CC BY
75
Ладя Романенко МОДЕЛЬ НАЦ1ОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ У ТВОРЧОСТ1 В.ГЖИЦЬКОГО (НА МАТЕР1АЛ1 РОМАНУ «КАРМАЛЮК»)
У статт1 подаються бюграф1чт в1домост1 малов1домого украгнського письменника, який своею творч1стю продовжив традици нацюнального Iсторичного роману. Естетичш принципи Володимира Гжицького формувалися тд впливом плужан. Тому у творах раннього перюду, зокрема роман «Кармалюк», деякою м1рою простежуються программ вимоги, визначеш лтературним угрупуванням «Плуг». В.Гжицький виступае в оборону права украшщв на само1дентичн1сть, розвиток мови, демократичних сустльних традицт.
1м'я Володимира Гжицького (1895 - 1973) навряд чи про щось
говорить сучасному читачев^ а мистецький доробок письменника ще недостатньо осмислений критикою. Одначе можна твердити, що творчють письменника - одне з помггних явищ в ютори украшсько! лггератури.
Народився Володимир Зенонович Гжицький 15 жовтня 1895 року в Острiвцi на Галичиш. Учився у Тернопшьськш пмнази, де украшську мову викладав поет Василь Пачовський. Вш познайомив майбутнього письменника з творчютю 1.Франка, котрий вплинув на його становлення, як поета i особистост^
Вшна 1914 року зруйнувала плани на майбутне. Довелося кинути гiмназiю i закiнчити 11 лише 1917 року.
Буремнi роки революци i громадянсько! вiйни залишили свiй вiдбиток на життевому шляху Володимира Зеноновича. Навчався в офщерськш школi в Сгендорф^ потiм - у Кам'янцi-Струмиловiй. Пщ час бою перейшов Збруч, i згодом дiбрався до радянського Харкова. Там завзято працював, не вщмовляючись вiд роботи кур'ера, розносника газет, робггника у млинi; потiм вступив навчатися до шституту лiсництва. Любов до природи втiлилася у його творах, де вш майстерно змальовував красу рщно! Галичини.
Любов до лггератури i прагнення творчо працювати привели його на вечiрку л^ературно! оргашзаци «Плуг», членом i активним дiячем яко! вiн згодом став. До ще! оргашзаци ще входили С. Пилипенко (голова та шщатор створення), А. Головко, А. Пашв, I. Сенченко, Г. Ешк, П. Панч, Д. Гуменна та ш. письменник точно прямував за правилами, встановленими л^ературним угрупуванням, i свш роман написав, керуючись ними. Ц правила були проголошенi плужанами 3 квггня 1922 року у «Платформi iдеологiчнiй i художнш»: «...революцшно-селянська творчють плужна мае бути скерована насамперед на оргашзащю психiки й свщомост широких селянських мас i сшьсько! штел^енци в дусi пролетарсько! революци». Також конкретизувалися i шляхи досягнення ще! мети: «...революцшно-селянсью митцi, йдучи в ногу iз пролетарськими, братимуть матерiал для свое! творчостi iз сучасно! дiйсностi i побуту ча^в революци, а також революцiйну романтику життя й боротьби трудящих мас, переважно селянських, у минулому i його долю в майбутньому...» [2, с. 90].
1924 року видав друком свою першу поетичну збiрку «Трембпш тони», у якш висловив свою тугу за тд'яремною Галичиною. Далi спробував себе у драматурги, i 1925 року написав п'есу «По зорЬ>, яка стала першою укра!нською радянською п'есою, що йшла в Харкiвському театрi юного глядача.
Робота в л^ературнш оргашзаци «Захiдна Укра!на», до яко! входили захщноукра!нсью письменники, що жили на територи Радянсько! Укра!ни (Мирослав 1рчан, Дмитро Загул, Василь Бобринський та шш^ та пiдтримували зв'язок iз побратимами за Збручем - Ярославом Галаном, Петром Козланюком, Степаном Тудором - стала причиною забуття, у яке потрапила творчiсть Володимира Гжицького та його переслщування радянською владою. У зв'язку з цим його творчий доробок був недоступний читачев^ На IV з'!здi письменниюв (1959) i III пленумi правлшня СПУ (1960), якi стали прикметним поворотом до вщновлення нацiональних джерел, заблокованих у попередш столiття, а також було повернуто читачевi значну частину художньо! спадщини репресованих письменниюв, серед яких був i В. З. Гжицький.
Лише з 1956 року його твори почали друкуватися: збiрка оповщань «Повернення»; далi - 1960 року - роман «У свгг широкий», 1963 - роман «Велик нади» та повiсть «Пустинний берег» - про галицьку дшснють напередоднi i в перiод першо! свiтовоl вiйни, а 1962 року вийшли друком два твори юторично! тематики «Опришки» та «Кармалюк».
На кшець 60-х рокiв ХХ столггтя у лiтературному процесi було помггно чимало ознак характерно! тенденцi!, яка охоплювала фактично всi жанри л^ератури. Йдеться про загальнолiтературний iнтерес до проблем юторично! пам'ятi, зв'язку чаЫв, наступностi поколiнь, нацiональних традицiй i святощiв, «корiння й витокiв». Безумовно, цей iнтерес мав свою
сощально-психолопчну й естетичну зумовленiсть, лiтература передовым виступила проти явищ, що супроводжували НТР, - нащонально-духовно1" швеляци людини i стандартизаци особистостi, захоплення ширвжитковою, масовою культурою, технократичних, нiгiлiстичних настро1в, безпам'ятства i бездуховностi. У загальному лiтературному процесi все це трансформувалось у рiзке пожвавлення iсторичного та юторико-бiографiчного пiдвидiв роману, виникненням рiзних форм зв'язку часiв. Суспшьна атмосфера тоталiтаризму згубно позначилася на загальному сташ лiтератури, iнтенсивностi 11 руху, кiлькостi й рiзноманiтностi 11 звершень. Тому 60-тi роки ХХ столггтя у лiтературi, крiм появи нових творiв, вiдзначилися надолуженням втраченого. Саме завдяки цим змiнам було надруковано забут твори зi славного минулого Украши репресованого укра1нського письменника В.Гжицького - «Опришки» та «Кармалюк».
Пройшовши складний життевий шлях, шлях бурхливо! дiяльностi i забуття, В. Гжицький помер 19 грудня 1973 року i похований у Львов^
Основним об'ектом художшх пошукiв юторичних белетристiв ще початку ХХ столтя була геро1чна доба козаччини. 1з цього приводу О. Мишанич завважуе: «Кожен письменник по-своему опрацьовував козацьку тему. Попри твори першорядно! величини з'явилося чимало й таких, як не стали класикою, забулися... Мiж ними е твори гостро проблемш, з живим вiдчуттям сучасностi, публщистичш, а е й бiльш приземленi, мiфологiзованi. Бачимо у в^х моза!ку козаччини - вщ побутових деталей до геро!зму, вiд суворо! дiйсностi до фаталiзму. Читача приваблюють цi колоритнi образи й характери, разом з ними вш мандруе через столггтя... журиться долею Укра1ни, вiрить у 11 майбуття» [3, с. 135]. Багато в чому це стосуеться й юторичних творiв В. Гжицького - повюп
«Опришки» та роману «Кармалюк». Р. Лубювський зазначае, що «белетризована хронiка» (так визначаеться жанр твору) про Кармалюка, на вщмшу вiд романтичних «Опришюв», «писалася з суворим урахуванням документального матерiалу, причому iнодi явно тенденцшного» [1, с. 460]. Деякою мiрою можна погодитися iз цим висновком, бо в ромаш вiдсутнiй «налгг» казковостi, романтичностi, притаманний твору М. Старицького. Проте не можна стверджувати, що образ, виписаний у художньому твор^ може повнютю вщповщати юторичному. Слiд звертати увагу й на те, коли i в яких умовах написано твiр. Отже, на нашу думку, про «документальнють» образу не може йти мова. Оминаючи второваш л^ературш шляхи, В. Гжицький представляе власну концепщю, свое розумшня постатi Кармалюка.
Конфлiкт у творi грунтуеться на протистояннi характерiв, а не на зггкненш iдей. Автор-оповщач часто виконуе роль дослiдника, займаючи, коли це треба, позищю юторика чи полiтика. Колiзiя, що виростае з побутових стосунюв мiж панами та Кармалюком, набувае значно! нащонально!, соцiально! гостроти ще й тому, що вщ природи Устим -добрий i гуманний, «бо й сам душу мае». Боротьба за себе, свое родинне щастя переростае на борню «за всiх». Кармалюк iз часом усвiдомлюе себе сином усього розрiзненого «загребущими сусiдами» укра!нського народу, що над величним Дншром, на Подiллi, i в Карпатах стогнав тд панським ярмом.
Епоха зображуеться В. Гжицьким у «КармалюковЬ» досить вдало. «Сумiжнi» iсторичнi поди (вшна з Наполеоном 1812 року, польське повстання 1830 - 1831 рр.) лише згадуються, хоча й мають певний вплив на долю головного героя. Проте бшьшу увагу автор придшяе показовi нестерпного становища селян-кршаюв у першш половинi XIX столггтя,
сваволi шляхти, страхiть солдатчини та наростання народного спротиву. Ц соцiальнi явища висвiтлюються глибоко й усебiчно. Мюцем ди е головним чином Подшля. Значно пунктирнiше вiдтворено перiод, пов'язаний iз засланням Кармалюка. Очевидно, це пояснюеться недостатньою обiзнанiстю захщноукрашського автора з географiчними та етнiчними реалiями Роси.
Б. Реiзов, один з дослщниюв творчостi В. Скотта, торкаючись питання поетики юторичного роману, наголошуе на чималому значеннi в побудовi твору розлого виписано1 юторично1" поди: «Для того, щоб пояснити будь-яку, нав^ь другорядну iсторичну подiю, слщ зiбрати жмут ниток, що 11 складають, поеднати зусилля цшо1' юрби персонажiв... 1сторична подiя готуеться тривалий час, i герой може багато що пережити, поки визрiе повстання, розв'яжеться конфлжт мiж королями або в бою загине держава» [5, с. 450 - 451]. У «Кармалюковй» такого кшталту «подiею» е зображення того, як у народi зароджуеться вибух виправдано1 життям ворожост до нацiонального уярмлення, що досягло вже найвищо1 точки. В.Гжицький не раз заакцентовуе закономiрнiсть i неминучють нацiонально-визвольного повстання. Ця обставина рiзнопланово вмотивовуеться письменником через вiдтворення зрушень у свiдомостi головного героя, змалюванш його поведiнки, вчинкiв тощо: «Тшьки бунти, повстання! Другого виходу нема, бшьше нiщо не поможе... Гуртом треба шдшматися. А зброя - це коси, вила, сокири, списи. Все, що шд руку попаде. Гайдамаки з чим шли?» [1, с. 297 - 298].
Спираючись на юторичш й фольклорш джерела, В. Гжицький наголошуе як на нащональному, так i на сощальному тдгруип народного спротиву. Нестерпне сощальне гноблення дае право Кармалюковi заявити, що життя подiльського селянина - справжне пекло. Не випадково герой
доходить висновку: «.. .Пашв треба нищити поголовно, яко! б вони вiри не були: польських, росшський i таки наших, укра!нських. Усi вони однаковь Треба пускати з димом !хш оселi, а !х самих геть виганяти з нашо! землi...» [1, с. 346].
У своему ромаш Гжицький не вдаеться до детальних опи^в подiй у тогочаснш Укра!нi, а сконцентровуе основну увагу на аналiзовi тих чинникiв, що викликали протест народу й призвели до збройного повстання. Це повстання розгорталося тд гаслами славетних народних месниюв-гайдамаюв Максима Залiзняка та !вана Гонти, якi були взiрцем для Кармалюка: «Народжувалась нова Колi!вщина, несучи жах i неспокiй пихатому панству, зайдам, що прийшли на землю тих, що споконвшу ту землю орали i зазвали, що з ^е! землi жили самi i мусили годувати паразитiв. Не милували i сво!х глита!в. Йшла ця боротьба тд гаслами Кармалюка: палити панiв i багатi!в, забирати у них награбоване, панське добро роздавати бщним, бо ж воно таки !хне, надбане селянськими мозолистими руками, у кшцевому ж вислда - знищити кршацтво» [1, с. 328]. Гз авторських коментарiв дiзнаемося, що подшьсью хлопцi називали свого отамана Головачем. У народi так само iменували Олексу Довбуша. Отже, це - одне зi свiдчень спорщненост мети боротьби подiльських месникiв i карпатських опришкiв, продовження нацiонально-визвольних змагань, розпочатих ще козацтвом. Головний герой роману неодноразово шдкреслюе спiльнiсть сво!х прагнень iз устремлiннями попередникiв: «.там, за Збручем, жив i воював з панством славний отаман повстанщв Довбуш. Вони опришками себе називали. Так ось, Довбуш iз сво!м загоном нападав на панськ двори, на корчми, на багатив, забирав у них грошi i золото, зброю, а самих пашв карав, декотрих вшав i стрiляв. Грошi роздавав бiдним. I я так хочу робити...» [1,с. 309].
Нас^зним образом юторично1" прози В. Гжицького е величний образ Укра1ни в розвитку 11 юторично1" долi вщ минулого до сьогодення. Стиль Гжицького заакцентовано реалютичний. Лише iнодi помпга в романi неоромантичнi оздоби, особливо коли автор вдаеться до аналiзу украшського нацiонального характеру. На загал же, спостерiгаемо тут напружено-уважне трактування персонажiв (Устим Кармалюк, Марина, Уляна та шш^, зумовлене усвiдомленням катастрофiчного становища велико1 волелюбно1 наци.
Дiяльностi Кармалюка - месника за людськ кривди, народного заступника - у ромаш придiляеться найбiльше уваги. В еволюцй образу Кармалюка неабияку роль вдаграе портретна характеристика. Спочатку автор показуе маленького хлопчика, вже звиклого до важко1 працi. Змiни в настроях Кармалюка, його ршення вдатися до збройного опору також передаються через описи зовшшност й поведшки героя. На початку це ще дитина, в очах яко1 горить вогонь помсти, хоч паш Розалiя вже тодi вiдчувае загрозу («Приглядайтеся до цього вовченяти. З його очей недобрим свггать...»). На вщмшу вiд iнших письменникiв (М. Старицький, С. Васильченко, В. Кучер), В. Гжицький не вдаеться до детальних пояснень змш у зовнiшньому виглядi Кармалюка, а лише побiжно констатуе це (Старицькому, скажiмо, така деталiзацiя дозволяла зайвий раз iнтригувати читача, надаючи розповда пригодницького характеру). Розчарування в задумах, душевна надломлешсть, втома позначилися знову ж таки на зовшшност героя: «Перед судом Кармалюка не можна було утзнати. Вш схуд, змаршв. На всiй його могутнш постатi роки i справдi поставили свое тавро: спина зйнулась, буйна голова похилилась, невидима ткаля часу заклала в його волосся основу iз срiбних ниток» [1, с. 432].
Естетичний щеал, як вiдомо, е художшм уявленням про бажане або необхщне, радше, вiдтворення прекрасного як необхщного. У письменствi - художнiй свгт, що формуеться в творi iз спiввiдношення життя, яким воно е i яким воно мусить бути в уявi автора. Очолене Кармалюком народно-визвольне повстання, властиво, його кшцева мета, постае в художнiй вiзi! В. Гжицького саме як щеальне майбуття. Окрiм того, письменник утверджуе сталi ознаки укра!нського iдеалу особистост -патрiотизм, гуманiзм, доброчиннiсть, вщразу до «ненатуральних форм» (I. Нечуй-Левицький).
Образ ватажка проза!к розгортае в двох напрямках: у глибоких психолопчних станах (роздуми, мiркування) та в рухових, дшових ситуацiях. Оскiльки роман представляе майже завершену бюграфш героя, то часом за рахунок психолопчно! глибини автор показуе активнють ди персонажа. Кармалюк у романi В. Гжицького - одна з моделей нащонального характеру. Останнш потлумачуеться в лiтературознавствi як «...образ iз виразними етноментальними рисами, з притаманною йому моделлю свггоуявлення, iсторичною пам'яттю, вщповщною шкалою цiнностей, унiкальним свiтовiдчуттям, генетичним кодом, специфiчним способом мислення, як сформувалися з урахуванням своерiдностi територи, мови, побуту, звича!в i традицш, пiд впливом економiчного й культурного розвитку» [4, с. 13]. У постав Кармалюка романiст закумульовуе високу моральнють нашого народу, демократизм суспшьних стосункiв, засади християнiзму в свгтогляд^ В. Гжицький виступае в оборону права укра!нщв на самоiдентичнiсть, розвиток мови, демократичних суспшьних традицш. Це надае його романовi особливо! актуальнос^ нинi.
Твори на юторичну тематику, як вщомо, мають сво! сильнi й слабк сторони, вразливi мiсця. Усе залежить вiд громадянсько! позицп письменника, вщ того, що вiн хоче екстраполювати з минулого в сучасне, вщповда на якi суспiльнi проблеми шукае в минулому iсторичному досвiдi. У перюд становлення незалежно! держави художш твори нащонально-визвольно! проблематики стають особливо актуальними. Вони вiдiграють велику виховну роль, сприяють популяризаци геро1чно1 украшсько! ютори з-помiж широкого загалу.
Л1ТЕРАТУРА
1. Гжицький В. З. Опришки. Кармалюк. - Львiв: Каменяр, 1971. - 465 с.
2. Iсторiя украшсько! лiтератури ХХ столiття. У 2 кн. Кн. 1: 1910 -1930-т роки. Навч. посiбник/ За ред. В.Г.Дончика. - К.: Либщь, 1994. - 784 с., с. 90.
3. Мишанич О. В. «Слава не вмре, не поляже»// Повернення. - К.: АТ «Обереги», 1997. - 214 с.
4. Працьовитий В. С. Нащональний характер в украшськш драматурги 20-х - початку 30-х роюв ХХ столггтя. 2-е, допов. вид. - Львiв: Видавничий центр ЛНУ iменi 1вана Франка, 2004. - 300 с.
5. Реизов Б. Г. Творчество Вальтера Скотта. - М. - Ленинград: Худ. литература, 1965. - 498 с.
SUMMARY
Certain bibliographyc aspects of little known Ukrainian writer, who had continued some traditions of national hystorical novel by his works, are presented in the article. Esthetic principles of Vladimir Gjickij were forming under the influence of ploughers. So in some way the programme demands,
which are underlined by literature union «Plough», observe in the works of early period (in «Karmaluk» novel especially). V.Gjickiy encouragements the development of language, democratic society traditions of ukrainians.
Ольга Сучкова УКРАШСЬКА ДРАМАТУРГ1Я 40-50-Х РОК1В ХХ СТОЛ1ТТЯ: ПРОБЛЕМА СТАНОВЛЕННЯ
У cmammi подано огляд украгнськог драматурги повоенного перюду. Розглядаються причини, що стали на завадi розвитку цього жанру; шляхи подолання проблем сцетчного вттення. Подано загальну характеристику найпопулярнших драм 40-50-х рок1в ХХ столття (психологiчна драма Ю.Яновського «Дочка прокурора» та комедiя В.Минка «Не називаючи прiзвищ»).
Украшська драматурпя повоенного перюду певний час перебувала
у криз^ яка пояснюеться кшькома причинами. Одна з них - вщсутнють тем та проблем, як могли б стати основою для написання нового твору. Дiя Тодорiвна Вакуленко у своему дослщженш зазначае: «Важко давався драматургам перехщ вщ вшни, яка ще бовванша згарищами, болiла незагоеними ранами, незабутшми трагедiями, - до зображення мирного життя. Це був перюд поквапливих шукань тем, образiв, проблем i фактiв. Не зразу вдалося знайти вiрний тон: поди, характери, емоцшш зiткання здавалися дрiбнiшими вiд тих, якi поставали з минулого» [3, с. 12].
Та найголовшшим було те, що розвиток драматурги, театру та шших видiв мистецтва постiйно регулювався керiвними постановами парти, якi не давали украшськш нацiï жодно1 можливостi для розвитку. Було заборонено «будити нацiональну свщомють», хоча це i дозволялося у роки вшни. Так, наприклад, газета Першого Украшського фронту виходила украшською мовою, поруч з орденами Суворова, Кутузова, Нахiмова був встановлений орден Богдана Хмельницького, а у 1944 рощ у журналi «Украшська л^ература» була опублжована драматична поема «Ярослав Мудрий» I. Кочерги, що закликала до об'еднання слов'янських
