CC BY
20
УДК 340:12 Т. З. Tapa^MiB
Навчально-науковий шститут права та психологii Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, проф. кафедри теорii' та фшософй права
I. Л. Матвшчук
Держприкордонслужба Украши, пiдполковник, старший офщер вiддiлу пiдготовки персоналу ЗхРУ
Ф1ЛОСОФСЬКА КОНЦЕПЦ1Я ПРАВА
© Гарасимгв Т. З., Матвшчук I. Л., 2016
Розкрито положення основних фшософсько-правових теорш, спрямованих на пояснення сенсу й сутност права та правопорядку. Показано сшльне й вщмшне у рвноманпннх теоретико-методолопчних п1дходах, звернуто увагу на необхвдност на сучасному етапi розвитку фшософй права побудови штегративно! концепци, котра об'еднувала б позитивнi напрацювання кнуючих теорiй.
К'лючов1 слова: право, правознавство, юриспруденщя, концепщя, ф1лософема, закон, держава, людина.
Т. З. Гарасымив, И. Л. Матвийчук
ФИЛОСОФСКА КОНЦЕПЦИЯ ПРАВА
В статье раскрыты положения основных философско-правовых теорий, направленных на объяснение смысла и сущности права и правопорядка. Показано общее и отличное в различных теоретико-методологических подходах, отмечена необходимость на современном этапе развития философии права построения интегративной концепции, которая обеднувала бы положительные наработки существующих теорий.
Ключевые слова: право, правоведение, юриспруденция, концепция, философема, закон, государство, человек.
T. Z. Harasymiv, I. L. Matviychuk
PHILOSOPHICAL CONCEPT OF LAW
In the article provisions of the main philosophical and legal theories aimed at explaining the meaning and essence of law and order. Shows the common and different in different theoretical and methodological approaches, the necessity at the present stage of development of the philosophy of law build an integrative concept, which would objnull positive achievements of the existing theories.
Key words: law, jurisprudence, concept, filosofema, law, government, man.
Постановка проблеми. Фшософм права вивчае специфiчний аспект людських дш та ixmx ращональних тдстав i цшей, оскшьки вони визначаються i регулюються правовими нормами. Правила поведшки тут виконують роль правових норм. Змушеш визнати, що вггчизняна юридична наука охоплена кризою, спричиненою, зокрема, кризою ii методологи. Ниш полищ бiблiотек переповнет так званими "науковими працями" з юриспруденции в яких псевдонауковють прикриваеться декларацмми про використання науковцями дiалектичного методу. Насправдi ж у таких "творах" не використовуеться жодний метод. А це означае, що таю опуси не е науковою продукщею, бо без належного використання правильно вибраного методу дослвдження вона може
бути лише викладом власних суб'ективних, а саме волюнтаристських i утопiчних оцшок тих чи iнших правових явищ або компшяцею чужих напрацювань. У зв'язку з цим чимало публшацш з правознавства здебшьшого можна охарактеризувати, за влучним висловом О. М. Костенка, як продукт своервдно!' "юридично1 алхiмii" [1, с. 72].
Аналiз дослiдження проблеми. Методологiчною основою дослвдження стали працi як украiнських, так i зарубiжних вчених, серед яких: Г. Гроцш, Дж. Локк, О. Розеншток-Хюсси, В. С. Стьопiн, В. Вельш, С. Тулмiн, Р. Рорт, П. Феерабенд, Г. Кюнг, В. А. Лекторский, М. В. Попович, В. С. Пазенок, В. С. Пазенок, Г. Кельзен, Г. Дж. Берман та Однак, незважаючи на чималий обсяг наукових публшацш з означеноi проблеми, все ще недостатньо висвгтлено, на нашу думку, положення основних фшософсько-правових теорш, спрямованих на пояснення сенсу й сутносл права та правопорядку.
Мета роботи - проаналiзувати науково-теоретичш аспекти основних фшософсько-правових концепцш права.
Виклад основного матерiалу. Вiд того, як люди розумтоть право, залежить, як вони ним користуватимуться. Якщо, примiром, у сучаснш Украiнi достатньо ознак, що свiдчать про недолiки у правокористувант, то це означае, що кнують недолiки i в праворозумiннi. Очевидно, мае юну-вати якесь основне питання правознавства, ввд вирiшення якого залежить розумшня права загалом.
У цьому контексп основним питанням правознавства мае бути таке: "Право - це вшшр природи чи людей? А якщо того й шшого, то яка роль природи i яка роль людей у творенн права?". Саме ввд нього виникають уш iншi питання правознавства. С чимало пвдстав вважати, що основне питання правознавства належно виршувалося творцями римського права, адже дос воно вражае своею досконалютю. З огляду на це потрiбно особливо зважати на те, як саме творщ римського права, зокрема Ультан, Цщерон та шш^ ставилися до основного питання правознавства. Принагвдно зазначимо, що видатний правознавець Гуго Гроцш вказав на проввдну роль iдеi природного права в доктрин римського права. О^м того, мислитель, розглядаючи юторто правознавства, вважав, що правознавство може бути наукою лише тод^ коли визнае участь природи у творенн права. Фшософ зазначав, що багато хто дос намагався надати цш галузi науковоi форми, але нхто не змiг це зробити, та й, ввдверто кажучи, це й неможливо було здшснити, iнакше як... ввдокремивши те, що виникло внаслвдок установлення, вiд того, що виникае з само!' природи [1, с. 52]. Ця вдея Гуго Гроця особливо актуальна нин, коли виникае нагальна потреба в модер-нiзацii украiнськоi юридично! науки.
Велике значення для розвитку юриспруденцй мала також правова доктрина англшського философа Дж. Локка. На думку цього мислителя, закони, встановлен в державах, зобов'язують не самi собою, не сво'м авторитетом, не якось ще, а саме ввдповвдно до сили закону природи, що змушуе коритися вищим i охороняти громадянський спокш; о^м того, без такого закону силою з6ро!' правителi, може, й могли б примусити натовп пвдкоритися, але не змогли б зобов'язати його до цього [2, с. 8]. Ввдтак вш пвдкреслював: "Отже, зобов'язання, що покладаеться громадянським законом, випливае iз закону природи, 1 ми не стшьки змушенi силою правителя коритися йому, скшьки зобов'язанi робити це за природним правом" [2, с. 40]. Ввдомо, що правова доктрина Дж. Локка про сшвввдношення "закону природи" i "закону, встановленого в державГ' (або "громадянського закону") була одним 1з атрибутiв Просвгтництва i виконала визначальну роль у розвитку сучасного права кра1н Заходу. Це сввдчить про 11 пл^нсть як справжньоi (iстинноi) науки, тобто про й науковi досто!нства.
Утм, розроблення ф1пософсько1 концепцii права може бути успшною за умов урахування тих фундаментальних зрушень, якi ввдбуваються у новiтнiй фiлософськiй теорii, тих методолопчних iнновацiй, що iстотно змшюють фiлософсько-свiтоглядну парадигму взагалi. Про що конкретно йдеться? Зазначимо лише кшька ф1лософських методологiчних новацiй, урахування яких, на нашу
думку, необхвдне для коректного осягнення правово!' реальности Насамперед наголосимо на тш обставинi, що сучасна фiлософiя по-новому осмислюе проблему можливосл й необхвдносп створення науковоi свiтоглядноi картини свпу, зокрема свiту соцiального, складовою якого е свгт суспшьно!, людсько!' правосввдомосл i правослухняностi. 1дея М. Гайдеггера щодо недоцiльностi побудови "картини свпу" (адже вона (картина), на його думку, передбачае кнування чогось такого, що постае як метафiзична сутнiсть перед суб'ектом - спостеркачем) у нашi днi набувае популярности у контекстi розроблення ново!' концепцй свiтосприйняття. Одне з й опорних положень -зняття жорстко!' дихотомй об'екта та суб'екта. Свiт соцкльних реалiй, зокрема правових, - це не мережа об'ективних артифакпв i незалежних вiд "спостерiгача" подiй, а "живе життя", "життевий свiт" (Е. Гуссерль), сутнiсть якого значною мiрою зумовлюеться присутнiстю в цих подмх суб'екта пiзнання та цiннiсного судження. Людина "показуе себе як така, що починае i продовжуе, як творець i творiння, продукт i володар свiту, що 11 оточуе ..." [3, с. 143].
Незважаючи на спроби чимало!' кшькосл зарубiжних фiлософiв, насамперед захiдних, елiмiнувати поняття "об'ект" iз епiстемологii, ця категорм "вперто" продовжуе виконувати свою гносеолопчну мiсiю. Усе те, що дослвджуе вчений, вiн перетворюе на "об'ект", забезпечуючи тим самим об'ективнiсть наукового знання, - вважае вiдомий росшський фшософ В. С. Стьопiн [4]. 1нша рiч, що вживання категорш "об'ект", "науковий об'ект", "об'ективнiсть" у сучаснш теорй вiдбуваеться на грунт формування нового типу рацiональностi, з огляду на виявлен обмеження методологй "вiдображення", "дзеркальностi", вiдсутностi чпко!' демаркацй "первинностi" та "вторинностi" у пГзнавальному процесi. Становлення нового типу рацюнальносп i, вiдповiдно, ново!' iнтерпретацii суб'екта та суб'ективносп вiдбуваеться на грунт синтезу космолопчних, революцiйних i антрополопчних аспектiв свiтоглядного знання. "Антропний принцип", який передбачае "включення" людини, й "вбудованiсть" у будь-який "науковий об'ект", що становить предмет 11 штересу, е визначальним. "Треба розвинути нову концепцто розуму" [5, с. 126-127], -справедливо зазначае нмецький професор В. Вельш. Ця думка, безумовно, заслуговуе пiдтримки. Захист чи "спростування" рацiоналiзму у його свiтоглядно-методологiчних штенцмх i, вiдповiдно, науковостi теорй, природно, зачшае i таку гносеологiчну одиницю, як ктина. Сучасна когнiтологiя демонструе широкий спектр поглядiв на проблему ктини як тако!' - ввд повного заперечення самого поняття "ктина" як утшення метафiзичного абсолюту, що перебувае за межами емпГрй людських суджень, отже, безглуздого й антикультурного (С. Тулмш) [6], до спроби надати ктинГ "нового прочитання". Згвдно з науковою позицiею Р. Рорт1, наприклад, iстина - "це просто найбшьш коректна i сильна теорш", яка не потребуе "жодно!' ввдповвдносл реальностi" [7]. А для П. Феерабенда ктина - це "абстрактна потвора" [8, с. 57-63]. Утм, спроба позбавити поняття iстини свпооркнтувального значення зазнае серйозного опору.
Швейцарський фшософ Гвiдо Кюнг, констатуючи, що картезiанська теорш iстини як ввдображення реальностi практично покинута всюди, зазначае, що це аж ншк не означае ввдмови вiд пошуку ктинного знання. Як зауважуе Кюнг, сучасн фшософи побоюються, насамперед, вже не нестачi знань 1стини, а його надмiру. Вони замислюються не так над можливостями того, що жодна з ймовiрних теорш не ввдповвдае дшсносл, як над тiею обставиною, що чимало теорш, можливо, 1й ввдповвдають [9, с. 48]. Нарешт, для багатьох захiдних мислителiв, прихильникв постмодернiзму проблема iстини вже не мае артикульованого значення, адже головним предметом фшософсько! рефлексй для них е "спонтанний життевий досвiд", факт наявносп "множини сенсiв", "несумiрностi словникв" тощо. Для постмодернiзму, зокрема, единою предметнктю е текст.
Прихильники гносеолопчного плюралiзму активно пiдтверджують тезу про те, що, перебуваючи у власних рiзноманiтних життевих свiтах, люди не володтоть единою iстиною про единий свгг i не е правильними i справедливими репрезентами цього свпу. Та наявнкть "багатьох рiзних реальностей" не е пвдставою для твердження, що ця множина позбавляе сенсу питання про ктину та хибнкть, г тому наука як пошук 1стини, як спроба зрозумпи свГт г людину мае змктитися на периферГю культури Г надати мГсце Гншим типам ставлення до дшсносп (довгльне витлумачення, гра, мГстика тощо).
Як влучно зазначае В. А. Лекторський, цих реальностей не може бути несюнченно багато, кожна з них мае власт критери кнування [10, с. 32].
1накше кажучи, визнання кнування рiзних "життевих свтв" i правильносп рiзноманiтних практик, зокрема юридичних, не скасовуе "нацшетсть на ктину", хоча й ускладнюе ïï тзнання. Пiд натиском нових знань колишш уявлення про "об'ективну iстину" справдi демонструють свою обмеженiсть. Непереконливими виглядають i традицiйнi критерiальнi показники ктини. "Практика не е критерiем ктинносл, хоч би яким викликом здоровому глузду це звучало, ктина може бути вимiряна тшьки iстиною" [11, с. 126]. Тобто вона мае бути доведена не лише експериментально, а й теоретично. Людина ращональна тею мiрою, якою утворюе явища, що вiдповiдають цшям людини, але вона ж водночас iррацiональна, оскшьки завжди мктить, у мотивах власноï дiяльностi дещо, що суперечить цим цшям. Тобто вона водночас ращональна й iррацiональна. Такий, на перший погляд, релятивктський висновок мае бути осмислений i практиками юриспруденци [12, с. 52].
Саме поняття права багатозначне. По-перше, право передбачае певний тип людських стосункiв. Вже Арктотель говорив про стосунки в межах суспшьного життя, полiтичного життя (ро1Шке koinonia). Отже, право - це сукупшсть норм (чи то зафшсованих у письмовiй формi (вла-дою встановленi й опублiкованi закони, статути тощо) чи таких, що визнаються на основi звичаïв (неписане право, звичаеве право)), яю регулюють, упорядковують людську поведiнку [13, с. 43].
По-друге, право передбачае не просто стосунки мiж людьми, а таю стосунки, що мають зобов'язувальний характер [14, с. 5-6]. Тобто таю стосунки не можуть бути описаш в термшах фiзiологiï або психологи. Право - певна "повинтсть", "належшсть" (das Sollen). Але, по-трете, право вiдрiзняеться вiд iнших зобов'язувальних норм штенсившстю засобiв примусу [15, с. 195]. Право - це публiчна система примусу [16], примусовий порядок [13, с. 45]. У зв'язку з цим, справд^ можна сказати, що "правова система - це струнка система заходiв, одна з головних цшей я^' -пошформувати урядовi структури, а також пересiчних громадян, що дозволено i що заборонено" [17, с. 5]. Але примус як такий - ще недостатня ознака правово'' системи. Таким спрощеним баченням гршили деякi представники правового позитивiзму. Ця позицм, яка тдтримувалася радянським правом [18, с. 348], частково сприймаеться украшською правовою думкою [19, с. 215].
Право як примусовий порядок мае спиратися на авторитет, який визнаеться суб'ектами права. Право у виглядi закону не тшьки погрожуе, а й общяе захищати штереси людей. "У довго-термшовому плат право мае грунтуватися на моральносп та особистш зацiкавленостi"; моральне переконання i право шдтримують одне одного [16, с. 9-10]. Визнання обов'язковосп правових норм передбачае свободу, вольове ршення, яке бажае або не бажае визнавати щось, або пвдкорятися чомусь (або комусь). Адже воля людини е принципом ïï дш. "Людина е принципом вчинюв" (anthropos einai arche ton praxeon); людина дiе у певний спошб, коли вирiшуе робити те або шше (boyle peri ton ayto prakton). "Право е уприсутненням вiльноï волi" (ist Dasein des freien Willens). Тому тд правом розушеться така сфера людського буття, у межах якоï' стосунки мiж особами регулюються вiдповiдно до того, у яких рiзноманiтних зобов'язувальних стосунках вони перебувають мiж собою i водночас протистоять одна однш як самостшш та вiльнi шдиввди. Право упорядковуе стосунки мiж шдиввдами або мiж iндивiдами та спшьнотою так, що гарантуе свободу самоздшснення iндивiда.
Право встановлюе надiйний порядок спшьного життя, орiентований на вдею справедливостi, i тому надае кожному таю обов'язки, яю значущi саме для нього [20, с. 1188]. Справедливкть же -така специфшацм стосунюв мiж iндивiдами, коли вш вони усвiдомлюють себе (Я) рiвними щодо певного рацiонального принципу. "Право - це щось пропорцшне" (estin to dikaion analogon ti), а сенс пропорци (аna1ogia) - прирiвнювання (isotes). То ж право - орiентований на iдею справедливостi зобов'язувальний порядок взаемоввдношень усерединi полiтично-соцiальних груп, або у певному об'еднаннi таких груп. Справедливкть можлива т1льки там, де е рiвнiсть перед законом ^вшсть перед нормами), який уособлюе ращональний порядок спального життя.
Фшософ}я права, будучи ф1лософською дисциплiною, конкретизуе загальнофiлософськi питання про сенс людського буття та людських дш, дослвджуючи феномени права й держави.
Правознавство, будучи догматичною наукою, дослвджуе специфiчнi взаемозв'язки позитивного права, фшософ1я права спрямовуе шгереси сво!х дослiджень до глибин i граничних пiдстав права [15, с. 197]. Фiлософiя права прагне отримати ввдповда на питання про сенс, мету i значущкть права, розкриваючи фундаментальнi умови буттево! уприсутненостi людини [20, с. 1189]. Правознавство як догматична дисциплша, дослвджуючи позитивне, "чинне" право, розглядае право "як воно е" (саме як чинне).
Висновки. Так, фшософ}я права - не юридична наука i вiдрiзняеться, передовсiм, вiд правово! догматики. Догматика, за мiркуванням Канта, "догматичний метод чистого розуму без попередньо! критики його власно! спроможностi" (das dogmatische Verfahren der reinen Vernunft, ohne vorangehende Kritik ihres eigenen Verm?gens) [21, с. 1-2]. Отже, догматик мислить на основi передумов, яю приймае як iстиннi без попередньо! перевiрки. Вiн мислить ex datis. Правовий догматик не запитуе про те, що е право, за яких умов, в якому обсязi i яким чином ввдбуваеться шзнання права. Це не означае, що правовий догматик мислить некритично. Але навпъ там, де вш шзнае критично, наприклад, коли вш критично витлумачуе певну норму закону, вш постiйно аргументуе, не враховуючи за межi чинно! системи права ^манентно до системи).
1. Гроций Г. О праве войны и мира / Гуго Гроций. - М., 1956. - С. 52. 2. ЛоккДж. Сочинения / Джон Локк. - Т.3. - М., 1988. - С. 8, 40. 3. Розеншток-Хюсси О. Прощание с Декартом / О. Розеншток-Хюсси //Вопросы философии. - 1997. - № 8. - С. 143. 4. Стёпин В. С. От философии науки - к философской антропологии / Стёпин Вячеслав Семенович; (ред.). Познающее мышление и социальное действие. - М., 2004. - 544 с. 5. Вельш В. Постмодерн. Генеалогия и значение одного спорного понятия / В. Вельш // Путь. - 1992. - № 1. - С. 126-127. 6. Тулмт С. Концептуальные революции в науке / Стефан Тулмин // Структура и развитие науки. Из Бостонских исследований по философии науки. - M. : Прогресс, 1978. - С. 189. 7. Рорти Р. Философия и будущее / Ричард Рорти; [пер. с англ. Т. Н. Благовой] // Вопросы философии. - 1994. - № 6. - С. 29-34. 8. Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки / Пол Карл Фейерабенд [пер. с англ. и нем. А. Л. Никифорова]; общ. ред. и вступ. ст. И. С. Нарского. - М.: Прогресс, 1986. - С. 57-63. 9. Кюнг Г. Когнитивные науки на историческом фоне. Заметки философа /Гвидо Кюнг // Вопросы философии. - 1992. - № 1. - С. 48. 10. Лекторский В. А. Выступление на "Круглом столе", посвященном обсуждению книги В. С. Стёпина "Теоретическое знание" / В. А. Лекторский // Вопросы философии. - 2001. - № 1. - С. 32. 11. Попович М. В. Рацюнальтсть i вимгри людського буття / Мирослав Володимирович Попович. - К.,1997. - С. 126. 12. Пазенок В. С. Фiлософiя i право / В. С. Пазенок // Проблеми фтософп права. - 2003. - Т.1. - С. 52. 13. Кельзен Г. Чисте правознавство / Ганс Кельзен. - К. : Ютверс, 2004. - С. 43, 45. 14. Utz Arthur F. O. P. Wesen und Begründung des Rechts // Freiburger Zeitschrift für Philisophie und Theologie. - 1961. - 8. Band. -S. 5-6. 15. Schmbs Erwin. Recht // Taschenlexikon Religion und Theologie. Bd. IV. Gttingen, Vandenhoeck, 1983. - S. 195. 16. Оноре Т. Про право. Короткий вступ / Тот Оноре. - К. : Сфера, 1997. - С. 7, 9-10. 17. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования /Гарольд Дж. Берман. - М. : Норма, 1998. - С. 5. 18. Юридический энциклопедический словарь / гл. ред. А. Я. Сухарев. - 2-е изд., доп. - М. : Советская энциклопедия, 1987. - 527 с. 19. Юридичш термти: тлумачний словник / Владлен Гнатович Гончаренко [та т.] ; за ред. В. Г. Гончаренка. - К. : Либiдь, 2004. -317 с. 20. Hommes Ulrich. Recht //Handbuch philosophischer Grundbegriffe (Hgg. Hans Michael Baumgartner und Christoph Wild). Bd. 4. München, Kösel, 1973. - S. 1188, 1189. 21. Kaufmann A. Einführunfg in Rechtsphilisophie und Rechtstheorie der Gegenwart / A. Kaufmann, W. Hassemer, U. Neumann. - Heidelberg : C. F. Müller, 2004. - S. 1-2.
REFERENCES
1. Grotsii G. O prave voiny i mira [O prave voiny i mira]. Moscow, 1956. p. 52. 2. Lokk Dzh. Sochineniya [Sochineniya]. T. 3. Moscow, 1988. pp. 8, 40. 3. Rozenshtok-Khyussi O. Proshchanie s Dekartom [ProshchaniesDekartom]. Voprosy filosofii, 1997. № 8. p. 143. 4. Stepin V. S. Ot filosofii nauki - k filosofskoi antropologii [Otfilosofii nauki-kfilosofskoiantropologii]. Moscow, 2004. 544 p. 5. Vel'sh V. Postmodern. Genealogiya i znachenie odnogo spornogoponyatiya [Postmodern.Genealogiyaiz nachenieodnogospornogoponyatiya]. Put', 1992. № 1. pp. 126-127. 6. Tulmin S. Kontseptual'nye revolyutsii v nauke [Kontseptual'nyerevolyutsiivnauke]. Struktura i razvitie nauki. Iz Bostonskikh issledovanii po filosofii nauki. Moscow, "Progress" Publ,1978. p. 189. 7. Rorti R. Filosofiya i budushchee [Filosofyaibudushchee]. (per. s angl. T. N. Blagovoi). Voprosy filosofii,1994. № 6. pp. 29-34.
8. Feierabend P. Izbrannye trudy po metodologii nauki [Izbrannyetrudypometodologiinauki]. (per. s angl. i nem. A. L. Nikiforova); obshch. red. i vstup. st. I. S. Narskogo. Moscow: Progress Publ, 1986. pp. 57-63.
9. Kyung G. Kognitivnye nauki na istoricheskom fone. Zametki filosofa [Kognitivnyenaukinaisto richeskomfone.Zametkifilosofa]. Voprosy filosofii. 1992. № 1. p. 48. 10. Lektorskii V. A. Vystuplenie na "Kruglom stole", posvyashchennom obsuzhdeniyu knigi V. S. Stepina "Teoreticheskoe znanie" [Vystupleniena"Kruglomstole",posvyashchennomobsuzhdeniyuknigiV.S.Stepina"Teoreticheskoe znanie"]. Voprosy filosofii. 2001. № 1. p. 32. 11. Popovych M. V. Ratsional'nist' i vymiry lyuds'koho buttya [Ratsional'nist'ivymirylyuds'kohobuttya]. Kiev,1997. p. 126. 12. Pazenok V. S. Filosofiya i pravo [Filosofiyaipravo]. Problemy filosofiyi prava. 2003. Tom. 1. p. 52. 13. Kel'zen H. Chyste pravoznavstvo [Chystepravoznavstvo]. Kiev : Yunivers Publ, 2004. pp. 43, 45. 14. Utz Arthur F. O. P. Wesen und Begründung des Rechts [WesenundBegründungdesRechts]. Freiburger Zeitschrift für Philisophie und Theologie, 1961. 8. Band. pp. 5-6. 15. Schmbs Erwin. Recht [Recht]. Taschenlexikon Religion und Theologie. Bd. IV. Gttingen, Vandenhoeck, 1983. p. 195. 16. Onore T. Pro pravo. Korotkyy vstup [Propravo.Korotkyyvstup]. Kiev: Sfera Publ, 1997. pp. 7, 9-10. 17. Berman G. Dzh. Zapadnaya traditsiya prava: epokha formirovaniya [Dzh.Zapadnayatraditsiyaprava:epokhaformirovaniya]. Moscow: Norma Publ, 1998. p. 5. 18. Yuridicheskii entsiklopedicheskii slovar' [Yuridicheskiientsiklopedicheskiislovar'] (gl. red. A. Ya. Sukharev). 2-e izd., dop. Moscow : Sovetskaya entsiklopediya Publ, 1987. 527 p. 19. Yurydychni terminy: tlumachnyy slovnyk [Yurydychniterminy:tlumachnyyslovnyk]. (za red. V. H. Hon-charenka). Kiev: Lybid' Publ, 2004. 317 p. 20. Hommes Ulrich. Recht [Recht].Handbuch philosophischer Grundbegriffe (Hgg. Hans Michael Baumgartner und Christoph Wild). Bd. 4. München, Kösel, 1973. p. 1188, 1189. 21. Kaufmann A. Einführunfg in Rechtsphilisophie und Rechtstheorie der Gegenwart [EinführunfginRechtsphilisophieundRechtstheoriederGegenwart]. Heidelberg: C. F. Müller Publ, 2004. -S. 1-2.
