CC BY
16
УДК: 930.1:[008:929 Виг] С. Ю. Сабадаш
ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНО1 СПАДЩИНИ
Л. ВИГОТСЬКОГО
В статт1 розглядаеться джерелознавчий аспект науково-теоретичног спадщини в1домого вченого Л. С. Виготського. Наголошуеться увага на працях його посл1довник1в та арх1вних досл1джень, в яких виокремлюеться культуролог1чна складова спадщини Л. С. Виготського. Зазначаеться, що в контекст1 культуролог1чного знання його пращ не досл1джувалися, хоча гх досл1дження мае великий потенщал.
Клю^о^^ слова: Л. С. Виготський, культура, джерелознавча база, культурно-вторична теор1я, арх1вт досл1дження
Науковш творчост Л. Виготського присвячено чимало глибоких i змютовних роб^, але наукових дослщжень стосовно наявносп культуролопчнох проблематики у його теоретичному спадку не проводилося. В цш статп доробок Л. Виготського розглядаеться саме з перенесенням уваги на культуролопчну складову теоретичних та практичних напрацювань вченого.
Наукова спадщина Л. Виготського привертала увагу багато вчених зi св^овим iм'ям, яю застосували його теоретичш та практичш знахщки в рiзних галузях гумаштарно'1 науки.: зокрема у фшософп - це Е. 1льенков, М. Мамардашвш, Г. Щедровицький; у психологи -О. Асмолов, Л. Божович, М. Вересов, В. Зшченко, О. Лурiя; у лшгвютищ - В'яч. 1ванов, М. Лотман, Р. Фрумкша. Тим чи шшим чином цi вiдомi вченi, як i багато iнших, розглядали теоретично-практичну спадщину Л. Виготского, або працювали у подальшiй розробцi його теоретичних здобутюв та 1х практичному втшенню.
Умовно бiблiографiчнi джерела, вiдносно науково-теоретичних праць Л. Виготського, можна подшити на декшька категорiй, якi вщображають певнi напрямки в дослiдженнi рiзноплановоi науково'1 дiяльностi вченого.
По-перше, це сам корпус наукових праць Л. Виготського, до якого слщ вщнести л^ературно-критичш статтi допсихологiчного перiоду, «Педагогична психолопя», «Психолопя мистецтва», «Педологiя пщл^ка», «Мислення i мовлення» та зiбрання творiв у шести томах.
По-друге, це бiографiчнi дослiдження, у яких вiдображаються не тшьки поди й обставини особистого життя Л. Виготського, але й етапи його науковох бюграфп.
По-трете, близью до першо'1' категори архiвознавчi дослiдження, функцiя яких полягае в знаходженш невiдомих до сьогодення факпв з життя вченого та неопублшованих наукових й епiстолярних праць; ще до цього додаеться й функщя порiвняння першоджерел (рукописiв та перших видань) з опублшованими працями Л. Виготського в радянський та пострадянський перюд, завдяки чому виявляються щеолопчш й методологiчнi редакторськi виправлення творiв вченого, виданих в рiзнi роки вже тсля його трапчнох смерть
Учетверте, науковi публшацп вiдносно дослщжень Л. Виготського в багатьох галузях гумаштарного напрямку, в яких тою чи шшою мiрою вiдображались його центральна авторська щея щодо впливу на особистють багатющого свiту культури, а також його мислительське бачення цього впливу на розвиток i формування само'1 гумаштарно'1 галузi науки та необхщносп подальших дослiджень у цш сферi.
Не менш цшними, вп'яте, е науковi працi учшв та послiдовникiв Л. Виготського, яю у свош дiяльностi поглиблювали певш концепцп науково! спадщини вченого, чи то розвивали
власнi HayKOBi теори, базуючись на блискучих досягненнях та вiдкриттях генiального вченого.
Також до бiблiогрaфiчних джерел вiдносно дослiдження науково-теоретично! спадщини Л. Виготського слiд долучити дослщження, у яких вiдобрaжaeться взаемозв'язок мiж теоретичними здобутками вченого з науковими дослщженнями iнших видатних вчених гумаштарного напрямку науки.
Зiбрaння творiв Л. Виготського являе собою великий масив його письмово! й усно! мови, що у тгм чи шшим виглядi потрапляли до публшацп й виходили друком з рiзним ступенем редакторсько! обробцi. Тут багато невщомих фaкторiв, якi не дають можливостi однозначно приписувати саме Л. Виготському i термiнологiчнi розбiжностi, що виявляються в його роботах, i нaвiть деякi логiчнi протирiччя [1].
Саме наявнють таких «помилок» послужила приводом для того, що сучасш дослщники творчого нaслiддя Л. Виготського, базуючись на aрхiвних мaтерiaлaх, започаткували перевидання у вщкритому достyпi нового повного зiбрaння творiв видатного психолога [2].
Критика рiзних зaiдеологiзовaних штерпретацш науково -теоретично! творчост Л. Виготського почалася ще в 1970-i роки як у Радянському союзг, так i за кордоном. Число критичних пyблiкaцiй неухильно зростало за весь цей час аж до наших дшв i лише в недавню добу, в 2000-i роки, остаточно оформилося як «ревiзiонiстськa револющя» у виготськознавста [16]. Уся ця критична л^ература вносить великий вклад у переощнку також i гсторично! ролi й теоретично! спадщини Виготського в контекст сучасно! науки. 1стотним компонентом ревiзiонiстського руху у виготськознaвствi е робота над добровшьним, некомерцiйним науково-видавничим проектом «Psyanima Повне зiбрaння творiв Л. Виготського» («Psyanima Complete Vygotsky» project[2]), у ходi якого цший ряд текспв Виготського вперше стае вiльно доступний широкому колу читaчiв, причому у виглядi, очищеному вiд цензури, редакторських втручань, викривлень i фaльсифiкaцiй у посмертних радянських виданнях бшьш пiзнього часу. Ця видавнично-редакторська робота тдкршлюеться потоком критичних дослщжень i наукових пyблiкaцiй з питань текстологи, юторп, теори й методологи психолопчно! теори Л. Виготського й учасниюв кола Л. Виготського.
Цей проект став можливий тiльки в результат спiвпрaцi мiжнaродного колективу ентyзiaстiв - дослщниюв, aрхiвiстiв i спiвробiтникiв бiблiотек Бiлорyсi, Бразили, Нiмеччини, 1зра!лю, Ггалп, Канади, Нiдерлaндiв, Роси, Швейцари та Швденно! Африки, - якi не тшьки провели грунтовну aнaлiтичнy й текстолопчну роботу, але й об'еднали сво! зусилля для того, щоб зiбрaти досить значну колекцiю публшацш текстiв Л.С. Виготського.
Результати цього мiжнaродного нayково-дослiдницького експерименту зaсвiдчили -становления Л. Виготського як вченого припав на початок ХХ столгття - роки бурхливих полгтичних i сощальних перетворень, у зв'язку з чим бiогрaфiчний i науковий мaтерiaл цих рокгв довгий час був маловщомим за полгтичними мотивами, а також через малу вивчешсть aрхiвних накопичень. Однак оприлюднення спогaдiв близьких до Л. Виготського людей вдало заповнюють цю прогалину в науковш бюграфи вченого. «Свiдчення сyчaсникiв не завжди збiгaються мгж собою - i це цглком природно. ргзш люди, зyстрiчaючись з активною й багатогранною особистТстю, бачать !! ргзш сторони.^ Те ж стосуеться й спадщини яскраво! людини. Щоб бодай вщносно повно уявити со6г його особистють, варто не обмежуватися тшьки тими його творами, яю зробили його класиком у тш чи шшш облaстг культури й науки» [13, с. VII], - зауважуе I. Фейгенберг, редактор спогaдiв С. Добкша про роки ранньо! дружби i спгльно! роботи з Л. Виготським.
Особистий життепис вченого практично невщдшьний вгд його науково-творчо! бюграфи. Цей факт з yсiею очевидшстю доведений у бiогрaфiчномy дослiдженнi
Г. Вигодсько'1 i Т. Лiфановоi [7]. «Ця авторська й творча ствдружшсть визначила хоч i дещо подвшний, але все-таки единий жанр книги. Вона - не науковий трактат про Л. Виготського, радше його життепис, характеристика творчого шляху, основних етатв науковох творчостi. У нш розкрита атмосфера ща творчостi, оточення Л. Виготського, незлiченнi епiзоди його ^у^во!' й педагогiчноi дiяльностi, де знаходили застосування його творча й оргашзацшна активнiсть» [7, с.12].
Показово, що унiкальнiсть науково'1 бюграфи вченого також розглянув i М. Ярошевський, який у сво'й працi «Л. С. Виготський: в пошуках ново!' психологи» здшснив аналiз теоретико-методологiчноi спадщини Л. Виготського. Науковий пiдхiд Ярошевського базуеться на переконаностi в юнуванш об'ективних закономiрностей розвитку психолопчно'! науки. Так, вш вiдзначае, що «.. .особливий iнтерес представляе вивчення дiяльностi й особистосп вчених, стилю яких властивий мiждисциплiнарний iнтегративiзм. 1хш iдеi народжувалися у своерiдному дiалозi мiж «голосом» психологи й тим, що вщкрили в поведшщ й свiдомостi живих iстот iншi науки. Це, з одного боку, збагачувало саму психологию, з шшого - й науки, що мають «людський вимiр»» [10, с. 299]. Так само в даному науковому трактат реалiзований розроблений М. Ярошевським принцип «опозицiйного кола», у яке видатний юторик науки вводить З. Фрейда, Г. Челпанова, Ж. Шаже та шших видатних психологiв початку ХХ столiття. Розглядаючи теоретичну й практичну наукову цшшсть праць Л. Виготського у всш 1'хнш рiзноплановостi, М. Ярошевський пояснюе це розмшття напрямкiв у такий споаб: «Його теоретична конструкцiя увiбрала задане й створене багатьма вщгалуженнями бiологiчного й соцiального знання й, саме тому, широко вщгукнулася в рiзних дисциплiнах - вiд псиаатри до семiотики» [10, с. 299].
Теоретичш дослiдження сучасних дослiдникiв щодо дiячiв певного iсторичного перiоду спираються не тiльки на аналiз опублшованих праць цих авторiв, але й на архiвнi матерiали, що виявляються при дослiдженнi архiвiв (вiд амейних до державних). Особливо це стосуеться не надто ретельно зiбраного наслщдя Л. Виготського, творча дiяльнiсть якого, зокрема викладацька, проходила в Москв^ Леншград^ Харковi, ну й звичайно в Гомель
Велику роботу в галузi вивчення особистих архiвiв Л. Виготського здшснила С. Завершнева [3, 4, 5, 6], яка сво'ми дослщженнями освiтила не тiльки роки «зршо:1» науковог творчостi вченого, але й перюд становлення Л. Виготського як психолога в 1910 -1925 рр.
I вже як зрший вчений Л. Виготський писав в 1930 рощ: «У Спшози е теорiя (я и дещо видозмшю): душа може досягти того, щоб усi прояви, усi стани стввщносилися до однiеi мети; тут може виникнути така система з единим центром, максимальна зiбранiсть людсько'1 природи. (...) Стноза показав цю систему в планi фiлософському; е люди, життя яких е зразком тдпорядкування однiй метi, якi довели практично, що це можливо» [8, с. 131]. Дослщжуючи матерiали архiвiв, С. Завершнева пiдтверджуе цю теор^, пов'язуючи и з життям самого Л. Виготського: «Ц слова як найкраще описують його самого: тддаючи емоцii «переплавленню», вiн вибудував власну особиспсть у вiдповiдностi зi сво'ми фiлософськими й етичними поглядами. В процеа переплавлення вiн пройшов стад^ «нiгредо», «темноi ночi душi», i потiм, спираючись не тiльки на «позитивш мотиви», але також на силу бездiяльностi й розпачу, зробив ривок, який привiв його до нового життевого простору, де вже не було мюця порожнiй мршливосп» [9, с.131]. Важливе, на наш погляд, спостереження дослщнищ, проте подальший аналiз творчого доробку Л. Виготського не дае тдстав говорити про якийсь пом^ний подiл його творчосп на два перiоди -малопродуктивний та другий - динамiчний, продуктивний, плщний. Вже у вiцi 19 роюв, а особливо пiсля закшчення у 1917 р. одразу двох факульте^в (юридичного i лiтературно-фшолопчного) у двох унiверситетах Москви, вш активно випробовуе сво'1 здiбностi критика-коментатора, про що свiдчать архiвнi дослiдження, завдяки яким сталi доступш раннi роботи
Л. Виготського, зокрема його театральш рецензи, критичнi статп лiтературознавчого змiсту, а також роботи, присвячеш еврейському питанню в художнш лiтературi.
Доказовими в цьому контекст слiд вважати дослiдницькi висновки, яких дшшли Б. Котик-Фрiдгут [11], В. Мальцев [12], коли аналiзуючи театральш рецензп Л. Виготського вiдзначили, що в раннiх роботах вченого вже проявляються риси майбутнiх науково-теоретичних розробок, значно повнiше розкритих i узагальнених у подальших його роботах -таких як «Психолопя мистецтва», «1сторичний змiст психолопчно! кризи», «Мислення й мовлення».
До неписаних законiв етики слщ вiднести й традицiю, зпдно з яко'1 учнi й послщовники видатного дiяча перебирають на себе мiсiю продовження розвитку наукових теорш i поглядiв сво'1'х учителiв. Наукова спадщина Л. Виготського «пережила» майже весь спектр вщносин у науковому свт - вiд найжорстоюшох критики в 30-х роках (критика Руднево'1' С. [14] i «...у цей перiод одержують деяке поширення щеалютичш теорп (особливо фрейдизм i ш.). Шкiдливий вплив виявила й культурно-юторична теорiя, пропагована Виготським i його учнями» [13, с. 420]) через зневажливе забуття протягом майже 30 роюв. Його учнi зайнялися дослщженнями бiльш «безпечними» з щеолопчно! точки зору, але, за '1'хшми словами, в руст теоретично! спадщини Л. Виготського, як привели «до ютотно'1 змiни в акцентi дослiджень - Л. Виготський тдкреслював вплив вищих психгчних функцт на розвиток нижчих псиачних функцiй i практично! дiяльностi дитини, а О. Леонтьев тдкреслював провщну роль зовншньог, предметног дгяльностг в розвитку психiчноi дiяльностi, у розвитку свщомосп» [15, с. 24].
Проводячи власну науково-теоретичну роботу, учш Л. Виготського зумши зберегти науковi працi свого вчителя й заново внести 1х у коло наукових iнтересiв ученого спiвтовариства при змЫ щеолопчно! ситуацп. Але цей процес однаково був щеолопчно забарвлений через комушстичну iдеологiю, що домiнувала в гумаштарнш сферi наук. Працi Л. Виготського публшуються iз критичними коментарями, з редакторськими виправленнями й викривленнями. Виникае своерiдне трактування науково! спадщини Л. Виготського як « батька-засновника» радянсько! психологи, через що науково-теоретичш працi вченого спотворюються аж до створення компшятивних праць, приписуваних Л. Виготському [1].
Проте, навт у цей час залишалися вченi, яю прагнули проводити науковi вишукування в руст теоретичних вiдкриттiв i практичних нароб^юв Л. Виготського. Так, Р. Фрумкша вказуе, що: «^не тшьки для студентiв - лiнгвiстiв i психологiв, але навiть для астрантв тексти Виготського залишаються як би зашифрованими. Iхнiм скорiше заучують i вiдтворюють, чим розумiють» [18]. I як лшгвют, Ревекка Маркiвна, указуе на одну iз причин цього явища: «У сво'1'х текстах Виготський мовчазно припускае, що його читачi - теж люди культури, i тому опускае багато ланок мiркувань як надлишковi. Уже тому для нас Виготський - вщверто «важкий» автор. Це, звичайно, лише одна iз причин труднощiв розумiння його текспв, i аж нiяк не головна... Зрозумiло, Виготський писав мовою свого часу., але що це, властиво, значить для нас сьогодш? ... ця мова вiдбивае споаб мiркувати на психологiчнi й фшософсью теми, який був спiльним для його сучасниюв у рiзних крашах, навiть якщо Виготський не роздшяв тi або iншi конкретнi науковi концепцii, будь то iдеi Вюрцбургсько'1 школи або генетична психологiя Шаже» [18].
М. Вересаев також у сво'1'х роботах вказуе на складносп розумiння основних положень теоретично'1 спадщини Л. Виготського сучасними вченими через вщсутшсть розумшня мови культури того часу. «Читання таке (якщо його цшь - не висмикування цитат, а бажання розiбратися в суп справи) вимагае певних зусиль i часу. Але iншого шляху однаково немае. Однак для цього необхщна одна умова, а саме потрiбно розум^и мову, якою усе це написане. ... У мене е тдстави сумшватися в тому, що ми - читачi Виготського, - цшком i завжди розумiемо мову, якою вш писав» [21].
В основi культурно-юторично'! психологи лежать два принципи: 1) визнання соцюкультурно'! обумовленосп психiки людини й синтетичний (цшсний) погляд на людину; 2) розумшня культури як семiотичного феномену (як системи знаюв), що дае перспективу конкретного наукового синтезу дослщжень людини в рамках психологи. Обидва щ принципи мали глибиннi пiдстави в росшськш гуманiтарнiй думцi на початку XX стшття й осмислювалися в росшськш фшософи того часу. Вщмшною рисою росшсько'! фшософи була орiентацiя на спiлкування як цiннiсть, що знаходило вираження не тiльки в таких, наприклад, щеях, як щея соборностi, але також у розробках науково орiентованоi семiотики.
На труднощi в розумiннi мови наукових праць Л. Виготського без вщповщного розгляду штелектуально'! атмосфери початку ХХ столбя вказують дослiдження В. Зiнченко, С. Моргунова, Б. Пружинша. Науковi ще'! Л. Виготського мали сво'! передумови й вони були в тш культурнш традици, яка багатьма заперечувалася або була взагалi невiдома, що й породжувало мiф про «гешя нiзвiдки» - Л. Виготського. «У сучасно'! науково'! молодi й без того вистачае скепсису, а то й шгшзму з приводу в^чизняно'! ютори, у тому числi й ютори науки. Дореволюцшно'! науки вона не знае, а пореволюцшну вона не прагне знати або витюняе. Це наводить на сумш мiркування, особливо коли мова йде про психолопв. Науку не можна почати з початку, навпь якщо дуже хочеться. Вона завжди продовження, традищя» [20, с. 8], - вщзначае В. Зiнченко.
Бiльш докладно взаемозв'язок методолопчних позицiй Л. Виготського з щейною спадщиною культури Срiбного стшття В. Зiнченко дослiджуе в спiвавторствi з вiдомими фiлософами Б. Пружиншим i Т. Щедрiною. «Культурно-iсторична психолопя склалася в певнiй iдейнiй атмосферi - в атмосферi встановлення панування марксизму. Мета дано'! книги - прояснити щейш гуманiтарнi передумови й пщстави культурно-юторично'! психологи як наукового напрямку й по можливосп методолопчно строго вiдокремити !'х вiд щеолопчних нашарувань. Таким шляхом ми сподiваемося певною мiрою подолати елементи щеолопзму, що залишаються в нiй i проникаючi в не'! (як, мiж iншим, i в будь-яку науку) при звертанш до соцiокультурних контекспв !'!' функцiонування - тим бшьше, що у випадку культурно-iсторичноi психологи мова йде не тшьки про звертання до зовшшнього, так би мовити, контексту и динамiки, але й про процеси формування и змiсту» [19, с. 8].
Цшшсть науково-теоретичноi спадщини Л. Виготського для культурологи одним з перших показав В'яч. 1ванов: «... у побудованш Л. Виготським концепци iсторii культури як розвитку систем знаюв, що служать для керування поведiнкою, знайшла виршення . проблема спiввiдношення культури й психологи особистосп. Саме це коло щей Виготського, розвите його школою, в останш роки виявляе все бшьший вплив на св^ову науку. Найважливiшi зрушення намiчаються при засвоенш систем культури наступним поколшням, можливостi якого виявляються саме на етат трансформацП при засвоеннi. Взаемодiя особистостi й суспiльства, що створюе сприятливе або несприятливе середовище для розвитку задатюв (у тому чи^ й генетично визначених) особистостi, у працях Виготського i його школи вперше почало дослщжуватися експериментально» [22]. На складносп такого експериментального дослщження вказуе М. Вересов [23].
Незважаючи на те, що Л. Виготський дистанщював свою теорш як i вiд психоаналiзу, так i вщ бiхевiоризму, у наукових працях присутне бажання вiднести його роботи до цих напрямкiв. Такий погляд на спадщину Л. Виготського прослщковуеться в працях О. Еткшда [24, 25], а також Шейко В., Богуцького Ю. [26, с. 388].
Розглядаючи лпературш джерела, присвяченi Л. Виготському i його науковiй спадщинi, можна вщзначити, що розрiзненiсть розгляду ^у^во'! спадщини Л. Виготського науковими дослщниками в рiзноманiтних областях науково'! думки приводить до недостовiрноi оцiнки його науково-теоретичних вiдкриттiв i спотворюе його роль у культурнш спадщиш в наслщку рiзноманiтних причин. Наявнiсть науково'! роботи, яка
поеднувала б рiзномaнiтнiсть теоретичних положень Гсторичнш-культурно-Гсторично! теорГ! в рГзних областях наукового знання на основГ повнощнного вивчення науково! спадщини Л. Виготського, дозволило б дати науково-теоретичнш спадщиш Л. Виготського адекватну оцГнку в едишм культурнГм полГ ХХ столГття.
Список використано1 л1тератури
1. Ясницкий А. «Когда б вы знали, из какого сора...»: к определению состава и хронологии создания основных работ Выготского // Психологический журнал Международного университета природы, общества и человека «Дубна». - 2011. - № 4. - С. 1-52.
2. http://psyanimaj ournal.livej ournal .com/3526.html
3. Завершнева Е. «Путь к свободе» (К публикации материалов из семейного архива Л. С. Выготского) / Е. Завершнева // НЛО. - Режим доступа: http://magazines.russ.ru/nlo/2007/85/za7.html
4. Завершнева Е. Ю. Записные книжки, научные дневники Л. С. Выготского: результаты исследования семейного архива // Вопросы психологии. - 2008. - №1. - С. 132-145; 2008. - №2. - С. 120-136.
5. Завершнева Е. Еврейский вопрос в неопубликованных рукописях Л.С. Выготского // Вопросы психологии. - 2012. - №2. - С. 79-99
6. Завершнева Е.Ю. «Ключ к психологии человека»: комментарии к блокноту Л.С. Выготского из больницы «Захарьино» (1926 г.) // Вопросы психологии. 2009. - № 3. -С. 123-141.
7. Выгодская Г. Л., Лифанова Т. М. Лев Семенович Выготский. Жизнь. Деятельность. Штрихи к портрету. - М.: Смысл, 1996. - 424 с.
8. Выготский Л. С. О психологических системах // Выготский Л. С. Собр. соч.: В 6 т. - Т. 1. М.: Педагогика, 1982. - С. 109-131.
9. Завершнева Е. Ю. «Молюсь о даре душевного усилия»: мысли и настроения Л.С. Выготского в 1917-1918 гг. // Вопросы психологии, 2013. №2, С. 112-132
10. Ярошевский М. Г. Л. С. Выготский: в поисках новой психологии / Предисл. Е. Е. Соколовой. Изд. 2-е, доп. - М.: Издательство ЛКИ, 2007. - 304 с.
11. Котик-Фридгут Б. Зерна, которые прорастают: обзор ранних журналистских работ Л. С. Выготского (1916-1923) // Психологический журнал Международного университета природы, общества и человека «Дубна». - 2011. - № 4. - С. 188-197.
12. Мальцев В. В. Театр 1920-х годов в оценке Л. С. Выготского // Психологический журнал Международного университета природы, общества и человека «Дубна». -2012. - № 1. - С. 145-153.
13. Малая советская психология в 11 тт. Т. 8, Государственное издательство «Малая советская энциклопедия», М., ОГИЗ РСФСР, 1939. - 528 с.
14. Руднева Е.И. Психологические извращения Выготского.-М.: Учпедгиз, 1937. - 32 с.
15. А. Н. Леонтьев и современная психология: монография: сб. ст. / А. В. Запорожец, В. П. Зинченко, О. В. Овчинникова, О. К. Тихомиров. - Москва: Издательство Московского университета, 1983. - 288 с.
16. Guest Editor's Introduction. Journal of Russian and East European Psychology, vol. 50, no. 4, July-August 2012, pp. 3-15
17. Фрумкина Р. М. Анатомия одной рецепции: культурно-историческая психология Выготского-Лурия // Новое литературное обозрение. - 2007. - №85. - С. 16-24.
18. Зинченко В. П., Пружинин Б. И., Щедрина Т. Г. Истоки культурно-исторической психологии: философско- гуманитарный контекст / В. П. Зинченко, Б. И. Пружинин,
Т. Г. Щедрина. - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010. - 415 с.
19. Зинченко В. П., Моргунов Е. Б. Человек развивающийся. Очерки Российской психологии. - М.: Тривола, 1994. - 304 с.
20. Вересов Н. Н. Культурно-историческая психология Л. С. Выготского: трудная работа понимания [Электронный ресурс]/ Н. Н. Вересов // НЛО. - Режим доступа: http://magazines.russ.ru/nlo/2007/85/be6.html
21. Иванов Вяч. Вс. Культурная антропология и история культуры / Вяч. Вс. Иванов // Одиссей: Человек в истории, 1989: Исследования по социальной истории и истории культуры. - М.: Наука, 1989. - С. 11-16
22. Вересов Н. Н. Экспериментально-генетический метод и психология сознания: методология и принципы // Психология сознания: современное состояние и перспективы: Мат-лы II всерос. науч. конф. 29 сент. - 1 окт. 2011 г., Самара. Самара: ПГСГА, 2011. С. 21-36.
23. Эткинд А. М. Эрос невозможного: Развитие психоанализа в России. - М.: Гнозис; Прогресс-Комплекс, 1994. - 376 с.
24. Эткинд А. М. Еще о Л. С. Выготском: Забытые тексты и ненайденные контексты. / Эткинд А. М. // Вопросы психологии. - М., 1993. - N 4. - С. 37-55.
25. Шейко В. М., Богуцький Ю. П. Формування основ культурологи в добу цившзацшно! глобалГзаци (друга половина ХГХ - початок ХХГ ст.). МонографГя. - К.: Генеза, 2005. -592 с.
Стаття надшшла до редакци 10.12.2014 S. Y. Sabadash
HISTORIOGRAPHICAL ASPECT OF THE SCIENTIFIC OF CULTURAL AND CREATIVE PROCESSES: HISTORIOGRAPHICAL ISSUE
The article views the historiographical aspect of the scientific and theoretical heritage by the famous scientist Lev Vygotskiy. The attention is focused on the works of his followers and archeological researches, which consider cultural component by Lev Vygotskiy heritage. It's marked that in the context of the cultural issue his works haven't b een investigated though their research has a great potential.
Key words: Lev Vygotskiy, culture, source base, cultural and historical theory, archeological research.
УДК:94;02 Ю. С. Сабадаш
ЕТИЧНА КОНЦЕПЦ1Я У. ЕКО
В статт1 розглядаеться етична концепщя вiдомого талтського вченого та письменника Умберто Еко. Аналiзуеться його книга «П'ять есе на теми етики», де автор розкривае проблематики сучасного сустльства: втни, расизм, фашизм i нацiоналiзм, робота ЗМ1, релтйна i позарелтйна етика. Наголошуеться, що функщя ттелектуала -рефлекЫя, критика, «вип'ячування двозначностей i висвтлення гх», а такожрозглядаеться ур-фашизм - термт, який ввiв Еко для позначення iдеологu, яка ^нувала в уЫ ^торичт епохи в найрiзноманiтнiших формах.
Клю^о^^ слова: У.Еко, етична концепщя, гуматзм, функщя ттелектуала, ур-
