CC BY
25
ОСВ1ТА I НАУКА В ПОСТНЕКЛАСИЧН1Й ПЕРСПЕКТИВ1
1рина ДОБРОНРАВОВА
ФУНДАМЕНТАЛЬНА НАУКА -ФУНДАМЕНТАЛЬНА ОСВ1ТА*
У стaттi обговорюеться вплив на уявлення про фундаментальтсть освiти змiн розумтня фундамен-тальностi, що вiдбулися за доби постнекласичноI науки при створенш нелттних теорт. Показано, що протиставлення фундаментального й прикладного знання вже не спрацьовуе, якщо Трунтувати його, як ранш, на ототожненнi фундаментальностi з тзнан-ням незмтноI сутностi, а прикладного знання з вивченням минущих явищ. Натомкть зберiгаеться розумтня фундаментальностi конкретного вторичного вибору для подальшоI еволюцИ Тодi нелiнiйнi теорИ] що описують вiдповiдну реальну необхiднiсть, яка включае в себе випадковiсть такого вибору, стають фундаментальними щодо опису систем, яю Трунтуються на цьому виборi. Таку фундаментальнкть мають фiзичнi константи й теорИ, що 1х вводять. 1нший приклад — квантова фiзика живого в II вiдношеннi до бiологiчних теорт. Фундаментальна освiта з тако1 точки зору мае виходити за рамки окремих дисциплт, хоча б у виглядi знайомства з нелттною картиною свiту, що е загальнонауковою.
Вичизняш освиянсью традици мщно пов'язаш з вдеею про важлившть фундаментально! освии як шдгрунтя усшшност подальшого навчання чи самоосвии. Можливо, входження в Болонський процес дещо послабить цю настанову. Проте, знаючи про живучшть традицш, запитаемо себе, як мае виглядати фундаментальна осв^а в перспективi постнекласично! науки. Беручи за самоочевидне, що одним з аспек^в фундаментально! осв^и е знайомство з фундаментальною наукою, ми в цьому допис звузимо питання до такого: що являе собою фундаментальна наука постнекласично! доби?
* Статтю подготовлено за тдтримки гранту для здшснення украшсько-росшського проекту (Постанова Президи НАЛ Укра!ни №67 вщ 6.04.2005, проект №14).
Постнекласична наука, яка складаеться в процес сучасно! науково! революци, багато в чому пов'язана iз запровадженням нелiнiйних методiв i створенням нелiнiйних теорiй, перш за все, у галузi природознавства. У статт ми намагатимемося показати, яке розумшня фундаментальностi теорiй стае проблематичним щодо нелiнiйних теорiй, а яке збер^ае свое значення в нелшшнш науцi. Справа в тому, що зараз проблематизуеться те звичне протиставлення фундаментального й прикладного теоретичного знання, при якому перше асощюеться з шзнанням незмшно! сутностi, що репрезентуеться лшшними законами, а друге — з описом мшливих проявiв ще! сутностi. Кiлькiсне розв'язання нелiнiйних рiвнянь при конкретних значеннях параметрiв за допомогою комп'ютерiв робить предметом нелшшно! науки конкретне iснування складних нелшшних систем, здатних до самооргашзацп. Природознавство стае вторичною наукою (I. Пригожий) у тому сенс^ що крiм регулярностей повиннi враховуватися ще й поди випадкового вибору мiж можливими виртеннями нелiнiйних рiвнянь. Необхвдшсть стае тут реальною необхiднiстю, яка включае в себе випад-ковшть (Гегель).
При цьому зберiгаеться шше розумiння фундаментальностi, пов'язане з iм'ям Ейнштейна, який постулював конкретне значення швидкост свiтла як фундаментально! фiзичноl константи. Застосування нелiнiйних уштар-них калiбровочних теорiй в iнфляцiйнiй космологи розглядае конкретш значення фiзичних констант вираженням вторично сформованих обставин шнування в конкретному свiтi як одному iз множини можливих свiтiв. Така вторично складена реальна необхiднiсть включае випадковшть, яка виявляеться фундаментальною для подальшо! самооргашзацп (еволюци) у цьому свт, зокрема, для визначення того, як саме варiанти тако! еволюци (хiмiчноl, бюлопчно!) виявляться стiйкими. Стшю (iнтегровнi) системи стають предметом уже лшшних теорiй, наприклад, квантово! мехашки, однак !х фундаментальнiсть доповнюеться фундаментальшстю конкретного iснування: хiмiчних елементiв (таблиця Менделеева) чи видiв живих органiзмiв (квантова фiзика С.П.Ситька).
Для того, щоб показати оцiнку самими вченими змш, якi вiдбуваються в наущ й пов'язанi iз засвоенням нелшшних процешв, скористаемося цитатою з вщомо! книги «Краса фракталiв»: «Незважаючи на грандюзш успiхи фiзики елементарних частинок чи аналiзу гомологiчних рядiв у моле-кулярнiй генетицi, кредо "фундаменталшпв" уже втратило свою виключну приваблившть. Тепер уже недостатньо вiдкрити основш закони й зрозумiти, як працюе сви "у принципi". Усе важлившим стае з'ясування того, у який спосiб цi принципи проявляють себе в дшсность Найточнiшi фунда-ментальш закони дiють у реально шнуючому свiтi. Кожен нелiнiйний процес приводить до розгалуження, розвилки на шляху, у якш система може виб-рати ту чи шшу гшку. Маемо справу з вибором виршень, наслiдки яких передбачити неможливо, оскшьки для кожного iз цих виршень характерне посилення. Найбiльш незначнi неточной посилюються й мають значнi наслвдки. У кожен окремий момент причинний зв'язок збершаеться, але
ОСВ1ТА I НАУКА В ПОСТНЕКЛАСИЧН1Й ПЕРСПЕКТИВ1
шсля кшькох розгалужень вiн уже непомiтний. Рано чи шзно початкова iнформацiя про стан системи стае марною. Шд час еволюци будь-якого процесу шформащя генеруеться й запам'ятовуеться. Закони природи припускають безлiч рiзноманiтних результатiв, але наш сви мае одну-едину шторш» [1, 17].
Таким чином, проблематичною виявляеться фундаментальшсть, асоцiйована з розумшням того, як працюе свiт у принципа Дана традицiя розумiння фундаментальной сягае класично! науки, Галiлеевого розгляду свггу як математичного унiверсуму, коли кожна подiя трактуеться як прояв закошв. У руслi ще! традици I. Кант визначав предмет природознавства так: «Природа е шнуванням речей ^ею мiрою, якою воно визначене загальними законами» [2, 68]. У такому розумшш фундаментальш теори виступали розкриттям незмшно! сутностi, яка представляеться лшшними законами, а прикладнi теори — описом мiнливих проявiв ще! сутностi в певних умовах !! шнування. Наприклад, квантова механiка й квантова електродинамша розглядалися як фундаментальш теори, а квантова теорiя твердого тша й квантова хiмiя — як прикладш. Труднощi прикладних теорш оцiнювались як технiчнi труднощi. До того ж перехщ вiд фундаментальних теоретичних схем до часткових — нетривiальне завдання. Та й зразки виршення таких завдань, скажiмо, в атомнш фiзицi, навiть для найпростшого атома водню, пов'язанi з наближенням.
Однак у лшшних теорiях все ж шнувала принципова можливiсть аналiтично розв'язувати лшшш рiвняння в загальному виглядi, записувати формулу, у яку можна шдставляти чисельш значення. У такий спосiб мiнливi явища протиставлялися незмiннiй сутность У фшософп науки однi напрямки (реалшти) визнавали iснування й можлившть пiзнання тако! сутностi, iншi (прагматисти) i те й iнше заперечували, але все ж виходили при цьому з того самого !! розумшня. Е. Гуссерль у робот «Криза европей-ських наук i трансцендентальна феноменолопя» попереджав про небезпеку шдмши життевого свiту такою гшостазованою сутнiстю, представленою формулами, бо насправдi вона е методом [3, 166].
Саме таке розумшня фундаментальной виявляеться проблематичним, коли, за висловом I. Пригожина, крiм регулярностей, мають враховуватися також i поди [4, 53-55]. 1деться не про поди як прояви закону, а про поди випадкового вибору в особливих точках того чи шшого варiанту розв'язку нелшшних рiвнянь. При цьому розв'язання здшснюеться обчислю-вальними методами з допомогою комп'ютерiв при конкретних значеннях параметрiв. Предметом природознавства тодi виступае не незмшна сутнiсть, а конкретне шнування, тобто природознавство стае вторичною наукою [5, 250-251]. Природознавство, як i ранiше, вивчае необхiднiсть, однак ця необхвдшсть мiстить у собi випадковiсть. Це реальна необхiднiсть, як висловлювався свого часу Гегель не iз приводу природознавства [6].
Ситуащя вибору, як i незворотнiсть цього вибору, виникае в нелшшних теорiях у зв'язку з тим, що нелшшш рiвняння мають кiлька розв'язив. Математична теорiя катастроф вивчае стрибкоподiбний перехiд до одного з
таких розв'язив в особливих точках. Фiзичний теоретичний опис включае шформащю про випадковий вибiр, здшснений системою в особливих точках, або про реалiзацiю кожного з розв'язив, коли це мае мшце. Нарiвнi фундаментально! теоретично! схеми може шнувати теоретична реконструк-щя можливих варiантiв вибору. Саме вона, як здаеться, може претендувати на роль теоретичного пояснення на ввдмшу вщ теоретичного опису. Тобто пояснення в нелшшних теорiях здiйснюеться тшьки для сфери можливого.
Зв'язок теоретичного пояснення з реконструкщею набору можливостей не е новиною, принаймш у фiзицi. Не тiльки квантова, а й класична статистики реконструюють стани фiзично! системи, пов'язанi законом, як набiр можливостей. Специфiка нелiнiйно! ситуаци визначаеться сшвввдно-шенням необхiдного й випадкового, i може бути прояснена зверненням до фшософських засад науки. Коротко рiзниця така. Вибiр у точщ бiфурка-цi! —це вибiр помiж новими необхiдностями, додатковими щодо необхщ-ностi, iснувавшо! до особливо! точки й виражено!, наприклад, термодина-мiчною кривою. Пояснення й передбачення в нелшшнш науцi бшьше не збiгаються за своею лопчною структурою якраз внаслiдок цiе! теоретично! невизначеность Зовсiм не одне й те ж — мати стшкий i передбачуваний розкид значень у проявах лшшного статистичного закону чи непе-редбачуваний випадковий вибiр помiж рiзними шляхами еволюцi! з нель нiйним розкидом рiзниць.
Таким чином, оскшьки в нелiнiйнiй областi ми маемо справу з реальною необхшшстю, яка включае реальний випадковий вибiр, теоретичний опис вторичного процесу включае шформащю про цей вибiр. 1сторичний пiдхiд у фiзицi здiйснюеться поки що в рамках унiтарних калiбрувальних теорiй, якi описують спонтанне порушення внутрiшнiх симетрiй, та в синерге-тичних пiдходах. Ядра, атоми, молекули — фундаментальш структурнi оди-нищ речовини — це предмет лшшних теорiй з !х позаiсторичним тдходом. Отже, актуальним е завдання сшвставлення фiзики буття й фiзики станов-лення, лiнiйно! та нелiнiйно! фiзики.
У вирiшеннi цього завдання важливу роль може ввдграти те розумшня фундаментальностi, яке не проблематизуеться при переходi до нелiнiйних теорiй, оскшьки саме воно пов'язане з конкретшстю шнування. 1деться про фундаментальнiсть фiзичних констант, наприклад, про швидкiсть свила чи про постшну Планка. Заслуга надання цим двом конкретним величинам статусу фундаментальних належить Альберту Ейнштейну, причому ввдбулося це в одному й тому ж 1905 рощ.
Як ввдомо, постшну Планка ввiв Макс Планк як ad hoc гшотезу для того, щоб пов'язати опис електромагштного випромшювання абсолютно чорного тша в рiзних дiапазонах частот. Ейнштейн створив фотонну теорiю свила, у якш постiйна Планка посщае центральне мiсце при визначеннi енерги фотона як кванта електромагнiтного поля. Цим вш започаткував усвiдомлення фундаментальной постiйно! Планка при подальшiй розробщ квантово! теорi! речовини, що спиралася при !! експериментальному вивченш на спектри електромагштного випромшювання й поглинання.
ОСВ1ТА I НАУКА В ПОСТНЕКЛАСИЧН1Й ПЕРСПЕКТИВ1
М.Д.Ахундов та С.В.Iларiонов у сво!х статтях, присвячених аналiзу спадкоемностi фiзичних дослiдницьких програм, використовують цей шторичний приклад для того, щоб показати, як гшотези iз захисного поясу гшотез одше! фiзичноl дослщницько! програми переходять у ядро шшо!, ново! програми, забезпечуючи !й прогресивний зсув проблем [27].
Крiм того, щ автори показали, чому не класична електродинам^а Максвела, а спецiальна теорiя вiдносностi стала основою фiзичноl дослщницько! програми. !х методологiчний аналiз науково-дослвдницьких програм в кторп фiзики виявив, що фiзичнi дослiдницькi програми можуть усшшно працювати в нових предметних областях, коли теори, на яких вони засноваш, набувають достатньо абстрактно! форми, щоб слугувати базисними у ядрi вщповвдних програм. Так, не закони Ньютона, а аналтична мехашка Лагранжа й Гамiльтона послужили абстрактною базисною теорiею в програмi не тшьки класично! механiки, а й квантово!, i релятивштсько!. Так i абстрактна базисна теорiя, що перетворила роз-роблену Ейнштейном електродинамiку середовищ, що рухаються, на базi введення Г. Мшковським чотиривимiрноl просторово-часово! багато-манiтностi, стала основою релятивштсько! дослвдницько! програми.
Багато iсторикiв науки й фiлософiв науки минулого столiття шукали ввдповвдь на питання про те, чому саме Ейнштейн, а не Лоренц чи Пуанкаре, став творцем спещально! теори вшносность Принципи, висунут Ейнштейном, як вiдомо, вимагали з його боку не тшьки методолопчного аналiзу проблеми синхрошзаци годинниив для встановлення одночасностi подiй, але й непростих методолопчних рiшень, пов'язаних якраз iз принципом постiйностi швидкост свiтла, що й перетворило цю фiзичну величину на фундаментальну константу. В 1917 рощ Ейнштейн писав про це: «Тверд-ження, що свило проходить ввдсташ АМ i ВМ за один i той же час, у дшсност не е передумовою або гшотезою про фiзичну природу свiтла, а твердженням, зробленим на основi вiльного вибору, щоб прийти до визначення одночасносл» [28].
Мiра свободи такого вибору обговорюеться й фшософами, i фiзиками. Так, визнаний авторитет у фшософи простору й часу Ганс Рейхенбах писав: «Термшолопя Ейнштейна може призвести до помилкового розумшня. Фiзика не може стверджувати, що швидюсть свила постшна, оскiльки мiра швидкостi мштить деякий довiльний елемент у визначенш одночасностi. Припустимо стверджувати тiльки те, що швидкшть свiтла може бути визначена як постшна, i це не веде до протирiч» [29]. Обговорення рiзницi поглядiв Ейнштейна й Пуанкаре на питання про довшьност вибору геометри завело би нас далеко в бш проблем гравпаци й спiввiдношення спещально! й загально! теорш вiдносностi. Фундаментальнiсть i швидкост свiтла як фiзичноl постшно!, i постшно! Планка, стала по-справжньому очевидною в контекст сучасно! революцп в природознавств^ пов'язано! зi створенням нелшшних теорiй.
Як показуе космологiчне застосування нелшшних уштарних калiбру-вальних теорш, шнування нашого свiту як одного з безлiчi можливих свiтiв
визначаеться конкретним варiантом спонтанного порушення вихiдних динамiчних симетрiй [7]. У цьому сенс фундаментальнi теорi! не лише задають набiр можливостей, а й описують !х конкретне здшснення. Так, сучасна iнфляцiйна космологiя розглядае конкретш значення фiзичних констант вираженням умов шнування, що iсторично склалися в конкретному свт як одному з безлiчi можливих свiтiв. Ця вторично сформована реальна необхiднiсть включае випадковiсть iсторичного вибору, яка виявляеться фундаментальною для подальшо! самоорганiзацi! (еволюци) у цьому свiтi, зокрема, для визначення того, як саме варiанти тако! еволюцi!, хiмiчно! й бюлопчно! виявляться стiйкими.
Стiйкi (iнтегровнi) системи стають предметом лiнiйних теорiй, на-приклад, квантово! механiки, однак !х фундаментальнiсть доповнюеться фундаментальнiстю конкретного, вторично сформованого й стiйкого в глобально визначених умовах нашого свiту шнування квантово-механiчних систем. Таку фундаментальнiсть виражае, наприклад, таблиця хiмiчних елементiв Менделеева. В. Вайскопф використовуе образ квантових сходiв, кажучи про структурну оргашзащю матери та !! три щабл^ яким вщ-повiдають одночастинковi хвильовi функцi! та паспортнi лiнiйчатi спектри ядер i атомiв хiмiчних елемен^в та молекул речовин [8, 33-53].
В. Вайскопф передбачав, що четвертий щабель квантових сходiв мае зайняти живе. Е. Шредшгер у сво!й вiдомiй працi «Що таке життя? З погляду ф1зика» писав про те, що теорiя життя повинна бути квантовою теорiею [9]. Ми розглянемо сучасну квантову фiзику живого як приклад, що демонструе те, що фiзику буття та фiзику становлення можна об'еднати в конкретнш фiзичнiй теорi!, здатнiй виступити фундаментальною щодо теорiй iнших наук.
Сучасна квантова фiзика живого показуе, що рiвень цiлiсностi, який виявляе живий оргашзм, настiльки високий, що може зштавлятися лише iз цiлiснiстю таких квантово-мехашчних систем, як ядра, атоми й молекули. Професор С.П.Ситько визначае живе як «четвертий (шсля ядерного, атомного й молекулярного) рiвень квантово! оргашзацп природи, коли самоузгоджений потенщал, який забезпечуе шнування ефективних далекодшчих сил, функцiонуе за типом лазерного потенщалу в мiлiметровому дiапазонi електромагштних хвиль» [10, 5-13].
У цьому розумшш фiзика живого, засвiдчуючи визначальне значення саме мшметрового випромiнювання для життя на Земл^ виявляеться фундаментальною теорiею щодо iнших теорiй живого, однак ця обставина в жодному разi не стае редукщею бюлогп до фiзики. Тут iснуе швидше взаемна визначенiсть, оскiльки лише метаболiзм, описуваний бiологiею, забезпечуе утворення й шдтримання на мембранi кожно! клпини величезно! напруженостi електричного поля, як це показав П. Мичел [11]. ЕФрьолiх першим звернув увагу на те, що власнi коливання протоплазмових мембран клиин згiдно з !х фiзичними властивостями знаходяться в дiапазонi мiлiметрових електромагнiтних хвиль [12]. Оскшьки геном кожно!
ОСВ1ТА I НАУКА В ПОСТНЕКЛАСИЧН1Й ПЕРСПЕКТИВ1
соматично! клiтини однаковий, виникають передумови розглядати кожну клiтину як активний центр у потенцшнш можливостi створення когерентного електромагштного поля цшсного органiзму (багатомодовий лазер), який реалiзуе таким чином геном на макроскошчному рiвнi. Г. Фрьолiх намiтив шлях до виршення проблеми фiзичного пояснення стшкого шну-вання макроскопiчних живих органiзмiв, припустивши iснування бюлопч-но! когерентности що забезпечуе можливiсть створення ефективно! дальноди [13].
Наповнення концепцп бюлопчно! когерентностi конструктивним змiстом розпочалося в 1982 рощ, коли були зафшсоваш прояви власних характеристичних частот людського оргашзму в мшметровш зош електро-магнiтних хвиль [14]. Професором С. П. Ситьком i його сшвробтниками була показана можливiсть ввдновлення стану здоров'я пацiентiв шляхом впливу малоштенсивним електромагнiтним випромiнюванням мшметро-вого дiапазону на бiологiчно активнi точки людини (БАТ). Важливо шдкрес-лити, що БАТ збшаються з акупунктурними точками, добре ввдомими в китайськш медицинi. Вiдомо також, що БАТ розмщеш на поверхнi людського тша не довiльно, а таким чином, що бшьша !х частина знаходиться на специфiчних лiнiях, названих меридiанами, якi мають i внутршш ходи. Те, що весь оргашзм людини пронизаний двадцятьма шiстьма меридiанами, створюе можливiсть пояснення дп акупунктури. Однак вщсутшсть морфо-логiчних особливостей, пов'язаних iз траекторiями меридiанiв, робило дану пояснювальну схему неприйнятною для захщно! медицини.
Нова можлившть для розумшня сутностi схщно! медицини в контекст уявлень сучасно! науки з'явилася тод^ коли досягнення науки в процес становлення нелшшного природознавства ввдкрили можливiсть створення фiзики живого, яка поеднала синергетичш та квантовi принципи й стала основою квантово! медицини. У межах фiзики живого було висунуто гшо-тезу про електромагштну природу китайських меридiанiв [15]. Наданий час ця гшотеза набула вигляду розроблено! теоретично! моделi [16] й отримала експериментальне шдтвердження [17].
Якою ж постае меридiанна система давньокитайсько! медицини крiзь призму синергетичних уявлень? Потенщал типу Ландау-Хакена — найпрос-тiша форма введення в середовище нелшшность При цьому рiвняння руху набувае розв'язив, якi при переходi до двовимiрноl задачi можна штерпре-тувати як граничний цикл. У класиф^ацп Пуанкаре це один iз типiв розв'язку нелiнiйних диференцiйних рiвнянь, що у фазовiй площинi зображуеться замкнутою кривою й характеризуе стшю перюдичш рухи за певною траекторiею. Оскiльки iншi типи розв'язкiв нестшт, то з меридiан-ною системою живих органiзмiв, яка мае електромагштну природу, при-родно асоцiювати саме граничш цикли, точнiше, !х просторову проекщю. Пiд кутом зору синергетики наявшсть перiодичних стiйких у просторi й часi розв'язкiв свiдчить про шнування самоузгодженого потенцiалу такого ж типу, який виникае в лазерi за порогом нерiвноважного фазового переходу.
Аналопя з лазером виправдовуеться тим, що живе постае активним середовищем i в цшому, i в кожнш клiтинi, з яко! складаеться. Проте оскшьки розглянутi активнi центри (клгтини) знаходяться в поглинаючому водному середовищ^ апрiорi не можна сказати, чи достатньо метаболiчно! накачки потенщалу мембран для того, щоб система пройшла порiг нерiвноважного фазового переходу й шдтримувалася за цим порогом у режимi лазерно! генерацi! протягом усього життя оргашзму. Необхiднi були св^чення того, що такий режим справдi реалiзуеться. Такi докази були отримаш й експериментально, i шляхом аналiзу уявлень давньокитайсько! медицини в ракурсi уявлень синергетики [18].
Варто сказати, що предмет фiзики живого не вичерпуе всiе! повноти шнування живого органiзму. За всiе! новизни й фундаментальной фiзичного визначення живого, воно все ж залишае в предметному полi бiологi! та хiмi! багато життево важливих процесiв, що вщбуваються в органiзмi й забезпечують йому можлившть вiдповiдати наведеному вище визначенню. Важливо, що здатшсть живого виступати квантово-меха-нiчним об'ектом визначальна для самого його шнування як живого, що й становить фiзичну ввдмшшсть живого вiд неживого.
Погляд зсередини на цшсшсть квантово-механiчних систем не як на дашсть, а як на результат самооргашзацп, був здшснений С.П.Ситьком, який висунув единий для живого й неживого критерш стшко! цiлiсностi квантово-механiчних систем [22]. Отже, в онтолопчному вiдношеннi роль фiзики живого особлива. Об'еднання синергетичних i квантових принципiв у теоретичних основах фiзики живого показуе, що можлива едина наукова картина свггу, де стшюсть усiх систем розглядаеться з единих синергетичних позицш як самооргашзована й самопiдтримувана динамiчна стшюсть [23].
Така картина свiту може бути названа постнекласичною у власному сенс цього слова, що мштить подвшне заперечення. Як вiдомо, дiалектична традицiя пов'язуе з подвiйним запереченням синтез як повернення на новому рiвнi до вихщно! тези, збагачено! змштом антитези. Вiдкинемо схоластичнiсть загальних формулювань: у даному випадку подвшне заперечення означае, що на базi постнекласично! науки синергетики стало можливим застосування до живого квантово! мехашки, яка була досяг-ненням некласично! науки. А за цим вщкриваеться можлив^ть певного повернення до класично! науки, хоч би у виглядi квазшласичних пiдходiв.
Справд^ когерентнiсть електромагштного випромiнювання клiтин живого органiзму визначае його шнування як макроскопiчного квантово-механiчного об'екта. А макроскопiчний масштаб дае можлившть застосування класично! електродинамши до опису поширення ефективного електромагштного поля мшметрового дiапазону в оргашзмь Завдяки цьому можна опиратися на вiдомi закони вiдбиття, заломлення, штерференцп електромагнiтних хвиль при створенш квазiкласичних теоретичних моделей деяких явищ. Так, наприклад, була створена модель капшярних лшш, що утворюються вздовж лшш штерференцп мiж прямою i вiдбитою вiд нiгтiв бiжучих електромагштних хвиль [24].
ОСВ1ТА I НАУКА В ПОСТНЕКЛАСИЧН1Й ПЕРСПЕКТИВ1
Улюблена думка професора Ситька — одного iз творщв фiзики живого — полягае в тому, що живе — це не макроскошчний квантовий ефект на зразок надпроввдност чи надплинност, а макроскошчний квантовий об'ект. Прояви його — це макроскошчш ефекти, як можуть бути предметом класично! фiзики. Таким чином, у новш нелшшнш картинi свiту отримуе пояснення здатшсть живого, завдяки вiдноснiй стшкосл його iснування, виявлятися в предметному полi класично! науки, нехай i в обмеженому рамками ще! науки виглядь
Така здатнiсть нелiнiйних теорш бути фундаментальними щодо iнших теорш, у тому числi й лшшних, спорiднена з тiею фундаментальнiстю фiзичних констант, на яку вперше вказав Альберт Ейнштейн. Така фундаментальшсть безпосередньо пов'язана з вторичною визначенiстю конкретного ^нування, конкретним (хоча й випадковим) ^торичним вибором одного з можливих варiантiв еволюци: i фiзичноl, i хiмiчноl, i бюлопчно!. До того ж погляд на таке ^нування шд фундаментально нелiнiйним кутом зору виявляе всю умовшсть подiлу самооргашзованих об'ектiв нелшшно! науки на предмети рiзних дисциплiн.
Методологiчно адекватний опис ще! обставини може бути даний у межах генетичного конструктивного шдходу до теоретичного знання, здшсненого В. С. Стьопшим [25]. Фундаментальнi теоретичш схеми тут можуть виявитися трансдисциплшарними, тодi як спецiальнi теоретичнi схеми, засноваш на них, належать до рiзних дисциплiн [26].
Таким чином, освиа не може бiльше обмежуватися рамками одше! дисциплiни. Поширення комплексних полвдисциплшарних дослiджень, плiднiсть багатьох трансдисциплшарних методiв i уявлень вимагають бшьш широкого погляду на свiт. Знайомство з новою загальнонауковою нель ншною картиною свiту та !! фшософськими засадами може стати належним шдгрунтям фундаментально! освiти наддисциплiнарного гатунку. Разом iз грунтовною дисциплiнарною пiдготовкою така освиа буде запорукою й практичних здобутюв.
Лiтература:
1. Пайтген Х.-О. Рихтер П.Х. Красота фракталов. Образы комплексных динамических систем. — М.: Мир, 1993. — С. 17.
2. Кант И. Пролегомены ко всякой будущей метафизике, могущей возникнуть в смысле науки. — М: Прогресс, 1993. — С. 68.
3. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология (введение в феноменологическую философию // Вопросы философии. — 1992. — №7.-С. 166.
4. Пригожим И., Стенгерс И. Время, хаос, квант. — М.: Прогресс, 1994. — С. 53-55.
5. Пригожим И. От существующего к возникающему. — М.: Наука, 1985. — С. 250-251.
6. Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления. — К.: Лыбидь. — 150 с. Текст представлений на сайт1 http://www.philsci.univ.kiev.ua.
7. Линде А.Д. Физика элементарных частиц и инфляционная космология. — М.: Наука, 1990. - 280 с.
8. ВайскопфВ. Физика в XX столетии. — М.: Атомиздат, 1977. — С. 33-53.
9. Шредингер Э. Что такое жизнь? С точки зрения физика. — М., 1972.
10. Sit'ko S.P. Physics of the Alive — the New Trend of Fundamental Natural Science // Physics of the Alive. Vol. 8, No 2, 2000. P. 5-13. Статт з журналу «Physics of the Alive» представлен на сайт http: //www. sitko-therapy .com.
11. Mitchell P. Chemiosmotic Coupling and Energy Transduction., 1968.
12. Fruhlich H. Theoretical Physics and Biology // Biological Coherence and Response to External Stimuli. Ed. by H.Fnihlich — New York: Springer-Verlag. 1988. P. 1-25.
13. Frufalich H. Long range coherence and energy storage in biological systems // Inf. Of Quantum Chem. 1968. No 2. H.641-649.
14. Андреев E.A., Белый М.У., Ситько СП. Проявление собственных характеристических частот человеческого организма. Заявка на открытие в комитет по изобретениям и открытиям при Совете Министров СССР № 32-ОТ 10609, 22 мая 1982.
15. Ситько СП., Гижко В.В. О микроволновом когерентном поле человеческого организма и происхождении китайских меридианов // Докл. АН УССР. Сер. Б, Геологические, химические и биологические науки. — 1989. — №8. — С. 77-81.
16. Sit'ko S.P., Tsviliy V.P. Electromagnetic Model of Human Organizm's Electromagnetic Frame // Physics ofthe Alive. Vol. 5. No. 1, 1997. P. 5-8.
17. Sit'ko S.P. The Crucial Evidence in Favour of the fundamentals of Physics of the Alive // Physics ofthe Alive. Vol. 6. No. 1, 1998. P. 6-11. Див. також rnmi статп цього випуску.
18. Sit'ko S.P, Tsviliy V.P. Space-time Structures of Synergetics in Physical Terms of Quantum Mechanics // Physics ofthe Alive . Vol. 7. No. 1, 1999. P. 5-11.
19. Вайскопф В. Квантовая лестница // Вайскопф В. Физика в XX столетии. — М.: Атомиздат, 1977. - С. 33-53.
20. Sit'ko S.P, Gizko V.V. Towards Quantum Physics of the Living State // Journal of Biological Physics. Vol. 18, No. 1, 1991. P. 1-10.
21. ГрибА.А. Неравенства Белла и экспериментальная проверка квантовых корреляций на макроскопических расстояниях // Успехи физических наук, 1984, т. 142, вып.4. — С. 581-598; Спасский Б.П., Московский А.В. О нелокальности в квантовой физике //Успехи физических наук, 1984, т. 142, вып.4. — С. 599-616.
22. Sit'ko S.P, AndreyevЕи.А., DobronravovaI.S. The Whole as a Result of Self-Organization //Journal of Biological Physics. Vol. 16, 1988. P. 71.
23. Добронравова И. С. На каких основаниях возможно единство современной науки? // Синергетическая парадигма. — М.: Прогресс-Традиция, 2000. — С. 343-353.
24. Sit'ko S.P, Gizko V.V. Towards Quantum Physics of the Living State // Journal of Biological Physics. Vol. 18, No. 1, 1991. P. 1-10.
25. СтепинB.C. Теоретическое знание. — M.: Прогресс — Традиция, 2000. — 744 с.
26. Добронравова И.С. Методологическая концепция B.C. Степина в применении к нелинейной науке // Человек. Наука. Цивилизация. К 70-летию академика B.C.Степина. - М.: Канон+, 2004. - С. 240-247.
27. Ахундов М.Д., Илларионов СВ. Методологический анализ современного этапа развития квантовой теории поля // Методы научного познания и физика. — М., 1985.; Преемственность исследовательских программ в развитии физики // Вопросы философии. — 1986. — № 6.
ОСВ1ТА I НАУКА В ПОСТНЕКЛАСИЧН1Й ПЕРСПЕКТИВ1
28. Эйнштейн А. О специальной и общей теории относительности. Общедоступное изложение // Собр. науч. трудов. — М., 1985. — Т 1. — С. 542.
29. РейхенбахГ. Философия пространства и времени. — М: Прогресс, 1985. — С. 226.
Ирина Добронравова. Фундаментальная наука — фундаментальное
образование
В статье обсуждается влияние на представления о фундаментальности образования перемен в понимании фундаментальности, произошедших в процессе развития постнеклассической науки при создании нелинейных теорий. Показано, что противопоставление фундаментального и прикладного знания не срабатывает, если обосновывать его на отождествлении фундаментальности с познанием неизменной сущности, а прикладного знания с изучением преходящих явлений. В то же время сохраняется понимание фундаментальности конкретного исторического выбора для дальнейшей эволюции. Тогда нелинейные теории, описывающие соответствующую реальную необходимость, включающую в себя случайность такого выбора, оказываются фундаментальными по отношению к описанию систем, основанных на этом выборе. Такова фундаментальность физических констант и теорий, которые их вводят. Другой пример — квантовая физика живого в ее отношении к биологическим теориям. Фундаментальное образование с такой точки зрения должно выходить за рамки отдельных дисциплин, хотя бы посредством знакомства с нелинейной картиной мира, которая является общенаучной.
IrynaDobronravova. Fundamental Science—Fundamental Education
The article considers how the changes in understanding of fundamentality in post non-classical science with its non-linear theories influence to image of fundamental education. It is shown that controversy of fundamental and applied sciences does not work more, if it is based on the identification of fundamentality with cognition of immutable essence and on the connection of applied knowledge with description of transitive phenomena. Meanwhile the understanding of fundamentality of historical choice for further evolution keeps its meaning. Then the nonlinear theories, describing a real necessity including choice by chance, appear to be the fundamental as for theoretical description of the systems, grounded on such choice. The fundamentality of physical constants is of that kind. Another example is quantum Physics of the Alive as to biological theories. From this point of view, fundamental education must overcome the boundaries of separate scientific disciples, at least by mean the learning of nonlinear world picture, which is common for modern sciences.
