CC BY
82
ISSN 2226-2830 В1СНИК МАРГУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНЮЕРСИТЕТУ
СЕР1Я: 1СТОР1Я. ПОЛ1ТОЛОГ1Я, 2015, ВИП. 13-14_
decision-making. Consensus approach allows to negotiate without regulatory restrictions thus reaching agreement on common issues. The international global decision-making core includes the USA, Britain, France, Italy and Germany. Through procedure of veto in the UN Security Council, the largest contributions in the IMF and the World Bank, prerogative position in NATO, participating in G7and G20, these countries, mainly USA, hold centripetal position in decision-making from the scope of strategic issues in global politics and domestic affairs of individual states. Even though Germany is not a permanent member of the UN Security Council, it has a dominant position in the political and financial structures of the EU thus making the impact on the EU member-states under negotiations in international organizations. Russia and China acting autonomously in the world politic by using veto in the UN Security Council can block negotiations or create obstacles in decision-making, bu sill t do not have enough diversified concentration effects on the course of political processes.
Despite the dominance of club model in transnational decision-making based on consensus procedure, we note that this approach has disadvantages in legitimizing decisions due to negotiations opacity (unlike the bodies of international organizations, where voting is open through) and an exclusive form of participantion. The latter has mixed consequences: on the one hand - makes it easier to find possibilities for an agreement on the other hand -creates a demarcation line - the insiders and outsiders - thus laying the roots for potential international conflicts.
Keywords: political decisions, international organizations, global clubs, consensus.
РЕЦЕНЗЕНТИ: Лисак В.Ф., дл.н, проф.; Хома Н.М., д.полггн, проф.
УДК 327(87)"2013/2015"(043)
Н.В. Гаврилова, 1.В. Кокурша
ЗОВН1ШНЬОПОЛ1ТИЧНИЙ КУРС ВЕНЕСУЕЛИ ЗА ПРЕЗИДЕНТСТВА
Н1КОЛАСА МАДУРО
У cmammi розглядаеться зовншня полтика Венесуели тсля приходу до влади Школаса Мадуро. Автором виокремлюються фактори, тд впливом яких вiдбувалося формування зовншньополтичног доктрини крагни. Проаналiзовано прюритетш напрямки зовншньог полтики Венесуели. Особливу увагу придшено змтам у зовншньополтичному курЫ, що вiдбулися тсля обрання нового президента
Ключовi слова: Латинська Америка, Венесуела, зовншня полтика, Школас Мадуро, трансформащя.
Латинська Америка у XXI столгт перетворюсться в один i3 найважливших цен^в, яю впливають на формування сучасного светового порядку. Зовшшня политика краш репону стае важливим фактором, що впливае на ситуащю у сучасному свт.
Одшею з краш, роль яко'1 багато в чому визначае характер формування системи мiжнародних вщносин не тшьки у репош, а й у свт в цшому, е Венесуела.
Мета дано'1 статл - розглянути як трансформувалася зовшшня политика Венесуели тсля смерт Уго Чавеса.
Необхщно вщзначити, що зовшшня политика Венесуели достатньо активно вивчаеться шоземними дослщниками, зокрема росшськими. Рiзноманiтнi аспекти, пов'язаш iз зовшшньополгтичним курсом краши знайшли вщображення у роботах Е. Дабагяна, З. В. 1вановського, О. Карякша, Ж.-П. Марсоза, А. Еррери-Вашанта. В
222
украшськш юторюграфи не знайдено достатнього вщображення дано! проблематики. Усе це робить вивчення проблеми зовшшньо! полгтики Венесуели актуальним.
Наприкшщ 90 - х рокiв ХХ столпгя Венесуела стала однieю з кра!н Латинсько! Америки, яка очолила рух латиноамериканських держав «лГвий дрейф», що було обумовлено приходом до влади у кра!ш Уго Чавеса, в основi iдей якого лежала концепщя болiваризму. У контекстi таких поглядiв у державах континенту передбачалося будiвництво «Сощалiзму XXI столпгя». За шщативою Венесуели була створена оргашзащя АЛБА, що просувала iдею латиноамерикансько! iнтеграцГi, та передбачалося перетворення кра!ни не тiльки у регiонального лщера, а й у глобального гравця [6].
Аналiзуючи полiтику кра!ни, починаючи з 2013 року, слiд зазначити, що зовшшньополгтична доктрина формувалася i формусться пiд впливом декiлькох факторiв.
По - перше, основною подieю 2013 року для Венесуели стала смерть незмшного харизматичного лiдера кра!ни зi специфiчним свiтоглядом Уго Чавеса. Венесуельському сустльству необхiдно було обрати нового полгтичного лiдера, який, прийшовши до влади, мав проголосити новий зовшшньополгтичний курс держави.
У квита 2013 року офiцiйно було обрано нового президента кра!ни. Цю посаду зайняв послщовник Уго Чавеса полгтик Нiколас Мадуро. Пiдтримуючи полiтику чаав президентства Чавеса, зовнiшньополiтичний курс нового президента став у щлому спадковим [3].
Однак неможливо не вщзначити той момент, що Иколас Мадуро не мае то! харизми, якою був надшений Уго Чавес, та новий президент не завжди знаходить тдтримку навпъ у сво!х однодумщв та однопартiйцiв. «Блща полiтична тшь Уго Чавеса» - саме так охрестили ЗМ1 постать Нiколаса Мадуро.
По - друге, доктрина формувалася тд впливом фактора наростаючих сощально -економiчних проблем та внутршньополгтично! нестабiльностi. Пiсля позачергових президентських виборiв 2013 року на сьогоднiшнiй день кра!на залишаеться вкрай поляризованою, при цьому стввщношення сил мiж прихильниками влади та опозищею постiйно змшюеться. Вибори показали, що кра!на розколота майже навпш [2].
Нiколас Мадуро прийшов до влади у складний перюд. Економiка перебувае в занепадк галопуюча iнфляцiя, що е найбшьшою на континентi, корупцiя, вiдтiк катталу, емiграцiя висококвалiфiкованих кадрiв, дефiцит продовольства. У кра!ш спостерiгаеться вкрай високий рiвень насильства та злочинностi [1, с. 71-72].
Така внутршня ситуащя призвела до того, що у лютому 2014 року Венесуелу охопили масовi акцп протесту, якi супроводжувалися людськими жертвами. Такi внутрiшнi потрясшня не могли не вiдзначитися i на зовшшньополгтичному курсi кра!ни.
По - трете, одним з основних факторiв, що завжди впливав на формування зовшшньо! полгтики Венесуели, е наявнють нафти чи так званий нафтовий фактор. У Венесуелi розташоваш найбiльшi доведенi запаси нафти, яю складають близько 17, 5 % загальносвгшвих запасiв [10].
Основний потенщал розвитку Венесуели складае нафтова сфера, яка знаходиться повнютю пiд контролем держави. У Венесуелi монопольне положення займае PDVSA (Petróleos de Venezuela SA), утворена в 1976 рощ, коли у кра!ш почався процес тотально! нацiоналiзацii нафтогазового сектора. Нафтогазова промисловють Венесуели перебувае в руках держави згщно до конституци 1999 року.
Однак у 2007 рощ був прийнятий закон про допуск шоземних компанш до видобутку нафти за умови створення спшьних тдприемств з державною компашею PDVSA [4]. 1ноземш нафтовi компанГ! ведуть роботу у Венесуел^ укладаючи з PDVSA альянси та угоди про розподш продукцп. Однак на сьогоднГшнГй день PDSVA поступово
223
втрачае свою ефективнють, що призводить до icTOTHoro падшня нафтовидобутку, який зменшився у порiвняннi з 1998 роком на 25 % [1, с. 71].
США, будучи тривалий час одним з основних iмпортерiв венесуельсько! нафти, поступово розробляе новi шляхи i технологи отримання даного ресурсу i задоволення сво!х потреб. На тлi скорочення потреб США в iмпортi нафти завдяки «сланцевш революци» подiбний курс зменшуе залежнiсть Венесуели вiд американських нафтодоларiв i скорочуе вплив Шта^в. Проте разом iз тим скорочуються i доходи вiд ще! сфери.
Негативним фактором для Венесуели стало падшня щн на нафту на свгговому ринку протягом останшх декшькох рокiв. Це призвело до с^мко зростаючо! шфляци та дефiциту товарiв першо! необхiдностi. Венесуела як член кра!н ОПЕК неодноразово закликала оргашзацш до зниження видобутку, але марно, оскшьки бiльш багатi учасники картелю готовi жертвувати прибутком заради збереження частки свггового ринку i витюнення виробникiв з бiльш високою собiвартiстю [10].
Таким чином, данi обставини суттево впливали на формування зовшшньополгтично! доктрини Нiколаса Мадуро. Складна економiчна та внутрiшньополiтична ситуацiя, нестабiльнiсть нафтового ринку змусили нового президента внести деяю корективи у подальшу реалiзацiю зовнiшньополiтичного курсу краши. Однак варто зазначити, що основш принципи, прюритети та механiзми реалiзацii зовшшньо! полгтики залишилися незмiнними iдеям Уго Чавеса.
Зовшшня полiтики Венесуели реалiзуеться за двома напрямами: через безпосередньо двосторонш вщносини мiж Венесуелою та шшими крашами свiту та через взаемодш у мiжнародних органiзацiях i об'еднаннях.
Найсерйозшшою проблемою для президента Мадуро стало питання про вибiр тако! моделi розвитку, яка забезпечила б лептимащю режиму i законну передачу влади без ризику кардинально! змши курсу у зв'язку з вщходом одного-единого лщера Уго Чавеса. Основною задачею Ншоласа Мадуро було проявити себе в якосп вмiлого лщера i керiвника краши, здатного вщстоювати iнтереси свого народу [2].
Пюля змiни керiвництва Венесуелою було тдтверджено тезу про багатополярнiсть свпу, яко! i дотримуеться нинiшня влада в реалiзацii свого зовнiшньополiтичного курсу. Нове керiвництво Венесуели поставило перед собою низку цшей i завдань:
■ 1нтенсифшащя розвитку iнтеграцiйних процеав на континентi.
■ Встановлення стратепчного партнерства з Китаем.
■ Посилення ствпращ з Росiею, Бiлорусiею та шшими крашами.
■ Нормалiзацiя вщносин з США.
■ Оновлення взаемин з крашами Свропи [7].
Керiвництво Венесуели до сво'1'х зовнiшньополiтичних прюрше1в вiдносить концепцiю прискорено'1' i багатопланово'1' iнтеграцii кра'1'н Латинсько'1' Америки, консолщаци спiвробiтництва кра'1'н Пiвдня, змiцнення политично'! солiдарностi мiж ними в умовах глобалiзацii мiжнародних вiдносин, лiбералiзацii та поглиблення взаемозалежносп свiтовоi економiки.
Венесуела при Мадуро продовжила курс на твденноамериканську штеграцш в полiтичнiй та економiчнiй сферах в рамках Союзу твденноамериканських нацiй (УНАСУР) i Стльного ринку Пiвденноi Америки (МЕРКОСУР). Зрозумшо, особистiсть Чавеса мала велике значення для процесу штеграци, але головним двигуном цього процесу все ж таки е штереси бшьш населених i економiчно розвинених кра1н, насамперед, Бразили та Аргентини [3].
У травш 2013 року Нiколас Мадуро здшснив по!здку до Аргентини, Бразили i Уругваю, де не тшьки заручився полiтичною пiдтримкою президентiв цих держав, але i пiдписав ряд взаемовигщних контрактiв. Венесуела зобов'язалася розширити поставки
224
нафти, а партнери з Швденного конуса - забезпечити крашу основними продуктами харчування i сприяти в створенш шфраструктури, необхщно1 для 1хнього зберiгання та переробки [2].
1нтегращя на континентi реалiзуeться також за допомогою лiдерства Венесуели в таких оргашзащях, як АЛБА, СЕЛАК, Petrocaribe. Важливо вiдзначити, що розвиток АЛБИ i Petrocaribe отримало поштовх при новому президентi.
Венесуелою було запропоновано сво'м партнерам по об'еднанню Petrocaribe створити економiчну зону, що дозволить !м змiцнити дiловi зв'язки i торгiвлю, а також сприятиме економiчному розвитку держав регюну. Що стосусться АЛБИ, то на самт оргашзацп 2013 року, що вперше пройшов без Уго Чавеса, який суттево впливав на ршення учасникiв за допомогою сво'х особистих якостей i авторитету, Нiколас Мадуро заявив про продовження i змщненн намiченого курсу покiйного президента. Мадуро активно просувае проект створення простору МЕРКОСУР - АЛБА - Petrocaribe [9].
1сторично стратегiчним партнером i союзником Венесуели виступае Куба. Вiзит до кубинсько'' столицi став першою зарубiжною по'здкою президента Венесуели тсля його вступу на посаду. Сторони домовилися про продовження намiченого ствробггництва та ще бшьшо1 його оптимiзацii, а також пiдкреслили, що ix вщносини е стратегiчним альянсом. Иколас Мадуро пiдтвердив, що Венесуела продовжить активно виступати за зняття економiчного ембарго США щодо Куби [1, с. 75].
Вщвщування Нiкарагуа, також як i Куби, стало пщтвердженням дружнix вiдносин мiж кра'нами та продовження ствробгтництва, особливо в рамках АЛБА.
Тим не менш слщ вiдзначити, що незважаючи на активну позищю венесуельського керiвництва щодо мiжрегiональноi штеграци, Венесуела продовжуе проводити конфронтацшну полiтику стосовно сво'х сусiдiв - Гайани та Колумбп щодо взаемного розподшу територiй та збереження лшп кордону. Нiколас Мадуро виступае за неприйняття створення зон вшьно1 торгiвлi з США.
Що стосуеться безпосередньо вщносин з США, то важливо вщзначити, що новим для курсу президента Мадуро стала спроба налагодження дiалогу зi Штатами. Нколас Мадуро спробував скорегувати ситуащю, що складалася мiж крашами протягом останнього десятилпгя, шляхом переходу до бiльш зважено1 позицп щодо США. У червн 2013 року Каракас i Вашингтон почали консультаци про нормалiзацiю вщносин [7].
Проте таю заяви президента швидко зшшли нанiвець в силу певних чинниюв, i Венесуела оголосила про припинення спроб нормалiзувати вщносини зi США. Приводом до демаршу Каракаса став виступ претендентки на посаду представника Сполучених Шта^в в ООН Саманти Пауер перед профшьним комитетом сенату, де вона заявила про намiр боротися з утисками громадянського суспшьства у Венесуелг Вщповщдю на це стала заява Ншоласа Мадуро про висилку трьох американських диплома^в, у тому числi i тимчасового повiреного у справах США у Венесуелг
Президент звинуватив американських представниюв у мпiдривнiй дiяльностiм та "фшансуванш планiв саботажу". У свою чергу США закрили свш повпряний простiр для прольоту лiтака президента Ншоласа Мадуро пiд час його вiзиту до Китаю [2].
Одшею з головних подiй реалiзацii зовшшньополгтичного курсу дiючого президента стало офщшне вiдвiдування Китаю Нiколасом Мадуро у 2013 рощ. Президент Венесуели проголосив курс на штенсифжащю ствпращ, бо на сьогодшшнш день Китай е одним з найбшьших торговельних партнерiв Венесуели i посiдае друге мюце пiсля США. Великий об'ем китайських швестицш надходить до Венесуели.
У свою чергу великого значення набувае венесуельська нафта для динамiчного ринку АТР, в основному для Китаю. Головними завданнями зовшшньо'1 полгтики Мадуро стало залучення нових швестицш в нафтогазову галузь, а також утримання
225
вкладень, вже зроблених в не! Китаем i РосГею. Новий президент енергiйно намагаеться переорГентувати експорт нафти з американського напрямку на китайське [8].
Таким чином, новим в енергетичнш полГшщ Венесуели при Иколас Мадуро стала мета зберегти iстoтний обсяг поставок нафти до США, при цьому наростивши обсяг експорту на iншi ринки, таю як Китай, Iндiя, тощо.
Розглядаючи США в якoстi щеолопчного супротивника, нове кepiвництвo Венесуели продовжуе курс на збереження та подальший розвиток дружшх вiднoсин, в тому чист i в багатосторонньому форматГ з крашами БР1КС, 1раном, Мaлaйзieю, Алжиром i Марокко, Бiлopусieю, тощо.
Президент Венесуели Ншолас Мадуро пщтвердив зoвнiшньoпoлiтичний курс краши на стратепчний альянс з Рoсieю. Пpiopитeтнoю областю вiднoсин мiж державами залишаеться вшськово-техшчне спiвpoбiтництвo. Також нaмiчeнi спiльнi розробки i спiвпpaця у таких сферах, як культура, освГта, eкoнoмiкa та енергетика [1, с. 75].
ПГд час вiзиту до Бiлopусi сторони обговорили весь спектр бГлорусько-венесуельських вщносин, включаючи тopгoвeльнo-eкoнoмiчнe та полГтичне спiвpoбiтництвo, детально зупинилися на реалГзаци спiльних пpoeктiв i перспективних напрямах взаемоди в piзних сферах. Президенти пщтвердили гoтoвнiсть peaлiзoвувaти усi рашше нaмiчeнi плани у розвитку бшорусько-венесуельського спiвpoбiтництвa, основи якого були закладеш за чaсiв президентства у Вeнeсуeлi Уго Чавеса [2].
Що стосуеться вщносин з крашами Свропи, то дiяльнiсть Мадуро в цьому напрямку е активною. На початку свого президентського строку, вш здшснив турне по декшькох европейських державах. Свое турне НГколас Мадуро почав з Ватикану, де зустрГвся з папою римським Франциском. Президент запропонував Ватикану створити "сощальний альянс" для боротьби з бщнютю, що свщчить про нaмip пщтримувати piвнi вiднoсини з папським престолом.
Пюля вiдвiдин Ватикану венесуельський лщер зайнявся дивepсифiкaцieю eкoнoмiчних вiднoсин з iншими крашами Свропи. Вш вирушив до Португалп - краши, яку вважають стpaтeгiчним союзником Венесуели в СвропГ У хoдi цього вiзиту було пiдписaнo 14 великих угод у тopгoвeльнo-eкoнoмiчнiй сферГ
Екoнoмiчнi питання були i в центрГ пepeгoвopiв Нiкoлaсa Мадуро i з президентом Франци Франсуа Олландом. Лщери двох кра!н проголосили, що вщносини мiж Парижем i Каракасом можуть стати мотором для розвитку зв'язюв мГж СС i Латинською Америкою [5]. Отже, Венесуела прагне змщнити усГ ГснуючГ paнiшe зв'язки для становлення себе повноправним гравцем на мiжнapoднiй аренГ
Що стосуеться проблем мГжнароднох безпеки, то Каракас виступае за вщмову вГд застосування сили у виршенш мiжнapoдних суперечок i конфлГктГв, за нeпopушнiсть принцитв нaцioнaльнoгo сувepeнiтeту та територГальнох цшсносп. Венесуела, беручи активну участь у дГяльносп ООН та ii спeцiaлiзoвaних установ, виступае за пiдвищeння ролГ ООН як унiвepсaльнoгo iнстpумeнту пщтримки миру i стpaтeгiчнoi стaбiльнoстi, докоршну перебудову ОрганГзац11, розширення повноважень Генерально'1 Асамбле'1, але проти збереження шституту вето в РадГ Безпеки ООН [7]. Варто зазначити, що Генеральною Асамблей ООН було обрано Венесуелу у якосп непостшного члена Ради Безпеки ООН на 2015-2016 роки.
Щодо украшсько'1 кризи керГвництво Венесуели визнало приеднання Криму до Росшсько'1 Федерацп та зазначило свою пщтримку полГтицГ Рос11 у регГонГ. Ншолас Мадуро також схвалив рГшення росшсько'1 влади про початок операц11 у Сирп.
Таким чином, зовнГшня полГтика Венесуели за перГод президентства Ншоласа Мадуро е багато в чому схожа на той курс, який проводився за президентства Уго Чавеса. Однак неможливо не вщзначити змГни, якГ були внесенГ новим президентом у зовшшньополГтичний курс краши внаслщок тих факторГв, якГ були зазначеш вище.
226
Акцент у зовшшньополггачнш доктрин нового президента Венесуели Ншоласа Мадуро робиться на змiцненнi ствпращ з Росieю i Китаем, зменшенш залежностi вiд США i становленш Венесуели як регiонального лiдера за рахунок лщерства в iнтеграцiйних об'еднаннях i оргашзащях континенту.
Важливо вщзначити, що новим для курсу президента Мадуро стала спроба налагодження дiалогу зi США, проте вона не увшчалася успiхом. З лiта 2013 року Нжолас Мадуро продовжив проведення полгтики визнання Штатiв головними противниками розвитку Венесуели. Новий президент висловлюеться за те, що США загалом намагаються проводити експансiонiстську полiтику у Латинськш Америцi.
Уряд Нiколаса Мадуро штенсифшував полiтику регюнально'1' штеграци, особливо в економiчнiй сферi. Реалiзацiею цього прюритету стало створення зони вшьно'1" торгiвлi в рамках Petrocaribe i пропозищя про створення альянсу МЕРКОСУР - АЛБА - Petrocaribe.
На сьогодшшнш день зовнiшньополiтичний курс Венесуели в цшому переслiдуе мету безпосередньо'1' участi краши у вирiшеннi актуальних свгтових проблем, досягнення достатнього ступеня незалежносп вiд США в мiжнародних справах, пiдвищення ролi держави в мiжамериканськiй i свiтовiй полiтицi.
Тим не менш, подальша практична реалiзацiя зовнiшньополiтичного курсу Нiколаса Мадуро багато в чому залежить вщ внутршньополггачно'1' та економiчноï ситуацп у кра'1'ш, адже перед венесуельською владою стопъ низка невирiшених питань, якi впливають на розвиток держави та позицш i силу голосу Венесуели на мiжнароднiй аренi.
Список використаноУ лггератури
1. Дабагян Э. Венесуэла после Уго Чавеса / Э. Дабагян // Мировая экономика и международные отношения. - 2014. - № 7. - С. 67 - 77 ; Dabagyan E. Venesuela posle Ugo Chavesa / E. Dabagyan // Mirovaya ekonomika i mezhdunarodnye otnosheniya. - 2014. - № 7. - S. 67 - 77
2. Ивановский З. В. Внешняя и внутренняя политика Венесуэлы в условиях кризиса [Электронный ресурс] / З. В. Ивановский // Латиноамериканский исторический альманах. — 2014. — № 14. — С. 219 - 245. — Режим доступа : http://www.igh.ru/books/almanah/14/ivanovskii.pdf ; Ivanovskiy Z. V. Vneshnyaya i vnutrennyaya politika Venesuely v usloviyakh krizisa [Elektronnyy resurs] / Z. V. Ivanovskiy // Latinoamerikanskiy istoricheskiy almanakh. — 2014. — № 14. — S. 219 - 245. — Rezhim dostupa : http://www.igh.ru/books/almanah/14/ivanovskii.pdf
3. Карякин А. Венесуэла после Чавеса [Электронный ресурс] / А. Карякин. — Режим доступа : http://www.rodon.org/polit-130401105349 ; Karyakin A. Venesuela posle Chavesa [Elektronnyy resurs] / A. Karyakin. — Rezhim dostupa : http://www.rodon.org/polit-130401105349
4. Строганова Е. Д. Латинская Америка в начале XXI века: выбор альтернативного пути развития [Электронный ресурс] / Е. Д. Строганова // Новый хронограф. — 2012. — С. 253 - 290. — Режим доступа : http://all-politologija.ru/knigi/cennostnye-orientiry-i-prioritety-v-transformiruyushhemsya-mire/latinskaya-amerika-v-nachale-xxi-veka-vibor-alternativnogo-puti-razvitiya ; Stroganova Ye. D. Latinskaya Amerika v nachale XXI veka: vybor alternativnogo puti razvitiya [Elektronnyy resurs] / Ye. D. Stroganova // Novyy khronograf. — 2012. — S. 253 - 290. — Rezhim dostupa : http://all-politologija.ru/knigi/cennostnye-orientiry-i-prioritety-v-transformiruyushhemsya-mire/latinskaya-amerika-v-nachale-xxi-veka-vibor-alternativnogo-puti-razvitiya
5. Тарасенко П. Венесуэла диверсифицирует отношения [Электронный ресурс] / П. Тарасенко. — Режим доступа : http://www.kommersant.ru/doc/2216327 ; Tarasenko P. Venesuela diversifitsiruet otnosheniya [Elektronnyy resurs] / P. Tarasenko. — Rezhim dostupa : http://www.kommersant.ru/doc/2216327
227
6. Яковлев П. П. Геополитические сдвиги в Латинской Америке [Электронный ресурс] / П. П. Яковлев // Перспективы. — Режим доступа : http://www.perspektivy.info/oykumena/amerika/geopoliticheskije_sdvigi_v_latinskoj_amerike _2013-05-03.htm ; Yakovlev P. P. Geopoliticheskie sdvigi v Latinskoy Amerike [Elektronnyy resurs] / P. P. Yakovlev // Perspektivy. — Rezhim dostupa : http://www.perspektivy.info/oykumena/amerika/geopoliticheskije_sdvigi_v_latinskoj_amerike _2013-05-03.htm
7. Marthoz J.-P. Venezuela's foreign policy: a mirage based on a curse [Electronic resource] / J.-P. Marthoz // Norwegian Peacebuilding Resource Centre. — 2014. — Mode of access :
http://www.peacebuilding.no/var/ezflow_site/storage/original/application/5ac5220191adf69475 fb57f9e303479c.pdf.
8. Herrera-Vaillant A. Venezuelan President Nicolás Maduro Snubs Washington For Beijing [Electronic resource] / A. Herrera-Vaillant. — Mode of access : http://latino.foxnews.com/latino/opinion/2013/09/24/venezuelan-president-nicolas-maduro-snubs-washington-for-beijing/.
9. Ramonet I. Interview: Venezuelan President Nicolas Maduro Talks to Le Monde Diplomatique [Electronic resource] / I. Ramonet. — Mode of access : http://venezuelanalysis.com/analysis/10007.
10. Venezuela facts and figures [Electronic resource]. - Mode of access : http://www.opec.org/opec_web/en/about_us/171.htm.
Стаття надшшла до редакцп 09.09.2015 р.
N. Gavrilova, I. Kokurina
THE FOREIGN POLICY DURING NICOLAS MADURO'S PRESIDENCY
The article focuses on the transformation of Venezuela's foreign policy after the death of Hugo Chavez. In 2013 Nicolas Maduro was elected as the new president of the country and his course became hereditary in many ways.
The new president's foreign policy doctrine was influenced by a number of factors. The difficult economic and political situation, the instability of the oil market forced the new president to make some adjustments in the further implementation of the foreign policy of the country. Nicolas Maduro had to choose such a model of development which would ensure legitimacy of the regime and the legitimate transfer of power. The main task of the new president was to maintain and strengthen the influence of Venezuela as a regional leader and a global player.
Venezuela's foreign policy is implemented in two directions: through direct bilateral relations between Venezuela and other countries and through cooperation in international organizations and associations. The thesis of the multipolarity of the world was confirmed after the change of power in Venezuela.
The article describes the main directions of foreign policy of Venezuela. They include the regional integration, the strategic partnership with China, the development of relations with the leading countries of the world, the extension of relations with the European Union, the attempt to normalize relations with the USA as equal partners.
The oil factor continues to play a primary role for Venezuela in the implementation of foreign policy. The oil sector is the focus of Venezuela's economy because it accounts for over three quarters of total income from export.
The goal of energy policy of new president was the preservation of significant volumes of oil supplies to the United States and the increase of export volumes to other markets such as China, India, etc.
ISSN 2226-2830 В1СНИК МАРГУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УН1ВЕРСИТЕТУ _СЕР1Я: 1СТОР1Я. ПОЛ1ТОЛОГ1Я, 2015, ВИП. 13-14
Venezuela's foreign policy in general pursues the goal of the direct participation in solving urgent global problems, achieving a sufficient degree of independence from the USA in international affairs, increasing the state's role in the Inter-American and world policy.
Particular emphasis is given to the changes that have taken place in the foreign policy of the state in 2013. Nevertheless principles, priorities and mechanisms of implementation of foreign policy have remained unchanged since Hugo Chavez's presidency.
Key words: Latin America, Venezuela, foreign policy, Nicolas Maduro, transformation.
РЕЦЕНЗЕНТИ: Пономарьова 1.С., дл.н, проф.; Пахоменко С.П., кл.н, доц.
УДК 323.1:323.173:323.15:355.01(477+470+571)
Н.В. Горло
ПОЛ1ТИЧНА СИТУАЦ1Я В УКРА1Н1 В КОНТЕКСТ1 ТЕОРП ШСЛЯРЕВОЛЮЦШНОГО 1РЕДЕНТИЗМУ ДЖ.К. ДЖЕНК1НСА
np0aHani30eaH0 причини втськового протистояння мiж Украгною i РоЫею через призму теори, запропонованог американським науковцем Дж.К. Дженктсом. З'ясовано, що тсляреволюцтна ситуащя сприяе посиленню нацiоналiстичних настрогв i цим самим обумовлюе актуалiзацiю iредентистського питання у мiждержавних вiдносинах. До^джено вплив тсляреволюцтно'г ситуаци в Украш у 2014 рощ на активiзацiю загарбницьких прагнень Ростськог Федераци, як здтснюються тд iредентистськими гаслами «захисту стввтчизниюв за кордоном». Акцентовано увагу на визначент характеру втськового протистояння мiж Украгною i РоЫею.
Ключовi слова: iредентизм, тсляреволюцтна втна, теорiя Дж.К. Дженктса, сепаратизм, нацiоналiзм, Украгна, Ростська Федеращя.
Модершзащя полГтично!' системи Украши, яка обумовлена вибором европейського вектору розвитку, необхщнють виршення великого комплексу назрГлих внутрГшньополгтичних проблем, захист територГальнох цшсносп держави в умовах зовшшшх загроз - щ та шшГ чинники ставлять перед вгтчизняною полГтичною наукою новГ завдання, якГ полягають як у глибокому теоретичному тзнанш сутносп полГтичних явищ i процесГв, так i у посиленш ii пpиклaднoi спрямованостГ В центрГ уваги полГтикГв, науковщв, пересГчних громадян закономГрно перебувають проблема анексованого Криму i ситуащя на СходГ Украши, спровоковаш сепаратистськими настроями регюнальних полГтикГв. Одним з важливих питань е аналГз чинниюв, якГ призвели до трансформацп внутрГшньополгтичного конфлшту у мГждержавне протистояння Украши i Роси i переходу конфлшту до вищо! стадп - вшни.
Проблеми анекси Криму i вшськового протистояння на СходГ Украши стали предметом аналГзу багатьох вГтчизняних науковщв, серед яких С. Асланов, В. Глазунов, В. Гулай, В. Левицький, О. Ревуцька та шшГ дослщники. Питання витокГв кримського i донбаського сепаратизму знайшли вГдображення в аналГтичних доповГдях 1нституту полГтичних i етнонащональних дослГджень Гм. 1.Ф. Кураса [1] i аналГтичних записках НацГонального шституту стратегГчних дослГджень при ПрезидентовГ Украши [2]. У лютому 2015 р. у спецвипуску аналГтично-шформацшного журналу «Схщ» була надрукована низка статей, присвячених аналГзу причин кризово! ситуаци на ДонбасГ, яка призвела до збройного конфлГкту. В контекстГ даного дослщження привертае увагу стаття Р. Додонова, у якш автор осмислюе природу подш на СходГ Украши через
229
