CC BY
5Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 24 (65), 2013. № 3, с. 341-352.
УДК 323.1:1:316.348
ЕТНОНАЦ1ОНАЛЬН1 ТА РЕГ1ОНАЛЬН1 КОНФЛ1КТН1 СИТУАЦП: МОДЕЛ1, СТРАТЕГИ I МЕТОДИ УРЕГУЛЮВАННЯ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ЦИВШВАЦШНИХ ТЕНДЕНЦ1Й
Максименюк М. Ю.
Запор^зька державна тженерна академiя, Запорiжжя E-mail: marina.maximenuk@gmail.com
В стата розглядаються вгхи генезису наукового опрацювання природи й наслiдкiв соцiальних i, зокрема, полггичних та етнорегiональних конфлшпв; перюди розвитку наукових пiдходiв до аналiзу конфлжт!в; формуеться сучасна теорiя етнонацюнальних та регiональних конфлжтш; розкриваються модел^ стратегii i методи урегулювання сучасних етнонацiональних i регiональних конфлiктiв в умовах сучасних цившзацшних тенденцш; напрями управлiння етнонацiональними конфлiктами як своерщшл «системи оборони», яка розвиваеться на певних рiвнях
KnwHoei слова: етнонацюнальш конфлiктнi ситуацii, регiональнi конфлжтш ситуацii, моделi урегулювання конфлiктiв, стратеги урегулювання конфлжтш,методи урегулювання, цивiлiзацiйнi тенденци, рiвнi управлiння конфлжтами.
У своiх попередшх розвщках ми доводили, що перетворення суспшьства з закритого й тоталитарного, у якому будь яю пол1тичш практики, тим бшьше у площиш етиоиацiоиальиих та регiоиальиих вщиосии, були виключеш й жорстоко каралися, а вибори були своерщним фарсом правлячих кш за участю масовки -населения, до демократичного, вщкритого, у якому ди, скероваш иа артикулящю своiх прав та штерешв, стають иеобхщиою складовою сощальиих дш, актуал1зують проблему вивчеиия ситуацш розвитку етнонацюнальних та регюиальиих вщиосии в ус1х своiх складових й, зокрема, проблему коифлштиих ситуацш у цш площиш. Але слщ зауважити, що иа вщмшу вщ сощальиих, зокрема, пол1тичиих коифл1кпв, що иазиваеться, «у чистому виглядЬ>, коифлшти етиорегюиальиого характеру, тим бшьше, у пол1етшчиому сощум^ прим1ром якого е Украша, мають специф1чш риси й аиатзуються в контекст цих процес1в у площиш сощально1' фшософи, ие зиаходячись в межах класично1' коифл1ктолопчио1' парадигми, хоч i вщчувають ii вплив. Тому доцшьно розгляиути цей взаемозв'язок дещо детальшше.
Оскшьки можна стверджувати, що етнорегюнальш процеси у широкому розумшш цього слова - вщ особливостей законодавчо1' бази, до сощальиих практик иа р1вш суб'екпв (етиос1в, регюнальних спшьиостей, окремих ос1б) - зиаходяться иа стади формуваиия, доцшьио прийняти зауважеиия М. Лапша, який шдкреслював, що рух до демократичного суспшьства - це результат дш багатьох сощальиих суб'екпв: вщ актор1в-шдивщ1в i малих груп штерес1в, груп тиску, дшових i полпичиих груп та оргашзацш до великих сощокультуриих страт, етшчних i територ1альиих спшьиот [1, с. 107-113].
Зрозумшо, що кожен з цих суб'екпв намагався (й намагасться до сьогодш) видозмiнювати, варiювати етнорегiональний процес у сво1х iнтересах, оскiльки, за будь-яких умов, цей процес мав бути рiвноправним елементом лептимаци влади, певним доказом демократичностi суспiльства й держави, адже без цих атрибупв не варто було й сподiватися на визнання свiтового спiвтовариства. З цього приводу видасться логiчним зауваження 1.Г. Ясавеева [2, с. 25.]., вщповщно з яким суспiльство, тим бшьше - суспiльство, яке трансформуеться, слщ розглядати як своерiдне рухливе соцюкультурне поле, яке безперервно змшюеться (цю iдею запропонував П. Штомпка). I, що видаеться важливим, це поле вимiрюеться у чотирьох аспектах - щеальному, нормативному, iнтеракцiональному й «можливюному». Усi цi аспекти присутш й у полi етнорегiональних вщносин на усiх рiвнях, а протирiччя, якi виникають або мiж цими рiвнями (центр - регiони; регюни-регюни тощо), або всерединi будь-якого з них (етшчш спiльностi у певному полiетнiчному регiонi; статусна нацiя - нацюнальш меншини тощо), на нашу думку, без сумшву ведуть до конфлшту, можливi моделi й наслщки якого i е предметом нашого розгляду у цьому фрагментi дисертацшно! роботи. Але спочатку розглянемо, бодай, побiжно деякi вiхи генезису наукового опрацювання природи й наслiдкiв сощальних i, зокрема, полiтичних та етнорегюнальних конфлiктiв.
Отже, як було констатовано вище, соцiальна сфера в цшому й полiтична зокрема вiдзначаються внутршньою суперечливiстю, яка мае здебiльшого об'ективний характер. Практично ус сучаснi дослщники констатують, що iдея внутршньо1 суперечливосп, конфлiктностi суспiльства, практично в ушх сферах його розвитку утвердилася в гумаштарних науках наприкiнцi XIX ст. Алексю де Токвiль, Карл Маркс та Фр^^х Енгельс, Георг Зiммель, а згодом Кеннет Боулдiнг, Льюю Козер та iншi теоретики штерпретували конфлiкт як основну рушiйну силу сощальних та пол^ичних процесiв - своерщний важшь, покладений в основу комушкативних, iнтерсуб'ективних та загалом суспшьних змiн. Щоправда, росiйський дослiдник Д. Фельдман дотепно зауважуе, що конфлшти властивi всiм сферам суспiльних стосунюв, i хоча майже кожен з них може мати пол^ичне значення, але лише конфлiкти з приводу влади, у тому чи^ влади в умовах полiетнiчного соцiуму, iз-за стосункiв панування i пiдпорядкування обов'язково виходять на полггичний рiвень, тобто стають полiтичними.
Отже, полiтика, сфера пол^ичних стосункiв - це свщ де миру немае i бути не може, шдкреслюе автор. Св^ полiтичного - це сфера не лише постшного, але i шдвищеного в порiвняннi з iншими сферами суспшьного життя конфлiктностi. Навколо тих, хто був, е або може стати учасником пол^ичного конфлшту, дуже широкий ^ по сутi, включае усiх, хто причетний до св^у полiтики - вiд пересiчного громадянина до союзу держав. По суп справи, для виникнення полiтичного конфлшту потрiбнi(але ще недостатнi) лише двi умови: наявнiсть протиборчих iнтересiв, як полягають в перерозподiлi або змют влади, i полiтикiв, тобто тих, хто усвщомлюе, виражае i утшюе цi iнтереси [3, с. 161.]. Але загальновщомо, що в сощальнш фшософи, сощологи, а також у полггичнш науцi iснуе i протилежний погляд, репрезентований, зокрема, Емiлем Дюркгеймом, Максом Вебером, Джоном Дью! та шшими вченими, якi виходили з вторинносп конфлiкту для розумiння сутносп, iманентноl природи й субстанцiйностi сощального та його сегмента -полггики. Конфлiкти i конфлiктнiсть розглядаються цими напрямами суспшьно-
полГтично' думки як сощальна аноматя, полiтика ж покликана пщтримувати «соцiaльну солщаршсть» (Е. Дюркгейм), справляти «педaгогiчний вплив» на суспшьство (Д. Дью') тощо з метою недопущення i зaпобiгaння ïm. Отже ми не можемо стверджувати, що проблема конфлГкпв, зокрема конфлГкпв полггичних й етнорегiонaльних, е вичерпаною, незважаючи на досить багату гсторгю й дуже вагоме наукове опрацювання. Слад пщкреслити, що щея конфлшту була одшею з найдавшших щей, навколо яких формувалися сощально-полГтичш доктрини будь-якого характеру та забарвлення. Зароджена в полГтичнш сферГ, щея конфлшту стосувалась, насамперед, полiтичноï влади та держави, але через них неодмшно виходила на етнонацюнальш та регюнальш вщносини, оскшьки влада i держава, а також полпичт пaртiï постшно оперували такими привабливими лозунгами, як «нацюнальна щея», «потужш регiони - потужна держава» тощо.
Вщ античних чaсiв до початку Нового часу щея конфлшту розглядалась як джерело змш (Герaклiт), або ж джерело могутносп iмперiй (ПолГбш, 1бн-Халдун), або ж як необхщна умова об'еднання роздрiблених держав (Мaкiaвеллi, Боден). Оскшьки вс без виключення мислителi були зайнят пошуками нaйефективнiших форм державного устрою i правлшня, ставлення до ще' конфлшту, зокрема, ïï щншсш iнтерпретaцiï були в основному позитивна Змiнa iнтерпретaцiï прослiдковуеться вщ початку революцш Нового часу, що особливо помггао у творах Т. Гоббса, Д. Юма, А. Фергюсона. Фактично з цього часу можна говорити про змГну штерпретаци цiеï ще' не лише за змютом, але й за формою. Починаючи з XVIII ст. щея конфлшту у формГ конкурентно!' боротьби з'явилась у теорiях французьких економiстiв, для яких об'ектом анатзу була не держава, а людське суспшьство, в якому вщбуваеться боротьба за обмеженi ресурси. Зокрема, Т. Мальтус ввГв в науковий обГг поняття «боротьба за юнування», шсля чого iдея конфлшту з економiки повернулася в сферу суспшьних, зокрема мiждержaвних та мiжетнiчних вщносин, де знову ж почала розглядатися в щншсних кaтегорiях. XIX ст. знаменувало новий етап у розвитку ще' конфлшту, появу «сощал-дарвшзму» (У. Беджгот, В. Самнер). ¡деолопчш орiентaцiï цих вчених були спрямоваш на захист нових промислових груп Свропи i США. Другий етап еволюцп «соцiaл-дaрвiнiзму» (А. де Гобшо, X, с. Чемберлен, Дж. В. де Ляпуж, Ф. Гальтон), свщчить про вщхщ цих aвторiв вщ принцишв наукового дослiдження, пщмшу 'х iдеологiчними преференцiями, яю не останньою мГрою сприяли появГ та широкому розповсюдженню тотaлiтaрних та ксенофобiчних щей й втшенню цих iдей у практику таких держав, як Иашя, СРСР й нацюнал-сощалютська Нiмеччинa. Оскшьки у суспшьно-полгшчнш прaктицi радянсько' держави щея конфлшту «працювала» у спотворенш формГ, слщ зауважити, що взагал>то в доктриш марксизму вона функцюнувала на кшькох рГвнях: на рГвш онтолопчно' теорп, що пояснюе загальш процеси суспшьного розвитку, на рГвш теори суспшьно-економГчно' формаци, що обгрунтовуе необхщшсть сощально' революци, на рГвш теори класово' боротьби та на емтричному рГвш при аналГзГ окремих юторичних випадюв. Й саме два останш рГвш й зробили з нормально' парадигми сощально-юторичного монстра, який вщзначився голодоморами, репресГями, системою таборГв «сощального перевиховання» тощо. Додержуючись лопки нашого аналГзу, зумовлено' архГтектошкою дисертацшного дослщження, зауважимо, що, мабуть, саме останне явище викликало пщвищений штерес до проблеми наукового анатзу
344
конфлш^в у росшських дослщниюв. Аргументом е даш, якi наводить О. Я. Анцупов, що вивчав юторюграфда цього наукового пошуку.
Кiлькiсний анатз бiльше 2500 публiкацiй з проблеми конфлшту дозволив йому видiлити в ютори росшсько1 конфлштологи три перюди. I перiод - до 1924 р. Зароджуються i розвиваються практичш i науковi знання про конфлшти. Проте як спецiальний об'ект дослщження останнi не видiляються. Джерелами формування конфлштолопчних iдей в цей перюд виступають науковi погляди на сутнють конфлiктiв в рамках фшософи, психологи, сощологи, шших гуманiтарних наук; а також практичш знання про конфлшти, вщдзеркалення конфлiктiв в мистецтвi, релтях i в кiнцi перiоду в засобах масово1 шформацп. II перюд - 1924 - 1992 рр. Конфлшт починае вивчатися як самостшне явище в рамках спочатку двох (правознавство, науковий комунiзм), а наприкшщ перiоду - одинадцяти наук. Мiждисциплiнарних робiт (звернемо на це особливу увагу - О. Г.) практично немае. III перюд - 1992 р. - д. час. Конфлштолопя видшяеться в самостшну науку як мiждисциплiнарна область 11 галузей знань, на основi системного тдходу розробляеться загальна теорiя конфлiкту. Галузi конфлштологи: вiйськовi науки (1988 - рш публшаци першо1 роботи, 1,4 % - кшькють публiкацiй дано1 науки в загальному об'емi публшацш у всiх галузях конфлштологп); мистецтвознавство (1939; 6,7 %); юторичш науки (1972; 7,7 %); математика (1933; 2,7 %); педагопка (1964; 6,2 %), полiтичнi науки (1972; 14,7 %); правознавство (1924; 5,8 %); психологiя (1930; 26,5 %); сощобюлопя (1934; 4,3 %); соцiологiя (1924; 16,9 %); фiлософiя (1951; 7,1 %).
Автори 469 дисертацiй з проблеми конфлш^в (з них 52 докторських) вказують в списках лтератури в середньому 10 % публшацш, що були в !х наущ з ще1 проблеми на момент захисту, i приблизно 1 % публшацш, що були в останшх галузях конфлштологи [4, с. 270-277]. Отже, ми бачимо, що, з одного боку, слщ вщзначити сплеск штересу до проблеми конфлш^в в галузi рiзних наук й навт створення мiжгалузевоl, мiждисциплiнарноl областi саме внаслщок певною мiрою догматичного розумшня конфлiкту, перенесеному в площину суспшьних практик. Але з iншого боку, п ж данi свiдчать про безперечну перспективнiсть подальшо1 розробки проблеми конфлш^в у тих И галузях й сегментах, яю залишаються поза цшьовою увагою дослiдникiв. Повертаючись до проблеми формування та розвитку конфлштолопчно1 парадигми, зазначимо, що поряд з цими двома напрямками суспiльноl думки, яю в бiльшiй мiрi виконували iдеологiчнi, а не науковi функци, в XIX ст. зародилась ранньосоцюлопчна теорiя полiтичного конфлiкту, що на вщмшнють вiд соцiал-дарвiнiзму i марксизму полягае у вiдходi вiд щншсних iнтерпретацiй iдеl конфлiкту, визнання конфлшту об'ективною реальнiстю (Л. Гумплович, Ф. Оппенгеймер, Р. Ратценхофер). Для засновниюв соцiологiчноl теорil конфлiкту характерним було погодження наступних тез, якi лягали в основу сучасно1 теорil конфлшту: 1) полiтичнi конфлiкти, рiзновидом яких е конфлшти етнiчного та регюнального характеру, е iстотною рисою ютори, хоч вони i мають рiзний характер, але виступають суттевими чинниками розвитку; 2) подш громадян будь-якого суспшьства на пануючих i шдданих е одвiчним, таким самим е виникаючий з цього конфлшт; 3) конфлшти сприяють до зростання згуртованосп ширших груп [5, с. 448]. А. С. Кармш вiдмiчае, що до кшця XIX столiття конфлшт розглядався в загальному планi, як один з проявiв бiльш загального феномену -
суперечливостГ, а також як категорГя, що охоплюе не тшьки людсью стосунки, але й природш процеси (наприклад «бюлопчний» конфлшт мГж спадковютю, генами, тканинами та ш.); класовГ конфлшти (Маркс), военш конфлшти (Клаузевщ); конфлшти мГж свщомим та несвщомим (Фрейд) та ш.
У XX ст. видшяються двГ тенденци або напрямки у розвитку сучасно' теори конфлшту: "критичний" (дГяльшсть Франкфуртсько' школи 40-50х роюв XX ст.) i "аналгшчний" (Р. Дарендорф, Л. Козер, Дж. Репс, Р. Коллшз) [6]. Головш концептуальш пщходи до анатзу конфлГкпв (сощальних, полГтичних, мГжетшчних) представлен у працях Дж. Тернера, К. Фшка, Дж. Бернарда, Р. Мака, Р. Снайдерса та шших теоретиюв конфлшту [7]. Зрозумшо, що нетотожшсть загальних поглядГв на побудову суспшьства породжувала й нетотожшсть позицш з питань конфлГкпв -сощальних, економГчних, полГтичних, як вщстоювали назваш та шшГ дослщники. Але практично ус вони сходилися й сходяться на тому, що в основГ будь-якого конфлшту лежать певш протирГччя. Саме протирГччя, на думку Л. I. Шрапно', яка докладно аналГзувала рГзш точки зору, породжують конфлшти [8]. Слщ зазначити, що методолопчно сучасна, прийнята на ЗаходГ парадигма наукового анатзу конфлшту, певною мГрою, сформувалась на теоретичних положеннях Г. ЗГммеля, який розглядав функцюнальне призначення конфлшту й на цш основГ визначав його характеристику як характеристику «нормального» суспшьного явища, яке пщдаеться науковому анатзу. До речГ, аналГзуючи у попередшх роздшах особливосп етнонацюнальних та регюнальних вщносин, а також вщповщно' щентифшацн й поведшки укра'нських громадян, ми фактично пщтвердили доцшьшсть використання ще' аксюми конфлГктолопчно' парадигми до анатзу конфлшту мотивацн ща щентифшацн й поведшки, а також вщносин, яю формуються на цш основГ Адже цей конфлшт мотивацн викликаний, здебшьшого, сощальними причинами загальнодержавного або регюнального характеру, як транслюються на масову частину суб'екпв полГтичного процесу й вщбиваються у 'х свщомостГ, породжуючи мотиви й установки - дГяти тим чи шшим способом. Етнонацюнальш й регюнальш конфлшти, таким чином, не являють собою ушкального явища суспшьного життя, адже на них розповсюджуються загальш характеристики будь-яких сощальних конфлГкпв. Суб'ектами в етнонацюнальних та регюнальних конфлштах можуть виступати як окремГ шдивщи, так i самГ рГзномаштш сощальш групи, штереси яких зштовхуються, i при цьому владш ресурси як розподшьчий шструмент виступають об'ектом протиборства.
Предметом таких конфлГкпв можуть виступати два види дефщиту: позицшний конфлшт (тобто дефщит сощальних позицш - сощальних статусГв, ролей) i дефщит джерел (тобто дефщит певних матерГальних чи духовних ресурсГв). Конфлшт виникае тшьки в тому випадку, коли сторони мають отримати зиск за рахунок шших. З полГтично' точки зору це означае боротьбу за полГтичне домГнування. Умовою реатзацп ще' мети е володшня реальним полГтичним кашталом (право, репресивний апарат тощо). Звщси, слщом за П. Бурдье [9, с. 336]. Доцшьно зробити висновок, що в полчищ вщбуваеться боротьба не тшьки за монополГю застосування шструмеипв влади, ïï ресурсГв, але й за монополГю розроблення i розповсюдження принципу лептимного розподшу сощального миру i тим самим - за монополГю мобшзаци груп, у тому числГ етшчних та регюнальних. З останшм ми зустрГчаемось все частше й часпше. Особливу увагу слщ звернути на фактори
346
полггичного процесу, що призводять до конфлшпв, так як в конфлштному протистояннi iснують два основних шари: 1) верхнш, що визначаеться сощально-полiтичними i соцiально-економiчними параметрами; 2) нижчий - фактор щнностей i традицiй, якi свiдчать про наявшсть чи вiдсутнiсть «культури згоди» в суспшьствг Слiд враховувати те, що найбшьш загальнi причини конфлiктiв у реальному житп отримують форму конфлштуючих факторiв - своерщно1 проекци головних джерел боротьби (багатства, влади, престижу, достойносп) на конкретш умови. У полггично органiзованому суспiльствi завжди е об'ективш i суб'ективнi передумови для пол^ичних конфлiктiв, так як в суспiльствi завжди iснують групи людей, що мають протилежш, несумiснi штереси. До конфлiктуючих сторiн може вщноситися: правляча група, клас, частина класу, етшчна, нацiональна група, народ, держава, уряд, окремi категори суспiльства тощо.
Зпдно з теорiею М. Дюверже, до факторiв виникнення i розвитку етнополггичних конфлiктiв слiд вiднести наступи: бiологiчнi, психологiчнi, демографiчнi, географiчнi, соцiально-економiчнi, якi необхiднi для вироблення стратеги подолання етнонацiональних конфлiктiв [10, с. 109]. Перша група факторiв: загальш соцiально-полiтичнi фактори - полiтичний режим, особливосп пол^ично1 системи i в цшому полiтичних вiдносин здiйснюють серйозний вплив на рiвень сощально1 напруги i конфлiктностi в суспiльствi. Розпад примусово1 системи стримувань i контролю в сукупност з великою свободою виявлення думок i доступу до шформацп являються тими факторами, яю неминуче ведуть до загострення сощально1 ситуаци i визрiванню полiтичних конфлш^в. Друга група факторiв: соцiально-економiчнi фактори, яю здатнi породити серйознi пол^ичш протистояння: так, фактор економiчноl нерiвностi традицiйно розглядався як одна з головних основ сощальних хвилювань i полггичних потрясiнь. Фундаментальне обгрунтування цей фактор отримав у класовш теори К. Маркса, яка вiдповiдала юторичному контексту. Нерiвнiсть у розподiлi засобiв виробництва i соцiальних благ, а також нерiвнiсть життевих шансiв, яка витшала звiдси, розглядаються сьогоднi в якост найважлившо1 причини конфлiктiв. Крiм суспшьно1 нерiвностi, економiчнi фактори включають в себе економiко-географiчнi характеристики виробництва, престижшсть того чи iншого виду дiяльностi, И складнiсть, тяжкi умови i складовi, зумовленi специфiчними особливостями ие1 чи iншоl галузi. Третя група факторiв: етнокультурнi стимулятори пол^ичних конфлiктiв. Мова йде про наявшсть перш за все негативних стереотишв у вщношенш представникiв iнших етношв i приписування !м негативних установок у вщношенш до себе. Щ стереотипи, а на !х основi i конфлiкти, породжуються розподiлом i визнанням. Близько до не1 знаходиться четверта група факторiв конфлiктiв: конфлшти регiональнi, якi часто набувають етнокультурного забарвлення, яке виражаеться у появi принизливих «визначень»: «донецькi», «москалi», «бандерiвцi» тощо. П'ята група факторiв: сощально-психолопчш, особливо соцiально-демографiчнi: психологiя вiку, стал вiдображаеться на емоцiйних та шших аспектах поведшки людини. Важливою умовою зародження i розгортання полiтичного конфлшту виступають ресурси: грошi, час, знання, шформащя, зв'язки, суспiльний стан, наявшсть сили (военно1, морально1 тощо). Таким чином, етнонащональш та регiональнi конфлшти породжуються багатьма рiзноманiтними факторами, яю потребують вироблення рiзноманiтноl стратегil протиди !м.
Напроти, щ фактори зумовлюють соцiальну основу i предмет протистоянь. На думку багатьох дослщниюв, iмена яких ми наводили вище, тiльки в найближчi роки в Сврош основними будуть двi групи факторiв - економiчнi i культурш, якi будуть зумовлювати предмет майбутшх конфлiктiв та !х iдентифiкацiю. Щоб адекватнiше пояснити природу конфлiкту та його вщмшшсть вiд сумiжних явищ, необхiдно визначити межi конфлiкту, тобто його зовшшш меж у просторi i часi. Вiд того, чи вважати конфлшт розпочатим, тривалим чи вже заюнченим, залежить, зокрема, стутнь ефективностi технологiй, якi застосовуються для виршення конфлiкту. Важлива умова у виявленш стратеги протидн етнонацiонального конфлшту - це створення типологп етнонацюнальних та регюнальних конфлшив. Складнiсть виршення щеi задачi пов'язана з щентифшащею конфлiкту i полягае в тому, що и можна розглядати як боротьбу мiж корпоративно-клановими угрупуваннями в структурах влади; як колiзiю мiж реформаторами i контр реформаторами; як протистояння рiзних полiтико-iдеологiчних утворень (нацюналюти та iнтернацiоналiсти, прибiчники централiзованоi влади та влади регюшв). Ця складшсть щентифшацл конфлiктiв визначаеться багатьма суперечностями та штерпретащею цих суперечностей в свщомосп учасникiв.
З точки зору сфер виявлення полiтичнi конфлiкти роздшяються на: 1) мiжнароднi i внутршньопол^ичш; 2) по характеру нормативно! регуляцн - на iнституцiональнi i нешституцюнальш; 3) по можливостi !х регулювання - конфлiкти з нульовою (яю не мають варiантiв регулювання) i з ненульовою сумою; 4) по часовш тривалостi - коротко-, середньо- i довготривалi конфлiкти [11, с. 8]. Аналiз динамiки етнонацiональних та регюнальних конфлшпв важливий i для того, щоб вiрно оцiнити роль сил, яю приймають участь у конфлштг Тому слiд мати на уваз^ що будь-який конфлiкт несе в собi як позитивнi, так i негативнi риси, хоча переважання в ньому тих чи шших рис дозволяе охарактеризувати його як конструктивний або деструктивний. Позитивш сторони конфлшту складаються з наступного: конфлшт прискорюе процес самосвiдомостi i одночасно слугуе усвiдомленню (iдентифiкацii) спiльностi, тотожносп iнтересiв; вiн сприяе розрядцi, грае роль вихлопного клапану для конструктивного виходу емоцш: демонструе незадоволення юнуючим станом речей; заставляе рухатися вперед, вщкидаючи старi вiдносини. Деструктивнi вщносини виражаються в наступному: конфлiкт створюе загрозу сощальнш системi; пiдривае довiру до сторiн конфлiкту; вiн породжуе непорозумiння, розходження i розбрат. Необидно враховувати i розподiлення конфлiктiв на дшсш i уявнi (фантомнi). До реальних причин конфлiктiв належать особливосп структурного i функцiонального стану тiеi чи iншоi системи (соцiальна нестабшьнють, органiзацiйнi нестатки в органiзацii сумюно! дiяльностi i т.п.).
Що стосуеться уявних конфлiктiв, то розбiжнiсть штереив у них не сприймаеться як реальна, а як уявна. Це вигадаш конфлшти, а в реальних конфлштах завжди маеться на увазi ворожють в iнтересах i вщсутшсть спiвпрацi. Так уявне перетворюеться на дшсне. Ще одна класифiкацiя конфлштв передбачае !х розподiл за ступенем штенсивносп. Автор цiеi типологii Д. Дена виокремлюе наступш форми конфлшив: дрiбнi неприемностi, сутички, якi не представляють серйозноi загрози; зiткнення серн сутичок, пов'язаних з розширенням кола причин, яю викликають конфлiкт, зменшення бажання спiвпрацювати один з одним); кризи (постшш i неминучi зггкнення, в результатi чого створюеться так звана тупикова
348
ситуащя, коли опоненти переривають вщносини) [12, с. 161]. Для формування стратеги протиди етнонацюнальному або регюнальному конфлшту слiд виявити ступiнь його загрози для мiждержавних вiдносин, для держави в цшому, для мiжетнiчних та мiжрегiональних стосункiв та вщносин. Етнонацiональнi та регiональнi кризи слщ диференщювати за ступенем глибини i загрози для суспшьно1 стабiльностi: урядова або парламентська криза, яка наступае внаслщок утрати урядом чи парламентом авторитету в суспшьств^ або на певних територiях.
Вихiд iз тако1 кризи пов'язаний або з вщставкою уряду, або з розпуском парламенту або з призначенням дострокових виборiв; конституцiйна криза, якiй передують конституцшш конфлiкти, пов'язанi з недосконалiстю Основного закону, спробами порушити закон державними органами внаслщок полiтичного розрахунку чи правовое' неграмотностi. Прикладiв переростання конституцшних конфлiктiв в конституцiйнi кризи етнонацюнального та регiонального характеру е достатньо. Досить навести приклад iз Законом про мови, варiанти якого використовуються для залучення виборцiв з рiзних регiонiв як владою, так i опозицiею.
Стратегiю боротьби з етнонацюнальними конфлiктами запропонував М. Дойч, який уточнюе типолопю конфлiктiв за типами !х учасникiв (особистостей, груп, клашв, наци) й за видами вщносин (всерединi - i на мiжсистемному рiвнi) наступним чином: всерединi - i мiжсистемний (iндивiдуально-психологiчний) рiвень; всередиш - i мiжгруповий (соцiально-психологiчний); внуршньонацюнальний i мiжнародний [13, с. 13-32]. Власне, на його думку стратепя боротьби з такими конфлштами й повинна виходити зi вказаних ним титв конфлiкту. Вiдповiдно з метою та завданнями дисертацiйного дослiдження слщ також розглянути стратеги саморозгортання етнонацюнального (регюнального) конфлiкту як соцiального явища, адже саме на цiй основi доцiльно будувати стратеги протиди таким конфлштам. Ситуацiя мiж конфлiктом, розбiжностями i ситуацiями, в яких висловлюються взаемш претензи, не завжди переростае у конфлшт, е надзвичайно тонкою i не завжди лежить на поверхш. Як свiдчить фiлософська рефлекшя, будь-яке соцiальне явище проходить у своему розвитку чотири основнi стади: 1) зародження, чи виникнення; 2) формування; 3) розквщ 4) перетворення. При цьому i в теори, i на практицi при аналiзi конфлiктiв часто допускаеться загальна помилка: за конфлшт приймаеться його завершуючи стадiя, «вибух», пiсля якого наступае або стабшзащя, або розпад системи, об'еднуючо1 сторони конфлiкту. На жаль, упускаеться головне - необхiднiсть тзнати початок конфлiкту, його замасковану стадда. Ця перша, латентна стадiя, характеризуеться сощальною напругою, i вiдмiчаеться появою почуття незадоволеностi iснуючим станом речей, симптомiв напруги i хвилювання. Симптоми латентно1 стади, як правило, включають емоцшш реакцп негативного плану, в тому чи^ ворожiсть i агресда, а також утопiчнi над^, що проявляються в рiзного роду фаш^ях, ностальг^ по минулому, традицiях та звичаях - етнiчних або регюнальних. Ця стадiя охоплюе як окремi суспiльнi групи i верстви, так i владнi структури. В рамках суспшьно1 думки гострота етнорегiональних проблем, незважаючи на !х невизначенiсть, проявляеться в теоретичних дискусiях, дебатах на сторшках газет. В цiлому на рiвнi суспiльства видiляються три ознаки напруги: в широких колах населення розповсюджуються незадоволенють станом справ в рiзних сферах дiяльностi i незадоволенють юнуючим порядком; втрачаеться довiра до влади,
зникае почуття безпеки, розповсюджуються песимютичш оцшки майбутнього, масового психГчного незадоволення, емоцшного сплеску; масовГ ди: ажютажний попит i скупка товарГв, мшращя в шшГ райони, за кордон; стихшш i оргашзоваш мгшнги, демонстраций страйки.
Таким чином, на першш стади динамши етнонацюнального конфлшту виникае конфлштна ситуащя - латентна, скрита частина конфлшту, яка характеризуеться сощальною напругою Ид латентною стадГею розумГеться потенцшний конфлшт, який може спалахнути, якщо сформуються вщповщш для цього умови. Наступна стадГя полГтичного протиборства передбачае його шституцюналГзащю, коли предмет конфлшту починае усвГдомлюватися його учасниками. На цш стади вщбуваеться поступова консолщащя опоненпв, а думки стають реальною силою, суб'екти починають усвщомлювати сво' власш штереси та устремлшня супротивника. Необхщно вщмГтити, що в реальному житп двГ першГ стади важко розрГзняються. В той же час слад дГагностувати наявшсть сощально' напруги за допомогою спещальних дослщжень та уважного вщслщковуванню обстановки в сощумь СтадГя формування конфлшту заюнчуеться шцидентом, який являе собою центральну i ршучу ланку конфлшту. Вш уособлюе наступ вщкрито' боротьби за володшня об'ектом (цшностями, благом). Iнцидент передбачае три умови: 1) перший учасник свщомо i активно дГе на противагу шшому (тобто своему противнику); 2) другий учасник усвщомлюе, що вказаш дп направлен проти його штересГв; 3) у зв'язку з цим вш i сам приймае активш ди, направлен проти першого учасника.
Мехашзми протидп етнонацюнальним та регюнальним конфлштам в полГетшчному сощумГ в умовах сучасних цившзацшних тенденцш передбачають, на нашу думку: 1) надання бшьшо' полГтично', юридично' або культурно' автономи тим етносам, яю цього домагаються чи потребують; 2) проведення економГчно' та сощально' полгшки, направлено' на тдвищення рГвня життя вщсталих регюшв, народГв чи груп населення; 3) створення культурно' шфраструктури консенсусу;
4) збшьшення квот для представниюв конфлштуючих етносГв в органах влади;
5) збшьшення вщкритосп регюну, розширення зовшшшх контакта; 6) залучення третьо' сторони, так званого «третейського судщ» (особливо в тих випадках, коли конфлшт набрав затяжного характеру), яким може бути якась мГжнародна оргашзащя, окрема держава чи група держав; 7) залучення до виршення конфлштних ситуацш громадськосп, яка б презентувала рГзш етшчш спшьносп, рГзш регюни; 8) в тих випадках, коли врегулювання конфлшту з допомогою перерахованих мехашзмГв та заходГв неможливе, застосовуеться мехашзм так званого надзвичайного (швидкого) реагування, тобто здшснення системи заходГв, яка передбачае введення надзвичайного стану на територн, яка втягнута в конфлшт, розпуск незаконних збройних формувань, заборону окремих оргашзацш i т. п. Методи врегулювання таких конфлГкпв можуть i повинш вардаватись в залежносп вщ мГри гостроти i жорстокосп. Важливу роль вщшрае також фактор часу: чим рашше починають здшснюватись заходи, направлен на мГжетшчш примирення, тим проспше врегулювання конфлшту. Складна етнонацюнальна ситуащя, яка склалася в багатьох державах свГту, потребуе розробки стратеги i тактики запобГгання етнонацюнальних та регюнальних конфлГкпв, норматзаци та
350
стабшзацп етнонацюнально1 ситуаци, а в pa3i виникнення етнонацiонального або регюнального конфлiкту - пошуку оптимальних шляхiв ïx вирiшення.
Управлiння етнонацiональними та репональними конфлiктами - забезпечення стабшзацп мiжнацiональниx вiдносин, комплекс заxодiв щодо врегулювання конфлiктниx ситуацiй, що набувають етнiчноï забарвленостi. Управлiння етнонацiональними конфлштами - своeрiдна «система оборони», яка мае чотири рiвнi управлiння конфлштами. Причому кожний наступний вступае в дда тодi, коли попереднiй вичерпав своï можливостi. Перший рiвень - мехашзм вiдслiдковування конфлiктниx ситуацiй, визначення типу конфлшту, розробка прогнозу його розвитку та шдключення до розв'язання конфлшту органiв державноï влади та громадських органiзацiй на основi стандартних процедур управлiння. Другий рiвень - мехашзм попередження конфлiкту на раннш стадiï, якщо не запрацювали стандартш процедури роботи мiсцевиx органiв. Якщо вщповщна служба (в Украïнi щею проблемою плiдно займався 1нститут сощально1' та полiтичноï псиxологiï АПН Украши, але останнi роки цю програму чомусь «звернули») виявляе зростання напруженост ситуацiï, вона повинна створювати переговорний мехашзм мiж представниками сторiн конфлшту за участю призначеного цiею службою посередника. З цього моменту останнш стае постшно дiючою особою, вщповщальною за процес врегулювання конфлiкту до його повного подолання включно. Вш органiзовуе зустрiчi сторiн, перебувае з ними у постшному контактi, повинен мати повноваження залучати органи державно1' влади до розв'язання проблем, що виникають. Третiй рiвень - судово-правовi меxанiзми розв'язання суперечок, яких не вдалося врегулювати на перших двох рiвняx. Процедура розв'язання конфлiкту передбачае проведення судових слухань та винесення судового ршення на основi Конституци, законiв краши, норм мiжнародного права. Завдання цього рiвня те ж саме - максимально наблизити сторони конфлшту до згоди i при можливост знову перенести остаточне ршення на попереднiй рiвень, де воно досягаеться на основi добровiльноï згоди сторш. Четвертий рiвень - мехашзм прямого врегулювання авторитету чи сили центрально!' влади для врегулювання конфлшту. На цьому рiвнi влада повинна використати спещальш засоби примусу, виключно до виконання судових рiшень, прийнятих на попередньому рiвнi. Якщо сторони конфлшту не виконують ix у звичайному порядку, спещальш шдроздши внутршшх вiйськ мають завдання оволодiти методами переконання та насильницьких дiй, домагаючись приведення сторiн до згоди шляхом переговорiв. Сама ж присутнiсть спецвшськ мае бути лише гарантом недопущення зiткнення сторiн. При цьому ведуть роботу посередники i спещальш судовi органи, тобто вш меxанiзми попередшх рiвнiв. Вочевидь, конфлiктологiчна служба на рiвнi регiонiв може функцiонувати у межах першого та другого рiвнiв управлiння конфлiктами.
Важливе значення в управлшш конфлiктами мае створення на мюцях Концепци по стабiлiзацiï мiжетнiчниx вiдносин. Управлiння конфлiктами передбачае радикальне переосмислення етнонацiональноï полiтики минулого, вироблення стратеги та тактики розв'язання нащональних проблем. Нащональш вiдносини -досить складна сфера суспшьного життя, що мае певну самостшшсть. Вони, зрештою, визначають економiчнi, соцiальнi та пол^ичш вiдносини, що формуються у суспшьствг Управлiння ними потребуе вiдповiдноï компетенци кадрiв, широкоï етнологiчноï освiченостi населення.
Мехашзми i шляхи подолання конфлш^в: необхщшсть розробки науковоï концепци гармонiзацiï мiжетнiчниx вiдносин; узгодження iнтересiв мiж центром i регюном; порушення рiвностi мiж народами та етшчними групами; зростання нацiональноï свщомост i самосвiдомостi; вироблення державноï нацiональноï полiтики. Причини етнонацiональниx конфлiктiв: пол^ичш, економiчнi, соцiальнi, територiальнi, нацiонально-культурнi, юторичш, вiйськовi, релiгiйнi, екологiчнi. Фактори виникнення: певний рiвень нацiональноï самосвiдомостi, поява критичноï маси реальних проблем i деформацш, наявнiсть конкретних полiтичниx сил. Типи конфлш^в по цiлям: реалютичш i нереалiстичнi; по об'ему використання вiйськовоï сили: мирнi i немирш; по вертикалi - мiж центром i регюнами, мiж регiональними i мюцевими органами влади; по горизонтам - мiж групами титульноï i не титульноï наци, мiкроконфлiкти на особовому рiвнi. Методи подолання i виршення конфлiктiв: ухилення; вiдкладення; переговори; третейський суд; примирення.
У контекст саморозгортання етнонацiонального конфлiкту слiд виокремити три аспекти визначення меж конфлшту: просторовий, внутрiшньосистемний i часовий. Просторовi меж полiтичного конфлiкту визначаються територiею, на якiй вiдбуваеться конфлiкт, яка може бути рiзною по сво1м розмiрам - вiд мiнiмального простору до всiеï земноï кулi. Ч^ке визначення просторових меж конфлiкту особливо важливо в мiжнародниx i мiжетнiчниx вiдносинаx, що тiсно пов'язано з проблемою учасниюв конфлiкту. Внутрiшньосистемний аспект розвитку конфлшту i визначення його меж пов'язано з тим, що будь-який конфлшт вщбуваеться в певнш системi, будь-то держава, мiжнародна спшьнота, територiальна громада. Внутрiшньо системнi вщносини надзвичайно складнi i багатоманiтнi, тому конфлшт мiж сторонами, якi входять в систему, може бути глибоким, широким чи приватним, обмеженим. Визначення внутршньо системних меж конфлiкту потребуе ч^кого видiлення сторiн конфлiкту iз всього кола учасникiв. Адже ^м безпосереднix протиборчих сторiн конфлiкту можуть бути i такi фiгури, як оргашзатори конфлiкту, пiдбурювачi, третейськi судд^ порадники, прихильники , супротивники тих чи шших ошб, якi конфлштують помiж собою. Всi цi особи (чи оргашзаци) -елементи системи, тому межу внутршньо системного конфлшту слiд знати для впливу на процеси, що вiдбуваються, зокрема, для подолання руйнаци системи в цшому. Часовi меж - це хронолопчна тривалiсть конфлiкту, його початок i кшець.
Список лiтератури
1. 1. Лапин Н. И. Инверсия доминантных процессов социокультурной трансформации и ее акторы / Н И. Лапин // Кто и куда стремится вести Россию? Акторы макро-, мезо- и микроуровней современного трансформационного процесса. - М., 2001. - С.107-113.
2. Ясавеев И. Г. Конструирование социальных проблем в трансформирующемся обществе : теоретико-прикладной аспект : автореф. дис. канд. социол. наук : спец. 22.00.04 - спещальш та галузев1 сощологи / И. Г. Ясавеев. - Казань, 1997. - 25 с. - С. 13.
3. 3.Фельдман Д. М. Конфликты в мире политики / Д. М. Фельдман // Xрестоматия по конфликтологии. - М. : Моск. экономико-социальный ин-т, 2004. - 161 с.
4. Анцупов А. Я. Эволюционно-междисциплинарная теория конфликтов / А. Я. Анцупов; сост. Н. И. Леонов // Конфликтология : Xрестоматия. - М. - Воронеж, 2003. - С. 270-277.
352
5. Кармин А. С. Конфликтология / Под ред. А. С. Кармина. - СПб. : Изд-во "Лань", 1999. - 448 с.
6. Darendorf R. Essays on the Theory of Society / R. Darendorf. - Stanford, California, 1967; Darendorf R. Class and Class Conflict in Industrial Society / R. Darendorf. - Stanford, 1959; Coser L. Conflict. Social Aspect / L. Coser // International Encyclopedia of Social Sciencis. David Stills (ed.). - New York, 1968.
- Vol. 3.; Coser L. Continuities in the Study of Social Conflict / L. Coser. - New York, 1967; Rex J. Key Problems of Sociological Theory / J. Rex... - London : Routlege and Kegan Paul, 1961; Collins R. Conflict Sociology, Toward an Exlanatory Science / R. Collins. - New York, 1975.
7. Тернер Дж. Структура социологической теории / Дж. Тернер. - М. : Прогресс, 1985. - 470 с; Finc C. F. Some Conceptual Difficulties in the Theory of Social Conflict / C. F. Finc // Journal of Conflict Resolution. - 1968. - Vol. XII. - №4. ; Mack R. W. The Analysis of Social Conflict. Toward and Overwiew and Syntesis / R. W. Mack, R. C. Snyder // Journal of Conflict Resolution. - 1957. - Vol. 1. -№1.
8. Шрагина Л. И. Анатомия конфликта. Системно-функциональный анализ понятия "конфликт" / Л. И. Шрагина. Электронный ресурс. Режим доступа : http://markus.spb.ru/navalochnaya/conflikt.shtml
9. Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. / Сост., общ. Ред и предисл. Н. А. Шматко. / - М. : Socio-Logos, 1993. - 336 с.
10. Duverger M. Introduction to politics. - L. : Methuen, 1964. - 439 p.
11. Coser L. The Functions of Social Conflict / L. Coser. - New York : Macmillan, 1956. - p. 8.
12. Хрестоматия по конфликтологии. - М. : Моск. экономико-социальный ин-т, 2004. - 161 с.
13. Deutsch M. Constructive conflict resolution : Principles, training and research // Journal of Social Issues.
- 1994. - Vol. 50, №1. - P. 13 - 32.
Максименюк М. Ю. Этнонациональные и региональные конфликтные ситуации: модели, стратегии и методы урегулирования в условиях современных цивилизационных тенденций / М. Ю. Максименюк // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Философия. Культурология. Политология. Социология. - 2013. - Т. 24 (65), - № 3. - С.341-352.
В статье рассматриваются вехи генезиса научной разработки природы и результатов социальных и, в частности, политических и этнонациональных конфликтов; периоды развития научных подходов к анализу конфликтов; формируется современная теория этнонациональных и региональных конфликтов; раскрываются модели, стратегии и методы урегулирования современных этнонациональных и региональных конфликтов в условиях современных цивилизационных тенденций; направления управления конфликтами как своеобразной «системы обороны», которые развиваются на определенных уровнях
Ключевые слова: этнонациональныеконфликтные ситуации, региональные конфликтные ситуации, модели урегулирования конфликтов, стратегии урегулирования конфликтов, методы урегулирования, цивилизационные тенденции, уровни управления конфликтами.
Maksimenyuk M. Еthno-national and regional conflict ituations: models, strategies and methods of solving in conditions of odern civilization trends / M. Maksimenyuk // Scientific Notes of Taurida National V. I. Vernadsky University. - Series : Philosophy. Culturology. Political Science. Sociology. - 2013. - Vol. 24 (65), - No 3. - P. 341-352.
Thearticledealswith scientific work genesis of nature and consequences of social and especially political and regional conflicts; periods of scientific methods in conflict analysis, the modern theory of ethnic and regional conflicts is formed; patterns, strategies and methods of settlement of modern ethnic and regional conflicts in modern civilization trends; directions management of ethnic conflicts as a kind of "defense" that develops at certain levels
Keywords: ethno-nationalconflicts, regional conflicts, models of conflict solving, strategies of conflict solving, methods of conflict solving, civilization trends, the levels of conflict management.
