CC BY
13
УДК 130.3
В. А. Кротюк, кандидат фшософських наук
ДО ПРОБЛЕМИ РОЗУМ1ННЯ КАТЕГОР1Й «ПАТРЮТИЗМ» I «НАЦЮНАЛВМ»
Здтснено спробу теоретичного осмислення понять «патрютизм» i «нащона-лiзм», з 'ясування взаемозв 'язюв i суперечностей мiж ними. Проаналiзовано iснуючi науковi тдходи до класифжаци цих складних соцюкультурних явищ.
Ключовi слова: патрютизм, нацiоналiзм, громадянсьюсть, космополтизм, ттер-нацiоналiзм.
Постановка проблеми. У сучаснш украшськш полггачнш публщистищ поняття «патрютизм» нерщко розумieться як суто негативне, антигуманне явище, яке приречене на вщмирання. Ця традицiя стала неухильно перейма-тися i суспiльними науками. Набувае негативного характеру тлумачення па-трiотизму й у новiй £врош. У свiтлi ще! тенденци питання про те, що ж таке патрютизм i чим вiн вiдрiзняеться ввд нацiоналiзму, е своечасним i закономiр-ним. Соцiально-фiлософське осмислення патрютизму i нацiоналiзму, роз-криття !х спiльних та вiдмiнних рис i е метою ще! статтi.
Аналгз наукових джерел / публгкацш сввдчить про те, що дана проблема у рiзнi часи висвiтлювалася у дослвдженнях вiтчизняних та заруб1жних учених: фiлософiв — М. Бердяева, В. Вернадського, Г. Гегеля, I. 1ль!на, I. Прiмораца, педагогiв — Г. Ващенка, А. Макаренка, М. Пирогова, В. Сухомлинського, полiтологiв — Б. Андерсона, Д. Катеба, соцюлопв — У Бека, П. Бiрнбаума, Е. Гелнера, iсторикiв — I. Кедор^ В. Липинського, Р. Шпорлюка, сощальних психологiв — Г. Лебона, Е. Фромма, К. Юнга та ш.
Слад констатувати, що у багатьох публтащях на тему патрiотизму, особливо у засобах масово! шформацп, часто вiдбуваеться пiдмiна понять. Те, з чим ми маемо справу, — звичайний нацiоналiзм, причому нерщко у його крайнiх виявах. 1сторично вiн мае глибоке корiння i здобув у рiзних народiв сво!х iдеологiв та адептiв. Патрiотизм же не мае нiякого ввдношення до предмета дискуси. Крiм того, спрацьовуе i механiзм психологiчного захисту. 1де-ологiчне виховання минулих рошв закрiпило у масовiй свiдомостi, що нацю-налiзм е чимось непристойним i навiть ганебним. Справдi, ввдкрито називати себе нацiоналiстами до недавнього часу ризикували або переконанi його при-хильники, або суб'екти, яш розраховували на дивiденди, небезкорисливо викликаючи на себе хвилю обурення сво!х цивiлiзованих спiввiтчизникiв. Для бiльшостi ж зiзнання у цiй «вадi» е явно неприйнятним. Ось тодьто в шд-свiдомостi особистостi витiсняеться незручне поняття, яке викликае тривогу i замiщення його на патрiотизм як бшьш комфортним.
© Кротюк В. А., 2010 69
Росшський мыслитель Микола Бердяев свого часу писав: «Приваблення i рабство нацiоналiзму е бшьш глибока форма рабства, шж рабство етатичне. Кожного разу, коли нацiоналiзм проголошуе: "Шмеччина — для нiмцiв, Фран-щя — для французiв, Росiя — для роаян", — вiн викривае свою язичницьку i нелюдську природу. Его1зм, корисливiсть, зарозумiлiсть, гордiсть, воля до могутносп, ненависть до шших, насильство — все робиться чеснотою, коли переноситься з особи на нацюнальний загал. Для наци все дозволено, в iм'я И можна вчиняти злочини. Мораль наци не хоче знати людяносп» [1].
Разом з тим слад ураховувати i психогенетичну природу нацюналютично-го. Якщо виходити з висновк1в К. Юнга, В. Розанова, М. Лоського, Г. Лебона, Й. Мьена, Н. Бехтерево!, О. Крилова, то, незважаючи на ввдмшшсть об'екпв 1хшх дослвджень та щеолопчш позицп, сутнiсть нацiоналiзму у свош першо-основi можна оцшити як глибоко дрiмлючий пiдсвiдомий шстинкт, обумов-лений не тiльки прагненням зберегти чистоту свого роду, а й певним витон-ченим почуттям, що йде з глибини людсько! душi. У науковiй штерпретацп нацiоналiзм — своерiдний «бiохiмiчний голос», що йде ввд пам'ятi i втшений у так1й, з одного боку, моральнш, а з другого — «автономий психiчнiй» категорий, як совють. Звiдси спроби «боротьби» з цим явищем не бшьше, шж спроби боротьби з природою людини. Але вiдомо, що з природою не можна боротися. Н потрiбно розумiти i, розумiючи, управляти процесами. Не можна не вiдзначити, що ясносп в це питання нашi засоби масово1 шформацп i политики не тiльки не внесли, а й, цитуючи сво1х лiдерiв i кумирiв, на звичаево-му рiвнi грунтовно його заплутали.
У протиставленш патрiотизму i нацiоналiзму досить часто посилаються на визначення Д. Лихачова, який, роздiляючи цi два поняття, шдкреслював, що патрiотизм — «це навиъ не почуття, це найважливша сторона особисто1 та суспшьно1 культури духу, коли людина i весь народ пiднiмаються над самими собою i ставлять перед собою надособистюш цiлi». Нацiоналiзм же, на його думку, «найбшьш важке з нещасть роду людського. Як i всяке зло, воно ховаеться, живе у темрявi i лише робить вигляд, що породжене любов'ю до свое1 кра1ни. А породжене воно насправдi злобою, ненавистю до шших на-родiв i пе1 частини свого народу, яка не подме нацiоналiстичних поглядiв» [2, с. 268].
Звщси i висновки: по-перше, нацiоналiзм базуеться на почуттях невпев-неностi та неповноцiнностi, а по-друге, «св1дома любов до свого народу не може поеднуватися з ненавистю до шших народiв» [3].
На перший погляд — це переконливо. I за великим рахунком, якщо сприй-мати наведене як певний моральний iмператив, здаеться, що це дшсно так. Однак при уважному розглядi виникають деяк1 запитання. Наприклад, якщо окрема людина за певних умов здатна «пвднятися над собою», то народ може лише усввдомити себе самим собою, а отже, видшити себе за вщомим прин-
ципом «свш-чужий»; тднятися ж над самим собою — з великою ймовiрнiс-тю може призвести до втрати цього «самого себе». Або, як можна заперечу-вати поеднання любовi й ненависп в одному суб'ектi? Людина — не електрон-на машина, що не допускае у сво!й програмi тако! суперечностi. Вона наба-гато складнiша i, на в1дм1ну ввд комп'ютера, який моментально видае сигнал збою, е вiд природи суперечливою, суперечностi лежать в основi и спонукань i дiй.
Певною мiрою ця суперечнiсть коригуеться рiвнем культури людини, пом'якшуючи або загострюючи його вияв, але не л1кв1довуючи повнiстю. До того ж, на характер суперечносп впливае безлiч чиннишв рiзноl природи i сили до: соцiальних, iдеологiчних, полiтичних, економiчних, психологiчних тощо. Не випадково шде у свт ми не зможемо знайти идеального розв'язання проблем, що породжуються ним. В одному випадку напруження внаслвдок умисного, явного чи латентного створення привте1в титульнiй наци, як, наприклад, у При-балтiйських державах, Казахстан або Молдовi. В шшому випадку через по-рушення пропорцш i групового етнонацiонального его!зму, як у Сполучених Штатах, де, незважаючи на жорстк1 нормативи, ще далеко до вдили.
На нашу думку, протиставлення патрiотизму i нацiоналiзму виявляеться певною мiрою штучним, оск1льки щ два феномени — рiзнi за своею природою. А от !х поеднання е цшком природним, що свого часу вiдмiтив М. О. Лосський, який визначив патрiотизм як «природну любов до батьк1вщини i нацiональне почуття, тобто любов до свого народу як но^ важливих духовних та юто-ричних цшностей».
Патрiотизм — феномен етичний i звернений до пе1 сфери щншсного свiту людини, який лежить в основi морально1 самовдентифшацп того чи ш-шого народу, його «культури духу» (за Д. Лихачовим). Крiм того, патрютизм формуеться природним шляхом i перетворюеться на особливу цшнють у мiру доросл1шання особистостi (так само, як i народу) та кристалiзацil и цiннiсних, а у широкому розумiннi — життевих орiентацiй. Виконуючи низку позитивних функцiй, патрютизм не може бути т небезпечним, т негативним чинником, а лише визначае параметри, в яких усякий народ може бути самим собою.
1нша рiч нацiоналiзм. Вiн за своею природою йде корiнням в етнонацю-нальну сферу i якщо й набувае морального змюту, то лише у зв'язку з нею. На межi XV Ш-ХIX ст., в епоху становлення нащональних держав i нацiонально-буржуазних революцiй, нацюнал1зм яскраво виявився в Gвропi, вщграв певну позитивну роль, ставши i об'еднуючою силою, i чинником за-родження зах1дно1 демократil. Саме нацюнал1зм, як зауважуе Е. Д. Сми; надав стiйкiсть i силу сощальним процесам через iдеологiчнi конструкти типу «стльно1 дол1», але особливо — через мiф про «етнiчну обрашсть» [4, с. 27-41]. Крiм того, у той час тшьки щеолопя нацiоналiзму, виступаючи «вiд iменi псевдонародное' культури . _ i беручи свою символ1ку зi здорового, простого
трудового життя селян, народу» [5, с. 130], могла солщаризувати багатих i бщних, каттатспв i незаможних. У цьому ceHci, за слушним зауваженням М. Скворцова, iдеологiя нацiоналiзму не тiльки виконуе саме державницьку функцш, вона полiтично ефективна i користуеться пiдтримкою з боку широких народних мас. Нацiоналiзм пропонуе у цш привабливiй оправi «...вщ-чуття безпеки i стабiльностi в той перюд, коли життевий свгг утратив свою цiлiснiсть, а люди вщрват вiд свого корiння. Таким чином, функщею нацю-налiзму було створення ввдчуття цiлiсностi та юторично1 безперервностi, зв'язку зi сво1м минулим, подолання ввдчуження м1ж людиною i суспшьством, що несе з собою новий суспшьний порядок» [6, с. 156-157].
Проте в наш час нацiоналiзм у сво1'х крайнiх виявах набув переважно негативного значения, частше стаючи союзником (чи знаряддям) агресивних, тиранiчних режимiв. Це майже невластиво патрiотизму, який внаслiдок свое1 оборонно1 природи просто неспроможний бути чинником агресп, хоча по-декуди, за умов iдеологiчного тиску, вш може забезпечувати внутрiшню ре-акцш (наприклад, бути базою боротьби iз «внутрiшнiм ворогом»).
Певною мiрою нацiоналiзм зберiгае свое позитивне значення, оскшьки, як показуе досввд, епоху формування нацiональних держав ще не завершено. Але, по-перше, сх1дноевропейський нацiоналiзм, виконуючи свою позитивну функцш, виявив i крайш форми, показав свое антигуманне обличчя, що ви-разилося в тиску на нетитульш народи за етнонацюнальною ознакою. Подруге, вш виявився в умовах, коли, на слушну думку багатьох дослiдникiв i полгтишв, засоби знищення стали бшьш смертоносними, а вшни — незрiв-нянно бiльш руйнiвними. Через це нацюналютичш спонукальнi мотиви (як правило, не будучи стабшьно i «безпечно» вираженими) стали набагато не-безпечшшими як для народу, у середовищi якого вони формуються, так i для всього людства. У цьому ми переконалися на прикладах воен i збройних кон -флшпв у колишнш Югославiï, Молдовi, у конфлшп мiж Азербайджаном i Вiрменiею, у Чечнi. Людство, заклопотане своею безпекою, змушене, на-ск1льки воно на сьогодш здатне, обирати шляхи i способи адекватного реагу-вання. Можна погодитися з У Лакером та шшими дослвдниками в тому, що «мiж идеями Гердера чи демократичним нацiоналiзмом Мадзiнi та Гарiбальдi i мiжиацiональними конфлiктами у Схвдтй Gвропi наших днiв немае шчого спiльного» [7, с. 397].
Повертаючись до природи нацiоналiзму стосовно Украши, слад зазначити, що потужний поштовх його розвитку дав розпад СРСР. З утворенням неза-лежиоï Украши набрав оберпв процес самоiдентифiкацiï жителями Украши себе як «украшщв», вщмшних ввд представник1в iнших нацiй а, отже, i зрос-тання нацiоналiзму, причому в усьому дiапазонi його виявiв. В умовах ста-новлення украïнськоï державностi та украшсько1' наци слщ зайняти ввдносно украïнського нацiоналiзму позицш як до природного феномену, процесу, який
супроводжуе формування наци, звертаючи, проте, увагу на його небезпечнi крайности, i тим самим вийти за меж1 сформовано1 традицп тлумачити цей феномен виключно в публiцистично негативному свгш.
Така сама ситуацiя спостертаеться i в iнших незалежних державах на пострадянському просторi. Поеднання процеав штеграци i розмежування, становления державносп i нацiй iз притаманними 1м атрибутами — виявом нацiональних штереав, формуванням нацiональних iдей — звичайно ж, ви-кликае 1'х зикнення i як насл1док напруженiсть. У такш ситуацп багато хто, вдаючись до порад «освiчених» захiдних експерпв, намагаеться знайти аналоги для Укра1ни у процесах, притаманних нишшнш Gвропi або Америцi, де постшно, до речi, виявляються сепаратистськ1 настро1. Чого вартi, наприклад, тривалий ольстерський конфлжт, проблема басков, квебекська епопея, постшно дае про себе знати i мае глибоке юторичне коршня територiальний сепаратизм у США.
Говорячи про рiзнорiднiсть понять «патрiотизм» i «нацiоналiзм», слщ позначити 1'х логiчнi пари: «патрютизм — космопол1тизм», «нацiоналiзм — iнтернацiоналiзм», «громадянськють — анархизм». У результат стае остаточ-но зрозумiло, що одне зовам не випливае з шшого. Отже, логiчною парою патрютизму е космополiтизм, який досить широко i своервдно виявляеться в сучасному свiтi й Украíнi у представнишв рiзних соцiальних страт i вжових груп, а особливо в середовищi штелиенци. У сво1'х крайнiх виявах патрiотизм i космопол1тизм суперечать i виключають один одного, але у деяких життевих ситуацiях, у свщомосп i цiннiсному свiтi окремо! людини цiлком можуть уживатися. З космополитизмом поеднуеться, як правило, i «уачений» патрь отизм, показником якого е зв'язок людини з рщною домiвкою, населеним пунктом, регiоном, але не з кра1'ною. Логiчна пара «нацiоналiзм — штерна-цiоналiзм» зайвий раз шдтверджуе, наск1льки штучним е поеднання нацюна-лiзму з патрiотизмом, адже патрiотом може бути i нацюналют, i iнтернацiо-налiст, так само, як громадянин i анархiст. Але в той же час громадянин i iн-тернацiоналiст зовсiм не обов'язково повинш бути патрiотами, так само, як космополит цiлком може бути одночасно i громадянином, i анархистом, i навiть нацiоналiстом. Рiч тут у специфiцi формування цих характеристик, особли-востях структури, яка складаеться з них у кожному окремому випадку, а це детермшуеться умовами формування особистосп в дитинствi та юносп, особ-ливостями сiмейного та державного виховання.
Використання трьох позначених лопчних пар у науковому дослiдженнi, у сполученнях полюсних характеристик за домшантою 1х вияву обiцяе дуже цiкавi результати, особливо при проектуваннi сощальних портретiв як осо-бистостей, так i цiлих народiв, i здатне пролити свило на багато доа не з'ясованих моментiв. Наприклад, роаяни — патрiоти, анархiсти, iнтернацiо-налюти. А, скаж1мо, французи — переважно патрiоти, нацiоналiсти, грома-
дяни [8, с. 87-91, 135-137]. В украшськш реальносп з урахуванням icropii нашо! кра!ни формування тдабних структур також е цiкавим з дослвдницького погляду. I навряд чи можна помилитися, сказавши, що двi характеристики, а саме патрютизм i анархiзм, вiдiграють тут найбiльш ютотну роль.
Оск1льки ми у загальних рисах не ильки окреслили ввдмшшсть м1ж патрь отизмом i нацюнал1змом та з'ясували необов'язковiсть i обмежетсть публщис-тичного варiанта, який виражаеться у зв'язцi «нацюнал-патрютичне», доречно додати до цього, що громадянськ1сть у сучасних умовах, пронизуючи цiннiсну структуру сустльства, не тiльки органiзуе ii, а й унеможливлюе шдйом радикального нацюнал1зму Саме громадянськ1 права i обов'язки в усiй гхшй повно-тi i е правовою основою розвитку як особистостi, так i суспiльства, оргатзаци свiдомостi i поведiнки ввдповвдно до вектору демократичного розвитку.
Звичайно, не тiльки держава повинна багато зробити для розвитку грома-дянськостi свого народу, а й самi люди, народ е вершителями свое! долг Украшщ у бшьшосл завжди були патрiотами свое! кра!ни. А тепер ми починаемо все б№ше усввдомлювати себе громадянами Украши. Переплггаю-чись воедино, громадянсьысть i патрiотизм можуть бути i стимулом у розв'язаннi проблем вщродження нашо! Батьк1вщини, i заслоном нацюна-лiстичним спокусам.
Висновки. Досвщ цивiлiзованого розвитку, усвiдомлення свое! ввдповь дальностi за долю не тшьки свого народу, а вае! нашо! планети неминуче приводять до думки про необхщшсть надiйного контролю за феноменами сустльного життя, що можуть становити загальну загрозу людству. Агресив-ний нацiоналiзм у поеднаннi з рiзного роду чинниками дек1лька разiв за ми-нуле сторiччя приводив людство до трагедiй глобальних масштабiв, варвар-ськи нехтуючи законами розвитку, деформуючи простiр i час.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бердяев Н. А. О рабстве и свободе человека. Опыт эсхатологической метафизики / Царство Духа и Царство Кесаря / Н. А. Бердяев. — М. : Республика, 1995. — 375 с.
2. Лихачев Д. С. Избранные работы в трех томах / Д. C. Лихачев. — Л., 1987. — Т. 2. — 366 с.
3. Лихачев Д. С. Заметки и наблюдения: Из записных книжек разных лет / Д. C. Лихачев. — Л. : Сов. писатель, 1989. — 605 с.
4. Smith A. D. The Ethnic Sources of Nationalism / A. D. Smith // Ethnic Conflict and International Security / еd. by M. E. Braun. — Princeton, 1993. — P. 27 — 44.
5. Gellner E. Nations and Nationalism / E. Gellner. — L., 1983. — 231 р.
6. Скворцов Н. Г. Проблема этничности в социальной антропологии / Н. Г. Скворцов. — СПб. : СПбГУ, 1996. — 184 с.
7. Лакер У Черная сотня. Происхождение русского фашизма : пер. с англ. / У Лакер. — М. : Текст, 1994. — 430 с.
8. Крысько В. Г. Этническая психология / В. Г. Крысько. — М. : Т-во науч. изд. КМК, 2005. — 483 с.
9. Флоровский Г. О патриотизме праведном и греховном / Г. Флоровский // На путях: Утверждение евразийцев. — Берлин, 1992. — Кн. 2. — С. 267-274.
10. Шпорлюк Р. Iмперiя та наци : пер. з англ. / Р. Шпорлюк. — К. : Дух i Лггера, 2000. — 354 с.
К ПРОБЛЕМЕ ПОНИМАНИЯ КАТЕГОРИЙ «ПАТРИОТИЗМ» И «НАЦИОНАЛИЗМ»
Кротюк В. А.
Предпринята попытка теоретического осмысления понятий «патриотизм» и «национализм», выяснения взаимосвязи и противоречий между ними. Проанализированы существующие научные подходы к классификации этих сложных социокультурных явлений.
Ключевые слова: патриотизм, национализм, гражданственность, космополитизм, интернационализм.
CORRESPONDENCE OF THE CATEGORIES OF PATRIOTISM AND NATIONALISM
Krotiuk V. A.
This article is dedicated to the attempt of theoretical comprehension of «patriotism» and «nationalism» categories, to the clarifying its correspondence and differences, to analysis of existing scientific approaches to classification of these complicated social and cultural phenomena.
Key words: patriotism, nationalism, citizenship, cosmopolitism, internationalism.
УДК 340.12+32.1.8
В. О. Захарова, здобувачка
ЗНАЧЕННЯ ЕКОФ1ЛЬНИХ ТРАДИЦ1Й НАРОД1В СХОДУ ДЛЯ МОДЕЛЮВАННЯ СИСТЕМИ ЕКОПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ В СУЧАСН1Й УКРА1Ш
Доведено, що на тлi поглиблення екологiчно'í кризи за умов свгтовог глобалiзацií та посилення етнокультурного синтезу вiдкриваються можливостi використання екофтьних традицт народiв Сходу у справi творення ефективноI системи втчизня-ного екоправового виховання.
Ключовi слова: екофыьна ментальтсть, екоправова свiдомiсть, екоправове ви-ховання.
© Захарова В. О., 2010 75
