CC BY
2510. Lypa Y. Pryznachennya Ukrayiny //Vseukrayins'ka trylohiya: u 2 tomah // [Ukraine's purpose //All-Ukrainian trilogy: in 2 volumes ]. — V. 1.: Kyiv.: MAUP, 2007. — 336 p. [in Ukrainian].
11. Lysyak-Rudnytsky I. Problemy terminolohiyi ta periodyzatsiyi v ukrayinskiy istoriyi // Istorychne ese [Problems of terminology and periodization of Ukrainian history // Historical essays]. - V.1. - Kyiv: «Osnovy», 1994. - 531 p. [in Ukrainian].
12. Lysyak-Rudnytsky I. Ukrayina mizh Skhodom i Zakhodom // Istoriya filosofiyi Ukrayiny. Khrestomatiya [Ukraine between East and West // History of philosophy of Ukraine. Chrestomathy] - Kyiv: Lybid', 1993. - P. 509-511. [in Ukrainian].
13. Popovych M. Narys istoriyi kultury Ukrayiny [Essay on the history of culture of Ukraine]. — Kiyv, 1998. — P. 715-725. [in Ukrainian].
14. Shlemkevych M. Halychanstvo. - New York -Toronto, 1956. - 120 p. [in Ukrainian].
Ф1ЛОСОФ1Я ЕТИКИ НА Р1ЗНИХ ЕТАПАХ ЕВОЛЮЦ1ЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ
СУСПШЬСТВА
Апшай В.Ф.
Ужгородський тститут культури i мистецтв, доцент кафедри мистецьких дисциплт, кандидат наук, доктор фшософИ
PHILOSOPHY OF ETHICS AT DIFFERENT STAGES OF THE EVOLUTIONARY FORMATION OF
SOCIETY
Apshay V.
Uzhgorod Institute of Culture and Arts, Associate Professor of the Department of Arts, Candidate of Sciences, Doctor of Philosophy
Анотащя
Дшльшсть в cycnrnbCTBi неможлива за вщсутносп певних загальних етичних норм. Тобто повинна юнувати загально схвалена «угода» вщносно того, яка дшова поведiнка е прийнятою, а яка — т. Деякi i3 загальних норм поведшки людей в сyспiльствi видiлити дуже легко: вони записанi у виглядi законiв i нор-мативiв. Iншi ж, формально не записанi, стали звичайними та чiтко виконуються бшьшютю членiв сус-пiльства. Сyкyпнiсть цих формальних i встановлених норм складае фiлософiю етики. Поведiнка, що не вадповадае встановленим стандартам, вважаеться не етичною. Термш «етика» походить ввд давньогрець-кого еthos, що за чаав Гомера означало мiсце перебування, спiльне житло, а згодом — звичай, вдачу, характер.
Abstract
Activity in society is impossible in the absence of certain general ethical norms. That is, there must be a generally accepted "agreement" as to which business behavior is accepted and which is not. Some of the general norms of human behavior in society are very easy to identify: they are written in the form of laws and regulations. Others, not formally recorded, have become commonplace and are clearly followed by most members of society. The set of these formal and established norms constitutes the philosophy of ethics. Behavior that does not meet established standards is considered unethical. The term "ethics" comes from the ancient Greek ethos, which in Homer's time meant a place of residence, shared housing, and later - custom, temperament, character.
Ключов1 слова: етика, етикет, поведiнка,фiлософiя етики, мораль та моральшсть, роль звичок, норми моралг
Keywords: ethics, etiquette, behavior, philosophy of ethics, morality and morality, the role of habits, norms of morality.
Основний текст статп
Видатний фшософ Вольтер сказав: «Етикет -це розум для тих, хто його не мае». У творах дав-ньогрецьких фiлософiв можна знайти два термши, похвдш ввд слова «етос»: еthikos (етичний) i е!Ыка (етика). Термш «етичний» потрiбний був мисли-телю для тзнання чеснот, що стосуються людсько! вдач^ характеру. Що ж до науки, яка вивчае етичш чесноти, то саме Арютотель i його найближчi учш назвали И етикою.
Етика е сукупнютю знань, що дозволяють ана-лiзувати й ощнювати людсьш стосунки, свого роду довкшля духовного свггу та душевних почутлв лю-дини. Пвд етикою розумiемо науку про моральш та
духовнi принципи поведiнки людини, якими вона керуеться в житл. А дiлова етика являеться складо-вою етики i дае можливiсть оцiнити з точки зору моральних критерiiв та параметрiв, що добре i що погано в дшових стосунках мiж людьми, а також мiж людиною i суспiльством. Стосовно бiзнесу да-лова етика визначае моральш критерп та параметри вiдносин мiж виробниками i споживачами, службо-вцями i менеджерами оргашзацш, самими оргашза-цiями, пвдприемствами та державою, що утворюе систему взаемних зобов'язань одного перед одним. Дшова етика виконуе функцii не тшьки морального судження, а й е засобом прийняття рiшень, що дае
можливють правильно розв'язувати суперечливi етичш проблеми(1).
Термiн «етикет» (франц. Ш§иейе - встановле-ний порядок i форми обходження при дворах) ви-ник у Франци у XVII ст. Походить це слово вщ ста-рофранцузького estiquer - прикршлювати. На одному з вишуканих, величних прийомiв у короля Людовша XIV гостi одержали картки (етикетки) з наведенням правил поведшки в конкретних цере-монiях. Це встановлений порядок дш, сукупнiсть правил i норм, як1 регламентують зовшшню культуру людських вiдносин, тобто практичний аспект етики, що виражаеться у визначених правилах поведшки людини за певних обставин та ситуацш. Вiдступ вщ правил етикету сприймаеться членами суспiльства як вщступ вщ його норм. У поведшщ i спiлкуваннi з iншими людьми виявляеться внутрь шнiй свiт людини. Багатому внутрiшньому свiту, як правило, вщповщае високий рiвень культури i сш-лкування(2).
Далеко не завжди красива зовнiшнiсть, поведь нка i вмiння спiлкуватись
з iншими людьми можуть сказати про наявнiсть вище зазначено! краси в самiй людиш. Саме через це етикет повинен показувати наявшсть внутрш-ньо! етики й краси. Без етики етикет може бути ли-цемiрством. Етикет як прояв красиво! внутршньо! етичносп е тим шдгрунтям, на якому й будуються людськi взаемовiдносини. Етикет подшяеться на кь лька видiв: двiрцевий (при дворах монархiв), дип-ломатичний, вiйськовий, свiтський, дiловий (служ-бовий) i кожен з них мае свое практичне застосу-вання.
Дiловий етикет являе собою порядок поведь нки, встановлений у дшових взаемовiдносинах, основою правил якого е: дотримання певно! дистанци мiж працiвниками, чеснiсть, толерантне ставлення до думок шших, умiння визнавати сво! помилки, бути самокритичним, умiння використовувати в су-перечцi аргументи, а не владу чи авторитет. Дшо-вий етикет включае в себе i передбачае найрiзнома-нiтнiшi дiловi ситуаци, в яких використовуються п чи iншi типовi висловлювання, закршлеш нацюна-льно-культурними традицiями м1ж людьми рiзного вiку, статi, соцiального походження, рiзних конце-сiй(3).
Красива поведшка людини, що вiдповiдае нормам етикету i правилам хорошого тону тшьки тодi отримуе особистiсний змют, коли в його основi зна-ходяться моральнi мотиви вiльного волевиявлення. Нi примусово, нi через боязнь розкриття чи надп на винагороду, iстинна краса поведiнки не народжу-еться, вона е результатом продуманого ставлення до власних вчинк1в, вiдповiдальностi за !х наслщки. Як феномен фшософи культури, етикет вимагае вiд людини знань про оточуючий свiт, здiбностi само-стiйно мислити, розрiзняти добро i зло, вмiти пово-дити себе вщповщно до гуманiстичних норм мо-ралi(5).
Спочатку етичнi правила були едиш, тобто ре-гламентували одночасно юридичнi, економiчнi, ро-динш, релiгiйнi та морально-етичнi вщносини, яких дотримувалися всi члени суспiльства. Ц правила
були неписаними й негласними, оскшьки були при-родньою потребою всього суспшьства й регулюва-лися ним(4). Першi правила поведiнки записаш на давнiх глиняних шумерських табличках. Шумери вважали, що вони були написаш богами, й через це !х треба обов'язково виконувати вам. Порушення правил етикету безжально каралося вигнанням iз племенi.
Одна iз найбiльш раннiх згадок про етикет була знайдена в Gгиптi 2350 р. до н.е. i називалась «Повчання Качемнi фараоновi Снофру». Великий китайський мислитель Конфуцiй у 519 р. до н.е. в книзi «Розмови i судження»,. дослiджуючи про-блеми людини, вирiшальну роль вщводив проблемам благопристойностi, що регулюють И поведiнку за рiзних життевих ситуацiй. Засновник фiлософсь-ко! школи i пiфагорськоl спiлки Пiфагор (584-500 рр.) твердив: «Людино! Не роби шшим того, чого не хочеш, щоб вони робили тобi!». Розвиваючи далi цю моральну норму, вш заявляв: «Народи! Нама-гайтеся спочатку мати кращ звича!, н1ж закони: звича! е найпершi закони». Шфагорське вчення, що придiляло значну увагу математицi, астрономil, фi-зицi, фшософи, було першою спробою усвiдом-лення шлькюного аспекту свiту, що, безумовно, ак-туальне для розумiння юторико-етичних коренiв розвитку суспiльства. Фiлософсько-етичне вчення Шфагора було обгрунтуванням певно! «сощально! гармонi!», яка спираеться на абсолютне п1дпоряд-кування аристократi!.
В ютори етично! думки багато уваги придшя-лось основним моральним цiнностям людини. Так, розумшню щастя як одше! з «вiчних» моральних проблем присвячеш працi Сократа (469-399 рр. до н.е.), Антюфена (435-375 рр. до н.е.), Платона (424347 рр. до н.е.). Любов як стан душ^ як необхiдна умова людського щастя, досить детально викладена у творах Емпедокла (485-425 рр. до н.е.). Багато праць присвятив проблемам етики Арютотель (384-322 рр. до н.е.) - учень Платона i вихователь видатного полководця стародавнього свиу Олекса-ндра Македонського. Арiстотель глибоко i системно дослiджував уа доступнi йому працi поперед-шх мислителiв. Серед багатьох його праць особливо вирiзняються роботи, присвячеш проблемам фшософсько! етики такi, як «Шкомахова етика», «Евдомова етика^>.
В змют поняття «етика» Арiстотель вклав час-тину так звано! практично! фшософи i фiлософi! людських справ. В п часи воно означало «звича! та звички, як1 сформувались в певнiй мiсцевостi про-живання людей». Розумiння Арiстотелем устрою суспшьства тюно пов'язане з його поглядами на мораль. Вiн обгрунтовуе моральнi принципи поло-женням людини в реальному суспшьсга та його ставленням до державних структур. На його думку, держава повинна вимагати вiд громадянина певних чеснот, без яких неможливо досягти добробуту в суспiльствi. Чесноти подiлялись за Арютотелем на розумовi, iнтелектуальнi, що формуються шляхом навчання, та етичш, що стосуються характеру людини, !! поведшки. Основу доброчинного життя вш
вбачав у ввдходженш вщ крайностей, у помiркова-ностi в усьому i дотриманнi принципу активноi' дiя-льностi людини. «Етика,- стверджував учений,-допомагае пiзнати, що варто робити i ввд чого варто утриматися». Хоча наука «етика» тд власною на-звою iснуе з чаав Арiстотеля, це не означае, що фа-ктично, як частина людського пiзнання вона не ю-нувала ранiше. З фiлософiею етики ми зус^чае-мося всюди, де тшьки мае мiсце цiлiсне духовне, зокрема фiлософське, осмислення людини як у дав-ньогрецьких фiлософiв, так i в iнших осередках да-вньоi культури — в £гипл, Шдп, Кита', Римськ1й iмперii' та шших крашах(6).
Так, у давньошдшському збiрнику релiгiйних гiмнiв «Рггведа» велике значения надаеться конце-пцп ргга, (моральностi), як1й повиннi шдкорятись вс боги та люди. Де юнуе етика i зовнiшия форма и вияву — дхарма (етикет), там несправедливють i хаос мають лише тимчасовий характер. Невдачi, вказуеться в «РггведЬ», не повиннi бути причиною ввдчаю. В Японii значна увага завжди придiлялась етицi, зокрема гармоншним стосункам мiж людьми, правилам поведшки людини в рiзних жит-тевих ситуац1ях. Норми поведiнки в ам% правила вiдносин пщданих i володаря в цш краíнi не втрача-ють свого значення i пониш. Тi, що ввдступають вiд норм гiрi (етики), втрачають свое обличчя.
У Стародавньому Римi багато чого було запо-зичено з етичних норм греков, але в мiжнародному протокольному етикетi í'м не було рiвних. За кордон римляни вперше почали ввдправляти представни-цьк1 групи по 3-10 чоловiк, якi вже найменувались «посольство». Кожний учасник посольства мав золоту каблучку, що надавала право на перевезення багажу без мита. Шд час подороже морем посл1в су-проводжував почесний ескорт кораблiв. Для орга-нiзацii iноземних посольств у Римi була створена спецiальна посада мапстра церемонiалу: при вiд'iздi сторони обмшювалися коштовними дарун-ками, посланщ царя Сiрii Антiоха III подарували Риму золоту вазу вагою в 200 кiлограмiв. Особливо вишуканими манерами вщзначився перший iмпера-тор Римсь^' iмперii Гай Юлiй Цезар (100-44 рр. до н.е.).
В етищ особистих вщносин цiнними е заува-ження Сенеки (4 р. до н.е. - 65 р.н.е.) - вихователя римського iмператора Нерона. У своí'х порадах Сенека наводив багато щкавих та корисних прикладiв того, як повинна поводити себе молода людина в товарисга. Велику частину свого творчого спадку Сенека присвятив вибору друзiв, спробам розк-риття сутностi справжиьоí' дружби. На осмислення необхщносп дружби, як складовоi людського ща-стя, вказував i Марк Тулiй Цiцерон (106-43 рр. до н.е.), римський ритор i фiлософ.
Питанням моральноi свободи присвячеш твори Августина Блаженного, який вчив, що лю-дина вшьна в добрi, оскiльки вона володiе благо-даттю, проте вона в№на вiд зла, бо зло не може ви-ходити з намiрiв Бога. Першi письмовi правила поведшки в суспшьсга наших предков в Давнiй Русi можна знайти в «Ьборшку» (1076 р.), який написа-
ний у формi дiалогу, бесiди батька з сином. На пи-тання «Якiй бути людиш?» давалась вiдповiдь: «Перед людьми похилого в^ - мовчазною, перед мудрим - слухняною, з рiвними дружити, з молод-шими - мати дружш взаемини. Не смiятися, коли це недоречно, бути сором'язливим, очi держати долi, а не вгору, не сперечатися. Найбшьше людинi треба утримуватися ввд непристойних слiв».
На початку XII ст. виходять у свгт «Повчання Володимира Мономаха», в яких можна було знайти таке: «Куди не тдете по свош земл1, шде не дозволяйте нi своiм, нi чужим нащадкам принижувати мешканщв нi в селах, нi на полях..., де б не зупини-лись в дорозг Кругом дайте попити кожному, хто просить..., поважайте гостя, звщки б вiн не прий-шов до вас, - проста ця людина, чи знатна, або посол, - ... пригостиъ iжею та питвом... Хворого вщ-в1дуйте, мертвого проводьте... Не пропускайте мимо людину, не впаючись з нею, а промовте кожному при зустрiчi добре слово...».
Як система норм поведшки етикет остаточно склався в перюд середньовiччя. У феодальному се-редовищi була встановлена чика iерархiя, особлива увага придмлась рiзним ритуалам, символам, атрибутам. Деталi одягу, зокрема головш убори, вiдо-бражали соцiальний статус, ранг людини. У рица-рiв, був вироблений своерiдний кодекс чесп, спосiб життя, регламентований правилами етикету. Вито-нченою ввiчливiстю вiдзначалось iх ставлення до ж1нок. У той же час до людей, яш не належали до феодальноi елгти, ставлення було зневажливе, на-вгть грубе, жорстоке. Часто етикет використову-вали навiть всупереч призначенню: не заради де-монстрацii дружнiх почутлв, а навпаки - сили та зверхносп. Так, при деяких монарших дворах це був цший спектакль, що принижував гiднiсть пос-лiв - тодi як iмператори ототожнювались iз самим Сонцем(8).
У 1204 р. з'явився трактат «Про правила пове-дiнки» («Дисциплша клерiкалiс»), написаний iспа-нцем Педро Альфонсо. Почали друкуватися й iншi працi, в яких автори роз'яснювали правила поведi-нки за столом, вчили, як правильно вести беаду, приймати гостей тощо. Бiльш детально норми етикету формуються в £врош в XV-XVI ст. У другш половинi XV ст. при дворi аиглiйського короля Едуарда IV церемоншмейстер Олiв'е де ла Марш, який рашше служив при Бургундському дворi зако-нодавця етикетних норм Карла Смiливого, написав книгу про устрш цього двору, щоб запропонувати його королю як приклад поведшки в елггаому кол1.
У 1517 р. в !тали виходить книга Бальтазаре Кастiльоне «Придворний», в якш показано iдеаль-ний тип людини епохи Ввдродження. Xорошi ма-нери вш трактував як гарне виховання та iнтелекту-альну освiченiсть. У 1558 р. видаеться книга Джо-ванш де ла Каза «Галатео, або Книга чесностi». У Схвднш Gвропi Ян Каменський, чеський педагог-гуманiст, написав для своiх учшв «Правила поведi-нки, зiбраиi для юнацтва у 1653 рощ». У його невеличкой книжщ можна було знайти майже всi роз-дiли етикету, але мудрий Каменський розумiв, що будь-якi поради самi по собi не зблизять людей. Вш
наставляв: «Вважай ycix товаришiв по навчанню друзями». У 1716 р. в Гамбурз! Менантес видав книгу про ввiчливy поведiнкy й достойне пово-дження як з високими й почесними персонами, так i з вама людьми.
Дуже складними i суворими були правила по-ведiнки при дворах монархiв. Порушення вимог придворного етикету розцiнювалось як злочин. Шхто з простих людей не смiв привселюдно дотор-кнутися до короля чи королеви. За це карали сме-ртю. Шхто не мав права заговорити з королем, не отримавши на це вщповщного дозволу. Навiть монархи не мали права порушити вимоги придворного етикету, настшьки сyворi вони були. Розпи-сано було практично все: вщ необхщно! пряжки на взутп та зачiски до певно! церемонп прийому гостей. З'явилися навiть спецiальнi посади церемонш-мейстерiв, якi добре знали свггсьш правила й допо-магали шшим дотримуватись них.
Сyворiсть придворного етикету призводила до курйозних, навiть трапчних ситyацiй. Якось Людо-вiк XIII зайшов поговорити про справи до кардинала Ришелье, коли той хворiв i не мiг встати з ль жка. Тодi Людовш XIII, королiвська гiднiсть якого не дозволяе йому розмовляти з лежачим шдданим сидячи чи стоячи, ли- поряд з ним! А от король fc-панй' Фiлiп III сидiв перед камiном, що надто розго-рiвся i не схопв власноруч його загасити, а вщповь дального за «етикет придворного вогню» в цей час не було поряд, тому, отримавши велик! ошки, король помер через дешлька дшв.
Мiсце за столом дворяни займали вщповщно до свого статусу та титулу, адаючи в один ряд. Спочатку розмiщyвався найбiльш поважний, вл!во вщ нього свдали шш! ввдповщно за рангом кожного, в тому числ! й господар. Щд час проголошення тосту чолов!ки обов'язково зшмали капелюхи й ставали на колшо. Виголосивши промову, можна було одягнути капелюх i асти до столу.
Iз занепадом феодального ладу зменшуеться повага до етикету феодал!в, рицар!в. З'являються навиъ художш твори, в яких висмшеться феодально-рицарська машршсть та дворянсьш манери. Зокрема, це ми бачимо у творах М. Сервантеса «Дон Юхот», Ж. Мольера «Мщанин у дворянствЬ>, I. Карпенка-Карого «Мартин Боруля». Етичш но-рми поведшки !з зародженням буржуазних ввдно-син стали спрямовуватися на формування сильно! особистосл. Вважалось, що людина, яка волод!е собою, повинна вмгти стримувати бурхлив! емоцй' та роздратування, як небажаш в сустльств!. Для вихо-вано! людини вважалась обов'язковою елегантна незворушшсть, яка згодом стала, по суп, нацюна-льною рисою англшщв(7).
З часом практичш буржуа поступово вщки-нули ri елементи феодально-дворянського етикету, як1 були несумюш з дшовими, комерцшними вщно-синами. Кодекс чесп дворянина, який стосувався лише певних людей у вщповвдних ситуащях перет-ворився на слово людини, дотримання якого поши-рювалося на всю дшову i комерцшну д!яльшсть буржуазии З утвердженням катталютичних ввдносин були остаточно сформован! норми i правила (по
сутi вони становлять основу й сучасно! фшософсь-ко! етики), як1 поеднували в собi купецьку солщ-нiсть з рицарською честю. Не тшьки на Заход^ але в Росi! i в Укра!нi дотримання правил гарного тону стало необхвдним для досягнення дiлового i особи-стого устху.
У XVII ст. згiдно з розпорядженням Петра I була надрукована книга «Юности честное зерцало, или показы к житейскому обхождению, собранные от разных авторов». У цш книзi надавались поради молодим дворянам щодо поведiнки у суспiльствi та в рiзних життевих ситуащях. За чаав царювання iм-ператрицi Анни правилом в Росп стало володшня французькою мовою, для чого з Францп запрошу-вались досввдчеш вихователг У великих мiстах з'явились французьш перукарi, лавки з модним одя-гом тощо. А пiсля вщмши крiпосного права в 1861 р. етикет стае необхвдним для ширшого кола людей. «Головним у селянськш сiм'! завжди вважаеться батько, або старший за вжом чоловiк, до якого ва повиннi ввдноситись з великою повагою» - зазнача-лось у виданш у 1830 р. книзi «Життя в свiтi, дома i при дворi».
Сьогоднi звтнений вiд застарiлих формальностей етикет не ускладнюе, а спрощуе i нормалiзуе повсякденне життя. Його правила грунтуються на таких моральних категор1ях, як ввiчливiсть, поряд-нiсть, практичшсть. Актуалiзуються свiтськi манери, тонкощi ведения бесвди. Нинi знання етики та правил етикету сприяють розвитку почуття такту, поваги до iнших людей. Навиъ за умов протисто-яння i суперечки вони ввдкривають можливють збе-регти власну гiднiсть(11). Знання правил публiчно! поведiнки робить взаемини м1ж людьми бiльш про-дуктивними. Але не слад забувати того, що радив якось своему сину лорд Честерфшд: «Пам'ятай, що пльки людину ввiчливу i таку, в яко! ця ввiчливiсть щира (що, власне кажучи, i е ознакою Г! гарного ви-ховання), люблять i добре сприймають у товарис-твi, що людина погано вихована та брутальна просто нестерпна, i будь-яке товариство намагаеться и позбутись...».
Будь-яка людська дiя чи вчинок набувають морального значення лише в контексп певних стосу-ншв м1ж людьми. За впливом, який справляе той чи iнший вид д1яльносп та спiлкування, ми можемо судити про його справжню моральну вагу. Гово-рячи про етичш принципи взаемоввдносин, вжива-ють декшька термiнiв: мораль, моральнiсть та етичш принципи певного виду дiяльностi. Мораль як певна форма свщомосп е сукупшстю усвщомлюва-них людьми принцитв, правил, норм поведiнки, тобто те, що повинно бути в людських стосунках, виконуватись, дотримуватись за загальною домов-лешстю м1ж людьми. А моральнiсть е це втшенням етичних принципiв, правил i норм у реальнiй пове-дiнцi людей та стосунках мiж ними, тобто те, що насправдi проявляеться в д1ях, вчинках, взаемоди, моделях поведiнки людей, а не абстрактних правилах моралi.
Якщо говоримо про етику людей, то маемо на увазi !х певнi принципи поведiнки, моральш цiнно-
ста вчиншв у професшнш дшльносп. У багатьох ви-падках морально-етична оцiнка вчинк1в i дш зале-жить вiд суб'ективних якостей тих, хто í'х оцiнюе. Добрi вчинки i добрi намiри е моральним надбан-ням особи. Однак, у житгi трапляеться так, що один добрий вчинок або наыть дешлька добрих вчинкiв не вичерпують моральноi характеристики особис-тостi, особливо, коли мова йде про и позитивну ощ-нку. Тiльки поведшка як сукупнiсть вчинк1в може дати найб№ш повне уявлення про особистасть. Ль шя поведiнки та и спрямоваиiсть рано чи пiзно ро-зкривають сутнiсть iндивiдуальноi моральностi. Людська поведiнка багатофункцiоналъна. У рiзних ситуащях однi i тiж люди поводиться по- рiзному. На поведiнку особистоста сильно впливае не тiлъки оточуюче и середовище, а й власш емоцii. У бiдi i в радоста одна i та ж людина виявляеться рiзною(10).
Але морально-етична особистасть поводить себе добре, не проявляючи агресивностi, нетерпи-мостi, презирства або зневаги до iнших людей за будь-яких ситуацiй. Фiлософсько-етичний щдхвд до визначення поведiнки людини полягае в тому, що ва види людсь^' дiяльностi пiдлягають мора-льнш оцiнцi i можуть бути морально квалiфiкованi. До найвищих моральних щнностей людини вщно-сяться щастя, любов, сiм'я, дружба, свобода. Зазна-чена градащя моральних цiнностей зумовлена шди-вiдуальними людськими потребами. Задоволення та наявнють iх визначають загальнолюдську пози-щю перебування людини в оточуючому и свiтi, яке називаеться життям.
В фiлософсько-етичному аиалiзi особливоi уваги заслуговуе моральний змiст загальноi моти-вацп поведiнки людини. Окремим питанням фшо-софсько-етичного аиалiзу поведiнки е питання про так звану звичну поведiнку. Звичними можуть бути окремi слова i рухи, фрази i манери, навiть складнi i тривал види дiяльностi. Звички можуть бути ко-рисними i шшдливими, добрими i поганими, гар-ними i негарними. Виникають вони в результата ба-гаторазового повторення певних дш, часто успад-кованих або запозичених вiд когось. Дiловiй людинi треба вмгти аиалiзувати та оцiнювати своí' звички. Iснують звички, як1 за своí'м емоцiйним за-барвленням бувають моральними i аморальними. До аморальних звичок належать брехня, обман, по-шук негативних насладив усiх людських дiй. Сюди ж вiдносяться звички не довiряти людям, бачити в них лише погане, нав'язувати людям свою думку, не приймати н1яких заперечень. У дшовому свiтi вони недопустим^ оскiльки сввдчать про недоста-тню вихованiсть та про низьку моральнiсть. Цих звичок потрiбно позбутись, í'х негативне громад-ське значення очевидне. Шкода ввд них надзви-чайно ввдчутна як для ноая цих звичок, так i для справи, яку вiн виконуе. Поряд з негативними зви-чками в людях виробляються також морально-по-зитивнi звички, яш високо цiнуються громадською думкою i можуть бути прикладом для наслвду-вання. Для високоморальних людей характерна звичка пiклуватися про шших, не завдаючи iншим зайвого клопоту, думати добре про людей, вiрити
iм. Дуже цiнуеться звичка бути ввiчливим. Особли-вiсть звичноí' ди полягае в тому, що вона не вимагае попереднього осмислення i майже механiчно здшс-нюеться(9).
На думку Ф. Бекона, влада звички всесильна над тшами i душами людей. I оскшьки звичка е го-ловним правителем людського життя, то треба ва сили спрямувати на становлення добрих звичок. У перевaжиiй бiльшостi випадк1в iндивiдуальна пове-дiнкa залежить вiд людини. Але, якщо вона i е вмо-тивованою, то це не виключае, що в певних ситуащях людина не опиняеться перед складною проблемою морального вибору, не потрапляе в конфлштну морально-етичну ситуац1ю. Звичною моральна по-ведшка може стати за умови глибокого розумiння того, що нaвiть найменший вiдступ вiд власних мо-рально-етичних норм викликае в людинi стан не-спокою, невдоволення своею поведшкою. У рaзi коли цього немае, звичною стае аморальшсть, яка не викликае н1яких докорiв совiстi. Тому видатш фiлософи вважали вироблення добрих звичок най-вaжливiшими завданнями педагопки. Вiдбувaеться формування хороших звичок в результата систематичного нaвчaиия, виховання, сприятливого впливу оточуючого середовища. Тодi звички стають пере-конаннями, нормою поведшки, частиною людсь-кого характеру(8).
З цього приводу слушною е порада вщомого нiмецького фiлософa I. Канта: «Розвивай своi душе-внi i тшесш сили так, щоб вони були придатш для будь-яких цiлей, що можуть з'явитися, не знаючи при цьому, як1 з них коли-небудь стануть потрiб-ними». Взaгaлi вся iсторiя культури, на думку I. Канта, розгортаеться в межах шднесення людини до стану моральности
Морально-етичнi норми поведiнки людини найкраще розкриваються в спiлкувaинi. Фiлософ-сько-етичний аспект стлкування може бути розк-ритий через моральний змiст м1жособистасних сто-сункiв. В основi етики дiлових вiдносин повиннi бути координащя i гaрмонiзaцiя iнтересiв сторiн. При цьому важливо, щоб стосунки здшснювались етичними засобами i в iм'я морально виправданих цiлей. Ринковi вщносини надають дiловим партнерам свободу вибору, разом з тим вони збшьшують шльшсть вaрiaитiв рiшения. Ефектившсть взaемодii залежить не лише вщ спiльного намагання партне-рiв досягти спiльностi у поглядах та порозумшш, щиростi у виклaденнi своiх поглядiв з обговорюва-ноi проблеми, прагненш дотримуватись принципу рiвнопрaвностi сторiн, а й вщ дотримування моральних норм. Незважаючи на всю проблематичнють i склaднiсть вибору морaльноi позицп, сл1д у взае-мовiдносинaх дотримуватись таких норм: в морaлi немае aбсолютноí' iстини i найвищого суддi серед людей; етичнi промахи шших людей не слад розпо-ввдати; влaснi промахи слiд визнати й не допускати в подальшому; хвалити краще iнших, а претензii за-лишати собi; моральне ставлення оточуючих до особистостi залежить в1д нец практичним утвер-дження норм морaлi повинно бути - «починай з себе»(11).
Великий вплив на суспшьну мораль здшсню-ють засоби масово! шформацп, передусiм телеба-чення. Найкращi телеканали пропагують шляхом показу свое! кшопродукцп культ моральностi, впроваджуючи !! в свщомють i пiдсвiдомiсть людей, передуам молодi. £ всi пГдстави сподiватися, що сучасне економiчне становище держав змГню-еться на краще, а сила закону i загальш моральнi норми переважають в уах кра!нах. Цей процес на-бирае великого розмаху, багато нових бiзнесменiв, державних службовцiв i полiтикiв бажають досягти високого етичного рiвня дшово! поведiнки та мо-ралi.
Список лггератури
1. Гах Й.М. Етика дшового спiлкування / Й.М. Гах. - Ки!в : Центр навч. лiт., 2005.
2. Глущик Сучасш дiловi папери : навч. поаб. для ВНЗ / С.В. Глущик. - 3-е вид. - Ки!в, 2000.
3. Гриценко Т.Б. Етика дшового спшкування : навч. поаб. / Т.Б. Гриценко, С.Б Гриценко. - Кшв : Центр учбово! лггератури, 2007.
МОВНА СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНЦП МАЙБУТН1Х ФАХ1ВЦ1В
Мошинська О.Ю.
кандидат фшософських наук, доцент, Нацюнальний юридичний утверситет iMeHi Ярослава Мудрого,
м. Хартв, Украша
THE LANGUAGE COMPONENT OF THE FORMATION OF THE COMPETENCE OF FUTURE
PROFESSIONALS
Moshynska O.
Candidate of Philosophical Sciences, Associate Professor National Law University named after Yaroslav Mudry,
Kharkiv, Ukraine
Анотащя
Сучасна освггая ситуацгя не лише в нашш кра!ш, а й в глобальному просторГ потребуе переосмис-лення. ООН, ЮНЕСКО, Римський клуб, МГжнародний Всесвггаш форум в Давос значну увагу придшили формуванню нового образу освгга, зосереджуючи на компетентшсному пГдходг МовГ в цьому процеа на-лежить без сумшву вагома роль. В статп доводиться, що шшомовна компетенцгя i компетенци з фаху -единий навчальний комплекс. Вш постае як базова компетенцгя фахГвця-випускника вузу. Без тако! компетенци неможлива Global competence, що засвщчила пандемГя COVID-19. АналГзуеться формування фа-хових компетенцш майбутшх юриспв в контексп Global competence, Global English, Soft Skills.
Abstract
The current educational situation not only in our country, but also in the global space needs to be rethought. The UN, UNESCO, the Club of Rome, and the International World Forum in Davos have paid considerable attention to the formation of a new image of education, focusing on the competence approach. Language undoubtedly plays an important role in this process. The article proves that foreign language competence and competences in the specialty - a single educational complex. It appears as a basic competence of a graduate specialist. Without such competence, Global competence is impossible, as evidenced by the COVID-19 pandemic. The formation of professional competencies of future lawyers in the context of Global competence, Global English, Soft Skills is analyzed.
Ключовi слова: мова, компетенци, освгта, фаховГ базовГ компетенци, студенти, школа, вишг
Keywords: language, competencies, education, professional basic competencies, students, school, universities.
4. Зубенко Л.Г. Культура дшового спшкування : навч. поаб. / Л.Г.Зубенко, В.Д. Немцов. -Ки!в : Екс Об, 2000.
5. Корнiякa О. Мистецтво гречностг Чи вмiемо ми себе поводити? / О. Корнiякa. - Ки!в : Либщь, 1995.
6. Малахов В.М. Етика. Курс лекцш : навч. поаб. / В.М.Малахов. - К. : Либщь, 2000.
7. Мовчан В. С. Етика : навч. поаб. / В. С. Мовчан. - Ки!в : Знання, 2007.
8. Радевич-Вшницький П. Етикет i культура спшкування / П. Радевич-Вшницький. - Львiв : СПОЛОМ, 2001.
9. Томан I. Мистецтво говорити : пер. з чес. / 1.Томан. - 2-е вид. - Ки!в, 1989.
10. Чмут Т.К. Етика дшового спшкування : навч. поаб. / Т.К. Чмут. - Ки!в : Вжар, 2006.
11. Шеломенцев В.М. Етикет i сучасна культура стлкування / В.М. Шеломенцев. - Вид. 2-е. -Ки!в, 2003.
