CC BY
997
УДК 504.3+911.2
В. С. Кpucaчeнкo, дoктop ф^шф^ких наук, пpoфecop yKPAÏHCbKO-MOCKOBCbKI В1ДНОСИНИ
У cmammi автор до^джуе украт^т-ро^жью дoмoвлeнocmi 1648-1657pp. та ïxrn на^дки для Украгни; aнaлiзyе Пepeяcлaвcькy угоду, зoкpeмa вepciï ïï трактування в тторичтй науц кожног нацИ' та дepжaвu, на розвитку яких вiдбuлucя Визвольна втна i nepeяcлaвcькi поди
© KpHca4eRRo В. С., 2014
Ключовi слова: дипломатичш дoмoвлeнocmí, Пepeяcлaвcькaугода, yкpaïнcькo-pocíйcькi договори, coцíaльнo-eкoнoмíчнuй у^рт Украш^ко^ Козацько'1 дepжaвu.
Постановка проблема. Взаемини У^аши i Mocкoвiï були дocить iнтeнcивними i3 в^ай, на жаль, ^гат^ними наошдками для У^аши. На гочатку XVII ст. вiдбyлocя дeкiлькa кoзaцьких пoхoдiв (у cклaдi пoльcькoгo вiйcькa) на Moc^y.
Анал1з наукових джерел cвiдчить, щo пpoблeмa yкpaïнcькo-мocкoвcьких вiднocин е пepмaнeнтнo aктyaльнoю, тoмy метою дaнoï статп е пeвний aнaлiз цих вiднocин.
Дocлiдники згадують npo pяд у^^'н^ких пocoльcтв дo мocкoвитiв з мeтoю нaлaгoджeння дpyжнiх cтocyнкiв: вecнa 1620 p. — пocoльcтвo гeтьмaнa neipa Caгaйдaчнoгo на чoлi з ne!poM Одинцeм; ociнь 1624 p. — пocoльcтвo митpoпoлитa Йoвa Бopeцькoгo на чoлi з луцьким eпиcкoпoм кааюем Бopиcкoвичeм; 1621-1626 pp. — пocoльcтвo кт^ь^го бpaтcтвa з пpoхaнням npo гpoшoвy дoпoмoгy; 4 тpaвня 1630 p. — звepнeння ^Bcb^ro митpoпoлитa Пeтpa Moгили дo цapя з пpoпoзицieю opгaнiзyвaти у Mocквi cлoв'янo-гpeцькy шкoлy тoщo [2]. Нaзвaнi пoдiï — цe звична пpaктикa у вiднocинaх мiж cyciднiми дepжaвaми, пpичoмy дaлeкo нe iнтeнcивнa i да на нaйвищoмy piвнi. 1нша cпpaвa — cпiлкyвaння мiж Укpaïнoю i Mocквoю у poки Визвoльнoï вшни 1648-1657 pp., aджe йшлocя npo юнування Укpaïнcькoï Дepжaви.
На дай 4ac пpипaдae нaйiнтeнcивнiший пepioд yкpaïнcькo-мocкoвcьких диплoмaтичних пepeмoвин. Пiвнiчнa дepжaвa дaвнo накинула oкoм на «багатЬ» пpoвiнцiï Pe4i Пocпoлитoï i хoтiлa викopиcтaти цeй зpyчний 4ac для пocилeння cвoгo впливу на У^ашу i Бiлopyciю. Cпiлкyвaння на piвнi noc^ вiдбyвaлocя пocтiйнo, пpичoмy за iнiцiaтивoю o6ox cтopiн. Ужe в ачш — бepeзнi 1649 p. пpoйшли пepeгoвopи в Mocквi пocлiв Б. Хмeльницькoгo на чoлi з пoлкoвникoм С. Myжилoвcьким npo надання У^шт вoeннoï i пoлiтичнoï дoпoмoги. 24 тpaвня 1649 p. дo Mocкви зaвiтaв чигиpинcький пoлкoвник Ф. Вeшняк з пpoпoзицieю npo cпiльнi дп пpoти пoлякiв. А пepeд тим, 17 кв^ня 1649 p., дo Чигиpинa пpибyлo мocкoвcькe пocoльcтвo на чoлi з Г. Ункoвcьким, у лиcтoпaдi тoгo ж poкy — мocкoвcькe пocoльcтвo пiд кepiвництвoм Г. Нepoнoвa та Г. Бoгдaнoвa. У cepnrn 1651 p., пicля дeкiлькoх пopaзoк вiд пoлякiв, Б. Хмeльницький вiдicлaв cвoïх пocлaнцiв — пoлкoвникiв С. Савича, Л. Moзиpa та I. Ничипopeнкa — дo Moc^R Mocквa вiдпoвiдae чepeз piк, у чepвнi 1652 p. — пocoльcтвoм на чoлi з В. Ун^в^ким та А. Apдaб'eвим. У грудш тoгo ж poкy в Moc^i С. Бoгдaнoвич-Зapyдний вeдe пepeмoвини npo yмoви пepeхoдy Вiйcькa Зaпopoзькoгo пiд мocкoвcький пpoтeктopaт. У квггш — тpaвнi 1653 p. Б. Хмeльницький вiдпpaвляe дo Mocкви пocoльcтвo пiд кepiвництвoм С. Myжилoвcькoгo i К. Бypляя, у cepпнi туди ж вiдпpaвляeтьcя дeлeгaцiя Г. Яц^вича та П. Aбpaмoвичa. У вepecнi — вжe дo Бoгдaнa Хмeльницькoгo — мocкoвcькe пocoльcтвo Ф. Cтpeшнeвa i M. Бpeдихiнa.
Нapeштi, пoзицiï o6ox cтopiн визнaчилиcя, i вoни poзпoчaли укладання oфiцiйних yгoд. 1 жoвтня 1653 p. Зeмcький co6op y Mocквi пpийняв piшeння npo пpийняття Вiйcькa Зaпopoзькoгo пiд пpoтeктopaт мocкoвcькoгo цapя. Вiдпoвiднo дo У^аши пpибyлo мocкoвcькe пocoльcтвo на чoлi з В. Бyтypлiним, y пpиcyтнocтi якoгo 8 ciчня 1954 p. y Пepeяcлaвi кoзaцькa paдa пpиcягнyлa (в дaлeкo нe пoвнoмy жлад^ на вipнicть цapю.
1снуе принаймш три документи, достовiрнiсть яких не пiдтверджена i донинi, яю дають уявлення про змют Переяславсько'' угоди: «Список съ писма с билоруского писма со статей, каково прислали запорожские посланники Самойло Богдановъ до Павел Тетеря, марта в 14 день 162», «Царська Жалована Грамота Гетьману Богдану Хмельницькому та Вшську Запорозькому, передана через посшв: Самшла Богдановича та Павла Тетерю в МосквЬ» та «Статьи, постановленным въ Мос^ тъс посланцами Гетмана Хмельницькаго». Yd документи датоваш 27 березня 1654 р.
Безпосередньо перед цим у Мос^ побувало укра'нське посольство на чолi iз С. Богдановичем-Зарудним i П. Тетерею з визначення статусу Вшська Запорозького у складi Росшсько'' iмперii. I це головне: йдеться не про протекторат Москви над Укра'ною, а лише про своерщне «покровительство» над вшськом. Hi про яку мiждержавну угоду мова взагалi не велася.
Повернiмося до украшсько-росшських домовленостей. У листi Б. Хмельницького вщ 26 травня (5 червня) 1654 р. iз Чигирина до патрiарха Никона насамперед iшлося: про пщтвердження демократичних прав укра'нщв та незалежносп украшсько'' держави, ii права самостшно вирiшувати сво'1 проблеми, включно з проблемами на мiждержавному рiвнi, недоторканнiсть ii православних та народних звича'в тощо. У вiдповiдь Москва пообщяла багато, але, на жаль, не виконала практично шчого. I взагалi не збиралася виконувати: вщ «вас — присяга», вiд «нас — велшня»; вiд «вас — послух», вщ «нас — наказ». Це була величезна помилка Б. Хмельницького, коли вш вшськово-пол^ичну угоду освятив церковною присягою.
Гетьман звертасться з проханням, щоб цар московський, за поданням патрiарха Никона, збер^ status quo у вiдносинах украшського i московського християнства, щоб «сво'ми грамотами государскими тие всi права, привше'', свободи i добре 1'х утвердити, по чину i обичаю древнему, на вiки». А щодо нападiв московсько'' сторони на «нечиншсть» ки'вського християнства гетьман однозначно вiдповiв заперечливо: «сему не вiрте всячески i прочим по сих клеветам» [4, с. 92-94]. Названий документ виразно засвщчуе бажання украшсько'' сторони досягти рiвноправниx стосункiв з Москвою.
Безпосередшми наслiдками Переяславсько'1' угоди для Укра'ни стало утвердження Украшсько'' Козацько'' держави як правово'' автономп i суб'екта мiжнародниx вiдносин, ii лептимащя; вiдбувся розрив стосункiв з польськолитовською Рiччю Посполитою; створенi передумови для поглиблення процеав iнституалiзацii державного устрою та системи влади в Укра'ш. Незважаючи на свою суперечливють, зазначеш процеси розвивалися до першо'' третини XVIII ст. у конструктивному руст. Пiзнiше посилилися процеси колонiзацii Украшсько! Козацько'' держави, вiдбулася ii повна лшвщащя; почалася русифiкацiя укра'нського етносу, його денацiоналiзацiя, трансформацiя Укра'нсько'' православно'' церкви, втрата нею автономность
Переяславсью поди суттево вплинули на розвиток геопол^ичних процесiв, розстановку сил на кар^ Свропи. 1стотно змiцнилися позицп Московсько'' держави. Виникли передумови ii перетворення на одну зi св^ових iмперiй, посилення росiйськоi експансii на Захщ та Пiвдень. Почався занепад Речi Посполито''. Водночас вiдбулося значне послаблення пол^ично! сили i ваги Оттомансько'' Порти та ii васала — Кримського ханства, посилення впливу Римсько' iмперii, започатковано полiтичне перевлаштування Балкан.
В iсторичнiй науцi кожно'' нацii та держави, на розвитку яких вщбилася Визвольна вiйна i переяславськi подii, сформувалися власнi версп трактування цих подiй. Польська iсторiографiя розглядае 1'х як «фатальне непорозумшня», «прикру випадкову помилку», котра не тшьки призвела до втрати коронних земель Речi Посполито'', а й не тшла на користь Укра'ш. Росiйськi iсторичнi школи зазвичай трактують поди Переяславсько'' ради в позитивному ключг як «збирання» iсторичниx земель Руа та залучення «малоросiйськиx земель» до загальних процеав росiйського iмперського поступу. Укра'нська народницька та нацюнально-державницька iсторична традицiя розглядае Переяславську угоду як «початок кшця» державних шституцш полiтичноi суверенiзацii Укра'ни, що, у свою чергу,
загальмувало формування укра'нсько' нацп. Особливо наголошуеться на мiжнародно-правовому аспектi, зокрема на проблемi пiдробки та фальсифшацп московських копiй Договору.
Радянська iсторiографiя надала Переяславу соцiально-полiтичного пiдтексту та значення символiчноi, знаково' поди, з яко' почалося «об'еднання трьох братшх народiв» з единою вiрою та етнокультурним коршням.
У контекстi зазначених пiдходiв в юторюграфп сформувалися таю концептуальш оцiнки сутностi й наслщюв укладення Переяславсько' угоди:
1) тлумачення Переяславсько' угоди як «возз'еднання» двох союзних держав, або «возз'еднання» двох братшх народiв. Таке обгрунтування було необхщне росiйським полiтикам для виправдання процесу шкорпо рацп укра'нських земель, 'х приеднання до складу Росп;
2) Переяславська угода — акт приеднання. Зпдно з цим тлумаченням Переяславська угода розглядаеться як подiя, що призвела до згубних наслщюв — повно' iнкор порацп Укра'ни до Московсько' держави;
3) Переяславська угода — договiр васалiтету. Вщповщно до ще' думки Б. Хмельницький намагався встановити властивi для св^огляду i пол^ично' культури -пе' доби вщносини васально-сюзерешально' залежностi для отримання военно-пол^ично' допомоги з боку Москви для розв'язання полггичних i мiжнародних проблем;
4) Переяславська угода являе собою релшйну угоду для тдтримки православ'я. Тобто Договiр тлумачиться як встановлення союзних вщносин мiж рiвноправними партнерами-державами у формi мiждержавноi (персонально') унп, в якiй Московська держава перебрала на себе роль гаранта i покровителя православ'я. Прихильники ще' версп наполягають на конфесшнш тотожностi населення Укра'ни та Московсько' держави й водночас — на експансюшстських прагненнях католиюв, посилених тдтримкою польсько' корони;
5) Переяславська угода — це тимчасовий военний альянс. Зпдно з цим (подiбним до пункту 3) поглядом Переяславська угода була лише тимчасовим, по суп, рiвноправним альянсом, покликаним розв'язати спшьними зусиллями актуальш суспшьно-пол^ичш проблеми. Проте його реальним наслщком стало порушення Москвою iснуючих мiждержавних домовленостей i поступова полiтична, економiчна та духовно-культурна шкорпоращя укра'нських земель.
Очевидно, що найбшьше наукових пiдстав мае остання (з поправкою на те, що вщповщний альянс фактично не був рiвноправним) ощнка сутностi Переяславсько' угоди, 'й визначення як ситуативного военно-пол^ичного та релiгiйного союзу мiж Московською та Укра'нською Козацькою державами.
У сво'х державотворчих задумах Б. Хмельницький спирався, з одного боку, на укра'нсью традицп, елементи громадянського суспшьства та республшансько-демократичнi засади Запорiзькоi Сiчi, а з другого — на передовi европейськi здобутки. Фактично йшлося про створення в Укра'ш президентсько' (гетьмансько') республiки. Гетьман залишався виборною особою, хоча деякi з них (зокрема сам Богдан Хмельницький, 1ван Самойлович, 1ван Мазепа та Кирило Розумовський) виразно тяжши до монархiчноi моделi влади. Виборнiсть панувала й на шших рiвнях та гшках державно' влади. Самого гетьмана обирала Генеральна рада, вона ж могла i позбавити його повноважень. Загалом Б. Хмельницький весь свш авторитет використовував для змщнення державносп Укра'ни, утвердження '' незалежностi.
Прогресивний характер мала дiяльнiсть Б. Хмельницького у сферi економiчного життя Укра'ни. Запроваджувалася пол^ика вшьно' торгiвлi, що стимулювало укра'нський експорт i в цшому торгiвлю мiж державами, купцям i ремiсникам надавалися рiзноманiтнi пшьги. Це мало позитивнi економiчнi наслщки. За оцiнками вiдомого укра'нського вченого М. Слабченка, <с^б, який тодшня Польща експортувала в Захiдну Свропу, був укра'нським». У Козацькiй державi було створено принципово нову податкову систему з рiзноманiтними
ставками пoдaткiв, завдяки чoмy у вoюючiй ^ami yтpимyвaвcя бeздeфiцитний бюджeт. За гетьманства Б. Хмeльницькoгo бyлo зaпpoвaджeнo нaйнижчi iмпopтнi тapифи в ycrn Gвpoпi тoгo чacy. Таким чинoм, нaцioнaльнo-дepжaвнi ^eï нaпoвнювaлиcя coцiaльнo-eкoнoмiчним змютом, щo пepeвaжнo вiдпoвiдaв iнтepecaм бiльшocтi нaceлeння У^аши.
Зaгaлoм coцiaльнo-eкoнoмiчний устрш Укpaïнcькoï Koзaцькoï дepжaви був poзвинeнiшим, нiж у Mocкoвcькiй дepжaвi, дe icнyвaлo кpiпaцтвo, та в Рeчi Пocпoлитiй. За poки Визвoльнoï вшни бyлo лiквiдoвaнo жахливу кpiпocнy зaлeжнicть ceлян, 1хню пpимycoвy пiднeвiльнy ^ацю. У 1648 p. в Укpaïнi пpoгoлoшeнo eкoнoмiчний ycтpiй, щo бaзyвaвcя на зacaдax «вiльнoï пpaцi та занять». На icтopичнy apeнy вийшли дpiбний влacник-кoзaк, мiщaнин та звшьданий вiд пaнcькoï зaлeжнocтi xoлoп, ^аця яких бaзyвaлacя на мaтepiaльниx стимулах. Рoзвивaлocя peмicництвo, пoчaлa cклaдaтиcя шзацька бypжyaзiя. Щo cтocyeтьcя дepжaвнoï ^ужби, тo вoнa cпиpaлacя на зeмлю, яка дaвaлacя тoмy чи iншoмy ypядникoвi за викoнaння чинoвницькиx функцш. За наявними oцiнкaми, Хмeльниччинa да лишe пepeкoнye в мoжливocтi вiдтвopeння на тoй чac в Укpaïнi бypжyaзнo-дeмoкpaтичнoï дepжaви eвpoпeйcькoгo зpaзкa, а й вказуе на шлях, яким мoглa б poзвивaтиcя У^аш^ка ^зацька дepжaвa. Пiдпopядкyвaння У^аши Mocкoвcькiй дepжaвi yнeмoжливилo caмe такий пepeбiг пoдiй на мaйбyтнix тepeнax нaшoï ^arn^ У пoдaльшoмy Рociйcькa iмпepiя тpaнcфopмyвaлa у^аш^ку cycпiльнo-пoлiтичнy peaльнicть в eлe мeнт вeликopycькoï шoвiнicтичнoï cиcтeми.
У cepeдинi XVII cт. У^аша, знeкpoвлeнa i виcнaжeнa тpивaлoю бopoтьбoю з Пoльщeю, oтoчeнa з ycix 6o^ eкoнoмiчнo та вiйcькoвo пoтyжнiшими вopoгaми, змyшeнa була шукати coюзникiв. Ул^ку 1653 p. Пoльщa yтвopилa aнтиyкpaïнcькy кoaлiцiю з Вaлaxieю, Moлдaвieю i Тpaнcильвaнieю. Coюз У^аши з тaтapaми вичepпaв ceбe. 1з впливoвиx cyciдiв лишилacя лишe Mocкoвcькa дepжaвa. Б. Хмeльницький зpoзyмiв, щo У^аша oпинилacя у пacтцi: якби ш навт вдaлocя дати вiдciч Пoльщi, оттуащею нeгaйнo cкopиcтaлacя б Пopтa чи !e caмe Mocкoвcькe цapcтвo. У^аша була б ними зaгapбaнa. ^му бyлo виpiшeнo cпpoбyвaти дoмoвитиcя з Mocквoю npo cпiльнi дп npora Пoльщi, а вiдтaк й шших вopoжe нaлaштoвaниx cyciдiв. З щею мeтoю й бyлo yклaдeнo угоду 1654 p., yмoви я^ мютилдая в «Бepeзнeвиx статтях» та тpьox «Жалуваних гpaмoтax» тoгo ж po^.
Укладаючи coюз iз Рocieю, Б. Хмeльницький нacaмпepeд poзpaxoвyвaв oб'eднaними зуотллями нeйтpaлiзyвaти Пoльщy i в такий otocí6 (чepeз дocягнeння пpинципoвo нoвoгo «дозкладу отл» у peгioнi) oтpимaти мoжливicть пoдaльшoгo вiйcькoвo-пoлiтичнoгo та диплoмaтичнoгo мaнeвpy i на цiй ocнoвi змiцнити мiжнapoднo-пpaвoвий cтaтyc Вiйcькa Зaпopiзькoгo. Mocкoвcькa дepжaвa зi cвoгo 6o^ була зaцiкaвлeнa в пoшиpeннi виливу на захщ, у виxoдi дo Чopнoгo мopя, cтвopeннi плaцдapмy для бopoтьби з Пopтoю та Рiччю Пocпoлитoю. Бeзпocepeднiми ж мoтивaми yклaдeння дoгoвopy 1654 p. для нeï cтaлo piзкe зaгocтpeння вiднocин з Пoльщeю та пoбoювaння зближeння Вш^ка Зaпopiзькoгo з Пopтoю. Вpaxoвyвaлacя i nepcne^rna змiцнeння пoзицiй Mocкoвcькoï пpaвocлaвнoï цepкви, яку вiдкpивaв ш альяда iз Укpaïнoю.
Пpи oцiнювaннi Пepeяcлaвcькoï yгoди cлiд вpaxoвyвaти, тe, щo на тлi aктивнoï диплoмaтичнoï дiяльнocтi тoгoчacнoгo yкpaïнcькoгo пpoвoдy дoмoвлeнicть з Mocквoю 1654 p. була важливим, aлe нe единим тактичним диплoмaтичним зaxoдoм у низцi нe мeнш мacштaбниx дoгoвopiв з iншими дepжaвaми:
- у лютoмy 1648 p. Б. Хмeльницький уклав дoгoвip з ^им^ким xaнoм npo cпiльнi вoeннi дп;
- у лютoмy 1649 p. yклaдeнo aнaлoгiчний дoгoвip з тypeцьким cyлтaнoм;
- 8 cepnra 1649 p. пiдпиcaнo миpнy угоду мiж Б. Хмeльницьким i кopoлeм Янoм II Kaзимиpoм — Збopiвcький дoгoвip;
- у лиcтoпaдi 1650 p. — дoгoвip npo нeйтpaлiтeт мiж Б. Хмeльницьким i теми^ад^ким князeм;
- 18 вepecня 1651 p. — Бiлoцepкiвcький дoгoвip мiж Б. Хмeльницьким i Пoльщeю;
- у серпш 1652 р. укладено молдавсько-укра'нський военний союз;
- 8 жовтня 1654 р. — такий самий союз iз князем Семигорода Юрiем II Ракощ;
- у жовтш 1657 р. I. Виговський уклав военний альянс зi Швещею;
- 6 вересня 1658 р. ним же тдписано Гадяцьку угоду з Рiччю Посполитою, за якою, зокрема, передбачалася широка автономiя так званого Князiвства Руського у складi Польщi.
Однак усiм цим угодам не судилося стати визначальни ми мiжнародноправовими чинниками для подальшо' долi Укра'ни. Лише Московськiй державi вдалося скористатися альянсом 1654 р. як правовою пщставою для поси лення свого поличного впливу на Вшсько Запорiзьке, а згодом — для нарощування свое' вшськово', адмшютративно' та фiнансово-економiчноi влади в Укра'ш.
На момент альянсу 1654 р. Укра'на i Московська держава об'ективно були двома яюсно рiзними, хоча й багато в чому схожими кра'нами. Слщ зважати, що основнi риси майбутнього росшського iмперiалiзму було закладено в перюд монгольсько' зверхностi. У 1237-1480 рр. русью землi пол^ико-структурально входили до складу Монгольсько' iмперii Чингiзидiв. Вiдомо й те, що Московське князiвство сприйняло монгольську зверхшсть як природний факт. Хан Золото' Орди став для не' верховним правителем, а московсью князi — його легальними намюниками. У суспшьно-пол^ичнш сферi успадкованими вiд монгольського етносу рисами стали: тотал^аршсть влади, принципове невизнання шдивщуально' особистостi, знищення приватно' власносп тощо. Продовженням цих ознак було кршацтво та общинний устрш, якi впродовж кiлькох столiть виявилися соцiально-економiчним фундаментом московсько' державностi. Ц принципово значущi оцiнки пiдтверджуються й росшською iсторiографiею, у тому чист i сучасною. «За роки тюного контакту з татарами, — тдкреслюеться у виданнi «Наш путь. Стратегические перспективы развития России» [6, с. 19], — роаяни переймають вщ них нейтралютську адмiнiстратив ну модель, агресивну територiальну iнтеграцiйну динамiку, геопол^ичну мiсiю об'еднання земель Свразп».
Зрозумшо, що за цих умов нашi народи не мали значущих глибинних мотивiв для «возз'еднання». Вiдповiдний полггичний крок був вимушеним для гетьмана. У той же час iншi перспективи для Укра'нсько' Козацько' держави були ще пршими. У сво'й промовi на Переяславськiй радi (ретельно продуманш i адресованiй «людносп», «посполитим», а не дипломатам) Б. Хмельницький жодного разу не згадуе про зв'язок Московського царства з Ки'вською Руссю чи про етшчну спорiдненiсть двох народiв. Сдиний аргумент, висунутий гетьманом на користь союзу, — це вiра. Натомють дипломатичне листування i тексти офщшних документiв обох сторiн рясшють згадками про «единий народ руський», «одну матiр — Ки'вську Русь», а також про те, що московський цар як «прямий нащадок Володимира Великого» повертае тд свою руку загарбану Польщею «Малу Русь» «яко древнiх великих князiв Руських спадщину». Цi пасажi виступають юридично-правовим обгрунтуванням, легiтимацiею мiжнародноi дй, коли один з контрагешив (Вiйсько Запорiзьке) формально все, ще знаходиться у тддансга iншоi держави (Корони Польсько'). На той час iдеi стльно' Велико' Русi i единого «руського народу» не мали для укра'нського сустльства достатньо' iдеологiчноi ваги й циркулювали переважно в колах вищо' пол^ично' та iнтелектуальноi елiти.
Очевидно, що i з московського, i з укра'нського боку альянс був суто пол^ичною акцiею: пафосна тональшсть та пiднесена фразеологiя мiждержавних акпв i листування диктувалися дипломатичним етикетом i формальними вимогами мiжнародного права. Маючи непростий кiлькарiчний досвiд офщшних дипломатичних вщносин, чiтко усвiдомлюючи рiзницю в iнтересах, Вiйсько Запорiзьке i Московське царство ставилися один до одного прагматично й обережно. Зпдно з домовленостями 1654 р. Вшсько Запорiзьке вступало «тд високу руку» московського царя на засадах широко' автономп, повшстю зберiгаючи не лише можливосп внутрiшнього самоуправлiння, але й основи свого
cyвepeнiтeтy (гетьмадаький ypяд мав пpaктичнo нeoбмeжeнi пoвнoвaжeння у cфepi мiжнapoдниx вiднocин, Mocквa знocилacя з Чигиpинoм чepeз Пocoльcький пpикaз тoщo).
Надавши Вш^ку Зaпopiзькoмy вoeннy та диплoмaтичнy дoпoмoгy, Mocкoвcькa дepжaвa вiдpaзy ж пoчaтa aктивнo, xoчa й oбepeжнo, здiйcнювaти eкcпaнcioнicтcькy пoлiтикy щoдo Укpaïни. Дoдaткoвим кaтaлiзaтopoм мocкoвcькиx нaмipiв cтaлa тoгoчacнa внyтpiшня coцiaльнo-eкoнoмiчнa нecтaбiльнicть Koзaцькoï дepжaви, а тaкoж пoбoювaння, щo У^аша вийдe з-пiд мocкoвcькoгo кoнтpoлю. Ташго пoвopoтy пoдiй за yмoв пepepoзпoдiлy cфep впливу у Cxiднiй €вpom та на Балканах Mocкoвcькa дepжaвa як впливoвий мiжнapoдний гpaвeць дoпycтити нe мoглa. Пiд тиcкoм Mocкви 17 жoвтня 1659 p. гетьмадаький ypяд Ю. Хмeльницькoгo пiдпиcaв нoвi «Пepeяcлaвcькi статп», щo пoмiтнo звужували йoгo пoвнoвaжeння в aльянci. Фaктичнo дoкyмeнт заклав пepшi пiдвaлини тквщацп вибopeнoï в 1648-1654 pp. шиpoкoï yкpaïнcькoï aвтoнoмiï. У пoдaльшoмy ^p^ra диплoмaтiя ycпiшнo зacтocoвyвaлa пpaктикy укладання oкpeмиx дoгoвopiв npo пoдiï пoвнoвaжeнь зi щoйнo oбpaними гeтьмaнaми, щo пpизвoдили дo змeншeння oбcягy ïxньoï влади i вiдпoвiднo пocилeння мocкoвcькoгo впливу в Укpaïнi. За винятшм xiбa щo «Ршигельних пункпв» Д. Aпocтoлa 1728 p., у вах iншиx «Статтях» виpaзнo пpoглядaeтьcя тeндeнцiя дo нiвeлювaння нe лишe пoлiтичнoï, а й coцiaльнoeкoнoмiчнoï aвтoнoмiï ^тьманщини у cклaдi Mocкoвcькoгo цapcтвa.
Одшею з гoлoвниx пpичин тaкoгo poзвиткy пoдiй cтaлa нeзaвepшeнicть i нecтpyктypoвaнicть пoлiтичнoï cиcтeми yкpaïнcькoгo cycпiльcтвa, йoгo внyтpiшня poз'eднaнicть та нeкoнcoлiдoвaнicть. На дачатку XVIII cт. фaктичнo втpaтилo cвoю oб'eднyвaльнy фyнкцiю yкpaïнcькe ^защ^. Для cтвepджeння нaцioнaльнoï дepжaвнocтi, coлiдapизaцiï cycпiльcтвa тoдi була кoнчe xoчa б вiднocнa зoвнiшньoпoлiтичнa
стабшьшсть, пocлaблeння e^na^n й тиcкy з 6o^ пoтyжниx cyciдiв, yнacлiдoк чoгo Укpaïнi, poзтaшoвaнiй на пepeтинi ïxrnx гeoпoлiтичниx iнтepeciв, дoвoдилocя пocтiйнo вoювaти. Оcoбливo pyйнiвнoю для yкpaïнcькoï дepжaвнocтi була тактика Mocкви, cпpямoвaнa на poзпaлювaння вopoжнeчi у cepeдoвищi yкpaïнcькoï шляхти i кoзaцькoï cтapшини, poзкoлoтoï на yгpyпoвaння з piзними (pociйcькими, пoльcькими, кpимcькими, тypeцькими, швeдcькими) opieнтaцiями.
Пocилeнo iнcпipoвaнa ззoвнi бopoтьбa шляxeтcькo-cтapшинcькиx пapтiй щopaзy (дo пoчaткy XVIII ст.) пpизвoдилa дo pyйнiвниx для нapoдy й дepжaви пoвнoмacштaбниx гpoмaдянcькиx вoeн (гeтьмaнyвaння I. Вигoвcькoгo, П. Дopoшeнкa, I. Maзeпи), а тoчнiшe, дo oднieï та^ вiйни, щo, пepioдичнo cпaлaxyючи, жeвpiлa в yкpaïнcькoмy cycпiльcтвi пpoтягoм кiлькox дecятилiть. Ц внyтpiшнi чвapи швидкo виcнaжили У^ашу дo кpитичнoï мeжi, щo бyлo aбcoлютнo нeпpипycтимим у тш cmya^ï. У 1667 p., кopиcтyючиcь а^абистю гeтьмaнcькoгo ypядy, Mocкoвcькa дepжaвa npocro пpoiгнopy вала йoгo пoзицiю й уклала з Пoльщeю Aндpyciвcькe пepeмиp'я (в ocнoвax cвoïx зaкpiплeнe «Ичним миpoм» 1686 p.), у яшму, зoкpeмa, був зaфiкcoвaний пoдiл cфep впливу o6ox дepжaв на yкpaïнcькиx тepитopiяx. В yмoвax внyтpiшньoï нeкoнcoлiдoвaнocтi й нecтaбiльнocтi У^аши цe пpaктичнo вiдpaзy пpизвeлo дo ïï дoвгocтpoкoвoгo poзкoлy на Пpaвoбepeжнy та Лiвoбepeжнy з oкpeмими ypядaми, пoвнoтa влади яких ставала дeдaлi бiльш пpимapнoю. Цiлкoм oчeвиднo, щo вce да icтoтнo зaгaльмyвaлo нaцioгeнeз та дepжaвoтвopчi пpoцecи. Зaзнaчeнi пpoцecи i дoci впливають на бaлaнc пoлiтичниx отл i визнaчeння ними гeocтpaтeгiчниx opieнтиpiв Укpaïни.
Cвoю пoзицiю у вiднocинax з Укpaïнoю Mocквa пpoдeмoнcтpyвaлa в 1768 p., шли ceляни й шзаки Пpaвoбepeжнoï У^аши здiйcнили cпpoбy caмocтiйнo звiльнитиcя вiд панування ^льщь Гoлoвнy poль у пpидyшeннi пoвcтaння вiдiгpaлa caмe Рociя. Cкopиcтaвшиcь дoвipoю кepiвникiв пoвcтaння, pociяни зaapeштyвaли ïx i видали пoлякaм. Cпiльними зуотллями pociйcькиx i пoльcькиx вiйcьк пoвcтaння бyлo жopcтoкo пpидyшeнe, а панування Пoльщi на Пpaвoбepeжжi пoвнicтю пoнoвлeнo. Зaгaлoм у дpyгiй пoлoвинi XVII ст. — на пoчaткy XVIII ст. Рociя завдала Укpaïнi cмepтeльнoгo yдapy: знaчнo звузила ïï cyвepeнiтeт, poзкoлoлa нaвпiл i вiддaлa значну ïï частину пiд владу ^льщь Caмe тoдi У^аша, cтaвши
твденно-захщним форпостом Росп, вперше виступила у незавиднш ролi плацдарму военних дш Росшсько' iмперськоi держави, яка завжди воювала за сво', а не за укра'нсью iнтереси.
1мперська пол^ика Росп в Укра'ш мала катастрофiчнi наслiдки — народжена в нацюнально-визвольнш боротьбi укра'нського народу Укра'нська Козацька держава пере стала юнувати. Одшею з причин цього стала втрата державницьких iдеалiв насамперед керiвною верхiвкою Укра'ни, яка з часом розiрвала зв'язок зi сво'м народом i поступово злилася iз загальноiмперськими елками. «Одомашнення» укра'нсько' елiти i насамперед козацько' знатi шляхом надання 'й дворянського стану та iнших привше'в стала нарiжним каменем росшсько' пол^ики в Укра'ш, яка у рiзних формах здiйснювалася впродовж багатьох стол^ь, у тому числi й в умовах колишнього СРСР.
Пюля Переяслава дипломатичш перемовини мiж Укра'ною i Московiею практично зiйшли нанiвець. Контакти переважно зводилися до використання козаюв у спшьних вiйськових акцiях та посиленого адмшютративного впливу Москви в Укра'ш. Так, узимку 1655 р. московсько-козацьке вшсько билося з польсько-турецькою армiею пiд Охматовим, у липш того ж року спiльно з донцями запорожщ сильно потривожили Кримське ханство, а в серпш московсько-козацьке вшсько здшснило успiшний похiд на Литву, включно iз захопленням Вшьно, Ковно, Гродно. Пiд час ще' вiйни московсько-козацьким вiйськом 19 вересня 1655 р. тд Городком у Галичиш було розгромлене польське вшсько.
Упм уже 28-29 червня 1659 р. укра'нським козацтвом була вщент розбита московська армада. Та в Укра'ш запанував розбрат мiж прихильниками I. Виговського та Ю. Хмельницького, чим вкотре з користю для себе скористалася Москва. I не в останню чергу це пов'язано з промосковською орiентацiею нового гетьмана Ю. Хмельницького.
Юрш (Георгш) Хмельницький, син Богдана Хмельницького, обшмав гетьманське досто'нство двiчi: спочатку протягом мюяця у липш — серпш 1657 р., до 26 серпня, коли Генеральна рада у Корсуш шдтвердила обрання гетьманом 1вана Виговського, в 1659-1663 рр., аж до зречення булави i постригу у ченщ. Людина поступлива i «стероризована московськими боярами» [7], Ю. Хмельницький мусив у 1659 р. шдтвердити московську орiентацiю, що й було вчинено в Переяслава
Хоча супротивна сторона подавала справу так, шбито йдеться лише про шдтвердження акта 1654 р., насправдi ж, за висловом М. Грушевського, «замють автентичних статей, московсью дяки пiдсунули укра'нськш сторош довiльну переробку-фальсифiкацiю». За цiею угодою гетьман ютотно обмежувався в правах: шсля обрання мусив 'хати на затвердження до царя, Укра'на позбавлялася права вести мiжнароднi зносини, ютотно зростали податки в московську казну. «Присяга», — урочиста общянка гетьмана, старшини i чернi бути вiрними царю. Сама стилiстика та дух тексту однозначно свщчать, що його було складено в кремлiвських палатах [3, с. 310-312].
«Присяга по святш непорочнш Свангельськiй заповiдi гетьмана Георпя Хмельницького» складена цiлком у вiрнопiдданському стилi: «Менi, Гетьмановi Георгш, з полковниками, сотниками i зi всякими чиновними людьми та всяких чишв людьми усього Запорозького вшська бути невiдступно навiки пiд царсько' величностi високою рукою i служити вiрно йому, великому государевi, i государевому його синовi, нашому государю, добровiрному царевичу Олексiю Олексiйовичу, вае' Велико', Мало' та Бiлоi Росп, i iхнiм наслiдникам та стояти на всякого його государевого ворога за його господарським повелшням без усяко' зради...» [5, с. 131].
«Присяга» була офщшним пiдтвердженням укра'нською стороною в особi гетьмана Ю. Хмельницького «Договiрних статей» вiд 17 жовтня 1659 р. Ю. Яковлев, вщомий укра'нський iсторик, докладно проаналiзував вiдмiнностi, якi мiстилися мiж так званими «Переяславськими угодами» i «Договiрними статтями» Ю. Хмельницького [9].
Новий змют документа проглядаеться iз самого початку: «Чтобъ Царское Величество пожаловать изволилъ» — iмперська пиха проступае з уаею повнотою. I далi на такий самий кшталт: «Царское Величество Гетмана Богдана Хмельницкаго пожаловал. », «Его Царское
Пpecвeтлoe Вeличecтвo пoжaлyeт Гeтмaнa no чину, булаву и знамя, и на Гeтмaнcтвo cвoю Гocyдapeвy жaлoвaннoю гpaмoтy дати eмy вeлитъ». I дoci нe мoжнa зpoзyмiти, як вшьна, нeзaлeжнa yкpaïнcькa влада, ycлaвлeнa чиотенними звитягами, мoглa пpийняти вiдвepтий цишзм «вoccoeдiнiтeльнoгo» пapтнepa. I пpocтo бpyтaльними виглядали cлoвa мocкoвcькoгo xaнa-цapя щoдo xpиcтиянcькoгo владики в Укpaïнi: «И ^pœoe Вeличecтвo пoжaлoвaл Mитpoпoлитy на мaeтнocти ero кoтopыми oнъ ныда влaдeeт, Cвoю Гocyдapcтвeннyю жaлoвaннyю гpaмoтy дать вeлeл». Moвляв, даю to6í тe, щo й так yжe твoe.
Щe oднy вeликy nocryn^ yкpaïнcькa cтopoнa зpoбилa 11 жoвтня 1665 p., кoли були yxвaлeнi так звaнi «Mocкoвcькi статп» — дoгoвipнi yмoви мiж мocкoвcьким ypядoм i гeтьмaнoм I. Бpюxoвeцьким. ^p^M вoeвoди oтpимaли пpaвo кepyвaти пpaктичнo у вcix вeликиx мicтax Укpaïни, а фiнaнcoвoeкoнoмiчнa cиcтeмa У^аши тдпадала пiд кoнтpoль Mocкви. Таким чинoм, пicля втpaти пoлiтичнoï У^аша пocтyпoвo oбмeжyвaлacя й у cвoïй aдмiнicтpaтивнo-тepитopiaльнiй та фiнaнcoвo-eкoнoмiчнiй caмocтiйнocтi.
Таким чинoм, пicля Руши У^аша cтaлa лeгкoю здoбиччю для cyciдiв. Нacтaв ча^ кoли Mocквa yкpaïнcькi «cпpaви» в^шувала, нe paдячиcь з Укpaïнoю aбo нaвiть нe cтaвлячи ïï дo вiдoмa взaгaлi. Яcкpaвим пpиклaдoм ^oro е pociйcькo-пoльcький дoгoвip npo «^чний м^» 1686 p. У^аша як cropo^ пepeгoвopiв з цих cтaтeй була виключeнa пoвнicтю: «За тypeцькi нeпpaвди вoлoдapi (Mocкoвcькi цapi ^анн i Пerpo), з бpaтepcькoï cвoeï любoвi дo кopoля (пoльcькoгo) i зaпpoшeння цicapя, i вeнeцiaнcькoï pecпyблiки, poзpивaють пepeмиp'я з cyлтaнoм i xaнoм кpимcьким, i вcтaнoвлюють з кopoлeм, i pecпyблiкoю (вeнeцiaнcькoю) npora нeвipниx вiчний oбopoнний i на вecь чac вiйни нacтyпaльний шюз. У нacтyпнoмy poцi pociйcькi вш^ка зoбoв'язaнi пiти пpoти кpимцiв, пoльcькi у тoй caмий чac наступати на тypкiв i бiлoгopoдcькиx тaтap. Однiй жe cтopoнi бeз iншoï нe миpитиcя...» [1, c. 229-230].
Чи да нaйocтaннiшoю cпpoбoю налагодити yкpaïнcькo-мocкoвcькi cтocyнки cтaли «Koлoмaцькi статл», у яких iдeтьcя тaкoж npo yкpaïнcькo-кpимcькi взаемини, нaйвaжливiшoю вимoгoю дo них бyлo зoбoв'язaння У^аши пocилaти у paзi пorpeби cвoï вш^ка на вiйнy з Kpимoм.
На^икт^ XVII cт. piзкo зaгocтpилacя бopoтьбa мiж дepжaвaми за панування на Чopнoмy мopi. Рociйcькa iмпepiя, впepтo нaмaгaючиcь зaчeпитиcя бoдaй-дe на ньoмy, здiйcнювaлa вiйcькoвий пoxiд oдин за oдним: у 1690 p. на Очаюв та Kизикepмeн, у 1691 p. — на Aккepмaн, у 1692 p. — знoвy на Kизикepмeн, у 1694 p. — на Очаюв та Буджак. Aлe чepeз Пepeкoп взяти Kpим да вдaлocя; тoдi Пeтpo I у 1695 p. opгaнiзoвye пoxiд на Aзoв, який знoвy зaкiнчивcя пopaзкoю. Лишe влiткy 1696 p. толя тpивaлoï oблoги ця тypeцькa фopтeця у гиpлi Дoнy була зaxoплeнa pociянaми. Так Mocквa вийшла на ^им^ш xaнcтвo фaктичнo з тилу, у зв'язку з чим yжe cтaлo лeгшe чинити тиcк на Тypeччинy.
Як вiдoмo, дepжaви «Cвящeннoï лiги» ocoбливиx пocтyпoк вiд ^pra нe дocягли: yклaдeний у 1699 p. дoгoвip npo миp мiж Aвcтpieю i Пoльщeю, з oднoгo бoкy, та Пopтoю — з дpyгoгo, фaктичнo збepiг мiж ними «cтaтyc квo». Нaтoмicть пepeмиp'я мiж Рocieю i Тypeччинoю, yклaдeнe 3 липня 1700 p. у Koнcтaнтинoпoлi, дaвaлo Pociï виpaзнi здoбyтки. Тypeччинa пocтyпaлacя на ïï кopиcть фopтeцeю Aзoв paзoм iз пpилeглими paйoнaми yзбepeжжя Aзoвcькoгo мopя; Mocквa звiльнялacя вiд пopiчнoï cплaти данини ^им^шму хану; у Koнcтaнтинoпoлi oтpимyвaв пocтiйний ociдoк пocлaнeць цapя з ^авами i пpивiлeями «iншиx дpyзiв Cяючoï Пopти». Низка пoлoжeнь тopкaлacя i peгyлювaння кpимcькo-yкpaïнcькиx cтocyнкiв. Зoкpeмa, пepeдбaчaлacя cмepтнa кapa кoзaкaм за пoxoди у миpний чac на тypeцькi та тaтapcькi тepeни; кoзaки oтpимyвaли пpaвo пoлювaти на звipa i pибaлити аж дo гиpлa Дш^а включнo; вiд Ciчi дo Чopнoгo мopя знocилиcя вci вiйcькoвi yкpiплeння, пpичoмy тi з них, яю зaxoпилa Рociя у тypкiв i тaтap (Тавань, Kизикepмeн, Нycpeт-Kepмeн, Шaгiнкepмeн), мали бути зpyйнoвaнi вщeнт. Вoднoчac мeшкaнцi кpимcькoï зeмлi, «за звичаевим пpaвoм», мали пpaвo кopиcтyвaтиcя пoцeйбiчними пpипepeкoпcькими зeмлями — бeзмитнo i нeoпoдaткoвyвaнo. Aлe caмим кoзaкaм пoвнicтю бyлo вiдмoвлeнo у пpaвax пoвнoцiннoï дoгoвipнoï cтopoни, ïм нaлeжaлo лишe викoнyвaти yмoви
Константинопольського договору, причому щодо укра'нщв ус «потсшш» слова були повнiстю вщкинуп.
Стаття II Договору передбачала: «У Дншра-рши заселенi мiстечка Тавань, i Кизикермень, i Нусрет-Кермень, i Шагшкермень хай будуть зруйнованi з такою умовою, щоб надалi нiколи на цих мюцях мiстечкам i шякому поселенню не бути; а назваш мiста з сво'ми землями, як до ще' вiйни було, знов у володшня Оттомансько' держави вщ його священно' царсько' величностi хай повернуться i в володiннi Оттомансько' держави хай залишаються» [8, с. 358-359]. Отже, Константинопольський договiр 1700 р. знову зафшсував укра'нсько-турецький союз, але цього разу — шляхом знищення вае' запорiзькоi присутностi на наших землях на користь, звюно, московсько' сторони.
Так, Укра'на вкотре стала розмшною монетою в ^ах iмперiй.
«Стаття VIII. Священнiй царськш величностi пiдкоренi i пiдданi, чи москвич^ чи козаки, чи шш^ по кордонах мусульманських, — таманських, i кримських, i iнших, i пiдданим 'х нiяких наскокiв i неприемностей хай не творить, а неспокшш i свавiльнi козаки чайками, i суднами хай не виходять на Чорне море i шкому збиткiв i шкоди хай не причиняють... » [8, с. 355-356].
Так, фактично останнш раз укра'нська сторона була згадана в московських угодах, як така, яка ще «заслуговувала» на це. Надалi Укра'на як суб'ект мiжнародних стосункiв практично повшстю випадае з поля зору Москви, але залишаеться для не' як об'ект власного користування i корисп.
Л1ТЕРАТУРА
1. Андреев А. Р. История Крыма / А. Р. Андреев. - М. : Межрегион. центр, 1997. - 335 с.
2. Верстюк В. Ф. Укра'на вщ найдавшших час1в до сьогодення / В. Ф. Верстюк, О. М. Дзюба, В. Ф. Репринцев. - К. : Наук. думка, 1995. - 688 с.
3. Грушевський М. ¡люстрована ютор1я Укра'ни / М. Грушевський. - К. : Наук. думка, 1992. - 544 с.
4. Крисаченко В. С. Укра'нознавство : хрестомапя-поабник : у 2 кн. / В. С. Крисаченко. - К. : Либщь, 1997. - Кн. 2. - 464 с.
5. Величко С. В. Лггопис : у 2 т. / С. В. Величко ; пер. з книж. давньоукр. мови, вступ. ст., комент. В. О. Шевчук; вщп. ред. О. В. Мишанич. - К. : Дншро, 1991. - Т. 1. - 371 с.
6. Наш путь. Стратегические перспективы развития России в ХХ! веке. - М. : АРКТОГЕЯ-центр, 1999. - 144 с.
7. Полонська-Василенко Н. ктор'я Укра'ни : у 2 т. / Н. Полонська-Василенко. - К. : Либщь, 1992. - Т. I. : До середини ХV!! ст. - 592 с.
8. Хрестомапя з юторп Укра'нсько' РСР. - Т. I. : З найдавшших час1в до кшця 50-х рр. ХК ст. / за ред. О. I. Гурж1я. - К. : Рад. шк., 1959. - 474 с.
9. Яковл1в А. Догов1р гетьмана Б. Хмельницького з Московським царем Олекс1ем Михайловичем 1654 р. / А. Яковл1в. - Нью-Йорк : Видав. Спшка Ю. Тищенко та А. Бшоус, 1954. - 127 с.
УКРАИНСКО-МОСКОВСКИЕ ОТНОШЕНИЯ
Крысаченко В. С.
В статье автор исследует украинско-российские договоренности 1648-1657 гг. и их последствия для Украины; анализирует Переяславское соглашение, в частности версии трактовки в исторической науке каждой нации и государства, на развитии которых отразились Освободительная война и переяславские события.
Ключевые слова: дипломатические договоренности, Переяславское соглашение, украинско-российские договоры, социально-экономический уклад украинского казацкого государства.
THE UKRAINIAN-MOSCOW RELATIONS
Krysachenko V. S.
Author analyzed The Treaty of Pereiaslav, in particular versions of its interpretation in historical science of each nation and state which were infl uenced by Liberation war and event in Pereiaslav.
Key words: diplomatic arrangements, The Treaty of Pereiaslav, Ukrainian-Russian contracts, social and economic structure of the Ukrainian Cossack state.
