CC BY
16
Генезис права народу на спротив The Genesis of the People's Right to Resist
Наталiя Ортинська 1 Natalia Ortynska
1 Lviv Polytechnic National University 12 Stepana Bandery Street, Lviv, 79013, Ukraine
DOI: 10.22178/pos.63-3
JEL Classification: K40
Received 25.09.2020 Accepted 28.10.2020 Published online 31.10.2020
Corresponding Author: natalius2008@ukr.net
© 2020 The Author. This article is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 License lOU
Анотащя. У статтг розглядаеться гсторична ретроспектива права народу на спротив. Аналiзуеться античнгсть як пергод зародження дослгджуваного права, що вгдкриваеться через працг вгдомих фiлософiв та мислителiв. Проаналiзовано основнi iсторичнi документи, що передбачали певнг передумови для iснування цього права. Дослгджено подГГ, що вгдбувалися в УкраТнг, що мали гсторично важливг наслгдки для права на спротив.
Ключовi слова: право на спротив; права людини; природнг права людини.
Abstract. The article considers the historical retrospective of the people's right to resist. Antiquity is analyzed as the period of origin of the studied law, which is disclosed through the works of famous philosophers and thinkers. The main historical documents that provided certain prerequisites for the existence of this right are analyzed. The events that took place in Ukraine and had historically important consequences for the right to resist are studied.
Keywords: the right to resist; human rights; natural human rights.
ВСТУП
Право на спротив e надзвичайно важливим у сьогодшшньому трансцидентному свт, що потребуе демократичности та високого забез-печення основних прав та свобод людини i реального народовладдя. Людство завжди праГнуло кращого кнування, що пщтверджу-еться тою юльюстю повстань, що вiдомi нам з вторично! ретроспективи, тим самим реаль зуючи свое право на повстання. На жаль, вла-да не завжди здатна задовольнити потреби ii народу перетворюючись на тирана, який як злюний звiр гнобить ii приводячи до природного опору. Народ е тою рушшною силою, що здатний здшснювати фундаментальш зру-шення у державотворчих процесах якщо вщ-чуе, що влада не вiдповiдаe тим щншсним критерiям, що роками викристалiзовувались у формуваннi само! держави.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛ1ДЖЕННЯ
Право на спротив (jus resistendi) мае довгу iсторiю, що бере свш початок вiд античних
чаав. Аристотель (384-322 до н.е.) хоч в зага-льному не розглядае навiть ймовiрностi подь бного бунту, однак в «Полгтищ» наводиться думка про отр, який може бути виправданим [1], звичайно право на такий спротив мали лише громадяни. За твердженнями Аристотеля людина, що володiе владою проявляе негативне ставлення до народу то сам народ починае вороже ставитись до тако' влади [2]. Аристотель, вважав, що перевороти можуть бути виявлеш в рiзних формах политичного устрою, викликати презирство до устрою з боку певних сощальних груп i клаав [1]. Аристотель розглядаючи прагнення до рiвностi та справедливости як квiтесенцiею буття, аналiзуе спротив як реакцш народу на шкщ-ливе владарювання, що породжуе повстання з метою замши влади. Тим самим демон-струючи нам довгу кторш зародження цього iнституту, що з роками набув особливого значення у подальшому розвитку людства. Марк Тулш Цицерон вважав право людей на спротив природшм, пiдкреслюючи, що немае держави де владарюе тиран, однак зауважу-
ючи, що застосування насильства до справедливого правителя е неприпустимим [3].
Китайський мислитель Мен-цзи та iншi «ста-родавш китайсью мислителi також виступа-ли проти тираны, вважали, що влада мае не тiльки прислухатись до прагнень свого народу, але i не здшснювати щодо нього несправедлива дi^^, бо в протилежному випадку у народу виникае право протидiяти такш владi аж до абсолютно! й змши» [4].
Аналiзуючи Бiблiйнi тексти можливо узага-льнено дiйти до висновкiв, що покора держа-внiй владi виправдана лише у випадку !! до-тримання Божих законiв, а у протилежному випадку люди мають право на спротив, що тим самим ыюструе християнську позицш до дослiджуваного питання.
Вщомий Богослов та фiлософ Фома Аквшсь-кий також аналiзував право на спротив як та-ке. Дослщники аналiзуючи його працi вдало зазначають, що «держава мислиться Аквша-том не тыьки як iнститут, що обмежуе необ-хiдне зло i виконуе полiцейськi функцй, а й як свого роду виховний заклад. З огляду на таке призначення влади Аквшат розрiзняе й сут-нiсть, форму i використання: встановлена Богом, влада несе людям добро. Головне за-вдання державно! влади - сприяти загально-му благу, дбати про справедливкть у справах сустльства i забезпечувати пщданим мир i безпеку. Але використання влади може бути поганим. Тому таю мiрою, якою свiтська влада порушуе закони Бога, пiдданi мають право чинити !й отр» [5].
Право на спротив розвивалось у Середньо-вiччi та викристалiзовуючись у епос Просвь тництва, коли вщбулась перша його юриди-зацiя. Право людей на отр (повстання, спротив, право на револющю) е природшм правом людини хоча i сьогоднi у правовiй доктринi немае чгткого визначення окресленого питання, однак його сутшсть залишаеться не-змiнною. Оскiльки людина яка природньо е вшьною мае право демонструвати свою не-згоду iз кнуючою владою.
Змiна загально! парадигми, що вщбулась вщ часiв античностi i до Середньовiччя демон-струеться i iншими його представниками «бiльш розширено за суб'ектним складом ви-разно суверенитет народу у своему вченш про державу й право визнавав i захищав Марсилiй Падуанський. Народ, на його думку - це дже-
рело будь-яко! влади ^ свгтсько!, i духовно'!), носiй суверенитету i верховний законода-вець» [5], що тим самим пщкреслюе значу-щiсть поняття народного суверенiтету яке поступово викристалiзовувалось.
Право на спротив середньовiчнi мислителi вбачали як крайнш захiд, що повинен бути щлковито оправданий. Тако! позицй дотри-мувався i Гуго Гроцiй зазначаючи, що якщо дй влади загрожують життю (жорстокою пове-дiнкою правителя) всьому народу, то спротив е оправданий [6]. Позищя Гуго Грощя знайш-ла свое вiдображення i в подальшому форму-ваннi цього природнього права як мiрою са-мозахисту народу вiд тиранiчних дiй правителя. Слщ пiдкреслити, що мислитель придь ляв увагу пропорцiйностi такому спротиву до дш само! влади, що не могло виявлятися у помсть а лише як форма самозахисту народу.
Варфоломйвська нiч 1572 року стала значу-щою подiею для права на спротив, осюльки пiсля не! «в середовищi гугено^в з'явилися твори монархомахiв (тираноборцiв). Вони за-суджували тиранiю короля з позицш феодально! аристократй. Вимагали обмежити вла-ду короля, надати право народовi змiщати i вибирати монархiв» [7]. В !хшх творах опису-вались визнання народу на спротив якщо правитель мае неоправдане ставлення до народу стаючи тим самим його ворогом. Значу-щою подiею для права на спротив стала Велика Французька револющя 1789-1799, що також набула вторичного формування на спротив проти неналежно! (тирашчно!) влади, що гнобила народ, а !! методи та засоби були неоправдан^
Джон Локк незважаючи на помiрний стиль сво!х робiт i безлiч застережень, також вва-жав, що люди мають право не тыьки позбу-тися вiд тиранй i гноблення, але навiть не до-пустити !х. Вiн заявляв про те, що народ зав-жди мае право вiдновити свою природну первкну свободу i заснувати нову владу для забезпечення власно! безпеки, якщо законо-давчий орган або глава виконавчо! влади спробують захопити абсолютну владу [8].
Отже, можливо дшти до висновку, що право на спротив було повнощнно сформовано у Середньовiччi на ™ кторичних подш, що сколихнули свiт та стали прикладами спро-тиву народу проти гноблення влади, що дали сво! результати, а також пращ таких визнач-них особистостей як Жан-Жак Руссо, Хуана де
MapiaHa, Фома Аквшського, Дж. Локка, Гуго Грощя та iH. внесли особливий внесок в фор-мування цього права.
Декларащя незалежносп США стала одним i3 нaйвaжливiших юpидизaцiй права на спротив, а слова Томаса Джеферсона, що право на спротив е не просто правом, a i обов'язком громадян закарбувалися у всесвГтню кторш формуванням цього шституту.
Вважаеться, що термш «громадянська непокора» була запроваджена Генpi Девiд Торо, який ужив його у нaзвi свое'' стaттi, що була присвячена його позицп щодо несплати по-дaткiв як певному протесту. Тим самим де-монструючи, що люди повинш чинити опip влaдi навГть порушуючи закон [9].
Цiллю i результатом реалГзацп права на спротив можуть бути змiни публГчно'' влади, при-пинення зловживання повноваженнями i по-рушенням права людини з сторони ïï пред-стaвникiв, повернення до демократичного правового режиму або змМ конституцшного устрою, що направлений на створення право-во'' держави, а також в окремих випадках в сукупност з правом на самовизначення та досягнення незалежносп [10].
Отже, право на спротив мае довгу кторш свого зародження, формування та станов-лення, що пщкршлено низкою революцш, що увшшли в свГтову кторш як боротьба народу з тирашчною владою. Величезна кiлькiсть нaуковцiв, юриспв та богословiв закарбували це право у сво'х працях, що тим самим пщ-тримували Где'' опору серед громадськостГ В пеpiод античносп та у сеpедньовiччi просте-жуеться pелiгiйний компонент у пpaвi на спротив, тобто ставлення правителя не за Божими законами було приводом для опору (повстання), що вважалося виправданим i в очах Бога, осюльки люди рятували себе вГд постшного гноблення та тиранп, що мала мь сце у дослщжуваному перюдь Право людини на спротив е природним правом, що е невщ-чужуваним та в загальному не потребуе свого нормативного закршлення, осюльки е при-родною реакщею людей на зневажливе та згубне (шюдливе) ставлення до них, а 'хня pеaкцiя е (самообороною), що природньо к-нуе у людини. Звичайно меж ще' стaттi недо-статньо, щоб повнiстю та всеохоплююче про-aнaлiзувaти величезну кiлькiсть подш, що мали мiсце у свгговш iстоpГï та стали справж-шм надбанням людства у фоpмувaннi права
на спротив як невщ'емного, природного права людини.
Слщ пiдкpеслити, що дослщники ще' тематики зауважують, що саме людина, а не виклю-чно громадянин (не потрГ6ний стшкий поль тико-правовий зв'язок Гз конкретною державою) е суб'ектом цього права, коли вс полГ-тико-правовГ Гнструменти захисту прав i свобод вже вичерпаш, а влада перестае звГтувати перед народом та не несе вщповщальносп за сво'' дГ' та не виступае гарантом, саме тодГ суб'екти спротиву матимуть пГдстави для реалГзацп свого права на спротив. Авторка на-голошуе, що полГтичний протест може мати форми (ненасильницького та насильницько-го) протесту спрямований такий отр на дер-жавну владу, що дГе неправомГрно, порушуе норми права [11] та е нелегГтимною (неви-знання народом виборГв).
Форми реалГзацп прав на спротив можуть бути активы (акцп протесту, митинги, блоку-вання дорГг, установ) та пасивш (вГдмова суб'ектГв вГд вчинення дш) [10]. До пасивних можливо також вГднести Ггнорування виборГв (електоральний абсенте'зм), голосування проти всГх (полГтична апатГя). Неявка на ви-борах у низщ кра'н караеться штрафами (Ав-стрГя та БельгГя) в Аргентиш неявка на вибо-ри призведе до позбавлення виборчих прав або можливкть займати посади на державнш службГ, а в ТуреччинГ та ГрецГ' неявка загро-жуе навГть ув'язненню. ВидГляють протести запланованГ, спонтанш, а також конвенцГйнГ та неконвенцшш [12]. Звичайно (конвенцш-нГсть) протесту можливо ощнювати лише з огляду на внутршне законодавство держави в якому воно мае мГсце, осюльки кожна держава самостГйно встановлюе вщповщш норми (рамки) для проведення (мирних) мГтин-гГв, зборГв чи демонстрацГй. Наприклад в Ук-ра'ш це право визначено ст. 39 Основного Закону та вважаеться непорушне та невщчужу-ване.
Право на спротив е справжшм барометром демократичности держави, рГвень дотриман-ня прав та свобод людини, а головне лепти-мнГсть державно'' влади, осюльки у недемок-ратичних державах будь-який громадський протест придушуеться на зародковому рГвш не дозволяючи набирати всенародно'' тдт-римки, що е страшною для державно'' влади. На жаль, таю приклади нам вщомГ у кра'нах колишнього СРСР, що мають надзвичайний
спадок тоталитарного правлшня, що вщобра-зився прким досвщом для цiлих народiв. «Громадянськии протест - це публiчна, нена-сильницька, свщома полiтична дiяльнiсть, яка однак спрямована проти нелептимних дш та ак^в державно!' влади i здшснюеться, як правило, з метою змш у законодавствi чи в полпищ державно! влади. Колективнi суб'екти як учасники громадянського протесту апелюють до принцишв конституцiйноï демократа, до ^ï фундаментальних прав та свобод чи демокрaтичноï лептимностЬ Важ-ливим видаеться не лише закрiплення цього права в законодавстга, а насамперед високий рiвень полiтичноï та правово'1' культури орга-нiв державноï влади, осюльки громадський протест е певним випробуванням на толера-нтнiсть державноï влади до свого народу, що також визначае i ïï лептимшсть [13]. Отже, власне якщо державна влада тяж1е до тоталь тарного режиму, будь-який протест буде не-гайно придушений, що свiдчитиме про стан справ у цш державi.
Форми i методи спротиву розмежовуються у зв'язку iз винуватцями порушення прав лю-дини: держава, шституцп, групи оаб чи окре-мi особи. Зазвичай перед спротивом народ застосовуе вс демокрaтичнi механiзми: пода-чi петицiй, звернення до оргaнiв державно! влади, оргашзащя мiтингiв, демонстрaцiй i як крайнш зaхiд - революцп та повстання. Народ використовуе останш засоби у випадку недь евосп перших. А заборона мiтингiв та протестов з боку влади е не демократичш та проти-прaвнi заходи, що мають короткостроковий ефект [14]. В сучасност запити народу, що не отримала нaлежноï вщповда будуть перманентно тягнути до спротиву, оскiльки народ не готовий залишатися пригнобленим. Однак сучасш поди в свiтi демонструють, що влада не часто готова сприймати спротив як при-родне право людини та застосовують адмшь стративний та силовий ресурс для пригноб-лення повстань.
Отже, можливо зробити висновок, що найчас-тше алгоритм розвитку подш вщображаеть-ся у поступовому вирaзi незгоди народом та у поступовому вичерпанню усього належного iнструментaрiю для мирного виршення кон-флiктних ситуацш. Одним iз остaннiх форм спротиву е повстання та револющя, що мае характеристики масовосп, единоï сформовано!' цiлi та безaпеляцiйностi у задоволеш ви-мог народу.
Дослiдники цiеï тематики видыяють нaступнi основнi причини на спротив народу: обме-ження прав людини, полттичш репресй, не-справедливий розподы доходiв мiж рiзними прошарками населення, неможливiсть дiяль-ностi опозицп, виняткове правосуддя, тотальна корупщя, реальна влада сконцентрова-на в одних руках, фальсифжащя виборчих процедур, державний контроль зaсобiв масо-воï iнформaцiï, военна експaнсiя чи пошук зо-внiшнього ворога [15].
Ва причини, що спонукають народ до спротиву е неналежне ставлення держaвноï влади, окремих шституцш до народу загалом або до окремоï частини, що виявляеться у всыя-кому порушенш прав людини. Конститущо-нaлiзм як цiннiсний шститут мае на метi об-межити свавыля держaвноï влади саме тому деяю кра1ни декларують право на спротив у сво!х Конституцiях, що е виявом високоï по-ваги до реaлiзaцiï реального народовладдя та е мехашзмом захисту основоположних прав та свобод людини.
Громадянська непокора - це ненасильниць-кий протест, призначений впливати на конк-ретну державну политику. На вщмшу вiд цього, право на отр викликае мову насильства. Його щлями е не просто замша окремих поль тик быьш бажаними, а оптова реструктури-защя цiлого режиму. Таким чином, це вимагае вищого порогу зловживання перед тим, як до нього звертатися, але це також мае быьш се-рйозш нaслiдки для цiлi протесту [16]. Безлiч революцiй мали на ме^ власне повалення цi-лого режиму, що пщкреслюе, що така форма опору мае мкце коли iншi засоби впливу вже вичерпались, натомкть влада не реагуе на заклики свого народу.
У сьогоденш майже кожна держава свтту пра-гне стати правовою, демократичною та стабь льною, однак для цього лептимшсть держав-ноï влади повинна бути ключовим фактором устшносп якщо паритетний зв'язок влади та народу втрачаеться, вимоги та заклики остaннiх ^норуються, зростае корумпова-нiсть влади, опозищя немае реально дiючого впливу, а права та свободи людини неналеж-но захищеш, то це може стати причиною природного спротиву народу. За чаав неза-лежностi украшська влада зiштовхувaлaсь з народним спротивом вже не один раз. Пома-ранчева революцiя була спричинена незго-дою народу iз виборами президента Украши.
Цей протест призвГв до ршення Верховного суду про призначення другого повторного туру виборГв на яких перемогу отримав опо-зищонер Вжтор Ющенко. Ще одне повстання яке пережила Укра'на була Револющя Пднос-тГ, що була протестом молодь а згодом i цГло-го народу щодо змши державного курсу 6в-ропейсько'' штеграцп. ПГд час революцГ' була величезна юльюсть жертв, застосованГ нечуваш звГрства з боку влади до власного народу.
Важливо пГдкреслити, що народний спротив (таких як повстання чи револющя) наступае тодГ коли вичерпаш усГ правовГ, демократичнГ важелГ впливу, що е у руках народу. Однак найважлившим питанням залишаеться меж цього права, що е надскладним. У сьогоденш ми стали свщками повстання, що вщбувають-ся у Быорусп якГ можливо порГвняти Гз пома-ранчевою революцГею, осюльки народ також не згщний Гз результатами виборГв та праг-нуть, щоб перемогу отримала опозицГонерка, С. Тихановська, а не бувший президент О. Лукашенко. ТисячГ людей, що вийшли на протест жорстоко розганяв ОМОН та навГть за-стосовували зброю, а також у кра'ш був за-блокований штернет, що свГдчить про сукуп-нГ дГ' влади для придушення народного повстання як реалГзацп природного права людини на спротив. На жаль, дшча влада застосо-вуючи силовий ресурс лише шдтверджуе свое нелегГтимне Гснування та вщсутшсть реального права народу вирГшувати свою долю.
Як зазначають вГтчизняш науковцГ «право на повстання, як насильницька форма спротиву,
розглядаеться як конституцшний еквГвалент права на необхщну оборону, крайнГй засГб, до якого звертаються у разГ неможливостГ ефек-тивно захисту сво'х прав за допомогою шших правових мехашзмГв, що реалГзуються в умо-вах демократичного режиму» [17]. Право на повстання не висвгтлено у мГжнародному за-конодавствГ, а рГдкГснГ його згадки не дають чгтко зрозумгти ставлення мГжнародно'' сш-льноти до меж реалГзацп цього права. Саме тому право на повстання слщ вважати, при-родним правом людини опиратися владГ чи ïï рГшенням, що суперечать Гнтересам самого народу у випадку якщо уа демократичнГ та правовГ важелГ впливу не дали очжуваного результату.
ВИСНОВКИ
Ще Гз античних чаав вбачаемо зародження права народу на спротив, що виражаеться у працях вщомих фГлософГв та мислителГв. Право на спротив було повнощнно сформовано у СередньовГччГ на тлГ Гсторичних подГй, що сколихнули свГт та стали прикладами спротиву народу проти гноблення влади. Пе-редумовами реалГзацГ' народом права на спротив е невиконання владою сво'х обов'язюв та обГцянок на яких очжував народ та використання вах правових Гнструмента-рГ'в, що здатш вплинути на владу. Право на спротив е надзвичайно важливим i як пока-зують революцшш подГ', що вГдбувались в Укра'ш мають величезне значення для вах державотворчих процесГв.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ / REFERENCES
1. Skyperskykh, A. V. (2015). Pravo na soprotyvlenye: polytyko-fylosofskaia retrospektyva [The Right
to Resist: A Political and Philosophical Retrospective]. Sotsyumy vlast, 5(55), 67-72 (in Ukrainian)
[Скиперських, А. В. (2015). Право на сопротивление: политико-философская ретроспектива. Социум и власть, 5(55), 67-72].
2. Aristotel. (1983). Sochineniia. Moscow: Mysl (in Russian)
[Аристотель. (1983). Сочинения. Москва: Мысль].
3. Tsitseron. (1966). Dialogi: Ogosudarstve o zakonakh [Dialogues: About the state - about laws].
Moscow: Nauka (in Russian)
[Цицерон (1966). Диалоги: О государстве - о законах. Москва: Наука].
4. Oros, M. (2019). Pravo narodu na sprotyv: konstytutsiino-pravove doslidzhennia [The right of the
people to resist: a constitutional and legal study] (Doctoral dissertation); Uzhhorodskyi natsionalnyi universytet. Uzhhorod (in Ukrainian)
[Орос, М. (2019). Право народу на спротив: конституцшно-правове до^дження (Кандидатська дисертащя); Ужгородський нащональний ушверситет. Ужгород].
5. Kurinnyi, O. (2012, October 12). Pravo narodu na povstannia u filosofsko-pravovykh kontseptsiiakh
yevropeiskoi tsyvilizatsii [The right of the people to revolt in the philosophical and legal concepts of European civilization]. Retrieved from
https://constituanta.blogspot.com/2013/02/blog-post_3931.html (in Ukrainian) [Куршний, О. (2012, Жовтень 12). Право народу на повстання у флософсько-правових концепця европейськоi цившзаци. URL: https://constituanta.blogspot.com/2013/02/blog-post_3931.html].
6. Grotsii, G. (n. d.). Oprave voiny i mira [On the law of war and peace]. Retrieved from
https://www.civisbook.ru/files/File/Groziy_Kn1.pdf (in Russian) [Гроций, Г. (n. d.). О праве войны и мира. URL: https://www.civisbook.ru / files/File / Groziy_Kn1.pdf].
7. Kormych, A. I. (2015). Istoriia vchen pro derzhavu ipravo [History of the doctrines of state and law].
Kyiv: Pravova yednist (in Ukrainian)
[Кормич, А. I. (2015). Iсторiя вчень про державу i право. Кшв: Правова едшсть].
8. Kovalev, A. (2017). Revoliutsiia i pravo soprotivleniia v politicheskoi filosofii Dzhona Lokka
[Revolution and the Law of Resistance in the Political Philosophy of John Locke]. Nauka. Mysl, 11, 39-43 (in Russian)
[Ковалев, А. (2017). Революция и право сопротивления в политической философии Джона Локка. Наука. Мысль, 1(1), 39-43].
9. Toro, G. (2001). Vysshie Zakony [Higher Laws]. Retrieved from http://www.marsexx.ru/lit/toro-
vysshie-zakony.html#7461 (in Russian)
[Торо, Г. (2001). Высшие Законы. URL: http://www.marsexx.ru/lit/toro-vysshie-zakony.html#7461].
10. Razmetaeva, IU. (2014). Pravo na soprotivlenie osnovnye teoreticheskie aspekty [The Right to
Resist: Basic Theoretical Aspects]. Naukovyi visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Yurysprudentsiia, 8, 33-36 (in Russian)
[Разметаева, Ю. (2014). Право на сопротивление: основные теоретические аспекты. Науковий в^никМiжнародного гумантарногоутверситету. Юриспруденщя, 8, 33-36].
11. Haidu, A. (2018). Pravo na sprotyv yak forma realizatsii realnoho narodovladdia [The right to resist
as a form of realization of real democracy]. Aktualniproblemy polityky, 62, 44-60 (in Ukrainian) [Гайду, А. (2018). Право на спротив як форма реалiзащi реального народовладдя. Актуальт проблеми полтики, 62, 44-60].
12. Berestova, H. (2015). Klasyfikatsiia politychnoho protestu [Classification of political protest]. Studia
politologica Ucraino-Polona, 5, 226-232 (in Ukrainian)
[Берестова, Г. (2015). Класифжащя полггичного протесту. Studia politologica Ucraino-Polona, 5, 226-232].
13. Kovalchuk, V. (2014). Pravo na hromadianskyi protest yak osnovopolozhne pravo liudyny ta
konstytutsiini mekhanizmy yoho realizatsii [The right to civil protest as a fundamental human right and constitutional mechanisms for its implementation]. Retrieved from http: / / science.lpnu.ua/sites/default/ files/j ournal-paper/2017/may/2276/vnulpurn201480741.pdf (in Ukrainian)
[Ковальчук, В. (2014). Право на громадянський протест як основоположне право людини та конституцшт мехашзми його реалiзацii. URL: http: / / science.lpnu.ua/sites/default/ files/j ournal-paper/2017/may/2276/vnulpurn201480741.pdf].
14. Mutagirov, D. (2013). Pravo cheloveka na soprotivlenie ego ponimanie v proshlom i v
nastoiashchem [The human right to resist: understanding it in the past and in the present]. Vestnik SPbGU. Seriia 6,1, 67-78 (in Russian)
[Мутагиров, Д. (2013). Право человека на сопротивление: его понимание в прошлом и в настоящем. Вестник СПбГУ. Серия 6, 1, 67-78].
15. Kondrashev, A. (2014). Konstitutsionno-pravovye aspekty realizatsii narodom konstitutsionnogo
prava na soprotivlenie [Constitutional and legal aspects of the people's implementation of the constitutional right to resistance]. Nauchnyi ezhegodnikInstituta filosofii iprava Uralskogo otdeleniia Rossiiskoi akademii nauk, 14(2), 170-182 (in Russian) [Кондрашев, А. (2014). Конституционно-правовые аспекты реализации народом конституционного права на сопротивление. Научный ежегодник Института философии и права Уральского отделения Российской академии наук, 14(2), 170-182].
16. Ginsburg, T., Lansberg-Rodriguez, D., & Versteeg, M. (2013). When to Overthrow your Government:
The Right to Resist in the World's Constitutions. Retrieved from
http://comparativeconstitutionsproject.org/wp-content/uploads/2013_-Right-to-Resist_with-TG-DLR.pdf
17. Voloshyna, V., & Diorditsa, I. (2017). Pravo na povstannia [The right to revolt]. Molodyy vchenyy,
10(50), 686-689 (in Ukrainian)
[Волошина, В., & Дюрдща, I. (2017). Право на повстання. Молодий вчений, 10(50), 686-689].
