CC BY
296
1СТОР1Я ФШОСОФП
УДК 101 (44) 16 : 13
Ю. ЗГМАРЬОВА1*
1 Дшпропетровський нацюнальний ушверситет зал1зничного транспорту îmchî академжа В. Лазаряна (м. Дшпропет-ровськ)
Ф1ЛОСОФ1Я ВОЛЬТЕРА: ПРИРОДА ЛЮДИНИ ТА ТЛУМАЧЕННЯ РЕЛ1ГП
Мета. Виявити та переосмислити ключов1 ще1 Вольтера стосовно релйи й природи людини. Для цього потр1бно виконати так1 завдання: проанал1зувати дослщницьку лтгературу стосовно своервдносл тлумачення Вольтером феномену релшц розкрити базов1 ще1 Вольтера стосовно природи людини; обгрунтувати значимють антрополопчного тдходу до феномену релйп. Методологiя. Основу дослщження складае антрополопчний шдхщ який розглядае феномени буття як стввщносш з людиною. В дослщженш використовуеться герменевтичний метод для штерпретаци текспв Вольтера. Наукова новизна. Виявлено та проанал1зовано антрополопчний зм1ст фшософи Вольтера, переосмислено феномен релМ у фшософи Вольтера з позицп ïï вкоршеносп у природ1 людини. Висновки. У науковш л1тератур1 тлумачення феномену рел1ги в спадщиш Вольтера е суперечливим, а саме - критика забобошв та фанатизму поеднуеться з визнанням факту юнування Бога. Дощльним е тлумачення феномену рел1гп в контекст природи людини та пов'язаних 1з нею проблем душ1 та свободи вол1, тобто власне антрополопчний шдхвд до феномену релiгiï.
Ключовi слова: релшя, Бог, природа людини, деïзм, матерiя, свобода волi, душа.
Актуальшсть
Сучасний розвиток християнства супрово-джуеться двома взаемопротилежними тенден-цiями: з одного боку, ми можемо спостер^ати його лiбералiзацiю, «корекщю» деяких його доктрин зпдно з суспiльними потребами та су-часними поглядами на життя. З iншого боку, певш християнськi конфесiï тяжiють у сво1'х вченнях до ортодоксальностi, будучи реакщею на модернiзацiю християнства. Останнi iнодi переростають у фанатизм, коли починають активно пропагувати единий «ютинно вiрний» шлях до Бога та закликати до боротьби проти «невiрних», тобто тих, хто мае iншi погляди. В цьому контекст актуалiзуються фiлософськi погляди Вольтера, одним з основних мотивiв фiлософiï якого була боротьба проти фанатизму та вщстоювання вiротерпимостi.
Окремо1' уваги потребують висловлювання Вольтера про релiгiю. Традицiйно релтйна позицiя Вольтера характеризуеться як дё'зм. Вже при поверховому поглядi очевидно, що у спадщинi Вольтера феномен релт1' постае дос-татньо неоднозначним. З одного боку, Вольтер жорстко критикуе релтю за ïï забобони, втше-Hi в ïï обрядах та ритуалах, а також фанатизм вщносно шших конфесiй та релтй, квштесен-цiею чого е його вщоме гасло «Роздавiть гади-
ну!». З шшого боку, критика Вольтера не тор-каеться сутностi рел^и як зв'язку людини з Богом. На його думку, Бог юнуе, проте його юну-вання неможливо довести рацiональними методами, як це прагнули зробити схоластика та релшйна метафiзика. Пiзнання Бога неможливе лопчними методами, як це робила середньовiч-на схоластика, а, слщуючи iдеям Вольтера, по-лягае у вивченш природи та людини. Звщси виникае необхiднiсть в новому пiдходi до юто-рiï фшософи, адже «сьогоднi в контекстi антро-пологiзацiï свiтовоï фiлософськоï думки поси-люеться запит на розробку антропологiчноï проблематики як вiдносно фiлософського знан-ня в цiлому, так i у зв'язку з окремими етапами його розвитку» [6].
Мета
Осмислити феномен рел^и з позици ïï уко-рiненостi в природi людини. Реалiзацiя мети передбачае виконання наступних завдань:
1. Проаналiзувати дослiдницьку лiтературу стосовно своерiдностi тлумачення Вольтером феномену рел^и.
2. Розкрити базовi iдеï Вольтера стосовно природи людини
3. Обгрунтувати значимють антрополопчно-го тдходу до феномену релiгiï крiзь призму щей фшософських текста Вольтера.
Методологiя
Фiлософiя епохи Просв^ництва була предметом аналiзу таких мислителiв як Г. Арендт, П. П. Гайденко, В. Н.Кузнецов, I. С.Нарський, П. Слотердайк, А. П. Огурцов, А. Аюмова, В. Н. Кузнецов, Б. В. Мееровський, Антисери Д., Реале Дж., В. Рьод, та ш. Основний акцент в цих дослщженнях робився на гносеолопчних, фшософсько-юторичних та сощально-фшо-софських аспектах фшософи Вольтера. Власне антропологiчний вимiр його фшософи, як i сво-ерiднiсть тлумачення феномена релт! у Вольтера дослщжений порiвняно явно недостатньо, що породжуе багато фшософських непорозу-мiнь.
На мою думку, прояснення проблеми може сприяти зосередженню уваги на спiввiдношеннi понять «природа людини» та поняття «Бога». Багатий матерiал мiститься на тих сторшках текстiв Вольтера, котрi присвяченi тлумаченню як традицiйних фiлософських питань: проблема теодице!, свободи людини та Божественного промислу, самодостатносп матерiалiзму, мож-ливост наукового розуму, так природи людини. За таких умов зростае запит на новi шдходи до осмислення класичних текстiв та тлумачення текс^в на базi тих можливостей, котрi опри-явнюються сьогодш в у контекстi кризи на!вно-го рацiоналiзму.
Як один з можливих варiантiв нового осмислення класичних текспв може бути розгляну-тий спосiб переосмислення картезiанськоl антропологи в лiтературi останнiх роюв. Зокрема, в лiтературi здiйснюеться спроба деконструкци текстiв Р. Декарта на предмет виявлення базо-вих штенцш його фшософи, звiльнення 11 вщ iсторико-фiлософських iнтерпретацiйних на-шарувань. На основi аналiзу юторико-фшософсько! лтератури, А. Малiвський ствер-джуе, що тут «вихщним моментом е усвщом-лення тако1 специфiчноl риси культури Нового часу як потреба в антрополопзаци фшософи» [6], де мае мюце фшсащя ключово1 ролi людини як нарiжного каменя i базово1 цiнностi нового св^огляду. При цьому звертаеться увага на внутршню парадоксальнiсть позици Р. Декарта, яка виявляеться в ходi змiстовного метафi-зичних глибин спадщини мислителя, а також на принципову нередукованiсть природи людини до мислительно1 субстанци [6].
На основi означено1 моделi здiйснюеться спроба використати антропологiчний метод для
вивчення фшософи Вольтера, виявити в нш щею людини як елемент мед1ацИ м1ж наукою та релшею, м1ж щеями природи та Бга.
Виклад основного матерiалу
Вольтер стояв бшя витоюв доби Просвггни-цтва, як особливого культурно-юторичного пе-рюду Нового часу. Для сучасниюв вш був "Па-тр1архом", а його ф1лософ1я вплинула на стано-влення таких вщомих мислител1в як Дщро, Руссо, Гольбах, Ламетр1 та ш. Великою заслугою фшософсько! та л1тературно! творчост Вольтера стало те, що «боротьбою проти св1то-глядно! нетолерантносп, захистом справедли-восп та свободи вш прислужився лшвщаци ре-лшшного та пол1тичного абсолютизму» [7, с. 107].
Усталений погляд на класичну фшософда та фшософську думку епохи Просв1тництва та базуеться на уявленш про базову роль опозици науки i релш!. На сьогодш означена опозищя е явно недостатньою базою для осмислення епо-хи, що увиразнюеться в поширеннi нiгiлiзму та песимiзму стосовно подальших перспектив. До числа !х проявiв належать зокрема констатащя смертi Бога та експаншя цинiзму. Згасання оп-тимiзму стосовно перспектив науково-техшчно! цившзаци проблематизуе ключовi ще! Просв> тництва та актуалiзуе пошук нових пiдходiв до осмислення його багато! спадщини. Донедавна незаперечний альянс Просв^ництва з природо-знавчо-техшчною цивiлiзацiею нинi вже не е аксюматичним та однозначним. 1накше кажучи, зведення фшософи Просвiтництва лише до таких на!вно-ращоналютичних iдей е поверховим та потребуе критичного переосмислення. Як справедливо зауважуе П. Слотердайк, ниш за-питаним е вихщ за межi усталеного сцiентизму, укоршеного в епосi Просвiтництва: «фiлософiя Просв^ництва ще не наважуеться розiрвати цей вимушений союз i по-новому поставитися до наук. Надто могутнiм е новочасне зрiвняння розуму з наукою, щоби фiлософiя - якщо вона не бажае самолшвщаци - могла просто вщки-нути наперед дане значення наук. Та все ж ознаки часу свщчать про сутiнки бопв сщенти-зму» [8, с. 98].
Означене неоднозначне вщношення до культу науки i розуму можна спостерiгати у фшософи Вольтера. З одного боку, з позицш наукового розуму вш жорстко критикуе релтю за l! забобони, втшеш в li обрядах та ритуалах, а також фанатизм вщносно шших конфесiй та
peлiгiй. З iншoгo 6O^, вiн визнae фaкт icнyвaн-ня Бoгa i oбгpyнтoвye oбмeжeнi мoжливocтi po-зуму у йoгo пiзнaннi. Oтжe, cьoгoднi нeдocтaт-нiми тa пoвepxoвими виглядaють тлyмaчeння пoзицiй Пpocвiтництвa cтocoвнo peлiгiï, кoтpi бaзyютьcя та пpoтиcтaвлeннi нayки тa peлiгiï. Hayra зaпepeчye лишe pитyaльнo-oбpядoвий xapaктep peлiгiï, aлe нe зaчiпae caмиx ocнoв pe-лiгiï, тoбтo питaння ^o icнyвaння Бoгa тa йoгo нeвiд'eмнoгo зв'язку з людинoю. Biдтaк пpoдyк-тивним тa пepcпeктивним виглядae ocмиcлeння фeнoмeнy peлiгiï з пoзицiï ïï yкopiнeнocтi в пpиpoдi людини.
Poзглянeмo пepeдyciм пoгляди Boльтepa нa peлiгiю. B paдянcькiй мapкcиcтcькiй icropmo-ф^тоф^кт лiтepaтypi тeзy Boльтepa пpo ic-нyвaння Бoгa пoв'язyвaли cyтo з пpaктичними нaмipaми, a caмe - з нeoбxiднicтю тpимaти лю-дeй пiд кoнтpoлeм, пoгpoжyючи caнкцiями зa нeпocлyx у виглядi «пoкapaння та тoмy cвiтi». Пpoтe, нa таш пoгляд, iдeя Бoгa у твopчocтi Bo-льтepa зyмoвлeнa цiлкoм шшими мoтивaми, пoв'язaними з випpaвдaнням людини, ïï cвoбoди тa вiдcтoювaнням ïï пpaв як caмocтiйнoгo com-aльнoгo cyб'eктa. У cвoeмy cтaвлeннi дo peлiгiï Boльтep вiдoмий гacлoм «Poздaвiть гадину!», кoтpий бaгaтo з кoмeнтaтopiв poзyмiли як зa-клик дo бopoтьби з peлiгieю. Пpoтe, вoднoчac, в йoгo лиcтi дo Д'Aлaмбepa пopяд з цим гacлoм мicтятьcя aкцeнтyвaння icтoтнocтi iншoгo, влa-cœ aнтpoпoлoгiчнoгo acпeктy: «Bbi пoнимaeтe, имeю в виду тoлькo пpeдpaccyдки: ^o, чтo га-caeтcя xpиcтиaнcкoй peлигии, тo я yвaжaю и люблю ee тaкжe, кaк и Bbi» [l, c. 352].
Ha думку A. Aкiмoвoï, ceнc цих ^в e iporn-чним, a тд «гiдpoю», «гaдинoю» i «чyдoвиcь-том» Boльтep poзyмiв зoвciм нe зaбoбoни чи якycь кoнкpeтнy peлiгiйнy кoнфeciю, a зaкликaв дo бopoтьби з будь-ятою цepквoю, будь-якими peлiгiйними зaбoбoнaми i будь-яким фaнaтиз-мoм, a xpиcтиянcтвo ввaжaв нaйбiльш нeбeзпe-чним piзнoвидoм Гaдини, ocoбливo, ^толи-цизм [l, c. 353]. Ми мoжeмo лишe чacткoвo го-гoдитиcя з uieï дyмкoю, ocкiльки кpитикa Boль-тepa cпpямoвaнa нe cтiльки ^ora peлiгiï як тa-кoï, ^льки пpoти peлiгiйнoгo фaнaтизмy. B npauj «Бoг i люди» Boльтep пiдpaxyвaв тa дoмив пpиблизнy кшькють жepтв peлiгiйнoгo фaнaтизмy: дecять мшьшшв людeй. «Xp^ra-aнcкaя peлигия — вoт ^товы твoи дocтижeния! Ты poдилacь в oднoм из уголтов Сиpии, oткyдa тeбя изгнaли, и ты rapeceraa мopя, чтoбы дoнe-
cти cвoю нeпocтижимyю яpocть дo кpaeв тон-TO^rna» [l, c. 353]. Biн звинyвaчye xpиcтиянc-твo, якe пpигнiчye душу i пpимyшye тiлo вми-para вiд гoлoдy i oчiкyвaння, толи i дyшa, i тiлo будуть cпaлeнi нa вiчнoмy вoгнi: «^p^raa^^ вo дoвeлo нapoды дo нищeты, oбoгaщaя мoнa-xoв и тeм caмым вызывaя вынyждeнныe npe-cтyплeния» [l, c. 353]. Тaким чивдм, пoгляди нa peлiгiю Boльтepa мaють aнтиклepикaльний xa-paктep i cпpямoвaнi пepeдyciм пpoти цepкви як co^am^re iнcтитyтy, cпpямoвaнoгo нa влacнe збaгaчeння.
У cвoïx твopax Boльтep пiддae кpитицi та-нyючe y мacoвiй cвiдoмocтi бaчeння Бoгa як кapaтeля. Зoкpeмa, в cтaттi «Фiлocoфcькoгo cлoвникa» «Бoг» пiдкpecлюeтьcя нeoбxiднicть вipи у вищу icтoтy, aлe вiдкидaeтьcя «мстивий Бoг», «бoг-пoлicмeн» [l, c. 356]. У Boльтepa викликae cимпaтiю тa пiднeceний нacтpiй тoй cпociб poзyмiння Бoгa, кoтpий e xapaктepним для xpиcтиянcтвa з caмoгo пoчaткy того юну-вaння: «Еcли Бoг cyщecтвyeт, быть eгo yчeни-кoм — зтачит видeть блaгopoднoe cepдцe и cпpaвeдливый paзyм» [l, c. 356]. ктотшсть влa-cнe aнтpoпoлoгiчнoгo arae^ry вчeння Boльтepa пpo Бoгa ж зaлишилacь пoзa yвaгoю дocлiдни-юв. Як cлyшнo cтвepджye A. Aкiмoвa, для Bo-льтepa ocнoвний пaфoc бopoтьби з гaдинoю — ад зaxиcт cпpaвeдливocтi, пpaв людини i гpoмa-дянинa. Ha думку дocлiдницi, гacлo Boльтepa пoтpiбнo poзyмiти щe шиpшe, нiж бopoтьбy з peлiгiями. Oбpaз дoбpoгo тa cпpaвeдливoгo Бoгa пpoтиcтoïть бyдь-якoмy пpигнiчeнню, будь-ятому oбмeжeнню пpaв людини. Тaким чивдм, ми мoжeмo зpoбити виcнoвoк, щo cпaдщинa Boльтepa являe coбoю oдин з вapiaнтiв cтaвлeн-ня дo xpиcтиянcтвa Сepeднix вiкiв, кoтpий ж впиcyerьcя в paмки пoвepxoвoгo yявлeння пpo Пpocвiтництвo як мaтepiaлiзм тa aтeïзм.
Дocлiдники icтopiï фiлocoфiï Д. Arn^cepi i Дж. Peaлe пiддaють кpитицi тaкi iнтepпpeтaцiï вoльтepiaнcтвa, яю визнaчaють йoгo як «нacмi-шливe нeвip'я в peлiгiю». Для Boльтepa icнy-вaння Бoгa як твopця cвiтy e бeзcyмнiвним. Пpoтe вш вiдкидae мeтaфiзичнe бaчeння Бoгa, як cyбcтaнцiï, пpиcyтнe нaпpиклaд у ф^^фи Maльбpaншa. У дyci нayкoвиx дей cвoгo чacy, зoкpeмa пepeбyвaючи тд впливoм дocлiдiв Hьютoнa, Boльтep виcyвae iдeю Бoгa як вeликo-го iнжeнepa i кoнcтpyктopa, який зaдyмaв, cтвo-pив тa нaлaгoдив œ^^y cвiтoбyдoви. Щoб пpoiлюcтpyвaти цю даю, вiн вдaeтьcя дo oбpa-
зу «годинникаря». Так само як юнування го-динника е неспростовним доказом юнування годинникаря, так i Бог юнуе, тому що iснуе порядок у свт. У «Метафiзичному трактатi» Вольтер пише: «После того как мы подобным образом влачились от сомнения к сомнению и от вывода к другому выводу и пришли, наконец, к возможности рассматривать это предложение — Бог существует — в качестве наиболее правдоподобной из мыслимых человеком вещей, и ...что противоположное мнение принадлежит к числу самых абсурдных...» [3, с. 242]. Бог е джерело порядку та оргашзованосп в все-свт, оскшьки за твердженням Вольтера, св^ не м^ бути рацюнально продуманим сам по собi. Св^овий порядок е не випадковим «прежде всего потому, что во вселенной есть разумные существа, а вы не сможете доказать, что одно только движение способно создать разум; в конце концов, можно биться об заклад, что вселенную одухотворяет разумная сила. Когда мы видим великолепный механизм, то предполагаем, что есть и механик с выдающимися умственными способностями. Но ведь мир действительно представляет собой изумительную машину, поэтому существует и изумительный разум, где бы он ни находился. Этот аргумент очень стар, но отнюдь не потерял своей убедительности» [2, с. 658]. А тому правомiрно стве-рджувати, що проблема юнування Бога для Вольтера виходить за меж1 вiри та тюно пов'язана з дiяльнiстю розуму. Як тдтвердження данш тезi правомiрно розглядати його мiркування у «Фшософському словнику»: «для меня очевидно существование необходимого, вечного, высшего разумного Существа, и эта истина относится не к вере, а к здравому смыслу. ...Вера заключается не в том, что кажется истинным, а в том, что нашему разуму представляется ложным... существует вера в чудеса, вера в вещи противоречивые и невозможные" [2, с. 659].
Приймаючи до уваги позитивне ставлення Вольтера до ще! юнування Бога, ми маемо шанс зрозумгги його негативну оцшку ате!зму: «Атеизм — весьма опасное чудовище, когда оно находится в тех, кто стоит у власти; он опасен и в кабинетных ученых, пусть даже жизнь их вполне невинна, ибо из их кабинетов они могут пробиться к должностным лицам; и если атеизм не столь гибелен, как фанатизм, он все-таки почти всегда оказывается роковым для добродетели. Отметим особенно, что ныне меньше
атеистов, чем когда бы то ни было, после того как философы признали, что ни одно существо не развивается без зародыша, что не существует зародыша без замысла и т. д., а также что зерно не возникает из гнили" [4, с. 645].
Погляди Вольтера на релтю i, зокрема, на проблему юнування Бога, розкриваються за до-помогою поняття «де!зм», яке вщображае ви-знання Бога як першопричини свггу, але вщки-дае будь-яке його втручання у хiд природних та суспшьних процесiв (Звiдси, гостра критика вiри в «чудеса» та обрядового боку релш!). У «Фiлософському словнику» суть де!зму вiн ха-рактеризуе так: «деист не знает, как Бог наказывает, покровительствует и прощает, потому что он не настолько безрассуден, чтобы обольщаться иллюзией, будто познал способ действий Бога» [2, с. 659]. У Вольтера де!зм полягае у визнання юнування Бога, спошб дiй якого вш вважае недоступним для шзнання. Це свого роду «природна релтя». Деют «воздерживается... от присоединения к каким-либо сектам, ведь они глубоко противоречивы. Его религия -самая древняя и самая распространенная, ибо простое преклонение пред Богом существовало раньше всех систем этого мира. Он говорит на языке, понятном для всех народов, даже если в остальном они друг друга не понимают. Его братья рассеяны по миру, все ученые и мудрые люди - его братья. Он считает, что религия не в метафизических теориях и не в суетной пышности, а в поклонении Богу как справедливости. Его культ - творить добро, его теория -быть послушным Богу» [2, с. 659].
В цшому тдхвд Вольтера до фундаменталь-них питань релш! е ращоналютичним. Можна навт сказати, що вш формулюе ращоналюти-чний варiант релш!. Вiдповiдно, все те, що виходить за межi розуму та пов'язане з вiрою, оцiнюеться як хибш iлюзil та забобон. «Почти все, кроме поклонения Высшему Существу и повиновения Его вечным заповедям, является суеверием» [2, с. 660]. На думку Вольтера, забобон, народившись у часи язичництва, зi згоди юда!зму вразив християнську церкву при ll ви-никненнi.
Таким чином, принципи де!зму Вольтера вi-дображаються також i в обмеженнi претензш релiгil на встановлення правил життя особи. Можна погодитися з Рьодом, котрий стверджуе щодо iстотного зв'язку релш! та моралi у спа-дщиш мислителя: «у дусi де!зму Вольтер об© Зiмарьова Ю., 2013
мeжyвaв peлiгiю ïï мopaльним змicтoм. Boнa мae нe вcтaнoвлювaти дoгми — дoгмaтизм ж-минyчe вeдe дo фaнaтизмy, - a вдocкoнaлювaти людeй. Якщo цepквa виxoдить зa мeжi цьoгo зaвдaння й нaмaгaeтьcя здiйcнювaти влaдy, вo-та cтae вopoгoм людcтвa» [7, c. 108]. Biдтaк бyдь-якe пiдпopядкyвaння cвoбoди тa poзyмy людинi цepкoвним дoгмaм для Boльтepa e ж-^ипустимим. Aджe дoгми нe cтaнoвлять cy^ нicть peлiгiйнocтi, a e пepeдyciм yтвopeнням тieï чи iншoï ^proa
B paдянcькiй мapкcиcтcькiй icropmo-ф^тоф^кт лiтepaтypi Boльтepa тpaдицiйнo вiднocили дo фiлocoфiв-мaтepiaлicтiв. Ha нaш пoгляд, дaнe твepджeння пoтpeбye пeвнoï rape-кци, aджe вiн ввaжaв мaтepiю пoxiднoю вiд Бo-гa. «Мы yвepeны в тoм, чтo мы мaтepия, чтo мы чyвcтвyeм и мьюлим, мы yбeждeны в cyщecт-вoвaнии бoгa, твopeниeм кoтopoгo мы являeм-cя, блaгoдapя вывoдaм, пpoтив кoтopыx нaш ум нe cпocoбeн вoccтaть. Мы дoкaзaли caмим ceбe, что Бoг этoт coтвopил вce то, что cyщecтвyeт. Мы yбeдилиcь, что для rnc нeмыcлимo - и дoлжнo быть нeмыcлимым - гонять, кaким cпocoбoм дaл oн там cyщecтвoвaниe» [3, c. 250]. Bизнaючи фaкт icнyвaння Бoгa, Boльтep тим ж мeнш ввaжaв мaтepieю пepшoю peamm-cтю буття. Ocoбливo вaжливим в oзнaчeнoмy кoнтeкcтi e röro бaчeння пpиpoди дyшi. Ha пpoтивaгy фiлocoфcькo-peлiгiйнoмy cmprnyani-зму Boльтep cтвepджye icнyвaння нepoзpивнoгo зв'язку дyшi i ^a. Biн poбить виcнoвoк ^o тe, щo дyшa e cпiльнoю як для твapин, тaк i для людeй. I цeй стшьний ïx пpинцип e aтpибyтoм, нaдaним Бoгoм мaтepiï. Дyшa для Boльтepa нe e cyтo дyxoвнoю cyбcтaнцieю, вoнa cвoeю ^^o-дoю тa фyнкцioнyвaнням тicнo пoв'язaнa з мa-тepiaльнoю cyбcтaнцieю, в чoмy мoжнa œpec-вiдчитиcя зa дoпoмoгoю eмпipичнoгo aнaлiзy тa здopoвoгo глузду. Ocтaннiй зoкpeмa зacвiдчye, щo миcлeння людини ж e бeзпepepвним npo^-отм. «Еcли дyшa нe мыcлит пocтoяннo, aбcypд-нo пpипиcывaть чeлoвeкy cyбcтaнцию, cyщ-нocть кoтopoй - мышлeниe» [3, c. 254].
Стocoвнo пигання пpo бeзcмepтя дyшi Boль-тep зaймae cкeптичнy пoзицiю i ввaжae, щo ми нe мoжeмo зтати пpo нeï дocтoвipнo. Бiльшe того, eмпipичний aнaлiз людини, a тaкoж пoлo-жeння дaвньoiyдeйcькoгo вчeння, гoвopять пpo тe, щo фyнкцioнyвaння дyшi тicнo пoв'язaнe з мaтepiaльнoю cyбcтaнцieю. Дaнi мipкyвaння Boльтepa oбrpyнтoвyютьcя гнoceoлoгiчнo: iдeï
пoxoдять вщ вiдчyrтiв тa icнyють у cвiдoмocтi зaвдяки пaм'ятi, якa пoeднye минyлe i тeпepiш-нe. A paзoм iз cмepтю людини цi ^eï rapecra-ють icнyвaти. У rnc нeмa дoкaзiв тoгo, щo щ iдeï i дyшa зaгaлoм мoжyть бути вiднoвлeнi mc-ля cмepтi у тoмy виглядi, в ятому вoни пepeбy-вaли зa життя людини. Пiд «дyшeю» Boльтep poзyмiв здaтнicть миcлити тa вiдчyвaти, тобто, як cтвepджye B.H. Кyзнeцoв, вiдмoвляючиcь вiд пpeзyмпцiï cyбcтaнцiйнocтi дyшi i cтaвлячи в цeнтp yвaги ocнoвнi пcиxiчнi фyнкцiï, peam-нicть якиx oчeвиднa, Boльтep дaлi cтaвить пи-тaння, як вoни пoв'язaнi з тiлecнoю opгaнiзaцi-eю, icтoти, щo миcлить i вiдчyвae [5, c. 26-27]. З ^oro пoглядy, зпдго з Boльтepoм, дyшa нe мoжe бути бeзcмepтнoю, пpинaймнi у тому вд-pкoвнoмy знaчeннi, якe визнaчae 1и мicцe в paю чи у жкль
З paдянcькиx чaciв пpи aнaлiзi пoглядiв Bo-льтepa тa зaгaлoм фiлocoфiï Пpocвiтництвa дo-мiнyвaв пiдxiд, пpи якoмy peлiгiя пpoтиcтaвля-лacя пpиpoдничим нayкaм. Hинi, в кoнтeкcтi ocтaннix дocлiджeнь ^iopOTera змiщyютьcя тa cтaвитьcя нaгoлoc m вiднoшeннi "людиш-peлiгiя". Звiдcи виникae вaжливe питaння пpo тe, з якими мoмeнтaми людcькoï пpиpoди пoв,язyeтьcя icнyвaння Бoгa? Пepeдyciм, цe пpoблeмa cвoбoди вoлi людини як oднa з гoлo-вниx aнтpoпoлoгiчниx пpoблeм фiлocoфiï, якa чiткo yвиpaзнилacя щe у paннiй xpиcтиянcькiй фiлocoфiï, зoкpeмa в пpaцяx Aвpeлiя Aвгycтинa. З ^oro чacy вoнa пoв'язyeтьcя з пpoблeмoю бoжecтвeннoгo нaпepeдвизнaчeння, пopoджyю-чи чимaлo диcкyciй cepeд фiлocoфiв тa тeoлo-гiв. Пpoблeмy cвoбoди вoлi Boльтep тaкoж poз-глядae в rame^ri peлiгiйнoï пpoблeмaтики, a caмe чepeз пpизмy пpoблeми icнyвaння Бoгa тa виxoдять з caмoï пpиpoди людини.
Oдним з вapiaнтiв пpoлити cвiтлo тa гогли-бити poзyмiння пpиpoди людини Boльтep OTpa-вeдливo ввaжae внyтpiшнe вiдчyrтя кoжнoю ocoбиcтicтю caмoï ceбe як icтoти, щo мae cвo-бoдy. Свoбoдa — вд пepш зa вce мoжливicть виявляти cвoю вoлю i дiяти, нaдaнa людинi Бo-гoм. Biдтaк вoнa нe e пopoджeнням мaтepiï, a cyтнicнoю xapaктepиcтикoю людcькoï пpиpoди, нe зaлeжнoю aнi вiд мaтepiaльниx, aнi вiд бoжe-cтвeнниx чинниюв: «Maтepия нe cпocoбнa ни пpocвeтить, ни ввecти мeня в зaблyждeниe, я не мoг пoлyчить oт нee cпocoбнocть вoлeизъявлe-ния; я ж мoг пoлyчить oт Бoгa чyвcтвa cвoeй вoли, ecли бы тaкoвoй у мeня нe былo; итaк, я
обладаю волей реально, я - действующее лицо» [3, с. 260].
Тим не менше, вважае Вольтер, Бог е коре-нем свободи людини й життя. Адже матерiаль-не буття е обмеженим, конечним, тому воно не могло породити свободу, яка володiе властиво-стями безконечностi та тривалосп. Його логiчнi мiркування розгортаються наступним чином: «Есть нечто существующее, значит, некое бытие существует извечно, значит, оно бесконечно, значит, все остальные существа проистекают из него неведомо каким образом, значит, оно могло сообщить им свободу, как сообщило им движение и жизнь, и значит, оно дало нам эту свободу, которую мы в себе ощущаем, как оно дало нам и жизнь, которую мы в себе чувствуем» [3, с. 260]. Таким чином, Бог е вихщ-ною основою не лише свободи, але й життя. У цьому сенс свобода ототожнюеться iз життям i становить прос^р його розгортання. Маючи на увазi майбутню фiлософiю екзистенцiалiзму можемо сказати, що свобода е сутнютю людсь-кого iснування, того, що робить людину люди-ною.
Змютовно розкриваючи свою позищю, фра-нцузький мислитель реконструюе основш по-ложення християнського тдходу. У цьому сен-сi, слщуючи мiркуванням Вольтера, свобода людини наближае людину до Бога i робить И подiбною Боговi. «Свобода в Боге - это способность всегда думать все то, что ему угодно, и действовать во всем в соответствии со своей волей» [3, с. 261]. Тодi як «свобода, данная Богом человеку, - это слабая, ограниченная и преходящая способность сосредоточиваться на некоторых мыслях и производить определенные движения» [3, с. 261]. Те, що свобода людини е достатньо слабкою та непом^ною в буденному житп, на думку Вольтера, не заперечуе И вад-ливо! значимосп для природи людського буття. Мислителi, що заперечують можливють людсь-ко! свободи, стверджують, що у сво!х дiях люди залежать вiд сво!х пристрастей, чинити отр яким вони часто не в змозь Проте, таю суджен-ня Вольтер не визнае правомiрними та запере-чуе за допомогою тези про хворобу як головну детермiнанту: «Рассуждение это, представляющее собой не что иное, как логику человеческой слабости, полностью напоминает следующее: люди иногда болеют, значит, они никогда не бывают здоровы» [3, с. 261]. Наявнють зла чи недосконалостей ще не свщчить про не-
можливють добра чи щеального стану речей. Швидше, навпаки, наша здатнють бачити недо-сконалiсть буття свщчить про наявнiсть в нас ще! досконалостi, яка може розрiзняти добро i зло, погане i хороше.
Отже, свобода людини, згiдно з Вольтером, мае онтолопчну, а не психолопчну природу. I водночас вона не е абстрактною метафiзичною характеристикою людини, а мае безпосереднш зв'язок з ll душевним життям та ll здатнiстю до мислення: «Свобода - здоровье души; мало кто обладает этим здоровьем в полной и неизменной мере. Свобода наша слаба и ограниченна, как и все наши остальные способности. Мы укрепляем ее, приучая себя к размышлениям, и это упражнение души делает ее несколько более сильной» [3, с. 262]. Таким чином, доказом свободи волi людини для Вольтера е саме наявнють в людит вол^ а саме здатност приймати ршення вчинити так, що видаеться !й найкра-ще. Як просвiтник Вольтер був захисником свободи людини вщ релшйних догмами i сус-пiльних забобошв. Його твори утверджували здатнiсть людини до самостшного користуван-ня сво!м розумом. Як показуе у своему досл> дженнi фiлософil Г. Арендт Joshua Luke Yoder, iдея Вольтера та всього Просвггництва загалом про <андивщуальну свободу» багато в чому ви-значила сучасну захiдну думку та вплинула на формування iндивiдуалiзму в захщноевропей-ськiй культурi [9, с. 1-3].
Наукова новизна
Виявлено та проаналiзовано антропологiч-ний змют фiлософil Вольтера, переосмислено феномен релш! у фiлософil Вольтера з позицп ll вкорiненостi у природi людини.
Висновки
Вольтер обгрунтовуе рацiоналiстичний пiд-хщ до релiгil та обмеженi можливоси розуму людини у пiзнаннi способу дш вищо! причини свiту. З цих позицiй Вольтер пiддае критищ обрядовий та церковно-догматичний характер релiгil. Натомiсть вiн доводить свободу волi людини як надану !й Богом, що полягае у ll зда-тностi до вибору.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Акимова, А. Вольтер / А. Акимова. - М. : Молодая гвардия, 1970. - 448 с. - («ЖЗЛ»).
2. Антисери, Д. Западная философия от истоков до наших дней. От Возрождения до Канта / Д. Ан© Зiмарьова Ю., 2013
тисери, Дж. Реале. - Спб. : Пневма, 2002. -880 с.
3. Вольтер. Метафизический трактат / Вольтер // Философские сочинения. - М. : Наука, 1988. -С. 227-274.
4. Вольтер. Философский словарь / Вольтер // Философские сочинения. - М. : Наука, 1988. -С. 620-716.
5. Кузнецов, В. Н. Философское творчество Вольтера и современность / В. Н. Кузнецов // Философские сочинения. - М. : Наука, 1988. - С. 569.
6. Маливский, А. Антропологизация базового проекта Декарта в современной историко-философской литературе // Sententiae: Науков1 пращ Стлки дослщнишв модерно! фшософи
Ю. ЗИМАРЕВА1*
(nacKamBCbKoro TOBapHcraa). - № XXVIII. 1(2013). - BffiHHua : BHTy. - C.51-62.
7. Pbog, B. mmax $imoco$ii: 3 XVII no XIX cromiTTa. - K. : flyx i .nhepa, 2009. - 388 c.
8. CmoTepgaHK, n. KpHTHKa цннiннoгo po3yMy. - K. : TaHgeM, 2002 — 544 c.
9. Yoder, J. L. The Case of Human Plurality: Hanna Arentd's Critique of Individulaism in Enlightment and Romantic Thinking / Joshua Luke Yoder // A Thesis Submitted to the Graduate Faculty of the Louisiana State University and Agricultural and Mechanical College in partial full filment of the requirements for the degree of Master of Arts in Department of History. - B.A., Reinhardt College, 2005. - 146 p. + ii.
1 Днепропетровский национальный университет железнодорожного транспорта имени академика В. Лазаряна (г. Днепропетровск)
ФИЛОСОФИЯ ВОЛЬТЕРА: ПРИРОДА ЧЕЛОВЕКА И ТОЛКОВАНИЕ РЕЛИГИИ
Цель. Найти и переосмыслить ключевые идеи Вольтера относительно религии и природы человека. Реализация поставленной цели предусматривает выполнение следующих заданий: проанализировать исследовательскую литературу относительно толкования Вольтером феномена религии; раскрыть базовые идеи Вольтера относительно природы человека; обосновать значимость антропологического подхода к феномену религии. Методология. Существенный потенциал в ходе конструктивного осмысления и теоретической реконструкции антропологической интенции философствования имеют достижения антропологически ориентированного мысли ХХ века. В исследовании широко применяется герменевтический метод для прояснения исходных смыслов философии Вольтера. Научная новизна. В результате анализа текстов Вольтера выявлено антропологическую составляющую его философии, переосмыслен феномен религии с точки зрения ее укорененности в природе человека. Выводы. В исследовательской литературе, посвященной изучению наследства Вольтера, истолкование феномена религии является достаточно противоречивым. С одной стороны, Вольтер жестко критикует религию за ее суеверия и фанатизм относительно других конфессий и религий, с другой - признает факт существования Бога. На наш взгляд, феномен религии нужно рассматривать в контексте природы человека и связанных с ней проблем души и свободы воли. Именно антропологический подход к феномену религии позволяет избежать крайностей атеистического и метафизического подходов и сделать возможным его антропологическое истолкование.
Ключевые понятия: религия, Бог, природа человека, деизм, материя, свобода воли, душа.
YU. ZIMARYOVA1*
1 Dnipropetrovsk National University of Railway Transport named after Academician V. Lazaryan (Dnipropetrovsk)
VOLTAIRE'S PHILOSOPHY: HUMAN NATURE AND INTERPRETATION OF RELIGION
The purpose of the article is to determine and reconsider Voltaire's ideas concerning religion and human nature. In order to achieve this purpose it is necessary to complete the following tasks: to analyse academic literature on Voltaire's interpretation of the phenomenon of religion; to expose Voltaire's basic ideas about human nature; to substantiate the importance of anthropological approach to the phenomenon of religion with the ideas of Voltaire's philosophical works. Methodology. The achievements of anthropocentric philosophical thought of the XIX century
possess great potential in the process of constructive comprehension and theoretical reconstruction of the anthropological intention that accompanies the process of philosophising. The research extensively applies hermeneutical method for interpreting Voltaire's philosophy. Scientific novelty. In academic literature on Voltaire's works we have ascertained the basic anthropological component of his philosophy and reconsider Voltaire's ideas about religion as something that is rooted in human nature. Conclusions. In academic literature the interpretation of the phenomenon of religion in Voltaire's heritage is a rather controversial one. At the one hand, Voltaire criticizes religion for its superstitions and fanaticism. On the other hand, he recognises the existence of God. In our opinion, the phenomenon of religion should be examined in the context of human nature and basic problems related to it such as the problem of soul and the problem of free will. The anthropological approach to the phenomenon of religion allows to avoid the extremity of atheistic and metaphysical approaches and to enable its anthropological interpretation. Key words: religion, God, human nature, deism, matter, freedom of the will, soul.
REFERENCES
1. Akimova A. Volter [Voltaire]. Moscow, Molodaya gvardiya, 1970. 448 p.
2. Antiseri D., Reale G. Zapadnaya filosofiya ot istokov do nashykh dney. Ot Vozrozhdeniya do Kanta [The Western Philosophy from the Origins to our Days. From the Renaissance to Kant]. Saint-Petersberg, Pnevma, 2002. 880 p.
3. Volter. Metafizicheskiy traktat [The Metaphisic Treatise] // Filosofskie sochineniya [The Philosophical Works]. Moskow, Nauka, 1988. pp. 227-274.
4. Volter. Filisofskiy slovar [The Philosophical Dictionary] // Filosofskie sochineniya [The Philosophical Works]. Moscow, Nauka, 1988. pp. 227-274.
5. Kuznetsov V.N. Filosofskoye tvorchestvo Voltera i sovremennost [The Philosophical Works and the Modern Age] // Filisofskiye sochineniya [The Philosophical Works]. Moskow, Nauka, 1988. pp. 5-69.
6. Malivskiy A. Anthropologisation of Descartes' Basic Project in Modern Researches about History of Philosophy [Digital source]
7. Riod V. Shliakhfilisofii: z XVII po XIX stolittia [The Way of Philosophy: from XVII to XIX centures]. Kiyv, Dukh I Litera, 2009. 388 p.
8. Sloterdijk Peter. Krytyka tsynichnogo rozumu [Critique of Cynical Reason ]. Kyiv, Tandem, 2002. 544 p.
9. Yoder J. L. The Case of Human Plurality: Hanna Arentd's Critique of Individulaism in Enlightment and Romantic Thinking / Joshua Luke Yoder // A Thesis Submitted to the Graduate Faculty of the Louisiana State University and Agricultural and Mechanical College in partial fulfilment of the requirements for the degree of Master of Arts in Department of History. - B.A., Reinhardt College, 2005 - 146 p. + iii.
HagiMmna go pegKonerii' 20.11.2013 npHHHaTa go gpyKy 25.12.2013
