CC BY
15
Council that proclaimed the establishment of the Ukrainian People's Republic and expanded its authority to the territory of Katerynoslavska province including Mariupol uyezd. But further events showed that the process of the Ukrainian Revolution in Mariupol as in Ukraine in general appeared to be inconclusive.
Examining the issue of the Ukrainian Revolution of 1917 events in Mariupol enables to convey truthful information about that hard decisive period to the contemporary residents of the city in order to overcome conventional historical myths of the Soviet times. It affords the opportunity of analyzing the role of Pryazovye in the history of Ukraine, in its social development and decisively proves that Mariupol is an integral part of Ukraine.
Key words: Ukrainian Revolution, Universals of the Central Council of Ukraine, Ukrainian People's Republic, aut hority of UPR, Ukrainian national movementin Mariupol, Mariupol City Council.
УДК 94(477)" 14/17
1.С. Стороженко
Г1ПОТЕЗА ГЕНЕЗИСУ ТА ЕВОЛЮЦП УКРАШСЬКОГО КОЗАЦТВА В АСПЕКТЕ ПАС1ОНАРНО1 ТЕОРП ЕТНОГЕНЕЗУ (К1НЕЦЬ XV - СЕРЕДИНА XVII ст.)
Стаття, яка е вступом до рукпису монографгг, що мае iдентичну iз статею назву1, в загальному виглядi знайомить читача з мехатзмом народження украгнського козацтва як нацюнального еттчного утворення - субетносу, що протягом юнця XV -середини XVII ст. еволюцюнував за еттчними фазами та етапами, виконуючи функцгг домтанти украгнського етносу, його збройних сил i державностi.
Клю^о^^ слова: украгнське козацтво, еттчне утворення - субетнос, фази та етапи, домтанта украгнського етносу.
За висновками Л. Гумшьова, «консорщя» переростае за певних умов у «етнос», але якщо вона довго збер^аеться (у нашому випадку понад 70 роюв), то переростае спочатку в «конвшаю»,2 а потсм в субетнос. Водночас ситуащя з козацькою «консорщею» свщчила, що без зовшшнього поштовху вона не переросте в «конвшсш». Бажаний вплив на етногенез консорцп розпочався в 60-х роках XVI ст. Козаки були запрошеш для участ в Лiвонськiй (1561-1569 рр.), Московськш (1578-1580 рр.) та Псковськш (1582 р.) кампашях у складi польсько! армп як тхотинщ. Водночас були проведет урядовi козацью реформи Сипзмундом II Августом (1570-1572 рр.) та Стефаном Баторiем (15781582 рр.), вщповщно до яких козацтво було оголошено прившейованим збройним станом в Речi Посполитш з вщповщними правами й вольностями. Це сприяло зростанню кшьюсного складу козацтва за рахунок ветерашв вшн та збщншо! шляхти. А головне, козаки почали з 1570 р. закладати основи «конвшсп»: осаджувати (будувати) хутори та села, створювати сво! господарства та ам% а органiзацiйно проживати територiальними десятками.
1 Затверджена до видання Вченою радою Дшпровського нацюнального ушверситету 1м. Олеся Гончара, протокол № 6 ввд 27.12.2012 р., але через брак кошлв до цього часу не видана.
2 «Конвшая» (в1д лат. "сопук^о" - спшьне проживання, постшне спшкування) - група людей з однохарактерним побутом 1 с1мейними зв'язками, а з не! - шлях в «субетнос» [5, с.22].
Пiдсумовуючи, зазначимо, що у 1570 р. розпочався другий етап козацького етногенезу у фазi «тднесення»: утворення еттчно! структури - «конвшсп», соцiальною оболонкою яко'1 було козацьке вiйсько, а пасiонарним iмперативом поведшки: «Будь тим, ким ти мусиш бути!». Протягом 1570-1578 рр. «конвшая-вшсько» дислокусться на волостi, на 6a3i прикордонних замкiв та 1'хшх околиць, а протягом 1579-1590 рр. - на Низу Дншра. Тут, на островах Великого Лугу, козаки утворюють вщ сво'1'х прикордонних замюв 6-8 городкiв, якi починаючи з 1585 р. отримують самоназву «ачей», на базi яких утворюються «кошЬ» На грунтi цих кошiв за принципом синергетики «конвшая -козацьке вшсько» у 1587 р. досягае апогею свого розвитку як структурно-упорядкована система, що перебувае у неврiвноваженому станi («флуктуацй»), а в 1590 р. досягае критичное! межi («бгфуркацИ») щодо питання переростання «конвшсп» до наступного етапу етногенезу - «субетносу». Для виведення «конвшсп» з ще! критично! межi до «субетносу» потрiбен був зовнiшнiй поштовх щодо визначення для нього сощальнох оболонки. Таким зовнiшнiм поштовхом, що сприяв подальшому етногенезу «конвшсп», стала третя урядова козацька реформа, проведена Сипзмундом III протягом 15901591 рр., вщповщно до яко'1 було прийнято постанову польського сейму вщ 19 квiтня 1590 р. «Порядок щодо низовщв та Украши», якою козацтву надавалося право на створення тд сюзеренатом короля Речi Посполито'1' свое автономп на Низу Дншра [15, c.178,179; 3, с. 173-175].
Отже, у 1590 р. розпочався третш етап козацького етногенезу у фазi «тднесення:»: утворення етшчно'1' структури - «субетносу», сощальною оболонкою яко'1' було виникнення протодержавного утворення Вшська Запорозького, яке я помилково назвав у свош монографп першою Запорозькою (Базавлуцькою) Оччю3, з пасiонарним iмперативом поведiнки: «Будь тим, ким ти мусиш бути!».
Зазначимо, що серед уах козацьких структур особливе мюце належить саме Базавлуцькому протодержавному утворенню Вшську Запорозькому (1590-1638 рр.). Його ушкальшсть полягае в тому, що, по-перше, це була вiйськово-адмiнiстративна федеративна республша украшського козацтва iз столицями на островi Базавлук (р. Дншро) та на волостi (м. Кашв). 1ншими словами, Базавлуцьке Вiйсько Запорозьке було «Супердержавою», сощальна оболонка ii козацького субетносу складалася з «суз1р'я» восьми ос^вних сiчей Великого Лугу, а «плеядою» в цьому сузiр'i були 8 територiальних кошiв (подшялися на територiальнi сотнi, а останн - на територiальнi
3 Розглядаючи питання утворення Запорозько! Сiчi, Н.П. Василенко торкнувся висновк1в Л.В. Падалки, як1 вiн висловив у свош статп «К вопросу о существовании Запорожской Сечи». За його думкою, шяко! Оч^ як постiйного мюця перебування козак1в, не виникало на Запорожж1 нi у XVI, т в першiй половинi XVII ст. 1снували тiльки тимчасовi козацьш укршлення, табори, «кошЬ> [1, с. 195]. Дослщження автора цих рядк1в генезису, еволюци i знищення вищеназвано! Базавлуцько! Сiчi показали, що вона т в козацьких джерелах, нi в польських документах не називалася Запорозькою Оччю, а И столицi на островi Базавлук та в м. Каневi не називалися Сiччю чи Кошем. У спшкуванш та листуванш козаки свою столицю на островi Базавлук називали «куренями», де було побудовано понад пiвтори сотнi курешв (тимчасових житлових примiщень) ввд 8 кошiв острiвних сiчей, а офщшно це було мiсто-держава Вiйсько Запорозьке. Документа, вiдправленi звiдси, мали таку форму: «Дано з Базавлука, гетьман Вшська Запорозького Петро Сагайдачний». Отже, сощальною оболонкою козацького субетносу, що народився 1590 р., було утворення Базавлуцько! козацько! держави Вшська Запорозького, яка проюнувала до 1638 р. i трансформувалася через 10 рошв в козацьку державу Б.Хмельницького Вшсько Запорозьке [13, с. 246 -278, 314-332].
Вищевикладене дозволяе зробити висновок, що Б.Хмельницькому належить створення першого Чортомлицького вiйськово-адмiнiстративного прикордонного козацького формування в 1652 р., яке вш назвав Запорозькою Сiччю, а його столицю - Кошем. Оч шдпорядкував Кошовому атаману, подiлив територiю Оч на п'ять паланок, а усе вшсько запорожщв на 40 курешв (вшськово-господарських органiзацiйних структур). Ця ж Оч пiсля 25 рок1в емлраци (1709-1734), до яко! И примусив Петро I, повернулася з дозволу Анни 1оановни на Запорожжя, де ввдродилася пiд назвою Шдшльненсько!', або Ново! Очг Проiснувала 40 рошв (1734-1775). Знищена за манiфестом Катерини II ввд 14.08.1775 р.
десятки) на волосп, на 6a3i прикордонних замюв та 1хшх околиць, на якi був поширений цей субетнос. По-друге, структура ще'1 протодержави досягла вершин досконалостi через те, що формувалася на принципах синергетики та етногенезу i стала зразком i домiнантою для уах наступних структур козацтва. Це едина козацька структура, яка за досконал1стю свое! будови, державотворчою, культурно-освтньою i втськовою д1яльн1стю е першим державним утворенням украшського етносу тсля загибелi Кшвськог держави - Руси Держава Б. Хмельницького - Вшсько Запорозьке (16481657 рр.) е спадкоемницею Базавлуцького протодержавного утворення Вшська Запорозького (1590-1638 рр), зокрема за своею будовою.
На початковому етат юнування Базавлуцького протодержавного утворення його субетнос утвердився через сощальну оболонку оргашзацшно1 структури тшьки на Низу Дншра та на хуторах i селах, де мешкали козаки i 1хш ам'"1 (на волостi). А протягом двох перших десяташть XVII ст. воно покозачило 75% мщан прикордонних замюв та 1хшх околиць i цим поширило субетнос i свою оргашзацшну структуру на волость, установивши у такий споаб над нею козацьку юрисдикщю. Це дозволило Базавлуцькому Вшську Запорозькому встановити контроль над дiяльнiстю шляхти i прикордонною королiвською адмiнiстрацiею, а також взяти тд свiй захист православну церкву i мешканцiв волостi. На початку другого десяташття XVII ст. Базавлуцьке Вшсько Запорозьке уклало союз з православною церквою, що сприяло об'еднанню навколо козацтва як переачних громадян, так i украшсько1 елiти на грунт нацюнально-релiгiйних iнтересiв. Прикладом такого об'еднання був вступ у 1620 р. П. Сагайдачного з уам Вшськом Запорозьким до Кшвського братства. Цього ж року за його тклуваннм i за пiдтримки Вшська Запорозького в Укрш'ш була вщновлена православна iерархiя [14, с. 27]. Останне об'еднало козацтво з украшською штел^енщею, яка в тi часи була зосереджена у складi духовенства. У православно'1' церкви з'явилися сво'1' рицарi, а у громадян Украши - осо6истостi, якi були здатш згуртувати ix для боротьби за етшчну (украшську) i конфесiйну (православну) незалежшсть. Союз козацтва з православною церквою поклав початок розвитку украшського бароко, яке охопило вс сфери украшського освiтнього та культурного життя. У 1632 р. за кошти та вiйськовоi пiдтримки Базавлуцького Вшська Запорозького було утворено вищий осв^нш заклад -Киево-Могилянську Колегiю, шляхом об'еднання Братсько'1 та Лаврсько'1 шкш [14, с. 43,44]. В цих школах, а також в Колегп навчалися козацью дiти. За своею вшськовою потужнiстю Базавлуцьке протодержане утворення перетворилося на противагу Кримському ханству. Вищевикладене свщчить, що в Укрш'ш пiсля подолання наслiдкiв монгольсько'1 навали вщбулося наприкiнцi XVI ст. вщродження ii етносу з новою назвою - «украшський», який о6рiс сощальною оболонкою козацько1 державностi. За таких умов, наступною урядовою козацькою реформою повинно було бути включення Базавлуцького Вшська Запорозького за «рiчпосполитським проектом»4 [2, с. 190-199] на правах автономп до складу Речi Посполито1. За умов реалiзацii цього проекту польська влада отримала б можливють посилити сво"1 позицй на Низу Днiпра з питань оборони
4 Проект створення уи1версально1 «ргчпосполитськог», або «шляхетськог», ¡мперИ, яка б базувалася на ппотез1 сарматського походження слов'ян, був запропонована мислителем-гуман1стом Сташславом Ор1ховським-Роксоланом (1513-1566 рр.). В1дпов1дно до нього постулювалися р1вн1 «сарматсьт» права поляков та укра!нц1в 1 навиъ перевага останн1х, як спадкоемц1в найславтшого сарматського племен1 «роксолан1в», яка б гарантувала свободи та сп1в1снування р1зних культур 1 народ1в. Любл1нська ушя 1569 р. стала апофеозом «ргчпосполитськогопроекту» [2, с. 190, 196, 198]. Та омр1яш Ор1ховським-Роксоланом взаемш поступки за р1чпосполитським проектом не стали реальшстю. Небажання польсько! шляхти шдтримати укра1нський проект засв1дчило, що Польща не стала нос1ем р1чпосполитського проекту, проголошеного правовими актами Люблшсько! унЦ 1569 р.
пiвденних рубежiв Речi Посполито!, а також покласти на цю автоном^ (Вiйсько Запорозьке) вiдповiдальнiсть за несанкцюноваш вторгнення козацтва в меж володiнь Османськох iмперii. З шшого боку, визнання ща територп автономiею дозволило б украшцям отримати етшчш i конфесiйнi права й свободи. Подальшi iсторичнi поди, ситуацп та процеси навколо козацького питання, зокрема, досвщ Московсько'1 держави, показали, що запропонований запорожцями шлях вирiшення коза^^ проблеми був едино вiрний.
Але враховуючи вороже ставлення до козацтва великого коронного гетьмана Сташслава Конецпольського та польсько'1 шляхти, яка через свою жадiбнiсть не бажала втрачати сво'1 маетки на волосп, про створення коза^^' автономп на цш територп, на споконвiчнiй, до реч^ украшськш землi, не могло бути й мови. Не прораховуючи катастрофiчних наслщюв для Речi Посполито'1, ii керiвництво взяло курс на знищення украшського козацтва, не розумшчи, що воно пустило глибокi сощальш та духовнi коренi в украшському етносi [8, с. 96-98]. Вчиняючи так, воно також не розумшо, що, знищуючи украгнське козацтво, воно здтснило запуск процесу загибел1 своег держави -Реч1 Посполитог, як сощально-полтично'г системи, бо прагнуло зупинити потужний законом1рний iсторичний процес в1дродження украгнського етносу через iнструмент козацького субетносу, як складовог етшчног системи держави - рiчпосполитського суперетносу.
Наприкшщ 1637 р. польське вшсько, очолюване польним гетьманом Миколою Потоцьким, вирушило на Украшу з метою приборкння козацького свавшля. В бита тд Кумейками (грудень 1637 р.) вшсько Базавлуцького Вшська Запорозького, очолюване ii гетьманом Павлом Павлюком (через помилки останнього), зазнало поразки. Наступного 1638 р., через неузгоджешсть дш кошових та полковниюв Базавлуцького Вшська Запорозького з подальшоi тдготовки та проведення вiдсiчi польськш армп, а також через зраду реестрового козацтва, надпотужне запорозьке вшсько було повшстю знищене. Украша покрилася козацькими шибеницями. М. Потоцький брав безпосередню участь в жорстоких розправах над запорожцями. Про щ розправи над козакми Адам Кисшь згадував з жалем десять роюв тзшше, тд час повстння Б.Хм-ельницького, зазначивши, що тепер козаки грозять теж саме зробити над поляками [4, с. 278-280]. «Ординащя вшська запорозького реестрового 1638 р.», ухвалена польським сеймом у березт цього ж року, позбавила на <шчм часи» усе украшське козацтво статусу прившейованого окремого збройного стану, скасувала козацький iмунiтет i перевела його в стан «простого народу, оберненого в холотв» [8, с.96, 97]. Реформоват реестровi полки тепер були не козацькими, а лише оргатзоват по-козацьки, бо до 1'х складу зарахували не козаюв, а холотв. Тому уа посади у цьому вшську, за винятком сотника i сотенного отамана, посщали поляки. Польський уряд за допомогою гартзотв5 фортещ Кодак (вщновлена в 1639 р.) та утвореного форпосту на Микитиному Розi повтстю витiснив залишки запорожцiв з Низу Дншра i вимусив 1'х м^увати на лiвобережну дiлянку Дикого Поля (на земл^ що межували з Вшськом Донським) та на землi Слобiдськоi Укра1ни]. Визначальним чинником знищення запорозького козацтва було позбавлення
5 Щоб взяти тд свiй контроль мкрацш козак1в та мешканцiв з волосп на Низ Дшпра, з метою проведення там господарського та вшськового промислу, польський уряд побудував в1635 р. полiцейську фортецю Кодак над Кодацьким порогом, яку цього ж року реестровi козаки, очолюваш 1ваном Сулимою, знищили. Пiсля лшвщаци в 1638 р. поляками Базавлуцького протодержавного утворення, наступного 1639 р. фортеця була вiдбудована з гаршзоном у складi 600 осiб. Уа зaтримaнi, що прагнули потрапити на Низ Дшпра i не мали паспорта в1д козацького комiсaрa, каралися на смерть. Для затримки тих, кому вдалося потрапити на Низ Дшпра, на Микитиному Роз^ на бaзi сiчi Кaнiвського реестрового козацького полку був облаштований урядовий форпост, на якому за грaфiком змшного чергування перебував один реестровий козацький полк у склaдi однiе! тис. оаб з трьома гарматами.
його материальног i оборонног бази на Низу Днтра шляхом захоплення реестровцями його островних ачей у Великому Лузи i перетворення гх на ci4i реестрових полтв [13, с. 266-277].
Позбавлення волосп та Низу Дншра пасюнарного козацького елементу забезпечило Речi Посполитш спокшне життя протягом «золотого десяташття» (1638 -1648 рр.). Але за цi десять роюв виросли дiти й онуки в ам'ях, в яких загинули пасюнарш батьки й дiди, а козаюв-реестровщв пригнiчував соцiально-полiтичний тиск прикордонно'' польсько'' влади. За цих обставин пасюнарний iмпульс-поштовx, спричинений Б. Хмельницьким з острова Томаювка навеснi 1648 р. (заклик до повстання), викликав пасюнарну шдукщю в полках реестрових козацьких полюв i вiдгукнувся пасюнарним вибухом мешканцiв обох 6ерегiв Дншра Середньо'' i Схщно'' Укра'ни, формуючи селянсью повстанськi загони й полки, а також надаючи всебiчну допомогу украшськш армп. Вiд6увся новий запуск системи козацького етногенезу, внаслщок якого козацький субетнос не тшьки вщродився, а й став домiнантою всього украшського етносу. Етнiчне пробудження мешканщв Надднiпрянщини на основi ще'' домшанти обросло соцiальною оболонкою украшсько' нацюнально'' революцп середини XVII ст. тд керiвництвом Б. Хмельницького. Уже через твтора роки, за результатами битви тд Зборовом (15 - 16.08.1649 р.), вщповщно до З6орiвського договору мiж королем Польщi Яном Казимиром та укра'нським гетьманом Богданом Хмельницьким, була утворена де-юре i де-факто укра'нська козацька держава з метафоричною назвою «Вшсько Запорозьке». 1нколи ii називають державою Б. Хмельницького. Для створення цього державного формування у складi Речi Посполито'' король вщдав йому територiю трьох воеводств: Кшвського, Чернiгiвського та Брацлавського i встановив над ним свш протекторат через кшвського воеводу. Адмшютративний устрiй ще'1 держави був побудований за полково-сотенним ладом, а ii армiя складалася за сорокатисячним козацьким реестром. Подальшi поди засвщчили, що З6орiвська битва (15 - 16.08.1649 р.) i тдписаний пiсля не'' З6орiвський договiр 1649 р. були апогеем тднесення козацького субетносу. Уже в другш половинi цього ж року в державi Б. Хмельницького вiд6улися поди, яю засвiдчили, що козацький етногенез перерю iз фази «тднесення» в «акматичну фазу (пасюнарного перегрiву)», оскшьки заюнчився 150-лтнт етап фази тднесення! Особливють ща фази полягае в тому, що, по-перше, «тсля певного моменту, деяког червоног межi, - пише Л. Гумшьов, - пасюнари ламають перв^ний iмператив поведтки. Вони припиняють працювати на загальну справу i починають боротися кожний сам за себе... Тому iмператив змтюе свое призначення. Вт звучить уже так: "Не будь тим, ким ти мусиш бути, але будь самим собою!» [5, с.93]. Це означало, що який-небудь козак хоче бути не рядовим вошом своеi сотш, а сотником, а сотник -полковником, вш хоче мати свое iм'я i прославити його, а кожен селянин прагне стати козаком. Навт серед соратниюв Б. Хмельницького з'явилися полковники, яю не хотши бути тими, ким вони мусили бути, i, ризикуючи сво'м життям, проявляли непокору великому гетьману. Зокрема, наприкшщ 1649 р. опозицшно настроеш до Б. Хмельницького полковники Д. Нечай, М. Небаба та П. Шумейко зосередили тд сво'ми прапорами близько 30 тисяч козаюв i селян. У лютому 1650 р. на Низу Дшпра вибухнуло повстання ща черш, яка на свош радi обрала на противагу Б. Хмельницькому гетьманом Вшська Запорозького козака Я. Худолiя. Як вщомо, Б. Хмельницький жорстоко придушив це повстання [9, с.172-174].
Пщ час акматичноi фази виникае проблема надлишку пасюнарного елементу. Ця проблема отримала назву "пасюнарного перегрiву". Оскшьки щ пасюнарп, користуючись тепер iмперативом "Будь самим собою ", дбали тшьки про сво'' осо6истi штереси, то перебували в опозицй до дшчо'' влади i створювали небезпечну дестабшзацшну ситуацiю в суспiльствi. Тому захщноевропейсью володарi та ixнi уряди
в подiбних випадках, щоб зберегти мир i спокiй в суспшьсга, видворяли пасiонарний елемент за межi сво'1х держав. Зокрема, оргашзовували хрестовi походи за "Гробом Господшм " у Палестину, походи для завоювання нових земель, експедицп для виявлення нових торговельних шляхiв i континентiв або розпочинали довготривалi вшни iз сусiдами [5, с.97-111]. Б. Хмельницький тшов iншим шляхом. Вш вирiшив зосередити козацький пасiонарний елемент, який не потрапив до 40-тисячного козацького реестру за Зборiвським договором, на Низу Дншра, установити над ним контроль i перiодично, у разi необхiдностi, спрямовувати його енерпю проти Кримського ханства [12, с. 241, 244]. З щею метою в 1652 р. вш створив Чортомлицьку Запорозьку Оч за сво'1м проектом, до ii сiчового реестру зарахував вищеназваний козацький контингент, взяв ii на свое фшансове утримання i таким чином установив над нею свш протекторат. Враховуючи важливють захисту пiвденного кордону держави вщ Кримського ханства й Османсько'1 iмперii, Б. Хмельницький вимушений був утримувати i упокорювати пасiонарну i вибухонебезпечну Оч. Але ситуацiя в козацькш державi не покращувалася. Аналiз ходу подш свiдчив, що дiя пасюнарного перегрiву акматично'1 фази козацького етногенезу не е першопричиною етшчно'! кризи, а лише ii наслщком. Першопричиною кризи козацько'1 держави була ii етшчна будова, яка упродовж 1650-1657 рр. поглиблювала з року в рш сощально-пол^ичну кризу в суспшьсга й сприяла занепаду боездатностi армп. Вiйсько Вiйсько Запорозьке наближалося до свого трапчного кiнця. Необхiдно було термшово вдатися до рiшучих дш, щоб зупинити цей процес. За висновками Л.Гумшьова на субеттчному рiвнi (наш випадок) людина з великою пасюнаршстю може здшснити успiшний крок протидп, зокрема, акматичнiй фазi [6, с. 510]. Але який же для цього треба обрати мехашзм впливу?
У цьому контекст вражае гешальшсть вибору Б. Хмельницьким важелiв впливу на процеси етногенезу в межах Вшська Запорозького. А саме: вш дшшов висновку, що врятувати ситуащю можливо лише шляхом утворення держави в територiальних межах украшського етносу! Обгрунтуемо вищенаведене i тдкреслимо, що вибiр Б. Хмельницьким шляху подолання кризових явищ у сво'1й державi узгоджувався iз закономiрностями утворення й еволюцп етнiчних систем. Водночас зазначимо, що сталють етшчно'! системи забезпечуеться наявною в нш кшьюстю компонентiв, тобто кiлькiстю субетносiв. Чим бшьше цих компонентiв, тобто чим складшша система, тим вона бшьш життездатна i тим вище е фактор ii сталосп i збалансованосп, тобто гомеостатичност1, «завдяки чому вона мае можливкть пережити столття неспокою, розбрату i мирного в'янення» [5, с. 19]. При цьому Л. Гумшьов зазначае, що «тд час спрощення еттчно'г системи у фазi занепаду кшьк1сть субетноЫв скорочуеться до одного, що означае персистентний (пережитковий) стан етносу» [5, с. 22]. У нашому випадку внаслщок процесу етногенезу козацька держава утворилася на базi одного субетносу - козацького. Iншi украшсью субетноси, зокрема лемки, бойки, гуцули, покутяни, тдгоряни, ополяни, волиняни та полщуки [7, с. 196-199], перебували за межами козацькоi держави у складi суперетноав Речi Посполито!' та Австршсько!' iмперii.
Отже, утворивши козацьку державу з одного субетносу (козацького), Б. Хмельницький отримав спрощену украгнську етшчну систему, яка рано чи тзно повинна була призвести до занепаду структури Вшська Запорозького як системи, оскшьки фактор гг сталостi i збалансованостi був мШмальний. Щоб урятувати таку систему, тобто тдвищити ii фактор сталосп й отр навколишньому середовищу, юнував единий шлях - ускладнити ii структуру, тобто включити до складу козацько!' держави хоча б частину вищеназваних укра'1нських субетноав.
При цьому зазначимо, що мехатзм подолання на^дюв сощально-полтичних кризових явищ у державi Б. Хмельницького, викликаних пасюнарним перегрiвом
акматичног фази етногенезу, закладався самою природою складног еттчно'г системи. Зокрема, за наявносп в системi поряд з козацьким шших укра'нських су6етносiв, вiн автоматично передавав сво' проблеми всiй сукупностi субетноав, взаемодiя яких обумовлювала виникнення в ще' сукупностi нових iнтегративниx якостей, не притаманних твiрним ii компонентам, тобто жодному з цих субетноав i, зокрема, козацькому [10, с. 160]. Це i було панацеею для вирГшення проблеми за умови створення украшсько'' держави в етшчних межах. Саме останне було стратепчною метою дiяльностi Б. Хмельницького упродовж 1649-1657 рр.
На завадi створенню тако' держави було те, що цi укра'шсью землi перебували тд владою Речi Посполито'. Для того, щоб вiдi6рати ix у ПольщГ, Б. Хмельницький шукав допомоги ззовнГ Сподiваючись, що православна Москва може надати йому таку допомогу, вш уклав з царем Олекаем Михайловичем Переяславську угоду (18 ачня 1654 р.). Але у Москви були сво'' державш iнтереси - вихщ до Балтiйського моря. Протягом 1654 - 1656 рр. вона завойовуе Бшоруаю, Литву й укладае з Польщею Вшенську мирну угоду (жовтень 1656 р.) [11, с. 5-144].
Втративши вiру отримати допомогу вщ Росп шодо реалГзацп сво'х задумiв, Б. Хмельницький звернувся до шведського короля. З'явилася якась надiя Пщ час облоги м. Львова (жовтень 1655 р.) Б. Хмельницький в лисп до львiв'ян повiдомив, що шведський король здобув Краюв, а вш (гетьман) мае намiр об'еднати ус етшчноукрашськГ землi в межах козацько'' держави [12, с. 211]. Б. Хмельницький вiрив у те, що шведська протекщя допоможе йому створити державу в укра'нських етшчних межах, i що до складу Укра'ни вiдiйдуть всi украшсью землi «по Вiслу» i до «угорського кордону» [12, с. 222]. Але сподiвання здiйснити свiй задум за допомогою шведського короля виявилися марними. Швещя визнала Вшсько Запорозьке (грудень 1656 р.) лише в межах Брацлавського, Ки'вського та Чернiгiвського воеводств [12, с. 230].
Останню надГю у своему задумi розгромити Польщу i приеднати укра'нськГ землi до Вшська Запорозького Б. Хмельницький покладав на союз з Трансшьвашею i спiльнi з нею военнi дп проти польсько'' армп. На допомогу князю Д'ердi II Ракоцi вш вiдправив козацький корпус, очолюваний наказним гетьманом А. Ждановичем (грудень 1656 р.), а також додатковi сили тд командуванням свого сина Ю. Хмельницького та Миргородського полковника Г. Люницького (липень 1657 р.) [12, с. 242]. Але через вщсутшсть вшськово' дисциплши 6в украшськш козацькш армГ' (козаки вiдмовилися брати участь у военних дГях i виконувати накази сво'х командирГв) тршнсГльвшнськш арм1я зазнала поразки, i РшкоцГ вимушений був каттулювати перед польською армiею (липень 1657 р.) [12, с. 230-233, 243].
Пщсумовуючи, зазначимо, що Б. Хмельницький, зггкнувшись Гз сощально-полГтичними кризовими явищами у сво'й державГ, а також Гз зниженням боездатносп свое'' армГ'', почав шукати шляхи подолання цих негативних процесГв. З метою приборкання надлишку пасюнарного козацького елементу i встановлення контролю над ним вш вГдродив у 1652 р. Запорозьку Оч i включив цих пасГонарГ'в до сГчового реестру. Щоб подолати ГншГ кризовГ явища в державГ i врятувати ii вщ загибелГ, Б. Хмельницький дшшов висновку, що оптимальним варГантом може бути об'еднання усГх етшчних укра'нських земель в межах козацько'' держави. Для того, щоб ввдбрати цГ землГ у ПольщГ, вш звертався за допомогою до держав-сусвдв (Росй, Швецй та ТрансГльванГ'). Але йому не судилося реалГзувати сво'' плани, 6о цьому завадила його смерть 27 липня
6 Ввдсутшсть дисципл1ни в арм1йському формуванн1 тотожно перетворенню його на некерований натовп, тобто е ознакою його 100% небоездатносл. Б. Хмельницький сам був заложником акматично! фази етногенезу 1 тому нереально ощнював ситуац1ю в держав1 1 армИ. В1н у всьому звинуватив наказного гетьмана полковника Антона Ждановича 1 планував покарати його на смерть.
1657 р. Вона забрала в украшського козацтва видатну пасюнарну особистiсть i тому була не окремою втратою, а поворотною датою юторп, яка вплинула на подальшу долю козацько': держави. Внаслiдок ще': поди етногенез козацького субетносу у Вшську Запорозькому перерiс з «акматичног фази (пасюнарного перегр1ву)» у фазу «пасгонарного надлому», яка обросла сощальною оболонкою громадянсько': вiйни пiд загальною назвою «Ругна», що тривала понад 30 роюв (1657-1687). «Завершення, початок у попередньому номерг (випуску)».
Список використано1 л1тератури
1. Василенко Н. П. Очерки по истории Западной Руси и Украины / Н. П. Василенко.
- Киев: Изд. кн. магазина Н.Я. Оглоблина, 1916. - 589 c. ; Vasilenko N. P. Ocherki po istorii Zapadnoy Rusi i Ukrainy / N. P. Vasilenko. - Kiev: Izd. kn. magazina N.Ya. Ogloblina, 1916.
- 589 c.
2. Вирський Д. С. Станюлав Орiховський-Роксолан як юторик та пол^ичний мислитель / Д. С. Вирський. - Кшв; Кременчук : Вид-во КДПУ, 2001. - 217 с. ; Vyrskyi D. S. Stanislav Orikhovskyi-Roksolan yak istoryk ta politychnyi myslytel / D. S. Vyrskyi. -Kyiv; Kremenchuk : Vyd-vo KDPU, 2001. - 217 s.
3. Грушевський М. С. Iсторiя Украши-Руси. В 11-ти т. / М. С. Грушевський. - Кшв, 1995. - Т.7. -628 с. ; Hrushevskyi M. S. Istoriia Ukrainy-Rusy. V 11-ty t. / M. S. Hrushevskyi.
- Kyiv, 1995. - T.7. -628 s.
4. Грушевський М.С.Iсторiя Украши-Руси: В 11т. / М.С. Грушевський - К. 1995.-Т.8. - частина 1.- 325 с.; Hrushevskyi M. S. Istoriia Ukrainy-Rusy. V 11-ty t. / M. S. Hrushevskyi. - Kyiv, 1995. - T.8. частина 1. -325 s.
5. Гумилев Л. Н. География этноса в исторический период / Л. Н. Гумилев. -Ленинград : Наука, Ленинградское отделение, 1990.- 279 с. ; Gumilev L. N. Geografiya etnosa v istoricheskiy period / L. N. Gumilev. - Leningrad : Nauka, Leningradskoe otdelenie, 1990. - 279 s.
6. Гумилев Л. Н. Этносфера. История людей и история природи / Л. Н. Гумилев. -Санкт Петербург : СЗКО "Кристалл", Москва : Оникс, 2003. - 575 с. ; Gumilev L. N. Etnosfera. Istoriya lyudey i istoriya prirodi / L. N. Gumilev. - Sankt Peterburg : SZKO "Kristall", Moskva : Oniks, 2003. - 575 s.
7. Енциклопедiя украшознавства в 3-х т. / тд гол. ред. В. Кубшовича, З. Кузель -Кшв, 1994. - Т. 1. - 400 с. ; Entsyklopediia ukrainoznavstva v 3-kh t. / pid hol. red. V. Kubiiovycha, Z. Kuzeli. - Kyiv, 1994. - T. 1. - 400 s.
8. Iсторiя Украши в документах i матерiалах / М. Н. Петровський, В. К. Утшов. -Кшв : Вид-во АН УРСР, 1941. - Т. 3 : Визвольна боротьба украшського народу проти гшту шляхетсько': Польщi i приеднання Украши до Росп (1569-1654 рр.). - 292 с. ; Istoriia Ukrainy v dokumentakh i materialakh / M. N. Petrovskyi, V. K. Utilov. - Kyiv :Vyd-vo AN URSR, 1941. - T. 3 : Vyzvolna borotba ukrainskoho narodu proty hnitu shliakhetskoi Polshchi i pryiednannia Ukrainy do Rosii (1569-1654 rr.). - 292 s.
9. Качмарчик Я. Гетьман Богдан Хмельницький / Я. Качмарчик. - Перемишль-Львiв, 1996 р. - 326 с. ; Kachmarchyk Ya. Hetmán Bohdan Khmelnytskyi / Ya. Kachmarchyk.
- Peremyshl-Lviv, 1996 r. - 326 s.
10. Ковальченко И. Д. Методы исторического исследования / И. Д. Ковальченко. -Москва : Наука, 1987. - 440 с. ; Kovalchenko I. D. Metody istoricheskogo issledovaniya / I. D. Kovalchenko. - Moskva : Nauka, 1987. - 440 s.
11. Сагановiч Г. Невядомая вайна: 1654 - 1667 / Г. Сагановiч. - Мшск: Наука i тэхшка, 1995. - 144 с. ; Sahanovich H. Neviadomaia vaina: 1654 - 1667 / H. Sahanovich. -Minsk: Nauka i takhnika, 1995. - 144 s.
12. Смолш В. А. Богдан Хмельницький: Хрошка життя та дiяльностi / В. А. Смолш, В. С. Степанков. - Кшв : Наукова думка, 1994. - 262 с. ; Smolii V. A. Bohdan
Khmelnytskyi: Khronika zhyttia ta diialnosti / V. A. Smolii, V. S. Stepankov. - Kyiv : Naukova dumka, 1994. - 262 s.
13. Стороженко I. С. Богдан Хмельницький i Запорозька Ci4 кшця XVI - середини XVII ст. / I. Стороженко; передм. Ю. А.Святця; вщп. ред. В. А. Смолш. -Дншродзержинськ, 2007. - Кн. 2 : Генезис, еволющя та реформування оргашзацшно'! структури Сiчi. - 415 с. ; Storozhenko I. S. Bohdan Khmelnytskyi i Zaporozka Sich kintsia XVI - seredyny XVII st. / I. Storozhenko; peredm. Yu. A.Sviattsia; vidp. red. V. A. Smolii. -Dniprodzerzhynsk, 2007. - Kn. 2 : Henezys, evoliutsiia ta reformuvannia orhanizatsiinoi struktury Sichi. - 415 s.
14. Хижняк З. I. Киево-Могилянська академiя / З. I. Хижняк. - Кшв : КДУ, 1970. -172 с Khyzhniak Z. I. Kyievo-Mohylianska akademiia / Z. I. Khyzhniak. - Kyiv : KDU, 1970. - 172 s.
15. Яковенко Н. М. Укра'шська шляхта з кшця XIV до середини XVII ст. (Волинь i Центральна Укра'ша) / Н. М. Яковенко. - Кшв : Наукова думка, 1993. - 416 с. ; Yakovenko N. M. Ukrainska shliakhta z kintsia XIV do seredyny XVII st. (Volyn i Tsentralna Ukraina) / N. M. Yakovenko. - Kyiv : Naukova dumka, 1993. - 416 s.
Стаття надшшла до редакцп 10.10.2017 р.
I. Storozhenko
THE HYPOTHESIS OF THE GENESIS AND EVOLUTION OF UKRAINIAN COSSACKS IN THE ASPECT OF PASSIONARY THEORY OF ETHNOGENESIS (the END of XV - MID of XVII century)
Coveraging the Cossacks ethnogenesis problem the author of these lines appeals for the second time. For the first time "Hypothesis of the origin and evolution of the ethnic structures of Ukrainian Cossacks the end of the XV - mid XVII century in the aspect of ethnogenesis" was published by the author inthe sixth section of his monograph "Bogdan Khmelnitsky and Zaporizhzhya Sich of the late XVI - mid century XVII. Book second: Genesis, evolution and reforming of the organizational the structure of the Sich" (2007).
The publication of this section had the experimental character and the desire of the author to show the readers in his interpretation simplified contents of Lev Gumilev s passionary theory of ethnogenesis available to students. At the same time, it was supposed to demonstrate the scientific effectiveness of the theory of ethnogenesis to defining the essence of the Ukrainian Cossacks as a phenomenon of Ukraine history. The results showed that our Cossacks in the first stage of evolution (from the end of XV to mid - XVI) did not arise as the army, but as an ethnic system, as future Cossack subethnos, i.e. as an integral part of the Ukrainian ethnic group and its dominant. As far as it was formed in dangerous conditions of the Large Steppe Border of Ukraine (further - the Big Cordon), so it was forced to arm themselves and eventually turned into the armedforces of the Ukrainian ethnos. According to the Ukrainian state tradition originally the armed formation appeared, on the base of which the state-administrative elements superposed. In our case, on the penultimate stage of formation of subethnic groups (70-80s of the XVI century.) the Cossack army originated, which formed military ethnic Cossack subethnos (late XVI century), which acquires a military state, in particular, the first Zaporozhian (Bazavluk) Sich (1590-1638.).
Application of L. Gumilev s theory of ethnogenesis for the study of Ukrainian Cossacks caused by the military scientific elite of the Ministry of Defense of Ukraine and understanding support of the author. Upon request the abovementioned section of the Cossack ethnogenesis transformed into a monograph, which was approved for publication by the academic Council of the DNU named after Oles Gonchar, Protocol № 6 dated 27.12.2012. But due to the lack of funds by that time it haven t been issued. At the same time we note that the publication of this monograph and the consideration in it the origin andt development of the Ukrainian Cossacks
ISSN 2518-1521 (Online), ISSN 2226-2830 (Print)
В1СНИК МАРГУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УН1ВЕРСИТЕТУ
СЕР1Я: 1СТОР1Я. ПОЛ1ТОЛОГ1Я, 2017, ВИП. 19_
in the aspect of ethnogenesis would answer a number of questions that until that time there was no answer.
Key words: ethnic nature of the Ukrainian Cossacks, military-ethnic Cossack subethnos, passionary theory of ethnogenesis ofL. Gumilev.
УДК 279.14(477.8)1918/1939
В.А. Шевчук
АДМ1Н1СТРАТИВНО-ТЕРИТОР1АЛЬНИЙ УСТР1Й АДВЕНТИСЬКОÏ
ЦЕРКВИ НА ГАЛИЧИН1 ТА ВОЛИН1 В ДОБУ II РЕЧ1 ПОСПОЛИТОÏ
Стаття присвячена досл1дженню адм1н1стративно-територ1ального устрою адвентиськог' церкви на Галичин та Волит, як1 в мгжвоенний nepiod належали II Речг Посполитт. В po6omi описано виникнення та розвиток адмтстративно1 структури адвентистськог церкви та вказан основн причини ïï появи. Висвтлено становище та дiяльнiсть Гeнepальнo'ï конференци та об'еднань адвeнтистiв, як wнували в мiжвoeнний перюд на Галичиш та Волин з 1918 по 1939 роки.
Ключовi слова: II Рiчь Посполита, адмiнiстpативнo-тepитopiальний устрт церкви Адвeнтистiв сьомого дня, мiжвoeнний перюд.
На сьогодш всесв^ня церква Адвентиспв сьомого дня нараховуе близько 20 мшьйошв дорослих прихожан, i на вщмшу вщ шших релшйних деномшацш вщома своею структурованою оргашзащею. Вс громади церкви АСД, яю знаходяться у 204 кранах св^у, об'еднуються в 13 вщдшень тд епдою виконавчого ком^ету Генерально'1' Конференци, офю якого розташований у Mien Bашингтонi в Сполучених Штатах Америки. В свою чергу вщдшення подшяються на союзи, а союзи на об'еднання. До одного об'еднання може належати загалом не бшьше 100 громад, яю знаходяться на територп декiлькох адмiнiстративних округiв одша краши i мiстять у своему складi вiд п'яти до десяти тисяч прихожан [1, с. 71].
Наприклад, громади адвентиспв, що знаходяться на територп сучасноИ Украши об'еднаш в один Украшський союз громад АСД i подшяеться на дев'ять об'еднань, кожне з яких охоплюе територiю трьох або чотирьох областей. В той час, як Украшський союз е складовою одного iз 13 вiддiлень всесвiтньоï церкви АСД.
Керiвним органом церкви е виконавчий комггет генеральноï конференци, члени якого обираеться термшом на 5 роюв на з'ïздi делегатiв, представлених вщ 13 об'еднань. На з'ïздi Генерально1! конференци вирiшуеться звiтно-виборнi питання i вносяться за необхщшстю доктринально-органiзацiйнi змши на пiдставi голосування делегатiв, виршення яких приймаеться на основi бшьшосл. Описана практика церкви адвентись^ церкви базуеться на власному юторичному минулому, яке сформувало подiбну органiзацiю не тшьки з метою ïï збереження, але для ïï розвитку та поширення адвентистського вчення в рiзних частинах свiту.
Перший з'1'зд Генерально'1' конференци адвентиспв проходив в Сполучених Штатах Америки у 1863 рощ i заклав фундамент майбутньо! церковно! оргашзацп, яка була основана на добровшьному об'еднаш ïï прихожан [2, с. 347].
На територп Росп i Свропи у другш половиш XIX-го столiття в результатi дiяльностi адвентистських мiсiонерiв з'являються першi групи та громади, що в свою чергу викликало необхщшсть утворення церковноИ оргашзацп. Так у мют Бiель у Швейцарп на зЧзд 24-27 травня 1884 року було утворено швейцарське об'еднання з
