CC BY
27
Т. Г. Щедрина. - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010. - 415 с.
19. Зинченко В. П., Моргунов Е. Б. Человек развивающийся. Очерки Российской психологии. - М.: Тривола, 1994. - 304 с.
20. Вересов Н. Н. Культурно-историческая психология Л. С. Выготского: трудная работа понимания [Электронный ресурс]/ Н. Н. Вересов // НЛО. - Режим доступа: http://magazines.russ.ru/nlo/2007/85/be6.html
21. Иванов Вяч. Вс. Культурная антропология и история культуры / Вяч. Вс. Иванов // Одиссей: Человек в истории, 1989: Исследования по социальной истории и истории культуры. - М.: Наука, 1989. - С. 11-16
22. Вересов Н. Н. Экспериментально-генетический метод и психология сознания: методология и принципы // Психология сознания: современное состояние и перспективы: Мат-лы II всерос. науч. конф. 29 сент. - 1 окт. 2011 г., Самара. Самара: ПГСГА, 2011. С. 21-36.
23. Эткинд А. М. Эрос невозможного: Развитие психоанализа в России. - М.: Гнозис; Прогресс-Комплекс, 1994. - 376 с.
24. Эткинд А. М. Еще о Л. С. Выготском: Забытые тексты и ненайденные контексты. / Эткинд А. М. // Вопросы психологии. - М., 1993. - N 4. - С. 37-55.
25. Шейко В. М., Богуцький Ю. П. Формування основ культурологи в добу цившзащйно! глобалiзащi (друга половина Х1Х - початок ХХ1 ст.). Монографiя. - К.: Генеза, 2005. -592 с.
Стаття надшшла до редакци 10.12.2014 S. Y. Sabadash
HISTORIOGRAPHICAL ASPECT OF THE SCIENTIFIC OF CULTURAL AND CREATIVE PROCESSES: HISTORIOGRAPHICAL ISSUE
The article views the historiographical aspect of the scientific and theoretical heritage by the famous scientist Lev Vygotskiy. The attention is focused on the works of his followers and archeological researches, which consider cultural component by Lev Vygotskiy heritage. It's marked that in the context of the cultural issue his works haven't b een investigated though their research has a great potential.
Key words: Lev Vygotskiy, culture, source base, cultural and historical theory, archeological research.
УДК:94;02 Ю. С. Сабадаш
ЕТИЧНА КОНЦЕПЦ1Я У. ЕКО
В статтi розглядаеться етична концепщя вiдомого талтського вченого та письменника Умберто Еко. Аналiзуеться його книга «П'ять есе на теми етики», де автор розкривае проблематики сучасного сустльства: втни, расизм, фашизм i нацiоналiзм, робота ЗМ1, релтйна i позарелтйна етика. Наголошуеться, що функщя ттелектуала -рефлекЫя, критика, «вип'ячування двозначностей i висвтлення гх», а такожрозглядаеться ур-фашизм - термт, який ввiв Еко для позначення iдеологu, яка ^нувала в уЫ ^торичш епохи в найрiзноманiтнiших формах.
Клю^о^^ слова: У.Еко, етична концепщя, гуматзм, функщя ттелектуала, ур-
фашизм, нетерпим1сть, пошук дгалогу.
Умберто Еко - визнаний фшософ, медieвiст, семiотик, мистецтвознавець, а також видатний письменник. Сьогодш вш почесний професор низки унiверситетiв: широка популяршсть прийшла до У. Еко тсля появи його праць з юторп Середньовiччя, наукових дослiджень в галузi мистецтвознавства та семiотики, а також двох св^ових бестселерiв -«1м'я рози» та «Маятник Фуко».
Багато своГх прац У. Еко присвятив етищ та моралi, але найщкавшою, на нашу думку е книга «П'ять есе на теми етики» [1]. У передмовi до не! вiн зазначае: «У зiбраних тут есе двi спiльнi характеристики. По-перше, вони створювалися з нагоди участ у мiжнародних конференцiях i засiданнях. По-друге, при всiй розмаТтосп тематики есе носять етичний характер, тобто говорять про те, що робити добре, що робити погано й чого не слщ робити ш за яких умов» [1, с. 5]. Книга розгкривае майже всю проблематику сучасного суспшьства: вшни, расизм, фашизм i нацiоналiзм, робота ЗМ1, релiгiйна i позарелiгiйна етика, щ тексти мають за мету одне: з позицш моралi визначити, що таке добре i що таке погано, виходячи з цшсноГ системи етичних категорш, яким Умберто Еко завжди умiе додати свiжостi та гостроти, - за допомогою витонченого та дотепного оформлення. Що ж до запропонованоГ етичноГ системи, то, на нашу думку, 11 можна визначити одним словом - гумашстична. Уточнимо, що йдеться про класичний ^алшський ренесансний гумашзм, який проголосив своею метою «тзнання речей, як стосуються життя та людських нравiв i якi вдосконалюють та прикрашають людину». Звичайно, житель ХХ - ХХ1 ст. - i тим бiльше вчений, що откуеться такими сучасними дисциплiнами, як семютика i культурологiя, - не може сповщувати ренесансну iдеологiю в чистому виглядь Але усвiдомлювати себе прямим i законним 11 спадкоемцем - чому б i нi, коли йдеться про одвiчнi загальнолюдськi цшносп?
На однiй з прес-конференцiй на запитання «Чи реабiлiтував Ватикан Саванаролу i що з цього приводу думае Умберто Еко?» вш вiдповiв: «Менi здаеться, це не актуальне завдання Ватикану - вибачатись перед давно спаленим Саванаролою або якимось чином регулювати вiдносини, якi вже врегулювала iсторiя. Крiм того, я школи його не любив, цього вашого Саванаролу. Якщо б я вибирав собi компаньйона для вiдпочинку удвох, то запросив би Джордано Бруно. Я свою думку шкому не нав'язую, я не расист. Але якщо б моя дочка схотша вийти замiж за Саванаролу, напевно, я був би незадоволений» [2, с. 3]. Звичайно, цей забавний пасаж не пов'язаний з текстами безпосередньо, але в ньому вдало викладено навт не св^огляд, а св^овщчування Умберто Еко: Саванарола для нього представ ник шшо'1 «штелектуально! раси» жорстких i нетерпимих фанатиюв, що виступають вщ iменi iстини i так чи iнакше пригнiчують свободу. Можна навт сказати, що ця «раса» ворожа Еко; в усякому раз^ його власна щеолопчна позищя мае прямо протилежну спрямованiсть, викладену так: «З ... нетерпимiстю треба боротися в самих Г1 зачатках, неухильним зусиллям виховання, починаючи з найшжшшого дитинства, перш нiж вона вщшлеться в якусь книгу i перш нiж вона перетвориться на поведшкову шкiрку, непробивну i тверду - саме тут наша робота» [1, с. 147]. «Свобода i Визволення - наша робота. Вона не кшчаеться школи» [1, с. 80].
Умберто Еко висловлюеться вщ iменi штел^енцп. Сьогоднi наша штел^енщя немов би соромиться говорити про себе «ми». Значною мiрою тому, що ця колишня добра форма скомпрометована рiзноманiтними щеолопчними спекулянтами, а частково через ютотну роз'еднанiсть, вщсутшсть об'еднавчо! iдеí. Еко не вщчувае нiяковостi, оскiльки основою його «ми» е ^ елементи норми, яю можуть i повиннi об'еднувати вах людей незалежно вiд iхнiх партшних, релiгiйних та iнших переконань. Тобто штел^енщя для нього - поняття етичне, а точнiше, в цьому понятп йдеться про соцiальну функщю. Виконувати Г1 здатнi i вiруючi, i невiруючi, i освiченi, i безграмотнi - всi, хто зумiв усвiдомити: «етичний пiдхiд починаеться,
коли на сцену приходить "1нший"» [1, с. 14], i цей «"1нший" вiд народження надшений абсолютно тими ж потребами i правами, якi ми вважаемо неухильними для себе» [1, с. 16]. Теоретично - начебто дуже, до неймовiрного просто, а практично - майже не здшснено; в усякому раз^ нiколи це не виконувалося, як i численнi iншi християнськi заповiдi.
Еко - блискучий сучасний штелектуал, однаково здатний написати роман, наукову статтю з семютики чи то публiцистичний памфлет про вшну. Публiцистика Еко показуе, що постмодернiзм зовсiм не веде до паралiчу волi. Функцiя iнтелектуала - рефлекая, критика, «вип'ячування двозначностей i висвiтлення гх», але ще i пошук д1алогу, наприклад, з релшйною етикою, за умов розумiння, що неодмшно залишаються областi, яю не зб^аються, проте згода на якихось загальнолюдських пiдставах можлива. Одна з таких тдстав - чесн1сть перед собою. Позарелшйному i небайдужому Еко здаеться не прийнятним, що в якомусь католицькому ушверситет професори формально шанобливо тдходять до причастя без попередньог сповiдi - та i без вiри. Актуальною сприймаеться апелящя до розуму - Еко прагне довести, що в сучасних умовах глобальних економiчних та шформацшних зв'язюв вiйна безглузда, неефективна, оскiльки переможця вона приведе не до вигод, а до загальних втрат i хаосу.
1сторичний досвiд показуе, що розумна людина не стае диктатором або релшйним фанатиком, а расистсью або фундаменталiстськi теорп тiльки оформлюють те, що вже iснуе на тдсвщомому рiвнi, i тому щ теорп непроникнi для будь-яког критики. Еко глибоко переконаний i прагне переконати св^, що боротьба з нетерпимютю повинна вестися на рiвнi виховання, а «привчати до терпимост людей дорослих, якi стрiляють один в одного з етшчних i релiгiйних причин, - тiльки втрачати час» [1, с. 142-143]. С винятковi випадки, коли для дискуси вже надто пiзно, а час робити моральний вибiр. «Тертти нестерпиме, -заявляе Еко, - означае ущемляти власну особистють. Коли щось нестерпне, то треба взяти на себе вщповщальшсть i визначити, в чому ж полягае це нестерпне. А потсм дiяти i бути готовим дати вщповщь у разi помилки» [1, с. 154]. Отже, на виняткову под^ може бути дана виняткова вщповщь. Еко нагадуе, що Друга св^ова вшна закшчилася не переговорами переможцiв i переможених, а судом та вироком: «Серед ваших щнностей було превознесення сили, так от ми i застосовуемо силу: вшаемо вас» [1, с. 151]. З об'ективного погляду постмодершстська свщомють розщеплена майже «шизофрешчно». Як ютота, що надiлена iнтелектом, людина зобов'язана зрефлектувати ситуащю, побачити и по можливостi об'ективнiше i всебiчно. Але в той же час як моральний суб'ект вона мае право на вибiр i зобов'язана дiяти. Така роздвоенiсть не об^е легкого життя, але являеться тсею необхiднiстю, котра вберiгае вiд нездатносп до дiалогу, вiд захопленостi утотями, вiд надмiрно прямолiнiйних рiшень.
Той же фашизм, наприклад, не виникае на порожньому мсщ - i серед ознак, що роблять суспшьство схильним до нього, першою Еко називае традицiоналiзм як переконанiсть, що ютина вже знайдена i залишаеться тiльки проголошувати и та керуватися нею. Щоправда, прихильникiв традицiй, обурених такою точкою зору, буде немало. Заспокогти гх можна тим, що i орiентацiя на модернiзм або iндивiдуалiзм також несе певнi проблеми. Головне знати i постiйно мати на увазi прогнозованi небажанi наслщки тих або iнших радикальних поглядiв, дбати про систему противаг для них, а не закривати на них очi або, ще прше, маскувати чи виправдовувати гх.
Значне мюце у творчому доробку У. Еко належить питанням критики, до яког вш пiдходить серйозно i професiйно. На його думку, один з шструменпв критики - це мас-медiа, зокрема друкованi видання. Але, критикуючи, друкованi засоби не повинш самi перебувати поза критикою, навт зобов'язанi ставити пiд сумшв самих себе. I як приклад неетичног iмiтацii таког самосвiдомостi Еко розглядае ^ри журналiстiв та пол^июв, коли медiа навмисно змiнюе штерв'ю, додаючи йому скандальностi для тдвищення тиражу, а
полiтик може погоджуватись на це для самореклами або переслщуючи певш корисливi цiлi: скористатись «помилкою» i таким чином натякнути, «щоб фраза пiшла в друк i щоб наступного дня почати й спростовувати; але при цьому пробна куля все-таки ним запущена i шсинуащя чи то загроза в цшому досягла мети». Така гра засмоктуе, проте якщо штерв'ю та спростування з'являються одне за одним, то «розплатою i для друкованого органу, i для пол^ика зазвичай бувають втрата довiри i наплювацтво читачiв» [1, с. 106]. Тон преси в такому разi стае все бшьш пiдвищеним, а за роздмухуванням скандалiв приголомшеному читачевi важко розпiзнати дiйсно серйознi проблеми i справжнi погляди та позицп гравцiв.
Спираючись на накопичений досвщ, мiжнародна громадська практика передбачае iншi вимоги до преси - об'ектившсть, забезпечення читача оперативною, достовiрною шформащею, а не обслуговування iнтересiв тих чи шших владних угруповань. Еко ж ухиляеться вщ обговорення цих благих намiрiв, зауважуючи, що абсолютно об'ективно! шформацп не бувае за визначенням. Наприклад, просто тематичний пiдбiр статей вже нав^е бажанi ще'1, тобто формуе певнi погляди. Це позищя вченого-семiотика, який тяж1е до науково! точностi, хоча для нього усвщомлення того, що абсолютна об'ектившсть недосяжна, не означае, що до не! не варто прагнути, що не може бути бшьш менш об'ективних матерiалiв. Досвщчений Еко дипломатично переводить дослщження в площину взаемин друку i телебачення, як до теми популярно!, актуально!, постшно обговорювано!. А. Уланов зазначае: «Еко не стшьки вщкривач, скшьки чудовий популяризатор. Така ф^ура, безумовно, необхiдна в сучасному культурному полi iнформацiйного ХХ ст., хоча фактично вщсутня на теренах СНД через нав'язливу щеолопчну основу, а без розповсюдження нов^шх iдей ситуацiя не змiниться на краще, хоча вона все-таки змшюеться» [3, с. 178]. В процес громадських дискусiй склалася думка, що «коли сьогодш хтось заговорить про красу вшни як едино можливо! гiгiени свiтового масштабу, вiн потрапить не в юторш лiтератури (як Д'Аннунцю), а в iсторiю психiатрп» [1, с. 31].
Масштаби i науковий рiвень численних фiлософських штерпретацш У. Еко дають йому право на незалежшсть i оригiнальнiсть потрактувань, яю, на наш погляд, заслуговують на бшьш детальний розгляд. Так, стаття «^чний фашизм», з вищезгаданих п'яти есе, напевно, найщкавша в збiрцi. Не тiльки тому, що мютить спогади про дитинство, як дещо прояснюють витоки «Маятника Фуко». На прес-конференцп Еко запитали, як вш ставиться до езотерики ^ бiльш того, чи не посвячений вш в цю сакральну теч^. «Езотеризм, - була вiдповiдь, - це одна з форм ур-фашизму». Ур-фашизм - термш, який ввiв Еко для позначення щеологп, яка юнувала в усi iсторичнi епохи в найрiзноманiтнiших формах. Легко зрозум^и, що режим Гiтлера злочинний, а от вже з Муссолш виникають складнощ^ з цього приводу Еко iронiзуе: «Було б так зручно для вах нас, якби хто-небудь вилiз на свiтову арену i сказав: "Хочу знову вiдкрити Освенщм, хочу, щоб чорнi сорочки знову замарширували на парадах ^алшськими площами!". На жаль, в жигтi так просто не бувае! Ур -фашизм може поставати в найбезневиншших видах i формах» [1, с. 79-80]. Письменник видшяе чотирнадцять ознак ур-фашизму, серед яких нацiоналiзм - далеко не перша, головною ж виявляеться культ традицп, наявшсть незаперечних ютин i авторитетiв. А найбшьшою несподiванкою виглядае чотирнадцята ознака: «Ур-фашизм говорить на новомовЬ» [1, с. 78]. I пояснюе: «I нацистсью, i фашистськi пiдручники вiдрiзнялися бiдною лексикою i примiтивним синтаксисом, втшюючи намiр максимально обмежити для школяра набiр iнструментiв складного критичного мислення» [1, с. 78]. Чи не те саме спостер^аеться сьогоднi у телереклам^ в пресi, у вщстоюванш права сленгiв на статус засобу спшкування?
Логiчно, що пресi присвячено окреме, спещальне есе, i, напевно, у ^алшських газет тi ж проблеми, що i в украТнських: «...нинiшня преса схиляеться до мови ■пе! безформно! едностi, яку прийнято називати "народ", причому передбачаеться, що народ мислить i висловлюеться виключно при^в'ями» [1, с. 88]. Те, що письменник турбуеться про долю
мови, зрозумiло, але те, що творець «1меш рози» i «Маятника Фуко» - еталонних постмодернiстських книг - так багато говорить про моральний борг, опрацьовуе проблеми етики, вже не просто щкаво, схоже, тут щось не в порядку.
Список використано1 л1тератури
1. Эко У. Пять эссе на темы этики / У. Эко ; пер. с итал. Е. Костюкович. - СПб. : Симпозиум, 2005. - 160 с.
2. Эко У. Быть интеллигентом в России - знак противостояния / У. Эко // Литературная газета. - 1998. - № 18-19. - 13 мая. - С. 3.
3. Уланов А. Дело техники / А. Уланов // Дружба народов. - 2003. - № 11. - С. 176-178. Стаття надшшла до редакцп 7.09.2014
J.S. Sabadash
AESTHETIC CONCEPTION BY U. EKO
The article views the aesthetic conception by a famous Italian scientist and writer U. Eko. There analyzed his book "Five essays on the topic of ethics", where the author considers the problem of a modern society: wars, racism, fascism and nationalism, work by mass media, religious and out religious ethics. There stressed that the function of the intellectual is the reflection, critics, "protrusion of ambiguity and clarification", and also there viewed ur-fascism - the term, that was introduced by U. Eko to define the ideology, which existed in all historical epochs in different forms.
Key words: U. Eko, aesthetic conception, humanism, function of the intellectual, ur-fascism, intolerance, the search for a dialogue.
УДК 024:324.15 (477) А.1.Сидоренко
ЧИТАЧ ОСТАННЬО1 ЧВЕРТ1 ХХ СТОЛ1ТТЯ I ЙОГО БАЧЕННЯ РОЛ1 I М1СЦЯ ПУБЛ1ЧНО1 Б1БЛ1ОТЕКИ ПО ЗАДОВОЛЕННЮ ПОТРЕБ НАЦЮНАЛЬНИХ МЕНШИН В СИСТЕМ1 СОЦ1АЛЬНИХ КОМУН1КАЦ1Й СУСП1ЛЬСТВА
У статтi даеться характеристика читачiв - представник1в нацюнальних меншин та дiяльнiсть публiчних бiблiотек по задоволенню гх потреб у 80-90-тi роки XX ст.
Ключовi слова: нацюнальна меншина, публiчна бiблiотека, тформацтш потреби нацюнальних меншин.
Остання чверть XX стшття пов'язана з другим за часом етапом посиленог уваги до ролi i мюця бiблiотеки у задоволенш потреб нацюнальних меншин. Вш вщноситься до середини 80-х роюв ХХ ст. i ствпадае з активним процесом нащонального вщродження, який забезпечуе будь-якому етносу можливосп сучасного цившзованого розвитку, що базуеться на нащональнш культура Активiзацiя нащонального фактору спонукала науковщв до вивчення питань про роль бiблiотек ^ перш за все, публiчних, у виршенш даних проблем. У публшащях цього перюду висв^лювались питання ролi бiблiотеки як центра нащональног культури, Гг зв'язюв з нацюнально-культурними товариствами, робота бiблiотек з багатонацюнальним складом населення, невщповщносп фондiв бiблiотек нащонально-культурним потребам читачiв [11;25;30]. Серед них значне мюце посiдають статп Т. Добко,
