CC BY
18
2. ПРОДУКТИВН1 СИЛИ
ISSN 1994-7836 (print) ISSN 2519-2477 (online)
УДК 330.83:334.01
Article info Received 04.02.217 р.
О. З. Ватаманюк1, М. М. Ватаманюк2
1 Львiвський НУ iM. 1вана Франка, м. Львiв, Украша 2 НЛТУ Укртни, м. Львiв, Украша
ЕВОЛЮЦ1Я ТА СУЧАСНЕ РОЗУМ1ННЯ КАТЕГОРП "ПЩПРИеМЕЦЬ"
В ЕКОНОМ1ЧН1Й НАУЦ1
Всебiчне сприяння розвитку малого та середнього бiзнесу вважають одшею з ключових передумов реформування олiгархiчнот економiки УкраТни, що зумовлюе зростання iнтересу до теоретичних основ шдприемницькоТ дiяльностi та особи пiдприемця. Простежено еволющю розумiння функцiй пiдприемця та взаемозв'язюв мiж ними з погляду рiзних економiчних шкiл. З'ясовано, що на ввдмшу вiд англiйських економюпв-класиюв, представники класичноТ французькоТ школи розрiзняли функцiТ пiдприемця та пос-тачальника кашталу. У межах неокласичноТ традицй, з огляду на статичний характер теорп загальноТ рiв-новаги та припущення про повноту i безкоштовшсть шформацй, пiдприемництво взагалi перебувае поза центром уваги. Ключовi функцiТ шдприемщв, з погляду трьох базових на сьогодш пiдходiв до аналiзу шдприемництва, полягають у тому, щоб брати на себе тягар невизначеност (Ф. Найт), впроваджувати ш-новацй (Й. Шумпетер) та бути постiйно ввдкритим до виявлення нових можливостей для отримання при-бутку (I. Юрцнер). Цiкавим е погляд Дж. Шекла, згiдно з яким головне для шдприемця - творчо уявляти потенцшш можливостi для прибутку i конструювати Тх. Ймовiрно, хронологiчно останню достатньо ус-пiшну спробу синтезувати основш iдеТ iнших теорiй зробив М. Кесон. Зпдно з його шдходом, шд-приемець - це особа, яка спецiалiзуеться в ухваленнi ршень оцiнного характеру щодо координацiТ обме-жених ресурсiв. Водночас, можна стверджувати про ввдсутшсть навiть сьогоднi загальновизнаноТ теорй, яка охоплювала б уа аспекти ухвалення пiдприемницьких рiшень.
Ключовi слова: шдприемництво; функцiТ пiдприемця; тягар невизначеностц шновацй; шдприемниць-ке ввдкриття; рiшення оцiнного характеру.
Вступ. Перемога Революци гiдностi вiдкрила черго-ве вшно можливостей для здiйснення швидких та ефек-тивних економiчних реформ в Украш, яке, вт1м, вже значною мiрою змарновано. Базовi елементи олiгархiч-но! економiчноl системи дос зберiгаються, що е важли-вим джерелом проблем у рiзних сферах сощально-еко-номiчного та полiтичного життя кра!ни. Альтернативою олiгархiчнiй економiцi мае стати всебiчне сприяння розвитку малого та середнього бiзнесу, який грун-туеться на пiдприемницькiй iнiцiативi.
Як свщчать результати нещодавнiх дослiджень, уп-родовж останнiх двох-трьох десятилiть динамiчне зростання малого i середнього бiзнесу стало характерною тенденцiею у багатьох кра!нах з розвиненою економь кою (Thurik, 2007). Це, природним чином, вiдновило увагу до теоретичних основ шдприемництва та особи шдприемця. Зазвичай вважають, що теоретичний аналiз шдприемництва сьогоднi грунтуеться переважно на трьох шдходах, запропонованих у (Schumpeter, 2011; F. Knight, 1942; Kirzner, 1973; 1997). Водночас, дослвдники також пропонують низку цiкавих щей, яю органiчно доповнюють розумiння суп шдприемницько! дiяльностi та особливостей функцш пiдприемця (Ric-ketts, 2002; Casson, 2003).
Мета роботи - простежити еволющю розумiння функцiй пiдприемця представниками рiзних економiч-
них шк1л та розкрити взаемозв'язки м1ж р1зними аспектами шдприемницько! д1яльност1.
Виклад основного матерiалу дослiдження. Розпо-чати наш анал1з варто з внеску 1рландсько-французько-го економкта Р. Кантильона, який "одшею ногою стояв в ер1 меркантишзму, а другою - в л1беральнш ер1, що приходила на змшу" (Ekelund & Hebert, 1990, p. 73). Зазвичай саме Кантильону приписують першкть у виз-нанш шдприемця ключовим економ1чним фактором (Iversen et al., 2005). Кантильон вважав, що за винятком правител1в i землевласник1в ус1х громадян можна подь лити на два класи: ri, хто працюе за заробiтну плату та шдприемцц ключова характеристика останшх полягае у тому, що 1'хнш дохiд е невизначеним, тобто шд-приемницька дiяльнiсть, передовсiм, пов'язана з прийняттям на себе ризику (Ekelund & Hebert, 1990).
Вщомий кторик економiчно! науки М. Блауг так описуе пiдхiд Р. Кантильона до аналiзу ролi шд-приемц1в: "Кантильон помнив, що розбiжнiсть мiж попитом i пропозицiею на ринку створюе можливосп, щоб купувати дешевше i продавати дорожче... Людей, яю користуються нереалiзованими можливостями отримання прибутку, вш назвав "пiдприемцями", тобто особами, яю хочуть "купити за вiдому цiну, а продати за невiдому". Б1льше того, вш зауважив, що такi дц не обов'язково пов'язаш з виробництвом i не обов'язково
^îyBaHHA 3a flCTy: BaiaiwaHKiK O. 3. ebo^ki^a Ta cynacHe po3yMÎHHfi KaTeropiï "niflnpueiwe^" b eKOHOMhHrn науцi / O. 3. Baia-
MaHroK, M. M. BaïaiwaHKiK // HayKOBMM bîchuk H/lTy yKpaÏHu. Cepia eKOHOMÏHHa. - 2017. - Bun. 27(2). - C. 42-47. Citation APA: Vatamanyuk, O. Z., & Vatamanyuk, M. M. (2017). THE EVOLUTION AND MODERN UNDERSTANDING OF ENTREPRENEUR IN ECONOMICS. Scientific Bulletin of UNFU. Economic Series, 27(2), 42-47. Retrieved from: http://nv.nltu.edu.ua/index.php/journal/article/view/273
поглинають особистi засоби пiдприeмця" (Blaug, 2001, p. 414). Отже, як шдсумовуе М. Блауг, для Кантильона пiдприeмництво - це справа передбачення i бажання ризикувати, що не завжди пов'язана з використанням робочо! сили у виробничих процесах; тобто Кантильон чiтко вiдрiзняe функци шдприемця вiд функцiй кашта-лiста (власника кашталу) i менеджера (Blaug, 2001).
Згодом ще один представник французько! класично! школи Ж. Б. Сей розширив розумiння функцiй шд-приемця. На вiдмiну вiд Кантильона, Сей не зосереджу-вав увагу на проблемi невизначеностi, а вважав прибу-ток платнею за органiзацiю виробництва. Фактично, у Сея пiдприeмець вперше постае як менеджер фiрми (Iversen et al., 2005). Як зазначае М. Ршкетс, вагомий внесок французько! класично! традицп у цш галуи еко-номiчно! науки вiдображае той факт, що в англшськш мовi широко використовуеться французький термiн "entrepreneur", а не його потенцiйнi англiйськi вщповщ-ники (Ricketts, 2002). Варiантами перекладу цього тер-мшу англiйською слугували "merchant", "adventurer", "employer", хоча найточнiше йому вiдповiдае "undertaker of a project" (Casson, 2003).
З усього попередньо зазначеного випливае, що Р. Кантильон та Ж. Б. Сей виокремлювали деяк фун-кцi! пiдприемцiв i вважали прибуток окремою катего-рiею доходу, який тi отримували (як плату за ризик чи за оргашзацго виробництва). Натомкть, як вказуе М. Блауг, " неспроможнiсть вiддiлити пiдприемницьку функцiю вiд функцi! власника кашталу стала загальноп-рийнятою практикою уах англiйських економiстiв класично! школи" (Blaug, 2001, p. 414). Представники класично! школи визнавали важливкть контролю й оргаш-заци економiчного життя, проте в умовах того часу пос-тачальник кашталу та оргашзатор виробництва зазви-чай були одшею й тiею ж особою. Як наслвдок, класич-ш англiйськi економiсти, зокрема i А. Смгг, Д. Рiкардо i Дж. Ст. М1л, для опису загально! вiддачi постачальника капiталу використовували термш "прибуток", навiть хоча вш включав елементи, якi вiдповiднiше було назвати "заробиною платою менеджменту", "процентом на ка-пiтал", "монопольною рентою" тощо (Ricketts, 2002).
Посилання на гёторичш умови тiльки частково пояс-нюе вочевидь недостатню увагу класично! англшсько! школи до особи шдприемця. Значно важлишшу роль тут ввдграли особливостi класичного пiдходу до аналь зу економiчного життя. Поки увагу зосереджено на вив-ченнi ргвноважних цiн за умов досконало! конкуренци, тобто на дослiдженнi кiнцевого стану, а не процесу його досягнення, за словами М. Блауга, " просто немае мiсця ш для теорi! пiдприемництва, нi для теори при-бутку як залишкового доходу для осiб, якi беруть на себе ризик, пов'язаний з невизначешстю" (Blaug, 2001, p. 415).
Аналопчне ставлення до шдприемця iз тих же причин притаманне неокласичному аналiзу наприкiнцi Х1Х та у ХХ ст. (Ricketts, 2002). Усшхи у розробленнi теори загально! ргвноваги у 1950-1960-х роках не сприяли пiдвищенню уваги до особи та функцш пiдприемця в економiчнiй теорi! основного потоку. Як зазначав М. Блауг, уже у 1990-х роках, "незважаючи на смiливi спроби привнесения динамiки в мжроекономшу, значнi дiлянки сучасно! економiчно! теори залишаються у
рамках загально! статично! ргвноваги. Не дивно, що ти-повий пiдручник економiчно! теорi! наших дшв ... бщ-ний на аналiз технiчних iнновацiй, зростання великих фiрм, причин багатства та бщносп народ1в i теорi! шд-приемництва" (Blaug, 2001, p. 416).
Водночас, один з базових для сьогодшшньо! еконо-мiчно! теорi! пiдходiв до анатзу пiдприемництва нале-жить одному з засновниюв Чиказько! школи, визначно-му американському економiсту Ф. Найту. Основи його було закладено у 1921 р. у пращ "Ризик, невизначешсть i прибуток". Згiдно з Найтом, ключовий аспект шд-приемництва - робота в умовах невизначеносп (Iversen et al., 2005). При цьому Найт розрiзняе два види невиз-наченостi в економiцi. Перший стосуеться ситуацш на кшталт стихшного лиха чи пожежi, ризик яких можна оцiнити i перекласти на шших за допомогою страхуван-ня. Другий вид невизначеностi пов'язаний з неочжува-ними змiнами економiчного середовища, якi в принципi неможливо спрогнозувати. Основне завдання шд-приемця за Найтом - виносити судження щодо невизна-ченого майбутнього i отриманий ним прибуток е вина-городою за взятий на себе тягар невизначеносп1 (Ric-ketts, 2002).
Очевидно, що люди, як ухвалюють ршення в умовах невизначеностi, мають володии далекогляднiстю i даром передбачення, вiрою в себе та здатшстю пiдтвер-джувати !! практичними дiями. Проте це зовс1м не озна-чае, що вони обов'язково мають мати власну справу, е й альтернативний варiант - працювати менеджерами у великш фiрмi. Найт стверджуе, що невизначешсть можна зменшити шляхом " консолiдацi!", подiбно до того, як страхування дае змогу мiнiмiзувати ризик: через об'еднання невизначеностей великою фiрмою (Casson, 2003).
Виграш ввд зниження невизначеностi, який забезпе-чують великi фiрми, е досить значним, особливо зважа-ючи на те, що основш прояви невизначеностi пов'язаш не з безпосереднiм процесом виробництва, а з вибором вщповвдних менеджер1в для ухвалення виробничих рi-шень. Коли фiрма наймае людину з ввдповщним потенциалом, значна частина невизначеносп при цьому усу-ваеться. Тому, з погляду Найта, ключовi ршення у межах великих компанш стосуються найму персоналу (Casson, 2003).
Згодом Найт визначае три функци шдприемця. Перша i основна з них - "бути лщером та економiчним пер-шовiдкривачем, тобто започатковувати корисш змiни чи iнновацi!. !нноващя сама по собi може набувати рiзних форм i зазвичай передбачае певш змiни у власти-востях товару у поеднанш з деяким покращенням мето-дiв виробництва - однак функцш шдприемця треба вщ-рiзняти вiд функцiй винахiдника чи науковця-дослвдни-ка. Очевидно, що запровадження iнновацiй зазвичай потребуе значних витрат, i сам новатор не може спрог-нозувати результати заздалепдь чи навiть бути впевне-ним в успiху; як наслiдок, його дiяльнiсть пов'язана iз взяттям на себе ризику" (Knight, 1942, p. 128).
Пщприемець працюе та ухвалюе рiшення у динамiч-ному середовищ^ що повсякчас змiнюеться як завдяки
1 Як вказуе М. БлауТ, тлумачення винагороди пiдприeмця як доходу за взяття на себе уох ризик1в, якi жодна страхова компашя не може охопити через 1хню непередбачуванiсть, належить ще Тюнену. (Blaug, 2001).
впливу рiзноманiтних iнновацiй з боку пщприемщв, так i внаслiдок звичного перебiгу природних i суспiльних процесгв. Щоб залишатися успiшним, пiдприемець повинен постшно адаптуватися до цих змiн i намагатися !х передбачати. Звщси його другою функцiею Найт виз-начае адаптацiю до змшних умов дiяльностi. Тут же вчений зазначае потреба розрiзняти пщприемництво, яке "загалом, е бiльш "динамiчною" дiяльнiстю, пов'яза-ною з ключовими чи бшьш важливими змiнами" та менеджмент, що "ближчий до рутинно! дiяльностi, яку можна класифiкувати як "працю" (Knight, 1942, p. 129). Третя функщя пiдприемця, про яку йшлося i ранiше -брати на себе тягар (ризик) невизначеносп. Пщ-приемець, як власник будь-якого пщприемства, прий-мае усi непередбачуваш наслiдки згадуваних змiн еко-номiчного середовища, фактично захищаючи вiд них уах iнших.
Десятьма роками рашше за Ф. Найта сформулював свое розумшня пщприемництва Й. Шумпетер у пращ "Теорiя економiчного розвитку" (1911). Для Шумпетера пщприемець - насамперед новатор, який у новий споиб поеднуе ресурси i реалiзуе сво! iде! на ринку. Поняття шновацп охоплюе п'ять рiзних випадк1в (Schumpeter, 2011): виробництво нового блага або створення ново! якостi блага; запровадження нового методу виробниц-тва, який не конче мае грунтуватися на науковому вщ-криттi та може полягати також у новому способi комер-цшного поводження з товаром; вщкриття нового ринку, тобто ринку, на який конкретна галузь нащонального виробництва ще не виходила, незалежно вiд того, чи к-нував цей ринок ранiше; вiдкриття нового джерела пос-тачання сировини чи нашвфабрикапв, незалежно вiд того кнувало це джерело ранiше, чи його щойно створено; реорганiзацiя яко!-небудь галузi промисловостi, наприклад, забезпечення монопольного становища чи руйнування монополi!.
Будь-хто, хто виконуе функщю новатора, е тд-приемцем - незалежно вщ того, е вiн самостiйним бiз-несменом чи найманим прац1вником компани, наприклад, менеджером чи директором (Casson, 2003). Водно-час, Шумпетер наголошуе, що з перебiгом часу ситу-ацiя може змiнюватися, оскшьки "суб'ект хоч якого типу тшьки тодi е пiдприемцем, коли вш, власне, "втiлюе новi комбшацп" i втрачае цей статус, щойно розбудовуе свш бiзнес i переходить просто до керування ним, по-дiбно до iнших людей" (Schumpeter, 2011, p. 85-86). Звщси лопчно випливае, що далеко не вс бiзнесмени е пщприемцями у розумшш Шумпетера, типовим пщ-приемцем е радше засновник ново! фiрми, шж менеджер давно присутньо! на ринку компани.
Шумпетер наполягае, що пщприемець не ризикуе; ризик - функщя власника кашталу, який забезпечуе пщприемця коштами (Casson, 2003). О^м цього, Шумпетер чiтко розрiзняе роль винахiдника, який формулюе ще! (виявляе "новi комбiнацi!") та пщприемця, який ре-алiзуе цi ще! на ринку; функцiя останнього полягае у комерцiалiзацi! винаходу (Godin et al., 2008). Пвд-приемець зазвичай виконуе завдання, як1 виходять за межi рутинних i загально зрозумших дiй i часто нара-жаеться на ошр оточення, тому "впевнеш дi! за межами знайомого й долання такого опору вимагають здiбнос-тей, притаманних тiльки невеликiй частит населения"
(Schumpeter, 1995, p. 171). Ключовими характеристиками особистосп пщприемця е дар передбачення, жадоба дiяльностi, розвинута iнту!цiя, сила волi, вiра у власнi сили, тодi як штелект вiдiграе менш важливу роль.
Втш через к1лька десятилiть у пращ "Капiталiзм, со-цiалiзм i демократiя" Й. Шумпетер спрогнозував змен-шення ролi пiдприемцiв з перебком часу. Вiн вважав, що економiчний прогрес мае тенденцию до знеособлен-ня i автоматизацi!: процес запровадження шновацш поступово стае рутинним, а "на змшу iндивiдуальнiй працi приходять колективнi зусилля бюро та комтгеттв"; до того ж " особиспсть i сила волi не можуть розрахову-вати на великий усох у середовищi, яке звикло до еко-номiчних перемiн i яке замкть того, щоб чинити ошр, сприймае !х як щось само собою зрозумие" (Schumpeter, 1995, p. 171-172). Водночас, з погляду сьогодшш-нього дня, це передбачення Шумпетера поки що не щд-тверджуеться реальною практикою.
Третiй з базових на сьогодш пiдходiв до розумiння пiдприемництва сформувався у межах сучасно! австрш-сько! школи i викладений у працях I. Кiрцнера. Вiдмова вiд класичних обмежень i зосередження уваги на нерiв-новажних станах економiки принципово змiнюе роль пiдприемцiв i дае змогу включити до аналiзу реальну дiяльнiсть людей у сферi бiзнесу. Ключове значення при цьому ввдграе конкуренцiя як процес динамiчного суперництва, уможливлений свободою пщприемщв входити на ринки, на яких вони виявляють можливостi для отримання прибутку (Kirzner, 1997).
Згiдно з Кiрцнером, на будь-якому ринку кнують можливостi для отримання пщприемницького прибутку. Щ можливостi спричиненi попередн1ми помилками i ведуть до дефiциту або надлишку товар1в чи послуг i неефективного розподiлу ресурсiв. Смiливi та активш пiдприемцi виявляють так1 помилки, купують блага, як-що цiни надто низью та продають, якщо вони надто ви-сокi, знижуючи гостроту проблем дефщиту та надлишку. Тобто у будь-який момент часу кнують стимули до отримання прибутку, яю спрямовують ринковий процес у напрямку досягнення р1вноваги (Kirzner, 1997). Водночас, перманентш змiни смаюв споживач1в, доступ-ностi ресурсiв та технолопчних можливостей запобiга-ють навиъ наближенню цього процесу ур1вноваження до завершення.
Постшну пильнiсть щодо виявлення нових можливостей для отримання прибутку i готовшсть !х викорис-тати Юрцнер називае пiдприемницьким елементом у проце« ухвалення рiшень. "Саме цей пщприемницький елемент вiдповiдае за наше розумшня людсько! дi! як активно!, творчо! i людсько!, а не пасивно!, автоматично! та механiчно!" (Kirzner, 1973, p. 35). При цьому ключовим аспектом пщприемницьких здiбностей е саме пильшсть до пошуку ново! шформаци, а не володiння нею. 1накше кажучи, йдеться не про знання конкретно! iнформацi! щодо ринку, а про те, щоб "знати, де шукати потрiбнi знання"; за Юрцнером, таке пщприемницьке знання можна визначити як "знання найвищого порядку" (Kirzner, 1973, p. 68).
Процес отримання ново! шформаци у пiдходi австршсько! школи мае принципову особливкть. Ключовим тут виступае поняття " пiдприемницького вiд-криття" (entrepreneurial discovery). Таке вiдкриття вщ-
рiзняеться вiд звичайного успiшного пошуку шформа-цi! наявнiстю елемент1в несподiванки та здивування, коли людина усвщомлюе, що прогледiла дещо, а воно майже лежало на виднотц це вщкриття е чимось серед-шм мiж цiлеспрямовано здобутою iнформацiею у стан-дартнiй теорi! пошуку та абсолютно несподгваним щас-ливим випадком (Kirzner, 1997). Запорукою успiху шд-приемця власне i е постшний пошук нових можливос-тей та готовшсть використати несподiване вiдкриття для одержання прибутку.
Пщсумовуючи наведене вище, можна стверджувати, що розглянуп вище три пiдходи до розумшня сутi пщ-приемництва мктять шiсть сп1льних особливостей (Go-din et al., 2008):
• прагнення до отримання прибутку як основний рушiй пщприемницько! дiяльностi - ^отних вiдмiнностей м1ж рiзними пiдходами тут немае;
• iнновацií - здшснюються через виявлення нових можли-востей i поеднання ресурсiв для ре^зацп ново'! ще! на ринку, потребують передбачення i творчого пiдходу; за Найтом, здiбностi для тако! дояльност притаманнi тшь-ки окремим шдивщам, як1 формують клас пiдприемцiв, за Юрцнером; пiдприемцем може стати будь-хто, а клю-чова риса - бути напоготовi до можливостей; Шумпетер погоджуеться, що пiдприемництво потребуе певних здiбностей, але вiдповiдний потенцiал е у вах;
• процес тдприемництва - тимчасовий процес реалiзацií нових щей на ринку; уи шдходи розрiзняють функцл пiдприемця та менеджера;
• ризик - Найт i Кiрцнер вважають ключовим аспектом тдприемництва д1яльтсть за умов невизначеностi; на-томiсть з погляду Шумпетера ризикуе не пщприемець, а власник кошта, який дае йому позику;
• спектр пщприемницько! дiяльностi - тдприемництво стосуеться як радикальних змiн (новi продукти чи про-цеси), так i незначних (удосконалення вже вщомих);
• пiдприемництво - ключовий чинник економiчних змiн. Шумпетер особливо акцентуе на цьому, вважаючи щд-приемця агентом економiчних змiн. Кiрцнер наголошуе, що пiдприемець корегуе помилки на ринку, зумовлет недостатньою iнформацiею, i перерозподiляе капiтал для проектiв з вищою вщдачею.
Розглянемо внесок у вивчення ролi та функцiй шд-приемця ще двох вчених, прiзвища яких часто згадують у цьому контексп. Теорiя Х-неефективностi Г. Лейбен-стайна стосуеться бiльшою мiрою фiрми загалом, проте деякi Г! аспекти важливi для аналiзу дiй шдприемщв. Передовс1м, згiдно з цiею теорiею, основною характеристикою середовища, в якому працюе пiдприемець, е неефектившсть. Економiчний успiх цiкавий не тод^ коли усi використовують ресурси у найефективнiший спо-сiб, а тод^ коли радше невдача е нормою (Casson, 2003).
Лейбенстайн розглядае тдприемництво як творчий ввдгук на Х-неефектившсть. Пiдприемцi-конкуренти виявляють неефективнiсть фiрм-суперникiв, що ство-рюе можливостi для отримання конкурентно! переваги. Лейбенстайн виокремлюе двi основнi функцi! шдприемщв (Casson, 2003). Перша з них - полшшення си-туацi! з потоком шформацп на ринках факторiв вироб-ництва, передовс1м йдеться про ринки венчурного каш-талу та ринки менеджерiв. Друга функцiя - заповнення прогалин на ринку, що перегукуеться з щеею арбiтражу Юрцнера.
Цiкавi акценти щодо особливостей ухвалення рь шень пiдприeмцями пропонуе англшський економiст Дж. Шекл у межах загально! теорii iндивiдуального ви-бору. З його погляду, ключовим для пщприемця е вмш-ня творчо уявляти потенцшш можливостi для отримання прибутюв (Ricketts, 2002). При цьому у« новi iдеi' базуються на певному обмеженому наборi елеменпв, яю вдаеться поеднати у новий споаб. Можливостi для отримання прибутку спочатку конструюються у мозку пiдприемця, що означае встановлення зв'язк1в мiж дос не зв'язаними елементами.
Ключовий момент цього шдходу: можливостi для прибутку не розкидаш довкола i не чекають, поки !х помогать; пiдприемець повинен !х активно сконструювати. Б1льше того, щоб досягнути усшху, пiдприемцi мають мати уявлення щодо того, як формують ментальш зв'яз-ки iхнi потенцiйнi покупцi. Усввдомлення того, що ж привабить конкретних покупц1в потребуе оцiнки контексту, в якому вони робитимуть вибiр, i розумiння !хнього способу мислення.
Натомiсть англiйський економiст М. Кесон спробу-вав синтезувати згаданi рашше базовi пiдходи i запро-понував власну цШсну теорию поведiнки та функцш пiдприемця. Кесон сформулював визначення пiд-приемця як особи, що спецiалiзуеться в ухваленнi рi-шень оцiнного характеру щодо координацi! обмежених ресурсiв i детально пояснив уа його складовi (Casson, 2003).
Передовам, пiдприемець - це завжди конкретна особа, а не команда, комгтет чи оргашзащя. Рiшення ухвалюють тшьки iндивiди, а колегiальнi органи прихо-дять до рiшень, просто шдраховуючи голоси. Iндивiди у комiтетах виршують, як проголосувати i як вплинути на голосування iнших людей; саме цi рiшення е пiд-приемницькими, а не рiшення комiтету як органу.
Ршення оцiнного характеру час ввд часу доводиться ухвалювати уам, проте пiдприемцi власне спецiалiзу-ються в ухваленш таких рiшень. У ринковш економiцi цi послуги можуть пропонувати на ринку. Можливi два альтернативш варiанти: власники ресурс1в купують послуги з ухвалення рiшень або ж люди, що ухвалюють ршення, купують ресурси у !хшх власниюв. У будь-якому разi ринок забезпечуе подш мiж ухваленням рь шень та iншими видами дiяльностi та полегшуе спецi-алiзацiю в ухваленш ршень вiдповiдно до принципу порiвняльноi переваги.
Ключовим у визначенш Кесона е поняття ршення оцтного характеру (оцшного рiшення). Рiшення мае оцшний характер, якщо рiзнi шдиввди, якi переслiдують однаковi цiлi та дтоть за однакових обставин, зроблять рiзний вибiр (Casson, 2003). Щ вiдмiнностi спричиненi рiзним сприйняттям ситуацп унаслiдок рiзницi у досту-ш до iнформацii чи рiзному и тлумаченню. Важливо, що рiзниця мiж рiшеннями буде не кiлькiсною (у тому сена, що просто потребуватиме биьше часу чи бiль-ших витрат ресурсiв), а якiсною.
Пщприемець займаеться координащею обмежених ресурав; економiчна наука мае справу власне з обмеже-ними ресурсами. Координацию можна визначити як ви-гiдний перерозподи ресурсiв; вона е динамiчним по-няттям на вiдмiну вiд статичного поняття розподшу ресурав. Динамiчний характер координацi! ресурсiв вi-
дображае той факт, що шдприемець е агентом змiн в економщ.
Важливо зазначити, що подане визначення шд-приемця не пов'язуе його з конкретним типом еконо-мiчноl системи, органiзацiею чи iнституцiею (Casson, 2003). Пвдприемницьку функцiю, отже, можуть викону-вати дуже рiзнi люди за рiзних економiчних умов. Вод-ночас, на практицi п1дприемництво здебиьшого щенти-фiкують з приватними фiрмами у ринковiй економiцi.
Висновки. Пщсумовуючи результати аналiзу розу-мiння ролi пiдприемця в сьогоднiшнiй економiчнiй на-уцi, можна констатувати про вщсутшсть загальновизна-но! теори, яка охоплювала б усi аспекти ухвалення шд-приемницьких рiшень. У межах класично! та неокла-сично! традицiй, з огляду на статичний характер теорп загально! рiвноваги i поширенiсть припущення про пов-ну i безкоштовну iнформацiю, особа шдприемця i шд-приемництво загалом перебувають поза центром уваги.
Три базовi шдходи до вивчення проблематики шд-приемництва запропонували Ф. Найт, Й. Шумпетер та I. Юрцнер. За Найтом, пiдприемець передовым бере на себе тягар невизначеностц Шумпетер наголошуе на но-ваторськш функцп шдприемця; з погляду Юрцнера, шдприемець насамперед постiйно вiдкритий до пошуку нових можливостей для отримання прибутку. Цiкавим е погляд Дж. Шекла, згiдно з яким шдприемець повинен творчо конструювати можливостi для отримання при-бутку.
Хронологiчно остання спроба на сьогоднi запропо-нувати единий систематизований шдхщ, ймовiрно, на-лежить М. Кесону. За Кесоном, шдприемець спещаль зуеться в ухваленнi ршень оцiнного характеру щодо координацп обмежених ресурав.
nepe^iK BHKopHCTaHHX g^epe.n
Blaug, M. (2001). Economic Theory in Retrospect. In I. Dziub (Trans.). Kyiv: Osnovy. [in Ukrainian].
Casson, M. (2003). The Entrepreneur. An Economic Theory. Cheltenham, UK; Northampton, MA, USA: Edward Elgar.
Ekelund, R. B., & Herbert, R.F. (1990). A History of Economic Theory and Method. New York: MCGraw-Hill, Inc.
Godin, K., Clemens, J., & Veldhuis, N. (2008, June). Measuring Entrepreneurship. Conceptual Frameworks and Empirical Indicators. Studies in entrepreneurship and markets, 7. Retrieved from: URL: http://www.fraseramerica.org/researchandpublications/publi-cations/5753.aspx.
Iversen, J., Jorgensen, R., Malchow-Moller, N., & Schjerning, B. Defining and Measuring Entrepreneurship. Retrieved from: URL: http://www.cebr.dk/upload/dp_2005-17_july_2007_001.pdf.
Kirzner, I. M. (1973). Competition and Entrepreneurship. Chicago: University of Chicago Press.
Kirzner, I. M. (1997, March). Entrepreneurial Discovery and the Competitive Market Process: An Austrian Approach. Journal of Economic Literature, XXXV, 60-85.
Knight, F. H. (1942, December). Profit and Entrepreneurial Functions. The Journal of Economic History, 2, 126-132. Retrieved from: URL: http://www.jstor.org/stable/2112940.
Ricketts, M. (2002). The Economics of Business Enterprise. Cheltenham, UK; Northampton, MA, USA: Edward Elgar.
Schumpeter, J. A. (1995). Capitalism, Socialism and Democracy. In V. Ruzhytskyj & P. Tarashchuk (Trans.). Kyiv: Osnovy. [in Ukrainian].
Schumpeter, J. A. (2011). The Theory of Economic Development: An inquiry into profits, capital, credit, interest and the business cycle. In V. Stark (Trans.). Kyiv: Vydavnychyj dim "Kyyevo-Mokhylyans'ka Akademia". [in Ukrainian].
Thurik, R. (2007, September). Entreprenomics: entrepreneurship, economic growth and policy. Retrieved from: URL: http://people.few.eur.nl/thurik/Research/Articles/10 %20Ringberg %20CUP%20Thurik%20v6.pdf.
0.3. BamaMaHmK, M. M. BamaMaHmK
ЭВОЛЮЦИЯ И СОВРЕМЕННОЕ ПОНИМАНИЕ КАТЕГОРИИ "ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬ"
В ЭКОНОМИЧЕСКОЙ НАУКЕ
Всестороннее содействие развитию малого и среднего бизнеса считают сегодня одним из главных условий реформирования олигархической экономики Украины, что обуславливает возрастание интереса к теоретическим основаниям предпринимательской деятельности и личности предпринимателя. В работе прослежена эволюция понимания функций предпринимателя и взаимосвязей между ними с точки зрения разных экономических школ. В рамках неоклассической традиции, учитывая статичный характер теории общего равновесия и предположение о полной и бесплатной информации, предпринимательство вообще пребывает вне центра внимания. Ключевые функции предпринимателей, с точки зрения трех базисных на сегодня подходов к анализу предпринимательства, заключаются в том, чтобы брать на себя бремя неопределенности (Ф. Найт), внедрять инновации (И. Шумпетер) и быть постоянно открытым к выявлению новых возможностей для получения прибыли (И. Кирцнер). Интересным представляется взгляд Дж. Шекла, согласно которому главное для предпринимателя - творчески представлять потенциальные возможности для прибыли и конструировать их. Вероятно, хронологически последнюю достаточно успешную попытку синтезировать основные идеи других теорий осуществил М. Кессон. Согласно его подходу, предприниматель - это лицо, которое специализируется в принятии решений оценочного характера по координации ограниченных ресурсов. В то же время можно утверждать об отсутствии даже сегодня общепринятой теории, которая охватывала бы все аспекты принятия предпринимательских решений.
Ключевые слова: предпринимательство; функции предпринимателя; бремя неопределенности; инновации; предпринимательское открытие; решения оценочного характера.
O. Z. Vatamanyuk, M. M. Vatamanyuk THE EVOLUTION AND MODERN UNDERSTANDING OF ENTREPRENEUR IN ECONOMICS
One of the best ways to cope with oligarchic economy in Ukraine is a strong promotion of the entrepreneurial activity on different levels. On the other hand, the dynamic growth of small and medium-size business constitutes one of the recent trends in economically developed countries. So the major increase of interest concerning the theoretical grounds of entrepreneurship and the person of entrepreneur is a matter-of-course reaction. Firstly, the evolution of the entrepreneur's functions and relationships between them in terms of different economic schools are traced. The authors have shown that unlike the representatives of English classical tradition, French classical economists made the difference between the economic functions of entrepreneurs and capital providers. The similar lack of attention to the phenomenon of entrepreneurship is observed during the twentieth century within a neoclassic tradition mostly because of static character
of general equilibrium theory and assumptions used about the complete and free information. Secondly, three basic approaches to the entrepreneurship analysis are usually identified in modern economics. According to F. Knight, the main task of entrepreneur is to bear the burden of uncertainty. J. Schumpeter stressed the innovating function of entrepreneur and I. Kirzner emphasized his alertness and permanent search of new opportunities for profits. This last idea is modified be J. Shackle, who underscored that entrepreneur must imagine and creatively construct such opportunities. Perhaps the last chronologically sufficiently successive attempt to synthesize basic ideas of previous theories was made by M. Casson. According to him, the entrepreneur is the person who specializes in making judgmental decisions about the coordination of scarce resources. The key element in this definition is the concept of judgmental decision, which is one where different individuals who follow the same goals and act under similar circumstances would make different choices. Still our analysis provides background to state that even today there is no admitted theory of entrepreneurship which would comprise all aspects of entrepreneurial decision making.
Keywords: entrepreneurship; entrepreneurs' functions; burden of uncertainty; innovations; entrepreneurial discovery; judgmental decisions.
1нформащя про aBTopiB:
Ватаманюк Остап Зшовшович, д-р екон. наук, професор, Львiвський нацюнальний ушверситет iM. 1вана Франка, м. Львiв,
Украша. Email: ostap.vatamaniuk@gmail.com. Ватаманюк Мар'яна Михайлiвна канд. екон. наук, доцент, Нацюнальний лкотехшчний ушверситет Укра'ши, м. Львiв, Украша. Email: maryan.avatamaniuk@gmail.com.
