] / Instytut filosofiy i them. GS Pans NAN Ukrayiny. - K .: outline, 2002. - 742 p. 24. Shevshiv M. B. Intuyitsiya u pravi: kulturolohichnyy vymir:monograph [Intuition in law: cultural dimension] / MB cobbler. - Lviv: Lvivskyy derzhavnyy universytet vnutrishnih sprav 2013 - 190 p. 25. Shkoda V. Vstup do pravovoyi filosofiyi [ntroduction to Legal Philosophy] / V. V. Damage / - H .: Folio, 1997. - pp. 41. 26. Ekman P. Nuzhna ly horoshaya pamyat, chtoby vrat? [eed a Do horoshaya memory, Avto gates?] // Family and school. 1994. - № 1. -pp. 20-21. 27.Yurydychna entsyklopediya: 6 t. [Legal Encyclopedia: 6 t.] / Redkol .: YS Shemshuchenko and others. -K.: "Ukr.entsykl." Vol.2: D th. - 1999. - 744p.
