CC BY
1714 East European Scientific Journal #1(65), 2021
15. Rojas F (1999). The Political Context of Decentralization in Latin America in Decentralization and Accountability of the Public Sector, Proceedings of Annual World Bank Conference on Development inLatin America and the Caribbean, World Bank Latin American and Caribbean Studies, Washington DC.
16. Ковaльовa В. Реформa мкцевого сaмоврядyвaння: зaмiсть держaдмiнiстрaцiй створять виконкоми облaсних i рaйонних рaд / В. Ковaльовa // Урядовий кур'ер, 27 березня 2014 р.
УДК 35.351
ГРНТИ 15.41
Литвинова Л.В.
кандидат психологiчних наук, доцент, Нацюнальна академiя державного управлiння при Президентовi Украши
(Кшв, Укра'та)
ORCID ID https://orcid.org/0000-0002-3528-4352
ЕМОЦШНА КОМПЕТЕНТШСТЬ ПУБЛШНИХ СЛУЖБОВЩВ ЯК СКЛАДНИК ПPОФЕСIЙНОÏ КОМУНIКAТИВНОÏ КУЛЬТУРИ ПУБЛIЧНОГО УПРАВЛШНЯ.
Lytvynova L. V.
Ph. D (psychological sciences), National Academy of Public Administration under the President of Ukraine
(Kiyv, Ukraine)
EMOTIONAL COMPETENCE OF PUBLIC SERVANTS AS A COMPONENT PROFESSIONAL COMMUNICATIVE CULTURE OF PUBLIC ADMINISTRATION.
Анотащя. Нayковa проблемaтикa статт! розкривae питaння впливу емоцшного фaкторy нa культуру yпрaвлiнськоï комyнiкaцiï. У стaттi розглянуто поняття емоцшно1' тa соцiaльно-психологiчноï компетентностi як iнтегрaтивнy хaрaктеристикy особистостi, подaно теоретичний aнaлiз понять тa стрyктyрнi склaдовi емоцшно1' тa соцiaльно-психологiчноï компетентностi як ск^днии професiйноï комyнiкaтивноï культури пyблiчного y^a^m^. Зaзнaчено, що резyльтaтивнiсть компетентнiсного шдходу вiдобрaжaeться у прaксеологiчно - змютовному рiвнi пyблiчно-yпрaвлiнськоï дiяльностi: в системi мотивaцiï, комyнiкaцiï, поведiнцi пyблiчних службовщв, a тaкож, включae соцiaльно-морaльнi норми, особистюш хaрaктеристики спецiaлiстa, що функцюнують у певному цiннiсномy, соцiокyльтyрномy тa професiйномy комyнiкaтивномy середовищi.
Подaно ana!i3 aфективних компонентiв формyвaння комyнiкaтивноï культури сyчaсних пyблiчних слyжбовцiв, оскiльки емоцшне поле комyнiкaтивноï взaeмодiï e тдгрунтям у встaновленнi конструктивних взaeмозв'язкiв у професшному комyнiкaтивномy середовищi. Зaгaльною хaрaктеристикою емоцiйного фaкторy визнaно aмбiвaлентнiсть, внyтрiшнi протирiччя, невизнaченiсть, незaдоволенiсть, негaтивне групомислення. Актyaльною проблемою e рaцiонaльний вибiр нaлежних yпрaвлiнських технологiй, що вщповдають сyчaсним соцiaльним зaвдaнням тa подолaння протирiч у сприйняттi ситyaцiï сприйняття сyспiльних змiн.
Abstract. The scientific problems of the article reveal the question of the influence of the emotional factor on the culture of managerial communication. The article considers the concept of emotional and socio-psychological competence as an integrative characteristic of personality, presents a theoretical analysis of concepts and structural components of emotional and socio-psychological competence as a component of professional communicative culture of public administration. It is noted that the effectiveness of the competency approach is reflected in the praxeological - substantive level of public administration: in the system of motivation, communication, behavior of public servants, as well as includes socio-moral norms, personal characteristics of the specialist, functioning in a certain value, sociocultural and professional communication.
An analysis of the affective components of the formation of communicative culture of modern public servants is presented, as the emotional background of communicative interaction is the basis for establishing constructive relationships in a professional communicative environment. The general characteristics of the emotional factor are ambivalence, internal contradictions, uncertainty, dissatisfaction, negative group thinking. Actual problem is the rational choice of appropriate management technologies that meet modern social challenges and overcoming contradictions in the perception of the situation of perception of social change.
Ключовi слова: професшна комуткативна культура nублiчного управлтня, праксеологiчно -змктовний рiвень публiчно-управлiнськоï дiяльностi, компетенттсний пiдхiд, емоцшна компетенттсть публiчних службовцiв.
Keywords: professional communicative culture of public administration, praxeological - substantive level of public management activity, competence approach, emotional competence of public servants.
ив
ЕШШ
Постановка проблеми. Сучасне уявлення про управлшня та професiоналiзм у цариш публiчного управлiння зазнали еволюцп, особливо и комунiкативна складова, що все частiше iдентифiкуeться з поняттям «комушкативна культурам». Управлiнська практика та потреби укра!нського суспiльства у прискоренш реалiзацi! суспiльних реформ ставлять новi вимоги до фахiвцiв публiчного сектору, а ввдтак, передбачають розвиток професшносп публiчних службовцiв та !х загально-особистюно! компетентностi. Постае необхiднiсть у формуванш професiйного комунiкативного середовища публiчного управлшня, яке грунтуеться на функцiонуваннi у конструктивному емоцшному полi. Особливий штерес до емоцшно! складово! професшно! управлшсько! дiяльностi, емоцшно! компетентностi та аналiзу факторiв, що перешкоджають формуванню професшно! комушкативно! культури ново! доби, зумовлений високою соцiальною значущiстю цього питання. Наукова проблематика статтi розкривае питання впливу емоцiйного фактору на культуру управлшсько! комушкаци. Проблема формування емоцшно! компетентностi посiдае важливе мiсце та е однiею з актуальних i складних у царинi сучасно! науки. Саме тому аналiз емоцшно! компетентносп публiчних службовцiв, а ввдтак, формування професшно! комушкативно! культури сучасних публiчних службовцiв, е одним з напрямшв формування професiоналiзму, тобто сукупностi професшних властивостей та iндивiдуальних вiдмiнностей та системою професшних вмшь.
Аналiз останшх досл1джень i публiкацiй. Сучаснi квалiфiкацiйнi вимоги до працi публiчних службовщв на основi компетентнiсного пiдходу вимагають володiння низкою компетентностей. Поняття «компетентнють» сьогоднi знаходиться в центрi сучасних реформ. Якюним показником функцiонування публiчного управлiння виступае сформованiсть професiйних компетентностей як окремого професюнала, так i функцiонування системи в цiлому. Результативнють компетентнiсного пiдходу вiдображаеться у праксеолопчно - змiстовному рiвнi публiчно-управлшсько! дiяльностi: в системi мотивацi!, комушкаци, поведшщ публiчних службовцiв, а також, включае соцiально-моральнi норми, особистiснi характеристики спещалюта, що функцiонують у певному цiннiсному, соцiокультурному та професiйному
комушкативному середовищi [16]. Бiльшiсть науковцiв дотримуються думки, що компетентнiсть е комплексом знань, умшь i навичок самовдосконалення, передбачае творчий пiдхiд до виршення завдань, як1 виникають, а також вмшня застосовувати отриманi теоретичнi знання на практицi [3; 6; 7]. Науковцями виокремлюються предметна компетентнiсть, що характеризуемся професiйними знаннями, умiннями та здатнютю до !х реалiзацi!; дослщницька компетентнiсть та компетентнiсть безперервного навчання, яка
East European Scientific Journal #1(65), 2021 15 включае можливють вчитися та сприяти власному професшному розвитку; соцiальна KOMneTeHTHicTb, що передбачае наявнють комунiкативних та штегративних умiнь формувати та пiдтримувати стосунки, здатнiсть до впливу, артикуляцii, штерпретаци та сприйняття iнших тощо. Також науковщ видiляють:
- комунiкативну компетентнють, як здатшсть встановлювати необхiднi контакти за допомогою вербальних i невербальних засобiв в рiзних ситуацiях сшлкування; - iнтелектуальну компетентнiсть, яка виражаеться в здатностi до аналiтичного мислення та здiйснення комплексного пiдходу до виконання своiх обов'язк1в;
- емоцшну компетентнiсть, що включае особистiснi властивосл фахiвця: врiвноваженiсть, рефлексiю, емпатiю, толерантнють тощо. Емоцiйна компетентнiсть е важливою складовою професiйних стосунк1в. Встановлено, що високий рiвень емоцiйноi компетентностi е передумовою успiху в професи, що пов'язана з iнтенсивною взаемодiею з iншими людьми. Володiння емоцiйною регулящею е необхщним компонентом комунiкативноi дiяльностi, специфiчним засобом взаемопiзнання та взаемовпливу [11].
Дослiдження проблеми компетентностi особистосп у вiтчизнянiй науцi пов'язанi з вивченням феномену професiйноi компетентностi. Дослвдження з цiеi проблематики знаходимо у працях М.О. Докторович, М.А. Леонтян, Л.В. Сохань, 1.А. Ясточк1но1' та ш Аналiз сучасного розумiння рiзними вченими професiйноi компетентностi дозволяе розглядати ii як: сукупнiсть знань та умшь, яш визначають результативнiсть професшно1' працi [3]; комплекс професiйних знань i професiйних значущих особистiсних якостей; прояв едностi професiйноi та загально1' культури особистостi [1]. Необх1дно ввдзначити специфiчнiсть вивчення питання компетентностi. Вона грунтуеться на сшльносп цього терм^ для низки наук [5]. Компетентшсть розглядаеться як встановлення iнтегративного зв'язку м1ж знаннями та ситуацiею, як здатшсть знайти та застосувати певний алгоритм дш, що пiдходить для розв'язання актуальних завдань [13]. Отже, аналiз емоцшно1' складово1' дiяльностi публiчних службовцiв е необх1дною передумовою ефективно1' комунiкативноi взаемодii у професiйнiй управлшськш дiяльностi.
Мета CTaTTi. Проаналiзувати емоцшну складову як афективно-когнiтивний компонент професшно!' комунiкативноi культури сучасних публiчних службовщв та складник професшного розвитку сучасних публiчних службовцiв в умовах сусшльних реформ.
Виклад основного матерiалу. Розвиток професшно!' компетентностi - це активний процес, що тривае протягом трудового життя людини, розгортаеться послiдовно зпдно з професiйним становленням особистостi, на кожному еташ професiйного розвитку фахiвця, набуваючи нових
16 East European Scientific Journal #1(65), 2021 форм. Так, М. Докторович зазначае, що професшна компетентшсть у своему формуванш проходить дек1лька еташв: професiйна адаптацiя, професiйна iдентифiкацiя, професшна iндивiдуалiзацiя та професiйна персонiфiкацiя [3]. Важливу роль у становленнi та розвитку професшно! компетентностi науковцi обгрунтовано ввдводять соцiальним та особистiсним компетентностям, що характеризують рiвень зрiлостi фахiвця, його управлiнський стиль. Компетентнiсть — це комбшащя взаемопов'язаних когнiтивних i практичних вмiнь, знань, мотивацп, цшшсних i етичних характеристик, ставлень, емоцш та iнших соцiальних й поведшкових компонентiв, як1 функцiонують у певному професiйному контекстi [3]. Професiйна компетентшсть фахiвця сфери публiчного управлiння - важлива складова професiоналiзму, вона включае знання та досвiд, проявляеться в усшшному вирiшеннi професiйних завдань, дае змогу фахiвцю бути обiзнаним у питаниях певно! галузi суспшьно! дiяльностi, а також, передбачае наявнiсть особисто! вiдповiдальностi у професiйнiй дiяльностi. Важливим аспектом розумiния теоретичного змiсту поияття компетентностi е не тiльки засвоення певного набору знань iз певно! спещальносл, а й «поеднания знань iз розвиненими здiбностями та якостями особистосп, конкретними
компетенцiями, котрi в сукупносп будуть сприяти ефективностi професшно! дiяльностi фахiвця» [14, с. 97].
Сучасш вiтчизиянi науковцi звертаються до розгляду понять «сошально-психолопчна» та «емоцшна» компетентнiсть, яка е необх1дною структурною складовою професшно!
компетентностi. Проблема щодо сутностi, змiсту та структури сошально-психолопчно! компетентностi на сьогоднi залишаеться недостатньо розробленою. Сошально-психолопчна компетентнiсть включае культуру дшових взаемин, поияття кордонiв дшового спiлкувания; умiния запобiгати i вирiшувати конфлiкти; ефективну роботу з шформашею та li передачу; адекватну артикуляцш завдаиь i формувания мотивацп шдлеглих, умiния налагоджувати комушкацп, встановлення довiри тощо. Соцiально-психологiчна компетентнiсть передбачае наявшсть iнтегративних
комунiкативних якостей, умiния тдтримувати взаемостосунки, впливати на iнших, адекватно сприймати та iнтерпретувати чужi думки, висловлювати ставления до них, вести беаду тощо [8]. Таким чином, сощально-психолопчна компетентшсть е важливою частиною професшно! компетентносп фахiвця, !! можна представити у виглядi взаемозв'язку «Я» - «Внутршня психологiчна реальнiсть» - «Сошальне середовище», що включае в себе умшня оргаиiзовувати соцiальний проспр та дiяльнiсть у зонi «конструктивно! взаемодп» iз соцiальною реальнiстю, та забезпеченням можливостi самореалiзацi! у заданш системi [4].
мв
Емоцшна компетентшсть - це системна властивють особистосп, що включае навички ситуацшно!' рефлексii, саморегуляцii оптимального рiвня емпатп та експресивностi. Вищезазначене поняття включае дешлька компонентiв, а саме: емпапя, експресивнiсть, а також механiзми, що забезпечують функцiонування i розвиток цiеi властивостi: рефлексiя i саморегуляцiя. Емоцшна компетентшсть це готовшсть i здатнють людини управляти емоцiйними реакцiями, як власними, так i iнших людей, в умовах динамiчноi змiнюваностi середовища дiяльностi публiчного службовця. Сама емоцшна компетентшсть е афективно-когнiтивним явищем, безпосередньо
взаемопов'язана як з когштивними здiбностями, так i з особистюними характеристиками. В емоцiйнiй компетентностi видмють дек1лька складников: усввдомлення сво!х емоцш, умшня визначити, яку емоцш ввдчуваеш в даний момент; умшня управляти власними емошями, визначати джерело i причину !х виникнення та стушнь iх доцiльностi та необхiднiсть коригування iх iнтенсивностi; усвiдомления емоцiй шших людей, визначення емоцiйних станiв за вербальними i невербальними ознаками; управлшня емоцiями iнших людей, цiлеспрямована дiя на !'х емоцii; а також адекватне вираження емоцiй (рефлексiя, емпапя, саморегуляцiя, експресивнiсть).Отже, емоцiйна компетентнiсть, передбачае цшсний конструкт емоцiйно!' сфери особистосп та уособлюе набiр знань, вмшь та навичок, як1 дозволяють адекватно дiяти на основi емоцiйно!' шформаци. Д. Гоулман, вивчаючи проблему емоцiйно!' компетентностi, в1дзначае, що емоцiйна компетентшсть мае двi основнi складовi: особиста компетентшсть керування собою, що складаеться iз розумiния себе, саморегуляцi!' i мотивацii, та соцiальна компетентнiсть, яка охоплюе емпат1ю та соцiальнi навички у формуванш взаемостосуншв. Згiдно з визначенням Д. Гоулмана, емоцiйна компетентшсть - це здатнють усв1домлювати i визнавати власнi почуття, а також почуття iнших для самомотивацi!', управлшня власними емошями у стосунках з шшими. Емоцшна компетентшсть в працях Д. Гоулмана характеризуемся як готовшсть i здатнiсть людини управляти емоцшними реакцiями, як власними, так i iнших людей, адекватно ситуацiям i умовам, що змiнюються [2]. Цю думку продовжуе I. Андреева та визначае емоцшну компетентнiсть як сукупшсть знань, умiнь i навичок, що дозволяють приймати адекватнi ршення i дiяти на основi результапв iнтелектуально!' обробки зовнiшньоi i внутршньо! емоцiйно!' iнформацi!' [1].
Проблема взаемозв'язку афективного та когшгивного компонентiв у дiяльностi належить до найбiльш дослвджуваних проблем у сучаснiй науцi. Проблема едносп афекту та iнтелекту вщображена в поглядах видатних радянських психолопв, таких як Л.С. Виготський, С.Л. Рубшштейн, О.М. Леонтьев та ш. Л.С. Виготським введено поняття динамiчноi смислово!' системи, яка представляе
ив
собою едтсть афективних та штелектуальних процесiв. Л.С. Виготський започаткував системно-дiяльнiсний пiдхiд до проблематики емоцш i мислення, та надавав надзвичайного значения !х взаемозв'язку. Продовжуючи iдеi Л.С. Виготського, С.Л. Рубшштейн наголошував, що мислення становить цшсний акт вiдображення картини свiту та мютить поеднання афекту та штелекту. Видатними психологами сучасностi встановлено, що мислення, як псих1чний процес, е едшстю iнтелектуального та емоцiйного, що дозволило створити тдгрунтя для майбутшх дослвджень у сферi взаемовпливу емоцш, почутпв та розумових операцiй [10]. У контекст дiяльнiсного пiдходу розроблялися основнi положення розумово1' дiяльностi, основою яких е функцiонування системно!' штеграцп емоцiйних i пiзнавальних процесiв. В цш системi емоцп супроводжують та оцшюють смисловi новоутворення, як1 отримуються протягом емоцшно-образно1' переробки предметного змюту. Вищезазначений пiдхiд розглядае емоцп як внутршш системнi складовi продуктивного мислення, що впливають на хвд, а також, результат розумово1' дiяльностi. Таким чином, загально визнаним науковим подходом е встановлення взаемозв'язку м1ж штелектом та афектом. В межах системно^яльшсного пiдходу, О.К. Тихомировим була розроблена теорiя смислового вирiшення завдань, в цен^ його уваги знаходиться роль емоцш в процеа рiшення складних розумових задач. У смисловiй теори наголос робиться на дослiдженнi творчо1' розумово1' дiяльностi. Науковi дослвдження О.К. Тихомирова доводять, що емоцп виступають каталiзатором iнтелектуального процесу, забезпечуючи ii гнучк1сть, перебудову, корекцiю, вiдхiд вщ стереотипу [15]. Дослiдником зроблено висновок, що на основi вимiру штелекту неможливо спрогнозувати успiшнiсть дiяльностi, у тому чи^ й комушкативно1', що й спричинило появу та виокремлення соцiального та емоцiйного iнтелекту, а надалi й емоцiйноi компетентностi. Емоцшний iнтелект - це iнтегративна здiбнiсть людини до усвiдомлення та розумшня емоцiй, а також до управлшня ними. Головним завданням емоцiйного штелекту е необхвдшсть управлiння емоцiйними реакщями у процесi вирiшення тих чи шших завдань. Продовжуе цю думку поняття емоцшно1' компетентностi, як сукупносп знань, умiнь та навичок, як допомагають нам усввдомлювати та приймати власнi емоцп з метою управлшня ситуащею, самовдосконалюватися та формувати взаемозв'язки з оточуючими [12].
Отже, у випадку iз соцiально-психологiчною компетентнiстю, йде мова про структурований соцiальний проспр взаемодп, використовуючи знання, вмiння та дп. Емоцiйна компетентнiсть передбачае цшсний та прогресивний розвиток емоцшно1' сфери особистосп з метою адаптацii до вищезазначеного сощального простору взаемодii. Емоцшна компетентнiсть являе собою набiр знань, вмшь та навичок, як1 дозволяють коригувати емоцii
East European Scientific Journal #1(65), 2021 17 на 0CH0Bi обробки зовшшньо1 та внутршньо! емоцiйноi ^формаци. Обидва феномени можемо розглядати як так1, що сприяють ефективному соцiальному функцiонуванню. Виокремлення видiв професшно1, соцiально-психологiчноi', емоцiйноi, особистiсноi, комунiкативноi компетентностей обумовлено вимогами та колом завдань професшно! комунiкативноi культури публiчних службовцiв.
Аналiзуючи вплив емоцiйного фактору на переби дiяльностi публ1чних службовщв, необх1дно зазначити, що сама наявнють, типовiсть i гострота протирiч внутршнього комунiкативного середовища в органах публiчноl влади, змiст прадi публiчних службовщв обумовлюе досл1дження емоцiйного негативного фону та високу приховану конфлiктнiсть як типову для середовища професшного спшкування. В межах системно-дiяльнiсного шдходу, розвиваючи ^дег' едностi емоцiйних та шзнавальних процесiв у процесi дiяльностi, науковцi наголошують, що емоцй' виступають каталiзатором iнтелектуального процесу, е координатором розумово! дiяльностi, забезпечуючи ii гнучшсть, перебудову, корекдiю, вiдхiд вiд стереотипу [10; 15]. Емоцй' е необхвдним компонентом комушкативнох' взаемодй. Вони формуються в процесi дiяльностi, будучи воображениям реакдiй людини на внутрiшнi та зовшшш впливи. У дiловiй комушкаци додаткова енергiя емоцiй може допомагати або заважати вирiшенню виробничих завдань, тому комушкативна компетентнiсть розглядаеться як здатшсть встановлювати та регулювати необхщш контакти за допомогою вербальних i невербальних засобiв в рiзних ситуащях спiлкування. Натомiсть, емоцiйна компетентнiсть включае особистiснi властивостi фахiвдя: чуйнiсть, врiвноваженiсть, рефлексiю, емпат1ю, толерантнiсть тощо. Вона е важливою афективною складовою професшних стосунк1в. Встановлено, що високий рiвень саме емоцiйноl компетентностi е передумовою успiху в професй, що пов'язана з iнтенсивною взаемодiею з шшими людьми. Умiння регулювати свiй емоцшний стан, здатшсть до емоцшного вщгуку е необх1дним компонентом комунiкацil,
специфiчним засобом взаемопiзнання та взаемовпливу.
Бiльшiсть проблем i виникаючих труднощiв в управлшш пов'язанi з низькою соцiально-психолопчною компетентнiстю, психологiчною та комунiкативною культурою, хоча саме щ чинники визнаються одними з основних критерй'в професшно1 майстерностi. Серед професiйних важливих якостей, що забезпечують публiч^ службу як професшну дiяльнiсть, видiляють такi, що безпосередньо пов'язаш з комунiкативною культурою, а саме: сощальна прихильнiсть до дiалогу та спiвробiтництва, розумiння важливосп та цiнностi иу6л1чно! комунiкативноi позицп, вмiння швидко орiентуватись у проблематищ завдань, здатнiсть до швидкого контакту з iншими людьми, узгодження ршень, взаемоповага,
18 East European Scientific Journal #1(65), 2021
координащя сво!х дш з дiями iнших тощо. Отже, сформована професшна комунiкативна культура може розглядатися одним з найважливiших чиннишв ефективно! дiяльностi державних iнституцiй та формування позитивного iмiджу органiв публiчноi влади в суспiльствi, стабiлiзацi! та ошгашзаци суспiльних вiдносин.
Зважаючи на важливють комунiкацiй у дiяльностi публiчних службовцiв, у контекстi дослвджения рiвня комунiкативно! культури публiчних службовцiв Укра!ни, було проведено дослвджения афективних компоненпв дiяльностi (комунiкативна установка, комунiкативна толераитшсть) [7] за допомогою методики дiагностики комунiкативно! установки В. Бойка [9, С.298-314]. Також е необхвдним проаналiзувати афективнi компоненти формуваиня комунiкативно! культури сучасних публiчних службовцiв, оскiльки емоцшне поле комунiкативно! взаемодп може сприяти, або навпаки, перешкоджати встаиовленню конструктивних взаемозв'язк1в у професiйному комунiкативному середовищг
Протягом 2017-2019 рок1в у дослщженш брали участь публiчнi службовцi категорш Б i В, загальною к1льк1стю 376 оаб, працiвники центральних оргаиiв виконавчо! влади та мюцевого самоврядуваиня. Узагальненi результата сощально-психолопчного дослiджения, за допомогою методики дiагностики комушкативно! установки В. Бойка, констатують загальну негативну комунiкативну установку (у межах 75%) опитаних публiчних службовщв (див. рис. 1, рис. 2). Як видно з рис. 1 та рис. 2, тшьки 20-25% опитаних демонструють позитивну готовнють до комушкацп у професiйнiй д1яльносп, а 16-17.2% опитаних демонструють гострий негативiзм до налагоджения взаемостосунк1в (у б№шосп це публiчнi службовцi категори Б). Загальною характеристикою емоцiйного фактору е амбiвалентнiсть (у межах 75-80%), тобто внутршш протирiччя, невизначенiсть, незадоволенють, стагнацiя, негативне групомисления.
Комунiкативна установка група Б
79,6%
- .
20,4%
а/^валентысть
гострий Hera™Bi3M
I позитивна комунтативна установка
I негативна комунiкативна установка
Рис. 1 Комуткативна установка публiчних службовщв. Категорiя Б.
Комушкативна установка група В
I амбiвалентнiсть
I гострий негативiзм
позитивна комушкативна установка
негативна комушкативна установка
74,9%
25,1%
Рис. 2 Комушкативна установка публiчних службовцiв. Категорiя В.
ив
У ходi дослвдження опиташ публiчнi службовцi демонстрували застресованiсть, вказували на постiйний нормативний та шформацшно-психолопчний тиск, що iлюструе боротьбу авторитарно! та проектно! культури управлiння. У опитаних публiчних службовцiв присутня ситуащя когнiтивного дисонансу, сутнiсть якого полягае у присутносп «двох знань», а саме: розумiння «порядку та системи, яка була завжди» та присутносп постшних змiн та iнновацiйних упроваджень, смисл яких мало зрозумiлий виконавцям управлiнських iнiцiатив. Трансформацiйнi процеси ввдбуваються на тлi органiзацiйних змiн та скорочень, що викликае у публiчних службовцiв спротив, негативний емоцшний ввщгук та страх майбутнього. Цiлком очевидно, що у такш ситуацп досягти прогресивно! структурно!, органiзацiйно! та щншсно! перебудови системи публiчного управлiння практично неможливо, оск1льки стабiльнiсть взаемостосунк1в не шдтримуеться професiйним комунiкативним середовищем. Станом на сьогодш, ми маемо серйозну дезадаптацiйну картину, яка вказуе на необхвдшсть подолання вищезазначених протирiч. Актуальною проблемою е рацюнальний вибiр належних управлiнських технологiй, що вiдповiдають сучасним сощальним завданням, замiсть постiйних спроб впровадити якомога бiльше iнновацiйних технологш впливу, як1 мало зрозумiлi та не адаптоваш до реалiй управлшсько! культури Укра!ни. Сформованiсть сучасних принцитв соцiального управлiння мае базуватись на компетентносп та iнтегрованостi, бути лопчним та зрозумiлим для публiчних службовщв задля реконструювання спiльно! комунiкативно! реальносл в умовах суспiльних цивiлiзацiйних трансформацш в Укра!нi.
Висновок. У висновку необхiдно зазначити, що професiйну комушкативну культуру неможливо запровадити директивними методами. До цього процесу потрiбно залучати самих публiчних службовцiв, особливо тд час навчання, подготовки та пвдвищення квалiфiкацi!. Продуктивним е лише двостороннш спосiб !! запровадження: з одного боку, потрiбно усввдомлення важливосп ролi професiйно! дiлово! комунiкацi! як основи професшно! комунiкативно! культури, колективне вироблення !! цiнностей, норм та встановлення нових i зрозумiлих «правил гри», виконання яких буде загальною основою поведшки публiчних службовцiв усiх категорш, з iншого - управлiнська воля з належним формальним забезпеченням та психолопчним супроводом професiйно! комунiкацi! як робочого шструменту публiчного управлiння. Ситуащя вимагае конкретного алгоритму дiй у короткостроковому, середньостроковому,
довгостроковому перiодах формування i становления демократичних стандартiв комунiкативних взаемостосунк1в, змши якостi владного впливу як всередиш структур публiчного сектору, так i назовнi, у суспiльному
East European Scientific Journal #1(65), 2021 19 комушкативному середовищг Комунiкативна культура е важливою професiйною як1стю публiчно!' служби. Ступiнь ii розвитку значною мiрою характеризуеться рiвнем професiоналiзму i професiйною культурою, що вiдображае об'ективну пiдготовленiсть i суб'ективну готовнiсть публiчних службовцiв до вирiшения професiйних завдань европейського вектору розвитку сучасноi Укра!ни.
Список використаних джерел:
1. Андреева И.Н. Развитие эмоциональной компетентности педагогов / И.Н. Андреева // Материалы Международной научно-практической конференции [«Психология образования сегодня: Теория и практика»] / [Под ред. С.И. Коптеевой, А.П. Лобанова, Н.В. Дроздовой]. Минск, 2003. С. 166-168.
2. Гоулман Д. Эмоциональное лидерство: Искусство управления людьми на основе эмоционального интеллекта // Дениел Гоулман, Ричард Бояцис, Энни Макки; Пер. с англ. М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. 301 с.
3. Докторович М.О. Професшна компетентшсть сощального педагога / М.О. Докторович // Вюник Глухiвського ДПУ, 2010. Вип.15. С. 64-69.
4. Докторович М.О. Сощальна компетентшсть як наукова проблема // Психолопя i сустльство, 2009. №3. С. 144-147.
5. Життева компетентшсть особистостг Науково-методичний поабник // Л.В. Сохань, 1.Г. Ермаков, Г.М. Несен. К.: Богдана, 2003. 520 с.
6. Лазурша Н.П. Толерантшсть як складова соцiальноi' компетентностi // Вiсник Житомирського державного ушверситету, 2008. № 39. С. 19-22.
7. Литвинова Л.В. Комушкативна толерантнiсть публiчних службовщв у контексп формування комунiкативноi культури в публiчному управлiннi / Л.В. Литвинова // Право та державне управлшня: збiрник наукових праць / [за ред. О.В. Покатаево1] . У 2-х томах. Заиор1жжя : КПУ, 2018. № 3 (32). Т.2. С. 170 - 175.
8. Льошенко О.А. Сощальна та емоцшна компетентшсть: порiвняльний аналiз // Актуальш проблеми соцiологi!', психологii, педагопки. Ки!в, 2012. №16. С. 157-162.
9. Райгородский Д.Я. (редактор-составитель). Практическая психодиагностика. Методики и тесты [учебное пособие] / Д.Я. Райгородский // Самара: Издательский дом Бахрах-М, 2001. С. 298311.
10. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. 4-е изд. М.; СПб.; Н. Новгород [и др.]: Питер, 2012. 712 с. Серия (Мастера психологии).
11. Сидоренко Е.В. Тренинг коммуникативной компетентности в деловом взаимодействии. СПб.: Речь, 2003. 208 с., илл.
12. Социальный интеллект: Теория, измерение, исследования / Под ред. Д.В. Люсина,
20 East European Scientific Journal #1(65), 2021 Д.В. Ушакова. М.: Институт психологии РАН, 2004. 176 с.
13. Тараненко I. Розвиток життево! компетентносп та сощально! штеграцп: досвщ европейських кра!н // Кроки до компетентносп та штеграцп у сустльство. За ред. I. Ермакова. К.: Контекст, 2000. 336 с.
14. Товщик С.А. Теоретичний аналiз категори «професiйна компетентнiсть сощального педагога»// Науковий часопис НПУ iм. М.П. Драгомаиова. Серiя 11. Сощальна робота. Соцiальна педагогiка, 2013. С. 94-101.
15. Тихомиров О.К. Эмоции в структуре мыслительной деятельности / О.К. Тихомиров // Тезисы докладов к XX международному психологическому конгрессу. М., 1972. с.183-186.
16. Lytvynova Larysa (2020). Communicative Culture of Public Administration of Modern Ukraine: Theory, Methodology, Research Outcomes. Technium Social Sciences Journal, 13(1), 14-24. Retrieved from https://techniumscience.org/index.php/socialsciences/a rticle/view/1823.
Rashidov R.R.
Associate Professor, Doctor of Philosophy (PhD) in Political Sciences, Uzbekistan
INTERNAL POLITICAL DISAGREEMENT AND POWER STRUGGLE AT THE END OF THE 20TH CENTURY IN AFGHANISTAN
Abstract. Following the withdrawal of former Soviet troops from Afghan territory (1989) and the crisis of the Afghanistan Peoples Democratic Party regime (1992), civil wars between the mujahedeen in Afghanistan escalated (1992-1996). The absence of a central government, the control of local areas by "field commanders" and the direct implementation of the functions of the supreme power by these individuals on the ground have led to a complete crisis of the state in Afghanistan. During this period, disagreements between the country's mujahedeen escalated into an all-out war, which lasted until the Taliban seized power and led to the complete collapse of the centralized state system in Afghanistan and the emergence of "state-like political structures" in some areas.
Keywords: political disagreement, internal situation, "tanzim", "Taliban" movement, external influence, power struggle, religious factor, mujahedeen, "shura ".
Looking at the internal political situation in Afghanistan at the end of the twentieth century, the government of the mujahedeen failed to establish peace and stability, there are constant clashes between their various military-political structures, and the country is practically divided into many small autonomous units. It is worth noting that such unrest in Afghanistan is one of the factors that ensured the success of the Taliban, who have turned into a new political force in the country in their quest for power.
Another noteworthy aspect of the Taliban's successful movement across the country is that first, their representatives arrive in the capital, Kabul, to meet with Burkhaniddin Rabbani and state that their main goal is to fight Gulbuddin Khikmatyar and several small military groups like him, who are in opposition to Rabbani's government. As a result, Rabbani fully trusts them and even instructs the leaders of wealthy mujahedeen in the south of the country to support the Taliban in every possible way.1
The Taliban's actions are tactical in nature, they undermine the Rabbani government and use him to achieve their goals. In turn, Rabbani believes in the Taliban, and it is clear that the basis of this belief is the
desire of the Taliban to strike at the forces of Hikmatyar and get rid of him.
On November 5, 1994, the Taliban captured the ancient capital of Afghanistan, Kandahar, and at the end of November the provinces of Helmand and Zabul, Ghazni in January 1995, and Herat, an important strategic city in the northwest, on September 5, 1995.2
The small number of Taliban in the first military operation reached 3,000 during the conquest of Kandahar, but by early 1995 it had grown to over 10,000.3
While the Taliban struggled to occupy Afghan territory, their actions were directly controlled by Pakistan. The movement's efforts to create a "true Islamic state" with the Koran in one hand and a Kalashnikov assault rifle in the other are led by Pakistan's leading inter-agency intelligence (InterServices Intelligence - ISI) - responsible for the supply of weapons, the Society of Islamic Scholars ("Jamiat-i ulamo-i islam"), a religious fundamentalist party (led by Fazl ur-Rakhman) that has partnered with the Pakistani government since 1993, ideologically supports the Taliban.4 It should be noted that General Nasrullakh Bobar, Pakistan interior minister and
1 Чингиз П. Афгонестон, асре мужо^един ва баромадан-е толебон (Afghanistan, the era of the Mujahedeen and the emergence of the Taliban). -Те^рон: Махде Мино, 1378 (1999). - Б. 26.
2 Dorronsoro, G. Revolution Unending. Afghanistan:
1979 to the Present. - London: Hurst & Co., 2005 -
Р.246-251.
3Sisson,M., Anderson,T. Taliban. The Sage Encyclopedia of Terrorism, 2nd ed.. Ed. Gus Martin. Thousand Oaks, CA: SAGE, 2011. - Р. 573. 4 Плешов О.В. Движение "Талибан": истоки фундаментализма. Сборник "Афганистан: война и проблемы мира" (Отв. ред. Давыдов А.Д.). ИИИиБВиИВРАН. - М., 1998. - С. 40.
