CC BY
16
Анатолш Шаповалов. евроштеграфя та осв^янсьм реалп в УкраТш
Анатолй ШАПОВАЛОВ
6ВРО1НТЕГРАЦ1Я ТА ОСВ1ТЯНСЬК1 РЕАЛ11 В УКРА1Н1
У статт1 розглядаеться суттсть 1 основнг тенденцгг глобалгзацгг в сучасному свгтовому економгчному, культурному, науково-тформацтному просторг. Цг тенденцгг визначають вимоги до сучасног освгти та освгтянськог дгяльностг, пере-дусгм необхгднгсть подолання розриву мгж наукою та освШою, досягненнями науки 1 ргвнем профестног освти; аналгзуються ттеграцтт процеси в галузг освгти,
обтрунтовуеться думка, що центром ттеграци освгти г науки повинен бути утверситет, а в культурологгчному плат сучасний утверситет треба трансформувати в центр духовностг г розширеного вгдтворення гнтелекту. В статт1 аналгзуються стан вищог освгти в Украгнг та перспективи гг еврогнтегрецгг.
Загальна мета всiх перетворень, що проводяться в Укра!ш, не обме-жуеться формуванням ринкових ввдносин в економвд i змщненням демо-кратичних основ пол^ичного життя суспшьства. Кра!на прагне пдного мшця у св^овш спшьнот i докладае зусиль до штеграцп в и систему еко-номiчних, сощальних i культурних взаемозв'язкiв. Стратегiя "европейсь-кого вибору" для сучасно1 Укра1ни орiентована не тiльки на досягнення високих економiчних показникiв, але i на прийняття системи цiнностей кра1н £С у всiх сферах суспшьного життя. У розвинених кра1нах i регiональних спiльнотах, у тому чи^ в £С, освiта е найважливтим постiйно дiючим чинником соцiального прогресу. Практичне розв'язання найважливших суспiльних проблем — змщнення демократа, пiдвищення правово! культури населення, усунення структурного безробтя, запо-бiгання злочинам, реалiзацiя еколопчних програм — безпосередньо асоцiюеться з розвитком i модернiзацiею освiти. Восени 2003 року Укра!на оголосила про намiр досягти европейських стандартiв у галузi освiти до кiнця першого десятирiччя XXI столiття i повшстю штегрувати-ся в европейський "освггнш простiр". У травнi 2005 року вона офщшно
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
приедналася до Болонського сшвтовариства, зробивши перший крок до поставлено! мети. В^чизняним менеджерам освии треба вiдмовитися вiд багатьох застарших стереотипiв i врахувати новi тенденци, характернi для сучасного етапу розвитку цившзаци.
Вiд середини XX столтя глобальнi iнтеграцiйнi процеси в суспшь-ствi i культурi визначають основний змшт усiх змiн, що ввдбуваються в свiтi. Класифiкацiя цiнностей глобального суспшьства почала складатися пiсля перемоги над фашизмом у другш свгговш вiйнi. Факт шслявоенно-го протистояння двох систем заступив радянському офщшному суспшь-ствознавству першi глобальнi факти — ствердження щншсних прюри-тепв колективно! безпеки, спiвпрацi i мiжнародноl взаемодопомоги. Створення ООН i шдписання Декларацп прав людини стали першими кроками до глобально! цившзаци. 1968 рш можна вважати роком народ-ження глобалiстики — ново! науки, що дослщжуе об'ективнi перешкоди, подолання яких можливе лише за умови об'еднання зусиль усього людст-ва. За шщативою А. Пече! був створений Римський клуб — мiжнародна неурядова оргашзащя, завданням яко! е глобальний мошторинг i пере-сторога ризиив, що загрожують життю вах людей на планетi. В тому ж рощ А. Д. Сахаров у робот "Роздуми про прогрес, мирне сшвкнування та iнтелектуальну свободу" обгрунтував необхiднiсть глобально! штеграци як умови збереження людсько! цившзаци. "Роз'еднашсть людства, — писав А. Д. Сахаров [10], — загрожуе йому загибеллю... Кожна розумна штота, що опинилась на краю прiрви, спочатку прагне ввдшти вiд цього краю, а вже потм думае про задоволення решти потреб. Для людства вщшти в1д краю пр1рви — це означае подолати роз'еднашсть" (зазначае Сахаров). Край прiрви в цьому випадку — це затримка в запоб^анш будь-яко! глобально! загрози. Жодну з них не можна ввдсунути без штеграци еко-номiчних, техшчних та iнтелектуальних потенцiалiв рiзних кра!н. Нi мир при силовому протистоянш, нi полiтика взаемних компромiсiв не забез-печують штеграци — вона можлива лише за умови "взаемодопомоги вах кра!н в економiчних, культурних i загальноорганiзацiйних проблемах". Ця взаемодопомога можлива тшьки при позитивному узгодженш iнтересiв i цiнностей усiх сощальних суб'ектiв. Таке узгодження, своею чергою, не-можливе на основi сектантських i догматичних iдеологiй, воно повинно бути орiентовано на загальнолюдськi цшность
В останнi десятирiччя XX столтя звичними стали мiжнароднi еко-номiчнi, науковi та екологiчнi проекти, консолвдащя в полiтицi, фiнансах i правовш сферi, прискорений розвиток всесвиньо! шформацшно! шфра-структури. В галузi освии iнтеграцiйнi процеси виявили себе в чотирьох основних вимiрах.
По-перше, освиа як соцiальний iнститут змушена реагувати на про-цес глобалiзацil ринку. В умовах "чотирьох свобод", тобто вшьного пе-ремiщення по всьому свиу людей, капiталiв, товарiв i послуг, кожна кра!на об'ективно защкавлена в мiжнародному визнаннi дипломiв сво!х
Анатолш Шаповалов. Свроштеграц1я та осв1тянськ1 реалп в УкраУш
нацiональних унiверситетiв. Для цього необхщне узгодження освиньо! пол^ики в рiзних кра!нах i, зокрема, ушфшащя вимог щодо рiвня освии i професшно! пiдготовки фахiвцiв. У якш би кра!ш не працювали, наприк-лад, фахiвцi в галузi комп'ютерних технологiй або телекомунiкацiй, рiвень кньо! пiдготовки визначаеться не мшцевими, а глобальними стандартами — мiрою вiдповiдностi вищому рiвню, досягнутому в розвитку певно! про-феси. Для шдвищення якостi нацiонального освiтнього продукту до рiвня свiтових стандартiв однаково необхвдш двi умови: розвиток внутршнього ринку освiтнiх послуг i мiжнародна кооперацiя. Тому сьогоднi про-фесюнали високого класу зазвичай мають по два-три зарубiжнi дипломи, а проввдш ученi i професори унiверситетiв працюють, одночасно або по-перемiнно, в декшькох кра!нах. Молодi дипломованi фахiвцi з европейсь-ких кра!н проходять обов'язкове стажування в С1ЛА, американщ — в Сврош. Держави "третього свiту" (наприклад, Iндiя) направляють сту-дентiв у рiзнi кра!ни i готовi оплачувати сво!м ученим та шженерам дов-гостроковi вiдрядження до проввдних центрiв науково! i технолопчно! думки.
По-друге, освiта стае продуктивною i соцiально-перетворюючою силою, оскшьки iншi сфери суспiльного життя також штегруються в еко-номiку разом iз наукою. Професор Пенсiльванського ушверситету Р. Зем-ськи, економiст Школи бiзнесу Флетчера Л. Ленг i професор менеджменту з м. Уортон (США) П. Капелло, проаналiзувавши 10 тис. робочих мшць в Америщ, дiйшли висновку, що за 10-вшсотковим пiдвищенням рiвня освiти продуктившсть працi зростае на 8,6 %. Для порiвняння: при такому самому збшьшенш акцiонерного капiталу вона зростае не бшьше нiж на 4 % [9]. За даними Мшстерства сшьського господарства С1ЛА, 90 % фермерiв з низьким рiвнем освии щорiчно залишають свiй бiзнес, оскшьки не можуть адаптуватися до умов ринку, i водночас ушверси-тетський диплом у фермера свщчить про його професшне ставлення до справи. Ушверситетський диплом у будiвельника, бухгалтера, автоме-ханiка, продавця, полiцейського, банивського службовця — це ознака часу; глобальна тенденщя розвитку призводить до того, що у вартшному сшввщношенш основна частина матерiального та шформацшного продукту у всьому свт вироблятиметься людьми з вищою осв^ою. Настав час вiдмовитися вiд уявлень, що вища освiта необхiдна i доступна лише небагатьом, у XXI столггл пророчими виявилися слова Р. Юплшга: "Освiта повинна бути найвищо! якостi, iнакше вона даремна". Настав також час вщмовитися вiд стереотипного уявлення, що осв^а — це набiр знань, який людина одержуе в молодi роки i якого !й вистачае на все життя. Безперервна осв^а давно стала необхщшстю для лiкарiв, юристiв, психо-лопв i програмiстiв; сьогоднi дiйшла черга для менеджерiв великих ком-панш, що обстоюють свое мiсце на ринку; завтра, за словами фшософа i соцiолога У. Дайзарда [4], "вона стане постшним середовищем людини,
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
що на кожному крощ надае !й можливiсть пошуку шформацп i творчого мислення".
По-трете, штегращя освiти вiдбуваеться як формування нового шдходу до оргашзаци мережi освiтнiх установ. Ця мережа розглядаеться не як набiр дискретних одиниць iз традицiйним "вертикальним" управ-лiнням, а як система з розподшеними параметрами, в якiй роль штегрую-чого центру належить саме ушверситету, а не школi чи мшштерству. Та-кий висновок випливае з аналiзу функцiй освiти в контекст сучасно! культури i ролi унiверситету в системi сучасно! освии.
У масовiй свiдомостi пострадянського суспшьства донинi збер^ають-ся вузькi, неправильш тлумачення понять "культура", "освiта", "ушверси-тет". Нашим спiввiтчизникам у спадок ввд нещодавнього минулого зали-шилися уявлення, що культура — це, з одного боку, народш традицп, пiснi, танцi i нацiональний одяг, а з iншого — етикет i "культурна" форма дозвiлля, для чого шнують бiблiотеки, музе!, театри, фшармонп — все, про що повинно шклуватися Мiнiстерство культури. Освиа — це щось вiдмiнне ввд культури, хоча б тому, що перебувае у вiдомствi iншого мшштерства, а унiверситети — це лише рiзновид вищих навчальних за-кладiв. Загалом, культура i освiта — зпдно зi старими iдеологiчними стереотипами — це щось вторинне щодо економ^и i полiтики, тобто цшком залежне вiд тих, хто виготовляе i розподiляе матерiальнi продукти.
Але культура в повному i точному значенш цього слова не "орнаментальна", а онтолопчна, вона не прикрашае, а визначае людське життя в найiстотнiших його аспектах. Культура акумулюе людський досвiд освоення свиу i формуе способи людського сприйняття, мислення, пере-живання i дiяльностi [3]. Освiта е фундаментальним мехашзмом збере-ження i розвитку культури, а ушверситет втiлюе в життя основш цiлi й щнност освiти. Сучасний унiверситет з культуролопчно! точки зору — центр ввдтворювання духовностi i розширеного вiдтворювання штелекту. Водночас унiверситет — це мшце, де вiдновлюються захиснi сили культури, збер^аються 1! гуманiстичнi традицп i вiдбуваеться культурний дiалог поколшь. Для кра!ни або регiону ушверситет е центром виробництва об'ективно!, "неангажовано!" шформацп, необхщно! для всiх ланок суспшьного i державного управлiння. Нарешт^ сучасний унiверситет — це не лише "храм науки", а й мшце, де можна оволодии багатьма про-фесiями. Тому важливо наголосити, що термш "магiстр" у деяких кра!нах, наприклад, в С1ЛА, читаеться i розумiеться як "майстер", тобто справж-нiй професiонал свое! справи.
Отже, ушверситет повинен стати (а в деяких кра!нах уже е, наприклад, Принстон, Гарвард, Оксфорд, Сорбонна) штегратором репонального культурного простору. Ушверситет не може i не мае шдмшяти або шдпо-рядковувати собi всю масу рiзноманiтних навчальних закладiв, але зобов'язаний надавати !м постiйну методологiчну, органiзацiйну i наукову шдтримку. Зокрема, вiн повинен шдшмати до сучасного рiвня загально-
Анатолш Шаповалов. Свроштеграц1я та осв1тянськ1 реалп в УкраУш
освiтню школу, обслуговувати шслядипломну i неформальну освiту, за-безпечувати перепiдготовку фахiвцiв, для чого вш сам повинен стати осе-редком у якомога бiльш широкш мережi унiверситетiв.
Одна з головних причин, з яко! в пострадянських кра!нах ушверси-тети не в змозi виконувати всi покладенi на них сучасною культурою функцп, полягае в тому, що вони, за деякими винятками, дониш не стали центрами штеграцп осв1ти 1 науки. Наука в цих кра!нах традицшно подiляеться на академiчну, галузеву i вищо! школи, причому остання е найслабшою. Вщрив освiти вщ науки не зменшуеться, що поступово при-зводить до кадрово! деградаци в обох сферах дiяльностi. Обговорюючи ситуащю, що склалася, фахiвцi Росшсько! академи освiти дiйшли виснов-ку: "Вщрив вузу вiд науки перетворюе ушверситети на училища з шдго-товки дрiбних адмiнiстраторiв для одного iз заповiдникiв вiдсталостi на планеть Цей вiдрив створюе умови для об'еднання групових штерешв адмшштрацп i викладачiв, якi вiдчайдушно чинять ошр перепрофшюван-ню або скороченню застарших структур" [5]. Така рiзка оцшка цiлком стосуеться освиньо! ситуаци в Украшь Отже, стрижневою ланкою в ре-формi в^чизняно! освiти повинна стати не середня, а вища школа — такого висновку дшшли i учасники щорiчних республшанських конфе-ренцiй "Розробка менеджменту осв^и в Укра!ш".
По-четверте, iнтеграцiя вщбуваеться в самому виробництвi осв^ньо-го продукту. Нагальна потреба в шдвищенш системной освiти була усвiдомлена в середиш XX столiття. Один iз засновникiв анал^ично! фшо-софи освии Рiчард Пiтере писав, що "освiчена людина повинна: 1) во-лодгти цiлiсним обсягом знань або, шакше, понятiйною системою, а не просто iзольованими умiннями i навиками; 2) бути перетвореною щею системою так, щоб знання, наприклад, штори, впливало на те, як людина сприймае архиектуру або сощальш iнститути; 3) надавати перевагу пев-ним стандартам або нормам, неявно закладеним в освоених нею способах розумшня свггу; 4) мати власну пiзнавальну позищю — здатнiсть розмiстити, наприклад, якесь наукове тлумачення в ширшому контекст св^осприйняття". Але одержати в ушверситет цiлiсну систему знань не-достатньо для того, щоб у сучасних умовах бути освiченою людиною. Не-обхщно навчитися самостiйно розширювати i перебудовувати цю систему, збер^аючи !! цiлiснiсть. "Наш час, — ще в 60-т роки XX столтя писав видатний американський психолог А. Маслоу, — мшливтий за будь-яку епоху у всш штори людства... Багато що з того, що ми рашше називали навчанням, зараз втратило свое значення. Будь-яка методика навчання, що спираеться на вивчення старого досвщу, що намагаеться безпосередньо застосувати минуле до тепершнього часу або старi ршен-ня до ново! ситуаци, застарiла. Сьогоднi освiту у жодному випадку не можна розглядати тшьки як процес засвоення знань, пора визначити !! як процес становлення характеру, як процес особистшного розвитку... Люди, дуже прив'язаш до минулого досввду, стали майже непридатними в
ОСВ1ТНЯ ПОЛ1ТИКА У Ф1ЛОСОФСЬКИХ РЕФЛЕКС1ЯХ
багатьох професiях... £ гостра необхiднiсть у появi нових людей... Це по-винш бути люди, здатнi узяти шд контроль щойно упроваджений у ви-робництво продукт чи спосiб виробництва, який стрiмко i неминуче старiе. Це повиннi бути достатньо тямущi люди, щоб у них вистачило ро-зуму не боротися зi змiнами, а передбачати !х, i достатньо зухвалi, щоб радiти !м... Такий тип людини необхiдний нам для того, щоб пдно зустрии новi часи i вiдповiдати новому свиу, який уже оточуе нас" [7].
За роки незалежност в системi вищо! освiти Укра!ни вщбулися значнi змiни. У декiлька разiв збiльшилась кiлькiсть вищих навчальних закладiв, бiльше нiж удвое зросла кшьюсть студентiв, зник iдеологiчний нагляд за осв^ою з боку "керiвноl i спрямовуючо! сили суспiльства". Вiтчизнянi навчальш заклади значно збiльшили кiлькiсть осв^шх про-грам, надаючи перевагу спещальностям, на якi в умовах ринково! еко-номiки е найбiльший попит. Суттево зрю мiжнародний обмiн у сферi освiти: завдяки сучасним засобам телекомушкаци вiдкрився широкий доступ до найновшо! науково! й суспшьно-пол^ично! шформацп, до закордонного досвiду в галузi планування, оргашзаци та методичного забез-печення нових навчальних дисциплш; багато студентiв i викладачiв отри-мали можливiсть навчатися чи стажуватися в закордонних ушверситетах.
Водночас 90-т роки XX столiття були часом важких випробувань для в^чизняно! вищо! школи, яка пережила наслiдки системно! сощально-економiчноl кризи в кра!ш. В першi роки XXI столтя в Укра!ш помiтна тенденцiя до оздоровлення економiчноl й суспшьно-полиично! ситуаци. Поступово полiпшуються справи у сферi освiти. Залишились у минулому пашчш настро!, викликанi хронiчним недофiнансуванням галузi й вщто-ком з не! квалiфiкованих спецiалiстiв. До керiвництва багатьох вищих навчальних закладiв прийшли енергшш менеджери, якi упевнено освою-ють i формують ринок освiтнiх послуг. Загальний стан справ ще зали-шаеться складним, але вже видно позитивш змши: налаштовуеться гос-подарська шфраструктура вищих навчальних закладiв, поступово змщ-нюеться !хня матерiально-технiчна база, розширюються i поглиблюються мiжнароднi зв'язки. Загалом можна констатувати, що кризовi явища вщходять у минуле i настае час працювати на перспективу. Першочерго-вим завданням для втизняних унiверситетiв стае модернiзацiя структури освинього процесу i пiдвищення якостi вищо! освии до рiвня европейсь-ких стандартв.
Останнiми роками полiтичне керiвництво кра!ни неодноразово за-слуговувало безальтернатившсть "европейського вибору" як загально! стратеги розвитку укра!нського суспiльства. Практичне здшснення курсу на европейську iнтеграцiю розглядаеться сьогодш як основне завдання не тшьки зовнiшьоl, але й, передуем, внутрiшньоl полiтики держави. Жити i працювати по-европейськи — означае визнавати спшьш цiнностi, подiля-ти вщповщальшсть i брати участь у вах загальноевропейських проектах та iнiцiативах.
Анатолш Шаповалов. евро1нтеграц1я та осв1тянськ1 реалп в УкраТш
Л1тература:
1. Белл Д. Социальные рамки постиндустриального общества // Новая технократическая волна на Западе — М.: Прогресе, 1986. — С. 331, 333, 337.
2. Буева Л. Человек, культура, образование в кризисном социуме. — Альма матер, 1997.
3. Гусинский Э. Н., Турчанинова Ю. И. Введение в философию образования. — М.: Логос, 2000.
4. Дайзард У. Настання шформацшного стол1ття // Нова технократична хвиля на Захода — М.: Прогрес, 1986.
5. Згуровський М. 3. Болонский процесе: путем европейской интеграции // Зеркало недели. — № 40. 18 окт. — 2003.
6. Комаров И. Интеллектуальный капитализм // Персонал. — МАУП. — № 5. — 2000.
7. Маслоу А. Г. Дальние пределы человеческой психики. — СПб.: Евроазия, 1997.
8. Образование в конце XX века // Вопросы философии. — № 9. — 1992.
9. Самуэльсон П. Экономика. Т. 1. - М.: НПО "Алгон" ВНИНСИ, 1992. - С. 33.
10. Сахаров А. Д. Размышление о прогрессе, мирном сосуществовании и интеллектуальной свободе. — Нью-Йорк, 1987.
11. Стоуньер Т. Информационное богатство: профиль постиндустриальной экономики // Новая технократическая волна на Западе. — М.: Прогресс, 1986.
12. Тоффлер О. Раса, власть и культура // Новая технократическая волна на Западе. — М.: Прогресс, 1986. — С. 287.
Анатолий Шаповалов. Глобализация и образовательные реалии в
Украине
В статье рассматривается сущность и основные тенденции глобализации в современном экономическом, культурном, научно-информационном пространстве. Эти тенденции определяют требования к современному образованию и образовательной деятельности, прежде всего необходимость преодоления разрыва между наукой и образованием, достижениями науки и уровнем профессионального образования; анализируются интеграционные процессы в сфере образования, обосновывается мысль, что центром интеграции образования и науки должен быть университет, а в культурологическом плане современный университет следует трансформировать в центр духовности и расширенного воспроизводства интеллекта. В статье раскрываются состояние высшего образования в Украине и перспективы его евроинтеграции.
OCBITHfl nOmTMKA y OinOCOOCbKMX PEOHEKCiaX
Anatoliy Shapovalov. Globalization and Educational Realities in
Ukraine
The essence and main tendencies of globalization in the contemporary world economic, cultural, scientific-informational space is reviewed in the article. These tendencies define the contemporary education and educational activity requirements, in particular, the necessity to overcome the gap between science and education, the scientific achievements and the level of professional education. The integration processes in the sphere of education are analyzed. Author emphasizes, that University should become the centre of educational and scientific integration. It is argued that in a cultural sense a modern University should be transformed into the centre of spiritual and intellectual development. The state of the higher education in Ukraine and perspectives of its European integration are described in the article.
