CC BY
23
КУЛЬТУРОЛОГ1Я
УДК 130.2:316.728
Л. Д. Бабушка
ФЕСТИВАЦ1Я ЯК ЕСКАП1ЧНА РЕФЛЕКС1Я: РОБ1НЗОНАДН1 ЛАКУНИ КУЛЬТУРОТВОРЧОСТ1
Культуролог1чний та фыософський анал1зи фенометв фестивацИ та ескатзму, представлений у досл1дженн1 у двох аспектах: з одного боку, Iснування даних фенометв збггаеться з народженням мислячог людини, а з Iншого, культуротворчого, котрий е лакмусом щодо в1дображення прихованих чи то в1двертих процеав у культур1 сучасност1. Сощокультурний та екзистенщальний контексти ескатзму актуал1зуються кр1зь призму збшьшення тенденцт репресивного характеру, тотал1ризаци майже ус1х царин д1яльност1 сустльства, де людина вимушена збшьшувати стутнь сощального захисту. Фестиващя, будучи явищем сощально ангажованим, щосили усувае 1з горизонту досл1джень естетичт, образт, ¡деоцентричт реали й спрямовуе до функцтност1, котру, вочевидь, не буде помилковим назвати поняттям артизацИ В1дтак, фестиващя виступае ареною втеч1 до свту розваг, мехатзмом артизацИ культури повсякдення.
Клю^о^^ слова: фестиващя, ескатзм, культуротворч1сть, втеча, повсякдентсть.
Проспр сучасно! повсякденносп постае дедалi травматичним i радикальним, таким, що провокуе людину до ескатстично! рефлекси, втечi до «альтернативних» реальностей, робшзонадних лакун як своерщно! еколопчно! нiшi людського спасшня. Глобалiзм, онтолопчним пщгрунтям якого постае цившзащя з !! технократичним та прагматико-функцшним спрямуванням, витюняе на периферш (щншсних) смисшв, як культуру, так i природу. Щодо останньо!, то хоч й дотично, але актуалiзуеться гуматтарно-еколопчний дискурс серед науково! стльноти, формуеться екологiчна картина свгту, а стосовно «екологи культури, мова йде в найбшьш невизначеному чи то вузько емтричному сенсi як от дбайливого ставлення до пам'ятниюв та артефаклв», -зауважуе сучасний фшософ В. О. Кутирьов [5, с. 79]. Вщтак, глобалiзм, постае для мислителя шчим iншим, як «кшцем культурно! iсторГi людства, в ходi яко! сформувалася традицiйна Гомо сатенс як розумна, але тшесна, чуттева, цiннiсно -духовна, а не вiртуально-iнформацiйна iстота» [5, с. 82]. Саме остання продукуе специфiчну особливють життедiяльностi сучасно! людини як прагнення до ескатзму, втечi до невщомих свiтiв, альтернативних реальностей, усамгтнення, завдяки яким людина мiгруе до ареалу почутлв, переживань, уявлень як домшантних модусiв iснування. Таким чином, реали глобалiзацiйних процесiв викликають до життя вiртуалiзацiю як актуальну модель юнування людини ХХ1 столiття, порушуючи онтологiчнi закони сучасно! людини й сощального топосу, що реалiзуються груповими спшьнотами (соцiальний ескапiзм), iндивiдуальними ментальностями (екзистенцшний ескапiзм) тощо.
Незважаючи на те, що феномен ескатзму е беззаперечною складовою сучасно! культури, як, зрештою, й попереднiх, повсякденне життя, включае не лише структуроват репстри та впорядковану реальнiсть, а й таку, що сповнена
розчаруваннями та вiдсутнiстю визначень, переконань, ршень; багатомiрнiстю непереконливих проеклв та дiй, що виступають предтечею ескатстичних настро'1'в. Щодо соцiокультурного контексту ескатзму, це вочевидь, збiльшення тенденцш репресивного характеру, тоталiризащi майже уах царин дiяльностi суспiльства, де людина вимушена збiльшувати ступiнь соцiального захисту. Таким чином, цшком природно, що до життя викликаеться означений специфiчний спосiб iснування, значною мiрою обумовлений «протестною активнiстю особистосп», за словами А. Ш. Гусейнова. Сучасний психолог вважае, що ескатзм е «одтею iз форм протестного реагування на штенсивш соцiокультурнi змiни, яскравим симптомом системного неблагополуччя у взаемозв'язку особистосп з суспшьством та особистостi з державою» [2, с. 20]. Загалом погоджуючись iз позицiею А. Ш. Гусейнова, звернемось до iсторичних реалш минулого, життетворчостi давньогрецьких античних фiлософiв, зокрема, Дiогена Сiнопського, модель життя якого справедливо стввщносна з ескатстичною, обравши екзотичний спосiб життя, не будучи вщлюдником, вiн завжди жив серед людей i полемiзував з ними, провокуючи «шоковою тератею» пробудження «думаючоi людини». Яскравим прикладом виступае постать Сократа, демонструючи вiрнiсть власним переконанням, протестуючи безглуздостi звинувачень, вщмовився змiнити смертний вирок на вигнання. Приклади можна поглиблювати не лише у вибiркових площинах епохальних представниюв, а й безпосередньо кожного з мислителiв, оскiльки ескапiзм виступае онтолопчною данiстю культуротворчого начала. Даний аспект особистюного переживання мае вагому значимють не тiльки як особливий стан людини, а й як мехатзм, що дозволяе пов'язати рiзнi аспекти сприйняття в едине цше. А саме, поеднати штенцюнальний та когнiтивний аспекти. 1ншими словами, особистiснi переживання мислителiв, яю виступають простором iдентичностi, й пов'язують особистюш та соцiальнi параметри буття людини в цiлiснiсть.
Екзистенцiйний ескатзм постае не стiльки втечею iз соцiального свiту (нормативного й рутиного) до альтернативно'1' реальностi (iгри, субкультури, лггературне фентезi, вимислу, релЫйно'1' вiри), скiльки усвiдомленою вiдмовою вiд зустрiчi з 1ншим, 1ншого як такого. У цьому сена екзистенщальний ескатзм, варто вiдрiзняти вiд ескапiзму як засобу адаптаци iндивiда до сучасного соцiуму, коли вiн виконуе функщю втечi, де суб'ект може тлумачитися в контексп рефлексу гiпертехнологiзованого суспшьства. 1ншими словами, таким, яким вш в цих умовах стае - функщею, модусом, сингулярнiстю, сегментом. Так, Георг Бюхнер вдало зумiв побачити трапчне в повсякденному буттi, зокрема, вщтворити його в драмi «Войцек», про безвихщне життя людини, яку все пщштовхуе до злочину. Драма глибоко екзистенцшна, схвилювала всю Захщну Свропу, це була епоха З. Фрейда, Ф. Кафки. Автор розмiрковуе щодо процесу твелювання особистостi, розгортання трагедiйноi долi, де дiйсно любляча, моральна людина, уособленням якого е солдат Войцек, витюнена з арени життя ворожим йому середовищем та його представниками: Тамбумажора, лжаря, каттана. Результат - вбивство - розпад особистосп, яка системно пщдаеться насильству, доведена до безумства, не скшьки зрадою кохано'1' Марi, скiльки укладом життя. Не випадково тому, що саме ця п'еса стала предтечею одного з новаторських музичних творiв XX столгття - експресюнютсько'1' опери «Воццек» австршського композитора Альбана Берга.
Беззаперечним залишаеться й той факт, що на формування ескатстичного вщчуття впливають й особистiснi якостi, яю вiдводять iндивiда вiд реально'1' дшсносп: мрiйливiсть, неуважнiсть, спрямованiсть до розваг, прагнення пiдмiни власно'1' справжньо'!' особистосп уявною тощо. Прикладом може слугувати вщома п'еса
Г. 1бсена «Пер Гюнт», де автор описуе поневiряння героя в час та просторi. Протиставлення людини i суспiльства, iдея боротьби мiж особистiстю й соцiумом, а також з самим собою - нас^зна сюжетна лЫя п'еси 1бсена, яка супроводжувала лiтературу до початку ХХ столптя. Складнiсть i багатограншсть людського суспiльства, де ницiсть й велич, жертовнють i зрада, сповнюють життя, знаходяться в близькiй дистанци один вiд одного. Мати Осе та син Пер, сповненi власними переживаннями, мршливютю та уявою, далi глибше дистанцiюються вiд реального свгту. Буденнi завдання повсякденностi постають для них мало важливими, не вартими належно'1' уваги. Омрiянi перспективи, вшьш ресурси свiдомостi забезпечують здатнiсть i прагнення до життя ще й iншого, «альтернативного», уявного, вiртуального. Таким чином, найважлившою особливiстю ескапiстського вщчуття е те, що людина непросто втшае в нiкуди, але до сконструйованого власною свщомютю (все)свiту. Так, Пер з дитинства захоплюеться мрiею стати наймогутшшою людиною у свт: «Хочу бути Гюнтом Першим i Останнiм» [4, с. 118].
На думку американського географа китайського походження 1-Фу Туана, людина, так чи шакше, завжди прагне втекти, iнодi нерозумно, доволi часто творчо й винахщливо. Розглядаючи ескапiзм як втечу людини вiд свiту природи до свгту культури, де ще в доюторичному перiодi предки споруджували собi прихисти, висаджували рослиннi культури для уникнення суворих реалш з природою, фшософ концепци топофшп 1-Фу Туан, задаеться питанням: «який з культурних продукпв не е втечею?». Дшсно, наразi наша втеча вiд урбашзованих мiських, столичних гiперцентрiв здiйснюеться у проекци безпечного, переконструйованого свiту примюьких паркових зон, «зелених зон», екопарюв, де «мiста, склянi вежi, передмютя, торговi центри, Дiснейленд - е одними з останшх пам'ятникiв наших зусиль, для уникнення обмежень i невизначеностей в житл...» [12]. Вщтак, продовжуе автор «ескапiзм е не стшьки аргументом, скiльки екскурсiею, а iнодi й екскурсiею як культурною втечею з екзотичними зупинками й несподiваними поворотами», зауважуе 1-Фу Туан [12].
Однак важливо усвщомлювати вщмшнють мiж простою втечею i справжшм звiльненням. Для 1-Фу Туана саме сила уяви слугуе мехашзмом втеч^ переслiдуючи 11, автор вiдзначае як руйшвш, так i творчi й iмпульси. Аналiз природи й культури в продуктивному тандемi з «реальним i уявним», «реальнiстю i фаш^ею» е тими iдеями, якi традицшно лежать в основi гуманiстичного мислення. Автор задаеться питанням, а що якщо культура в фундаментальному сена е мехашзмом втечi? Щоб визначати культуру як втечу або ескатзм, варто прояснити змют самого поняття «справжностi». Звичайно, зусилля, спрямованi на те, щоб втекти, чи то в уяв^ або як результат реальних кроюв, можуть не увшчатися успiхом, закiнчитися катастрофою для себе, шших, природи. Вiдтак, людина певною мiрою постае перед дилемою уяви, яка продукуе й освячуе втечу до кращого життя, з одного боку, та з шшого, уможливленням обману, солшсистсько! фантази, безумства й деструктивносп. (А що якщо не так?) Вщтак, завершуючи полемжу з думками 1-Фу Туана, зауважимо, що автор справжшм вважае i «добре розказану юторш, ясний образ, чпко окреслений арх^ектурний проспр, священний ритуал, все те, що дае пщнесене вщчуття власно! життевостi. <.> Участь у ритуалi е причетнiстю до серйозного й справжнього; звшьнення вщ банальностi та непрозоростi життя в поди, яка прояснюе життя й водночас збер^ае таемш почуття [12].
Отже, свгт справжнього, реального - це свгт вiтальностi, життевостi, до якого справедливо можна вщнести й свято, однак детермшувавши його традицшним вимiром, оскiльки сучасний фестивний свгт е дещо вiдмiнним, про що мова йтиме згодом.
Свято як особливе культурне встановлення е також певною мiрою виявом ескатзму, виходом чи то втечею з повсякденносп насамперед за допомогою протиставлення його щоденнш пращ, де звичайна рутина перериваеться, поступаючись мюцем вщпочинку, залученню до священного й розваг. Так, на думку О. Золотухша-Аболшо!, «свято виходить з буденносп й повертаеться до не!, висвплюе !!, надае форму й ритму, оргашзовуе темпоральний проспр повсякденностi. На перiод свята, як правило, укладаються рiзного роду перемир'я, вщухае боротьба, протиборчi сторони вщмовляються на час вiд переслiдування сво!х iнтересiв, щоб долучитися до вiчностi -знову вкотре прожити священну подiю, що вiдбулася, можливо, тисячi рокiв тому. Можна сказати, що ци^чнють повсякденностi змiнюеться в свят циклiчнiстю священного: кожного Великодня знову воскресае Христос, а на Рiздво вш знову народжуеться [3, с. 65]. Звщси, досвiд свята, надае людиш величезного позитивного впливу: це досвщ життествердження, вiтальностi, радостi й визнання законносп, осмисленостi рутинно! повсякденносп, що передуе святу i неминуче змшюе його. Заслуговуе уваги й позищя сучасника культуролога В. Савчука, «подiя, що мае назву свята, стверджуе себе в контрпозицй повсякденносп. I дедалi бiльший контраст з буднями, тим величшшим i урочиспшим постае свято. Даючи учасникам можливють доторкнутися до таемницi витокiв, воно примиряе протилежносп, демонструючи стан свпу, в якому вони ще не набрали чинност манiхейських опозицiй, ще не проросли. Роль свята як засобу зняття напруги, гармошзаци емоцшно-психологiчного стану людини й суспшьства, повернення справжньо! iдентичностi з природою й сощальним середовищем, умови примирення з буднями, !х одноманiтнiстю й монотоннютю, вiдновлення миру з обмеженим простором i часом «стрибку в справжне першоджерело iдентичностей» незаперечна [8, с. 46].
М. Гайдеггер, тзшше А. Шюц, фактично перенесли до неолопчних iмплiкацiй рефлексiю над полем повсякдення. В пiдходi А. Шюца, фiгурантами щодо створення повсякденностi виступають наступш моменти: нормальнiсть (звичайнiсть), прагматичнють, повторюванiсть i зрозумiлiсть. Послiдовники А. Шюца, яю дотримуються духу школи «Анналiв» (Ф. Бродель, А. Гуревич) дослщжували конкретну повсякденнiсть певно! доби, зосереджуючи свою увагу на опис рiзних пластiв життя, цiнностях, звички. Зрештою, !х дослiдження пiшли лЫею методологи науки й прагматично-орiентованоi соцюлоги.
«Втеча» вiд повсякденностi народжуеться тод^ коли !! саму редукують до певних аспекпв, звiдки й виникае подш на трансцендентне та емтричне. Однак сама повсякденнiсть включае в собi всi протилежностi й досвщи, якими б далекими вони !й не здавалися. Так, спираючись на ушверсальнють повсякденностi, О. Золотухiна-Аболша звертаеться до дослiдника В. Сирова, який зауважуе наступне: «Базисш компоненти буденного свпу концентруються навколо питання «як», а не «що». Це добре узгоджуеться з гнучкютю цього свпу, тобто його здатнютю вбирати в себе дедалi новiшi об'екти, збер^аючи при цьому свою щентичнють. Прикладом може слугувати та трансформащя, якiй вiн пiддае найрiзноманiтнiшу продукщю iндустрiальноi цивiлiзацii. Якщо це враховувати, то в пошуках структурних складових повсякденносп не уникнути вiдомоi формалiзащi. Витоки !"! лежать у здатносп перемелювати будь -якi об'екти в одному й тому напрямку, надавати !м одного й того самого вигляду» [3, с. 2627].
Ж. Бодрiяр, який дiагностував сучасну епоху ерою гшерреальносп й симуляцп, показуе людину вiдчужену вiд реальносп, де остання постае пiдмiненою знаками. У гшерреальносп вже неможливо розрiзнити реальне i уявне, в нш розмитi межi ранiше протилежних полюав у всiх сферах життя [1, с. 95]. У разi втрати почуття реальностi
ескатзм як вихщ до гiперреальностi стаe повсякденним способом юнування.
Позицiя сучасного французького мислителя Ф. Мюре йде в унюон з концепцieю Ж. Бодрiяра. Вш визначаe сучасну цивiлiзацiю гiперфестивною, де «проведення будь-яких свят, охоплюючи пгантсью масштаби, постаe трудовою дiяльнiстю нашо'1' епохи та ïï головним вщкриттям». Подiбний процес тотально'1' присутност в повсякденнi святкування, вiн iменye фестивацieю, яка «втрачаe схожiсть зi святами минулих часiв або з «цивiлiзацieю дозвiлля» з нашого недавнього минулого. «Класичне» народне свято, прив'язане до певно'1' дати (ярмарки, карнавал тощо), а також свято вдома, яке забезпечувало нам телебачення, вщтепер розчинилися в глобальному свят^ що безперервно й нескiнченно змiнюe поведшку людей та навколишнe середовище. <...> Пропагандистам гшерфестивно'1' ери близький i дорогий свгг сновидiнь, що приносить 1'м велику вигоду, а все шше ïx не хвилюe. ïх не дивye зникнення реального свгту i конкретно'1' людини. Навпаки, ïx це радye. Неначе з них зняли якесь древнe закляття ... [7, с. 226; 7, с. 239]. На його думку, «у гшерфестивному свт свято бшьше не протиставляeться повсякденному життi, не суперечить йому: тепер воно e самою повсякденнютю, повсякденнiсть i нiщо, о^м повсякденностi. Свято й бyднi вже невиразш (i вся трудова дiяльнiсть людей вiдтепер буде спрямована на те, щоб невпинно створювати шюзш вiдмiнностi)» [7, с. 239].
Таким чином, пщсумовуючи вищеозначене, зазначимо наступне, по-перше, ескатзм, будучи yнiверсалieю людсько'1' культури, yможливлюe характеризувати сучасну культуротворчють як певну втечу до свята, розваг, але вже пщ знаком артизаци, яка моделюe свiт у вузькому замкненому коридорi, який осмислюeться як простiр поза межами. По-друге, фестиващя - це своeрiдний мiкс артизаци та владократизму, який виливаeться в феномен «артистократа»: митця, художника, музиканта, який повнютю вирiвняний зi структурою полгшчно'1" влади дня. Власне, це людина, яка симyлюe радикальшсть, творчi потуги, однак фактично об^днана зi структурою влади. По-третe, оxарактеризованi моделi ескапiзмy кyльтyротворчостi постають своeрiдними презентативними екологiчними нiшами модерну та постмодерну, де феномен фестиваци осмислюeться як певна метакультурна реальнють. Зрештою, характеризуючи дieвi меxанiзми, архетипи й реали фестиваци як своeрiдного естетичного меxанiзмy артизаци культури повсякдення, виявлено зв'язок iз святковими iмплiкацiями щодо вiртyального ритуалу глем та треш культури. Це засвiдчye про те, що дана проблема маe достатньо широке поле адеквацш i потребye синтетичного кyльтyрологiчного самовизначення.
Список використаноУ лiтеpатypи
1. Бодрияр Ж. Система вещей / Ж. Бодрийяр. - Москва : Рудомино, 1999. - 168 с. ; Bodriyar Zh. Sistema veshchey / Zh. Bodriyyar. - Moskva : Rudomino, 1999. - 168 s.
2. Гусейнов А. Ш. Специфика эскапизма в контексте протестной активности личности / А. Ш. Гусейнов // Человек. Сообщество. Управление. - 2013. - № 3. - С. 2033 ; Guseynov A. Sh. Spetsifika eskapizma v kontekste protestnoy aktivnosti lichnosti / A. Sh. Guseynov // Chelovek. Soobshchestvo. Upravlenie. - 2013. - № 3. - S. 20-33.
3. Золотухина-Аболина E. В. Повседневность: философские загадки / E. В. Золотухина-Аболина. - Киев: Ника-Центр, 2006. - 256 с. ; Zolotukhina-Abolina Ye. V. Povsednevnost: filosofskie zagadki / Ye. V. Zolotukhina-Abolina. - Kiev: Nika-Tsentr, 2006. - 256 s.
4. Ибсен Г. Пер Гюнт : драматическая поэма в 5 действиях / Г. Ибсен; пер. А. Ганзен, П. Ганзен. - Москва : Азбука, Азбука- Аттикус, 2011. - 256 с. ; Ibsen G. Per Gyunt : dramaticheskaya poema v 5 deystviyakh / G. Ibsen; per. A. Ganzen, P. Ganzen. -Moskva : Azbuka, Azbuka- Attikus, 2011. - 256 s.
5. Кутырев В. А. Культурологический смысл глобализма / А. В. Кутырев // Вестник Российского философского общества. - 2001. - № 4. - С. 78-83 ; Kutyrev V. A. Kulturologicheskiy smysl globalizma / A. V. Kutyrev // Vestnik Rossiyskogo filosofskogo obshchestva. - 2001. - № 4. - S. 78-83.
6. Литинская Д. Типы современного эскапизма и феномен экзистенциального эскапизма / Д. Литинская // Ярославский педагогический вестник. - 2012. - Т. I, № 1. -С. 308-311 ; Litinskaya D. Tipy sovremennogo eskapizma i fenomen ekzistentsialnogo eskapizma / D. Litinskaya // Yaroslavskiy pedagogicheskiy vestnik. - 2012. - T. I, № 1. -S. 308-311.
7. Мюрэ Ф. После Истории. Фрагменты книги / Ф. Мюрэ; пер. с фр. Н. Кулиш // Иностранная литература. - 2001. - № 4. - С. 224-241 ; Myure F. Posle Istorii. Fragmenty knigi / F. Myure; per. s fr. N. Kulish // Inostrannaya literatura. - 2001. - № 4. - S. 224-241.
8. Савчук В. Кровь и культура / В. Савчук. - Санкт-Петербург : Издательство С-Петербургско университета, 1995. - 180 с. ; Savchuk V. Krov i kultura / V. Savchuk. -Sankt-Peterburg : Izdatelstvo S.-Peterburgsko universiteta, 1995. - 180 s.
9. Савчук В. Топологическая рефлексия / В. Савчук. - Санкт-Петербург : Канон +, РООИ «Реабилитация», 2012. - 416 с. ; Savchuk V. Topologicheskaya refleksiya / V. Savchuk. - Sankt-Peterburg : Kanon +, ROOI «Reabilitatsiya», 2012. - 416 s.
10. Труфанова Е. О. Эскапизм и эскапистское сознание: к определению понятий / Е.О. Труфанова // Философия и культура. - 2012. - № 3. - С. 96-107 ; Trufanova Ye. O. Eskapizm i eskapistskoe soznanie: k opredeleniyu ponyatiy / Ye.O. Trufanova // Filosofiya i kultura. - 2012. - № 3. - S. 96-107
11. Muray P. Festivus festivus: Conversations avec Elisabeth Lévy / P. Muray; E. Lévy. - Paris : Fayard, 2005. - 485 p.
12. Yi-Fu T. Escapism / T. Yi-Fu. - Baltimore, London : The Johns Hopkins Univ. Press, 1998. - 245 p.
Стаття надшшла до редакцп: 16.04.2018
L. Babushka
FESTIVATION AS AN ESCAPIC REFLEXIA: ROBBIN LABELS OF CULTURAL CREATIVITY
Cultural and philosophical analysis of the phenomena of the festivation and escapism are presented in the study in two aspects: on the one hand, the existence of these phenomena coincides with the birth of the thinking person, and on the other hand, - cultural, which is litmus on the reflection of hidden or open processes in the culture of our time. Socio-cultural and existential contexts of escapism are actualized through the prism of increasing tendencies of repressive character, totalization of almost all areas of society, where people are forced to increase the degree of social protection. The festivation, being a socially engaging phenomenon, removes from the horizon of research increasingly aesthetic, figurative, ideocentric realities and forces everything towards the aspect of functionality, which obviously will not be mistaken to call the notion of artistic. Thus, the festivation turns out as the scene of the escape to the world of entertainment, the mechanism of the culture of everyday life.
It is said that the festival, as a special cultural establishment, is also to some extent a manifestation of escapism, the emergence or escape of everyday life, primarily by contrasting its daily work, where the usual routine is interrupted, giving way to rest, involvement in sacred and entertainment. "Escape" of everyday life is born when it is itself reduced to certain aspects, from where the division is divided into transcendental and empirical. However, the
routine itself includes all the opposites and experiences, no matter how distant they were to give it away.
Thus, summing up the aforementioned, we note that escapism, being the universal of human culture, makes it possible to characterize modern culturology as a certain escape to the holiday, entertainment, but already under the sign of an artistic model that simulates the world in a narrow, closed corridor, which is interpreted as space outside. Secondly, the festivation is a kind of mix of artistic and authority that pervades the phenomenon of the "artistic figure": an artist, a musician, who are completely aligned with the political power structure of the day. Actually, it is a person who simulates radicalism, creative efforts, but in fact he is united with the structure of power. Thirdly, the characterized models of escapism of cultural development appear as a kind of presentational ecological niches of modern and postmodern, where the phenomenon of the festivation is interpreted as a certain metacultural reality.
Key words: cultural development, everyday life, escape, escapism, festivation.
УДК 7.038(477.54)
А. А. Ылик
ПРОТЕСТ ПРОТИ АКАДЕМ1ЗМУ У ХУДОЖН1Й ПРАКТИЦ1 ПЕРЕДВИЖНИК1В I КУБОФУТУРИСТ1В
Автор пубятацИ розкривае процес протистояння атдем1чнт художнт систем1 з боку передвижник1в i кубофутурист1в у контекст1 соцюкуяьтурних, науково-техтчних змт другог пояовини Х1Х - початку ХХ стояття. У cmammi на основi першоджерея показано етапи руйнування академiчног системи в Ростськт iMmpit. Перший етап - ШцШований художниками-передвижниками, другий, радикаяьний етап - кубофутуристами.
Клю^о^^ слова: академiчна система, передвижники, кубофутуристи, протест, нове мистецтво, художня практика.
Протест у художнш практищ - форма боротьби передуам за свободу творчостг В юторш мистецтва увшшов протест проти панування академГчно' художньо'1' системи, яка остаточно сформувалася ще у XVIII столгтп, а вже з друго'1 половиш Х1Х столпгя був очевидний процес ii розпаду. ВтГм i сьогодш публша у музеях перед творшнями академютГв стопъ затамувавши подих. Чому академiзм саме з друго'1 половиш XIX столггтя тддався критищ? Митцi, вбачаючи в академiчнiй системi занепад, пропонували новГ шляхи розвитку художньо'1' практики. Класичному мистецтву закидали передуам у консервативность Це був час революцш, впровадження реформ, сощальних змш. Вщбулися суттевГ зрушення у суспшьно-економiчнiй, полгтичнш, технiчнiй галузях, що вплинули на подальший розвиток мистецтва. В. Мириманов слушно зазначав: «Мистецтво може звшьнитися вщ традици, канону, але не вщ статну суспшьства, в якому функщонуе» [1, с. 37]. Тому «загальний протестуючий настрш» у 60-х р. XIX ст. у Петербурзькш академп мистецтв е вщбиттям суспшьного невдоволення бюрократичною iмперiею. Олександр Бенуа писав, що сутнють всГе1' академГчно' системи завжди полягала у пщпорядкуванш художньо'1 творчосп чужш волг чужому завданню, адже в ус часи головна мета Академи - пiдготовка офщшних художниюв, працюючих на замовлення [2, с. 225]. Отже, в академГчному мистещв
