CC BY
90
ПОЛ1ТОЛОГ1Я
УДК 14:355
С. М. Мануйлов, доктор фшософп, професор;
О. Ю. Панфшов, доктор фшософських наук, професор
ФЕНОМЕН ВОеННО1 СИЛИ В СУЧАСНОМУ СВ1Т1
Проанал1зовано феномен «военной сили» як засобу виршення державами вза-емних суперечностей на власну користь. Розкрито, що военна сила об'ективуеться у вигляд1 загрози в1йни, вторгнення, провокаци, нападу, агресп, нанесенм удар1в тощо. Надаеться анал1з погляд1в досл1днишв на сфери застосування сили в сучасних умовах.
Ключовi слова: военна сила, насильство, агреЫя, в1йна.
Початок ХХ1 ст. ознаменувався тектошчними зрушеннями в юторп люд-ства, осмислення яких опинилося в цен^ уваги вчених. Сучасний св^ зазнав радикальних пол^ичних, економiчних, сощальних, духовних, еколопчних змш, i особливютю сучасного перюду е константа флющносп — стабшьшсть поступаеться мiсцем нескiнченним змiнам. У такому становищ^ яке деякi вчеш називають «перехщною епохою», головнi сощальш системи, що були антагонiстичними, здшснюють перетворення та шукають мирних шляхiв взаемопорозумiння. Однак небезпека для св^у взагалi залишаеться, п ста-новлять окремi локальнi военно-полiтичнi кризи i як наслiдок — военнi конфлшти, широкомасштабнi мiжнароднi сутички, мiжнароднi теракти. За таких умов важливим засобом забезпечення безпечного юнування суспшь-ства, спроможносп суспiльства пiдтримувати свою стабшьшсть продовжуе залишатися военна могутнiсть держави та п похiдна — военна сила. Саме военна сила як основа могутносп держави виступае засобом, за допомогою якого суспiльство забезпечуе свободу розвитку за обраним шляхом, нащо-нальну щентичшсть, е гарантом забезпечення територiальноi цiлiсностi,
112
© Мануйлов М., Панфшов О. Ю., 2015
суверенност та усталеного розвитку. Таким чином, актуальтсть статтi полягае в осмисленш змюту военно'1' сили в сучасних умовах.
Розробц проблематики военно-силового вимiру юнування людства присвячено чимало наукових праць в^чизняних та зарубiжних фiлософiв, полiтологiв, соцiологiв, вiйськових дiячiв. Зокрема розгляд тих чи шших аспектiв знайшов вiдображення у працях Р. Арона, О. С. Бодрука, Д. А. Вол-когонова, К. О. Воробйова, В. I. Гвдршського, О. I. Дирша, В. А. Зубарева, Б. М. Каневського, I. А. Кшмова, Ю. Кнорра, Б. I. Краснова, Ю. В. Мамонтова, О. О. Першина, С. А. Проскурша, В. Ф. Смолянюка, М. П. Требiна, С. О. Тюшкевича, С. Хантiнгтона, О. М. Шахова та ш. Однак у сучасних умовах проблематика военно'1 сили держави вимагае нового переосмислен-ня, особливо в умовах системних трансформацш св^ового суспiльства. Дана стаття покликана певною мiрою заповнити таку прогалину i мае на мет1 осмислити сутшсть силового вимiру сучасного суспшьства.
Сучаснi дослiдники зазначають, що найсерйозшшу загрозу внутрiшнiй рiвновазi сощально'' системи створюють конфлiкти з використанням сили як остаточного аргументу [1; 2; 3]. Використання сили протягом усього ю-нування суспшьства виконувало роль як системоруйшвного, так i системо-збер^аючого фактора. Однак у бшьшосп випадкiв сила служила агресп, виступала 11 шструментом [4].
На раннш стадп розвитку людства подiл за принципом «ми — вони», «сво'1 — чужЬ> служив головним мотивом сощальних вiдносин. О. Бодрук тдкреслюе, що протягом двох мiльйонiв роюв геноцид був нормою вiдносин мiж стадами-племенами, що конкурували. I лише перюд неолiту став пере-ломним у розвитку корпоративних стосунюв. Подальший розвиток людства привiв до появи сощально структурованого суспiльства, що дiе у рамках певних норм i правил. Проте глибоко вкорiненi у свiдомостi людини прин-ципи пошуку ворогiв та досягнення певних цшей за допомогою сили дiють i на початку третього тисячолiття [1, с. 47].
Суспiльно-полiтичнi напрацювання кшькох останнiх десятирiч вщтво-рюють реставращю проблематики агресивностi у нових св^оглядних i ме-тодологiчних умовах розвитку рiзних фiлософських, соцiологiчних, психо-лопчних шкiл [5; 6]. Фахова л^ература фiксуе кiлька провiдних теорiй агресп: бiологiчну (iнстинктивну), вiдповiдно до яко'1 агресивна енергiя людини е п самодостатнiм природним потенцiалом, накопичення ж остан-нього невпинно вiдбуваеться у людському оргашзмц фрустрацiйну, яка ви-значае агресiю як наслiдок незб^у рiвня запитiв i рiвня реальних особистих досягнень конкретно'' людини як протягом усього життя, так i в окремих ситуащях; теор^ сощального повчання, прихильники яко'1 трактують агре-сивну поведiнку як результат спецiалiзованоi агресивно'' дидактики [5].
Об'еднувальним моментом вищезазначених концепцш е визнання базового стосовно агресивносп положення: живий оргашзм як складна бшкова система може тдтримувати життездатшсть i вдосконалювати форми жит-тедiяльностi лише за рахунок постшно'1' взаемодп з навколишнiм середови-щем за рахунок енергп, що звiльнюеться при споживаннi iнших, у тому чист i бiологiчних систем. Удосконалення живих органiзмiв одночасно передбачае ускладнення сукупносп каналiв 1хнього енергетичного забез-печення. Ускладнення соцiальних стльностей на тих же органiзацiйних тдставах вимагае посилення та вдосконалення системи 1хнього матерiаль-ного забезпечення, що спостер^аеться вiд примiтивно органiзованих фiзич-них сутичок представникiв первiснообщинного ладу до формування з опорою на збройш сили глобально'1 колошально'1 системи XVП-XX ст. Для людини трамплiном 11 фантастичного прогресу у цшеспрямованому пере-твореннi середовища юнування й одночасно духовним «плацдармом» п ймовiрного самознищення став iнтелект, який за своею генезою й за одшею iз своХх вихiдних функцш е iнструментом агресп [7, с. 84].
1нтелектуальш можливостi людини не могли не вщбитися на п природно обумовлених властивостях — честолюбствi, орiентацii на успiх, егохстичних штересах, спрямованостi на активнi дii, поле реалiзацii яких беззаперечно поширювалось на собi подiбних iстот. Винахiд збро! iстотно посилив прак-тичнi наслщки феномену людсько! агресивностi, перетворив п у самочинний i самоускладнювальний процес, завершення якого футурологiчнi прогнози не передбачають нав^ь у вiддаленiй перспективi [4, с. 191-200].
Акцентуючи увагу на темi агресii, слiд зазначити, що необхщним моментом дослщження Н мiсця й значення у свт людини е обов'язкове розмежу-вання сили як невiд'емноi умови фiзичного iснування людини i насильства (у тому числi соцiального насильства) як способу перерозподшу матерiаль-них i духовних благ на користь суб'екта iз бiльш значними силовими характеристиками. Сощальне насильство — явище, стосовно якого неможливо зафшсувати дати народження або смертi. Сустльне життя iснуе тiльки у формi соцiальних систем, що еволюцiонують у напрямi 1х внутрiшнього ускладнення. Вщповщним чином у перспективi процеси перерозподшу ресурав стануть для людства куди бшьш життево важливими, нiж навт сьогоднi, а це означае, що без насильства не обштись. 1нша справа — якого, в яких формах i з якою метою [8].
Ученi зазначають, що психолопчно людство примирилось iз власним юнуванням у полi невпинного насильства в дiапазонi вiд його «диких» форм, пов'язаних iз вторгненням убивць-насильникiв на власну територш, до «м'якого» бюджетно-податкового насильства держави стосовно своХх тд-
даних. У такому розумшш одним iз тдсумюв початку ХХ1 ст. е посилення сощальних мотивiв, спрямованих на ршуче роз'еднання понять «насильство» i «кров», якi ходом само'' юторп людства поеднанi у нерозривну ланку св^ового геополiтичного процесу.
Повоенний перюд розвитку насамперед християнсько' макроцившзацп свiдчить про здiйснення деяких практичних кроюв у напрямi вилучення або мiнiмiзацii випадкiв кривавого насильства у стосунках мiж розвиненими державами. Проте проблема вщ цього не зникае: прим^ивш, важкоконтро-льованi форми насильства, супроводжуваш численними людськими жертвами — реальшсть внутрiшньо- i мiждержавних процесiв у групi кра'н «третього св^у», яка мае перспективи подальшого кiлькiсного збiльшення. У такому розумшш насильство — не взагалi примус, не взагалi збиток жит-тю i власностi, а такий примус i такий збиток, яю здiйснюються всупереч волi того або тих, проти кого вони спрямоваш Насильство е узурпашею волi. Воно е зазiханням на людську волю [9, с. 76].
Поняття сили, у свою чергу, допускае рiзнi тлумачення. Сила е багато-вимiрним явищем i може розумiтися як атрибут, вщносини чи структурна характеристика. Сила може бути наявною та латентною, або потенцшною. Сила може бути абсолютною та вщносною. У^м наведена класифшашя проявiв сили, на наш погляд, звужуе можливосп розумшня сили в контекстi предмета дослщження. Навiть поняття «абсолютна сила» вимагае для вра-хування величезних масивiв емпiричних даних: вiд розмiрiв територп до статистики економiчного розвитку.
Одним iз перших визначень сили в мiжнародних вiдносинах був вiдомий афоризм Г. Моргентау про те, що сила е здатшсть заперечити штереси iнших. Утiм логiчна слабкiсть такого визначення сили втшилася у формулюванш американського полiтолога Р. Даля: сила е здатшсть змусити шшого актора зробити те, чого вш за шших умов не зробив би, або не робити того, що за шших умов було б ним зроблено. Головною ознакою цього визначення е його зосереджешсть на процесах взаемодп акторiв, у нашому випадку — держав. 1з цього випливають два прояви сили: сила як здатшсть i сила як результат [10]. Таю теоретичш мiркування, особливо перенесет на грунт мiжнародних вщносин, пiдводять до iншого аспекту — стввщношення абсолютно' та вщносно! сили. Для держави немае необхщносп прагнути досягти якихось певних рiвнiв, наприклад, кiлькостi ядерно' збро'. Натомють для не' життево необхiдно в деяких випадках досягти тако' кшькосп ядерно' збро'', яка була б не меншою, нiж кiлькiсть аналопчно'' збро'' потенцiйного супротивника. 1з цього випливае вщносшсть сили: сенс в '' оцiнцi з'являеться лише за умови наявносп об'екта для порiвняння.
Щодо военно' сили, то тут слщ виходити з того, що щонайменше до початку атомно' ери суттю вшни, '' найвищим виявом була битва. Сутичка мiж солдатами, якою б не була вщстань мiж бойовими шеренгами, що визна-чалася поступом у озброеннях, залишалася найвищим випробуванням, яке можна було прирiвняти до виплат гот1вкою, яким завершуються врештьрешт усi кредитнi операцп. У день розв'язки, тобто у день виршально' битви, долю вшни виршували тiльки реально мобiлiзованi сили, метал i порох, перетворенi на гармати й набо', а також громадяни, втягнутi в битву. «Вшська потребують не вугiлля, сiрки та сел^ри, мiдi й цинку, з яких виготовляють-ся порох i гармати, а вже готово' збро' та набо'в до не'» [11, с. 70]. За чаав вшни реальна сила — це майже те саме, що военна сила (хоча цшком вони не зб^аються, тому що перебш военних операцш почасти визначаеться не мштарними модальностями боротьби). За мирних чаав реальна сила не збшаеться з военною силою, тому що наземш дивiзii, вiйськово-морськi флоти та авiацiя, не будучи використаними, е лише одним iз шструмешив, застосовуваних у зовшшнш полiтицi.
Застосування сили в рiзних сферах суспiльного життя характеризуеться певною специфшою.
Специфiкою соцiального насильства е його антропоморфний характер. Вш свщчить, що об'екти й суб'екти застосування сили — це окремi люди, певш соцiальнi групи (релiгiйнi, професшш, етнiчнi, полiтичнi) або поль тичш утворення (партй, держави, союзи держав). Крiм того, у соцiальнiй сферi сила мiстить одночасно з матерiальним ще й полiтичний та духовний компоненти. Сила демонструе певну специфшу суспшьного життя, в якому вона застосовуеться [3].
О. Бодрук зазначае, що матерiальне насильство пов'язане з важливими проявами життедiяльностi суспшьства i може реалiзовуватися у виглядi по-заекономiчного та економiчного примусу, нерiвного розподiлу вироблених продуктiв, примусу до тяжко' фiзичноi працi, грабiжництва, позбавлення засобiв до iснування. Поряд iз матерiальним, у суспiльствi iснуе й духовне насильство, що передбачае пвдпорядкування волi та свiдомостi людей певним поглядам (фшософським, правовим, моральним, релшйним, естетичним, полiтичним, науковим) i грунтуеться на «брутальному зламi» позицй, що вже юнуе, та реалiзуеться всупереч волi людей i пiдкрiплюеться певним набором абсолютно не духовних засобiв покарання за «буш1вш погляди». Пол^ичне насильство, виявляючи специфiку поглядiв як певну форму вiд-носин мiж великими групами людей з приводу захоплення та утримання влади, забезпечуе через владш структури прюритет одних сошальних груп, полiтичних утворень чи полггичних iнститутiв над шшими [1, с. 47-48].
Утсм найголовшше те, що насильство виступае як руйнiвна за природою дiя, що входить до негативно! частини людсько! практики. Отже, подшяючи думку дослiдника I. Шаблiнського [12, с. 129], можна стверджувати, що насильство е наслщком людсько! агресивносп, що втiлюеться в деструктивних дiях соцiальних iнститутiв, мае рiзнi форми i здатне охоплювати окремi особистостi, державу, суспiльство, становлячи фундаментальну загрозу рiвновазi сощально! системи.
Дослщники доводять, що крайньою формою насильства, зокрема поль тичного, е вшна [8]. Свiтова iсторiя висвiтила ч^ку тенденцiю постiйного зростання чисельностi вшн, i навiть до середини ХХ ст. зменшення загроз вiйни обмежувало майже вс питання безпеки як ключового параметра збе-реження гомеостазису. Втсм, незважаючи на те що загрози, пов'язаш з вш-ною на початку ХХ1 ст., перестали бути домшуючими, вiйна продовжуе залишатися найбiльшою загрозою для iснування будь-якого суспшьства, держави, етнiчних та нащональних утворень або цившзацп в цшому.
Форми безпосереднього прояву военно! сили здатш коливатися в межах кшькох iмовiрних моделей П об'ективацп. При цьому найпроспшим сцена-рiем переходу держави до военно-силових акцш i на мiжнароднiй аренi, i в межах державних кордошв, на думку Ю. Богдановича, М. Герасева та шших дослiдникiв [13, с. 36-40; 14; 15], продовжуе залишатися демонстрована нею загроза застосування силових засобiв (явна — прихована, реальна — умовна); бшьш складним видом застосування военно! сили залишаеться збройне насильство — прямий фiзичний вплив на супротивну сторону за допомогою засобiв збройно! боротьби з метою п знищення або випдного перетворення i вiдповiдно — досягнення власних пол^ичних цiлей. Военна сила з моменту виникнення перших держав здатна виступати не тшьки як фактор безпосередньоi реалiзацii власних вiйськових планiв, але й як фактор стримування военноi загрози шшо'1 держави. При такому тдход^ на нашу думку, военна сила може виконувати кiлька завдань. По-перше, завдання демонстрацп повсякденних державних вшськових можливостей з метою утримання потенцшного супротивника вiд прямо! агресп або ворожих дiй бiльш низького рiвня (пасивне стримування). По-друге, завдання демонстрацп надмiрноi военно! могутносп i рiшучостi 11 застосування у випадку часткового залучення мобшзацшних можливостей краХни для забезпечення бездii потенцшного супротивника при здшсненш власних дш всупереч його iнтересам (активне стримування). По-трете, завдання демонстрацп надмiр-но! вiйськовоi переваги i готовностi до застосування сили з метою примусу потенцшного супротивника до вщступу зi стрних проблем або до дш, що суперечать його iнтересам (наступальне стримування).
Очевидно, що моделi використання i вщтворення военно' сили держа-ви — специфiчна внутршня проблема кра'ни, яка вимагае необхщно' теоретично' й практично' тдготовки державно-полiтичних i власне вiйськових лiдерiв. Утiм висока полiварiантнiсть застосування военно' сили не стае на завадi видшенню групи унiверсальних '' функцш, змiст яких поширюеться на будь-яку сучасну державу. Деяю дослiдники вважають, що до функцш военно' сили належать [16, с. 80]:
- досягнення перемоги у вшш, виршення мiждержавного вшськового конфлiкту на користь власно' держави;
- запобiгання вшш, деескалашя конфлштно' ситуацп шляхом плануван-ня й реалiзацii миротворчих акцш на мiжнародному рiвнi;
- створення за допомогою вшськово' сили випдних для держави позицiй у системi мiжнародних стосункiв, що досягаеться як нарощуванням та ак-туалiзацiею власно' сили, так i iнтеграцiею вшськово' сили окремих держав у '' блоковий варiант;
- полiтичний тиск на шшу кра'ну, на систему мiждержавних вiдносин шляхом демонстрацп вшськово' сили власно' держави у випдних для не' ситуашях;
- утримання внутршньодержавного поличного процесу в межах керо-ваностi, обмеження й утиснення активних опозицшних рухiв з метою шд-вищення стiйкостi полiтичного режиму або, щонайменше, фшсацп його наявного стану на тривалу юторичну перспективу;
- створення обстановки полпично' й економiчноi розбалансованостi, соцiального, етнiчного, конфесшного розладу в iнших кра'нах i регiонах з метою використання 'х ресурсiв i можливостей власною державою.
Висновки. Наведеш мiркування пiдводять до того, що важливою влас-тивютю сили е те, що вона застосовуеться завжди. Натомють перiоди прямого застосування силових потенцiалiв держав (вшни) змiнюються перiо-дами непрямого застосування сили (мир). Переважання перiодiв мирного, непрямого застосування силових потенцiалiв указуе, що военна сила держави мислиться як зааб виршення взаемних суперечностей на власну користь. Це явище об'ективуеться у виглядi загрози вшни, вторгнення, провокаций нападу, агресп, нанесення ударiв тощо. До практичних завдань реалiзацii военно' сили належить: захоплення шщативи i досягнення воен-но-полiтичноi переваги над супротивною стороною, зазiхання на суверень тет, територiальну цiлiснiсть; дестабшзашя внутрiшньоi обстановки, примус до змши полiтичного курсу або економiчноi полпики тощо. Одночасно военна сила набувала суттевого значення в ефективнш протидп або в прак-тичнiй реалiзацii зазначених проблем.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бодрук О. Силова грань безпеки / О. Бодрук // Полггика i час. - 2005. - № 4. -С.47-56.
2. Хофмайстер Х. Воля к войне, или Бессилие политики. Философско-политический трактат / Х. Хофмайстер ; [пер. с нем. и послесл. О. А. Коваль]. - СПб. : ИЦ «Гуманитар. акад.», 2006. - 288 с.
3. Шаблшський I. Розумшня сили в контекст нацюнально! безпеки / I. Шаблш-ський // Полгг. менеджмент. - 2005. - № 4. - С. 107-114.
4. Панфшов О. Ю. Лопка военно! агресп у природi людини / О. Ю. Панфшов // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Фiлософiя. Полгголопя. Соцюлопя. Вип. 25. - Запорiжжя : ЗДУ, 2002. - С. 191-200.
5. Бутовская М. Л. Агрессия и примирение как проявление социальности у приматов и человека / М. Л. Бутовская // Обществ. науки и современность. - 1998.-№ 6.- С. 149-160.
6. Лоренц К. Агрессия (так называемое «зло») / К. Лоренц // Вопр. философии. -1992. - № 3. - С. 5-38.
7. Назаретян А. П. Историческая эволюция морали: прогресс или регресс? / А. П. Назаретян // Вопр. философии. - 1992. - № 3. - С. 82-90.
8. Бабiева А. Полггичне насилля: теоретичний аспект / А. Бабiева // Полгг. менеджмент. - 2005. - № 5. - С. 161-168.
9. Панфилов А. Ю. Проблема свободы в философии войны / А. Ю. Панфилов // Проблема свободи у теоретичнш та практичнш фшософп : матерiали Х Харк. мiжнар. Сковородин. читань. - Х. : Екограф, 2003. - Ч. 2. - С. 74-76.
10. Бодрук О. С. Фактор сили в сучасному свт / О. С. Бодрук // Полянка i час. -2002. - № 3. - С. 57-67.
11. Арон Р. Мир i вшна мiж нащями / Р. Арон ; [пер. з фр. В. Шовкуна, З. Борисюк, Г. Филипчука]. - К. : МП «Ютверс», 2000. - 688 с.
12. Шаблшський I. Фундаментальна загроза нацюнальнш безпещ / I. Шаблшський // Поли. менеджмент. - 2006. - № 3. - С. 124-131.
13. Богданович В. Ю. Методологические основы системных исследований проблем военной безопасности и государства / В. Ю. Богданович, А. Я. Маначинский. -Киев : Н1СД, 2001. - 172 с.
14. Герасев М. И. Эволюция взглядов на военную роль ядерного оружия / М. И. Ге-расев // США: экономика, политика, идеология. - 1998. - № 1.- С. 22.
15. Требш М. П. Вшськова сила у сучасному свт / М. П. Требш // Наук. зап. Харк. вшськ. ун-ту. Соц. фiлософiя, педагопка, психолопя. Вип. VIII. - Х. : ХВУ, 2000.-С.87-92.
16. Смолянюк В. Ф. Вшськова могутнють УкраХни: теоретико-методолопчш засади формування i розвитку (пол^олопчний аналiз досвщу 1990-х роюв) / В. Ф. Смолянюк. - К. ; 1ртнь : Перун, 2000. - 448 с.
ФЕНОМЕН ВОЕННОЙ СИЛы В СОВРЕМЕННОМ МИРЕ
Мануйлов Е. Н., Панфилов А. Ю.
Проанализирован феномен «военной силы» как средства разрешения взаимных противоречий государствами в свою пользу. Раскрывается, что военная сила объективируется в виде угрозы войны, вторжения, провокации, нападения, агрессии, нанесения ударов. Представлен анализ взглядов исследователей на сферы использования силы в современных условиях.
Ключевые слова: военная сила, насилие, агрессия, война.
THE PHENOMENON OF MILITARY FORCE IN THE MODERN WORLD
МапиуО 1е. M., Panfilov O. Yu.
Analyzes the phenomenon of «military force» as a means of solving States mutual contradictions in its favor. Revealed that at early stages of human development, the division of «us and them», «their and aliens» served as the main motive of social relations. For two million years, the genocide was the norm of relations between herds of the tribes that competed. And only in the Neolithic period was a turning point in the development of corporate relations. Further development of mankind, has led to the emergence of socially structured society, operates within certain rules and regulations. However, deeply rooted in the human mind the principles of finding the enemy and the achievement of certain goals through force and at the beginning of the third Millennium.
It is emphasized that the concept of force is subject to varying interpretations. Power is a multidimensional phenomenon and can be understood as an attribute, relationship, or structural feature. Power can be overt and latent, or potential. Power can be absolute and relative. However, the classification of the manifestations of strength, in our view, limits the possibility of understanding power in the context of the research subject. Even the notion of «absolute power» requires consideration of vast amounts of empirical data: the size of the territory to the statistics of economic development.
Specifics of power in various spheres of public life are opened. The specificity of social violence is its anthropomorphic character. Material the violence associated with important facets of society and can be implemented in the form of non-economic and economic coercion. Political violence provides through power structures, the priority of some social groups, political entities or political institutions over others. Extreme form of political violence is war.
It is noted that military force can perform multiple tasks. First, the task ofdemonstrating everyday state military capabilities with the goal of keeping a potential enemy from direct aggression or hostile actions of the lower level (passive containment). Secondly, the task of demonstrating excessive military power and determination of its application in the case ofpartial attraction of the mobilization capacity of the country to ensure best potential enemy in the implementation of their actions contrary to its interests (active deterrence).
Thirdly, the task of demonstrating excessive military superiority and willingness to use force to force a potential enemy to retreatfrom controversial issues or to take action which is contrary to his interests (offensive deterrence).
The basic functions of military force: the achievement of victory in war; the prevention of war; establishment profitable for the state positions in the system of international relations; political pressure on another country; the content of the domestic political process in the framework of controllability; the creation of an environment ofpolitical and economic imbalances.
Key words: military power, violence, aggression, war.
УДК 321:316.4.063.6
О. М. Сахань, кандидат соцюлопчних наук, доцент
ПОЛ1ТИЧНА МОДЕРН1ЗАЦ1Я УКРА1НСЬКО1 ДЕРЖАВИ ЯК ЧИННИК ЗАПОБ1ГАННЯ ДЕСТРУКТИВНОСТ1 ВЛАДИ
Розглянуто проблему полтичног модертзацп украгнськог держави на сучасному етат гг розвитку, визначено тип модертзацп та особливостi гг перебiгу в умовах сьогодення. Проаналiзовано причини, яю стоять на завадi модертзацтногорефор-мування нашог держави. Запропонован шляхи запобiгання деструктивностi влади в умовах модертзацтного оновлення сустльно-полтичног системи Украгни на гг шляху до европейських стандартiв.
Ключовi слова: модертзащя, полтична модертзащя, «наздоганяюча» модерт-защя, «часткова» модертзащя, реформацтний процес, деструктивтсть влади.
Актуальшсть проблема. Модершзацшш процеси, що проходять в Укра!-ш понад 20 роюв, не привели до суттевих змш у функцюнуванш шститут1в пол1тично'1 влади, яюсного покращення економ1чно!, сощально-культурно! та правово! систем нашо! кра!ни, зростання добробуту народу.
Це було зумовлено низкою причин, серед яких ¡сторичш обставини, пов'язаш з розпадом Радянського Союзу, поразкою комушстично! щеологп та формуванням щеолопчного плюрал1зму в новому пол1тико-правовому простор!, трансформащею однопартшно! системи в багатопартшну, не оформлен! групи штереав та пол1тичш партп, незалежш вщ держави, не-вщповщшсть законодавчо! бази новоутворенш незалежнш кра!ш, зруйно-
© Сахань О. М., 2015
121
