CC BY
6
АктуальН проблеми сучасно! медицины
УДК 616.62-006.6-077.17 Федевич В. С.
ГЕНОТИПИ ГЕН1В VEGF, TNF-A ТА TNF-B У ХВОРИХ НА РАК СЕЧОВОГО М1ХУРА У СТАД11 T2NoMo ТА IX ЗВ'ЯЗОК 13 СТУПЕНЕМ НЕОПЛАЗ11 ПУХЛИНИ
Львiвський нацiональний медичний унiверситет iм. Данила Галицького
Метою роботи було визначити полiморфiзм генотипе генв VEGF, TNF-a та TNF-в у хворих на рак сечового мiхура у стади Т^0М0 та Ух зв'язок '¡з ступенем неоплазм G. У досл'дження залучено 30 хворих на рак сечового мiхура у стади Т^0М0. 1з 30 хворих було 20 чоловтв та 10 жiнок. Вк чолов-к'т складав 50,3±6,1 жнок - 59,3±5,0 рок'т. 50 здорових оаб склало контрольну групу, гендернi особ-ливост! та вк в'дпов'дав показникам хворих на рак сечового м'кура. Ступнь неоплазм G1 у хворих '¡з раком сечового мiхура у стади T2N0M0 виявлено у 3 (10%) хворих, ступнь G2 - у 21 (70%) пацieнтiв, ступнь G3 - у 6 (20%) пацieнтiв. Сп'тв'дношення генотипв GG/GC/CC гену VEGF у хворих на рак сечового м'/хура у стади Т2^М0 становить 53,3%/26,7%/20%, у здорових вдповдно 43,3%/46,7%/10%. Спввдношення генотипв GG/GA/AA гену Т^-а у хворих на рак сечового мхура у стади Т2^М0 склало 53,3%/46,7%/0%, у контрольнй груп (здоров) - вдповдно 48%/50%/2%. Сп/'в-в'дношення генотипв ТТ/ТС/СС гену TNF-в у хворих на рак сечового мiхура у стади Т2 склало 10%/53,3%/36,7%, у контрольнй груп - в'дпов'дно 13,3%/50%/36,7%.
Ключов1 слова: карцинома, сечовий м1хур, генотип, фактор росту, фактор некрозу, пол1морф1зм, диференц1ац1я. Робота виконана вiдповiдно до плану наукових робiт Львiвського нацонального медичного унiеерситету iм. Данила Галиць-кого i е фрагментом НДР «Розробка та удосконалення ефективнот дiагностичних i лкувальних методiе онкоурологiчних захворювань», № держ. реестрацп 0113и004542.
Вступ
На даний момент, накопичено безлiч даних, що пщтверджують участь факторiв росту, зок-рема, VEGF (фактор росту ендотелш судин) i TNF (фактор некрозу пухлини), вщповщальних за мтогенну активнють кл^ин, у розвитку та про-гресуванн злоякюних новоутворень i, отже, е перспективними мшенями при використанн тар-гетно'Г терапи [1 ;3;4].
VEGF, який представляе собою гткопротеш, е одним з найважливших стимуляторiв анпоге-незу в рiзноманiтних за характеристиками здорових i уражених раком тканинах. Сво''' функци VEGF виконуе через тирозин-кшазний рецептор, розташований в мембран ендотелiальних шти-нах [5].
Одним з основних факторiв виживання i по-ширення пухлинних штин е анпогенез. Ключову роль у формуванн ново'' судинно' мережi при розвитку пухлини грае амейство ендотелiальних факторiв росту судин - VEGF. Поява нових судин сприяе прогресуванню захворювання, збн льшуючи темпи росту пухлини та IT здатнють до метастазування. Оцшка анпогенезу пухлини е важливою для прогнозування переб^у хвороби i призначення хiмiотерапil при багатьох злоякюних пухлинах [6].
Фактор некрозу пухлини - альфа (TNFa) був щентифкований у сироватц кровi мишей. Як ендогенний тумороцидний агент, вш продукуеть-ся активованими шд дiею ендотоксиномононук-леарними макрофагами. Його характерна особ-ливiсть - висока селективна токсичнють по вщ-ношеннi до пухлинних клiтин [2]. Тумороцидний фактор не мае видово''' специфiчностi i не мае пошкоджуючо''' ди на здоровi клiтини.
TNF-a та TNF-ß - два близьких (подiбних) бт-ки (гомологiчними е приблизно 30% амшокисло-тних залишюв), що проявляють подiбну актив-
нють до запальноТ реакци, iMyHHMx та пухлинних процеав. TNF-ß або лiмфотоксин був виявлений у лiмфатичних вузлах iмунiзованих щурiв. Дже-релом TNF-a е активований макрофаг, TNF-ß -активована Т-кл^ина. Через однаковi специфiчнi рецептори TNF клп~инноТ поверхнi обидва фак-тори викликають лiзис кл^ин лiмфоми, некроз саркоми шдукованоТ метилхолантреномом, ак-тивують полiморфно-ядернi лiмфоцити, проявляють противiрусну активнiсть.
В лiтературi ми не знайшли iнформацiю про значення генотишв генiв VEGF, TNF-a та TNF-ß у дiагностицi та прогнозi перебiгу неопластичного процесу у хворих на рак сечового мiхура (РСМ) у стади Т1, що i стало предметом даного дослщження.
Мета дослiдження
Визначити полiморфiзм генотипiв генiв VEGF, TNF-a та TNF-ß у хворих на РСМ у стади T2N0M0 та Тх зв'язок iз ступенем неоплази G.
Завдання дослщження
1. Виявити рiзницю у стввщношенш генотипiв гешв VEGF, TNF-a та TNF-ß у хворих на РСМ у стади T2N0M0 та здорових оаб (контрольна гру-па)
2. Дослщити зв'язок генотип генiв VEGF, TNF-a та TNF-ß iз ступенем неоплазiТ G у хворих на РСМ у стади T2N0M0 .
Матерiали та методи дослiдження
У дослiдження залучено 30 хворих на РСМ у стади T2N0M0. 1з 30 хворих було 20 чоловшв та 10 жшок. Вiк чоловiкiв складав 50,3±6,1 жшок -59,3±5,0 рокiв. 50 здорових оаб склало контрольну групу, тендеры особливост та вiк вщповн дав показникам хворих на РСМ.
Праймери для амплiфiкацiТ VEGF взят з роботи Lee et al., умови полiмеразно-ланцюговоТ
реакцм пщбиралися експериментально. Для ви-значення G+405C полiморфiзму амплiфiкованi фрагменти довжиною 273 п.н. пiддавали рестри-кцiйному розщепленню ендонуклеазою BsmFI. Продукти рестрикцм фракцiонували в 2,2% ага-розному гелi з бромистим ети^ем i вiзуалiзували в УФ-свiтлi. Генотипи VEGF щентифкували за довжиною отриманих у ходi рестрикцм фрагмен-^в: GG, GC, CC.
Патоморфологiчне дослщження проводилось на свiтлооптичному мiкроскопi «PrimaStar», пре-
Таблиця 2 демонструе, що з 30 хворих на РСМ у стадм T2N0M0 генотип GG гену VEGF ви-явлено у 16 (53,3%), генотип GC - у 8 (26,7%) па^етчв та СС - у 6 (20%), вщповщно у контрольна груш - 42%%, 28% та 6%.
Як бачимо, у генотипах VEGF у хворих на РСМ у стадп T2N0M0 спостер^аеться достовiрне збтьшення показника генотипу GG - 53,3%, в той час як у контрольнш груш - 43,3%, показник генотипу GC збтьшуеться з 26,7% проти 46,7% у контрольнш груш, зростае i показник генотипу СС до 20% проти 10% в контрольнш груш.
Якщо проаналiзувати дат про зв'язок неоплазм G iз генотипами GG, GC, CC гену VEGF у хворих на РСМ у стадп T2N0M0, то можна конста-тувати, що при неоплазм G1 у вах 3 па^етчв (10%) виявили генотип СС гену VEGF; при неоплазм G2 у 13 (43,3%) хворих виявляли генотип GG, у 8 (26,7%) - генотип GC; при неоплазм G3 у 3 (10%) па^етчв виявили генотип GC та ще в 3 (10%) - генотип GG.
В табл. 3 представлено дан про розподт генотишв GG, GA, AA гену TNF-a. у хворих на РСМ у стадм Т2.
Як бачимо, iз отриманих даних генотипи гену TNF-a представлен наступним числом: у 16 iз 30 хворих виявлено генотип GG, що дорiвнюе 53,3%, генотип GA виявлений у 14 хворих, що становить 46,7%.
Поширенють генотипу GG гену TNF-a у хворих
парати фарбувались гематоксилш-еозином, пе-реглядались при збтьшеннях 100 та 400 разiв.
Результати та 1х обговорення
Як представлено в табл. 1, найчаспше у хворих iз раком сечового мiхура у стадм T2N0M0 виявлено ступшь неоплазм G2 - в 21 iз 30 па^ен-^в, що склало 70%. На другому мюц по частой виявляли неоплазш G3 у 6 па^етчв, що становить 20%, неоплазш G1 виявлена в 3 хворих, що склало 10%.
Таблиця 1
Розподл хворих на РСМ у стадп T2N0M0 за ступенем неоплазп G
Таблиця 2
Розподл генотипiв гену VEGF у хворих на РСМ у стадп T2N0M0
на РМС досягла 53,3% проти 48% - у па^етчв контрольно! групи, генотип GA був виявлений у 14 (46,7%) па^етчв з РСМ, в той час як у здорових цей показник був збтьшений до 25 (50%); генотип АА був виявлений у 2% контрольно! групи.
Таким чином, сшввщношення генотишв GG/GA/AA гену TNF-a у хворих на РСМ склало 53,3%/46,7%/0%, у контрольнш груш (здоров^ -вщповщно 48%/50%/2%.
Якщо проаналiзувати дан табл. 3 вщносно зв'язку ступеню неоплазм G та генотишв GG/GA/AA гену TNF-a у хворих на РСМ у стадм T2N0M0, то можна зазначити, що ступшь G1 в цш груш хворих був пов'язаний iз генотипами GA у 3 (10%) па^етчв, шших генотишв TNF-a не було виявлено; ступшь неоплазм G2 найчаспше пов'язана з генотипом GG гену TNF-a - у 13 хво-рих, що склало 43,3% та GA - у 8 па^етчв, вщповщно 26,7%; при ступен неоплазм G3 у 3 (10%) па^ешчв був виявлений GG i ще у 3 (10%) - генотип GA. Генотип АА гену TNF-a не виявили у жодного хворого на РСМ у стадм T2N0M0.
У табл. 4 представлено дат по розповсю-дженосп генотишв ТТ, ТС, СС гену TNF-p.
Таблиця 4 демонструе, що з 30 хворих на РСМ у стадм T2N0M0 генотип ТТ гену TNF-p виявлено у 3 (10%), генотип ТС - у 16 (53,3%) пацн ен^в та СС - у 6 (20%), у контрольнш груш вщповщно - 13,3%, 50% та 36,7%.
G1 G2 G3
абс. % абс. % абс. %
Основна група (n=30) 3 10 21 70 6 20
Групи Генотипи
GG GC CC
абс. % абс. % абс %
Т2 G1 (n=3) - - - - 3 10
Т2 G2 (n=21) 13 43,3 8 26,7
Т2 G3 (n=6) 3 10 3 10
Основна група (n=30) 16 53,3 8 26,7 6 20
Контрольна група (n=30) 13 43,3 14 46,7 3 10
АктуальН проблеми сучасно!' медицины
Таблиця 3
Розподл аенотип:в гену TNF-a у хворих на РСМ у стадп T2N0M0
Групи Генотипи
GG GA AA
абс. % абс. % абс %
Т2 G1 (n=3) - - 3 10 - -
Т2 G2 (n=21) 13 43,3 8 26,7 - -
Т2 G3 (n=6) 3 10 3 10 - -
Основна група (n=30) 16 53,3 14 46,7
Контрольна група (n=50) 24 48 25 50 1 2
Таблиця 4
Розподл генотип:в гену TNF-ß у хворих на РСМ у стадп T2N0M0
Групи Генотипи
TT TC CC
абс. % абс. % абс %
Т2 G1 (n=3) - - 3 10 - -
Т2 G2 (n=21) 3 10 10 33,3 8 27,2
Т2 G3 (n=6) - - 3 10 3 10
Основна група (n=30) 3 10 16 53,3 11 36,7
Контрольна група (n=30) 4 13,3 15 50 11 36,7
У хворих на РСМ у стадм T2N0M0 при ступен неоплазм G1 генотип ТС виявили у 3 па^етчв, що склало 10%; при неоплазм G2 - у 3 па^енпв виявили ТТ, що склало 10%; у 10 генотип ТС, що дорiвнюe 33,3%; у 8 (27,2%) виявили генотип СС. При ступен неоплазм G3 у хворих на РСМ у стадм T2N0M0 генотип ТС гену TNF-ß виявили у 3 па^енпв, що склало 10% та генотип СС також у 3 хворих (10%).
Висновки
1. Сшввщношення генотишв GG/GC/CC гену VEGF у хворих на РСМ у стадм T2N0M0 становить 53,3%/26,7%/20%, у здорових вщповщно 43,3%/46,7%/10%.
2. Сшввщношення генотишв GG/GA/AA гену TNF-a у хворих на РСМ у стадм T2N0M0 склало 53,3%/46,7%/0%, у контрольнш груш (здоров^ -вщповщно 48%/50%/2%.
3. Сшввщношення генотишв ТТ/ТС/СС гену TNF-ß у хворих на РСМ у стадм Т2 склало 10%/53,3%/36,7%, у контрольнш груш - вщповщно 13,3%/50%/36,7%.
4. Найчаспше у хворих iз раком сечового Mi-хура у стадм T2N0M0 виявлено ступшь неоплазм G2 в 21 iз 30 па^ен^в, що склало 70%. На другому мюц по частой виявляли неоплазш G3 у 6
Реферат
ГЕНОТИПЫ ГЕНОВ VEGF, TNF-A ТА TNF-B У БОЛЬНЫХ РАКОМ МОЧЕВОГО ПУЗЫРЯ В СТАДИИ T2N0M0 И ИХ СВЯЗЬ СО СТЕПЕНЬЮ НЕОПЛАЗИИ ОПУХОЛИ Федевич В. С.
Ключевые слова: карцинома, мочевой пузырь, генотип, фактор роста, фактор некроза, полиморфизм, дифференциация.
Целью работы было определить полиморфизм генотипов генов VEGF, TNF-a та TNF-ß у больных с раком мочевого пузыря в стадии T2N0M0 и их связь со степенью неоплазии G. В исследование включено 30 больных с раком мочевого пузыря в стадии T2N0M0. Из 30 больных было 20 мужчин и 10 женщин. Возраст мужчин составлял 50,3±6,1 женщин - 59,3±5,0 лет. 50 здоровых лиц вошли в контрольную группу, гендерные особенности и возраст отвечали показателям больных с раком мочевого пузыря. Степень неоплазии G1 у больных с раком мочевого пузыря в стадии T2N0M0 выявлена у 3 (10%) больных, степень G2 - у 21 (70%) пациента, степень G3 - у 6 (20%) пациентов. Соотношение генотипов GG/GC/CC гену VEGF у больных с раком мочевого пузыря в стадии T2N0M0 представляет
па^етчв, що становить 20%, неоплазш G1 ви-явлена в 3 хворих, що склало 10%.
Перспективи подальших дослщжень будуть спрямован на визначення генотишв гешв VeGf, TNF-a та TNF-ß у хворих на рак сечового мiхура у стадм T3N0M0 та Тх зв'язок iз ступенем неоплазм пухлини
Лтература
1. Сайдакова Н. О. Тенденцп' прогнозу захворюваност на рак сечового мiхура серед населення УкраТни / Н. О. Сайдакова, I. О. Клименко, Ю. М. Заець // Здоровье мужчины - 2007. - № 1(20). - С.168-171.
2. Вкарчук М. В. Рецидивування поверхневого раку сечового мь хура [Електронний ресурс] / М. В. Вкарчук, Ю. В. Впрук, В. П. Котов - Режим доступу : http://uroweb.org/guideline/non-muscle-invasive-bladder-cancer/
3. Кевра М. К. Фактор некроза опухолей: изучение роли в организме / М. К. Кевра // Медицинские новости. - 1995. - № 8. - С. 322.
4. Watson C. J. Identification of polymorphism within the vascular endothelial growth factor (VEGF) gene: correlation with variationin VEGF protein production / C. J. Watson, N. J. Webb, M. J. Bottomley, P. E. Brenchley // Cytokine. - 2000. - Vol. 12. - P. 1232-1235.
5. Lee S. J. Vascular Endothelial Growth Factor Gene Polymorphisms and Risk of Primary Lung Cancer / S. J. Lee, S. Y. Lee, H. S. Jeon [et al.] // Canc. Epid. Biom. and Prev. - Vol. 14. - P. 571-575.
6. Jin Q. Vascular endothelial growth factor polymorphisms in relation to breast cancer development and prognosis / Q. Jin, K. Hemminki, K. Enquist [et al.] // Clin. CancerRes. - 2005. - Vol. 11, № 10. - P. 3647-3653.
53,3%/26,7%/20%, у здоровых соответственно - 43,3%/46,7%/10%. Соотношение генотипов GG/GA/AA гена TNF -а у больных с раком мочевого пузыря в стадии T2N0M0 составило 53,3%/46,7%/0%, в контрольной группе (здоровые) - соответственно, 48%/50%/2%. Соотношение генотипов ТТ/ТС/СС гена TNF -р у больных с раком мочевого пузыря в стадии Т2 составило 10%/53,3%/36,7%, в контрольной группе - соответственно 13,3%/50%/36,7%.
Summary
GENOTYPES OF VEGF, TNF-A AND TNF-B GENES IN PATIENTS WITH BLADDER CANCER IN T2N0M0 STAGE AND THEIR
ASSOCIATION WITH TUMOUR NEOPLASTIC GRADE
FedevychV.
Key words: bladder cancer, genotype, growth factor, necrosis factor, polymorphism, differentiation.
The aim of this study was to determine the polymorphism of genotypes of VEGF, TNF-а and TNF-p genes in patients with bladder cancer in T2N0M0 stage and their relation to the grade of neoplasia G. The test group involved 30 patients (20 men and 10 women) with bladder cancer in T2N0M0 stage. The age of men was 50.3 ± 6.1, of women - 59.3 ± 5.0 years. 50 healthy individuals made up a control group; gender characteristics and age were identical to those of the test group. The grade of neoplasia G1 in the patients with bladder cancer in the T2N0M0 stage was detected in 3 (10%) patients, G2 grade - in 21 (70%) patients, G3 grade - in 6 (20%) patients. The ratio of GG / GC / CC gene of the VEGF gene in the patients with bladder cancer in the T2N0M0 stage is 53.3% / 26.7% / 20% respectively, in healthy subjects was 43,3%/46,7%/10%, respectively. The ratio of GG / GA / AA genotypes of TNF-а gene in the patients with bladder cancer in the T2N0M0 stage was 53.3% / 46.7% / 0%, in the control group (healthy), respectively, 48%/50%/2%. The ratio of TT / TC / SS genotypes of TNF-p gene in patients with PCM in the T2 stage was 10% / 53.3% / 36.7%, in the control group, respectively, 13.3% / 50% / 36.7%.
УДК 616.36-003.826-02:616.61-036.12]-099:577.245
Хухлна О.С., Антон'в А.А., Кузьм/'нська О.Б., Антофйчук М.П., Данилишин Т.М. 1НТЕНСИВН1СТЬ ЕНДОГЕННО11НТОКСИКАЩ1, ОКСИДАТИВНОГО СТРЕСУ ТА ФАКТОР1В СИСТЕМИ АНТИОКСИДАНТНОГО ЗАХИСТУ У ХВОРИХ НА НЕАЛКОГОЛЬНИЙ СТЕАТОГЕПАТИТ ЗАЛЕЖНО В1Д ФОРМИ ХРОН1ЧНО1 ХВОРОБИ НИРОК
ВДНЗ Украши «Буковинський державний медичний уыверситет»
Мета досл/'дження: з'ясування патогенетичноТрол1 ендотоксикозу, процеав ВРОЛ, ОМБ та систем АОЗ у розвитку та механзмах взаемообтяження НАСГ, ожир1ння залежно eid форми та стада ХХН, Ух прогресування. Для реал1зац1У цеТмети обстежено 177 хворих, у тому числ1: 35 хворих на НАСГ¡з супровдним ожир1нням 1-11 ступеня (1-ша група), 36 хворих на НАСГ ¡з супровдним ожир1нням 1-11 ступеня та ХХН 1-11 стада: Хрон1чним двобчним п1елонефритом у фазi загострення (2А група), 35 хворих на НАСГ на тл1 ожир1ння 1-11 ст. ¡з ХХН Ill ст.: Хрон1чним двобчним п1елонефритом, загострення (2В група), 37 хворих на НАСГ¡з ожирнням I-II ст. та подагричною нефропатею (3 група), 34 хворих на НАСГ, що розвинувся на тл1 ожир1ння I-II ст. ¡з БГУ (4 група). Контрольну групу склали 30 практично здорових осб (ПЗО) вдповдного в1ку. В результат! досл1дження було встановлено, що за коморбдностi НАСГ ¡з ХХН I-III ст. у форм!' хрон1чного п1елонефриту зростае iнтенсивнсть ок-сидативного стресу. Неконтрольована ¡нтенсифка^я процеав вльнорадикального окиснення л1п1-д1в та бтюв у хворих на неалкогольний стеатогепатит, що розвинувся на тлi ожирiння, зумовлюе ступнь активност1 патологчного процесу у печiнцi та ступнь ендотоксикозу. За коморб1дност1 неалкогольного стеатогепатиту iз подагричною нефропатiею та за умов безсимптомноУ гiперу-рикема ступнь оксидативного стресу ¡стотно нижчий внасл1док потужних антиоксидантних вла-стивостей сечовоТ кислоти, однак ступнь ендотоксикозу переважае такий при стеатогепатитi без ураження нирок.
Ключов1 слова: неалкогольний стеатогепатит, ожиршня, хрожчна хвороба нирок, ендотоксикоз, оксидативний стрес. Дана робота е фрагментом НДР «Патогенетичнi механiзми взаемообтяження та клiнiчнi особливостi перебгу неалкого-льноТ жировоТ хвороби печнки та хронiчноi' хвороби нирок, обфунтування диферен^йованого лкування», державний реест-ра^йний номер 0111U006303.
Незважаючи на значну кшьмсть дослщжень, присвячених вивченню проблеми ендотоксикозу, активацп процеав втьнорадикального окиснення лт^в (ВрОл), окислювальноТ модифкацп бн лш (ОМБ) та стану систем антиоксидантного захисту (АОЗ) при неалкогольному стеатогепатит (НАСГ) на ™i ожиршня [1;3;6;7;8;9;10;11;12],
залишаються не до кшця з'ясованими мехашзми Тх взаемозв'язку за коморбщносп з хроычною хворобою нирок (ХХН). Оксидативний стрес (ОС), який е уыверсальним мехаызмом пошко-дження кттинних мембран, мембран органел i активуеться за умов патологи, водночас, виконуе функцш регулювання гомеостазу за фiзiологiч-
