27PHILOLOGY
ДУХОВНО-ЕСТЕТИЧН1 КООРДИНАТИ ПОЕТИЧНОГО ДОРОБКУ БОРИСА ГР1НЧЕНКА
Д. фтол. н., проф. Ярослава ВЫьна, к. фтол. н. 1гор Хворостяний
Украгна, Кигв, Кигвсъкий национальный университет 1мен1 Тараса Шевченка
DOI: https://doi.org/10.31435/rsglobal_ijitss/30042019/6459
ARTICLE INFO
ABSTRACT
Received 13 February 2019 Accepted 19 April 2019 Published 30 April 2019
KEYWORDS
Ukrainian literature, poetry, the second half of the nineteenth century, idiostyle, B. Hrinchenko.
The article vents on a comprehensive analysis of general thematic and aesthetic levels of the poetic work of Ukrainian Writer B. Hrinchenko. The conceptual foundations of creation of author's image in poetic work are revealed. Texts, which are interwoven into a system by «adjacent» motifs, images, intonations are analyzed. The theoretical and methodological research tools, which helps reproduce adequate picture of Ukrainian literature of the late nineteenth century, is represented. The subject of peculiar attention is poet's philosophical views, his psychological type in artistic works, the aesthetic concepts as the key to decoding the basic meaning of the poetic work of B. Hrinchenko and the tolerant appreciation of his pieces of work.
Citation: Ярослава Вшьна, 1гор Хворостяний. (2019) Dukhovno-Estetychni Koordynaty Poetychnoho Dorobku Borysa Hrinchenka. International Journal of Innovative Technologies in Social Science. 3(15). doi: 10.31435/rsglobal_ijitss/30042019/6459
Copyright: © 2019 Ярослава Вшьна, 1гор Хворостяний. This is an open-access article distributed under the terms of the Creative Commons Attribution License (CC BY). The use, distribution or reproduction in other forums is permitted, provided the original author(s) or licensor are credited and that the original publication in this journal is cited, in accordance with accepted academic practice. No use, distribution or reproduction is permitted which does not comply with these terms.
Вступ. Поетична творчють Б. Гршченка в рецептивному полi лггературознавства переважно актуалiзована через таю концепти, як «реалiзм», «сощум», «громадянське спрямування» тощо. 1з одного боку, справд^ постать письменника, якого ще сучасники називали «лицарем обов'язку», е прикладом драматичного протистояння особистосп з суспшьством i собою, одночасного утвердження високих просвггницьких iдеалiв i заперечення iдеï буфонадного украïнофiльства, прикладом людини, яка на рiдному тереш напружено витворювала змiст поняття «украшський iнтелiгент», прагнучи перетворити народ на «суцшьний культурний органiзм, здiбний до самостшного культурного й полiтичного життя, вiдпорний на асимiляцiйну роботу шших нацiй» (I. Франко).
1з шшого ж, - варто акцентувати й на не артикульованому дос в аспект творчостi саме цього письменника: поезiя е «...вириванням за рамки конвенцп семантичного поля мови/культури i свггу як «сущого». Це завжди спроба вловити щось принципово несхоплюване нi у словi, нi у чомусь шшому» [1, 143-144]. 1накше кажучи, це субстанцiя духовно-буттевого плану, яка в адекватному розумшш не може бути сплющено-площинною та тдлягати «розфасуванню» за рубриками «просвiтницький», «критичний», «виразно громадянський» тощо; отже, ця субстанщя не перебувае в шдпорядкуванш конкретно-iсторичного часу - вона вимагае до себе ставлення у вимiрi не горизонтальному (змша суспiльних моделей, революцш, воен, навiть механiстичностi подшу за напрямками, течiями абощо), а потребуе багатовимiрностi поняття художностг. Саме з такою оптикою тдходимо до розгляду поетичного доробку митця.
Результати дослщження. Як письменник Б. Грiнченко дебютував вiршами, опублiкованими 1881 р. в журналi «Свт>. Усього за життя поета було видано шють збiрок поези: «Пюш Василя Чайченка» (1884), «Пщ сiльською с^хою» (1886), «Новi пiснi i думи Василя Чайченка» (1887); «Щц хмарним небом» (1893), «Пюш та думи» (Кн. 1-2, 1895), «Писання Б. Гршченка» (Т. 1, 1903), «Хвилини» (1903) i «Книга казок вiршем» (1894, 1895, тсля смертi - 1914, 1917).
Незважаючи на твердження автора про те, що вiн «...школи не належав до тих поета, що ввесь свiй час можуть оддавати шсш На поезiю завшгди я мав тiльки короткi хвилини, вшьш вiд працi - часом любо!, дорого!, здебшьшого - нудно!, наймитсько!. Моя пiсня - то мш робiтницький одпочинок i моя робггаицька молитва-надiя» [3, 585], поетична сторшка його творчостi - явище неоднозначне й тим цiкаве для дослщника iсторi! лiтератури. 1з одного боку, прикметною для Б. Гршченка е «...повсякчас акцентована ним сощальна заангажованiсть його слова» [8, 12], прагнення вщтворювати «радостi й бол^ що хвилюють душу сучасно! людини», несприйняття занепадницьких мотивiв у поези: «.Я ... ненавиджу всi твори, як пригнiчують нам духа, псують нам яснiсть душевного погляду, убивають надiю й бажання боротися...» [цит. за 8, 12], а з шшого - тонке нюансування сташв лiричного героя - вщ байронiвських мотивiв гордо! самотностi («Не знаю», «1знов», «Душа горить», «Я сам собi у городi гучному»), рефлексивно-фiлософських роздумiв на тему минущосп свiту й людини («Дуб», «Тшьки одна не пишалась») - аж до барокових (ранньомодернютських?) мотивiв:
Прийшов i квiтень, сипле вiн квитами, -Вони смiються з-пiд кущiв до мене [.] I вмруть вони, i вмруть, i зогниють, Робак гидкий гнилизну поглине, Не буде пахощiв, краси не буде, А буде смерть, гнилятина й гидота -I не з самих квггок, ш, не з самих, -З усього! Смерть обшме тут усе: Ощ мо! ютоти дороги -Моя дружина та моя дочка -I я, i ви, кого люблю, чи бачу, -Вс зробимось гнилизною, й робак Нас поглине в свое гидкее тшо, I нажереться вш i здохне сам!.. Навщо ж сонце? Нащо ця весна? Це все брехня, облуда та омана, Це глузування з людсько! душ^ («Квггки»).
Цитоване не означае, що свггл^ радiснi поривання життя, весни й кохання обминули поета. Вiрш «Квггки» е складовою циклу «З весняних дум» (збгрка «Шсш та думи»). Вщкривае його фшософська медитацiя «Природо - мати! кожен з нас змарнших...», iншi вiршi циклу - «Щастя», «Весна», «Поезiя», «Зима й весна» - невелик пейзажнi замальовки, що, попри певну iронiю:
Пташка щебече, квп"ки зацвiли, Пахнуть i ваблять своею красою, А по долиш гуляють осли, Топчучи квiти укупi з травою.
Байдуже !м про шсш та квп"ки: Вкупi з травою з'!дять вони квiти, З ляку вщ !х повтiкають пташки, -Добре поези на свiтi жити!.. («Поезiя»), -за принципом контрасту, утверджують вiчнiсть буття: «Так, може, i менi: умру, i смерть моя - / То буде сон, спочин, / Щоб у нове життя ми одягтися я / Серед нових кра!н.» («Зима й весна»).
Почуттям молодечого щастя сповнеш сонети «Рясний садок i затишний я знаю», «Вона! вона! я бачу - м1ж кущами...», «Скорш! скорiш! од сiрого туману...», «Вже в далинi високi сяють зорi» та iн. (цикл «Весняш сонети» збгрки «Шд хмарним небом»). Гама почутпв лiричного героя
тут переважно мажорна, вш вщчувае п'янку едшсть i3 природою: «Гей, нахили сво! ти, вишне, цвгти! / Нехай тепер шхто, нiхто на свiтi / Не бачить, як я щастя повну п'ю!» «Вона! вона! я бачу -м1ж кущами...», «Чого ж ще ждать? Скорiш, мерщш у поле, / Мерщiй у степ! Я вп'юсь тобою, воле, / Серед мо!х незмiряних стешв!» («Скорiш! скорiш! од сiрого туману...»), митець тонко й надзвичайно пластично в плат творення образу фшсуе динамiку емоцiйного стану закоханого парубка: «Я жду !!, - i в тишi одинокiй / Хвилини йдуть, неначе довгi роки, / Ще треба ждать, а серце ж то не жде! / Хвилина... двь.. i - ось уже я чую / ^i3b тишу ту безгучную, нiмую / Мов шелест там, немовби хтось ще» («Рясний садок i затишний я знаю.»), i якщо звичний меланхолiйний тон i звучить школи на початку певного вiрша, то в юнщ вiн змiнюeться радюною надieю, що «.. .сонце йде, бог свпу i тепла!» («Я тч не спав, - заснуть не мав я сили... »).
Перегляду, очевидно, потребуе сьогоднi теза про утилнарне витлумачення Б. Грiнченком мети поетично! дiяльностi. Перший крок на цьому шляху зробив А. По^бний, стверджуючи, що «.навряд чи правомiрно гадати, шбито, як прийнято вважати, вш (Б. Грiнченко. - I. Х.) «з легкiстю душевною» вщганяв од себе «чисте натхнення». Уважно придивiмося - i помiтимо, що цший ряд його поезiй побудовано за принципом конфлштного протистояння: почуття, вiльна творчiсть - i вимоги розуму, громадянського обов'язку. I дарма, що в конкретних життевих обставинах Б. Гршченко, напрочуд цшсна особистють, не допускав i найменших вагань щодо вщзначено! альтернативи, - у яюсь щемливi поривання до «вшьно! творчостi» знову й знову озивалися у його вiршах...» [8, 11]. Додамо, що таю «щемливi поривання» годi пояснити лише ранньою творчютю письменника - вони стають прикметною характеристикою всього його художнього дискурсу, поетична мшатюра «Нахиляе дуб високий...» (36ipKa «Хвилини», 1903) у план художньому - довершений зразок розгорнутого паралелiзму на рiвнi творення художшх образiв - читаеться на одному подихов^ настiльки органiчно-злютованими, без художнього надмiру, естетично й психологiчно вивершеними, гармоншно досконалими в планi емоцшно! настроевостi е !! мистецькi константи:
Нахиляе дуб високий Серед пишно1 долини Вгти дужi i широкi До червоно! калини.
А калина соромлива I тремтить, i омлiвае... А згори смiеться сонце, Свiтлом-злотом обсипае...
Звiсно, вiршi громадянського спрямування в поези Б. Грiнченка кiлькiсно переважають, проте художш константи поняття «громадянська лiрика» в рецепци творчостi письменника потребують сьогодш суттевих уточнень.
С. Ефремов у постатi Грiнченка вбачае «.символ цшо! епохи безмежного гшту з одного боку i дужого вщпору та громадсько! одсiчi, з другого. Таю люди, як Гршченко, несли з собою перемогу живого духа над зверхшми обставинами, навпроти зверхньо! сили репресш поставивши внутршню силу активно! любовi до рщного краю». У життi Грiнченка, -«...лицаря обов'язку громадського, людини повинносп в найкращому цього слова розумшш», - дослiдник убачае не скованють i панування «вериг», а щедрють вичерпно! самовiддачi духовно багато! особистосп: «Fiat nox, - хай згине свгт, хай буде тьма» - владно промовила дшсшсть. «Hi», - вiдповiв Грiнченко цiлим життям сво!м, прекрасним, гармонiйним, викiнченим життям» [6, 502-503].
А. По^бний наголошував, що письменник «.зробив власний внесок у творення своерщно! суворо! естетики в укра!нському письменствi кiнця XIX ст. - власне, естетики мужньо!, наступально! полiтично! поез^'» [8, 13].
Таю зауваги критиюв, увиразненi тезою I. Франка про «енергшну дикцiю» творiв Б. Грiнченка, засновану на «живш кровi i нервах» автора, цшком закономiрнi. Проте навряд чи можна погодитися з думкою Н. Левчик про те, що «Лiрика Гршченка цього перюду (раннього перiоду творчосп. - I. Х.» виявляе набутки й прорахунки тогочасно! поез^' громадянського спрямування загалом. Свщомо намагаючися вилучити iнтимнi переживання зi сфери поетичного свпу, поети мимохiть позбавляли свое слово повноти осмислення життя» [7, 452].
HaBiTb paHHa TBopHicrb nucbMeHHHKa nepeKoHnuBo cBigHHTb: E. rpiHHeHKo b nipu^ nocrae 3ge6inbmoro aK cy6' gkthbhhh noeT, BiH He KpucTani3ye y BHBa^emH noeTHHHiH gy^i pe3ynbTaT, HacnigoK eMo^HHoro nepe^HBaHHa, a po3ropTae nepeg HHTaHeM guHaMiKy nepe^HBaHHa, He yHHKae BigTBopeHHa gHcrapMomÖHHx CTaHiB gymi, ^opcroKux cyMHiBiB, 6opoTb6u npncTpacTeM:
Eynu Hacu, aK To6i a go Hir, Y6oruH Hapoge, cxunaBca. I b gyMax ynro6neHux hhcthx moix Y gHi Ti ^acnuBii Mpiö Monogux MeHi 6o^ecTBOM th 3gaBaBca [...]
Ane a no6aHHB He Te, Horo ^gaB, I ^o cnogiBaBca, ^o no6aHy, Eo toh igean th ^ogHa 3HeBa^aB, %khh a y Mpiax co6i ManroBaB, MaB mmuH th 3BHHaö i BgaHy [.]
.I BaraHHa, i CTpax -
Bce 3HHKno, i 3hob go po6oTH
Igy a, i neBHHH ne^HTb MeHi mnax,
% cuny HoByro nonyB y pyKax,
^o6 3no i TeMHoTy 6opoTH... («flo Hapogy»).
CnpaBgi, ronoBHHM hhhhhkom, aKuö cnpuHHHaeTbca go nomyKy caMe nipuHHux cnoco6iB caMoBHpa^eHHa, 6yno iHTeHCHBHe naTpioTHHHe Hyrra, nepenneTeHe 3 rocrpuM 6oneM 3a noHeBoneHHa YKpaiHu. Ma6yTb, i3 цboгo eMo^HHoro KoMnneKcy h HapoguBca megeBp naTpioTHHHoi nipHKH «CMymHi KapmuHU» (1883), ge 3a gonoMororo 3opoBHx Bpa^eHb noeT ctbophb rpaHgio3HHH npocTopoBHH o6pa3 YKpaiHu 3 Ii cyMHHMH cenaMH h HHBaMH, 3 «y6orHM», «o6mapnaHHM» nrogoM: «He CTaB 6h guBHTucb, cxoTiB 6h 3a6yra, - / TaK cunu 3a6yra HeMa: / To pigHii cena, to pigmi' nrogu, / To Hama BKpaiHa caMa...».
po3bhtok MoTHBy «CMyTHHx KapTHH» yBupa3HroeTbca b nipuHmö MimaTropi «YKpama» (1883), ge 3aMicTb o6pa3Hux y3aranbHeHb («y6orii hhbh, y6orii cena»), BigHaxoguMo B^e yBupa3HeHo-npegMeTHHH o6pa3 3HegoneHoi BiTHH3HH, yKBiTHaHoi TepHoBHM bmkom, 3aKoBaHoi b KaögaHH h yB'a3HeHoi. flymeBHHÖ cTaH cy6'eKTa BH3Hanae cnyxoBuö o6pa3: nipuHHHH repoö «Hye» nicHro ropa h MyKH, ^o gonuHae 3 тeмннцi. BnacTHBa E. TpmneHKoBi aKTHBHicrb cycninbHoi no3H^i HeHane 3Mymye Horo BHecru b nipuHHy TKaHHHy Bipma ny6n^HCTHHHHH eneMeHT -puTopuHHe 3BepHeHHa go cynacHHKiB 3i cnoHyKoro npucnyxaTuca h TaKo^ «noHyru» ronoc HapogHHx crpa^gaHb: «Hh bh HyeTe, 6paTTa KoxaHi, BoHa / Bac go 6oro i3HoB 3aKnuKa!..». cnymHo 3ayBa^una H. ronoM6, «HaneBHe, 6e3 цнx nporpaMoBux «go 6oro», «go npaцi!» He 6yno 6 TpiHHeHKa-nipHKa. Y hhx - 6e3nocepegmM, npaMuö BuaB Horo nrogcbKoi HaTypu, 3ananbHoi, gianbHoi, nepenoBHeHoi nparHeHHaM nepeKoHyBaTH, BnnuBaTH Ha cBigoMicTb cniBBiTHH3HHKiB» [5].
BHyrpimHa eHepreTHKa Bipma E. TpmneHKa 3pemToro y3aranbHroeTbca b noeTHHHo-o6pa3HoMy кoнцenтi «npaцa». npoMoBucruM cBigneHHaM ^oro cTaB 3HaMeHHTHH «Xniöopoö» (1884) - oguH i3 megeBpiB rpoMagaHcbKoi nipuKH gpyroi nonoBHHH XIX ct. Pa3oM 3i 3ragaHHMH B^e noe3iaMH ^ö Bipm BunuBca b «cBoepigHHH TpunTux gymi Monogoro rpiHHeHKa» (H. TonoM6), craBmu cBoepigHHM ncuxonoriHHHM KnroneM go 3'acyBaHHa BHyTpimHix iMnynbciB i BHToKiB noeTHHHoi gyMKH мнтцa-гpoмagaнннa. fleKnapaTHBHHÖ BucniB «Пpaцa eguHa 3 HeBoni Hac BupBe: / HyMo go npa^, 6paTu!» Ha6upae Bupa3Horo ^inoco^cbKoro 3BynaHHa, BignoBigHo go aKoro npaцa crae nepegyMoBoro Boni. rnu6uHHo noB'a3aHa 3 cuMBoniKoro yKpaiHcbKoro noeTHHHoro MucneHHa (o6pa3H hhbh, xni6opo6cbKoi npaцi, ^egporo y^HHKy), noe3ia E. rpiHHeHKa gonynaeTbca go KoH^miB TBopHocTi T. ffleBHeHKa, O. KoHucbKoro, C. PygaHcbKoro, M. OegbKoBHHa, M. Cтapнцbкoгo, n. rpa6oBcbKoro ö iH., i BogHoHac e hobhm, cBi^HM cnoBoM yKpaiHcbKoi noe3ii. Abtop yBupa3HHB nigTeKcT, nocunuB cuMBoniHHe 3ByHaHHa TBopy, 3HaömoB BnacHi 3aco6u iHTHMi3a^i TeMH cnagKoeMHocTi noKoniHb. Y nnacTHHHoMy, npegMeTHo BunucaHoMy ManroHKy мiцнol yKpaiHcbKoi poguHH, ^o 36epirae maHy go 6aTbKiB yTineHo gyMKy npo 3aKoHoMipHy KynbTypHy cnagKoBicTb, a 3HaHHTb, i TpuBaHHa b нaцioнanbнoмy noHagHacci: «I 3a Te, ^o
працюючи 3Mir / Згодувати i викохать !x, / То про мене в !х згадка не згине, / Пюля мене ще довп години / Мое дiло не вмре серед !х».
Тож цiлком програмно звучать й iншi поезп письменника: «Праця едина з неволi нас вирве: Нумо до пращ, брати!» («До працi»). Звертаючись до зневiрено! в життi дiвчини iз закликом жити веселою й щасливою, з вiрою у сво! молодi сили, поет заюнчуе пораду рядками: «Але ж мусиш те щастя придбати / На роботi для рщно! хати» («Не гордуй ти життям молодим») тощо. Автор вiрить: «.не мине без пуття наша мука страшна, наша праця шд гнiтом неволi» й онуки скажуть: «вони не даремно жили, - здобули-бо нам волю...» («Наша доля»).
Суб'ективним поетом, отже, постае Б. Гршченко й у виразно тенденцшних вiршаx, де вш невтомно доводить, ганьбить, переконуе, i в особистш лiрицi, де вiдверто й щиро звiряеться в заповiтному, iнтимному. Будь-яю оцiнки громадянсько! лiрики автора повинш вiдповiдати тому лiтературному часу й контексту, за якого вш жив i творив, лише тодi таю ощнки можна назвати адекватними лггературознавчими коментарями. Лiричне ж «Я» Б. Гршченка, як i бiльшостi поета друго! половини Х1Х ст., наявне «тут-ьтепер», воно промовляе з позицш активного учасника подiй, - звюно, порiвняно з громадянською лiрикою, наприклад Т. Шевченка, це «Я» ютотно iнше. За вше! актуальностi писаного, предметно! конкретики, на яку спрямоване вютря його викривального пафосу, лiричне ego Тараса Григоровича метафiзичне, часто позбавлене ознак конкретного часу й простору, воно - поза- i понадчасове: iз вiдстанi моралi (у результат фiлософського розмислу, проживання) дане як Боже одкровення за заслуги пережитого. Це погляд пророка de profundis - iз глибин. Тим його Слово вiчно актуальне, оприявлюеться кожною новою гранню в кожному конкретному часг Проте сказане не применшуе цiнностi творчостi Б. Гршченка, осюльки, його поезi! засвiдчують - у межах свого часу - не збщнешсть, а багатство й велику штенсивнють духовного життя укра!нського iнтелiгента друго! половини Х1Х ст., для якого був би неможливим вщступ вщ раз i назавжди здiйсненого вибору: «Суб'ект лiрики Гршченка постае перед нами не речником застарших полггичних гасел, а живою людиною, свiдомiсть яко! рухалася назус^ч новим вiянням доби. Характерне для поета вщчуття громадянського обов'язку в художньо перетвореному виглядi витворило його концепщю «повинностi», що увiйшла в укра!нську лiрику кiнця XIX -початку XX ст. як своерщно осмислена психолопчна проблема, гостро актуальна в умовах, коли над штел^енщею поневолено! нацi! тяжiла страшна небезпека зради» [5].
Вагому сторiнку поези Б. Грiнченка становить i його сатира, до кращих зразкiв яко! належать вiршi «Патрiот», «Укра!нець», «Росшська гармонiя», «Росiйським лiбералам», «Я -раб», «Машфест», «Людський вiк» й ш
Висмiюючи «шароварницький» тип патрютизму в поезi! «Укратець» (1892), Б. Гршченко створюе образ поета, що «за народ в калшах - вiршаx / Пролив дрiбниx вш з ложку слiз». Але «народ - темнота темна / I вiршiв тих не зрозушв...». Подальшi дi! «народолюбця» яскраво демонструють сутшсш риси його характеру: «Мужицтво кинувши, герой наш / На «мюце тепле» десь зашв, / I хоч накази часто пише, / Щоб в шори брали мужиюв, / Але ж вiн каже: «Укра!ну / Люблю я так, як i любив».
Такий же тип псевдописьменника змальований i в поезп «Патрют» (1892). Розлютившись на земляюв, що не ощнили «злшлено!» ним книги (^<Про Хому та хвиги-миги та про козакiв»), вш змiнюе любов на гнiв, проклинаючи й тих, хто пише укра!нською, i тих, хто !х читае. 1рошя Б. Грiнченка у фiналi вiрша грае цiлком св1жими, гострими й, разом iз тим, сумовитими барвами: «Двадцять лiт за патр^а / Я себе вважав, / Поки книжку укра!нську / Сам не написав!».
У поезiяx «РосШська гармошя»(1893) i «Росшським ni6epanaM» (1897) митець створить промовисту картину, на яюй поеднання зусиль офщшно! державно! церкви та полщейсько! машини звучить як великодержавний батiг, що гучно ляскае по зiгнутиx покiрно спинах тдданих, а «вбогодуxi! сини рабсько! кра!ни» пiд ту веселу музику б'ють поклони перед владою. З пею ж юкрометною iронiею говорить поет, що !м залишаеться одне: славити Бога за свою товсту шкуру й «.. .хрест цшувати, i канчук».
Жанрове багатство, вiдкритiсть до художшх новацiй, xарактернi для поезп Б. Гршченка, засвщчуе цикл «На crni» (збiрка ^<Хвилини»). Твори, що становлять !! основу - переважно сюжетна поезiя (невелика лiрична поема «Петрусь»; вiршi «Жайворонок», «Ластiвка», «Ранок», «Пастушки», «Серед поля», «У степу»). Леся Укра!нка в грудш 1903 р. писала Б. Гршченку: «Найбшьше припав менi до серця той роздш з Вашо! книги, що зветься ^<На селi», може, се тому, що я люблю таку
HHcry, npo3opy eniKy (BugineHo HaMH. - I. X.), aKoi caMa 3pogy He BMina BgaTH i aKy TaK HygoBo Bganu Bh, a Mo^e, ToMy, ^o b chx Manux i npocrux o6pa3Kax craB, aK ^hbhh, MeHi, BiHHiö мaнgpiвннцi, toh pigHHH Kpaö, ^o a TaK 3pigKa i He HagoBro 6aHy ocraHHiMH poKaMH...» [9, 92].
Xygo^Hbo goBepmeHoro, a^opucruHHo nepeKoHnHBoro e H «HayKa ^Hrra» - MopanbHi noBHaHHa, 3a ^opMoro - noeTHHHi MimaTropu «3epHnmKa» (1898-1903). IpoHia Ta carapa, nigHeceHi go piBHa ^inoco^cbKHx y3aranbHeHb, He Mo^yTb 3anumuTH 6aögy^HMH H cyHacHoro HHTaHa, ocKinbKH He BTpaHaroTb cBoei aKTyanbHocTi H cborogHi: «%koi Bipu th?» - xTocb цнгaнa cnuraB. / «%koi ^ Tpe6a BaM?» - toh ognoBiB. / Koro To6i ceH цнгaн HaragaB? / Ta Hamux 3eMnaHKiB.»; «Ka3anu HaM cTapi, ^o «He Kynu th xaTH, / Cyciga th Kynu, to h 6ygem ^acra MaTH». / Kynunu mh Horo, i TaK ganu 6araTo: / I rpimMH Bigganu, i KpoB'ro Hac y3aTo, / rony6unu b gymi Ha ^acra mh Hagiro. / Cycig ^e B3aB Ta H ciB go Hac, gypHHx, Ha muro»; «I b Bopora yHHTbca -go6pa mTyKa: / Ee3neHHo ce, i 3gacTbca HaM HayKa. / A bhhth... Hi! I gpyra cTpamHo bhhth, / ^o6 Bopora i3 Horo He 3po6urH»; «3po6nro», - cboro caxaHca cnoBa. / «3po6uB», - oцe noTy^Hux MoBa»; «Hi, He cyMyH, noeTe 6e3TanaHHHH, / ^o thm ManuH, noMrn nrogbMH He3HaHHH (.) «Th ^e ^ h b h h, - thm He npuHmoB TBiH Hac, / Eo TinbKH cMepTb BenHKHx po6uTb 3 Hac».
Bhchobkh. I3 ogHoro 6oKy, ko^hoi Muri cBoro icHyBaHHa noe3ia nocunaeTbca Ha cboi MHHyni cTaHH i e HacnigKoM ixHboro po3BHTKy (TaK BHTBoproeTbca KynbTypHa TarnicTb), i3 iHmoro -yBecTH b Kono mobh HaöicToTHime, ^o HaM Bgaerbca «BHyru» b HeoMoBneHoMy, e BenHKHM 3aBgaHHaM noeTa (TaK TBopuTbca Horo igiocrunb). I b KoHTeKcTi TBopHocTi E. rpiHHeHKa npo TaKHH noeTHHHHH igiocTHnb Mo^eMo roBopura 3 noBHHM npaBoM. CaMe ToMy 3aHagTo KaTeropuHHo 3ByHHTb Te3a npo E. rpiHHeHKa aK peanicтa-coцionoгa, ocKinbKH caMe xygo^Ha aKicrb i giana3oH hhm BigHaögeHHx HroaHciB y goBoni B^e 3bhhhhx, aK Ha toh Hac. cnoco6ax ncuxonoriHHoro ManroHKa HaHnepme цiкaвnaтb HHTaHiB.
OaKTHHHo Horo 6araTopiBHeBa 3a HaMipaMH Ta 3go6yTKaMH, mothbho pi3HoMaHiTHa noeTHHHa TBopHicrb 6yna aK cBoepigHHM 3HaKoM Hacy, TaK i g3epKanoM Horo yKpaiHcbKoi gymi. fleKnapoBaHo peanicTHHHa, BoHa 6araTo b HoMy 3anumanaca nipuHHoro 3a gyxoM i 3a piBHeM cTHnboBoro MucneHHa. To^ HHHi, Konu TpuBaroTb HayKoBi gucKycii ^ogo nuraHb He nume igeÖHo-ecTeTHHHoi BapTocTi (^o HacnpaBgi B^e gaBHo H nepeKoHnHBo craepg^eHo niтepaтypoзнaвцaмн. -
H. B.), a H opuriHanbHocTi, xygo^Hboi цinicнocтi, caMo6yTHocTi yKpaiHcbKoi KnacuKH caMe go6u peani3My, mupoKo^opMarauH gopo6oK E. rpiHHeHKa e BaroMHM apryMeHToM y craepg^eHHi a6conroTHoi цiннocтi H caMogocraraocTi нaцioнanbнoгo nucbMeHcTBa.
^ITEPÄTyPÄ
I. Bo3HaK T. ®inoco$ia mobh / Tapac Bo3HaK. - HbBiB. : Ei6nioTeKa ^ypHany «I». - 2009.
2. rpiHHeHKo E. TBopu : b 2 t. / Eopuc rpiHHeHKo. - K. : «HayKoBa gyMKa», 1990 - 1991. - T. 1, 2.
3. rpiHHeHKo E. TBopu : B 2 t. / Eopuc rpiHHeHKo. - KHB, 1963. - T. 1.
4. rpiHHeHKo E. ÄBTo6iorpa$ia / Eopuc rpiHHeHKo // rpiHHeHKo E. TBopu : Y 2 t. - T. 1. - K. : Bug-Bo AH YKpaiHcbKoi PCP, 1963. - C. 568-571.
5. Toaom6 H. ncuxonoriHHi 3acagu nipuKH E. rpiHHeHKa [EneKTpoHHHÖ pecypc] / Higia ronoM6. - Pe^HM gocTyny go pecypcy : http://www.library.kherson.ua/young/tavrica/grinchenko/grinchenko_2.htm
6. G^peMoB C. Icropia yKpaiHcbKoro nucbMeHcrBa / CepriH G^peMoB. - K. : ®eMrna, 1995. - 688 c.
7. HeBHHK H. Eopuc rpiHHeHKo / Hagia HeBHHK // Icropia yKpaiHcbKoi nirepaTypH XIX cTOnirra : Y 2 kh. Kh. 2 : nigpyHHHK / 3a peg. aKag. M. r. ^ynuHcbKoro. - K. : Hu6igb, 2006. - 712 c.
8. norpi6HHH A. Eopuc rpiHHeHKo / ÄHaToniö norpi6HHH // rpiHHeHKo E. TBopu : b 2 t. / Eopuc rpiHHeHKo. - K. : «HayKoBa gyMKa», 1990. - T. 1. - C. 5-30.
9. YKpaiHKa Heca. 3i6paHHa TBopiB : Y 12 t. / Heca YKpaiHKa. - T. 12.
