CC BY
24
Zhadko, the soloist - Valentina Antoniuk, 2007). The world premiere of the first edition of the Cantata «The triptych for soprano and symphony orchestra on the lyrics by Vasyl Stus», took place in the Lysenko Hall at the National Philharmonic during the XVII-th International Festival «Music premieres of the season-2006» was performed by Valentina Antoniuk (soprano) and conducted by Volodymyr Sheiko.
The Cantata's research in the context of common factors has a direct relation to the problems of contemporary concert-chamber performances repertoire, the formation of which is interconnected with new listeners' installations. The vocal-symphony cycle, as a great form of chamber vocal music, is a kind of generalization of performing experience. The specificity of the manifestations of the recurrence, canto recitativo and narrative in this Cantata is revealed at the level of genre-stylistic complexes of the particular poetic works written by V. Stus, who predetermined the programmatic and ideological orientation of his work, as well as his special place in the V. Antonyuk's work as a composer, and in Ukrainian music.
Key words: chamber-vocal music, composer, conductor, performer, poet, vocal -symphony cycle.
УДК 316.7(=161.2)(477+438)
Р. В. Демчук
КРЕСИ: М1ФОЛОГ1ЧНА 1ДЕНТИЧН1СТЬ КУЛЬТУРНОГО ПОГРАНИЧЧЯ
У cmami на npu^aói украгно-польського пограниччя aHanÍ3yembcn феномен Kpecie як утверсальний архетип. Кресова стльтсть вiдображeна у формування субкультури пограниччя, що характеризуеться спeцифiчним етосом, тоносферою та мiфологieю. Ренесансний «сарматський» мiф, який зазнав модифтаци у Кресах, став тим ностальгiчним мiфом украгнського народу, що формував нацюнальну iдeнтичнiсть.
Клю^о^^ слова: Креси, украгно-польське пограниччя, iдeнтичнiсть, сарматський
мiф.
Колективна пам'ять безпосередньо пов'язана Í3 нащональною щентичнютю, адже спшьне минуле - це комплекс щентифшацшних знаюв, яю допомагають сво'1х вщ чужих [25, с. 51-55]. У модус темпоральносп колективна пам'ять подшяеться на комушкативну, яка виникае у контекст повсякдення людських взаемин та культурну, що транслюеться вщ поколшня до поколшня. Пам'ять тюно пов'язана Í3 щентичнютю, особливо у ситуащях, коли юнуе загроза щентичносп, тодi юторичне минуле актуалiзуеться й починае домшувати. Тому маншуляцп з пам'яттю, безумовно, виступають як маншуляцп з щентичнютю.
На вщмшу вщ численних науковщв Польщi актуальш ниш питання культури та мiфолоrii украшо-польського пограниччя майже не привертали увагу дослщниюв у шших крашах за виключенням I. Шевченко (США), М. Лескшен (Роая). В УкраЫ зазначеною темою переймалася порiвняно невелика кшькють дослiдникiв, зокрема Н. Яковенко, Р. Радишевський, О. Сухомлинов, С. Ичик, Я. Дашкевич, В. Литвинов. Ми у цьому дослщження розглядаемо щентифжацшний феномен «сарматизму» (ренесансний мiф про походження народiв вiд сарматiв з античних джерел) з позици ностальгiчного «кресового» мiфу.
Американський дослiдник А. Мегилл визначае ностальгiю як «привабливють реального чи уявного минулого - сум за ним» [12, с. 147]. Загалом дослщники схильш роздiляти пам'ять i ностальгш. Рiзниця полягае у тому, що ностальгiя орiентована у напрямку вщ суб'екта й зосереджуе увагу на реальному або уявному минулому, натомють, пам'ять орiентована у напрямку до суб'екта, й реальне або уявне минуле ii щкавить тшьки тому, що сприймаеться як важливе, навпъ конститутивне минуле для нього [8, с. 57]. Проте «ностальпя» (грец. Nóazog - повернення додому i ályog - бшь), безумовно, вщноситься до «нечiтких» понять гумаштарно'1 сфери. Першим ностальгiчним мiфом вважаеться поема «Одисея» Гомера. Отож, ностальпчний мiф може належати до мнемототв (мiсць пам'ятi). Вiдтак за П. Нора (автора термшу «мюця пам'ятi») його значення охоплюе широкий дiапазон вiд матерiального та реального об'екта до об'екта абстрактного i штелектуально сконструйованого [17, 99-108]. Це можуть бути ще'1, iмена, поди, тобто саме поняття мiсця у даному випадку втрачало зв'язок iз простором [14, с. 58]. У такш штерпретаци до мнемотопiв можна вщнести: традици, свята, документи, художш твори, мiфопоетику тощо. Тобто, об'ект набувае мнемототчного значення тодi, коли уникае забуття, оповитий серпанком спогадiв, викликае емоци (у тому чист ностальгiчнi) певно! спiльноти, вiдтворюе колорит епохи. Хоча дослщники зауважують, що коректшше позначати мiсця пам'ятi, котрi не пов'язанi iз доменом мюця як «мнемошчш символи». Мнемонiчнi символи - це суб'екти та носи шформаци про минуле яю репрезентують опорнi пункти спогадiв певного юторичного етапу, стають своерiдним маркером сощально'1/колективно'1 iдентичностi та включенi до практик комемораци [8, с. 158]. Функщонально мнемонiчнi символи можуть слугувати маркерами пам'ятГ виконувати iдентифiкацiйну та консолщуючу роль. Специфiка культурно! пам'ятi полягае у створенш й збереженнi певного набору символiв, аттракторiв, якi регулюють межi й культурно -iсторичнi спогади конкретного народу. Саме тому «украшський сарматизм» як iнтеграцiйний «ностальгiчний мiф» е, безумовно, мнемонiчним символом. Деконструкщя його сюжету зачiпае складнi питання Герархп нацюнально'1 щентифшаци.
За доби Речi Посполито! артикулюються мiфи про спГльне походження польського та украшського народiв, що набувають свое! виразносп у «сарматському» дискурсi. Це вщбуваеться на тлi глибоко! кризи конфесшно! iдентичностi, масового переходу украiнсько-бiлоруськоi шляхти в католицизм та церковно! унп Ки'1'всько'1' митрополГ! з Римом 1596 р. Однак, слщ зазначити наявнють вiдтодi етносоцiального розколу, тому що рядове населення Схщно! (рутенсько1'/роксолансько1') територи Речi Посполито! вГд якого вщмежувалася нацiональна елiта, асоцiювало свою щентичнють з православною церквою [18].
Проте наявна релЫйна колГзГя не позначилася на художнш лiтературi, де Украша та украiнцi були присутнГми вже вГд XVI ст. Ця присутнють особливо вiдчутна у два перюди - в пГзньому РенесансГ й бароко та в добу романтизму.
За дослщженням I. Шевченка у першому перГодГ активно дГяли п'ять визначних поетГв польського походження, римо-католики, що мешкали на теренах Украши -С. Кльонович, Ш. Шимонович, брати Ш. i Б. ЗиморовичГ i М. Семпа-Шажинський. ВсГ вони мали вщчуття, що у свош творчостГ описують свою рГдну «Ruski» землю, свГй «Russigenae» народ, свою «руську» столицю «Leontopolis sacra» - ЛьвГв, чи навГть ки'1'вськГ ру'1'ни з чудотворними Лаврським печерами, що ix латинським вГршами оспГвав С. Кльонович у сво'1'й «Roxolania» [26, с. 148]. 1ншГ дослГдники додають до латиномовних лГтераторГв-католикГв XVI ст. з яскраво позначеною «рутенською щентичнютю» ще й А. Чагровського, С. Пекалща, АнонГма, чия творчГсть дотепер не розглядалася у модусГ явища украшсько! культури [16, с. 307-309]. Причина не
включення цих дiячiв до вГтчизняного культурного поля полягала, насамперед, у тому, що польськi вчеш-медГевюти встигли зарахували 'х до польсько'' культури; iншою причиною став православний псевдоетшчний патрiотизм, що спонукав вважати все католицьке/латиномовне - чужим та ворожим. Однак, якщо послуговуватися критерГем щентичносп, то згаданi дiячi якраз належать до кола ствщв «РусьРутенп-Роксолани». Незважаючи на те, що зазначеш автори були католиками, пiдданими Корони Польсько', що входили до пан-европейсько'' «республши вчених», вони виокремлювали «Украшу над Дншром», любов до яко'' зводили у ранг найвищо'' доброчесностГ Деякi з них оспiвували окремi регiони, де вони народилися «Волинь войовничу, Марсову доньку», «Острозьку землю», «ПодГльський край» [16, с. 315]. Тут йдеться передовам про нащональну свiдомiсть як проекцiю певного способу буття. Нацiональна свiдомiсть можлива лише з появою юторично'' спiльноти людей - наци, що вже мало мюце на теренах Укра'ни, хоча й не у класичному варiантi.
Порiвняно маловiдомим лiтературним автором залишився поет, який писав про Украшу у XVII ст. - Ян (1ван) Домбровський, автор латиномовно'' «Camoenae Borysthenides» - «Днiпровi камени/музи» (1618 р.) Постать поета не була поцшована й укра'нським iсториками, принаймш до розвiдки Н. Яковенко [27, с. 272-277].
Знаменною й характерною ознакою ще' «киевоцентрично''» поеми е те, що описуеться iсторiя землi за власне етнiчними польськими межами, столицею яко'' був Ки'в. Спочатку кшвсью «монархи» (надано перелiк князiв вiд Кия) правили над сарматами i тримали в покорi твшчне плем'я мосxiв, нападали на Вiзантiю, сповнюючи страхом «порфiроносниx тиранiв». Згодом Ки'вську землю пiдкорили татари, шлях яким на захщ припинили поляки. До того ж часу вщносяться й першопочатки козацтва. Руськi князi повернулися до Киева, найпершим - «король руав» Данила Галицький, «правдивi нащадки Данила» - Острозькi. Проте переказана Домбровським iсторiя була iсторieю територи, а не династи, яка за хрестоматшною росiйською версieю «мшрувала» Гз столицГ у столицю з огляду на характерну Гмперську парадигму translatio imperii. До речГ у «ютори» Домбровського немае згадок аш про Володимир на КлязьмГ, аш про Суздаль, або Москву. Мосхи тут просто сусщи (vicini) русГв, чужаки Гз похмурим обличям та жорстокою вдачею [26,с. 151-152]. Головним героем «Camoenae Borysthenides» е, безаперечно, Ки'в - славетна Urbs, центр Сармати, золотоголове, укршлене мюто з трьомастами храмами. Заклавши столицю у КиевГ, руси «запанували над усГма племенами Сармати»: «per omnes Sarmatiae gentes» (v.96). Ки'в для автора - це духовний центр, славетне мюто, що об'еднало колись ус руськГ землГ Мало воно колись силу велику, коли ще монархи Кигвсью pycie ycix nid своею кормигою мали. Мова ide про князiв, як Кигв зробили столичним М^том i центром держави; коли в володтнях Борея Вт панував над выма племенами Сармати й мосxiв [3, с. 98]. Мотив Киева як центру «сарматського свГту» тдхопить 1633 р. аношмний автор панеприка Петру МогилГ до вступу на митрополичу кафедру «Евфошя веселобрямчаа» [4, с. 64].
Отож, у рамках пограничних територГальних утворень культури рГзних народГв можуть мати вщкритий характер, здатнють до дГалогу, коли вщбуваеться постшний обмш щеями та культурними текстами: «Культури стають взаемозалежними та мають спГльних митщв, якГ мають ideнтичнiсть пограниччя, свщомють локально'' приналежностГ...» [23, с. 14]. Дослщники виокремлюють субкультуру пограниччя, марковану вщповщними культурними кодами, що розумГеться як сукупнГсть норм, якГ протиставляють себе суспГльству в цшому та вГдрГзняються специфГчними звичками,
стилем буття. У польському лгтературознавст та культурологи мае мюце науковий термiн «Креси», що позначае колишне польське пограниччя на Сход1 Початково пiд термiном Креси розумшися обороннi поселення на пограниччi Подшля та Украши, де мешкали захисники земель вщ татарських набiгiв, а з часом так йменувалися прикордонш пiвденно-схiднi рубежi. Проте згодом цей термш втратив суто географiчну приналежнють, набуваючи смислово'1 полiсемантичностi у контекст рiзних епох: вiд ностальги за втраченою територiею до загубленого свгту цiнностей свiтогляду межевого типу (близью та далею Креси). У подальшому кресовiсть набувае екзотичних та мiфологiчних ознак, що робить 11 ушкальним явищем - свiтом з власною iсторiею, символiкою та неодмiнним геро1чним потенцiалом, пiдсиленим вiдчуттям «кшця Ойкумени». Система Кресiв через полiетничнiсть та полiрелiгiйность кардинально вiдрiзнялася вiд шших прикордонних територiй Польщi (зокрема твшчно -захiдних кордонiв), набуваючи своерiдного культурного синкрезису. Хоча Креси традицшно вважаються партикулярним полоноцентричним поняттям (на кшталт втраченого Раю -«аркадшно! Украши»), але на цих теренах вщбуваеться адаптацiя до постшного згткнення культур, що з часом переростае у мiжкультурний украшо-польський дiалог, коли у пiдсумку формуеться специфiчний кресовий етос [23, с. 40]. Великого значення набувають просторовi елементи кресово! «iконосфери»: кургани, дерев'янi хрести, степовi могили, вiддаленi хутори, церкви тощо. Пейзажi Кресiв виконують функцп «мiсць спшьно! пам'ятi», що е способом та засобом прочитання юторично! минувшини [23, с. 78].
Креси юнують не лише як факт юторико-геополгтичний, вони стають частиною лгтератури та мiфопоетики. Мiфологiчний простiр е символiчним культурним кодом, що репрезентуе цiннiсно-смисловi мнемонiчнi репрезентацп колективу, щншсно-наповнений пласт культурно! спадщини. Мистецький свгт цього простору важко зютавити iз реальним свiтом, проте незаперечною е 1хня спiввiднесенiсть, зокрема у мiфопоетицi, що формувала нацiональну свщомють, зокрема й спiльну, як це, примiром, засвiдчуе, пiсня що вважаеться «народною» як серед поляюв, так i украшщв «Гей, соколе!/ Hej Sokoly!» [15]:
Гей, десь там, де чорн1 води Oj, tam gdzies z nad czarnej wody
С1в на коня козак молодий. Siada па коп kozak тЪёу.
Плаче молода д1вчина, Czule zegna si$ z dziewczyщ,
1де козак з Украгни. Jeszcze czulej z икгатц.
Меду-вина наливайте. Wina, wina, wina dajcie,
Як загину - поховайте А jak итг$, pochowajcie
На далекй Украш1 ^ zielonej Ukrainie,
Коло милог дгвчини. Przy kochanej mej dziewczyme.
Зазначена пюня використана €жi Гофманом у фiльмi «Вогнем i мечем» (1999 р.) як саундтрек кохання головних героев - польського шляхтича Скшетуського та Гелени.
О. Сухомлинов розглядае Креси як пограниччя культур, що навзаем проникають та доповнюють одна одну, але центральш (коршш/фундаментальш щнносп) кожного народу, яю власне визначають його нащональну щентичнють залишаються незмшними [23, с. 34]. Отже, мае мюце парадокс «незлитного злиття», аналопчно провщному постулату християнського вчення. Згодом семантичш змiни термiну Креси виникають iз динамiзму геополiтичних перетворень та юторичного процесу (зникнення Польщi з мапи Свопи 1795 р. та й вiдновлення 1918 р). Пам'ять про польсью територи, модифiкуючись, неодноразово повертатиметься у польськш лiтературi ХХ ст. як
реакцГя на втрачеш землГ (1921 р., 1939 р.), проте скорше як ностальгГя за втраченим свГтом цГнностей, а не територГею, хоча й останнГм часом простежуються поодинокГ «реваншистськГ» тенденци. Украшсью науковцГ, як правило, вбачають у Кресах експансш анексГйного польського мислення, а не прагнення вщродити колишню кресову спГльнГсть. Негативна перцепцГя стльно'' спадщини КресГв е пост/колонГальним синдромом, що тривалий час обумовлював Хмельниччину, КолГ'вщину, Гайдамаччину, Волинську трагедГю, служив джерелом польсько -укра'нського антагошзму. Хоча загалом зрозумГло, що культурна пограничнють е Гманентною часткою щентичносп Центрально'' Свропи, де полГтичнГ кордони змшювалися значно швидше нГж культурш. РубежГ, якГ протягом столГть були дГалектичною еднГстю, розмежовувалися кордонами, залишаючи по собГ великГ простори пам'ятГ, формуючи ГдентичнГсть пограниччя. Отже, варто розглядати Креси як ушверсальний архетип, що на теренах укра'но-польського пограниччя розвинувся у «кресовий мГф», де прихована бГльшГсть як польських так i укра'нських ГдентифГкацГйних топосГв, насамперед, у контекст мужностГ, лицарства та любовГ до рГдного краю. НаразГ Креси мають бути не муром, а мютком до спГльного европейського простору.
ПравомГрно говорити про адаптацГю та еволюцш сарматсько'' мГфологеми на укра'нському грунтГ - «укра'нський сарматизм», який стае специфГчним культурно -ГдентифГкацГйним феноменом [1]. Укра'нський сарматизм, насамперед, етноконфесшний, соцГально не певно визначений, бо його носГями е як шляхтич, так i козак. Зближення «рутенського» шляхтича з козаком в умовах протистояння Степу вщбувалося на грунт суворого вГйськового побуту, лицарського сарматського етосу, православного конфесшного обряду. Вщповщно в укра'нськш мовГ термГн «шляхетний» не е вГдображенням станово'' приналежносп, а мае радше етичне спрямування. Як зазначав Ю. Павленко «В козацькому середовищГ часом навГть стиралася межа мГж голотою, шляхтою та вихщцями з аристократичних родин. Князя Дмитра Вишневецького народ оствував як щеально-типового, за його уявленнями, козака Байду» [19, с. 227].
Характеристики щеального шляхтича в польський та укра'нськш штерпретацп збГгалися, грунтуючись на единому комплексГ лицарських чеснот homo militants, незважаючи на рГзну конфесшнють. Головною вГдмГннГстю, на нашу думку, було сприйняття ВГтчизни, яку понад усе цшував та боронив справжнш сармат. Для поляка ВГтчизна - це state, держава, РГч Посполита, Корона Польська. Для укра'нця ВГтчизна -це patria, батькГвщина, емоцГйна спадщина, що так патрютично висловив С. ОрГховський «Roxolania patria est mihi», записавшись в Ляйпцигському ушверситет за етшчною приналежнГстю як Orzechoffski Russus [26, с. 144]. Таку ж саму патрютичну конотацш мае концепт «вГтчизна» у текст «ВГршГв на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича-Сагайдачного» (1622 р.), що написав ректор Ки'всько' братсько'' школи КасГян Сакович. Автор прославляе козацького ватажка за те, що той боронив «ойчизну», оберГгаючи «золотГ вольностГ», а опГкуване ним Вшсько ЗапорГзьке виступае «...ойчизш нашой суть обороною, од татар поганих i турков заслоною» [21, с. 323]. Причому поняття «ойчизна» сягае ютори княжо'' доби, чи'' вГйськовГ звитяги стосуються ВГзанти, тим самим вводячи вГтчизняних дГячГв у контекст свгтово'1' ютори:
За Олекга, росского монарха, плывали
Въ чолнах по мору и на Царъград штурмовали
Их то продки зъ росским ся монархою крестили
Владимером, и в в\р\ той статечне жили [21, с. 323].
Вживання автором гуманютичного поняття «свобода ВГтчизни», вщданють
давнiм, зокрема власним культурно-вГросповщальним традицiям вводить зазначений твГр у коло ренесансно'1 проблематики.
Вживанiсть та семантику поняття «отчизна» в украшських богословських текстах друго'1 половини XVII ст. дослщжувала О. Довга. Пщсумовуючи, авторка стверджуе, що у згадуваних текстах поняття «отчизна» поступово обростае патрютичними акцентами, а подекуди навГть стосуеться територй Гетьмансько'1 Украши. Проте для iерархiв Кшвсько! метрополй за об'ект патрютичного сентименту слугуе не так козацька полГтична «отчизна», як православна Кшвська метрополiя з й вiзантiйським родоводом. Дослiдниця припустила, що опосередкованим поштовхом для такого розвитку поняття, стала загроза перепорядкувння Московському патрiархатовi, що спонукало до збгльшення проповiдей, присвяченим кшвським святим та пщвищення частотностi таких зворотiв як «нашi Кшвсью гори», «наша Кшвська земля», «наша Руська земля» тощо [2, с. 252]. В. Полянський виокремлюе конфесшну пам'ять, в основi яко! мiстяться спогади про прийняття релМ, ii долю та культова обряди, причому цей чинник здатен до набуття прюритету [20, с. 13].
Отже, головною чеснотою вважали боротьбу за незалежнють Вiтчизни та вiру. У цьому контекстi можна стверджувати, що для московита ВГтчизна - це land, православний проспр, тому будь-яка православна земля a priori вважалася «руською», що мае належати Московськш державi як «православное всенародство», «русский мир». Як це засвщчуе К. Срусалимський на пiдставi аналiзу вiдповiдних джерел «епiтет руський позначав предмет домагань, а не реальнють» [5, с. 146]. Звщси походить росшська налаштованiсть до географГчно'1 безмежностi простору, до «збирання земель», адже Московська держава неспинно поширювалася на схщ i нiколи не мала певно визначених кордошв.
Тлумачення вшськового служiння як духовного стало визначною рисою украшського бароко, сформувавши тип воша, поеднаного з середньовiчним образом подвижника-iнока, вiдомого ще з чаав Кшвсько! Русi. Як зазначав з цього приводу А. Дж. Тойнбг «Ц первiснi козаки утворювали напiвчернецьке вiйськове братство, маючи спшьш риси з еллiнським братством во'1шв-спартГатГв та з орденом рицарГв-хрестоносщв» [24, с. 124]. Саме на цьому функцюнальному поеднаннi грунтувалося позицшвання Запорозько'1' Сiчi як вiйськово-релЫйного ордену пiд опiкою Богородицi Покрови. Обов'язкове православне вiросповiдування, поеднане з абсолютною лояльнютю до католицько'1' держави, позастановють з яскраво позначеною вшськовою шляхетною чеснотою, така подвiйнiсть була зумовлена, насамперед, бездержавнютю [10, с. 150]. Украшський «сарматський народ» - це етноконфесшна спiльнота зi спшьними iсторичними коренями, долею, мовою, територiею, яка, проте, iснувала в межах шшо! держави на порубiжжi мiж впорядкованим полiтичним простором та хаосом великого Степу. Образ украшського сармата втшився в образi «лицаря», вш не вимагав обов'язкового шляхетного походження, соцiальнi кордони етосу залишалися вщкритими для низових козакiв, бурсакiв, збщнших мiщан та хуторян тощо. Лицарський статус обгрунтовуеться тим, що здобуваеться у вшьному, проте геро'1'чному служшш, як це зазначено у вже згадуваному вiршi К. Саковича.
Отже, украшська елiта не копiювала польський сарматизм, а творчо переробила його на грунт етноконфесiоналiзму та усталених юторичних (ще давньоруських) мiфологем, трансляцй релiгiйноi спадщини, а не традицш республiканiзму, як це було у Польщ1 Як зазначав I. Ыченко: «У якомусь сенсi можна говорити про сакралiзацiю сарматського мiфа, що у сполученш iз середньовiчною лггописною моделлю етногенезу творить iдею вибраносп «слов'янського народу» або й навгть «шляхетського» (рицарського) народу як чинника тяглосп ГсторГ! та пiдстави для особливо'1 мГсГ! Речi
Посполито! як схiдного пщмурку християнства. Спокусливiсть тако! моделi юторичного процесу полягала в !! цшсносп й органiчному засвоeнi авторитетно! Несторово! картини русько! минувшин в контекст служiннi сарматiв-слов'ян наверненiй до европейськш цившзацп» [7, с. 83]. Ймовiрно, тодi ж у етшчнш свiдомостi була сформована мiфологема «Укра!на - захисниця Свропи», що надавало присмаку жертовносп нацiональному характеровi.
Загалом пошуки iдентичностi були визначенi вшнами Богдана Хмельницького, вiддаленi наслiдки яких розмежували ушатську i православну Русь/Роксоланш державним кордоном. Хмельницький та його оточення протягом перших роюв вшни трансформували мотивацiю козацького повстання вщ суто свгтсько! - захисту корпоративних прав i «вольностей» до релшйно!, яка створювала можливiсть для лептимацй спротиву законнiй владi Речi Посполито!. Освячення опозицп православною церквою надало перебшу повстання забарвлення «релшшно! вшни» (що було характерним для ранньомодерно! Свропи), пщ гаслами яко! формувалася щея тотожностi «русько!» та «православно!» щентичностей, тим самим знiмалася дратвлива ситуацiя конфесiйного розподiлу «русi». Поступова козацька «вшськова демократiя» поступалася мюцем авторитарнiй владi гетьмана. Проте подiбна влада вважалася не зовсiм лептимною, здобутою «през шаблю», тому потребувала сакралiзацi! [28, с. 236-273]. Звщси в'!зд Богдана у груднi 1648 р. до «шляхетно!» столицi Киева («козацькою столицею був Чигирин) ^зь Золотi ворота, трiумфальним шляхом стародавшх князiв й урочиста зустрiч його ^ром Софй Ки!всько! як нового Мойсея, що вивiв свiй народ з «лядсько! неволi». Проте штереси козацтва та церкви лише силою обставин ствпали на певний вщтинок часу, що засвiдчив подальший конфлшт Богдана Хмельницького та митрополита Сильвестра Косова. Укра!нська православна церква у лош Константинопольського патрiархату непохитно трималася нацiонально-патрiотичного спрямування Петра Могили, вважаючи Ки!в «другим Срусалимом» та «росьюм Сiоном» [4, с. 63], i так i не присягнула на вiрнiсть московському царю. Митрополит програв у протистоянш, а гетьман задля визнання законносп полiтично! влади перебрав на себе патронат над православною церквою на кшталт схщних правшешв. Безумовно, угоду Гетьманщини з Московiею вiд 1654 р. кожна зi сторiн iнтерпретувала на власний розсуд: Б. Хмельницький вбачав у нш звичайну «посполиту» практику патронату й взаемних зобов'язань, а цар - «збирання земель» пщ власний скiпетр. Проте тсля завершення антипольського повстання, що потребувало всенародно! конфесшно! консолiдацГi, козацтво повернулося до усталеного вшськового самоусвщомлення, до звичних та комфортних сарматських мiфологем. Виразним маркером цiе! позицп стала Гадяцька угода мiж Рiччю Посполитою та Гетьманщиною, iнiцiйована гетьманом 1ваном Виговським та пiдписана королем 1оаном Казимиром у 1659 р. [28, с. 176]. За !! умовами Укра!на як незалежна держава пщ назвою «Велике князiвство Руське» входила до федеративного устрою Речi Посполито! на рiвних засадах з Польщею та Литвою. Проголошувався принцип вiротерпимостi: в правах урiвнювалися католики i православнi, унiатська церква збершалася в наявних територiальних межах без права поширення на землi Руського князiвства. Отже, Рiч Посполита офщшно набувала тричастинно! структури [26, с. 140]. За козацькою старшиною, яка мала щорiчно поповнюватися гщними козаками за поданням гетьмана, визнавався шляхетний статус, Законодавча влада повинна була здшснюватися делегатами з уах земель Русi - ки!вського, брацлавського, чершпвського воеводств. Нажаль цей державний сценарш так i залишився не реалiзованим у iсторичнiй перспективi - Роая розпочала вiйну. У пщсумку Росiя i Польща уклали - Андруавське перемир'я 1687 р. Лiвобережна Укра!на перейшла пiд
контроль Роси (новий кордон проходив по р. Дншро). «Тимчасово», на два роки Росп було передано Кшв, але як виявилося - назавжди, згiдно Вiчному миру 1686 р.
Украшське козацтво остаточно втратило свiй полiтичний вплив разом iз «сарматською» звитягою наприкiнцi XVIII ст. Проте слщ зазначити, що пiсля повстання Б. Хмельницького у «козацьких лiтописах» С Величка та Г. Граб'янки сарматська щея уже була перекомпонована на «хозарську легенду», що закршлювала за козацтвом функци полiтичного народу-захисника «^оза^ко-русь^ батькiвщини» (адже сармати мали боронити i Польщу) та откувача «посполитого люду» [11]. Така модель складае ютотний компонент пiзньобароковоi «Iсторiй русiв». Пiдстава мiфологiчних уявлень, ймовiрно, захована у арабомовних джерелах, що мютять у собi легенду про кревних братiв Хозара та Руса [9]. Отже на теренах Украши «сарматський мiф» трансформувався у «хозарський», що можна вважати етапами розвитку нацюнального «козацького» мiфу.
Росiйська iмперiя сприймала, щоправда з осудом, «сарматський статус» украшських во'1шв. Примiром, придворний росiйський поет В. Жуковський у вiршi «Певец во стане русских воинов» (1812 р.) звертався до короля Швеци Карла Х11 такими словами:
Беги! И стыд и страх сокрой
В лесу с твоим сарматом;
Отчизны враг сопутник твой;
Злодей владыке братом. [6, с. 150].
Очевидно, що супутник Карла, «злодш-ворог-сармат» - це славетний гетьман 1ван Мазепа, меценат, впорядковувач украшських земель та виборювач украiнськоi дол1 Мiф про «зрадника-Мазепу» активно формувався в Роси, зокрема через поему О. Пушкша «Полтава» (1828 р.). Реально саме Полтавська битва (1709 р.) стала з одного боку каталiзатором розбудови iмперськоi/росiйськоi державносп, з шшого -незворотносп втрати украiнськоi державносп у межах Росшсько! iмперii.
Отже, «барочна» епоха в Укршш була, з одного боку, часом кризи щентичносп, а з шшого - часом пошуку п нових форм. Унiатська церква Правобережноi Украши (згодом iменована греко-католицькою) змогла стати заслоном на шляху латишзаци, полошзацп й розмивання «рутенськоi» iдентичностi, особливо пiсля позбавлення державносп самоi Польщi. Подальше формування щентичносп на пщросшському Лiвобережжi вiдбувалося в новому юторико-культурному контекстi, проте у рiчищi «малоросiйськоi» парадигми, мiфiв про «кшвську спадщину» та «кревне братерство» вiд бiблiйних часiв (через онука Ноя Мешеха-Мосоха-Москву), придуманих самими ж украшськими ^риками-ем^рантами, що здшснювали у власних iнтересах «цивiлiзаторську мiсiю» на росiйських теренах. Спочатку закрите московське суспшьство неохоче вiрило верси «черкаських» наставникiв, проте згодом вона закршилася завдяки rрунтовнiй розробцi аношмним автором ки'1вського «Синопсису» (1674 р.) - вихщцем з лав печерських ченщв. У Росй «Синопсис» твтора столiття використовувався як пiдручник з ютори й вважався в освiчених московських колах достовiрним джерелом, користуючись пщтримкою М. Ломоносова [13]. Ця iсторична мiфологiя, адаптована та посилена Росшською iсторiографiею (В. Татищевим, Н. Кармазшим), надовго прив'язала Украiну до Роси, хоча ментальна окремшнють украшщв вiдчувалася ще довго пiсля того як 1хш землi були поневолеш Росiйською iмперiею.
У 1800 р. вперше вийшли друком «Секретш спомини про Росш» француза Ш-Ф. Масона, який служив у росшському вшську й був наближений до царського двору: «Козаки не мають шчого спiльного з росiянами, хiба що грецьку релЫю й
3ÍncyTy мову. 1хш звича'', навпаки, cnoci6 життя, 1ж1, вiйни - цiлком вiдмiннi, коли не брати пщ увагу загальних схожостей, яю завжди iснyють мiж межуючими народами, наближеними до себе вузлами релЫйними i полiтичними. Козаки е далеко гарнiшi, вищi, активнiшi, зручшш^ вигадливiшi й особливо далеко чеснiшi за росiян, менше звикли до рабства. Вони щир^ вiдважнi й говорять смшивше... Козаки, це номади, чабани, войовники...». [22, с. 175]. «Номадизм» украшщв, засвiдчений автором на рyбежi XVIII-XIX ст., безумовно, був комеморативною алюзiею «сарматизму» вшьно'' «козацько'' наци», вщомо' iноземцям ще з XV ст. Адже ностальгiя як чинник i мехашзм моделювання щентичносп, актyалiзyючи проблему прiоритетних вартостей, е одночасно втечею в iдеалiзоване минуле та проектом очшуваного майбутнього.
Список використано1 л1тератури
1. Демчук Р. В. Укра'нський «сарматизм» як алгоритм оргашзацп спiльноти / Р. В. Демчук // Магiстерiyм. Кyльтyрологiя. - 2011. - Вип. 42. - С. 33-40 ; Demchuk R. V. Ukrainskyi «sarmatyzm» yak alhorytm orhanizatsii spilnoty / R. V. Demchuk // Mahisterium. Kulturolohiia. - 2011. - Vyp. 42. - S. 33-40.
2. Довга Л. Система цшностей в украшськш кyльтyрi XVI ст. (на прикладi теоретично'' спадщини Iнокентiя Гiзеля) / Л. Довга. - Ки'в-ЛьвГв : Свiчадо, 2012. -343 с. ; Dovha L. Systema tsinnostei v ukrainskii kulturi XVII st. (na prykladi teoretychnoi spadshchyny Inokentiia Hizelia) / L. Dovha. - Kyiv-Lviv : Svichado, 2012. - 343 s.
3. Домбровський I. Днiпровi камени / I. Домбровський; пер. з лат. В. Литвинова // Украшська поезiя XVII ст. (перша половина) : антолопя / упоряд., вступ.ст. та примiт. В. В. Яременко ; за ред. О. В. Лупш . - Кшв : Радянський письменник, 1988. - С. 94116 ; Dombrovskyi I. Dniprovi kameny / I. Dombrovskyi; per. z lat. V. Lytvynova // Ukrainska poeziia XVII st. (persha polovyna) : antolohiia / uporiad., vstup.st. ta prymit. V. V. Yaremenko ; za red. O. V. Lupii . - Kyiv : Radianskyi pysmennyk, 1988. - S. 94-116.
4. Евфошя веселобрямча // Украшська поезiя. Середина XVII ст. / упор. В. I. Крекотень, М. M. Сулима. - Кшв : Наук. думка 1991 - С. 62-65. - (Пам'ятники давньо'' украшсько'' лггератури) ; Evfoniia veselobriamcha // Ukrainska poeziia. Seredyna KhVII st. / upor. V. I. Krekoten, M. M. Sulyma. - Kyiv : Nauk. dumka 1991 - S. 62-65. -(Pamiatnyky davnoi ukrainskoi literatury)
5. Ерусалимский К. Ю. Понятия «народ», «Россия», «Русская земля» и социальные дискурсы Московской Руси конца XV-XVII в. / К. Ю. Ерусалимский // Религиозные и этнические традиции в формировании национальных идентичностей в Европе. Средние века-новое время: сб. статей / под ред. М. В. Дмитриева. - Москва : Индрик, 2008. - С. 137-169 ; Yerusalimskiy K. Yu. Ponyatiya «narod», «Rossiya», «Russkaya zemlya» i sotsialnye diskursy Moskovskoy Rusi kontsa XV-XVII v. / K. Yu. Yerusalimskiy // Religioznye i etnicheskie traditsii v formirovanii natsionalnykh identichnostey v Yevrope. Srednie veka-novoe vremya: sb. statey / pod red. M. V. Dmitrieva. - Moskva : Indrik, 2008. - S. 137-169.
6. Жуковський В. А. Певец во стане русских воинов // Жуковский В. А. Собрание сочинений в 4-х т. / В. А. Жуковський; подг. текста и примеч. М. И. Разулевича. -Москва : Художественная литература, 1959. - Т. 1. - С. 149-167 ; Zhukovskiy V. A. Pevets vo stane russkikh voinov // Zhukovskiy V. A. Sobranie sochineniy v 4-kh t. / V. A. Zhukovskiy; podg. teksta i primech. M. I. Razulevicha. - Moskva : Khudozhestvennaya literatura, 1959. - T. 1. - S. 149-167.
7. Ыченко I. Iсторiя укра'нсько' лггератури: епоха Бароко XVII-XVIII ст. : навч. поаб. / I. Ыченко. - Льв1в : Святогорець, 2011. - 568 с. ; Isichenko I. Istoriia ukrainskoi literatury: epokha Baroko XVII-XVIII st. : navch. posib. / I. Isichenko. - Lviv : Sviatohorets, 2011. - 568 s.
8. Киридон А. Гетеротопй пам'ятi : Теоретико-методологiчнi проблеми студш пам'ятi / А. Г. Киридон. - Кшв : HiKa-центр, 2016. - 320 с. ; Kyrydon A. Heterotopii pamiati : Teoretyko-metodolohichni problemy studii pamiati / A. H. Kyrydon. - Kyiv : Nika-tsentr, 2016. - 320 s.
9. Коновалова И. Г. Тюрки и славяне в этногенеалогиях средневековых арабо -персидских авторов / И. Г. Коновалова // Тюркологический сборник. 2002 : Россия и тюркский мир / ред. С. Г. Кляшторный. - Москва : Наука, 2003. - С. 282-292 ; Konovalova I. G. Tyurki i slavyane v etnogenealogiyakh srednevekovykh arabo-persidskikh avtorov / I. G. Konovalova // Tyurkologicheskiy sbornik. 2002 : Rossiya i tyurkskiy mir / red. S. G. Klyashtornyy. - Moskva : Nauka, 2003. - S. 282-292.
10. Лескинен М. В. Мифы и образы сарматизма. Истоки национальной идеологии Речи Посполитой / М. В. Лескинен. - Москва : Институт славяноведения РАН, 2002. -178 с. ; Leskinen M. V. Mify i obrazy sarmatizma. Istoki natsionalnoy ideologii Rechi Pospolitoy / M. V. Leskinen. - Moskva : Institut slavyanovedeniya RAN, 2002. - 178 s.
11. Лггопис гадяцького полковника Григорiя Грабянки / пер. i3 староукр. Р. Г. 1ванченка. - Кшв : Т-во «Знання» Украши, 1992. - 192 с. ; Litopys hadiatskoho polkovnyka Hryhoriia Hrabianky / per. iz staroukr. R. H. Ivanchenka. - Kyiv : T-vo «Znannia» Ukrainy, 1992. - 192 s.
12. Мегилл А. Историческая эпистемология / А. Мегилл; пер. М. Кукарцевой, В. Кашаева, В. Тимонина. - Москва : «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2007. - 480 с. ; Megill A. Istoricheskaya epistemologiya / A. Megill; per. M. Kukartsevoy, V. Kashaeva, V. Timonina. - Moskva : «Kanon+» ROOI «Reabilitatsiya», 2007. - 480 s..
13. Момрик А. Бiблiйна генеалопя в етногенетичних концепщях польських i украшських хрошспв / А. Момрик // Mediaevalia Ucrainica: ментальнiсть та iсторiя iдей / ред. О. Толочко. - Кшв : Критика,1998. - Т. V. - С. 111-117 ; Momryk A. Bibliina henealohiia v etnohenetychnykh kontseptsiiakh polskykh i ukrainskykh khronistiv / A. Momryk // Mediaevalia Ucrainica: mentalnist ta istoriia idei / red. O. Tolochko. - Kyiv : Krytyka,1998. - T. V. - S. 111-117.
14. Нагорна Л. Понятя «мюце памятЬ» в системi «memory studies» / Л. Нагорна // Регюнальна iсторiя Украши : збiр. наук. ст. - 2014. - Вип.8. - С. 55-74 ; Nahorna L. Poniatia «mistse pamiati» v systemi «memory studies» / L. Nahorna // Rehionalna istoriia Ukrainy : zbir. nauk. st. - 2014. - Vyp.8. - S. 55-74.
15. Наконечний Р. Тисячолгтня шсня i забута iсторiя / Р. Наконечний // Освгта регiону. - 2011. - № 4. - С. 61-67 ; Nakonechnyi R. Tysiacholitnia pisnia i zabuta istoriia / R. Nakonechnyi // Osvita rehionu. - 2011. - № 4. - S. 61-67.
16. Ичик В. М. Гумаштарш i шформацшнй ще! на Укршш (XVI - поч.ХУП ст.) / В. М. Ичик, В. Д. Литвинов, Я. М. Стратш. - Кшв : Наук. Думка, 1990. - 372 с. ; Nichyk V. M. Humanitarni i informatsiini idei na Ukraini (KhVI - poch.XVII st.) / V. M. Nichyk, V. D. Lytvynov, Ya. M. Stratii. - Kyiv : Nauk. Dumka, 1990. - 372 s.
17. Нора П. Тепершне, нащя, пам'ять / П. Нора; пер. з фр. А. Репи. - Кшв : Кто, 2014. - 272 с. ; Nora P. Teperishnie, natsiia, pamiat / P. Nora; per. z fr. A. Riepy. - Kyiv : Klio, 2014. - 272 s.
18. Орiховський Роксолан С. Лист до Яна Франциска Коммендош / С. Орiховський Роксолан // Украшська лгтература XIV-XVI ст. / гол. ред. I. О. Дзверш. - Ки!в : Наукова думка, 1998. - С. 155-156 ; Orikhovskyi Roksolan S. Lyst do Yana Frantsyska Kommendoni / S. Orikhovskyi Roksolan // Ukrainska literatura XIV-XVI st. / hol. red. I. O. Dzverin. - Kyiv : Naukova dumka, 1998. - S. 155-156.
19. Павленко Ю. В. Формування засад украшсько! ментальносп та нащонально! культури / Ю. В. Павленко. Избранное - К. Феникс, 2014. - С. 221-228 ; Pavlenko Yu.V.
Formuvannya zasad ukrayins'koyi mental'nosti ta natsional'noyi kul'tury / Yu.V Pavlenko. Yzbrannoe - K. Fenyks, 2014. - S. 221-228.
20. Полянский В. С. Историческая память в этническом самосознании народов / В. С. Полянский // Социс. - 1999. - №3. - С. 11-20 ; Polyanskiy V. S. Istoricheskaya pamyat v etnicheskom samosoznanii narodov / V. S. Polyanskiy // Sotsis. - 1999. - №3. - S. 11-20.
21. Сакович Кааян Вiршi на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного / Кааян Сакович // Украшська поезiя. Кшець XVI- початок XVII ст. / упор. В. П. Колосова, В. I. Крекотень. - Ки!в : Наукова думка, 1978. - С. 322-338. -(Пам'ятники давньо! украшсько! лгтератури) ; Sakovich Kasiyan Virshi na zhalosnyy pogreb zatsnogo rytsera Petra Konashevicha Sagaydachnogo / Kasiian Sakovych // Ukrainska poeziia. Kinets XVI- pochatok XVII st. / upor. V. P. Kolosova, V. I. Krekoten. - Kyiv : Naukova dumka, 1978. - S. 322-338. - (Pamiatnyky davnoi ukrainskoi literatury).
22. Очинський В. Чужинщ про Украшу. Вибiр з опиав подорожей по Укрш'ш та шших писань чужинщв про Украшу за десять столпъ / В. Очинський. - Ки!в : Довiра, 1992. -225 с. ; Sichynskyi V. Chuzhyntsi pro Ukrainu. Vybir z opysiv podorozhei po Ukraini ta inshykh pysan chuzhyntsiv pro Ukrainu za desiat stolit / V. Sichynskyi. - Kyiv : Dovira, 1992. -225 s.
23. Сухомлинов О. Культурш пограниччя: новий погляд на стару проблему : моногр. / О. Сухомлин. - Донецьк : Тов. «Юго-Восток, ЛТД», 2008. - 212 с. ; Sukhomlynov O. Kulturni pohranychchia: novyi pohliad na staru problemu : monohr. / O. Sukhomlyn. - Donetsk : Tov. «Iuho-Vostok, LTD», 2008. - 212 s.
24. Тойнбi А. Дж. Дослщження юторй / А. Дж. Тойнби; пер. з англ. В. Шовкуна. -Ки!в : Основи, 1995. - Т. 1. - 614 с. ; Toinbi A. Dzh. Doslidzhennia istorii / A. Dzh. Toinby; per. z anhl. V. Shovkuna. -Kyiv : Osnovy, 1995. - T. 1. - 614 s.
25. Шацька, Б. Минуле - пам'ять - мгт / Б. Шацька. - Чершвщ : Книги - XXI, 2011.- 248 с. ; Shatska, B. Mynule - pamiat - mit / B. Shatska. - Chernivtsi : Knyhy -KhKhI, 2011.- 248 s.
26. Шевченко I. Украша мiж Сходом i Заходом : нариси з юторй культури до початку XVIII столпгя / I. Шевченко; авториз. пер. з англ. М. Габилевич, наук. ред. А. Ясшовський. - Львiв : Вид. укр. католицьк. ун-ту, 2001. - 287 с. ; Shevchenko I. Ukraina mizh Skhodom i Zakhodom : narysy z istorii kultury do pochatku XVIII stolittia / I. Shevchenko; avtoryz. per. z anhl. M. Habylevych, nauk. red. A. Yasinovskyi. - Lviv : Vyd. ukr. katolytsk. un-tu, 2001. - 287 s.
27. Яковенко Н. Паралельний свгт Дослщження з юторй уявлень та щей в Укра!ш XVI - XVII ст. / Н. Яковенко - Ки!в : Критика, 2007. - 415 с. - (Серiя «Критичш студй». Вип. 1) ; Yakovenko N. Paralelnyi svit. Doslidzhennia z istorii uiavlen ta idei v Ukraini XVI - XVII st. / N. Yakovenko - Kyiv : Krytyka, 2007. - 415 s. - (Seriia «Krytychni studii». Vyp. 1).
28. Plokhy S. The Cossacks and Religion in Early Modern Ukraine / S. Plokhy. -Oxford : Oxford Univ. Press, 2001. - 401 р.
Стаття надшшла до редакцй 18.09.2017 R. Demchuk
KRESY: THE MYTHOLOGICAL IDENTITY OF THE CULTURAL BORDERLANDS
The author studies the identity of the phenomenon of «sarmatism» (the Renaissance
myth about Sarmatians' origin of people who are mentioned in ancient sources) from the position of a nostalgic myth. The nostalgic myth refers to mnemotopes - the places of memory that are connected with cultural space.
During the period of the Rzeczpospolita (The Polish-Lithuanian Commonwealth), myths about the common origins of the Polish and the Ukrainian peoples were formulated in the «Sarmatian» discourse. In the times of Baroque and Romanticism, Polish Catholic writers glorified Ukraine in their works, which regionally belonged to «Kresy Wschodnie» (the Eastern Borderlands).
Cultures of different peoples, that have approximately the same level of development, can have the ability of the open dialogue, the constant exchange of ideas and cultural texts inside of border territorial and (not only) state formations. The researchers accentuate the polyethnic and polyreligious subculture of Ukrainian-Polish borderlands.
This standpoint is the most clearly represented in the Latin poem «Camoenae Borysthenides» (1618) by Jan Dombrovsky. In this Kyiv-centric poem, Kyiv is described as the capital of Sarmatia within the historical period from the legendary Prince Kyi and to the present times.
Kresy are represented not only as a fact of historical geopolitics, they are a part of literature and mythophothetics. Landscapes of the Eastern Borderlands perform the functions of «places of common memory» and can discover the historical past. Consequently, Kresy should be considered as a universal archetype that has been developed into a «myth of Kresy» on the territory of the borderlands. That is why there is a large number of hidden Polish and Ukrainian identification toposes, primarily in the context of courage, chivalry and love for the Native Land. The Ukrainian «sarmatian people» are an ethnoconfessional community with the common historical origin, destiny, language, territory, which, however, existed on the borders of another state between the orderly political space and the chaos of the Great Steppe.
The image of the Ukrainian Sarmatian was embodied in the form of a «knight». It did not demand a compulsory noble origin. The Ukrainian Sarmatian had to serve heroically on the defence of the fatherland from external enemies. After the co-opting to the Russian Empire, the «Sarmatian myth» was transformed into a «Khazar myth», which can be considered as a stage of development of the national «Cossack myth». Nowadays, the Ukrainian-Polish border (Kresy) should not be a barrier, but a bridge to a common European space.
Key words: identity, Kresy, Sarmatian myth, Ukrainian-Polish borderland.
УДК 14(430)"18"Дшьтей
А. С. Дорога
ТЕОР1Я ПЕРЕЖИВАННЯ В1ЛЬГЕЛЬМА Д1ЛЬТЕЯ В КОНТЕКСТЕ МЕТОДОЛОГП ГУМАН1ТАРНОГО ЗНАНИЯ
Представлено розвиток досл1дницько1 боротьби тмецького вченого за звшьнення гумантарного знання eid впливу природничо-наукових метод1в, розглянуто суперечност1 Дшьтеевог методологи гумантарних наук. У статтi висвтлюеться вплив видатного тмецького фыософа i вченого В. Дшьтея на розвиток фшософсько'г i науковог думки. Основну увагу зосереджено на методологiчнiй ролi категорт «життя», «переживання» у самобутнт концепци вторичного тзнання В. Дшьтея.
