CC BY
15Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 21 (60). № 2. 2008 г. С. 28-37.
УДК 340.12 "1918" (477.75)
Редькша О.М.
ДЕРЖАВОТВОРЧ1 КОНЦЕПЦИ М1СЦЕВИХ ПОЛ1ТИЧНИХ СИЛ В КРИМУ
В ТРАВН1 - ЧЕРВН1 1918 Р.
У статтi автор аналiзуe державотворчi концепци кримських полiтичних сил в травш - червнi 1918 р. В процес дослiдження автор розглядае основi напрями дiяльностi мiсцевих полiтичних сил, та робить висновок, що полггизащя населення того часу замiсть об'еднання громадян призвела до конфронтацп й поставила Крим на межу мiжнацiонального напруження.
Ключовi слова: полiтичнi сили, державотворчi концепци, Кримський крайовий
уряд
Кримський крайовий уряд був сформований у складних полггичних умовах, що виникли в Тавршськш губернп внаслiдок Лютнево! революци й Жовтневого бiльшовицького перевороту в 1917 р. в Роси. Цей перiод характеризуеться початком штенсивного нацiонального будiвництва низки держав, що почали виникати на уламках Росшсько! iмперil. Як правило, це був видимий 1хшми полiтичними лiдерами шлях до порятунку вщ потужно! хвилi розрухи й громадянсько! вiйни, що вже почалася.
В травш-червш 1918 р. в Криму склалась, на наш погляд, парадоксальна полггична ситуащя. Парадоксальнють ще1 ситуацп була в тому, що шмецький контiнгент (який перебуваючи тут, за положенням мiжнародного права мiг визнача-тися лише як окупацшш вiйська) намагався сформувати бшьш-менш легiтимне дер-жавне утворення на чолi з мiсцевим керiвництвом, хоча, на перший погляд, цшком мiг обмежитися сво1м вiйськовим управлшням на пiдвладнiй територп. Водночас полггичш лидери Криму, якi здавалося б, мали бути насамперед защкавлеш у власнш державностi, чинили цьому певну протидда.
Питання, присвяченi дослiдженню дiяльностi Кримського крайового уряду С. Сулькевича, сформованого в перюд присутностi шмецьких вiйськ на територи пiвострова в 1918 р., насьогодш вивченi недостатньо. Рашше вони ставали об'ектом дослщження лише побiжно, здебiльшого у творах мюцевих краезнавцiв. Для радянсько1 юторюграфп кримська некомунистiчна державнiсть взагалi була темою не щкавою. Лише в останш роки на державнi утворення в Криму перюду визволь-них змагань 1917-1918 рр. стали звертати увагу юторики права. Мiж тим грунтов-ний iсторико-юридичний аналiз тогочасного державотворення е вельми актуальним. Саме в цей перюд був закладений досвщ «суверешзацп» Криму, коли уряд генерал-лейтенанта М.Сулькевича здшснив спробу побудови незалежно1 держави (1, с.7-8) Зарубин. Адже сучасна вiтчизняна юторико-правова наука насьогоднi мае у своему розпорядженш лише декiлька грунтовних праць О. Копиленка за щею тематикою, що також не вичерпують вш проблемнi питання. Отже, мета ще1 роботи полягае в тому, щоб висвiтлити державотворчi концепцil полiтичних сил, яю iснували в Криму в травш - червш 1918 р.
1 травня 1918 р. у Крим були введет шмецью вшська 52 армшського корпусу пiд командуванням генерала Гальвиця (незабаром його замшив генерал Кош). Тепер шмецькому командуванню необхщно було забезпечити захист свого твденного флангу вiд дiй Чорноморського флоту та збройних формувань Радянсько! Республши Тавриди.
7 травня Крим був роздшений на двi зони окупаци: захiдну, яка займала 117 егерська дивiзiя, i схiдну, яку окупувала 15 дивiзiя ландсвера. Севастополь, комендантом якого 3 травня став генерал Ашауер, виокремлювався в самостшну одини-цю; його зайняли 1-й i 9-й егерський батальйони. 7-й егерський батальйон був направлений на посилення окупацшних сил у м. ^мферополг О^м того, „замють укра!нських прапорiв на росшських вiйськових суднах було пiднято шмецью пра-пори"[1].
1з перших дшв нiмецьке командування (з огляду на свою незначну чисельшсть) стало шукати опору серед населення пiвострова. Початковий хд був зроблений убiк досить значно! дiаспори нiмцiв-колонiстiв, саме з ними спробували розв'язати пи-тання про оргашзащю влади в Криму, тим бшьше, що пiсля Лютнево! революци в Криму був створений Губернський комггет кримських нiмцiв. Значна роль у цьому комггеп належала вщомому землевласнику Днiпровського повiту Тавршсько! губернп барону Володимиру Едуардовичу Фальц-Фейну. Його кандидатура була висунута на посаду генерал-губернатора, але барон вщмовився [2].
7 травня 1918 р. вщкрився Конгрес кримських шмщв-колошспв, який прийняв резолющю, де тдкреслювалося, що шмщ-колонюти радiють нiмецькiй армп i ви-словлюють подяку за тдтримку, що нiмецькi колони просять поширити нiмецьку владу на Крим, а якщо це виявиться неможливим, то дати можливють переселитися до Кмеччиш [3, с. 102].
Бшьшють колонiстiв, проте, навряд чи тдписалося б пiд цiею резолюцiею, тому що, пристосувавшись до кримських умов, наживши тут майно, отримавши освггу, вернувши, нарештi, доглянутi землi (вщбраш ранiше царським урядом), вони почували себе громадянами пе! землi, на якш жили, але не Шмеччини, яку колись через релiгiйнi переслщування покинули !х предки.
Робити ставку на кримських татар у шмщв особливого бажання не було. При вшх позитивних нюансах взаемовщносин кримських татар iз окупантами i повно! лояльностi, нiмцi враховували традицiйну тягу кримських татар до Туреччини, яка, хоча й була спшьницею Кмеччини по Четверному союзу, переслiдувала сво! цiлi на Кавказi й у Криму, а тому було складно пророчити в умовах загально! пол^ично! i вшськово! нестабiльностi !! подальшi ди. Тим бiльше, що турецький вплив на Крим став посилюватися, знайшовши родючий грунт для сво!х дiй у середовищi кримсь-котатарських дiячiв. Але, навiть з огляду на вс цi тонкощi, Шмецький штаб вважав кримськотатарський парламент единим життездатним органом влади на той момент, як згадував В.Налбандов [4, с. 47] i це ще раз переконливо говорить про спроби шмецького командування правовим шляхом тдходити до розв'язання проблем Криму та його державносп.
Дуже швидко шмщ зрозумiли, що управляти Кримом iз його багатонацiональним населенням, бiженцями всiх полiтичних вiдтiнкiв, як колошею, за допомогою тшьки жорстких адмшстративних заходiв, неможливо. Досвiд пока-
29
зав i нереальнiсть опори тшьки на нечисленне нiмецьке населення твострова. Тому нiмецькi вiйська, прагнучи утримати свiй режим у Криму i забезпечити вiдносний порядок, а також iз метою досягнення сво!х економiчних, вiйськових i геополiтичних цшей, починають розiгрувати багатоходовi полiтичнi комбшацп. Цьому сприяло й лояльне, у цшому, ставлення населення до шмецько! арми, яка, як би тим не було, зупинила „червону" вакханалда терору i грабiжництва.
Вiдразу ж тсля вигнання бiльшовикiв активiзувалося громадське життя на пiвостровi. У Ялт пройшло засiдання мiсцевого комiтету партп Народно! Свободи, де, за спогадами В. Оболенського, обговорювалося питання про тактику у зв'язку зi складним полггичним становищем, „у якому ми опинилися тсля вщходу, з одше! сторони, бiльшовикiв, а з шшо! - присутностi нiмцiв". На засщанш були присутнi вiдомi дiячi кадетсько! партп I. Петрункевич i В. Набоков, також прибув iз ^мферополя глава татарсько! Директорп Дж.Сейдамет, який повернувся у термшовому порядку з Туреччини, де мав аудiенцiю в султана. З Дж. Сейдаметом прибув шший функцiонер Курултая Е. Аблаев - голова кримськотатарського парламенту у 1917 - 1918 рр.
Дж.Сейдамет повщомив тим, хто зiбрався, що шмщ скликали Курултай, який розб^ся при бiльшовиках, i запропонували йому приступити до оргашзацп державно! влади в Криму, а тому вш вщ iменi Курултая офщшно пропонуе партп Народно! Свободи взяти участь в оргашзацп кримського уряду.
Кадети вважали цей проект неспроможним, тому що, на !хню думку, у рошян на той час не було сво!х нацюнальних оргашзацш, а уряд, що враховував тшьки штереси одше! нацюнальносп, як вони вважали, не мп- користуватися загальною довiрою усiх народiв, що населяли Крим. Як противагу кадети запропонували ви-бори в органи самоврядування i !х угоду з Курултаем. Перша спроба дшти згоди не вдалася.
Вщразу пiсля вигнання бiльшовикiв, 27 квггня в Сiмферополi пройшла нарада громадських дiячiв, яка сво!м ршенням вiдновила Таврiйський губернський комiсарiат, до якого увшшли П. Бiанкi, В. Полiванов, А. Озенбашли. При комiсарiатi була вiдновлена Рада урядових та громадських губернських установ i мюцевих самоуправлiнь. Було прийняте звернення до жителiв Тавршсько! губерни, у якому на Раду покладалося ршення загального й дшового характеру. Рада оголо-шувалася тимчасовою, покликаною дiяти надалi до остаточного з'ясування становища краю i першо! можливостi скликання представниюв усього населення.
Намагалися проявити активнють у полiтичному життi й монархюти. Але !хнi дi! не одержали тдтримки, незважаючи на спроби князiв Трубецьких, Рябушинського й шших декламувати вiдродження монархiзму й престолонаслщування.
У радянськiй iсторiографi! аналiз спроб створення державносп в Криму в перюд нiмецько! окупацi! носили характер невтримно! критики й повного неприй-няття усiх заходiв, спрямованих на встановлення стабшьносп й порядку на швостровг Неможливо в таких працях, як, наприклад, „Нариси з ютори Криму" П.Надинського, знайти об'ективну оцшку тогочасно! ситуацi!. Природно, нема рацп шукати там i вiдповiдi на питання, чи легггимна була влада, яка намагалася зупини-ти, нехай навггь i в умовах окупацп, братовбивчу вiйну, i дати мир багатонацюнальному кримському народу. Складалася ця праця, як i багато шших, у тих умовах, коли не могло бути шяко! шшо! оцшки дiям нiмецьких колонiстiв чи
30
кримських татар, шж та, що наведена нижче: „чорною невдячнiстю вщплатили нiмецькi колонiсти за всi привше1, якими вони користувалися в Роси багато десяткiв роюв" [5, с. 105], чи „повзали на живот перед генералами кайзера Вiльгельма II" [5, с. 104] (це вже про кримських татар). Чи не е це варiантом виправдання, за допо-могою перекручування iсторичних факпв, необгрунтованих репресiй, депортацп i багаторiчного нацiонального приниження багатьох малих народiв, якi населяли Крим i единою метою яких було влаштувати долю свого народу i свого краю без сощальних потрясiнь та катаклiзмiв в умовах, коли все навколо було охоплено по-лум'ям одше1 iз найкровопролитнiших вiйн?
6 травня 1918 р. Рада представниюв громадських оргашзацш вирiшила склика-ти 20 травня загальнокримський з'1зд мiст i сiл. Одночасно помiрна преса розгорну-ла пропаганду повторного скликання Всеросшських установчих зборiв. Проте за ршенням нiмецького командування, яке негативно поставилося до ще1 iнiцiативи мiсцевих лiбералiв, з'1зд мiст i земств не вщбувся [6]. Очевидно, нiмцi не бачили в цш iнiцiативi перспективу створення урядового органу, iз яким можна було б ствпрацювати.
Подальшi поди продемонстрували спроможнiсть кадета до полггичного компромiсу, але перший етап роботи щодо пошуку форми полггично1 влади не подавав великих надш на це, а час був безнадшно втрачений.
Таю вiдомi полiтичнi дiячi, як М. Вшнавер, В. Оболенський, I. Петрункевич за-лишилися вiрнi антантовськiй орiентацil. Проте, розколу в кадетському руховi не вiдбулося. Керiвництво партп прекрасно розумшо значення громадсько1 влади, навггь в умовах присутностi iноземних вшськ, i не вважало за можливе вщмовитися вiд пошуку оптимально1 форми державносп в цих умовах i участi в роботi уряду, а тим бшьше вiддати цю роботу цшком у руки татарських нацюналюив. Але умови, якi пропонувалися кримськотатарським керiвництвом, на 1хню думку, були цшком неприйнятш. Кадети вважали, що не можна було визнати вщповщальнють кримсь-кого уряду перед Меджлюом, який був парламентом нацюнально1 меншосп, як i не можна було персонально входити в уряд, татарсью члени якого будуть вщповщальш перед парламентом, обраним Курултаем. Росшсью члени уряду не хотши вiдiгравати роль шшаюв i повиннi були мати якусь базу, на яку могли б спер-тися. Нарешп, персональне входження в уряд, який оргашзовувався шмецьким ко-мандуванням iз татарськими нацюналютами, мало б, на думку В. Оболенського, характер зрадництва [7]. Хоча, на наш погляд, не меншим зрадництвом була i вщмова вщ спроби примирення ушх полггичних сил, заради досягнення добробуту народу Криму в цшому. Про це Оболенський чомусь не говорить. Тому кадети виршили дати свою вщповщь через декшька дшв, пiсля губернсько1 земсько1 наради в ^мферопол1
Татарськi полiтики погодилися переконати шмецьке командування почекати з формуванням уряду декшька дшв. I тсля наради на дачi М.Вiннавера конституцшш демократи виробили пункти платформи для переговорiв iз татарами. Основнi И по-ложення були такими:
Крим не е самостшною державою, це лише частина Росп.
Уряд повинен вважати себе владою лише до скинення бшьшовиюв i утворення всеросiйського уряду. Усi його турботи повиннi бути спрямованi на створення порядку i внутршнього благоустрою Краю.
31
Будучи тимчасовим урядом обласп, вш повинен цiлком вiдмовитися вщ фор-мування сво!х вiйськ i вiд яких-небудь дипломатичних зносин з шоземними державами.
На чолi уряду повинна стояти особа за взаемною згодою (насамперед iз Курултаем), але тшьки не Дж.Сейдамет, який не вселяв кадетам шяко! довiри.
Це ршення було представлене В. Оболенським, Д. Пасмаником, С. Кримом i В. Келлером губернським земським зборам у Сiмферополi 30 травня - 7 червня 1918 р., що стали першими, обраними на пiдставi закону Тимчасового уряду. Склад зборiв був повнютю оновленим. Приблизно половина депутата складалася iз за-можних селян, половина - iз земських вчителiв та лiкарiв, було також декшька значних землевласникiв кримських повтв. Переважали за партiйними списками есери, а також приблизно однакова кшьюсть (по 15 ошб) була меншовиюв й кадетiв.
У результатi головою губернсько! земсько! управи збори обрали вщомого дiяча кадетсько! партп В. Оболенського.
На зборах делегата кримських повтв також обговорювалося питання про оргашзащю Кримського уряду. Умови, вироблеш губернськими земськими збора-ми, були на них беззастережно прийнятг
Паралельно конституцшш демократи продовжували вести переговори з та-тарськими лщерами. Ршення, прийнятi з'!здом, були оформленi в документ й подаш В. Оболенським, В. Набоковим i Д. Пасмаником Дж. Сейдамету.
1 червня 1918 р. генерал фон Кош (можливо тд впливом укра!нсько! ноти вщ 30 травня) звернувся до прем'ера ще не сформованого уряду Дж. Сейдамета з офщшною заявою, у якш говорилося про необхщшсть „негайного формування кабiнету" [8].
Таким чином, шмецьке командування й уряд у кримському питанш прагнули, зберiгаючи повною мiрою контроль над вiйськовою й полггичною ситуацiею, по можливостi перекласти вщповщальнють за його вирiшення на iншi зацiкавленi сто-рони: з одного боку, зробити кримське питання об'ектом росшсько-укра!нських вщносин, а з шшого боку - „результатом волевиявлення населення Криму", вира-женого у полггищ його громадянсько! влади. Саме в цьому й полягала, на наш по-гляд, сутнють шмецько! таемно! дипломатi!.
У зв'язку з цим одшею iз найделiкатнiших проблем було питання про ставлен-ня шмецького командування й уряду до ще! влади, ставлення, яке в будь-який момент iз боку Радянсько! Росi! могло бути розцшене як заохочення регiону до сепаратизму, i призвести до нових ускладнень полггики Нiмеччини на Сходг
Ця складна гра, заснована на дво!стш полiтицi i видимостi невтручання, могла бути успiшно завершена лише за умов, що шмцям удасться зберегти лояльнють сто-совно себе бшьшосп полiтичних партiй i нацюнальних рухiв, i додержати певних вже усталених в свт правових норм при формуванш ново! крайово! влади.
Процес полггичного „оформлення" Криму, що настшьки затягся, i у який вплу-тувалися всi його активш прошарки, природно, викликав невдоволення шмецько! адмшстрацп, i з !! боку почалися погрози у випадку подальших затягувань, як зга-дував Налбандов, „передати Крим Укра!нi, що виступала уже як войовнича i не приховувала сво!х прагнень не тшьки до самостшносп, але й до укра!шзацп, i яка розсилае сво! циркуляри та розпорядження по школах й установах". Це, як вважали
32
шмщ, повинно було пiдштовхнути полггичш кола Криму, особливо татарськi й кадетсью, до створення власного уряду, незалежного вщ Укра1ни.
Нiмцi все наполегливше вимагали оргашзацп влади: „Дайте нам дшовий кабiнет, з яким ми могли б працювати для блага вашого краю й упорядкування йо-го", - заявляв генерал Кош [4, с. 101].
Звичайно, умови, в яких проходило формування Кримського крайового уряду генерала С. Сулькевича, не були щеальними. Проте й щ умови, при правильному пiдходi до розв'язання проблем державносп, дотримання узвичаених мiжнародних правових норм, навпъ у ходi вшни, могли б забезпечити цьому уряду лептимнють. Але подальший розвиток подш показав, що неприйняття до уваги реальних чинниюв ситуацп, неправильнi орiентири у виборi союзникiв призвели цей уряд до краху, притому, що за весь перюд його перебування при владi не було зроблено практично шчого, що хоча б у якшсь мiрi могло б зробити цей уряд легггимним. Причому щ тенденци були закладенi на самому початку формування його уряду.
До червня Кримський уряд так i не був сформований, що продовжувало викли-кати посилення невдоволення шмецького командування. 1 червня полггична розста-новка сил, як прагнули зайняти становище лiдерiв у формуванш влади i, вiдповiдно, претендувати на И заснування та важелi управлшня була такою.
Iз одного боку - Меджлю, який вiдмовився вщ радикальних пропозицiй, зроб-лених Дж. Сейдаметом, що не викликали повного схвалення навггь у нiмцiв, незва-жаючи на усi завiрення кримськотатарсько1 елiти у вiдданостi. До 27 травня серед депутата Меджлюу стала помггаою розбiжнiсть щодо питань крайово1 влади i „значно посилилася лiва група, до яко! приедналися голоси частини групи центру, що роздшяе думку про необхщнють скликання Крайових Установчих Зборiв", - писав 25 травня 1918 р. „^мферопольський мюький Вiсник" [9].
Природне побоювання шмщв стало причиною того, що вони не зважилися пе-редати владу в Криму до рук Меджлюу, i викликали опозищю його правого нащоналютичного крила, в особi А. Хiльмi й А. Айвазова. У 1хньому зверненнi до шмецько1 вшськово1 влади говорилося, що оскшьки „татари е найбiльш стародавнiм народом Криму", то необхщно розпочати „перетворення Криму в незалежне ней-тральне ханство з метою звшьнення Криму вщ панування й полiтичного впливу рошян" [10].
Така позицiя не влаштовувала нiмцiв, якi, виходячи зi сво1х планiв, невiдомих не тшьки кримським полiтичним дiячам, але й навпъ Центральнiй Радi, i колосальш масштаби яких можна було тшьки припускати [11], цшком виключали вплив третьо1 сторони на ситуацiю в Криму. Тому плани лiдерiв татарського нацюнального руху не могли !х влаштувати. Розумiючи, що праве крило Меджлюу не визначае уше1 його позици, а помiрна бшьшють вважае, що „Крим повинен прагнути до створення незалежно1 держави, до створення Кримсько1 Республiки", яка мае „захищати iнтереси усiх класiв, ушх народiв, якi населяють Крим" [12], шмщ все-таки не зважилися зробити ставку в питанш створення влади на лiдерiв Меджлюу, найбшьш впливовi iз яких вiдносилися до правого крила.
Ь iншого боку, партiя конституцiйних демократiв, хоча й почала активш полiтичнi консультацil зi сво1ми прихильниками, на даному етат також не могла запропонувати реальное' влади, тим бiльше, що антишмецью настро1 значно1 частини 1хшх лiдерiв не сприяли складанню дружшх стосункiв iз нiмецьким командуван-
33
ням, без тдтримки якого, будь-яке державне будiвництво стало б нездшсненими фантазiями.
Причина цього полягала, очевидно, у тому, що у сво!х планах подальшого роз-витку державностi Криму конституцшш демократи орiентувалися на вщомий у теори держави й права лiберальний режим, що був широко поширений у XIX ст. Основу правлячо! верхiвки повинна була скласти сощальна елiта, яка спиралася на нечисленну сощальну базу i набагато часпше використовувало б методи насиль-ницького впливу, нiж при демократичних режимах [13, с. 94].
Не можна припускати, що шмецька диплома™ у тогочасних умовах вела свою дiяльнiсть у напрямку пошуку пе! полггично! сили, яка гарантувала б демократичну владу в Криму. Але й допустити до влади лiбералiв вони не могли, тверезо усвщомлюючи, що у цьому випадку про стабшьну ситуащю на зайнятш ними територи не можна буде й думати.
Майже мiсяць нiмцi не могли зрозумгги, куди дiлися вс колишнi дiячi й керiвники краю добшьшовицького перiоду, згодом цiлком справедливо усвщомивши, що тiльки на основi спадкоемностi влади добшьшовицько! й влади знову сформовано! можна створити, хоча б видимють, легггимного уряду.
Зi свое! сторони, паралельно з Меджлюом, конституцiйнi демократи протягом мiсяця вели активну полггичну дiяльнiсть, але, оскшьки вони не користувалися пов-ною довiрою з боку нiмецького командування, то, незважаючи й на певну слушшсть !хшх пропозицiй щодо державного устрою, на повну владу в Криму вони розрахо-вувати не могли.
Третьою силою, про яку рашше згадувалося мимохщь, але яка активно брала участь у полггичному житп й мала значний вплив i на котру спочатку робили ставку й шмщ, були шмщ-колонюти. У них була ще рашше сформована оргашзащя - Гу-бернський комггет кримських нiмцiв. Полiтичним лщером цього комiтету був вiдомий землевласник ^мферопольського повiту, земський дiяч, захисник прав кримських шмщв пiд час першо! свггово! вiйни В. Налбандов.
Не можна принижувати вплив Губернського комггету кримських шмщв на по-дальший розвиток урядово! ситуацi! i боротьби за владу мiж нащональними та полiтичними групами i париями. До його честi, пiсля обговорення питання про склад кабшету, при повнш пiдтримцi нiмецького штабу, який заявив, що вш „пiдтримае вш починання майбутнього уряду в справi упорядкування краю", а та-кож те, що „при невдачi формування кабшету, Крим буде приеднаний до Укра!ни" [2], комггет вiдмовився вщ формування уряду на сво!й основ^ а пiзнiше делегував до складу майбутнього крайового уряду для подальшо! роботи в ньому В. Налбан-дова i . Раппа (вiдомого землевласник Феодосшського повiту).
Що стосуеться погроз Кмеччини „передати Крим Укра!нi", чия диплома^я переслiдувала сво! цiлi, якi передбачали, з одного боку досягнення максимально! стабшьносп й порядку на швостров^ а з шшого боку - одержання найбшьших для себе вигод, то вони носили характер не бшьш, шж словесного тиску, тому що подiбний полiтичний акт був би невипдний iз усiх точок зору самш Нiмеччинi. Укра!нський уряд неодноразово порушував питання про приеднання Криму до Укра!ни, але шмщ ясно вщповщали, що Крим повинен залишатися самостшним [3, с. 132].
34
Мабуть ця позищя i дала можливють нiмецькому командуванню все-таки не приймати радикальних ршень, а шшим силам якнайшвидше шукати полiтичний компромю та вихiд iз тогочасно1 ситуацп.
Що стосуеться бiльшовикiв як полнично! сили, то вони знаходилися поза законом i були у глибокому тдпшлг „Вони почали дiяти з перших днiв шмецько! окупацп" [14, С. 41], - писав Ф.Загородських, - але як полнична сила суттево впли-вати на поди вони, звичайно, не могли.
I, нарешп, останньою стороною, яка прагнула до встановлення влади в Криму, була Украша. Украша все бшьш наполегливо висувала свое1 претензи щодо Криму, i це породжувало занепокоення ушх iнших сторiн полгшчного протистояння, у тому числi - кримських татар i росiян.
Що ж стосуеться позицш кримських татар щодо Украши, як було вже зазначе-но вище, Шуро (рада) представниюв мусульманських громадських органiзацiй активно виступала проти поширення влади УНР в Криму [12].
Позици Украшсько! Держави враховувалися i шмецьким командуванням, яке вмiло використовувало надат И вплив на поди, що вщбувалися, а тому iгнорувати Украшу як полничний чинник, що впливае на розвиток ситуацп, було б iз боку шмщв великою помилкою.
Незважаючи на нагальну необхщнють формування влади в Криму, на початок червня вс спроби прийти до едино1 думки щодо створення крайового уряду на-штовхувалися або на полничне неприйняття, або на особисп амбщи лiдерiв сторiн, якi брали участь у розв'язанш цього питання ^ незважаючи на зовнiшню коректнють полпично! боротьби, не давали приводу сподiватися на позитивний вихiд iз складно1 полнично! ситуацп. Цившьно! влади на пiвостровi не було ш легнимно! нi формально1. Як не було i нiякого бажання в учасниюв полнично! боротьби звернути увагу на те, що поруч, у Киев^ набагато ефективнiше йшло формування державносп, i були вже закладеш И правовi основи.
18 травня Меджлю оголосив себе тимчасовим Кримським державним парламентом i заявив, що вш бере у сво! руки органiзацiю крайово1 влади на територ^ пiвострова [15]. Це не влаштовувало не тшьки шмецьке командування (яке не без тдстав вважало, що таке ршення не е законним i безпечним, i спроможне пiдiрвати з такими труднощами встановлений вщносний спокiй i порядок на територ^ Криму), але й лiдерiв iнших полгшчних партiй - зокрема, конституцiйних демократа, яю контролювали Губернськi земськi збори. Проте й у !хшх рядах не було едносп, що не давало можливосп !м виступати единим полгшчним фронтом у боротьбi за владу. I все ж, тд впливом шмецьких загроз i роздратування iз боку нiмецького уряду почався пошук полгшчних компромiсiв, як едино можливого виходу з полгшчно! кризи.
Остання спроба досягнення полгшчного компромюу була розпочата усiма сторонами 5 червня на Губернському з'lздi конституцшних демократiв, якому передували особисп переговори С. Крима, В. Келлера, Дж. Сейдамета, В. Налбандова i Д. Аблаева 4 червня 1918 р. у Ялтг Шмецька група на цих переговорах (В.С. Налбан-дов) пiдтримала кадетiв у !хньому небажаннi бачити Дж. Сейдамета на посадi прем'ер-мiнiстра, i С. Кримом кандидатом у прем'ери був запропонований Д. Аблаев. Останнш довго вщмовлявся, посилаючись на свою нешдготовлешсть,
35
але С. Крим наполз, мотивуючи тим, що Сейдамету буде не образливо поступитися прем'ерством особ^ яка сто!ть на чолi нацюнального парламенту.
Незабаром переговори iз Сейдаметом припинилися, оскшьки нiмецьке коман-дування пщбрало iншого главу кабiнету - генерала Сулеймана Сулькевича. Ршення було досить несподiваним, але, на думку шмецького командування, едино вiрним у критичнш ситуацп пошуку державностi, що перетворилося зрештою в безкшечш полгшчш дебати, до яких так звикла росшська iнтелiгенцiя, приховуюча цим свое безсилля).
У результату незважаючи на тривалi тертя, був запропонований такий склад уряду: голова - Д. Аблаев, ^м нього, вщ татар - Дж. Сейдамет i генерал С. Суль-кевич, вiд шмщв В. Налбандов i Т. Рапп, вщ кадетiв - С. Крим, В. Келлер, В. Набоков. Вщразу було складене послання губернському з'!зду конституцшних демократiв для остаточного ршення. Але до вечора все рiзко змiнилося. Губернськi збори не прийняли результата переговорiв i вони були перерваш. Дж. Сейдамет, розчарований невдачею, прийняв ршення йти до генерала Коша i вiдмовитися вщ покладеного на нього доручення щодо формування уряду.
У такiй ситуацп, переконавшись у повнш неспроможностi рiзношерсто! полгтично! богеми, яка забула про повсякденш турботи краю i тi проблеми, що по-роджувало безвладдя, командування шмецьких вiйськ прийняло рiшення припинити на якийсь час сво! багатоходовi полгшчш комбшацп й радикально змiнити ситуащю з метою в найкоротший термш дати Криму уряд, iз яким воно могло б надалi пра-цювати й спiвпрацювати.
Цьому сприяла, насамперед, позищя есеро-меншовицько! бiльшостi губернсь-ких земських зборiв, що призвела до зриву переговорiв i мюи Дж. Сейдамета. На авансцену пол^ичного театру вийшов, генерал-лейтенант росшсько! арми С. Суль-кевич, який був до цього на другорядних ролях.
У цьому контекст можна провести цiкаву аналогiю мiж пошуком форми державностi Криму вшма сторонами, що брали в цьому участь у 1918 р. (й допуще-них при цьому помилок) iз подiями перiоду 1991 - 1994 р., коли пщ впливом соцiально-економiчно! кризи та швидко! пол^изацп найширших прошаркiв суспiльства в Криму спостертався рiзноманiтний спектр поглядiв на подальшу долю автономi!: вщ повно! державно! самостiйностi до перетворення !! в рядову область у складi Укра!ни. Але щ полярнi точки зору не мали широко! пщтримки з боку основно! маси суспiльства, а гасло кримсько! державностi передбачало, що вона буде лише перехщним етапом до встановлення у тш або шшш формi федерацi! Криму з Рошею чи Укра!ною. Наприклад, Ю. Мешков проголошував, що Крим залишиться в Союз^ якщо навпъ у ньому залишаться тшьки Росiя й Крим [16, с. 188].
Правовий шгшзм керiвникiв пiвострова в той перюд, необгрунтоване полiтичне протистояння з Укра!ною, призвели до наслiдкiв, подолання яких затяг-лося на декшька роюв i дотепер рiзною мiрою вщчуваеться в жигтi автономi!. Без-глузда полгшзащя, що прикривала сво!ми гаслами боротьбу за владш повноважен-ня, замють об'еднання громадян призвела до конфронтацп й поставила Крим на межу мiжнацiонального напруження.
36
Список використаних джерел та лггература:
1. ДА АРК. -Ф.Р. 150, оп. 1, спр. 67, арк. 10.
2. Лаптев Ю. Краевое правительство и крымские немцы // Таврические ведомости. - 1993. - № 26 (2 июля).
3. Зарубин А. Г., Зарубин В.Г. Без победителей. Из истории гражданской войны. - Симферополь: Таврия, 1997. - 352 с.
4. Налбандов В.С. Справка о деятельности Крымского краевого правительства// Красный архив. - 1927. - № 22.-С. 47.
5. Надинский П. Н. Очерки по истории Крыма. В 4-х ч. - Часть II. - Симферополь: Крымиздат, 1957.- С. 101-119.
6. Южные ведомости. -1918.-10 мая.
7. Оболенский В.А. Крым в 1917-1920 годы. // Крымский архив. - 1996. - № 1. - С. 78.
8. 1ванець I. Кримський вектор полижи гетьманату Скоропадського: новий тдхвд чи наондування Центрально! Ради // Гетьман Павло Скоропадський i Украшська держава 1918 року. Науковий збiрник. - К., С. 238.
9. Ф. Крымского республиканского краеведческого музея (КРКМ). - КП 32464 (д. 11763).
10. ДА АРК.- Ф. Р. - 150, оп. 1, спр. 67, арк. 56-57.
11. Скоропадський П. Спогади. - К.,Фiладельфiя, 1995. - 493 с.
12. Крым. - 1918. - 10 мая.
13. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Матузова Н.И. - М.: Юрист, 1999.
14. Загородских Ф.С. Борьба трудящихся против немецко-кайзеровских оккупантов в Крыму. -Симферополь, 1958. - С. 5-41.
15. Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. К вопросу о крымском краевом правительстве М.А. Сулькевича (1918 г.). //Крымский музей. - 1994. - № 1. - С. 48.
16. Дубко Ю.В, Советская Республика Тавриды. Авантюра большевистского государственного строительства. - Симферополь: Таврия, 1999. - 208 с.
Редькина Е.Н. Государственноведческие концепции местных политических сил в Крыму в мае - июне 1918 г.
В статье автор анализирует концепции крымских политических сил в области государствоведения. В процессе исследования автор рассматривает основные направления деятельности местных политических сил, и делает вывод, что политизирование населения того времени вместо объединения граждан привело к конфронтации и поставила Крым на стык межнациональных конфликтов.
Ключевые слова: местные политические силы, государственноведческие концепции, Крым.
Red'kina E.N. The state conceptions of local political powers in Crimea in May -June, 1918.
In the article the author analyses conceptions of the Crimean political powers in the field of statehood. In the process of exploration the author examines basic directions activity of local political powers, and makes a conclusion, that politics of that time put the Crimea on the joint of international conflicts.
Keywords: local political powers, state conceptions, Crimea.
Надiйшла до редакцп 19.11.2008 p.
37
