Научная статья на тему 'Философско-культурологическое осмысление телевидения как визуальной практики XX-XXI ст'

Философско-культурологическое осмысление телевидения как визуальной практики XX-XXI ст Текст научной статьи по специальности «Экономика и экономические науки»

CC BY
81
4
Поделиться
Ключевые слова
ТЕЛЕБАЧЕННЯ / ВіЗУАЛЬНА ПРАКТИКА / ВіЗУАЛіЗАЦіЯ / МЕДіА / КОМУНіКАЦіЯ / TV / VISUAL PRACTICE / VISUALIZATION / MEDIA / COMMUNICATION / ТЕЛЕВИДЕНИЕ / ВИЗУАЛЬНАЯ ПРАКТИКА / ВИЗУАЛИЗАЦИЯ / МЕДИА / КОММУНИКАЦИЯ

Аннотация научной статьи по экономике и экономическим наукам, автор научной работы — Тормахова А.Н.

Целью статьи является анализ философско-культурологических представлений о телевидении, которое является ведущей визуальной практикой XX в., которая не утрачивает своей актуальности в начале XXI-го. Роль телевидения заключается в визуальной презентации и формировании базовых норм, вкуса и традиций различных социальных групп. Методология исследования предполагает обращение к философским и культурологическим концепциям, представляющим различные подходы к пониманию телевидения. В работе рассматриваются взгляды таких западных исследователей, как Р. Арнхейм, М. Вулф, А. Крокер, Ж. Липовецки, М. Маклюэн, Д. Малвин, Дж. Миттелл, Н. Постман, Л. Саффхил, Дж. Стерн, Э. Томпсон, Дж. Фиск, С.Шапиро. При анализе вопроса сущности и специфики телевизионного контента привлекаются труды российских учёных Т. Савицкой, Н. Самутиной и польского современного автора Р. Сапенька. Научная новизна заключается в обрисовке основных подходов к изучению телевидения как визуальной коммуникативной практики. Развертывание авторской позиции в рамках обозначенной проблематики представлено как исторический экскурс от первых попыток осмысления феномена телевидения до актуальных научных теорий, нашедших воплощение в современной американской философско-культурологической мысли. Результаты исследования могут быть использованы в учебном курсе «Визуальные практики и коммуникация». В выводах отмечается, что большинство визуальных практик современности опираются на определенные закономерности, заложенных телевидением. Несмотря на появление новых медиа-практик, телевидение не теряет актуальности, повсеместно присутствует в культуре, а значит, его исследование позволит лучше понять специфику процесса культуротворчества.

PHILOSOPHICAL-CULTURAL CONCEPTION OF TELEVISION AS A VISUAL PRACTICE OF XX-XXI CENTURY

Purpose of the article is to analyze the philosophical and cultural ideas about television, which is a leading visual practice of XX century. It does not lose its relevance in the beginning of the XXI. The role of television lies in visual presentation and formation of the basic norms of taste and traditions of different social groups. Television is the leading communicative practice, which consideration is represented differently in modern science. Research methodology involves an appeal to the philosophical and cultural concepts, representing different approaches to the understanding of television. The paper considers the views of Western scholars, such as R. Arnheim, M. Wolff, A. Kroker, G. Lipovetsky, M. McLuhan, D. Mulvin, J. Mittell, N. Postman, L. Saffhil, J. Sterne, E. Thompson, J. Fiske, S. Shapiro. During analysis of the issue of the specific nature of television content the works of Russian scientists T. Savitskaya, N. Samutina and Polish contemporary author R. Sapenko were used. Originality lies in the depiction of the main approaches to the study of television as a visual communicative practice. Deployment of the author's position within the designated issues is presented as a historical digression from the first attempts at understanding the phenomenon of television to the newest scientific theories that have found expression in contemporary American philosophical and cultural thought. Results of the study can be used in the training course "Visual communication and practices." Conclusions indicated that the majority of contemporary visual practices based on certain patterns, embedded TV. Despite the emergence of new media practices, TV does not lose relevance, everywhere present in the culture, which means that his research will allow a better understanding of the specificity of cultural creativity process.

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

Текст научной работы на тему «Философско-культурологическое осмысление телевидения как визуальной практики XX-XXI ст»

Ф1ЛОСОФ1Я КУЛЬТУРИ ТА ОСВ1ТИ

УДК 130.2+654.197

А. М. ТОРМАХОВА1

1*

1*-

'Кигвський нацюнальний ушверситет 1меш Тараса Шевченка (Кжв), ел. пошта asya_81@list.ru;

ORCID 0000-0001-7178-850Х

Ф1ЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГ1ЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ ТЕЛЕБАЧЕННЯ ЯК В1ЗУАЛЬНО1 ПРАКТИКИ ХХ-ХХ1 СТ.

Метою статп е анал1з фшософсько-культуролопчних уявлень щодо телебачення, яке е провщною в1зуа-льною практикою XX ст., що не втрачае свое! актуальносп на початку XXI ст. Роль телебачення полягае у в1зуальнш презентаци та формуванш базових норм, смашв 1 традицш р1зноманггних сощальних груп. Мето-дологiя дослщження передбачае звернення до фшософських, культуролопчних концепцш, в яких окреслю-ються р1зш пвдходи до анал1зу феномена телебачення. В робот1 представлен погляди таких зах1дних дослщ-нишв, як Р. Арнхейм, М. Вулф, А. Крокер, Ж. Лшовецьки, М. Маклюен, Д. Малвш, .Дж. Мггтелл, Н. Пост-ман, Л. Саффхш, Дж. Стерн, Е. Томпсон, Дж. Ф1ск, с.Шатро. При розгляд1 питання сутносп та специфши телев1зшного контенту залучаються прац росшських науковщв Т. Савицько!, Н. Самутшо! та польського сучасного автора - Р. Сапенька. Наукова новизна полягае в окресленш основних шдход1в до вивчення телебачення як в1зуально! комушкативно! практики. Розгортання авторсько! позицп щодо окреслено! проблематики представлене як юторичний екскурс - ввд перших спроб осмислення феномена телебачення до найа-ктуальшших наукових теорш, що знайшли втшення в сучаснш американськш фшософсько-культуролопчнш думщ. Результати дослщження можуть бути використаш у навчальному кура «В1зуальш практики та комушкащя». У висновках зазначаеться, що бшьш1сть в1зуальних практик сьогодення спира-ються на певш законом1рност1, закладеш телебаченням. Попри появу нових мед1а-практик, телебачення не втрачае актуальности повсюдно присутне в культур^ а отже, його дослвдження дозволить краще осягнути специфшу процесу культуротворення.

Ключовi слова: телебачення; в1зуальна практика; в1зуал1защя; мед1а; комушкащя

В XX столггп статус мистецтва змшюеть-ся, бшьш прившейоване мюце починають займати р1зномаштш практики. Нам1чаеться досить кардинальний тдхщ серед до-слщниюв сфери в1зуалютики, яю ствер-джують, що шякого мистецтва не юнуе, а е просто р1зш антрополопчш практики нашого осягнення св1ту, яю змшюються з гео-граф1ею, ютор1ею та шшими соцюкультур-ними чинниками. Хоча така позищя видаеть-ся досить суперечливою, проте варто пого-дитись, що в умовах сьогодення виникае ба-гато нових практик, яю набувають надзви-

Актуальшсть теми дослщження

чайно1 актуальност1 та популярност1 серед широких верств населення. Практика (грец. ргакйке, вщ praktikos - д1яльний, активний) -матер1альна, чуттево-предметна д1яльнють людини, що включае: доцшьну д1яльнють; предмет, на який спрямована остання; засо-би, за допомогою яких досягаеться мета; результат д1яльносп. Практика може розум1ти-ся як систематична, багаторазово повторюва-на д1яльшсть, як з'еднання такого роду д1яль-ност багатьох шдивщв. Одшею з провщних практик XX ст. постае телебачення. Сучасш дослщження телебачення можна роздшити на декшька груп. Одш дослщники займаються

пepeвaжнo aнaлiзoм влacнe тeлeбaчeння, його ВПЛИВУ нa cycпiльнi тeндeнцiï, дpyгa гpyпa poзкpивae ocoбливocтi тeлeвiзiйнoгo кош^н-ту - cepiaлiв, ШОУ, вдеоклтв, peклaми. Cтвopeння eдинoï кapтини poзpiзнeниx тeopiй вiзyaльниx дocлiджeнь тeлeбaчeння як oднieï з пpoвiдниx ^a^m XX-XXI cт. e aктyaль-ним зaвдaнням, що пoтpeбye нayкoвoгo oбrpyнтyвaння.

Мета дослiдження

Meтoю дocлiджeння e ^щ^чний aнaлiз кoнцeптiв фiлocoфiв, кyльтypoлoгiв, coцioлoгiв, aнтpoпoлoгiв, пpиcвячeниx до-cлiджeнню тeлeбaчeння як вiзyaльнo-кoмyнiкaтивнoï ^arcm^ в зaxiднiй тa в№ чизнянш нayкoвiй дyмцi.

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

Виклад основного матерiалу

Одним з пepшиx, xтo дaв визнaчeння фe-нoмeнy тeлeбaчeння був Рудольф Apнxeйм. В cвoïй po6ori 1935 poкy вiн oкpecлив ту го-ловну кoмyнiкaтивнy cyтнicть, що йому ^и-тaмaннa. «Teлeбaчeння - poдич мaшини i лiтaкa - e зacoбoм тpaнcпopтy в oблacтi куль-тypи. Звicнo, воно e тшьки кoнвeepoм, який нe дae - нa вiдмiнy вiд paдio i кiнo - нoвиx xyдoжнix мoжливocтeй iнтepпpeтaцiï cвiтy. Aлe пoдiбнo вciм тpaнcпopтним зacoбaм, e дapoм ocтaнньoгo cтoлiття, воно змiнюe нaшe cтaвлeння до дiйcнocтi, дoпoмaгae кpaщe пiзнaти cвiт i ocoбливo дoпoмaгae вiдчyти бaгaтoмaнiтнicть пoдiй, якi вiдбyвaютьcя од-нoчacнo у piзниx кyтoчкax cвiтy» [8, p.194]. Apнxeйм poзyмiв, що тeлeбaчeння змiнюe нaшe yявлeння пpo дiйcнicть, нaшe cтaвлeння до жь Пoпpи тe, що вдй кoмyнiкaтивний зaciб нaчeбтo пoзбaвляe rnc мoжливocтi от-pимaти yявлeння ^о peaльнicть нa влacнi oчi, чepeз влacний eмпipичний дocвiд, вiн poзшиpюe нaшe yявлeння пpo вcecвiт.

Бaзиcнi yявлeння пpo poль тeлeбaчeння як зacoбy кoмyнiкaцiï нaдae poбoтa Mapшaллa Maклюeнa «Розумшня мeдia». Ha думку M. MaR^ern, тeлeбaчeння - вд тaкий зaciб ко-мyнiкaцiï, який вiдкидae piзкo oкpecлeнy oco-бистють i вiддae пepeвaгy пoдaнню ^овдав, a нe пpoдyктiв. Ця ошбливють тeлeбaчeння пoяcнюe тe poзчapyвaння, яте вiдчyвaють бaгaтo людeй, коли викopиcтoвyють цeй зaciб кoмyнiкaцiï в пoлiтичниx цiляx. Teлeбaчeння

ж мoжe пpaцювaти в якocтi фону, воно зaxo-плюe. Teлeвiзiйний o6pas e oбpaзoм низькох' iнтeнcивнocтi, a6o визнaчeнocтi, a oтжe, нa вщмшу вiд кiнoфiльмy, нe дae дoклaднoï ш-фopмaцiï пpo oб'eкти. З тexнiчнoгo боку, тe-лeбaчeння тяжie до того, щоб бути вeликo-плaнoвим зacoбoм кoмyнiкaцiï. Кpyпний плaн нa тeлeбaчeннi piч aбcoлютнo звичaйнa. A^ тop кiнo тa arcrop тeлeбaчeння icтoтнo вiдpiзняютьcя, нa думку Maклюeнa. Taкoмy гapячoмy зacoбy комун^^и, як кiнo, по-тpiбнi люди, яю цiлкoм виpaзнo виглядaють типaжaми. Taкий xoлoдний зaciб, як тeлeбa-чeння, тepпiти нe мoжe типoвe, ocкiльки воно зaлишae глядaчa poзчapoвaним, нe дaвши йому пoпpaцювaти нaд дoвepшeнням o6pasy. «Teлeвiзiйний o6pas нaвiть щe бiльшe, нiж шота e poзшиpeнням дотику. Moлoдi люди, що пepeжили пepшe тeлeвiзiйнe дecятилiття, пpиpoдним чином ввiбpaли в ce6e нecтpимнy пpиcтpacть до глибокого зaлyчeння, що зму-шye вci вiддaлeнi вiзyaлiзoвaнi цiлi звичaйнoï кyльтypи здaвaтиcя нe тiльки нepeaльними, a й нepeлeвaнтними, i нe пpocтo нepeлeвaнт-ними, a млявими» [2, c.385]. M. Maклюeн ввaжae, що m тлi тeлeбaчeння i пpeca, i кшо, i нaвiть paдio ^ нe бiльшe нiж «пaкyвaльнi зacoби для cпoживaчiв». Teлeбaчeння, як xo-лодний зaciб кoмyнiкaцiï, зaлyчae rnc до гли-бинного cпpийняття i тав^ь бiльшe, до гли-бинного дocвiдy, пpoтe нe збyджye, ж aгiтye i нe нaдиxae. О^льны низькa визнaчeнicть тeлeбaчeння гapaнтye вжокий cтyпiнь зaлy-чeння ayдитopiï, нaйeфeктивнiшими e ^о-гpaми, в якиx пpoпoнyютьcя cитyaцiï, що по-тpeбyють пpoцecyaльнocтi тa im^a^m-нocтi. Teлeбaчeння cпиpaeтьcя нe нa вiзyaль-ш, a нa iкoнiчнi, тобто штучно cкoнcтpyйo-вaнi для пeвнoï зaдaчi, oбpaзи. Для Maклюeнa «шошчга мoдeль - нe вiзyaльнa peпpeзeнтa-щя i нe cпeцiaлiзaцiя вiзyaльнoгo a^erny, що визнaчaeтьcя poзглядaнням з якоюь одинич-нoï пoзицiï. Дoтикaльний otocí6 cпpийняття e paптoвим, a ж cпeщaлicтcьким... Hacкpiзь oбpoблeнe мoзaïчним тeлeвiзiйним чином дитя тeлeбaчeння зycтpiчaeтьcя зi cвiтoм, пpoтилeжним пиceмнocтi» [2, с.385]. Teлeбa-чeння з його cинкpeтизмoм cпpийняття i ycтaнoвкoю нa кoлeктивiзм гoтye появу тaкo-го фeнoмeнa, як peклaмa. Пoяcнюючи пpoцec, Maклюeн пишe, що peклaмa cпoкyшae rnc

шти вщ письмово! та приватно! «точки зору» в складний i шклюзивний св1т групово! шо-ни.

Сучасна дослiдниця Тетяна Савицька у пращ «Жзуатзащя культури: проблеми та перспективи» вказуе, що Маклюен на десятки рокiв вперед передбачивши вектор еволю-ци ЗМ1, видiлив три етапи процесу вiзуалiзацil:

• первинна (базова) вiзуалiзацiя в рамках переходу вщ усного слова до письмово!, а по^м i друковано! мови;

• нова видовищшсть, що послiдовно ро-звиваеться вiд контамiнованих форм комiксу i iлюстрованого журналу до фотографа, кшо i телебачення;

• нова шошчшсть, розвиток яко! в ре-кламнш справi також проходить сво! етапи: сюжетний ролик (рекламний мiнiфiльм), постер (рекламне фото 3i слоганом) i, нарештi, чиста знаковiсть у вигщщ символу торгово! марки, лейблу [4, с.14].

Т. Савицька зазначае, що вiзуальнi практики повсякденного життя - повсюдне спо-глядання еротизовано! реклами, рекреацш-ний шошнг, теледосуг, сумiщений з «магазином на диваш», отримують легiтимацiю в елггарному фiлософському дискурсi. Варто згадати погляди Артура Крокера, канадсько-го мислителя, культуролога, який в певному сенс е спадкоемцем iдей М. Маклюена. Кро-кер у «Енциклопеди пашки» вказуе, що «шо-пiнг, можливо, - основна дозвшлева дiяль-шсть постмодершстсько! культури. Це - «новина», гра; бачення, яке фантазуе, набли-жаеться i вiддаляеться, i все це в одну мить» [10, р.31]. Крокер ставить питання про те, що ж тягне людей в торговi центри? Вш переко-наний, що основою е не прагнення щось при-дбати та волод^и якимось предметом. Насправдi, людина хоче поглянути на об'ект аби бути спокушеною. Головним е намагання задовольнити погляд, оскiльки виникае фш-тивна можливiсть заволодiти чимось, це як примарне та вiртуальне полювання. «Бачення (пiдглядання)» як новий тип фланера <...> коли природа перетворилася на торговi центри, а погляд став способом полювання. У ситуаци постмодершзму погляд для покупця - це «надпогляд» (hyperlooking), оскшьки, зрештою, вiн лише дивиться на свое вiрту-

альне "Я"» [10, р.31].

Зовсiм шший ракурс до вивчення телебачення запропоновано у дослiдженнях амери-канського сощолога, фахiвця з теори ко-мунiкацiй, видавця журналу по загальнш се-мантицi «Et cetera» Нейла Постмана (19312003). Його роботу «The Disappearance of Childhood» (1982) присвячено сощальнш тенденцп знищення дитинства. На його думку, дитинство не визначено бюлопчно, сощальне поняття дитинства iснуе у свщо-мосп европейського людства лише останнi чотири столггтя i являе собою штучний продукт розвитку сусшльства. Телебачення, як вказуе Постман, не лшгвютичне, воно подае шформащю у виглядi вiзуальних образiв. Перегляд програм не вимагае аналогичного де-кодування. «В Америщ перегляд телебачення - це майже чисте розтзнавання патершв. Я стверджую, що символiчна форма телебачення не вимагае шякого спещального шструк-тування або навчання. В Америщ перегляд телебачення починаеться приблизно в швто-ра року, i до трьох рокiв д^и починають ро-зумiти i реагувати на телеобрази» [3, c.143]. У дтей, що цiкавляться та розумдать телеобрази, е улюблеш геро!, вони наспiвують ме-лоди i просять продукти, якi рекламують. Як i у багатьох вiзуальних практиках, для перегляду телебачення не потрiбно шяко! пiдготовки, знання певного словника чи на-явносп навичок. Якщо дитячi та доро^ книги досить сильно розрiзняються за лексикою, то у телебаченш таких вiдмiнностей немае. «I тому доро^ i дiти прагнуть дивитися одш й тi ж програми. На той випадок якщо хтось думае, що доро^ i дгш дивляться телебачення принаймнi в рiзний час, я можу додати, що вщповщно до книги Френка Манюевшца про телебачення «Пульт дистанцшного ке-рування», приблизно два мшьйони американ-ських дiтей дивляться ТБ кожен день щлий рiк мiж 23:30 i 2:00» [3, c.144]. На думку Н. Постмана, телебачення стирае межу мiж ди-тинством i дорослим життям: воно не вимагае навчання для розумшня його форми, i воно не роздшяе аудиторiю, тому що передае одну i ту ж шформащю вшм, одночасно, не-залежно вщ вiку, статi, рiвня освiти або умов пращ.

Телебачення, яке прагне постшно

оновлювати сво! передач!, розкривае табу та таемнищ. Американський соцюлог переко-наний, що хоча телебачення знищуе тра-дицшну концепщю дитинства, проте воно не помщае д1тей у дорослий свгг. Скорше воно використовуе матер1ал дорослого св1ту як основу для проектування абсолютно нового типу особистост! - «дорослу дитину». На думку Постмана, телебачення заохочуе бага-то звичок, яю пов'язаш з дитинством - бажа-ння негайного задоволення будь-яко! потреби. 1дея дитинства насамперед пов'язана з баченням майбутнього, адже д1ти будуть ви-ступати посланням, яке вщправляють доросл! у майбутне, якого сам! не побачать. Але телебачення е ношем, що сконцентрований на сьогоденш. «Граматика телебачення не мае аналопв минулого 1 майбутнього часу в мовь Вона непропорцшно тдсилюе сьогодення { трансформуе дитяче бажання негайного задоволення на стиль життя. Ми приходимо до того, що Крютофер Лаш називае «культурою нарцисизму» - без майбутнього, без д1тей, вс зависли десь м1ж двадцятьма 1 тридцятьма роками» [3, с.147].

Жиль Лшовецьки у пращ «1мпер1я ефе-мерного» (1987) придшяе здебшьшого увагу телев!зшному контенту, особливо клшам та рекламним повщомленням. На його думку, пануе прискорений рекламний ритм, коли виробництво телепродукци оргашзоване таким чином, щоб постшно подразнювати з1р та слух. На змшу культур! оповщання приходить культура руху. I апофеозом ще! приско-рено! культури постае музичний вщеоклш. «Мета вщеоктпу не створити уявний св1т або прошюструвати музичний тв1р, але шляхом збудження породити безперервний потш образ1в, так щоб одне зображення змшюва-лось шшим не з якимось смислом, а заради бшьшо! непередбачуваност!, у випадковому чергуванш дивносп та невмотивованость Швидюсть давно зашкалюе: на формулюван-ня ще! - хвилина, на спокусу - секунда» [1, с.244]. Клш постае апогеем рекламно! твор-чост та рекламно! поверхневост!. Творщ сер1ал1в прагнуть не давати глядачам сумува-ти, тому на екраш все постшно змшюеться, процес щентифшаци з персонажами вже не спрацьовуе.

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

Лу1за Саффхш у робот «Пщлггки-глядач!

мильних опер» (2001) анал1зуе насамперед не саме телебачення, а скорше значну частину його контенту - сер1али. Телесер1али вона под1ляе на теленовелу I сер1ал. У теленовел! присутнш один { той же герой (геро!ня) { наб1р персонашв, але в кожнш сери розповщаеться своя ютор!я, яка до кшця про-грами завершуеться. У сер1ал1 оповщь безпе-рервна 1 завершуеться тшьки в останнш сери, отже !х треба дивитися в певному порядку, так як послщовшсть створюе уявлення про безперервшсть часу. Наратив впливае на гля-дач1в, шдтримуючи напругу, змушуючи га-дати, яким чином воно виршиться, поставивши !х перед щасливим кшцем. Але ро-зв'язка школи не настае, оскшьки потр1бно шд!гр!вати штерес аудитори. Завдяки тому, що персонаж1в у мелодраматичному сер1ал1 безл1ч, жанр сприяе не обмеженш { пасивнш щентифшаци, а скорше активному залучен-ню учасника. Хоча глядач здаеться ф1зично шертним, але його шдивщуальний процес штерпретаци шдсвщомий. У процес!, завдяки якому глядач штерпретуе передачу, зад!яш його методи { стил1 перегляду, його звички { смаки. Вщгравати роль при сприйнятп буде розмщення глядача, причина, по якш вш дивиться передачу та належнють до цшьово! аудитори. Л. Саффхш переконана, що задоволення вщ мильно! опери, пов'язане голов-ним чином з !! конвенщями. Аудиторда захо-плюе сама розповщь, через що важко перестати дивитися мильш опери. Нас штовхае на це щкавють, яка змушуе спостер1гати за ро-звитком безл1ч1 сюжетних лшш, розвиток яких практично неможливо остаточно перед-бачити. «Те, що аудитор1я продовжуе буду-вати здогади { школи не приходить до остаточного ршення, е д1евим способом зберегти бшя екрану навггь найбшьш цишчних гляда-чок, { це змушуе !х знову { знову повертатися на сво! постшш мюця перед паралельним св1том мильно! опери» [7, с.75].

Сер1али за своею сутшстю е формою циктчною та довготривалою. Проте те-лев!зшний контент наповнений явищами набагато меншими, моза!чними. Джон Фюк у робот «Постмодершзм та телебачення» вка-зуе, що телебачення сумюне з культурою фрагменту, це визначаеться природою те-лев!зшного повщомлення, де послщовний

пoтiк cклaдaeтьcя з вiднocнo диcкpeтниx «ceгмeнтiв». Ця iдeя e cлyшнoю, aджe знaчнy чacтинy тeлeвiзiйнoгo нaпoвнeння cклaдaють нeвeликi ypивки. Фюк, aнaлiзyючи пpoблeмy тeлeбaчeння y ^a^ «Teлeвiзiйнa кyльтypa», кoнcтaтye, щo ic^e дeкiлькa типiв кyльтyp-ниx тeкcтiв: зaкpитиx тa вiдкpитиx. Зaкpитi тeкcти дocить лeгкo читaютьcя, вoни мaють вiднoшeння дo дiйcнocтi, aлe пpeдмeтoм зта-чeння caмi нe вистутають. Biдкpитi тeкcти нaпoвнeнi cyпepeчливocтi, пoзбaвлeнi узгод-жeнocтi, ïx ocнoвoю e диcкypcивний acпeкт. Пpиклaдoм тaкoгo тeкcтy e тeлeбaчeння. «Teкcт, пpизнaчeний для «пиcьмa», a тaким e тeлeвiзiйний тeкcт, мoжe 6УТИ тaким, щo ro-тpeбye глядaцькoï yчacтi y npo^ci виpoб-ництвa знaчeнь i тим caмими виpoбництвa влacнoï дiяльнocтi. Teкcт вимaгae вiд гля-дaчiв, щoб вoни cкopiшe «гoвopили» шж «6ули oбгoвopeними» (як пpeдмeт) i щoб глядaчi пepшoocнoв ними зpoбили знaчeння, пoв'язaнi з пpoцecoм oтpимaння ^^ий^т-тя), зaмicть знaчeнь, пoв'язaниx з пpoцecoм виpoбництвa» [9, с.94].

Cyчacнa дocлiдниця Haтaлiя Caмyтiнa дo-cлiджye тaкy чacтинy тeлe-кoнтeнтy, як вiдeoклiпи. У poбoтi «Myзичний вiдeoклiп: пoeзiя cьoгoднi» (2001) вoнa вкaзye, щo cвoïм poзквiтoм вiдeoклiп зoбoв'язaний як якicнo iншим piвням вiдeoтexнoлoгiй, видoзмiнeним кoнцeпцiям тeлeмoвлeння, щo з'явилжя з го-чaткy 80-x po^, тaк i вeличeзним фiнaнco-вим мoжливocтям, зaклaдeними в мyзичнiй вiдeoiндycтpiï. З пoявoю вiдeoклiпiв «зipки» cram зpимi пo-cпpaвжньoмy, нeймoвipнe 6a-гaтcтвo вiзyaльнoгo виpaжeння, включaючи i oдяг, i pитмiкy тaнцю, i дeкopaцiï, i дopoгi зйoмки, i вш миcлимi cпeцeфeкти, i aбcoлют-rn дocтyпнicть зaвдяки тeлeвiзopy - зpoбили ïx нaйпoтyжнiшим кaнaлoм взaeмoдiï зipки i шaнyвaльникiв.

Biдeoклiп являe coбoю тoчкy пepeтинy бeзлiчi aвтopcькиx i викoнaвcькиx дiй нa мa-лoмy пpocтopi, вeликoï кiлькocтi фiнaнcoвиx i тexнoлoгiчниx, диcкypcивниx впливiв, кoли «мoжливocтi мapкepa '^TOpcraa" знaчнo звyжyютьcя i виявляютьcя, в пopiвняннi з тpaдицiйними миcтeцтвaми i нaвiть з кiнeмa-тoгpaфoм, пoвнicтю пepeгopнeними» [5]. Ha думку Caмyтiнoï пpo вiдeoклiпи мoжнa кaзa-ти нe тiльки як ^o cинтeтичнe, пpaгмaтичнo

oбyмoвлeнe, пoзa-aвтopcькe миcтeцтвo, aлe i як ^o миcтeцтвo в тpaдицiйнoмy ceнci цьoгo cлoвa, щo тeж знaxoдить co6i мicцe в ^o-cтopi клiпoвoï iндycтpiï, як ^ocrip миcтeцтвa клiпмeйкepa. Biдeoклiп виcтyпae як ayдioвiзyaльний твip, щo вiдpiзняeтьcя нaдзвичaйнoю жopcткicтю фopми. Biдeopяд в ктш icнye тiльки в нepoзpивнiй eднocтi з пicнeю (зa виняткoм rax мoмeнтiв, кoли кшь-кa текунд вiдeoпpeaмбyли пepeдyють пicнi a6o "caмocтiйними" виявляютьcя якicь кaдpи в cepeдинi, в нaвмиcниx пayзax). Biдпoвiднo, тpивaлicть вiдeoклiпy збiгaeтьcя зi CTa^4ap-том, вiдвeдeним для мyзичнoï кoмпoзицiï - 4 xвилини. Oбoв'язкoвoю yмoвoю e pитмiчнe cпiввiднeceння вiдeopядy з кoмпoзицieю, щo витpимye pитм пicнi. Зaзвичaй у кaдpi мae знaxoдитиcь викoнaвeць пicнi, вiдcyтнicть гpyпи a6o xoчa б фpoнтмeнa у poликy мoжyть дoзвoлити co6i тiльки нaдзвичaйнo вiдoмi apтиcти.

H.Caмyтiнa пpoпoнye клacифiкaцiю вiдeoклiпiв згiднo з ïx cтaвлeнням дo rnpara-ву, тoбтo нaявнocтi a6o вiдcyтнocтi в CTpy^ тypi клшу зв'язaнo poзкaзaнoï icтopiï з пoчaт-кoм, кyльмiнaцieю i фiнaлoм. Taк мoжнa видiлити: нapaтивнi тa нeнapaтивнi клiпи. У нapaтивниx клiпax пpeдcтaвлeнo oднy a6o дeкiлькa icтopiй з piзним нaбopoм вито^в-цiв, толи пepипeтiï кopoткoгo cюжeтy говин-ш пpикoвyвaти yвaгy. У нeнapaтивниx rarnax ocнoвoю e тaнцювaльнi poлики. Вщговщш дo дoмiнyючoï зaдaчi, щo фopмye тип вiзy-aльнoï oбpaзнocтi, вiдeoклiпи пoдiляютьcя нa: 1) тi, щo opieнтoвaнi нa мaкcимaльнe yявлeн-ня ^e^ocn викoнaвця; 2) тi, щo opieнтoвaнi нa виpaжeння cтилю витотавщ, в шиpoкoмy ceнci цьoгo cлoвa: i як мyзичнoгo cтилю, i як стилю життя. Beликy poль тут вiдiгpae ítoto-гpaфiя вiдeoклiпy, щo, як вкaзye Caмyтiнa, poзyмieтьcя як cтpoгий "фopмyльний" нaбip вiзyaльниx eлeмeнтiв, дo чиcлa якиx вxoдять oдяг пepcoнaжiв, ïx мoвa, жecтикyляцiя, a^ тypaж вiдeoпpocтopy, тип зшмки, тип cюжe-ту i т.д.; 3) ri, щo opieнтoвaнi та виpaжeння ceнcy пicнi [5]. H. Caмyтiнa зaзнaчae, щo yнiвepcaльним e caм мexaнiзм пepeвeдeння пiceнниx змю^в у вiзyaльний pяд. «Змicт» mcm нiби пiдcyмoвyeтьcя, cтиcкaeтьcя в oдин кoмплeкc знaчeнь, який пoтiм пepeдaeтьcя чepeз пapaлeльний тoмy, пpo щo cпiвaerьcя,

наб1р образ1в або прийом1в. Отже, для Са-мутшо! вщеоклш постае не як маленький кшофшьм, а як в1рш. Вш побудований на «монтаж! атракщошв», повторенш у широкому смисл1 слова та невеликш тривалосп. Вщеоклш формуе шший тип зору, шше в1зу-альне мислення, задае шшу антрополопчну модель, шж традицшний кшематограф.

Роман Сапенько, сучасний польський культуролог, звертаючись до анал1зу фено-мешв телебачення та реклами у робот «Ми-стецтво реклами в сучаснш культурЬ> (2005) наголошуе, що кожний телев1з1йний текст у певнш м1р1 мае бути багатозначним, бо гете-рогенною е аудитор1я, яка потребуе таких значень. «^зномаштнють способ1в щенти-фшаци з р1зними щнностями, героями, сюжетами i т.п., дозволяють р1зним групам отри-мати переговорне визначення вщповщних аспектiв, щоб вписатись у домiнуючу щео-лопю... ця полiсемiотичнiсть не е чимось автономним, незалежним, тому що вона де-термшована саме домiнуючою iдеологiею, яка постiйно дiе так, щоб все-таки обмежити протистояння i протилежнi значення» [6, с.142]. Телевiзiйна реклама е зразковим текстом, призначеним для виробництва, вона школи не е повнiстю завершеним текстом, проте завжди доходить до адресата у потощ велико! кiлькостi телевiзiйних текстiв. Реклама здiйснюе вплив на формування сучас-но! телевiзiйноl культури i популярного ми-стецтва, вона пов'язана з нов^шми явищами сучасно! культури постiндустрiального бут-тя: телебаченням, масовою комунiкацiею, популярною культурою, розвагами та постiдеологiею.

Американсью автори Етан Томпсон (Ethan Thompson) та Джейсон Мiттелл (Jason Mittell) у статтi «An owner's manual for television» (2013) пропонують проаналiзувати ряд телевiзiйних шоу, в яких розкриваються рiзнi способи прочитання програми, а вщповщно i нашо! медiа-культури. Обгово-рення широкого спектру телевiзiйних про-грам, як тих, що були популярш в минулому, так i тих, що iснують в умовах сьогодення, охоплюють безлiч форматв i жанрiв (худож-нi та документальш фiльми, пряму трансля-щю та кабельнi канали) забезпечуе детальне дослiдження ЗМ1. Вони вказують на те, що

хоча на сайтах та в популярних журналах досить часто вдаються до критичних огщщв, натомють академiчна сфера набагато менше придiляе уваги медiа-контенту, а бшьше, вiдповiдно, - лiтературi, музицi, ютори кiно та живопису. Власне становлення «телевiзiй-них дослiджень» в англо-американськш фiлософсько-культурологiчнiй думцi вони датують 1980-1990 роками. Тодi телебачення почали сприймати як лакмусовий патр, що е виразником бiльш глибоких сенсiв. «До-слiдження телебачення сфокусувалося на ро-зумiннi iндустрiального, нормативного та концептуального контексту середовища, а не на аналiзi специфiчних програм» [13, р.3]. Бiльшiсть авторiв, якi аналiзують телебачен-ня, на !х думку вважають, що перегляд теле-бачення е важливою та поширеною рамкою сучасно! культури. Його аналiз може мати рiзноспрямований характер: частина авторiв схильна розглядати телебачення як специ-фiчного посередника виробничо! та регуля-торно! систем, що набувае форму рiзних програм. Iншi ж, розглядають телебачення як своерщне вшно до бiльш глибоких питань, як наприклад засiб iдентифiкацil за гендерними чи расовими ознаками. На нашу ж думку, роль телебачення в останш роки значно зни-жуеться, внаслщок поширення iнших медiй-них практик. Проте, Е. Томпсон та Дж. Мiт-телл наголошують, що не варто вважати телебачення певним анахрошзмом та «скам'яншстю» з попереднього столотя. Власне звернення до походження слово «те-лебачення» призводить до розумшня його сутностi, як «бачення на вiдстанi», «ди-станцiйне бачення», а отже осягнення специ-фши його функцiонування дозволить краще зрозум^и iншi медiа, якi багато в чому спи-раються на телевiзiйне. Навiть якщо людина каже, що не дивиться телевiзор, це не означае ютиннють даного твердження. «Телебачення повсюдно присутне в нашш культур^ на рiзноманiтних екранах, i ми досить часто ди-вимось телевiзiйнi програми на наших комп'ютерах, або граемо у вщео^и на наших телевiзорах. Люди, якi часто кажуть, що не дивляться телевiзор, зазвичай мають на увазi те, що не дивляться шоу, яю прогля-дае менш витончена частина аудиторiя, без критичного оцiнювання» [13, р.5]. Томпсон

та Мотелл вказують, що для американського суспшьства телебачення залишаеться провiдною практикою медiа простору.

Досить незвичним е тдхвд до аналiзу телебачення, що запропонований у дослщженш сучасних авторiв Джонатана Стерна (Jonathan Sterne) та Дшана Малвша (Dylan Mulvin) -«The Low Acuity for Blue: Perceptual Technics and American Color Television» (2014). В центрi !х роботи постае iсторiя американсь-кого кольорового телебачення, що розгля-даеться крiзь призму питання становлення певного кольорового стандарту. Саме подо-лання технiчних проблем в NTSC подаеться як спошб переосмислення мюця кольорового телебачення в ютори засобiв масово! шфор-маци XX ст. та вiзуальнiй культура Кольоро-вий телевiзор стае частиною бшьш тривало! ютори процесу, зумовленого фiзiологiчними законами людського сприйняттям та еко-номiкою iнфраструктури зв'язку, тим, що автори називають «перцептивними техшка-ми» [12]. Iсторiя кольорового телебачення демонструе форму життево важливих зв'язюв мiж естетикою телебачення та його шфраструктурними умовами. Воно е значним явище у ютори перцептивних техшк та зумо-влюе як естетичш, так i оперативнi стандарта.

Майкл Вулф (Michael Wolff) в робот «Телебачення - це нове телебачення: несподiва-ний трiумф старих ЗМ1 в цифрову епоху» («Television Is the New Television: The Unexpected Triumph of Old Media in the Digital Age», 2015) навт вже у назвi наго-лошуе на актуальност телебачення, що вже ставилось нами шд сумнiв. М. Вулф вказуе, що через двадцять рокiв шсля виникнення 1нтернет корпораци Netscape, через десять роюв пiсля народження YouTube та п'ять рокiв пiсля появи першого IPad, старi медiа пганти все ще не знищенi. Таю компани, як CBS, News Corp, Disney, Comcast, Time Warner та iншi 1хш однолiтки все ще живi та продовжують заробляти велик грошi. Газета «The New York Times», як i рашше отримуе набагато бшьше коштiв вiд друковано! ре-клами, анiж вiд цифрових оголошень. Хоча тi, хто надають перевагу новим медiа зверта-ються до Buzzfeed, HuffPo, Politico, проте, на думку Вульфа, !х подальше фiнансове зрос-

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

тання постае пiд загрозою. «Ми вс знаемо, що Google i Facebook процвгають за рахунок продажу онлайн-реклами, але вони агрегато-ри, а не творщ контенту. На основi аналiзу брендiв зроблено висновок, що рекламш ба-нери поруч з текстом в основному не працюють, вартiсть цифрового трафшу на сайтах впала, в той час як вартють те-левiзiйноl аудитори продовжуе зростати» [14, p.25].

Сет Шапiро - ад'юнкт-професор Школи кшематографи Унiверситету Ивденно! Ка-ролiни, практик роботи в медiа-iндустрil в книзi «Телебачення: шноваци, розруха та найбшьш могутне в свт медiа. Том 1» (2016) детально змальовуе не лише еволюцiю телебачення, але й прагне вщповюти на питання як вона вщбувалась та завдяки яким чинни-кам. В дослщженш вiн намагаеться спира-тись на конкретнi приклади, пов'язаш з ета-пами розвитку телебачення, що мютять бага-то згадок про кшос^чки, розважальнi шоу та телепрограми, здiйснюючи свою оповiдь у надзвичайно легкiй та дещо розважальнш формi. Телебачення, як вiн зазначае, надзвичайно причаровуе та захоплюе глядачiв, при цьому завжди виступае у якосп своерiдного дзеркала, що вщтворюе життя нашого сус-пшьства на всiх етапах його юнування, як у поганi, так i гарнi часи. Iсторiя завжди зни-кае, вона вiдступае, наче горизонт, до якого ми прагнемо наблизитись. Саме тому ми по-винш ll вивчати, адже те, що вже було колись, неодмшно настане знову. Власне оповщання нам надзвичайно потрiбнi, адже вони помщають наше життя у певний контекст. Свое поколшня вiн вважае щасливим, адже його ютори розповщаються за допомо-гою телебачення, що уможливлюе !х увiковiчення. До розвитку телебачення вiн застосовуе наступну тезу: «Вш великi про-дукти проходять три фази: винайдення, iнно-ваци та iтерацil (повторення)» [11, р.7]. Так i багато телевiзiйноl продукци неодмiнно по-вторюеться. В якосп прикладу Шапiро згадуе вiдомий серiал «Star Trek», який виходив в ефiр лише з 1966 по 1969 рр. був вщмшений, проте його повернули шсля чисельних лиспв глядачiв в бiк каналу NBC, а по^м його знову зняли з ефiру. Проте цей телесерiал, що мав чотири верси та три окремi художнi

стр1чки, мае знову вийти в еф1р в наступному рощ. Под!бш хвилепод!бш коливання смаюв глядацько! аудитори, а також розходження в уявленш про доцшьнють розвитку певного телепроекту кер1вництва каналу та публши е досить показовими. На думку С. Шашро те-лев!зшний контент якнайкраще демонструе циктчний характер розвитку культури.

Наукова новизна

Наукова новизна полягае у окресленш ос-новних шдход!в до вивчення телебачення як в1зуально! комушкативно! практики. Розгор-тання авторсько! позици щодо окреслено! проблематики представлене як юторичний екскурс - вщ перших спроб осмислення феномену телебачення до найактуальшших на-укових теорш, що знайшли втшення в су-часнш американськш фшософсько-культуролопчнш думщ. Результати до-слщження можуть бути використаш у нав-чальному курс «В!зуальш практики та ко-мушкащя».

Висновки

Телебачення е одною з провщних ко-мушкативних в1зуальних практик XX ст.. Анал1з телев!зшного контенту сприяе фор-муванню уявлення про трансформацшш про-цеси, яю вщбуваються у сучасному сус-пшьств!. Хоча в XXI ст. виникае ряд нових в1зуальних практик, пов'язаних з мережею 1нтернет, бшьшють сучасних захщних до-слщниюв стверджують, що вс вони спира-ються на певн1 законом1рност1, закладен1 те-лебаченням та бшьше того, останньому не загрожуе забуття, адже воно повсюдно при-сутне в культура Тотальна в1зуал1зац1я культури здшснюе вплив на соц1альн1 групи, ви-дозм1нюючи «дов1зуальн1» форми ко-мун1кацИ'. Досл1дження телев1з1йного тексту дозволяе казати про те, що вш завжди доходить до адресата у потощ велико! к!лькост! шформаци та безпосередньо впливае на фор-мування особистост!.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Липовецки, Ж. Империя эфемерного. Мода и ее судьба в современном обществе / Ж. Липовецки. - Москва : Новое литературное обозрение, 2012. - 336 с.

2. Маклюэн, М. Понимание Медиа: Внешние расширения человека / М. Маклюэн [Пер. с англ. В. Г. Николаев]. - Москва; Жуковский : «Каноно-пресс- Ц», «Кучково поле», 2003. -464 с.

3. Постман, Н. Исчезновение детства / Н. Пост-ман // Детское кино - детям (апрель 2012): материалы научно-практической конференции Третьего Тверского межрегионального кинофестиваля / Мин-во образования и науки Российской Федерации. Федеральное государственное бюджетное образовательное учреждение высшего профессионального образования «Тверской гос ун-т». - Тверь : Тверской гос. ун-т, 2012. - С. 140-148.

4. Савицкая, Т. Е. Визуализация культуры: проблемы и перспективы / Т. Е. Савицкая // Обсерватория культуры. - 2008. - № 2. - С. 3240.

5. Самутина, Н. Музыкальный видеоклип: поэзия сегодня / Н. Самутина // Неприкосновенный запас №6(20). - 2002. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.iek.edu.ru/projects/ppnsamu3.htm. -Назва з екрана. - Перев!рено : 07.12.2016.

6. Сапенько, Р. Искусство рекламы в современной культуре / Р. Сапенько. - Киев : Киевский эколого-культурный центр, 2005. - 295 с.

7. Саффхил, Л. Подростки-зрители мыльных опер / Л. Саффхил [пер. с англ. А. Смирнов] // Массовая культура: современные западные исследования. - Москва : Фонд научных исследований «Прагматика культуры», 2005. -С.61-75.

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

8. Arnheim, R. Film as art / R. Arnheim. - London : University of California press, 1957. - 230 р.

9. Fiske, J. Television Culture / J. Fiske. - London : Routledge, 2010. - 424 р. doi: 10.4324/9780203837153

10. Kroker, A. Panic Encyclopedia: The Definite Quide to Postmodern Scene / A. Kroke, M. Kroker, D. Cook. - London : Macmillan, 1989. - 262 p.

11. Shapiro, S. Television: Innovation, Disruption and the World's Most Powerful Medium. Volume 1 / S. Shapiro. - Amsterdam : New Amsterdam Media LLC, 2016. - 344 р.

12. Sterne, J., The Low Acuity for Blue: Perceptual Technics and American Color Television / J. Sterne, D. Mulvin // Journal of visual culture, -Vol 13, Iss. 2. - 2014. - р. 118-138. doi: 10.1177/1470412914529110

13. Thompson, E. An owner's manual for television / E. Thompson, J. Mittell. - New York : New York University press, 2013. - рp.1-12.

14. Wolff, M. Television Is the New Television: The tal Age / M. Wolff. - New York : Portfolio,

Unexpected Triumph of Old Media in the Digi- 2015. - 224 р.

А. Н. ТОРМАХОВА1*

'"Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко (Киев), эл. почта asya_81@list.ru; ORCID 0000-0001-7178-850X

ФИЛОСОФСКО-КУЛЬТУРОЛОГИЧЕСКОЕ ОСМЫСЛЕНИЕ ТЕЛЕВИДЕНИЯ КАК ВИЗУАЛЬНОЙ ПРАКТИКИ XX-ХХ! СТ.

Целью статьи является анализ философско-культурологических представлений о телевидении, которое является ведущей визуальной практикой XX в., которая не утрачивает своей актуальности в начале XXI-го. Роль телевидения заключается в визуальной презентации и формировании базовых норм, вкуса и традиций различных социальных групп. Методология исследования предполагает обращение к философским и культурологическим концепциям, представляющим различные подходы к пониманию телевидения. В работе рассматриваются взгляды таких западных исследователей, как Р. Арнхейм, М. Вулф, А. Крокер, Ж. Липо-вецки, М. Маклюэн, Д. Малвин, Дж. Миттелл, Н. Постман, Л. Саффхил, Дж. Стерн, Э. Томпсон, Дж. Фиск, С.Шапиро. При анализе вопроса сущности и специфики телевизионного контента привлекаются труды российских учёных - Т. Савицкой, Н. Самутиной и польского современного автора - Р. Сапенька. Научная новизна заключается в обрисовке основных подходов к изучению телевидения как визуальной коммуникативной практики. Развертывание авторской позиции в рамках обозначенной проблематики представлено как исторический экскурс - от первых попыток осмысления феномена телевидения до актуальных научных теорий, нашедших воплощение в современной американской философско-культурологической мысли. Результаты исследования могут быть использованы в учебном курсе «Визуальные практики и коммуникация». В выводах отмечается, что большинство визуальных практик современности опираются на определенные закономерности, заложенных телевидением. Несмотря на появление новых медиа-практик, телевидение не теряет актуальности, повсеместно присутствует в культуре, а значит, его исследование позволит лучше понять специфику процесса культуротворчества.

Ключевые слова: телевидение; визуальная практика; визуализация; медиа; коммуникация

A. M. TORMAKHOVA1*

1*Taras Shevchenko National University of Kyiv (Kyiv), e-mail asya_81@list.ru; ORCID 0000-0001-7178-850X

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

PHILOSOPHICAL-CULTURAL CONCEPTION OF TELEVISION AS A VISUAL PRACTICE OF XX-XXI CENTURY

Purpose of the article is to analyze the philosophical and cultural ideas about television, which is a leading visual practice of XX century. It does not lose its relevance in the beginning of the XXI. The role of television lies in visual presentation and formation of the basic norms of taste and traditions of different social groups. Television is the leading communicative practice, which consideration is represented differently in modern science. Research methodology involves an appeal to the philosophical and cultural concepts, representing different approaches to the understanding of television. The paper considers the views of Western scholars, such as R. Arnheim, M. Wolff, A. Kroker, G. Lipovetsky, M. McLuhan, D. Mulvin, J. Mittell, N. Postman, L. Saffhil, J. Sterne, E. Thompson, J. Fiske, S. Shapiro. During analysis of the issue of the specific nature of television content the works of Russian scientists -T. Savitskaya, N. Samutina and Polish contemporary author - R. Sapenko were used. Originality lies in the depiction of the main approaches to the study of television as a visual communicative practice. Deployment of the author's position within the designated issues is presented as a historical digression - from the first attempts at understanding the phenomenon of television to the newest scientific theories that have found expression in contemporary American philosophical and cultural thought. Results of the study can be used in the training course "Visual communication and practices". Conclusions indicated that the majority of contemporary visual practices based on certain patterns, embedded TV. Despite the emergence of new media practices, TV does not lose

relevance, everywhere present in the culture, which means that his research will allow a better understanding of the

specificity of cultural creativity process.

Keywords: TV; visual practice; visualization; media; communication

REFERENCES

1. Lipovetski Zh. Imperiya efemernogo. Moda i yeye sudba v sovremennom obschestve [Empire ephemeral. Fashion and its fate in the modern society]. Moscow, Novoye literaturnoye obozreniye Publ., 2012. pp. 241-246.

2. Maklyuen M. Ponimaniye Media: Vneshniye rasshireniya cheloveka [Understanding Media. The extensions of man], Moscow, Zhukovskiy: «Kanono-press- Ts», «Kuchkovo pole» Publ., 2003. 464 p.

3. Postman N. Ischeznoveniye detstva [The Disappearance of Childhood]. Materialy nauchno-prakticheskoy konferentsii "Detskoye kino - detyam" [Proc. of Sci. and Practical Conf. "Children's films to children"]. Tver, 2012. pp. 140-148.

4. Savitskaya T.E. Vizualizatsiya kultury: problemy i perspektivy [Visualizing Culture: problems and prospects], Observatoriya kulturyi - Cultural Observatory, 2008, no. 2, pp.32-40.

5. Samutina N. Muzyikalnyy videoklip: poeziya segodnya [Music video: poetry today]. Neprikosnovennyiy zapas - Emergency ration, 2002, no. 6/20. Available at: http://www.iek.edu.ru/projects/ppnsamu3.htm. (Accessed 12 November 2016).

6. Sapenko R. Iskusstvo reklamy v sovremennoy culture [Advertising art in contemporary culture], Kyiv, Tipografiya «Klyaksa» Publ., 2005. 295 p.

7. Saffkhil L. Podrostki-zriteli myilnykh oper. Massovaya kultura: sovremennyye zapadnyye issledovaniya [Teens-viewers of soap operas. Popular culture: modern Western research]. Moscow, 2005. pp. 61-75.

8. Arnheim R. Film as art. University of California press Publ., 1957. 230 р.

9. Fiske J. Television Culture. London, Routledge Publ., 2010, 424 р. doi: 10.4324/9780203837153

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

10. Kroker A., Kroker M., Cook D. Panic Encyclopedia: The Definite Quide to Postmodern Scene. London, Macmillan Publ., 1989. 262 p.

11. Shapiro S. Television: Innovation, Disruption and the World's Most Powerful Medium. Volume 1. New Amsterdam Media LLC Publ., 2016. 344 р.

12. Sterne J., Mulvin D. The Low Acuity for Blue: Perceptual Technics and American Color Television. Journal of visual culture, vol. 13 (2), 2014. рp. 118-138. doi: 10.1177/1470412914529110

13. Thompson E., Mittell J. An owner's manual for television. New York University press Publ., 2013. рp. 1-12.

14. Wolff M. Television Is the New Television: The Unexpected Triumph of Old Media in the Digital Age. Portfolio, 2015. 224 р.

Стаття рекомендована до публжаци д. фш. н., проф. В. В. Хмтем (Украгна)

Надшшла до редколегп: 03.03.2016

Прийнята до друку: 19.10.2016