CC BY
12
УДК 340.12
Антонша Токарська
доктор юридичних наук, професор кафедри теори та фшософп права Навчально-наукового iнституту права та психологи Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка"
ninatokarsky@gmail. com
ДО ПИТАНЬ KOHCTPYKTOBHOÏ КОМУНIКАЦIÏ ЩОДО СТВОРЕННЯ УСВIДОМЛЕНОÏ МЕTОДОЛОГIÏ
© Токарська А., 2017
Розглянуто проблеми теори шзнавального процесу, що пов'язана не лише Ï3 встановленням iстини, а Ï3 наявнiстю неоднакових пiдходiв до методологи фшософсько-правово'1 науки. Порушено питання про зворотну силу процесу шзнання, етичного шзнання, яке мае морально-цшшсш критери, якi варто обговорювати для вироблення в шзнанш iнтегративноï методологи.
Kлючовi слова: теорiя шзнання; ешстемолопя; наукова комунiкацiя; метод; методологiя; ктина.
Антонина Токарская
К ВОПРОСАМ КОНСТРУКТИВНОЙ КОММУНИКАЦИИ ПО СОЗДАНИЮ ИНТЕГРАТИВНОЙ МЕТОДОЛОГИИ
Рассмотрены проблемы теории познавательного процесса, связанной не только с установлением истины, а и с наличием неодинаковых подходов к методологии философско-правовой науки. Поднят вопрос об обратной силе процесса познания, этического познания, которое имеет морально-ценностные критерии, которые следует обсуждать для выработки в познании интегративной методологии.
Ключевые слова: теория познания; эпистемиология; научная коммуникация; метод; методология; истина.
Antonina Tokarska
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Theory and Philosophy of Law
Sc.D., Prof.
TO QUESTIONNAIRE OF CONSTRUCTION COMMUNICATION ON THE CREATION OF INFORMED METHODOLOGY
The article is devoted to the problems of the theory of the cognitive process, which is connected not only with the establishment of the truth, but with the presence of unequal approaches to the methodology of philosophical and legal science. The issue of the reversibility of the process of cognition, ethical knowledge, which has moral and value criteria, which
should be discussed in order to develop the knowledge of the integrative methodology, has been violated.
The emergence of the need to discuss the problems of the crisis in modern philosophy of law arises in connection with the main cause - the methodological contradictions around the concepts of method, methodology, names of methods that are justified in the study or unregulated. This is precisely what caused the ripening of the idea of developing a common integrative methodology, which can be communicated and directed not only to cognition but to practice. Such scientific communication still expects its development, as there are many reasons besides those mentioned. It is a question of inter-language discrepancy between the seemingly identical concepts in world languages, as well as the controversy which dialectic has the right to descriptive jurisprudence.
Key words: theory of knowledge; epistemology; scientific communication; method; methodology; truth.
Постановка проблеми. Поява потреби обговорення проблем кризи у сучаснш фшософи права виникае з основно1' причини - методолопчними суперечностями навколо понять "метод", "методолопя", назв методiв, яю е виправданими в дослщжент або неаргументованими. Саме це i стало причиною визрiвання ще1 вироблення спшьно1' штегративно1 методологи, про яку можна комуткувати i спрямовувати не лише на тзнання, але на практику. Така наукова комуткащя ще очшуе свого розвитку, оскшьки для цього е чимало причин, о^м названих. Йдеться про мiжмовну невщповщтсть, здавалося б, однакових понять у свггових мовах, а також суперечки, про те яка дiалектика мае право на дескрипщю в юриспруденции
Аналiз дослщження проблеми. Багато знаних вггчизняних i зарубiжних дослщниюв iз рiзних сфер науки загалом долучалися до аналiзу названо!' проблематики (М. Алексеев, З. Бауман, М. Бердяев, О. Гвоздш, Л. Гумшьов, М. Данилевський, Ж. Деррида, I. 1лын, М. Коган, С. Кримський, М. Костицький, М. Кельман, А. Козловський, С. Максимов, В. Малахов, М. Марченко. А. Малько, М. Матузов, М. Неновсью, В. Нерсесянц, Л. Петрова, Ю. Симон, О. Тихомиров, Р. Токарчик, А. Фурман та ш.).
На етат становлення науково1 системи фшософи права ще не визрша "еднальна субстанщя", яка могла б подолати дихотомда позитивiзм - природне право, дiалектика - натурфiлософiя, матерiалiзм - iдеалiзм, герменевтика - феноменолопя та ш.
Однак на етат подолання кризи тзнавально1 дiяльностi спостертаемо тд час проблеми i те, що набувае або перебшьшень у користуванш методами встановлення ютини, або 1'х недооцiнювання. Ю. Симон називае ту гiперболiзацiю, яка справдi лежить на поверхт. Йдеться про методологiчну абсолютизащю методу пiзнання, або ж навпаки - методолопчний негативiзм, що заперечуе функци методологiï. У сучаснiй наущ можна простежити i методологiчний "ешстемолопчний анархiзм", i "методологiчний релятивiзм".
Мета статт - розпочати наукову комунiкацiю щодо потреби створення iнтегративноï методологи у сферi пiзнання юриспруденцiï.
Виклад основного матерiалу. Фiлософсько-правова думка XXI ст. позищонуеться на тлi с^мких змiн буття та його тзнання. Онтолопя попереднього столiття вибудовуеться на монолопчнш моделi iснування Я ^ спiвбуття. Як зауважуе фiлософ В. Ярошовець: "Виникае потреба в шшш онтологiï Я. Я iсную не тому, що мислю, усвiдомлюю, а тому, що вщповщаю на звернення до мене iншоï людини. Саме факт свщомосп повинен виходити за власш межi, вiдноситися до свщомосп з позицiй iншого, з боку реальностi, яку вiн усвщомлюе" [4, с. 2, 3].
Така видозмша у пiзнавальному пiдходi мшяе й оцiнки розвитку методологiï тзнання, етстемологи, гносеологiï, аксiологiï i, звюно ж, праксеологiï. Це означае, що методолопя не лише грунтуеться на способах аналiзу явищ i процешв, технологiï i самосвiдомiй "культурi мислення".
Йдеться про методолопчну самосвiдомiсть, яка рефлексуе до оцiнки глобального контексту, що мае на мет гуманiстичнi щеали життебуття, "злагоду людини 3i свггом".
Оскiльки дiалeктика онтологи акумулюеться на едносп протилежностей, то у фшософсько-правовiй модeлi вирiзняеться насамперед дуалiзм гуманiзму - антигуманiзму. Щодо першого класичного поняття, то до його формування долучилися Гeраклiт, Платон, Протагор, Аристотель, Цицерон, Еткур, Паскаль, Ал^ьер^ Петрарка, Валла, Бруно, Бекона, Декарт, Лесинг, Гете, Кант, Фiхтe, Гегель, Фейербах та ш. Йдучи вщ методолопчно! фундамeнтальностi змiсту методологи, !! "нормативно! природи", дослiдники сучасного гуманiзму як принципу самооргатзаци людського буття культивували комунiкативну взаемодiю.
В умовах постмодерну постае нова тeорiя тзнання. В нiй вiдбувся перегляд класично! фшософи з метою пошуку ново! методологи, нового свггобачення. Однак сучасна пeрeоцiнка традицiйних пiдходiв до теори праворозумiння та наявнiсть нового сучасного напряму -динамiчного праворозумiння - зумовлюе перегляд наявних пiзнавальних пiдходiв. Йдеться про те, що сучасна фiлософiя, за твердженням li дослщниюв (Ж. Деррида, Н. Буруковська, О. Стовба, Р. Токарчик та ш.) зосереджуеться щонайбшьше на проблемах правового буття в динамщ в антрополопчному i текстуальному текстах. Суть цих катeгорiй зводиться до "загально! включеност суб'екта в людську культуру". Особливо! ролi набувае проблема мови як засобу комуткаци i спiлкування, конструювання та деконструювання в умовах глобалiзацi! об'ективно! та суб'ективно! рeальностi. Вщомо, що людина саморeалiзуеться лише у взаемозв'язках реальносп через комунiкативнi засоби самощентифшаци [5, с. 6].
Для методологи постмодершзму характерна вiдмiна "примусово! сили, нeтeрпимостi, рeпрeсивностi", якi темпорально властивi "попeрeднiм типам рацiональностi" в наущ. Вiдбувся вiдхiд вiд наявносп "едино! абсолютно! iстини". На мeжi кiлькох видiв знань (наукового i позанаукового) назрiвае обговорення "рiзноманiтних дискуршв, дiалогiв i полiлогiв з шшими формами знання". Такi науковi методолопчт прожекти дають змогу зiставляти, а "не протиставляти рiзнi позици дослщниюв, "бачити багатовимiрнiсть, поеднувати нeобхiднe i випадкове, впорядковане i хаотичне, закономiрнe i спорадичне та iн.".
Суперечливють взагалi, як твердить фiлософ Н. Буруковська, е одшею з ознак "еволюци знання, зокрема, та теори тзнання взагалГ'. "1деал пiзнання, що приходить юторично, виявляеться одночасно гранично загальною формою вираження соцiальних потреб та штереив". Все зводиться, на думку дослщнищ, до пропонування розвинуто! соцiально! рефлекси цiлeй та смислу дiяльностi [5, с. 9].
Тeорiя пiзнання е eпiстeмологiею. Остання грунтуеться на "критичному розглядi наук" або Критищ, як назвав !! засновник ще! галузi I. Кант. Сучаст укладачi "Свропейського словника неперекладностей" для глибокого проникнення у проблематику теори тзнання конструктив бачать у контрастивному аналiзi термтв та !хтх вщповщностей: "eпiстeмологi!" в нiмeцькiй, англiйськiй та французькш мовах. У розумiннi семантики цих термшопонять загалом йдеться про вивчення "закотв думки у стввщнесеносп з науками" [6, с. 84].
За французьким дослщником Лу! Кутюра, Epistemologie (англ. Epistemology) позначае теорш наук, спiввiдноситься з нiмeцьким Erkenntnistheorie або Erkenntnislehre (тeорiя пiзнання) та з французьким висловом "фiлософiя науки" (Philosophie des sciences). Ця нормативна наука, об'ект яко! - "не емтричт закони мислення, як воно юнуе фактично, постаючи сумiшшю ютини та похибки, а iдeальнi закони (правила чи норми), з якими мислення мусить узгоджуватися, щоб бути правильним та ютинним"; "ешстемолопя дослщжуе конститутивнi принципи мислення, що надають йому вщправну точку та реальний змют i забезпечують його об'ективну значущють [там само, с. 86].
Епiстeмологiя (Epistemology) стосуеться лопки i формальних систем, мови та поняття ютини, свщомосп (mind) та ментальних станiв. Розтлумачення такого твердження приводить до неоднозначних наслщюв тзнання. Рiзноманiтнi iнтeрпрeтацi! пов'язанi з рiзними мовами. Автори стверджують, що "Навггь власнi iмeна (!) не мають однакового значення: Аристотель, Декарт, Ансельм чи Тома Аквшський, а е термшами, що працюють як "визначет дескрипщ!", якi
змшюються вщ одте1 мови до шшо1". А вiдтак автори висновок: "Очевидно, що epistemology вiдсилаe до шших пiзнавальних iнтересiв, нiж Erkenntnistheorie, i що вона мае сенс лише в мережi тих специфiчних концешгв, з якими асоцiюеться" [6, с. 87].
Темпоральт впливи теж позначаються на семантицi ключових понять у тзнавальному процесi. Вiд 1930-х роюв термiн Erkenntnistheorie набув такого асощативного тлумачення, яке неможливо спiввiднести "з суто кантiвською проблематикою, а epistemology i3 1970 рокiв теж сформувала варiантнi "позицп", далекi вiд початкових тез Рассела. Це е ознакою кризи лопки, математики, фiзики, яю втiленi у науковому дискурсi та фшософп пiзнання, починаючи з першо! третини ХХ ст. [6, с. 90].
У С. Кримського на основi критики меж тзнання знаходимо апелювання до своерiдностi цього процесу: "з безмежним розширенням могутностi або влади свiдомостi починае конкурувати ситуащя граничностi рацiоналiзацil буття, поява поропв iнтелектуалiзацil свiту". Для пiдтвердження свого припущення вiдомий фiлософ наводить тезу видатного фiзика Е. Фермi. У "так званому парадокс вченого, теза виформовуеться на тому, що за теорiею його вiрогiдностi могли виникнути 1043 цивiлiзацiй, що вiдповiдно доводить "вщсутнють позаземних цивiлiзацiй", яка "майже дорiвнюе нулю. А парадокс полягае в тому (на думку С. Кримського), що вш зтмаеться, якщо допускаемо, що на тому рiвнi розвитку цившзацп, на якому може бути вона виявлена, "вщбуваеться перетворення розуму з екстенсивного на штенсивне орiентування". Це вiдбуваеться тому, що "безмежна експонента лiнiйного розширення впливу штелектуальних сил на буття може привести до знищення природи самого буття" [7, с. 228].
Пояснення трапчносп такого результату тзнавального процесу полягае в наявносп дуже серйозно! колiзil "мiж софiйнiстю i практичною потрiбнiстю". На жаль, ми е свщками того, якими е наслщки пiзнавальних спокус.
Отже, результативнiсть тзнавального процесу полягае в тому, що вш набувае "зворотно! сили", яка мае нелшшний характер". "Цi сили перевищують наше понятiйне осягнення добра i зла", що "може привести до абсолютно невизначених наслщюв". Так трапилося iз високоосвiченим та штел^ентним А. Сахаровим, який дiйшов висновку: зворотш сили пiзнання ведуть до зла, призводять до безодт, до деформацш сенсу життя людини.
"Спокушання практикою" - це та небезпечна межа тзнання, яка е як "практична по^бтсть" -помилковою. Вщбуваеться, за словами С. Кримського, безперервне обтяжування нульовими ситуащями i страшними явищами [7, с. 232].
Отже, оцшка тзнавального процесу належить, як це е i в М. Бердяева, до проблеми "етичного тзнання". Звюно, що "Розум намагаеться оволодгги собою, усвiдомити сво! можливостi i межi". В Канта вiн обмежуе себе, а в Гегеля, навпаки, розширюе себе до безмежностг "Гносеолопя, за словами дослщника, е вираз сумтву в силi i виправданосп фiлософського пiзнання" [8, с. 233].
Складтсть i неодномiрнiсть одержання результата фшософського пiзнавального процесу можемо довести на прикладi дискурсiв iсторичних постатей. Вщомо, що жодних двозначностей у творент "Капiталу" К. Марксом "молодого" вшу не було. Вш "цшсна постать". I вже з "Матфесту..." вiн постае як дуальна особистють - полiтика-iдеолога i науковця-iдеолога. Йдеться про внутрiшню трагедiю К. Маркса. Вш "несподiвано для себе самого виявив: в шдус^альному суспiльствi, основаному на машиннш працi, навiть на досконалих цшком автоматизованих системах машин", очшуване ним звiльнення людини, ll повернення до себе неможливе".
Вщтак "Капiтал" (другий том) не був опублшований, а третiй - так i залишився недописаним.
Вже з "Матфесту..." радикальна щеолопя (у перевиданнях) була певною мiрою зменшена в твелювант надмiрного насильства, хоча Енгельс на початку 1850-х роюв назвав союз комутспв "стадом вiслюкiв".
Як зауважив С. Грабовський, страх перед власними науковими висновками i небажання переглянути сво! неправильт ще1 призвели до того, що "стадо вюлююв" у ХХ ст., за даними "Чорно1 книги комутзму", знищило 100 млн. людей" [9, с. 21]. Чи не такими самими масштабними i трапчними стають наслщки новггтх вщкритпв, якi порушили природний баланс i призвели до сучасних воен та катаклiзмiв.
Висновки. Вщтак дискусда про те, як нам бути iз пiзнавальною дiяльнiстю i де мeжi "порогiв" етстемологи - нам ще належить продовжити навггь за умови неоднаково! екзегези (тлумачення) процешв пiзнання та обгрунтованосп мeтодiв дослiджeння. Очевидно, що наукова комушкащя потребуе не еклектики мeтодiв дослiджeння, а на основi штегративного бачення розвитку методологи - вироблення сучасних пiдходiв, що передбачають правову наступнють i наукову мораль у площиш нового динамiчного праворозумiння.
1. Tokarczyk R. Filosofia prawa / R. Tokarczyk. - Warszawa, 2009. - 329 s. 2. Faschynujqce sciezki filozofii prawa /pod redakcja J. Zajadlo. - Warszawa: Lexis Nexis, 2008. - 328 s. 3. Симон Ю. С. Методолог1чт суперечност1 та новацИ фыософИ права початку ХХ1 столття / Ю. С. Симон // Фшософсъю та методолог1чт проблеми права. - 2012. - № 1. - С. 18-27. 4. Ярошовець В. I. Гуматстичний 3Micm методологИ тзнання: автореф. на здобуття наук. ступеня докт. фтос. наук: спец. 09.00.01 - онтологiя, гносеологiя, феноменологiя / В. I. Ярошовець. - К.: Кигв. ун-т iм. Т. Шевченка, 1996. - 46 с. 5. Буруковсъка Н. Фiлософiя доби постмодерну: еволю^я проблематики / Н. Буруковсъка // Вiсник АкадемИ адвокатури Украгни. - 2011. - № 3 (22). -С. 5-9. 6. Свропейсъкий словник фтософт. Лексикон неперекладностей / за керiв. Б. Кассен; пер. з фр. - Том другий. - К.: ДУХ i Л1ТЕРА, 2011. - 488 с. 7. Кримсъкий С. Шзнання як трансценденщя софИ i спокуса практикою / С. Кримсъкий // Система сучасних методологт: хрестоматiя: у 4-х т.; упор., вiдп. ред., перекл. А. В. Фурман. - Тернотлъ: ТНЕУ, 2015. - Т. 1. - 314 с. 8. Бердяев М. Проблема етичного тзнання /М. Бердяев // Система сучасних методологт: хрестоматiя: у 4-х т.; упор., вiдп. ред., перекл. А. В. Фурман. - Тернотлъ: ТНЕУ, 2015. - Т. 1. - 314 с. 9. Грабовсъкий С. Незнаний "Каптал", або ще раз про Маркса проти Маркса / С. Грабовсъкий // Денъ. - 2017. -№ 178-179. - 6-7 жовтня. - С. 21.
REFERENCES
1. Tokarczyk R. Filosofia prawa [Filosofia prawa]. Warszawa, 2009. 329 p. 2. Faschynujqce sciezki filozofii prawa [Faschynujqce sciezki filozofii prawa]. pod redakcja J. Zajadlo. Warszawa: Lexis Nexis Publ, 2008. 328 p. 3. Symon Yu. S. Metodolohichni superechnosti ta novatsiyi filosofiyi prava pochatku KhKhl stolittya [Methodologische Widersprüche und Neuerungen in der Philosophie des Gesetzes des frühen einundzwanzigsten Jahrhunderts]. Filosofs'ki ta metodolohichni problemy prava. 2012. No 1. pp. 18-27. 4. Yaroshovets' V. I. Humanistychnyy zmist metodolohiyipiznannya: avtoref. na zdobuttya nauk. stupenya dokt. filos. nauk: spets. 09.00.01 - ontolohiya, hnoseolohiya, fenomenolohiya. [Humanistischer Inhalt der Methodik der Kognition]. Kyiv: Kyiv. un-t im. T. Shevchenka Publ, 1996. 46p. 5. Burukovs'ka N. Filosofiya doby postmodernu: evolyutsiya problematyky [Philosophie der postmodernen Zeit: die Entwicklung von Problemen]. Visnyk Akademiyi advokatury Ukrayiny. 2011. No. 3 (22). pp. 5-9. 6. Yevropeys'kyy slovnyk filosofiy. Leksykon neperekladnostey [Europäisches Wörterbuch der Philosophie. Lexikon der Auswirkungen]. za keriv. B. Kassen; per. z fr. Vol. II. Kyiv: DUKh i LITERA Publ, 2011. 488p. 7. Kryms'kyy S. Piznannya yak transtsendentsiya sofiyi i spokusa praktykoyu [Erkenntnis als Transzendenz von Sophia und Versuchung durch Übung]. Systema suchasnykh metodolohiy: khrestomatiya: u 4-kh t.; upor., vidp. red., perekl. A. V. Furman. Ternopil': TNEU Publ, 2015. Vol. 1. 314 p. 8. Berdyayev M. Problema etychnoho piznannya [Das Problem des ethischen Wissens]. Systema suchasnykh metodolohiy: khrestomatiya: u 4-kh t.; upor., vidp. red., perekl. A. V. Furman. Ternopil': TNEU Publ, 2015. Vol. 1. 314 p. 9. Hrabovs'kyy S. Neznanyy "Kapital", abo shche raz pro Marksa proty Marksa [Die "Hauptstadt" ist nicht bekannt, oder wieder über Marx gegen Marx]. Den'. 2017. No 178-179. 6-7zhovtnya. p. 21.
Дата надходження: 09.10.2017р.
