CC BY
4
Н.А. Вшникова
ГЛОБАЛЬН1 Р1ШЕННЯ: «JUS MANUARIUM»?
У cmammi розглядаються нормативно-регуляторний та полтикопрактичний аспекти ухвалення ршень на глобальному рiвнi управлшня. За допомогою корелятивного аналiзу процедурних моделей виробленняршень та фактичного позицжнування держав у мiжнародних оргатзащях i глобальних клубах з'ясовано, що полтичш процеси на транснацюнальному рiвнi урядування обумовлен консенсусними формами взаемодИ найбшьш потужних акторiв свтовог полтики.
Ключовi слова: полтичт ршення, мiжнароднi оргатзаци, глобальт клуби, консенсус.
НаразГ вщбуваеться динамiчний процес штернащоналГзацп ухвалення полГтичних рГшень, обумовлений поширенням мiжнародних представництв та оргашзацш. Поведшка державних суб'екпв стае все бшьш детермшованою мiжнародними угодами, режимами та шститутами. Однак процедурш правила ухвалення рiшень у мiжнародних iнституцiях е чутливими до бшьш шж одше'1 штерпретаци, саме тому ix досить часто використовують у полГтичних цiляx. Окрiм нормативного значення i власне змiсту рiшення, не менш важливим е баланс сил, який воно вщдзеркалюе. Мiжнароднi оргашзацп часто критикують через низький стутнь 1'хньо'1 автономи. Дiйсно, характер переговорних процеав щодо найгострiшиx мiжнародниx подш останнix рокiв (у тому чист в рамках «Нормандсько' четвГрки» щодо вшськово'1 штервенцп Роси в Украшу, «Тршки» кредиторiв про надання фшансово' допомоги Греци, обговорення ядерно' програми 1рану «шГсткою» мiжнародниx посередникiв тощо) виявляе тенденцiю до примату мiждержавниx моделей ухвалення рiшень у вузькому клубному формат над транснацiональними, характерними для мГжнародних органiзацiй.
Проблема ефективносп й демократичностi процедур ухвалення рГшень у мiжнародниx органiзацiяx вже тривалий час е предметом експертних дискусш, водночас означеш тенденци змушують науковщв шукати нових пГдходГв до оцшювання i моделювання iнституцiонального дизайну глобальних форм управлшня: С. Блавоукос [1], Дж. Блайт [2], П. Веллер [3], Дж. Гаскарт [4], А. Григореску [5], Дж. Красно [6], М. НГметц [7], Д. Рент [8], К. Рiчардсон [9], Р. Фалк [10].
Увага укра'нських дослщниюв зосереджена на питаннях концептуалГзацп та шститущоналГзаци глобального управлшня, а також ролГ мiжнародниx урядових i неурядових оргашзацш у свгшвих полГтичних процесах (Б. Гуменюк i С. Шергш [11], Н. Конон [12], А. Поручник i Ю. Гайдай [13], О. Рябека [14], Р. ФедГв [15]). Проте недостатньо розкритою залишаеться проблема ухвалення рГшень на наднащональному рГвнГ управлГння в аспектГ глобального розподшу важелГв впливу.
Метою нашо' роботи е визначення механГзмГв корелятивного взаемозв'язку мГж нормативно-процедурним забепезпеченням ухвалення рГшень у мГжнародних структурах i балансом реально' полГтично' ваги акторГв свггово'1 полГтики.
ПолГтичну систему мГжнародних об'еднань можна розглядати крГзь призму двох тдсистем: представницько', до яко' входять найвпливовГшГ актори, i партисипаторно', яка включае тих, хто безпосередньо бере участь у процесах вироблення рГшень, наприклад, у якосл делегатГв на мГжнародних конференщях (представники нащональних урядГв, виконавчГ керГвники та представники державних i мГжнародних приватних оргашзацш). Екстраполящя такого пГдходу на нормативно-шституцшш моделГ
215
вироблення ршень у мiжнародних структурах, а саме: правило одностайностг, право вето, зважене голосування, принцип бгльшостг та консенсус - дозволяе здшснити кореляцшний аналiз мiж процедурним забезпеченням та фактичним розподшом балансу сил мiж учасниками транснацюнального рiвня ухвалення рiшень.
Процедура одностайност1 використовувалася Л^ою Нацiй i стала причиною кризи в ухваленш ршень пiсля Першо'1 свггово'1 вiйни. На сьогодш, не зважаючи на офщшне закрiплення принципу одностайностi у низщ мiжнародних структур (НАТО, Свропейська Рада та Рада мшс^в GC), до означено'1' процедурно'1' моделi звертаються рщко через складнiсть ii реалiзацii тд час узгодження iнтересiв учасникiв переговорного процесу.
1нституцшш процедури ухвалення ршень у системi Оргашзацп Об'еднаних Нацш були задуманi з метою надання можливост швидких i координованих заходiв у вiдповiдь на кризовi ситуацп. Однак ексклюзивнiсть права вето, закршлена за постiйними членами Ради безпеки ООН, е нарiжним каменем уах колiзiй, пов'язаних з ii дiяльнiстю. Проблема реформування ООН та тдвищення легiтимностi процедури ухвалення рiшень з питань глобального миру i безпеки неодноразово ставала предметом полггичних деба^в i наукових дискусiй. Проте пропозици щодо реформ, якi могли б оптимiзувати роботу Радбезу (зокрема шляхом розширення кола учасникiв), посилити тдзвгтшсть iнституцiйних органiв ООН, а також залучити широку громадськiсть до процеав вироблення рiшень, поки не були принять Вщзначимо, що позици постшних членiв Ради безпеки ООН (США, Китаю, Великобритании Франци та Роси) посилюються також 1'хшм «особливим» положенням у рамках дiяльностi iнших мiжнародних об'еднань.
Пiд процедурою зваженого голосування прийнято розумгти спосiб ухвалення рiшень, за якого голоси розподшеш мiж державами нерiвномiрно, а володiння державою-членом оргашзацп певною кiлькiстю голосiв залежить або вщ ii економiчного внеску в оргашзацш, або вiд частки в загальносвгшвому експортi (iмпортi) певного виду товарiв. Зважене голосування використовуеться у найбшьших свiтових фiнансових iнституцiях - як Свгговий Банк i Мiжнародний валютний фонд. Застосування тако'1' процедури забезпечуе асиметрш стартових позицiй учасниюв пiд час ухвалення рiшень. Володшня Сполученими Штатами в МВФ квотою в 16,74% голоав на практищ надало 1'м можливiсть активно впливати не тшьки на економiчнi, а й на полгтичш системи держав. Крiм того право призначати виконавого директора МВФ мають тшьки вiсiм краш: США, Япошя, Нiмеччина, Францiя, Великобританiя, Китай, Роая, Саудiвська Аравiя [16]. Вщзначимо, що у Световому Банку серед краш з бшьшою силою голосу в ухваленш ршень представленi т ж самi краши: Сполученi Штати Америки (15,85%), Япошя (6,84%), Китай (4,42%), Имеччина (4,00%), Сполучене Королiвство (3,75%), Францiя (3,75%), Iндiя (2.91%), Росш (2,77%), Саудiвська Аравiя (2,77%) та Г^я (2,64%) [17].
Установчi документи ряду мiжнародних економiчних оргашзацш передбачають прийняття рiшень вищими органами таких оргашзацш шляхом голосування, тд час якого кожна держава володiе рiвною кiлькiстю голосiв. Негативнi й позитивш сторони подiбноi моделi ухвалення ршень слiд розглядати в контекст цiлей, функцiй i суб'ектного складу конкретно'1' оргашзацп. Зокрема використання такого пщходу в дiяльностi Оргашзацп економiчного спiвробiтництва та розвитку (ОЕСР) обумовлено тим, що ii членами е група розвинених держав, кожна з яких мае значний вплив на розвиток мiжнародних економiчних вiдносин, i тому вiдсутня необхiднiсть у застосуванш процедури зваженого голосування [18]. Водночас наврядчи ОЕСР можна назвати оргашзащею рiвних партнерiв тiльки через подiбнiсть рiвня економiчного
розвитку ii члешв, адже потенцiал важелiв впливу Имеччини на краши-учаснищ ОЕСР, якi е членами €С i входять до еврозони, суттево сильнiший нiж з боку шших держав.
Застосування процедури бгльшостг в мiжнародних органiзацiях i наднацiональних об'еднаннях передбачае використання кшькюних методик розподiлу i пiдрахунку голоав з метою забезпечення оптимального балансу штереав усiх учасникiв. Однак, бшьш детальний аналiз наявних моделей голосування бшьшютю у мiжнародних структурах, виявляе фактичне закршлення за колом певних краш домшантного положення. Особливо наочно це виявляться у структурах Свропейського Союзу.
У Свропейському Парламентi (СП) ршення ухвалюються простою бiльшiстю голоав (за винятком особливо важливих питань, наприклад вотуму недовiри членам Свропейсько'1' Комюп), але система представництва базуеться на основi принципу «зворотньо'1' пропорцшносл»: чим менше чисельнiсть населення держави, тим менше число жителiв, яке представляе кожен з його депутатв. Тобто кожен член СП вщ Имеччини представляе 845 тис. шмщв, а кожен мальтiйський депутат - 69 тис. Число депутатв вщ кожно'1' краши не може бути бшьше 96 i менше 6. Компенсащею ж за кiлькiсну диспропорщю голосiв слугуе розподiл керiвних посад у комитетах СП, що, на нашу думку, е бшьш значущим, це дозволяе Имеччиш, за рахунок головування в 5 комитетах з 23, а саме з питань закордонних справ, з мiжнародноi торпвл^ бюджетного контролю, зайнятосп й сощальних справ, транспорту i туризму, здшснювати вплив на стратегiчноважливi напрямки [19].
У Радi СС як органу остаточного ухвалення ршень неврiвноваженiсть впливу е ще сильнiшою. I навпъ апробацiя нових методiв пiдрахунку голоав, яка б мала збалансувати можливосп потужних краш СС з малими або менш економiчно розвинутими, насправдi виявляе прерогативне положення т.зв. «европейського ядра»: Нiмеччини, Франци, Великобритани та 1тали, оскiльки без '1хньо'1 учасл ухвалення рiшення, для якого потрiбно мiнiмум 260 голосiв з 352, е неможливим [20].
Запровадження Люабонським договором принципу голосування подвшною бшьшютю також не зшмае проблеми диспропорцп на користь великих краш СС: з одного боку, для ухвалення ршення знижено кшькють держав, яю за нього повиннi проголосувати (з 18 до 16), аз шшого - вимоги до чисельних показниюв 1'хнього населення стали вище (65% проти 62%) [21]. I хоча процедура подвшно'1 бшьшосл спрямована на те, щоб великi кра'1'ни бшьше не могли ухвалювати ршення у вузькому кол^ але принцип вето надае 1'м можливiсть блокувати рiшення решти держав-членiв СС. Три велию кра'1'ни - Нiмеччина, Францiя та Iталiя, що володiють бiльш шж 35% населення, - можуть заблокувати будь-яке ршення, оскiльки встановлений мЫмум у чотири блокуючi держави е зовам незначним - з решти 25 краш, населення яких не дотягуе навпъ до 60% загально'1' чисельносп населення Союзу, обов'язково знайдеться хоча б одна, яка пщтримае европгантв.
Пашвне положення означених краш виявляеться й у спецiалiзованих структурах СС. Зокрема Виконавча рада СЦБ складаеться з 6 члешв, яких призначають з огляду на визнаний професшний досвщ i високий авторитет серед колег. У поточному складi Виконавчо'1' ради СЦБ президентом е пашець Марiо Драгi, iншi члени мають громадянство Люксембургу, Португали, Имеччини, Францй та Бельгй [22].
У судовш системi Свропейського Союзу також можна простежити тенденцш до звуження кола учасниюв процесу ухвалення ршень. Кiлькiсний склад Суду СС дорiвнюе числу краiн-членiв. Однак ситуацiя з генеральними адвокатами (вони проводять попередне розслщування справи, ютотно впливаючи на результат у судО е дещо iншою: згiдно знову ж таки з неформальними правилами на поточний момент 6 адвокатських мюць закршлено за шютьма найбiльшими державами-членами СС (Имеччиною, Францiею, Iталiею, Великобританiею, 1спашею i Польщею), ще 3 розподшяються за
217
правилами ротацй серед решти кра'н [23]. Таким чином бшьшють генеральних адвокатГв на постшнш основГ належать усього 6 державам, хоча i представляють 70% населення Свропейського Союзу.
ОкресленГ нормативно-процедурнГ методи забезпечення ухвалення рГшень в €С вщображають амбГвалентнГсть полГтикоторчних процесГв - з одного боку, домшування великих держав, якГ можуть не звертати уваги на шших, домовляючись тГльки мГж собою, з Гншого - непропорцшно велике число голосГв i депутатГв у малих кра'нах. Однак, не дивлячись на рГзномашття тдходГв до ухвалення рГшень в шститущях СС, принципово важливим е досягнення политичного консенсусу в рамках Свропейсько' Ради, оскГльки саме на рГвш глав держав виробляються рГшення, якГ потГм дають Гмпульс законотворчим процедурам.
Консенсусн моделi ухвалення рГшень набули популярност ще в 1970-х роках у результат зростання числа незалежних держав, яю беруть активну участь у мГжнароднш полГтицГ. Теоретично консенсусна система дозволяе досягти егалпарно' процедури, елГмГнуючи можливють домГнування певно' групи кра'н тд час ухвалення рГшень у багатостороншх переговорах, хоча на практицГ вона вщображае реальну геополГтичну вагу кра'н-учасниць. ОкресленГ принципи було адаптовано АСЕАН, МВФ, СОТ, НАТО, ОБСС, СС i рГзномаштними спецГалГзованими агенцГями ООН. Однак останшм часом усе бшьше полГтичних рГшень глобального значення, навпъ якщо офГцГйно вони стосуються тГльки окремо' кра'ни, ухвалюються в клубному формат переговорГв, з обмеженою кшькютю учасникГв, i тГльки потГм проходять процедури нормативно-правово' лептимацй. Консесусний формат ухвалення рГшень отримав рГзномаштш визначення у науковш i практичнш сферах. Зокрема Дж. Берридж визначае консенсусну модель як «спробу досягнути згоди всГх учасникГв у багатостороннш конференцй без голосування i ii неминучого розколу» [24, с. 24]. 1накше кажучи, це згода, яка досягаеться усГма одноголосно без застосування юнтрументв голосування. Фактично, консенсусне рГшення означае узгодження ГнтересГв. Б. Бузан видшив два типи консенсусу: активний i пасивний. Активний консенсус означае, що делегати мають право погоджуватися або не погоджуватися з питаннями, винесеними на обговорення. В умовах пасивного конценсусу учасники переговорГв намагаються протриматися на сво'й позицй якомога довше, поки хтось не поступиться першим [25].
Методом, який прискорюе досягнення консенсусу, е процедура мовчання, яка використовуеться з метою запобГгання потенцшними сутичкам тд час великих дискусш i уникнення небажаного висвГтлення сензетивних питань у ЗМ1. Означена модель е характерною для ухвалення рГшень у НАТО i означае «досягнення консенсусу за допомогою процесу, в якому жоден уряд не виказуе заперечення» [26, с. 3]. ВажливГ рГшення в НАТО ухвалюються ПГвшчноатлантичною Радою i Вшськовим Комитетом. Генеральний Секретар встановлюе термш, щоб отримати лист вГд держав-членГв Гз суперечливих питань. Не надсилаючи листа протягом певного часу, уряд може уникнути висловлювання явного протесту, Гз розрахунком на те, що ГншГ союзники визначаться з розвитком подш.
Загалом, консенсусна модель е характерною рисою клубного формату ухвалення рГшень. Ексклюзивнють членства в клубах на постшнш основГ (Велика СГмка або БР1КС (BRICS англ. - БразилГя, РосГя, 1ндГя, Китай, ПГвденна Африка) i цГльових групах на найвищому рГвнГ (на приклад, «шГстка» мГжнародних посередникГв (ВеликобританГя, НГмеччина, Китай, Франщя, РосГя, США) у переговорах щодо ядерно' програми 1рану) дозволяе без нормативно-процедурних обмежень i бюрократичних перешкод формулювати рГшення. Навпъ за умов частково' шституцюналГзацй зустрГчей на найвищому рГвнГ (як у випадку з Великою двадцяткою) глобальш клуби вщрГзняються вГд мГжнародних оргашзацш тим, що особистГ представники глав держав (шерпи), яю
218
забезпечують пiдготовку самтв, належать до нацiональних полiтичних бюрократш. Рiшення ухвалюються офiцiйними делегацiями, яю представляють cboï уряди i дшть вiд ÏMeHÏ державно'1' влади, що обумовлюе автономнiсть 1'хнього впливу на свГтову полiтику. Бiльше того, симптоматикою перебГгу свiтових полiтичних процесiв е впровадження клубно'1' моделi в ухвалення спшьних рiшень мiж мiжнародними структурами. Прикладом може слугувати т.зв. «Тршка» або «Тршка кредиторГв», яка складаеться з представниюв Свропейського Центрального Банку, Свропейсько'1' КомiсГï та Мiжнародного Валютного Фонду.
Усередиш мiжнародних структур також формуються стГйкГ угруповання учасникiв, формальш та неформальнi, якГ займають ключовГ позицп i зазвичай консультуються мГж собою у вузькому колГ щодо важливих рiшень. Прикладом тако'1' неформально'1' дискусшно'1' групи в НАТО е «Квшт» (Quint), куди входять Франщя, НГмеччина, 1талГя, Сполучене КоролГвство i Сполучеш Штати. Система постГйних груп передбачае переговори мГж групами краш, сформованами на основГ спГльних штереав i близькими за географГчними, щеолопчними, економГчними параметрами. Такий формат пщготовки рГшень е характерним для СвГшво'1' Оргашзацп ТоргГвлГ та Шанхайсько'1' Оргашзацп СтвробГтництва й орГентований на досягнення спГльних позицш вГдносно запропонованих тщатив, тактики ведення переговорГв i голосування. Постшш угруповання можуть посилювати або послаблювати вплив окремого актора: з одного боку, йому легше досягти сво'1'х цГлей шляхом членства в коалщи, а з Гншого - юнуе небезпека опинитися у сташ «заручника» свое групи ГнтересГв через перешкоди, створенГ Гншими коалГцГями. Теоретично означений пщхщ мае невГлювати спроби нав'язати волю невелико'1' групи краш шшим учасникам. Проте, на думку деяких дослщниюв, торговельнГ раунди у СОТ вщбуваються на основГ розподГлу сфер полГтичного впливу на користь европейських краш i США [27].
Наш огляд процедурних моделей ухвалення рГшень у мГжнародних структурах дозволяе зробити декГлька висновкГв.
По-перше, зростання ролГ наднацГонального управлГння обумовлено тим, що державш суб'екти усе часлше використовують мГжнароднГ оргашзацп та шститути в якостГ механГзмГв виршення не тГльки проблем глобального значення, а й суто внутрГшньополгтичних цГлей.
По-друге, серед наявних процедурних моделей ухвалення рГшень у структурах глобального управлГння домшуе консенсусний пщхщ, оскГльки вш дозволяе учасникам переговорного процесу без нормативних обмежень доходити згоди з питань спшьного штересу.
По-трете, у спектрГ рГзноманГття мГжнародних оргашзацш, 1'хнього складу i цГльового призначення, принцишв рГвностГ членства тощо, процедурний i особливо практичний вимГри функщонування виявляють стГйку тенденцГю до закршлення клубного формату, в якому вузьке коло найпотужшших кра'1'н домГнуе у виробленш рГшень. Зокрема володГння правом вето у РадбезГ ООН, найбшьших часток у внесках МВФ, СвГтовому Банку, прерогативне положення в НАТО, членство у Великш СГмцГ та Великш ДвадцятцГ дозволяе США займати доцентрову позицш у виробленш рГшень зГ сфери стратепчних питань як свгшво'1' полГтики, так i внутрГшньополгтичних справ окремих держав у будь-якш сферГ дГяльностГ. У мГжнародне «ядро» ключових акторГв процесу ухвалення рГшень також входять Великобриташя, ФранцГя, 1талГя й НГмеччина (остання, хоча i не е постшним членом Радбезу ООН, проте мае пашвне положення у полГтичних i фГнансових структурах СС, а вщповщно - й вплив на позици держав-членГв тд час переговорних процесГв у шших мГжнародних оргашзащях).
РосГя i Китай, впливаючи на свгтову полГтику як автономно, так i у рамках мГжнародних переговорних майданчикГв, у тому чист за рахунок права вето в РадГ
219
безпеки ООН, можуть створювати перепони в ухваленнi ршень, однак поки не мають тако'1 диверсифшовано'1' концентрацй впливу на nepe6ir полiтичних процесiв, як, на приклад США.
Попри популярнють клубних моделей ухвалення ршень на основi консенсусних процедур, зазначимо, що такий пщхщ мае недолши в аспектi лептимацй ршень через непрозорiсть переговорного процесу та обмежену кшькють його учасниюв. Останне мае неоднозначнi наслiдки: з одного боку - дозволяе швидше знаходити можливост для згоди, з шшого - створюе демаркацiйнi лшй - «обраних» i «аутсайдерiв», - тим самим закладаючи основи потенцшних конфлiктiв у мiжнародних вiдносинах. Противагою такiй концентрацй глобально'1' влади у вузькому колi геополiтичних потужностей, на нашу думку, можуть слугувати громадсью об'еднання, яю дiють у формат транснащональних мереж. Отже, для подальшого розкриття окреслено'1' в рамках статп тематики, доцiльним вбачаеться дослiдження партисипаторного потенщалу громадських органiзацiй у виробленш глобального порядку денного.
Список використано1 л1тератури
1. Blavoukos S. Chairing Multilateral Negotiations. The Case of the United Nations / S. Blavoukos, D. Bourantonis. - London : Routledge, 2010. - 186 p.
2. Blythe J. Shaking the Globe: Courageous Decision-Making in a Changing World / J. Blythe, J. McGarvie. - New-York. : John Wiley & Sons, 2009. - 230 p.
3. Weller P. The Politics of International Organizations. Views from insiders / P. Weller, X. Yi-chong. - London : Routledge, 2015. - 282 p.
4. Gaskarth J. Rising Powers, Global Governance and Global Ethics / J. Gaskarth. -London : Routledge, 2015. - 220 p.
5. Grigorescu A. Democratic Intergovernmental Organizations? Normative Pressures and Decision-Making Rules / A. Grigorescu. - Cambridge : University Press, 2015. - 332 p.
6. Krasno J. Personality, Political Leadership, and Decision Making: A Global Perspective / J. Krasno, S. LaPides. - Santa Barbara : ABC-CLIO, 2015. - 441 p.
7. Niemetz M. D. Reforming UN Decision-Making Procedures Promoting a Deliberative System for Global Peace and Security / M. D. Niemetz. - London : Routledge, 2015. - 214 p.
8. Ranney D. Global Decisions, Local Collisions: Urban Life In The New World Order / D. Ranney. - Philadelphia : Temple University Press, 2010. - 272 p.
9. Richardson K. Climate Change: Global Risks, Challenges and Decisions / K. Richardson, W. Steffen, D.Liverman. - Cambridge : University Press. - 2011. - 540 p.
10. Falk R. (Re)Imagining Humane Global Governance / R. Falk. - London : Routledge, 2013. - 208 p.
11. Глобалiзацiя i сучасний мiжнародний процес / за заг. ред. Б. Гуменюка, С. Шергша. - Кшв : Ушверситет «Украша», 2009. - 508 с. ; Hlobalizatsiia i suchasnyi mizhnarodnyi protses / za zah. red. B. Humeniuka, S. Sherhina. - Kyiv : Universytet «Ukraina», 2009. - 508 s.
12. Конон Н. Нащональш неурядовi оргашзацй як шструмент глобально'1' полггики /Н. Конон // Полгтичний менеджмент. - 2013. - № 59. - С. 176-184 ; Konon N. Natsionalni neuriadovi orhanizatsii yak instrument hlobalnoi polityky / N. Konon // Politychnyi menedzhment. - 2013. - № 59. - S. 176-184
13. Поручник А. Формування шституцшних передумов системи глобального управлшня / А. Поручник, Ю. Гайдай // Мiжнародна економiчна полгтика. - 2008. - № 8 - 9. - С. 42-77 ; Poruchnyk A. Formuvannia instytutsiinykh peredumov systemy hlobalnoho upravlinnia / A. Poruchnyk, Yu. Haidai // Mizhnarodna ekonomichna polityka. - 2008. - № 8 -9. - S. 42-77
14. Рябека О. Свгтова держава як продукт глобалiзованого оргашзацшного розвитку / О. Рябека // Науковi записки 1нституту полгтичних i етнонащональних
220
дослщжень iM. I. Ф. Кураса. - 2014. - Вип. 3. - С. 114—126 ; Riabeka O. Svitova derzhava yak produkt hlobalizovanoho orhanizatsiinoho rozvytku / O. Riabeka // Naukovi zapysky Instytutu politychnykh i etnonatsionalnykh doslidzhen im. I. F. Kurasa. - 2014. - Vyp. 3. -S. 114—126.
15. Федiв Р. Проблема лщерства у мiжнародних вщносинах на сучасном eTani / Р. Фeдiв // Вiсник Львiвського унiвeрситeту. Сeрiя. Мiжнaроднi вiдносини. - 2013. -Вип. 32. - C. 128-136 ; Fediv R. Problema liderstva u mizhnarodnykh vidnosynakh na suchasnom etapi / R. Fediv // Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia. Mizhnarodni vidnosyny.
- 2013. - Vyp. 32. - C. 128-136
16. IMF Members' Quotas and Voting Power, and IMF Board of Governors [Electronic resource]. - Mode of access : http://www.imf.org/external/np/sec/memdir/members.aspx
17. Developing nations get more say in World Bank affairs PTI [Electronic resource] // Times of India. - Mode of access : http://timesofindia.indiatimes.com/india/Developing-nations-get-more-say-in-World-Bank-affairs/articleshow/5858176.cms
18. Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) [Electronic resource]. - Mode of access : http://www.oecd.org
19. European Parliament Committees [Electronic resource]. - Mode of access : http://www.europarl.europa.eu/committees/en/parliamentary-committees.html
20. Council of the European Union [Electronic resource]. - Mode of access : http://www. consilium. europa. eu/en/ council-eu/voting-system/ qualified-maj ority
21. The Treaty of Lisbon (2007) [Electronic resource]. - Mode of access : http://europa.eu/lisbon_treaty/full_text
22. Protocol № 4 on the Statute of the European system of Central banks [Electronic resource]. - Mode of access : http://www.ecb.europa.eu/ecb/ legal/pdf/c_32620121026en_protocol_4.pdf.
23. Court of Justice of the European Union [Electronic resource]. - Mode of access : http:// curia. europa. eu
24. Berridge G. R. Diplomacy: Theory and Practice / G. R. Berridge. - 3-rd ed. -Basingstoke : Palgrave Macmillan. - 2005. - 242 p.
25. Buzan B. Negotiating by Consensus: Developments in Technique at the United Nations Conference on the Law of the Sea / B. Buzan // The American Journal of International Law. - № 75. - 1981. - P. 324-348.
26. Gallis P. CRS Report for Congress: NATOs Decision Making Procedure / P. Gallis // Congressional Research Service, The Library of Congress. - 5 July, 2003 [Electronic resource].
- Mode of access: http://www.au.af.mil/ au/awc/awcgate/crs/rs21510.pdf
27. Steinberg R. H. In the Shadow of Law or Power? Consensus-based Bargaining and Outcomes in the GATT/WTO / R. H. Steinberg // International Organization. - Spring 2002. -P. 339-374.
Стаття надшшла до редакцп 10.10.2015 р.
N. Vinnykova
GLOBAL DECISIONS: «JUS MANUARIUM»?
The article examines the procedural and political aspects of the global decisionmaking. A central issue in this paper is the power balance in procedural frame of the transnational decision-making. We assume that global actors by using procedural tools in international organisations maintain domestic purposes. Analysing the models of decision-making in international structures i.e. unanimity, the veto procedure, weighted voting, majority principle, consensus and actual state-positioning we found that global policy-making is determined by consensus of the most powerful actors in world politics.
The procedural and practical functioning of the international organizations tends towards consolidation club format in which the narrow circle of the countries dominates over
221
ISSN 2226-2830 В1СНИК МАРГУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УН1ВЕРСИТЕТУ
СЕР1Я: 1СТОР1Я. ПОЛ1ТОЛОГ1Я, 2015, ВИП. 13-14_
decision-making. Consensus approach allows to negotiate without regulatory restrictions thus reaching agreement on common issues. The international global decision-making core includes the USA, Britain, France, Italy and Germany. Through procedure of veto in the UN Security Council, the largest contributions in the IMF and the World Bank, prerogative position in NATO, participating in G7and G20, these countries, mainly USA, hold centripetal position in decision-making from the scope of strategic issues in global politics and domestic affairs of individual states. Even though Germany is not a permanent member of the UN Security Council, it has a dominant position in the political and financial structures of the EU thus making the impact on the EU member-states under negotiations in international organizations. Russia and China acting autonomously in the world politic by using veto in the UN Security Council can block negotiations or create obstacles in decision-making, bu sill t do not have enough diversified concentration effects on the course of political processes.
Despite the dominance of club model in transnational decision-making based on consensus procedure, we note that this approach has disadvantages in legitimizing decisions due to negotiations opacity (unlike the bodies of international organizations, where voting is open through) and an exclusive form of participantion. The latter has mixed consequences: on the one hand - makes it easier to find possibilities for an agreement on the other hand -creates a demarcation line - the insiders and outsiders - thus laying the roots for potential international conflicts.
Keywords: political decisions, international organizations, global clubs, consensus.
РЕЦЕНЗЕНТИ: Лисак В.Ф., дл.н, проф.; Хома Н.М., д.полггн, проф.
УДК 327(87)"2013/2015"(043)
Н.В. Гаврилова, 1.В. Кокурша
ЗОВН1ШНЬОПОЛ1ТИЧНИЙ КУРС ВЕНЕСУЕЛИ ЗА ПРЕЗИДЕНТСТВА
Н1КОЛАСА МАДУРО
У cmammi розглядаеться зовншня полтика Венесуели тсля приходу до влади Школаса Мадуро. Автором виокремлюються фактори, тд впливом яких вiдбувалося формування зовншньополтичног доктрини крагни. Проаналiзовано прюритетш напрямки зовншньог полтики Венесуели. Особливу увагу придшено змтам у зовншньополтичному курЫ, що вiдбулися тсля обрання нового президента
Ключовi слова: Латинська Америка, Венесуела, зовншня полтика, Школас Мадуро, трансформащя.
Латинська Америка у XXI столгт перетворюеться в один iз найважливших центрiв, яю впливають на формування сучасного свгтового порядку. Зовшшня полгтика кра'1'н регюну стае важливим фактором, що впливае на ситуащю у сучасному свт.
Одшею з краш, роль яко'1' багато в чому визначае характер формування системи мiжнародних вщносин не тшьки у регюш, а й у свт в цшому, е Венесуела.
Мета дано'1' статп - розглянути як трансформувалася зовшшня полгтика Венесуели тсля смерт Уго Чавеса.
Необхщно вщзначити, що зовшшня полгтика Венесуели достатньо активно вивчаеться шоземними дослщниками, зокрема росшськими. Рiзноманiтнi аспекти, пов'язаш iз зовшшньополгтичним курсом краши знайшли вщображення у роботах Е. Дабагяна, З. В. 1вановського, О. Карякша, Ж.-П. Марсоза, А. Еррери-Вашанта. В
222
