CC BY
13
social and international dimensions. Particular attention is paid to transformation of administrative culture and academic activities that are the result of neo-conservative educational reform. The essence of these transformations and policy is the reducing of state's role in education and insight into scientific research and educational activities of universities market mechanisms. The role of central government limits by coordination, support of priority scientific projects and investments in educational infrastructure.
Extension of university autonomy means their transformation on independent academic corporations, that are wholly responsible for their actions, quality of educational services, form own development strategy. Such decentralized and independent universities are interested in effective use of financial resources, which they receive from the environment.
It is concluded that politicians and educational managers, which adhere to conservative concepts, proclaim improving the competitiveness and efficiency of universities as the ultimate goal of education reform.
Key words: the higher education, educational policy, educational reform, neoconservatism, managerialism.
РЕЦЕНЗЕНТИ: Трофименко М.В., к.полт.н, доц.; Ф^ун О.А., д.полт.н, проф.
УДК 323.173(045)
е.в. Рябшш
ЕКЗОГЕНН1 ЧИННИКИ ЕТНОСЕПАРАТИСТСЬКИХ ПРОЦЕС1В:
ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
В cmammi np0aHani30eaH0 вплив зовншшх факmорiв на посилення етносепаратистських конфлiктiв. Класифтовано екзогенш чинники впливу, проведено порiвняльний аналiз використання рiзних чиннишв впливу такими крагнами як США, РоЫя, €С. Доведено, що етносепаратистсьт конфлтти мають не лише внутршш причини для ескалацИ, а частше й зовншнт вплив, який проявляють головт актори мiжнародних вiдносин, виршуючи свог геополтичш завдання.
Ключовi слова: сепаратизм, екзогенш чинники, РоЫя, США, €С, етносепаратистський конфлтт.
Вважасться, що сепаратизм е явищем виключно внутршшм. 1снуе низка внутршшх чинниюв, яю сприяють посиленню етносепаратистських процеав в тому чи шшому регюш. Проте, о^м внутршшх чинниюв, необхщно також вщзначити й вплив зовшшних чинниюв. У зв'язку з цим на перший план виступае геополгтичш штереси сусщшх держав або потужних акторiв мiжнародних вщносин, яю защкавлеш в послабленш або розпадi держави для посилення сво'1'х позицш в регюш або в збшьшенш свое! держави територiями через заволодшня частиною сусщньо! держави.
Екзогенш процеси мають визначальний вплив на внутршнш розвиток держав. Тобто причини i характер конфлж^в пов'язаш з особливостями стану свггово! геосощально'1 системи та й динамжи.
Сьогодш особливостями системи е той стан, який позначаеться термшом «глобалiзащя», що е об'ективним процесом штенсифшацп i швидкого посилення взаемозалежносп регюнальних спшьностей i нацюнальних держав в економiчнiй, сощальнш, полгтичнш, iдеологiчнiй i культурнiй галузях.
Розбалансування свiтових силових стосунюв на початку 90-х роюв минулого столгття та подальша iдеологiчна i геополiтична дезорieнтацiя i процес переорiентащi низки держав привели до того, що недержавнi актори вирiшили скористатися ходом трансформаци мiжнародних вiдносин i геополiтичним вакуумом, що утворився на перифери пострадянського простору, щоб реалiзувати сво'1 деструктивнi i експансiонiстськi цш. Терористичнi оргашзаци активiзували сво'1 дп, якi прийняли трансграничний характер [2].
Проблема врегулювання мiжетнiчних стосункiв в державi в умовах глобалiзацii не лише складна сама по соб^ але i значною мiрою залежить вщ конкретно'1 мiжнародноi ситуацп, а не тшьки вiд ресурсiв i характеру полiтичного режиму. З шшого боку мiжнародна ситуацiя як зовшшнш чинник може спровокувати мiжетнiчний конфлжт. Крiм того, не можна стверджувати, що iснуючi нинi механiзми врегулювання штереав, як на рiвнi держави, так i на рiвнi мiждержавних вiдносин, е ефективнi. Також не можна стверджувати, що багатополярний свгтовий порядок буде менш конфлiктогеним, шж порядок, заснований на абсолютному суверенитет держави та бiполярностi. Таким чином, питання про те, як нейтралiзувати конфлшт етнонацiоналiзмiв у рамках одше'1 держави, залишаеться доки без однозначно'1 вiдповiдi. Залишаеться без вiдповiдi i питання про те, чому населення або якась етшчна група повинна тертти насильство з боку держави заради мiжнародноi стабiльностi. Рух за нащональну незалежнiсть i створення власно'1 держави нерiдко переростае в тероризм або стимулюе його. Вимоги народiв, яким з тих або шших причин не надали можливостi створити свою державу або створити 1'х в кордонах, якi вони вважають справедливими, можуть бути визнанi обгрунтованими. По-перше, утворення нових держав на етшчнш основi створюе новi проблеми - несправедливости i зустрiчнi претензп об'ективного i суб'ективного плану з питань територiй, мiжетнiчних стосункiв i представництва ново'1 нащонально'1 меншостi, що утворилася. По-друге, в умовах зростаючо'1 мобшьносп населення -м^раци робочо'1 сили - навiть етнiчно однорщш держави починають розмиватися [2].
Вiдмiчене не сприяе стiйкому розвитку окремого суспшьства в цiлому, якщо не вийти на новий, бшьш високий рiвень оргашзаци простору.
Етносепаратистсью конфлiкти виникають виключно у рамках одше'1 держави, незалежно вiд форми територiального устрою держави. Проте, в деяких випадках конфлшт розвиваеться без втручання або пiдтримки третьо'1 сторони, в шших випадках - при безпосереднш пщтримщ зацiкавленого суб'екта.
У ХХ столгт вiдношення основних акторiв мiжнародних вiдносин, а саме, СРСР i США, мало iдеологiчну складову. Особливе щеолопчне навантаження носило ставлення СРСР щодо конфлiктiв. Якщо дезштегращя держави (наприклад, колонiальних iмперiй Заходу) було вигщне для СРСР, то такий територiальний процес називали «нащонально-визвольним рухом». I, навпаки, iдеологiчно ворожi рухи iменувалися сепаратистськими. Сьогоднi зарубiжнi полiтологи стверджують, що глобалiзацiя робить вкрай умовним суверенитет i сам шститут нацiональноi держави. I тому наполягають на тому, що потрiбно юридично i полiтично пiдтримувати право народiв на самовизначення, включаючи сецесш вiд держав, що е так званими failed states. Таку точка зору висловлюють А.Бьюкенен, Г.Грос Эсприел, К.Рупесинге, А.Осипов [1, с.108].
Сьогоднi позицiю СРСР зайняли США, зовшшня полiтика яко'1 характеризуеться явними i неприкритими подвiйними стандартами. В одному випадку вони пщтримують курс на вщдшення регiону вiд держави, в шшому пiдтримують центральну владу у боротьбi з повсталим проти не'1 населенням.
В.А.Тишков стверджуе: «Сепаратизм не став би глобальною проблемою, якби не служив знаряддям суперництва держав i засобом геополгтично" шженери. Тепер настала пора переможщв в холоднш вiйнi нав'язувати свою волю зовшшньому свiту через черговi етнiчнi самовизначення». Якщо сепаратизм у високорозвинених крашах Свропи i Пiвнiчнiй Америцi розвиваеться в основному завдяки внутршшм чинникам, то у «третьому свiтi» i на постсоцiалiстичному просторi пiдвищуеться роль мiжнародного втручання, тобто спостерiгаемо заохочення сепаратизму в штересах сильнiших держав i транснацiональних структур. Найяскравiше роль геополгтичного чинника в розпалюваннi сепаратизму видно на прикладi колишньо" Югослава. Ще в 1968-70 рр. були оргашзоваш першi сепаратистськi виступи: в автономному краю Косово i Метохи за пiдтримки Албанп, в Хорвата - за пiдтримки усташiв-емiгрантiв в крашах Заходу. Тодi ж склалася тактика поеднання тдпшьно" дiяльностi терориспв iз захопленням органiв регюнально" влади [1, с. 118].
Вщношення до сепаратистських процеав в тiй або шшш державi сьогоднi мае виключно геополiтичну вигоду. Зовнiшнiй чинник може проявлятися рiзними способами - жорсткими i м'якими.
Жорсткий мае одне вираження - вшськове втручання, та може проявлятися наступним чином:
- регюну надаеться вшськова допомога;
- введення миротворщв або контингенту вiйськ для подальшого врегулювання конфлiкту, але з урахуванням штереав регiону, що претендуе на вщдшення або для пiдтримки центрально'!' влади;
- проведення гумаштарно" штервенци, яка припускае участь у вшськових дiях на сторонi i/або для допомоги бунтуючого регiону;
- пряма участь у вшш на сторош регiону.
М'яка пiдтримка подiляеться на м'яку активну та м'яку пасивну. М'яка пасивна тдтримка виявляеться в юнуванш поруч держави з населенням спорщненого етносу сусщньо" держави i бажаючого об'еднання в единiй державу а також в наявностi дiаспори, яка фiнансово i полiтично може тдтримати державу. М'яка активна тдтримка може проявлятися наступним чином: економiчна (фшансування боротьби; фiнансування НДО), техшчна (постачання озброень), гуманiтарна (налагодження зв'язюв з етнiчно спорiдненим народом в галузi культури, науки i освгти, фiнансування освiтнiх програм, наукових проекпв, стажувань; пiдтримка на мiжнароднiй ареш, засудження центрально!' влади у свггових органiзацiях ООН, ОБСС; будiвництво об'екпв единого вiросповiдання (православних/католицьких храмiв, мусульманських мечетей), шформацшна (демонiзацiя центрально'' влади). Подiбна пiдтримка може здiйснюватися як тд час латентно'' та й активно'' фази конфлшту.
Розглянемо детальшше вищезазначенi аспекти. Отже, гуманiтарний чинник: на думку автора статп, цей чинник е фундаментальним в питанш посилення сепаратистських настро'в регiону сусщньо'' держави. Проблема полягае в тому, що якщо сусщня держава мае намiр в недалекому майбутньому стимулювати сепаратистсью процеси в цьому регюш, населення якого належить до одного й того ж самого етносу, вони можуть готувати саме гумаштарно-культурне тдгрунтя для того, щоб посилити щентифшацшну складову стосункiв регiону. Яю напрями будуть використанi? Передусiм, учбовi заклади забезпечуватимуться навчальними посiбниками для вивчення мови, ютори единого народу. Цей напрям посилюватиме почуття причетносп населення регiону-рецiпiента з краiною-вiтчизною. Таким чином, через едину мову, юторш, культуру йтиме процес вщ кра'ни-перебування i перехiд регiону в культурне поле краши-вп^чизни. 1ншим важливим гумаштарним чинником е
265
вiросповiдання. Цей чинник можна вважати дуже впливовим, оскшьки регюн буде вiдчувати вiдторгнення вiд краши-перебування i посилюеться бажання возз'еднання з крашою-вичизною, якщо ранiше цей регюн входив до складу ще'1 краши або переважна бiльшiсть населення належить до единого етносу. Вiросповiдання грае особливу роль в життя будь-яко'1 людини, оскiльки кожна людина мае базисну шдивщуальну iдентичнiсть, вiросповiдання входить в перелж базисних характеристик. Отже, православний завжди вважатиме «сво'1м» шшого православного, нiж католика, тим бшьше мусульманина. Якщо говорити про представникам юламу, слiд зазначити, що мусульмансью краши у рамках гумаштарно'1' политики спонсорують будiвництво мечетей, медресе, чого не скажеш про християнськi краши. Також в межах гумаштарного чинника е визнання громадян регюну сво'1'ми спiввiтчизниками i видача паспортiв населенню регiону. Таким чином, гарантуючи можливють застосування вшськово'1' сили для захисту населення регюну у разi конфлжту регiону з центральною владою. 1нформацшна складова використовуеться або перед початком можливого конфлшту або упродовж уае'1' активно'1' фази конфлiкту. Цей чинник грае одну з головний ролей в процес втручання у внутршш справи держави. Якщо впливовий актор мiжнародних вщносин з певних причин вибирае тдтримку регюну (США-Косово), вш починае кампашю по демошзацп центрально'!' влади або народу, як це сталося з сербами, виправдовуючи боротьбу регюну за побудову демократа i громадянського суспшьства, хоча за цим стопь лише геополгтичний штерес. Якщо це невигiдно, то вщбуваеться демонiзацiя самого регiону (ПМР), який отримуе тдтримку вщ iншого впливового актора (РФ), що е суперником актора на свгговш ареш. Закриваються очi на вiдвертi злочини озброених формувань, що борються за вщдшення, йде пiдтасовування фактiв i вщверт провокацп. Одночасно вiдбуваеться розвиток економiчного чинника i вiйськово-технiчного. У першому випадку вiдбуваеться нелегальне фiнансування озброених формувань, яю закуповують озброення або йде пряме постачання озброення.
Сьогоднi юнують держави, якi зацiкавленi в посиленш сво'1'х глобальних/регiональних позицiй через послаблення позицш шших держав. На сучасному етат серед таких держав ми можемо назвати США, Росш, €С як об'еднання держав. Розглянемо стисло юторичний досвiд цих держав в посиленш етносепаратистських конфлж^в в шших державах.
США як одне з найвпливовших держав на планер здшснюе вплив на ту або шшу державу для того щоб ще бiльше закрiпити свiй вплив i положення в кра:1ш або в регюш, в якому знаходиться ця держава. Так, найяскравшим прикладом е колапс СФРЮ i, особливо, вщдшення Косова вщ Сербп, пщтримка прагнень ^бету вiд'еднатися вiд Китаю, пщтримка чеченських радикалiв в ïx боротьбi проти федеральноï влади РосГï в 90-i рр. Проте, США використовують подвшш стандарти вiдносно трактування сепаратизму i боротьби за незалежнють. Безвщповщальний ентузiазм, на думку В.Тишкова, нових перероблювачiв свГту такий великий, що ними не помiчаються разюча дволикють пГдходГв i навмиснi фальсифiкацГï. Геополгтично невигiдний сепаратизм не пiдтримуеться i навпъ засуджуеться, що вiдповiдае «антшмперському» настрою i установцi на покарання обраноï' жертви (Сербiя, РосГя), а вщповщний сепаратизм (косовський, чеченський) всшяко заохочуеться i вГдкрито пiдтримуеться як окремими державами, так i так званим мГж^родним сшвтовариством. Чечня i Косово не стали б такими масштабними трагедiями, якби мiжнародне сшвтовариство вчасно сформулювало би сигнали не у виглядГ резолюцiй, осуджуючих «агресш Рос11' в Чечнi» i «агресш Сербiï в Косово». Остання фразеолопя стала заохоченням озброено'1' сецес11' i пщриванням державностi, без яко'1' у будь-якому разi
266
настае громадянський хаос i яку не можуть замiнити шяю мiжнароднi структури i iнструменти [4].
На думку професора Джеймса Петраса, США використовують два ключовi принципи в зовшшнш полгтищ: пряме вшськове втручання i розпалювання сепаратистських рухiв. Вашингтон пiдтримуе сепаратистськi рухи тшьки в тих державах, якi вщмовляються пiдкорятися американському домiнуванню i протистоять сепаратистам, яю протистоять США i 'х союзникам.
Бiльшiсть европейських i американських прогресивних учених вважають, що США пiдтримували фундаменталiстiв у Босни, хорватських неофашистiв i косовських терориспв, що привело до етнiчних чисток, а також до того, що суверенш держави перетворилися на американсью бази.
У регюнах, де США тдтримували сепаратизм, спостерiгалося падiння життевого рiвня, приватизацiя, зростання корупци. Якщо подивитися на республiки СРСР, то щеолопя сепаратизму з республiканського рiвня спустилася на субнацiональний рiвень, коли мiсцевi лiдери етнiчних груп намагаються добитися автономи, внаслiдок чого сталися кривавi вiйни, етнiчнi чистки i потоки бiженцiв.
Очевидно, вiдмiчае професор Дж.Петрас, що вiйськове втручання США просувае i стимулюе сепаратизм як зааб встановлення регюнально'' бази тдтримки. Сепаратизм сприяе встановленню марiонеткового режиму i працюе так, щоб протистояти сусщшм кра'нам, якi не згодш з полiтикою США. У випадку з 1раком, курдський сепаратизм тдтримуваний Сполученими Штатами, передував вiйськовiй кампани в 1раку. Вашингтон освiтлював звiрства режиму проти прав людини для проведення всесв^т^о'' пропагандистсько'' кампани.
Сепаратистсью рухи розвиваються покроково, починаючи iз закликiв до бшьшо' автономи або децентралiзацii. Потiм за пiдтримки США автономний режим сепаратиспв оголошуе про незалежнють i вiдразу ж визнаеться США. Пюля надбання незалежностi цей режим надае свою територш тд вiйськовi бази США. Курдськi сепаратистсью оргашзаци малюють карти Великого Курдистану, яка зачшають третину твденно-схщно' Туреччини, Швшчного 1раку, частини 1рану i Сири. Американськi вiйськовi пiдтримують курдських терориспв, якi тероризують iранськi села (в iм'я самовизначення, курди за допомогою США захопили i управляють твшчним 1раком i знищують за тдтримки США цившьне населення тих регюшв, якi протистоять американському втручанню. Пщтримуваш американцями курдськi сепаратисти створили конфлжт з сусiднiм турецьким урядом [6].
Але, з шшого боку, в ситуаци з тими ж самими курдами, але вже в Туреччиш, США не помiчали пригничення цього народу. I якщо курдських сепаратиспв однозначно пiдтримують в 1раку, то в Туреччинi, яка е членом НАТО, курди не отримують шяко' тдтримки вщ США, ^ отже, в даному випадку ситуащя з пригнiченням або прямими репреаями нацменшин просто не помiчаеться. Так, репресii Туреччини вiдносно курдiв викликали обурення у свiтi упродовж багатьох роюв i досягли свого апогею в 90ч рр. - одним з показниюв цього явища е втеча бiльше мiльйона курдiв з сiльськоi мiсцевостi в неофщшну курдську столицю Д'ярбакир з 1990 по 1994 рж, коли турецька армiя зруйнувала населений пункт в сшьському районi Курдистану. В результат два мшьйони чоловiк лишилися без притулку, кшькють «загадкових вбивств» курдiв досягла в 1993-94 рр. 3200 випадюв, i це окрiм тортур, знищення тисяч сш, бомбардувань з використанням напалму. Турецька сторона приписувала уа щ вбивства терору курдiв, i така точка зору була прийнятя в США [5, с. 55].
Що стосуеться СС, то враховуючи той факт, що кра1ни СС бiльшою мiрою йдуть у фарватерi зовнiшньополiтичних прiоритетiв США, СС практично копше свое вiдношення до сепаратизму, враховуючи випднють або невигщнють етносепаратистскьих процесiв в тiй або шшш кра'1ш. У випадку з розвалом СФРЮ, Имеччина та Ватикан активно пщтримували процес розпаду держави. Особливо цю пiдтримку отримували католицька Хорвата i Словенiя вiд Имеччини i Ватикану. Тобто явною була тдтримка боротьби католицьких республiк СФРЮ з православною Сербiею. Подiбна ситуащя склалася вже в ситуацп з Косово, вщокремлення якого вiд Сербп допомагали США i кра1ни СС.
Що стосуеться Росй, то маючи можливостi протистояти США пiсля розпаду СРСР i перебування у важких полiтико-економiчних умовах, Росiя була вимушена пiдтримувати хоча б свiй регюнальний вплив на пострадянському просторi.
Так, в 90-х рр Роая активно пщтримувала Приднiстров'я в 11 боротьбi проти центрально! влади Молдови, Швденну Осетiю i Абхазiю у вшш з Грузiею. Були спроби впливати на ршення косовсько! кризи, хоча в тих умовах, в яких знаходилася Роая, це зробити було неможливо. Пюля 2008 року, коли Роая тдтримала П.Осетию i Абхаз^ в 1х боротьбi проти карально! операци Тбiлiсi, яка мала назву «Чисте поле», Росiя остаточно закршила свiй регiональний вплив, що проявилося надалi вiдносно кризи на Укра1ш, а також почала повертати свш мiжнародний вплив (Сирiя, 1ран).
Чим пояснюеться позицiя РосГ1 вiдносно етносепаратистських процеав на пострадянському просторi? Передуам, практично усi етносепаратистськi конфлiкти (о^м конфлiкту в Нагорому Карабасi) мають на метi послаблення держав, яю знаходяться в опозици до Роси i тим, що бунтуючi територи прагнуть приеднатися до РосГ1. Таким чином, ми бачимо вигоду для РФ, яка може розширюватися за рахунок приеднання нових територш. По-друге, тдтримка етносепаратистських конфлж^в на пострадянському просторi обумовлена бшьшою мiрою психолопчним чинником. Як правильно вiдмiчае В.В.Зюнш пiсля закiнчення холодно! вiйни i розпаду СРСР геополiтичне положення Роси кардинально змшилося. Фактично Росiя повернулася до меж XVII-XVШ столiть. Вщ не1 вiдкололася четверта частина територи колишнього СРСР з майже половиною населення. Вона втратила значну частину пор^в i мае обмежений вихщ до Чорного та Балтiйського морiв. Кра1на втратила ряд житниць, курортних райошв, стала бiльш пiвнiчною державою i вiддалилася вiд ряду свггових транспортних шляхiв, за кордонами Роси залишилося 25 мiльйонiв росiян [3]. На думку автора статп, саме цей чинник сьогодш i визначае геополгтичш прiоритети i поведiнку Росй на пострадянському просторь
Третiй чинник, на мш погляд е цившзацшним. У одному зi сво1х вистутв з проблеми Криму, В.В.Путiн вщмгтив, що починаеться процес збирання росшських земель. Пiд цим вiн, можливо, мав на увазi не лише приеднання територш кра1н СНД, на яких мешкають переважна бiльшiсть росшського населення, але i залучення максимально! територи колишнього СРСР в Свразшський економiчний союз, який не можна розглядати як вщтворення колишнього Радянського Союзу, але як закршлення ще! територй як зони вiдповiдальностi i сфери впливу Росiя.
Отже, слщ зазначити, що впливовi актори мiжнародних вiдносин для вирiшення сво!х геополгтичних завдань використовують етнiчнi чи етноконфесюнальш протирiччя для розпалювання етносепаратистських/етнонацiональних конфлж^в, метою яких е встановлення прямого або опосередкованого контролю над ^ею або шшою кра!ною чи регюном. В умовах переходу сучасного свпу до багатополярно! системи мiжнародних вщносин, таких конфлiктiв буде виникати бшьше, а гострота конфлiктiв - гострше.
Список використано1 л1тератури
1. Баранов А. Сепаратизм у сучасному свт: полiтико-територiальний аспект / А. Баранов // Человек. Сообщество. Управление. - 2006. - №3. - с. 107-123.
2. Бердников А. Этнополитические процессы постбиполярного мира [Електронний ресурс] / А. Бердников. - Режим доступу : www. observer. materik.ru/ ob server/N 1_2010/065_075.pdf
3. Зюзин В. Внутренние и внешние факторы распада СССР - «величайшей геополитичсекой катарстрофы столетия» [Электронный ресурс] / В. Зюнин. - Режим доступа : http://www2.pglu.ru/upload/iblock/11b/uch_2009_xii_00039.pdf
4. Тишков В. Сепаратизм как новая геополитика [Електронний ресурс] / В.Тишков. - Режим доступу : http://www.valerytishkov.ru/cntnt/publikacii3/lekcii2/lekcii/n66_separat.html
5. Хомский Н. Государства-изгои. Право сильного в мировой политике / Н. Хомский. - М. : Логос. - 2003. - 320 с.
6. Separatism and Empire Building in the 21st Century [Electronic resource]. - Mode of access : http://www.globalresearch.ca/separatism-and-empire-building-in-the-21st-century/9246
Стаття надшшла до редакци 15.05.2015 р.
Y.Ryabinin
EXTERNAL INFLUENCE FACTORS OF ETHNOSEPARATISM PROCESSES:
THEORETICAL ASPECTS
The article is devoted to such a pressing problem as separatism. Some experts say that separatism is a problem of the past, but the author emphasizes that the XXI st century will be the century of identification factor increasing that will influence the nationalistic issues. It is underlined that the separatism could be catalyzed not only by inner factors but also by outside ones, especially nowadays, when the structure of the world is being changed by the influential actors of the foreign affairs. The author presents the concept that the collapse of the Soviet Union and collapse of the bipolar system of foreign affairs after the end of the Cold war inspired the change of the safety architecture in the whole world. In some cases the world community doesn't pay attention to the genocide cases that take place in the countries and regions that are not important for the political world due to geopolitical or resource reasons. The author analyzes external factors that can lead to the ethnoseparatism conflict in the country and constituents of the external factors influence. The author makes out the classification of external factors. Besides, the author analyzes the politics that US, Russia and European Union use in order to stimulate the ethnoseparatism conflicts in the countries and regions they want to spread their influence in. So the author makes a conclusion that nowadays it is really necessary to pay attention to such issues as separatism because it may lead to the break out of hostilities in the country and lead to the genocide no matter whether it is cultural or physical genocide. Besides it is necessary to reform the world law system that is too old for the contemporary world and processes that take place in the world.
Key words: separatism, external factors, Russia, US, EU, ethnoseparatism conflict.
РЕЦЕНЗЕНТИ: Лисак В.Ф., d.i.H, проф.; Онщенко 1.Г., д.полт.н, проф.
