CC BY
6
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 1 (29), 2021
УДК 34:322
Леонщ Рябошапко
Львiвський нацiональний аграрний унiверситет, професор кафедри права, доктор юридичних наук, професор riaboshapko.leonid @ gmail.com Льшя Ярмол
Нацiональний унiверситет '^bBiBCbra полггехшка", доцент кафедри теорп та фшософи права, конституцiйного та мiжнародного права доктор юридичних наук, доцент yarmol. lilia@gmail. com
ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР УКРА1НСЬКО1 НАРОДНО1 РЕСПУБЛ1КИ I ПАТР1АРХ ЙОСИФ СЛ1ПИЙ: В1ДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТ1
У ДУХОВНОМУ ВИМ1Р1
http://doi.org/10.23939/law2021.29.029 © Рябошапко Л., Ярмол Л., 2021
У статт наголошено, що тема доcлiдження е актуальною в контексл пiдготовки до 30-оТ рiчницi проголошення незалежноcтi УкраТни.
Здiйcнено поглиблений пор1вняльний аналiз полгтичноТ дiяльноcтi Державного Центру УНР в екзилi та рел^шноТ дiяльноcтi Патрiарха Й. Слшого, якi в рiзних умовах пропагували та утверджували щею вщновлення незалежноел УкраУ^ь^'! держави на хрте-тиянских заcадах.
Стверджено, що право У^ат^^кого народу на cтворення cуверенноТ держави, европейский напрям розвитку полгтико-правовоТ мотеми перiоду УкраТис^'! рево-люцн 1917-1921 рошв були л1кв1дован1 внаcлiдок вшсковоТ окупацн Радянcькою Роciею чаcтини украТнcькоТ територн. У результатi цих подш cформовано нове полiтико -правове явище - украТнска полiтична ем^ращя, в тому чиcлi - Державний Центр УНР в екзиш та його ^ладови Рада Реcпублiки, Украш^ка Нацiональна Рада (перед-парламенти), Президент, Вщепрезидент, Уряд.
Наголошено, що дiяльнicть Ради Реcпублiки cпрямовувалаcя на продовження демократичного проевропейского курcу державотворення, здшшюваного протягом Ук-раТнcькоТ революцн 1917-1921 рокiв.
У cтаттi детально проаналiзовано багатоманiтну, важливу дiяльнicть Й. Слшого як науковця, ректора БогоcловcькоТ академн, Патрiарха УГКЦ i громадского дiяча.
Розкрито головнi напрями багатовимiрноТ дiяльноcтi УкраТис^'! НащональноТ Ради (УНРади). Наголошено, що i"i cтворення мало стратеИчну мету - в1дновлення УНР на ошовах хри^тян^^! моралi, яка давить на перше мicце право, людянкть, cвободу i щаcтя людини.
Запропоновано враховувати кторичний доcвiд дiяльноcтi Державного Центру УНР в екзиш i Патрiарха Й. Слiпого на cучаcному етапi розвитку нащональноТ безпеки УкраТни, у тому чиcлi з метою протидн 1нформац1йн1й в1йн1, яка проводится Ро-ciйcькою Федерацiею.
Наголошено на важливосп подальшого розвитку концептуальних дослщжень з
проблематики деокупацн кторичноТ свщомосл УкраТнського народу.
Ключовi слова: державотворення, незалежшсть, Державний Центр УкраТнськоТ
Народно"! Республiки, Рада Республiки, УкраТнська Нащональна Рада (УНРада), УГКЦ,
Й. Слший, полiтичнi репресн, 1нформац1йна безпека.
Постановка проблеми. Щцготовка до 30-о! рiчницi проголошення незалежностi Украши актуалiзуe необхщнють тематичного зосередження на духовних i державних вимiрах визначально1 полггико-правово1 поди. Зокрема, вона уможливлюе здiйснення поглибленого порiвняльного аналiзу полггично1 дiяльностi Державного Центру УНР в екзилi та релшйно! дiяльностi Патрiарха Й. Слшого, а названi об'екти дослiджень кореспондувати в чаш та просторi з необхщнютю удосконалення сфери нащонально1 безпеки, у тому чист - протиди iнформацiйнiй вiйнi Росшсько1 Федераци.
Аналiз дослiдження проблеми. Стан науково1 розробки проблематики показуе, що вченими, науковими шститущями до i пiсля проголошення незалежносп Укра1ни 1991 року закладено методолопчну основу для вивчення дiяльностi укра1нсько1 полпично1 емираци, вщомо1 духовное' особи Патрiарха Й. Слiпого. Серед них - науковi працi В. Трощинського [1], М. Плав'юка [2],
B. Пюкун [3], В. Яблонського [4], В. Сергшчука [5, 6], I. Паново1 [7], О. Сорокшо1 [8] та iнших, котрi розглядали рiзнi аспекти ще1 тематики. Водночас вважаемо, що пiд кутом зору и значущостi у вiдновленнi незалежносп Укра1нсько1 держави вона мае передбачати подальше опрацювання i додаткове висвгглення на мiждисциплiнарному рiвнi.
Мета статт - закцентувати увагу на осмисленш причин i наслiдкiв поразки Украшсько1 революци 1917-1921 рокiв, продовжити формування суспшьно1 думки щодо достовiрного розу-мiння юридичних фактiв та особистостей в ютори держави i права Украши, якi були фаль-сифшоваш КПРС-КПУ, радянською владою, росiйськими засобами масово1 шформаци i негативно впливають на сучасний стан шформацшно1 безпеки держави.
Виклад основного матерiалу. Право Украшського народу на створення суверенно1 держави, европейський напрям розвитку полггико-правово1 системи перiоду Укра1нсько1 революци 19171921 рокiв були лiквiдованi внаслщок вшськово1 окупаци Радянською Росiею частини украшсько1 територи. У результатi цих подш сформовано нове полiтико-правове явище - укра1нська полiтична емiграцiя, в тому чи^ - Державний Центр УНР в екзилi та його складов^ Рада Республiки, Укра1нська Нащональна Рада (передпарламенти), Президент, Вще-президент, Уряд.
Показово, що перебуваючи у м. Тарновi на територи Польсько1 держави з грудня 1920 року до вересня 1921 року, Рада Республши ухвалювала правовi акти з орiентацiею на европейську перспективу УНР. Примiром, депутати обговорювали рiзнi шщативи: Голови уряду - комплектувати Збройш Сили за европейським взiрцем, Мшстра закордонних справ - утворити союз держав Чорноморського Басейну, серед яких УНР могла б вщгравати першочергову роль, Мшстра шляхiв - термшово замiнити широку залiзничну колiю на европейську як спошб вiдновити транспортне сполучення, зруйноване радянськими методами господарювання. Головна умова для реалiзацil цих передбачень - повернення на деокуповану територда, вщновлення дiяльностi законних оргашв державно1 влади та мiсцевого самоврядування. Про полггичш пiдстави таких очшувань говорив
C. Петлюра на першому засiданнi передпарламенту 3 лютого 1921 року, а в Унiверсалi Ради Республши вiд 12 березня 1921 року зазначалося: "Весна й лгго 1921 року мають ршити долю Украшського народу, чи буде вш ще далi рабами Роси, чи вижене з свое1 землi московських грабiжникiв i створить свою сильну i самостiйну державу У. Н. Р." [4, с. 32, 76].
Враховуючи щ '^жнародш комбшаци", передпарламент i Рада Народних Мiнiстрiв проводили законодавчу роботу: ухвалено Закон "Про Раду Республши" - "тимчасовий зверхнiй орган народньо1 влади, якому належить повнота влади" на засадах представництва полггичних партш
та громадських оргашзацш; утворено шють комюш для розгляду рiзних справ; затверджено Регламент (Регулямш) Ради Республши; Голова уряду В. Прокопович виступив iз доповiддю про програму дiяльностi тощо [4, с. 23, 38, 108-120].
Дiяльностi передпарламенту були притаманш й полiтичнi дискуси з питань внутршньо! i зовшшньо! полгтики перiоду Укра1нсько1 революцп. Наприклад, депутати не iдеалiзували роботу укра!нсько! дипломатично! мюп у м. Варшавi, яка мала "змогу робити високу полгтику з лiкерами, шампанами, улаштовувати вечiрки", И представники ставали, за образним висловом - "ожирiвшими баршами", а "це барство шкодило усiй справГ'. Критика торкалася i вiдсутностi належно! взаемоди уряду та армп, фшансовими зловживаннями кооператорiв у Вiднi, Парижi та Берлiнi на тлi голодування в армп, дiяльностi правоохоронних органiв у зв'язку з iснуванням "системи контр-розвiдок, чрезвичаек, розстрiлiв без суду", прикладами "беззаконних арештiв робгтництва, учшвсь-ко! молодi, Гвалтування жшок i таке подiбне" [4, с. 67- 69, 92, 93, 105].
Депутати не оминули увагою й поди, внаслщок яких "Наша нащя мусить носити на чолi клеймо погромiв, якi творила не вона, а т суб'екти, якi перейшли до нас вiд росшсько! спадщини, якi може i навчилися говорити по-укра!нському, але ж не належать до нашо! наци... Вона ославлюеться за те злодiйство i бандитизм, яю розрослися серед нас". Незважаючи на загалом безпiдставнi обвинувачення, 25 квгтня 1921 року Рада Республши ухвалила законопроект про асиг-нування Мшстерству Сврейських Справ 30 млн крб. для допомоги бiженцям.
У цьому ж контекст пiдкреслимо, що передпарламент продовжив курс Укра1нсько1 Центрально! Ради на формування демократичное' етнонацiонально! полiтики. Укра!нськi полiтичнi партп неодноразово пiдтверджували право нацiонально-персонально! автономи. Рада Республiки забез-печила полгтичне представництво евре!в, полякiв i шмщв у !! структурi, планувалося, що правовий статус росшсько! нацiонально! меншосп буде врегульовано окремим законом за умови визнання ними суверештету УНР. Однак представники нацюнальних меншостей не використали це поло-ження, а !х позицiю депутат Бiлопольський коментував так: "Не можна сказати, що вс вони абсолютно вщкидають щею укра!нсько! державности. Вони не ствчувають i активно не допома-гають цiй iде!, але з ними не пробували дшти до порозумшня. Не можна сказати, щоби щ кола абсолютно вiдкидали можливiсть зреалiзування сво!х бажань в орбiтi укра!нсько! державности, тiльки коли !м закрит дороги до порозумiння внутрi нашо! держави, вони шукають впливiв зовш i таким шляхом досягають бшьшого" [4, с. 16, 18, 23, 89, 95, 96, 101, 128, 138, 139].
Чималим здобутком у дiяльностi Ради Республши була прагматична зовшшня полгтика сто-совно Росшсько! держави за умови змши !! полiтичного режиму з бiльшовицького на демократич-ний. Передпарламент чiтко розмежовував юридичний факт военно! окупацп РСФРР територп УНР у 1920 рощ й ставлення до росшського поневоленого народу загалом. Так, Мшстр закордонних справ А. Ншовський на засщанш Ради Республiки 13 березня 1921 року доповщав, що "Уряд УНР не один раз зазначав свою готовнють помиритися з совгтською Рошею i приступити до встанов-лення мирних вiдносин. Одначе його добра воля розбивалась о непримиримють московських большовиюв, якi нiчого не хтши чути про самостiйницькi бажання Укра!нського народу i його волю жити сво!м незалежним державним життям". Натомють полiтична група Б. Савiнкова у Варшаву пiдкреслював мiнiстр, визнавала право "самовизначення народiв". Тому з нею восени 1920 року була тдписана вшськова конвенцiя про спiльну антибольшевицьку боротьбу, а в появi таких структур " ми вбачаемо великий устх для... порозумiння з будучою третьою Росiею" [4, с. 80, 81].
Отже, незважаючи на нетривалий перюд роботи передпарламенту, дiяльнiсть Ради Рес-публiки спрямовувалася на продовження демократичного проевропейсього курсу державотворення, здшснюваного протягом Укра!нсько! революцп 1917-1921 роюв.
Аналогiчнi полiтико-правовi тенденци, певною мiрою, простежуемо у мiжвоенний перiод 1920-х-1930-х рокiв на територп Захiдно! Укра!ни. Пiсля поразки ЗУНР чiльне мюце у захистi нацiональних iнтересiв посша Укра!нська Греко-Католицька Церква (УГКЦ). Правова основа !! релiгiйно! дiяльностi - конкордати мiж Папою Римським i урядами Австро-Угорсько! монархи та
Польсько1 держави. Вони регулювали особливий правовий статус УГКЦ - екстериторiальноl шституци з правом власносп на земельш дшянки, духовнi заклади, лiкарнi, iмунiтетом щодо кримiнального переслiдування священникiв. Спираючись на полггичну пiдтримку держави Ватикану (яка не встановила дипломатичних вщносин з СРСР, вважаючи заперечення юнування Бога суспшьним злом з боку радянсько1 держави) та фiнансову допомогу митрополита А. Шептицького, УГКЦ активно впливала на формування патрiотичного украшського середовища: полiтичних дiячiв, освiтян, кооператорiв, iнженерiв, лiкарiв, адвокатiв, журналiстiв, митщв та iн. [5, с. 372, 373; 6, с. 152, 283]. Отже, культурно-освггня дiяльнiсть та опосередкована участь УГКЦ у полггичних процесах, спрямованих на вщновлення самостшно! Украшсько! держави, зумовили И високий суспшьний авторитет.
Вочевидь, закономiрним результатом початку Друго1 свггово! вiйни та приеднання територи Захщно! Укра1ни до УРСР у 1939 рощ стало зггкнення двох антагонютичних iдеологiй - релтйно! (грунтувалася на християнських засадах) та комунютично! (передбачала непримиренну боротьбу з релшею пiд конституцiйним гаслом про свободу антирелтйно! пропаганди). Усвiдомлюючи "прискорбш обставини" для УГКЦ, що виникли восени 1939 року, незадовшьний стан здоров'я митрополита А. Шептицького, Папа Римський Пш XII 25 листопада 1939 року надав право Й. Слшому наслщувати престол митрополита УГКЦ. З ще! нагоди А. Шептицький 20 липня 1940 року звертаеться до духовенства й вiруючих. Констатуючи законнють призначення Й. Слiпого, вш вказав на об'ективнi втрати для УГКЦ (зруйнування авiабомбою церкви Святого Духа i бiблiотеки при нш), початок неправомiрних дiй радянсько1 влади щодо УГКЦ - конфюкащю музею i бiблiотеки Богословсько1 академи на користь радянських державних закладiв культури та освiти. Митрополит А. Шептицький висловлював жаль стосовно багатьох неохрещених дггей, яких вихо-вують без тзнання Бога, називав 1'х жертвами безбожницько1 пропаганди, передбачав подальше знищення радянським урядом розгалужено1 структури УГКЦ: станом на 1940 рш у складi УГКЦ дiяли три епархп, до них належала 2821 парафiя, 11 монастирiв, Богословська академiя, три чернецью ордени, вiсiм епископiв, майже три тисячi священникiв [5, с. 21, 26-28, 31; 6, с. 88].
Прогноз владики не був помилковим, адже радянсью органи державно1 безпеки розпочали комплексну агентурну розробку УГКЦ - митрополита А. Шептицького, епископа Й. Слшого, епископа Станюлавсько! епархп Г. Хомишина, ректора Станюлавсько! духовно1 академп П. Бой-чука, епископа Перемишлянсько1 епархп Й. Коциловського та багатьох шших священнослужителiв. Упродовж 1939-1941 роюв органи НКВС УРСР вчиняли ди, спрямованi на дискредитацiю УГКЦ серед релтйно! громади. Для цього вони впроваджували агентiв у середовище церкви (зокрема -найближче оточення А. Шептицького), використовували розбiжностi в керiвництвi церкви, опри-люднювали факти неналежно1 побутово1 поведiнки деяких священниюв. Окрiм того, показовий приклад "законносп" дiяльностi органiв НКВС УРСР i фiктивностi Конституцп УРСР - саме цей репресивний орган державно1 влади мав порушити питання у Верховнш Радi УРСР щодо призначення в облвиконкомах уповноважених у справах культа, а в Наркомфш СРСР - про сплату податюв церквою та 1'х служителiв. Примiром, Й. Слшому призначили оподаткування у розмiрi 20 тис. карбованщв [5, с. 22-25, 31, 32; 6, с. 298].
Постшне стеження оргашв НКВС УРСР за майбутньою жертвою уможливило появу психо-лопчно! характеристики. У повщомленш агента вiд 30 шчня 1941 року Й. Слiпий - це горда, шано-любна, самовпевнена, владолюбна людина, его!ст, скупий, з високим рiвнем освiти i знанням евро-пейських мов, добрий оргашзатора [5, с. 34].
Оперативнi напрацювання радянських оргашв державно! безпеки було продовжено за нових юторичних умов - майбутньо! перемоги СРСР у Другш свгговш вiйнi, створення та збройно! боротьби УПА проти СРСР, смери митрополита А. Шептицького i призначення Й. Слiпого предстоятелем УГКЦ. Вш наполегливо шукав варiантiв виходу з кризово! ситуац^' - зберегти церкву, врегулювати полггичш розбiжностi з радянською владою, а також ОУН-УПА. На думку Й. Слшого, найдiевiшим заходом у цьому напрямi мала стати по1'здка делегац^' УГКЦ на чолi з
архiмандритом К. Шептицьким до м. Москви наприкшщ 1944 року. Вона передала для потреб Червоно! армп 100 тис. крб. i прагнула продовжити правовий статус УГКЦ на Грунт норм Конституци УРСР про вщокремлення церкви вiд держави. Учасники перемовин обговорювали рiзнi питання: про дозвш на викладання релiгi! в школах i дiяльнiсть духовних навчальних закладiв; повернення частини нацiоналiзовано! церковно! землi та виплату грошово! компенсацп за не!; звiльнення священникiв вщ податкiв i трудово! повинностi; припинення призову до Червоно! армп студенев духовних навчальних закладiв i священниюв. Однак для радянських органiв державно! безпеки визначальним було шше - нейтралiзувати УПА та возз'еднати УГКЦ з Росшською православною церквою. З щею метою високопосадовцi НКДБ СРСР оргашзували зустрiч iз членами делегацп та запропонували УГКЦ стати посередником у перемовинах з УПА для припинення "братовбивчо! вiйни" [5, с. 54, 59-93, 492-493].
З документа агентурно! розробки Й. Слшого дiзнаемося, що виконати цю пропозищю було складно. Серед керiвництва ОУН(б), ОУН(м), УПА i духовенства УГКЦ станом на 1945 рш сформувалися двi позицп - послiдовники Р. Шухевича вважали за необхiдне продовжити збройну боротьбу з СРСР, а група помiркованих дiячiв (А. Мельник та шш^ схилялися до переведення дiяльностi ОУН у глибоке шдпшля та !! поступового вкорiнення в державний апарат i Збройнi Сили СРСР [5, с. 118, 119].
Переконавшись у небажанш чи неспроможносп Й. Слшого ефективно впливати на пере-говорний процес, НКДБ УРСР 20 лютого 1945 року ухвалюе постанову про порушення крим> нально! справи стосовно митрополита. Юридична тдстава - пiдозра в антирадянськiй, нащона-лiстичнiй, шпигунськiй, розвiдувальнiй дiяльностi [5, с. 95, 96]. Швидко виявивши "докази вини", 8 березня 1945 року НКДБ УРСР отримав розпорядження М. Хрущова, узгоджене з НКДБ СРСР, розпочати репресивш заходи проти Й. Слшого та УГКЦ. Вщтак 11 квггня 1945 року його заарештували у м. Львову а попередне слщство проводили у м. Киевi [5, с. 104-107, 127-130, 142-587]. Згодом вш зазначав, що на попередньому слщсга до нього ставилися грубо, неаргу-ментовано посилалися на поди, слiдчi вирiзнялися деспотизмом i браком ерудицп [6, с. 68], "примушували пiдписувати показання про те, чого я не робив" [6, с. 382]. Тож зрозумшо, що зважаючи на умови i термш тримання арештованого (один рш), вiк i стан його здоров'я, проведення багатьох допита у шчний час, позбавлення богослужбового одягу, особисто! релшйно! символiки, на ув'язненого систематично чинили психолопчний i моральний тиск.
Незважаючи на антигуманш методи ведення попереднього слщства, Й. Слiпий послщовно й докладно викладав свою бюграфда, розкривав змiст дiяльностi УГКЦ у 1920-х - на початку 1940-х роюв. Однак те, що вш ощнював як розвиток УГКЦ у мiжвоенний перiод i намагання зберегти релшйну органiзацiю в умовах Друго! свiтово! вiйни, радянськi слiдчi тлумачили як пропаганду укра!нського буржуазного нацiоналiзму, спiвпрацю з нацистами й квалiфiкували за статтею про державний злочин [5, с. 166-169, 172-185, 192-194, 208-221, 226-246, 302-352, 355-357, 365-400, 541-549, 561-568].
Тому пдна поведшка Й. Слшого не мала ютотного значення, адже полггичне керiвництво РКП(б)-КП(б)У передбачило вирок, побудований за апробованою в СРСР фальсифкованою схемою полггичних процесiв 1920-1930-х рокiв. Дотримавшись формальних ознак радянського кри-мiнального процесу, кримшальну справу передали до вшськового трибуналу вiйськ МВС Укра!нсь-кого округу, який проводив судове слщство, i 3 червня 1946 року було оголошено обвинувальний вирок - позбавити волi термшом на вгам рокiв. Й. Слiпого визнали винним у тому, що вш особисто чи разом з УГКЦ брав участь в оргашзацп бшогвардшських i буржуазно-нацiоналiстичних армiй вiд часу виникнення радянсько! держави у 1917 рощ; формуванш Укра!нсько! Галицько! Арм^ у 1918-1919 роках; створенш антирадянських оргашзацш "Акцiя Католицька", "Укра!нський Католицький Союз", "Колепум Русикум", "Сiч" та духовних навчальних закладiв у 1920-х-1930-х роках; проголошенш Акта вiдновлення незалежностi Укра!нсько! Держави 30 червня 1941 року у Львовi та формуваннi уряду на чолi з Я. Стецьком; створенш буржуазно-нащоналютичних i
пpофaшистськиx оpгaнiзaцiй (Рaдa сеньйоpiв, Укpaïнськa Haцiонaльнa Рaдa, дивiзiя "СС-Гaли-чита") y 1941-1943 pокax; ствоpеннi мiсцевиx aдмiнiстpaтивно-полiцiйниx усганов; aгiтaцiï зa та-дaння мaтеpiaльноï допомоги нaцистськiй окyпaцiйнiй влaдi тa спpияннi тpyдовiй мiгpaцiï гpомaдян СРСР до Тpетього Рейxy.
Kpiм того, вита Й. Слiпого полягaлa y спiвпpaцi з aнтиpaдянськими гaзетaми "Mетa", "Дзвони", "Hивa"; обговоpеннi нa збоpax eпископiв питaння збpойноï боpотьби з СРСР до 1939 pокy; aнтиpaдянськомy виxовaннi стyдентiв дyxовниx нaвчaльниx зaклaдiв; спpияннi пошиpенню кaтолицизмy в СРСР тсля 1939 pокy; опyблiкyвaннi y 1941 pоцi aнтиpaдянськоï бpошypи "Головш пpaвилa сyчaсного дyшпaстиpствa"; зyстpiчax y 1942 pоцi y м. Беpлiнi з А. Мельником i П. Скоpо-пaдським; тiсниx зв'язкax з пpедстaвникaми нaцистськиx pозвiдyвaльниx оpгaнiв, яю пpоживaли в митpополичиx пaлaтax; пiдтpимyвaннi контaктiв з yкpaïнсько-нiмецькими нaцiонaлiстичними бaндaми пiсля 1944 pокy [5, с. 56S-625].
Як бaчимо, бaгaтомaнiтнa дiяльнiсть Й. Слiпого - нayковця, pектоpa Богословсько1' aкaдемiï, митpополитa УГKЦ i гpомaдського дiячa - стaлa пщсгавою для обвинyвaльного виpокy. Тaкою бyлa pепpесивнa сyтнiсть paдянського пpaвa, що кpимiнaлiзyвaло сyспiльнi вiдносини й ш^око тлyмaчило стaттi Kpимiнaльного кодексу УСРР 1927 pокy пpо деpжaвнi (контppеволюцiйнi) зло-чини - спpaвжнi id^mm подiï оцiнювaли з точки зоpy комyнiстичноï iдеологiï тa офоpмляли в ноpмax мaтеpiaльного пpaвa й вiдповiдниx пpоцесyaльниx фоpмax. Haзвaнa вище пpaвовa позицiя yможливлювaлa paдянськомy суду обвинyвaчyвaти в контppеволюцiйниx дiяx будь-кого i зa будь-що. Пpимipом, здшснення нaвчaльного пpоцесy y Богословськiй aкaдемiï з метою yсвiдомлення стyдентaми сутносп xpистиянствa, pелiгiйноï моpaлi, пpиpодниx пpaв людини i pоз'яснення xибностi aнтиpелiгiйноï пpопaгaнди в СРСР ввaжaлося aнтиpaдянською дiяльнiстю.
Виpок, оголошений Й. Слшому тa iншим очiльникaм УГKЦ, лшв1дащя цеpкви пiсля пpоведеного Львiвського псевдособоpy 23 лютого 194б pокy мaли зaсвiдчити остaточне знищення "езуггсько1' клши" - тaк нaзивaлa цю pелiгiйнy iнститyцiю paдянськa влaдa. Однaк згодом поди pозгоpтaлися y пpотилежномy та^ям^ I головнa зaслyгa в цьому Й. Слiпого, який yпpодовж усього теpмiнy вiдбyвaння покapaння демонстpyвaв виняткову силу дyxy тa вiддaнiсть ^инцитм pелiгiйноï моpaлi. Mитpополит Й. Слший не зpaдив УГKЦ i не став iyдою для свого нapодy, xочa мaв тaкy можливiсть - кеpiвництво МДБ СРСР пpопонyвaло обpaння нa нaйвищi дyxовнi посaди в iepapxiï Росiйськоï пpaвослaвноï цеpкви, a 1953 pокy - посеpедництво в ноpмaлiзaцiï дипломaтичниx вiдносин СРСР i деpжaви Вaтикaнy. Якщо вiд пеpшоï пpопозицiï Й. Слiпий зaвжди кaтегоpично вiдмовлявся, то зaдля pеaлiзaцiï дpyгоï йому ствоpили умови для pоботи y м. Mосквi, вiн pозпочaв нaписaння велико1' нayковоï пpaцi ^о iстоpiю Вселенсько1' цеpкви в Укpaïнi, зaвеpшив вступ до не1' тд нaзвою "Погляд нa догмaтичнi тa iстоpичнi основи гpеко-кaтолицькоï цеpкви в СРСР". ^оте подaльшi дiï Й. Слшого зaлежaли вiд виконaння paдянською влaдою визнaчaльниx умов - вщновлення дiяльностi УГKЦ i його пpaвового стaтyсy митpополитa [б, с. SS, 11S, 224, 257, 3S2].
МДБ СРСР не погодилося з щею вимогою Й. Слшого, a тсля apештy Л. Беpiï митpополитa пеpевели до Kpaснояpського кpaю, де вш пpоживaв y будинку iнвaлiдiв пiд aдмiнiстpaтивним нaглядом MВС-KДБ СРСР. Ha почaткy xpyщовськоï "вiдлиги" Й. Слший виконуе деякi фyнкцiï митpополитa кaтaкомбноï цеpкви: пpоводить богослyжiння в пpимiщенняx пpaльнi, сyшильнi, нa ктадовищ^ aктивно листуеться зi священикaми piзниx облaстей СРСР, зaкликae до мiсiонеpськоï дiяльностi, pозсилae piздвянi, пaсxaльнi, новоpiчнi пpивiтaння, пpодовжye нaписaння нayковоï npau;i, письмово звеpтaeться до кеpiвникiв РМ СРСР i МВС СРСР з клопотaнням ^о скaсyвaння зaбоpони та дiяльнiсть УГKЦ. Однaк пpaгнення влaдики pеaлiзyвaти конститyцiйнi пpaвa вipyючиx не мaли pезyльтaтy - його зобов'язaли пpипинити всi види pелiгiйноï дiяльностi. Юpидичнa пiдстaвa - вiн не е служителем pелiгiйного культу [б, с. б1, б2, 7S, 15S].
З огляду нa ситyaцiю, яку ствоpювaли довколa нього зaсоби мaсовоï iнфоpмaцiï, Й. Слiпий y квггш 195б pокy звеpнyвся з листом до МВС СРСР, де apгyментовaно спpостовye нaклепи щодо себе в опyблiковaнiй aнтиpелiгiйнiй лiтеpaтypi тa висловлюе сподiвaння нa "допомогу в мош
беззахисносп" [6, с. 170, 171]. На цей час виникае можливють звшьнення Й. Слшого вщ перебування на спецпоселенш згiдно з Указом Президи Верховно! Ради СРСР, ухваленого 10 березня 1956 року [6, с. 161, 162]. Племшниця Й. Слшого звертаеться до Генерального Прокурора СРСР з проханням про передачу !! дядька на поруки та дозвш ви!хати до Львова [6, с. 170]. Однак принцип "сощалютично! законносп", досконало розроблений радянськими теоретиками права, не поширювався на Й. Слшого. Натомють спрацьовуе перевiрена схема дiяльностi КДБ - активiзацiя вкоршено! квалiфiковано! агентури, в тому чи^ iз середовища зрадникiв-унiатiв, продовження збирання оперативно! шформацп про "антирадянську дiяльнiсть" Й. Слiпого.
Як наслiдок - чергове порушення кримшально! справи проти Й. Слшого та цишчне обгрунтування необхiдностi повторного арешту пiдозрюваного можливютю його втечi (вiк 66 роюв й соцiальний статус iнвалiда) [6, с. 212, 216-218]. Допити тривали рш, не у нiчний час, але вони знову демонстрували примггивнють обвинувачення, щеолопчну заангажованiсть, незнання юторично! правди про поди Друго! свггово! вiйни, нерозумiння вiдмiнностi мiж каношчним правом i радянським законодавством про релшю. Наприклад, якщо для Й. Слшого написання листа до вiрних УГКЦ означало дотримання католицько! вiри, то для слiдства - це правопорушення, бо УГКЦ не була зареестрована зпдно з чинним законодавством. За таких умов правовi наслщки для митрополита заздалепдь були негативна
Звернемо увагу, що змiст опублшованих агентурних повiдомлень, протоколiв допитiв попе-реднього та судового слiдства уможливлюе опосередковано простежити сприйняття Й. Слшим широкого спектру подiй, якi вщбувалися в УРСР - СРСР i на мiжнароднiй аренi. Примiром, вш критикуе неканонiчне проведення Львiвського псевдособору 1946 року та перехщ священниюв у православну вiру (насамперед Г. Костельника); прагне встановити причини дискусш Львiвсько! та Станiславсько! епархiй; наршае на iнертнiсть укра!нцiв, котрi в Красноярському кра! недостатньо цiкавилися публiчною iнформацiею про УРСР.
Пiд час спшкування з агентами КДБ або допита Й. Слший по-рiзному характеризував юто-ричних i полiтичних ошб: Б. Хмельницького, I. Мазепу, А. Мельника, С. Бандеру, Д. Донцова, Й. Сталша, А. Птлера, Б. Муссолш, Й. Б. Тiто; П.Тольятц дiяльнiсть УПА; радянських письмен-ниюв i поетiв: П. Карманського, Я. Галана, В. Беляева, М. Рудницького; виявляв штерес до нацiонального походження державних дiячiв УРСР, стану економши республiки; висловлював незадоволення поразкою Укра!нсько! революцп 1917-1921 рокiв; порiвнював злочинш ди ра-дянсько! влади та нациста у Другш свiтовiй вшш; розрiзняв полiтичну риторику про "досягнення Великого Жовтня" i реальне перетворення частини територи СРСР на концентрацшний табiр.
З-помiж iнших мiркувань Й. Слшого виокремимо низку положень, яю були предметом його штелектуального аналiзу - ставлення до комунiзму, радянсько! держави та укра!нського нацiо-налiзму. Позитивно характеризуючи комунiзм як щею, викладену в ученнi Христа i реалiзовану першими християнами, у християнських монастирях, Й. Слший заперечував побудову кому-нютичного суспiльства за радянським взiрцем, бо це не передбачало дотримання релтйних прав громадян. На переконання митрополита, розвиток свггово! цившзацп засвiдчив неможливiсть державотворення без релш! та вiри в Бога [6, с. 231, 232, 282].
Твердження Й. Слшого про державу грунтувалися на його поглядах щодо взаемозв'язку форми державного (полничного) режиму i дiяльностi УГКЦ. Вш прагнув до юнування "тако! держави, уряд яко! дозволяв би пропагувати християнську мораль не тшьки в церквах, а й у школi та армп, а сам уряд при виршенш важливих полiтичних питань радився б зi мною, як з главою церкви, дослухався б до голосу церкви. А який при цьому буде уряд у державi - комушстичний, сощалютичний, капiталiстичний чи ще якийсь - для мене байдуже, якщо вш установлений народом" [6, с. 325].
Думка Й. Слшого про укра!нських нацюналюта, за тлумаченням радянського слщчого, полягала в тому, що мала мюце колiзiя мiж УГКЦ i нацiоналiстами. Останнi ставили iнтереси укра!нсько! нац^' вище за Бога, церкви i релiгiйно! моралi, а церква засуджувала таку доктрину.
Проте тд час Друго! свггово! вiйни укра!нсью нацiоналiсти були меншим злом порiвняно з комунiстами. "Помилка укра!нських нащоналютв е та, - записуе слщчий покази Й. Слiпого, - що вони не рахувалися з греко-католицькою церквою. Ось чому, коли 1944 року мене попросили радянсью органи влади написати послання, спрямоване проти укра!нських буржуазних нащона-лютв, я з цшковитою готовнiстю зробив це, закликав !х не вбивати один одного" [6, с. 319, 320].
Попри певну полемiчнiсть мiркувань Й. Слшого та спосiб !хньо! фшсаци (не треба забувати, що це - запис показiв слiдчим, секретарем судового засщання чи текст агентурних повiдомлень), вони поеднанi наскрiзною щеею - усвiдомленням потреби духовного наповнення полггико-правового розвитку суспiльства та власних дш на засадах релшйно! вiри для створення самостiйно! Укра!нсько! держави.
Треба зазначити, що митрополит Й. Слший не обмежувався анатзом внутрiшньополiтично! проблематики, а й прогностично ощнював зовшшню полiтику: необхiднiсть iдеологiчно! штер-венци захiдних демократiй для стримування поширення комушзму та змiни ставлення СРСР до релш! як чинника нормалiзацi! дипломатичних вiдносин мiж СРСР i США, мирного спiвiснування рiзних полггичних систем, майбутнього об'еднання ФРН в едину державу тощо.
Проте наукова ерудищя доктора теологи, професора догматики, який володiв шмецькою, французькою, ггалшською, польською, грецькою, латинською мовами, частково - англшською, чеською та еврейською [5, с. 167; 6, с. 224], була "традицшно" ощнена Верховним Судом УРСР -Й. Слшого позбавили волi на шм роюв. Цього разу митрополита визнали винним у вчиненш наступного державного злочину: спробi вiдродження унiатсько! церкви та лшвщаци сощалю-тичного ладу, написанш та нелегальному розповсюдженнi антирадянсько! пращ "Iсторiя Все-ленсько! церкви в Укра!ш", використаннi нацiоналiстичних творiв М. Грушевського та М. Возняка [6, с. 392-394]. Характерним прикладом реалiзацi! принципу радянського кримшального процесу про право громадянина на захист стала юридична позищя адвоката, котрий обвинувачував Й. Сль пого у зв'язках iз нацистами [6, с. 389, 390].
Не обмежившись вироком 1959 року, Верховний Суд УРСР за новим кримшальним законо-давством 1962 року визнав Й. Слшого особливо небезпечним рецидивютом [6, с. 407]. Зпдно з Указом Президи Верховно! Ради СРСР вщ 23 шчня 1963 року вш був помилуваним, залишився громадянином СРСР, ви!хав з територи "суверенно!" Мордовсько! АРСР до держави Ватикану. Вкажемо на збк фактов у кримiнальних справах Й. Слшого - в його арешт 1945 року та помилуванш 1963 року головну роль вщправ М. Хрущов. Проживання Й. Слшого за кордоном не припинило нелегального стеження радянських оргашв державно! безпеки за митрополитом i майбутшм патрiархом. КДБ УРСР регулярно шформував ЦК КПУ про стан справ у церковному середовищ^ вчиняв ди з метою недопущення вщродження УГКЦ в УРСР [6, с. 410-446].
Те ж стосувалося й укра!нсько! полггично! емкраци. З метою !! публiчно! компроментаци очiльники УРСР постiйно характеризували члешв цих органiзацiй "американськими шпигунами, фашистами, прихованими ворогами народу, буржуазними нащоналютами " i т.п. Наприклад, тд час роботи Генерально! Асамбле! ООН 1957 i 1960 рокiв таю пропагандистсью штампи були викорис-таш у промовах представника УРСР в ООН А. Кузi та першого секретаря ЦК КПУ М. Пщгорного [4, с. 573, 574, 603, 604].
Однак протидiя КПРС - КПУ, КДБ СРСР - УРСР не зупинила полггично! дiяльностi Державного Центру УНР в екзилг Символiчно, що перше засщання сеси наступного передпарламенту (Укра!нсько! Нацiонально! Ради - УНРади) - вiдбулося 16 липня 1948 року - за 42 роки до ухва-лення Деклараци про державний суверештет Укра!ни 16 липня 1990 року. Створення ще! по-лiтично! iнституцi! зпдно з Декларащею УНРади вiд 21 березня 1957 року мало стратепчну мету -вщновлення УНР "на основах християнсько! моралi, яка ставить на перше мюце право, людянють, свободу i щастя людини". Своею чергою, "Вщновлена Укра!нська суверенна держава, - конста-тувала Декларацiя УНРади вщ 18 грудня 1972 року, - матиме таку устроеву форму i такий по-лiтичний та соцiяльно-економiчний лад, який встановить майбутня вшьна Укра!нська Конституанта" [4, с. 427, 650].
З огляду на полiтико-правовi процеси тсля Друго! свггово! вiйни (Ялтинсью угоди, членство УРСР i СРСР в ООН, перехщ до принцитв мирного спiвiснування з СРСР) досягнути цього було складно. За таких умов деяю держави захiдно! демократа iгнорували права "поневолених народiв колишньо! Роси на самостiйне державне юнування", демонстрували упереджене ставлення до укра!нсько! наци "як до наци недозршо!", дотримувалися "того погляду, що справа укра!нського й iнших неросiйських народiв - це внутрiшня справа Советського Союзу", а значить !! можна "зняти... з порядку дня актуальних мiжнароднiх питань". Вони не могли чи не хотши зрозумiти очевидного: якби у 1917-1921 роках УНР знайшла б "допомогу у вшьному свт, то певно не було б ру!ни демократа в Еврот, не було б II свггово! вiйни й большевицька небезпека московського iмперiялiзму не загрожувала б ушм вiльним народам свiту" [4, с. 177, 180, 324, 536, 539].
!нший негативний чинник у робой ще! законодавчо! iнституцi! - опозищя, яку здiйснювали представники ОУН (р), Союзу Гетьманщв-Державниюв та iн. [4, с. 415, 577, 626, 644, 686-688]. З одного боку, це ускладнювало реалiзацiю завдання загальноукра!нсько! полгшчно! консолщаци, а з iншого - було ознакою парламентсько! демократа, адже дискуси мали публiчний характер, як i дiяльнiсть УНРади загалом.
Незважаючи на несприятливi об'ективнi та суб'ективш обставини, постiйний брак коштiв i кадрiв, зневiру та байдужiсть частини дiаспори, УНРада, дотримуючись морально-правових норм i засад християнсько! етики, розгорнула системну та жертовну дипломатичну, полгшчну, шфор-мацiйну роботу в рiзних державах: ФРН, Iталi!, Бельгп, Великш Британп, США, Канадi, Австралп тощо. Тактична мета цих дш - переконувати мiжнародну спiльноту в юнуванш Державного Центру УНР - единого законного представника Укра!нського народу в емпраци.
Пiдтвердженням цього е головш напрями багатовимiрно! дiяльностi УНРади: аргументоваш звернення до ООН, Ради Свропи, парламентiв, урядiв, полiтичних дiячiв; створення мережi представництв УНРади у свт; розробка власно! фiнансово! основи, що уможливило реалiзовувати незалежну укра!нську полгшку; використання низки радiостанцiй для неупередженого шфор-мування громадян УРСР про внутршню та зовнiшню полiтику СРСР; друк лгтератури про Укра!ну шоземними мовами; взаемодiя з представницькими органами ем^рацшних урядiв; регулярнi вщ-значення знакових подш i персоналiй укра!нсько! iсторi!; посередницькi дп, спрямованi на збли-ження укра!нських церков та !х iерархiчне завершення у формi патрiархатiв; вiдновлення дiяльностi Могилянсько-Мазепинсько! академи; розповсюдження укра!нських поштових марок; видача паспорта iз державною символшою; проведення прес-конференцiй тощо.
Скажiмо, делегащя УНРади була представлена на першш сеси Ради Свропи в Стразбурзi 1949 року, а керманичi УНРади у меморандумi на адресу сеси висловлювали впевненiсть, що "залучення Укра!ни в систему Об'еднано! Европи" е неодмшним "з причин полiтичних i економiчних, зокрема в iнтересi оборони европейських народiв перед росiйським комунютичним iмперiялiзмом..., з яким Укра!нський народ муав почати боротьбу ще 1917 р.". УНРада перюдично зверталася до Мiжнародного суду ООН в Гаазi про притягнення СРСР до вщповщальносп за органiзацiю Голо-домору 1932-1933 роюв, не визнавала мiжнародно! правосуб'ектносп УРСР, яка пiдмiнена сурогатом "держави" УССР (за словами I. Багряного), вщстоювала територiальне верховенство в полемщ з емiграцiйним урядом Польсько! держави [4, с. 233, 557, 558, 571, 694, 702, 706].
О^м того, УНРада постшно реагувала на численш юридичш факти порушення прав i свобод Укра!нського народу у сферi нацiональних вiдносин: лiквiдацiю УГКЦ; русифшащю системи освiти; курс на злиття соцiалiстичних нацiй; манiпулятивну пропаганду про розширення прав союзних республш у контекстi ухвалення ново! Конституцп СРСР; примус науковцiв УРСР фальсифшувати iсторичне минуле; фiктивну практику у сферi нацiональних вiдносин перiоду перебудови.
Примiром, Виконавчий Орган УНРади вважав, що ухвалення Закону УРСР "Про змщнення зв'язку школи з життям i про дальший розвиток системи народно! освгш в УРСР" 1959 року "ще ширше вiдчиняе дверi для русифiкацi!, позбавляючи укра!нську мову рiвноправности з росiйською в школах Укра!ни" На думку Голови УНРади О. Бойдуника (1962 рш), щея М. Хрущова вкотре
змшити Конститущю СРСР засадничо не мала демократичного тдГрунтя, бо "обов'язуючу в Укра!ш конституцiю можуть ухвалювати i мшяти лише Укра!нськi Установчi Збори чи парлямент, свобщно вибранi Укра1нським народом". А Президент УНР М. Лiвицький у 1967 роцi, "поцiновуючи" май-бутню Конституцiю СРСР, допускав, що в нш "будуть якiсь параграфи, яю нiбито гарантуватимуть збiльшення так званих "суверенних" прав цих республш. Та це хiба нiяк не змшить фактичного стану речей. Бо, якщо це припущення здшсниться, то от параграфи вiдносно "суверенних прав" республш Советського Союзу залишаться на практищ такими ж мертвими лггерами, як i вiдповiднi параграфи "сталшсько!" конституцп". УНРада 1967 року зверталася до ООН iз клопотанням "провести слщство щодо нацiонально! полiтики КПСС i осудити !!, як полггаку, що суперечить засадам людности, сформульованим в Хартях ОН" [4, с. 543, 559, 610, 615].
Полгшчш наслщки репресивно! внутрiшньо! полiтики СРСР щодо УРСР були системно узагальнеш у вистут Голови уряду УНР I. Самшленка 19 червня 1989 року: "Чи ж не ясно нам тепер, тсля 70-рiчного окупацшного режиму в Укра!нi, що коли б нам вдалося втримати свою рщну державу - УНРеспублiку, в яюй Укра!нський народ мiг би вшьно вибирати свiй власний Уряд, то не було б у нас тако! жахливо! духов о! i соцiяльно! ру!ни, не було б мшьйонних жертв, не було б Винниць i Бикiвнi, аш Чорнобиля. Не було б на нашш землi окупанта, який визначив Укра!ну в смертельну лабораторiю для антилюдського експерименту навiжено! утопи - марксо-ленiнсько! догми, яка нанесла Укра!ш такi рани i таю втрати, вилшування яких потребуватиме столптя" [4, с. 747].
Важлива складова дiяльностi УНРади - продовження формування демократичних правових засад взаемин укра!нщв, нацюнальних меншостей, корiнних народiв у вщновленш сувереннiй державi, бо тшьки вона зможе "загарантувати нацiональним меншостям Укра!ни !х культурну автономiю i громадськi права", "в дусi закону про нацюнально-персональну автономiю", зокрема - i депортованим кримським татарам. Примггао, що УНРада не обмежувалася визначенням правового статусу нацюнальних меншостей. Так, тд час проведення Вщенсько! европейсько! конференцп з безпеки та сшвпращ наприкiнцi 1980-х рокiв представники укра!нсько! емiграцi! "висували iдею Гельсiнкi II, домагаючись нацюнальних прав для свпу завтрашнього дня, як також наголошували, ^м шдивщуальних "прав людини", колективш права (нацiональнi, церковно-релiгiйнi, меншиннi та етшчно-расов^, а в зв'язку з цим i самовизначення Укра!нського народу та конечнють деколо-нiзацi! СРСР" [4, с. 325, 615, 685, 752, 753].
Присюпливу увагу УНРада зосередила i на вдосконаленш суперечливих укра!нсько- еврейсь-ких взаемин. Адже замiсть реалiзацi! Закону УЦР 1918 року "Про нацюнально-персональну автоно-мда" (вперше ухваленого в Gвропi) та Конституци УНР (роздiл "Нацiональнi союзи") мали мiсце протилежнi явища - погроми еврейсько! нацiонально! меншостi, вчинюваш усiма армiями, якi брали участь у вшськових дiях на територи УНР, полiтичне вбивство С. Петлюри 1926 року, зве-личення i виправдувальний вирок його вбивцi, антисемгтська державна полiтика в УРСР - СРСР. Тому пошук шляхiв сшвпращ з еврейськими шститущями вiдбувався за допомогою рiзних заходiв, котрi розробляла УНРада: заснування спшьно! науково! комюи для дослiдження укра!нсько-еврейських стосунюв, упорядкування контактiв мiж полiтичними дiячами i журналiстами обох нацiональностей, опублшування англомовних книжок, статей iз вщповщно! тематики, протидiя необ'ективному висвiтленню засобами масово! iнформацi! ролi С. Петлюри в укра!нсько-еврейсь-ких взаеминах, вивчення вщмшностей Геноциду i Голокосту тощо [4, с. 281, 370, 371, 373, 469, 470, 483, 486, 508, 670, 707].
Наприклад, у декларащях УНРади 1954 i 1967 роюв висловлювалася готовнють Укра!нського народу "допомогти еврейськiй людностi виправити т шкоди, яких вона зазнала тд окупацiйними режимами", вшановувалася пам'ять евре!в - жертв "вiд злочинiв геноциду обох тоталггарних систем, злочинiв, що !х найпотворнiшим символом став злочин у Бабиному Яру", вщображалося ставлення до радянського антисемгшзму як такого, що компрометуе "Укра!нський народ перед
громадською думкою свпу". Деяю питання залишилися на рiвнi дискусш, насамперед - про присвоення звання "Праведника народiв свпу" митрополитовi А. Шептицькому [4, с. 326, 614, 616, 705].
Вагомий результат полнично! дiяльностi УНРади пiсля Друго! свiтово! вшни - виважена зовнiшня полiтика щодо Росшсько! держави. Так, Голова УНРади О. Бойдуник у 1962 рощ перед-бачав перспективу "жити з московським народом в добросусщських стосунках, а може, й ств-працювати з ним не лише по господарськш, але й по полничнш лiнi!. Але коли? Тодi, коли Укра!на буде звiльнена вiд московсько! окупаци i стане суверенною державою". Толерантш положення мiждержавних вiдносин сформульовано i в Деклараци УНРади вщ 15 березня 1992 року: "Ми вiримо, що серед росiйського народу переможуть т сили, якi, навчеш гiрким досвiдом минулого, зречуться полники поневолювання iнших народiв i тдуть шляхом спiвпрацi з вiльними державами -Укра!ною й iншими, шануючи державний сувереннет тих кра!н" [4, с. 543, 797].
Цей документ було ухвалено на засщанш надзвичайно! сеси УНРади 14 березня 1992 року у США. Завершуючи полничну дiяльнiсть, вона розгорнуто проаналiзувала значущють УЦР, УНР i Державного Центру УНР в екзилi з погляду "концепци тяглости укра!нського понадтисячолiтнього державного процесу". Пiд час передачi 22 серпня 1992 року у м. Киевi "юторично-правних повновластей" ДЦ УНР новообраному Президентовi Укра!ни Л. Кравчуку !! очiльники наголо-шували: Укра!нська держава 1991 року е правонаступницею УНР 1918 року [4, с. 766, 797, 806]. Знаковою була й шша подiя 1992 року - духовно нескореного та реабштованого 3 червня 1991 року (через 45 роюв тсля першого засудження) Патрiарха Й. Слшого на пiдставi заповiту поховали у криптi Собору Святого Юра у Львова
Висновки. Речники укра!нсько! емiграцi! прагнули реалiзувати право Укра!нського народу на полничне самовизначення та европейську перспективу, взаемозв'язок християнських щнностей та державного будiвництва, забезпечити конституцiйнi права i свободи громадян рiзних нацюналь-ностей та вiросповiдання, були високоосвiченими патрiотами iз знанням iноземних мов.
Примiром, Голова Виконавчого Органу УНРади М. Лiвицький 10 травня 1959 року, звер-таючись до укра!нщв в УРСР пророчо говорив, що "школи в ютори людства жодна iмперiя, жодна тоталнарна Диктатура, жодна тиранiя не тривали безконечно". Вiн же 16 липня 1960 року в штерв'ю радюстанци "Голос Канади" з приводу створення Сполучених Штатiв Европи сказав акту-альнi слова про те, що "нишшш iнтеграцiйнi процеси - це ствпраця i тiснiше об'еднання рiвних з рiвними... Укра!на напевно ввшде як рiвний член до майбутньо! об'еднано! Европи та до Об'ед-наних Нацiй свпу... Скшьки ще пройде часу до здшснення прагнень Укра!нського народу - сказати трудно. Але одне е ясне: процешв ютори спинити не можна, як не можна змшити й !! залiзних законiв" [4, с. 588, 600, 601].
У цьому ж контекст показовими е виступи Президента УНР С. Витвицького. Аналiзуючи перебк четверто! сеси УНРади 1957 року, вш пiдкреслював: "Такими промовами мк би повели-чатись всякий парлямент яко!-будь висококультурно! держави". В шшому виступi 1960 року з нагоди рiчницi IV Унiверсалу УЦР вщ 22 сiчня 1918 року, осмислюючи початок тексту правового акта, С. Витвицький роз'яснював, що в ньому використано "словом не в розумшш розговiрно! мови, а у тому значенш, яким починаеться одна з Свангелш, де сказано: "На початку було слово", це найвище Буття i найвище Добро. Воно дiе в людському житп як щея чоловiколюбiя. З то! то основи виростае вся духовнють Укра!нського народу" [4, с. 423, 563].
Спроба !! зшвелювати через реалiзацiю комунiстично! iдеологi!, змiцнення радянського федералiзму, розвиток пролетарського iнтернацiоналiзму, формування радянського народу на тт масових полгшчних репресiй зумовила закономiрний полiтичний i юридичний результат -припинення юнування СРСР. Визначний внесок у цей юторичний процес зробили "символiчна Укра!нська Духова Держава в дiяспорi", конкретний змют яко! манiфестувався "назовнi юнуванням i дiею Державного Центру УНР" [4, с. 653], а також УГКЦ, Патрiарх Й. Слший. 1х роль у збе-
реженш нащонально! щентичносп укра!нства, пропагуванш та утвердженш моральних iмперативiв -християнсько! вiри в Бога та ще! вщновлення незалежностi УНР - е безаперечними прикладами пасюнарного слyжiння нескореному Укра!нському народу.
Вони продовженi у нових полгшко-правових реалiях останнiх тридцяти роюв державного бyдiвництва. Реалiзyючи установчу владу Укра!нського народу, ухваливши Декларацiю про дер-жавний сyверенiтет Укра!ни; вщмежувавшись вiд терористичних методiв yправлiння суспшьством; yсвiдомивши вiдповiдальнiсть перед Богом, минулими, нинiшнiм i прийдешнiми поколiннями; вщзначивши на державному рiвнi 120-ту рiчницю вiд дня народження Й. Слшого; здiйснивши Студентську революцiю на грант - Помаранчеву револющю - Револющю Гiдностi; вшанувавши пам'ять геро!в Небесно! сотш та yчасникiв боротьби за незалежнють Укра!ни; засудивши комyнiстичний i нацистський тоталiтарнi режими, створивши автокефальну помюну Православну Церкву Укра!ни, подтвердивши европейську iдентичнiсть Укра!нського народу i незворотнiсть европейського та евроатлантичного курсу Укра!ни тощо частина сyб'ектiв полпично! системи демонструе змiнy свiтоглядно! площини конститyцiйних вiдносин. Вочевидь, це слугуватиме по-ступовому продовженню декомyнiзацi! сустльних вiдносин, спростуванню радянсько! i росшсько! дезiнформацi! про укра!нських державних дiячiв i церковних iерархiв ХХ столггтя, реалiзацi! визначено! зовнiшньо! фyнкцi! держави (предмет триваючих дискyсiй у пострадянському украшському полгшкуш).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Трощинський В. (1994). М1жвоенна укра!нська ем1грац1я в £врош як юторичне i сощально-полггичне явище. К.: 1нтел, 258 с.
2. Плав'юк М. (2002). Украша - життя мое: в 2-х т. К.: Вид-во 1м.Олени Телши, 1085 с.
3. Шскун В. (2006). Полгшчний виб1р украшсько! ем1граци (20-i роки ХХ столитя). К. Нью-Йорк: МП "Леся". 671 с.
4. Укра!нський парламентаризм на ем1грацп (2012). Державний центр УНР: документи i матер1али. 1920-1992 / Упоряд. В. Яблонський. К.: Вид-во 1м. Олени Телши. 840 с.
5. Серпйчук В. (2012). Патр1арх Йосиф Слший у документах радянських оргашв державно!' безпеки 1939-1987: в 2-х т. Т. 1. К.: ПП Серпйчук М. 656 с.
6. Серпйчук В. (2012). Патр1арх Йосиф Слший у документах радянських оргашв державно! безпеки 1939-1987. В 2-х т. Т. 2. К.: ПП Серпйчук М. 480 с.
7. Панова I. (2014). Державний центр УНР в екзилг юторико-правове дослщження: автореф. дис. ... канд. юрид. наук; 12.00.01 / НАН Укра!ни, 1н-т держави i права 1м. В. М. Корецького. К. 20 с.
8. Сорокина О. (2017). Писемш джерела з гстори украшсько! арх1вно! та музейно! спадщини в емпрацд (1920 - к1н. 1980-х рр.) : автореф. дис. ... канд. ютор. Наук ; 07.00.06 / Луганський нац. ун-т 1м. Т. Г. Шевченка. Луганськ. 19 с.
REFERENCES
1. Troshchynskyi V. (1994). Mizhvoienna ukrainska emihratsiia v Yevropi yak istorychne i sotsialno-politychne yavyshche. [Interwar Ukrainian emigration to Europe as a historical and socio-political phenomenon]. K.: Intel [in Ukrainian].
2. Plaviuk M. (2002). Ukraina - zhyttia moie. [Ukraine is my life]. V 2-kh t. K.: Vyd-vo im.Oleny Telihy [in Ukrainian].
3. Piskun V. (2006). Politychnyi vybir ukrainskoi emihratsii (20-i roky ХХ stolittia). [Political choice of Ukrainian emigration (20s of 20th century)] K.: Niu-york: MP "Lesia" [in Ukrainian].
4. Ukrainskyi parlamentaryzm na emihratsii. Derzhavnyi tsentr UNR: dokumenty i materialy. 1920-1992. [Ukrainian parliamentarism in exile. State Center of the Ukrainian National Republic: documents and materials, 1920-1992] / Uporiad. V. Yablonskyi. (2012). K.: Vyd-vo im. Oleny Telihy [in Ukrainian].
5. Serhiichuk V. (2012). Patriarkh Yosyf Slipyi u dokumentakh radianskykh orhaniv derzhavnoi bezpeky 1939-1987. [Patriarch Joseph Slipiy in the documents of the Soviet state security agencies, 1939-1987]. V 2-kh t. T. 1. K.: PP Serhiichuk M. [in Ukrainian].
6. Serhiichuk V. (2012). Patriarkh Yosyf Slipyi u dokumentakh radianskykh orhaniv derzhavnoi bezpeky 1939-1987. [Patriarch Joseph Slipiy in the documents of the Soviet state security agencies, 1939-1987]. V 2-kh t. T. 2. K.: PP Serhiichuk M. [in Ukrainian].
7. Panova I. (2014). Derzhavnyi tsentr UNR v ekzyli: istoryko-pravove doslidzhennia [State Center of the Ukrainian National Republic in exile: historical and legal sutdy]. Avtoref. dys. kand. yuryd. nauk [in Ukrainian].
8. Sorokina O. (2017). Pysemni dzherela z istorii ukrainskoi arkhivnoi ta muzeinoi spadshchyny v emihratsii (1920 - kin. 1980-kh rr.) [Written sources on the history of Ukrainian archival and museum heritage in exile (1920s -the end of 1980s)] : avtoref. dys. kand. istor. nauk [in Ukrainian].
Дата надходження: 29.12.2020р.
Leonid Riaboshapko
Lviv National Agrarian University, Professor of the Department of Law, Doctor of Juridical Sciences (J.S.D), Professor riaboshapko.leonid @ gmail.com Liliia Yarmol Lviv Polytechnic National University, Associate Professor of the Department of Theory and Philosophy of Law, Constitutional and International Law, Doctor of Juridical Sciences (J.S.D), Docent
STATE CENTER OF THE UKRAINIAN NATIONAL REPUBLIC AND PATRIARCH JOSEPH SLIPIY: RESTORATION OF INDEPENDENCE IN THE SPIRITUAL DIMENSION
The article highlights that the research topic is relevant in the context of preparations for the 30th anniversary of Ukraine's independence.
An in-depth comparative analysis of the political activity of the State Center of the Ukrainian National Republic in exile and the religious activity of Patriarch J. Slipy was carried out.
It is claimed that the right of the Ukrainian people to create a sovereign state, the European direction of development of the political and legal system during the Ukrainian Revolution of 1917-1921 were eliminated as a result of the military occupation of part of Ukrainian territory by Soviet Russia. As a result of these events, a new political and legal phenomenon was formed - Ukrainian political emigration, including - the State Center of the UNR in exile and its components: the Council of the Republic, the Ukrainian National Council (pre-parliaments), President, Vice President, Government.
It was emphasized that the activities of the Council of the Republic were aimed at continuing the democratic pro-European course of state formation carried out during the Ukrainian Revolution of 1917-1921.
The article analyzes in detail the diverse, important activity of J. Slipy as a scientist, rector of the Theological Academy, Patriarch of the UGCC, and public figure.
The main directions of multidimensional activity of the Ukrainian National Council (UNC) are revealed. It was emphasized that its creation had a strategic goal - the restoration of the UNR (Ukrainian National Republic) on the basis of Christian morality that puts in the first place the right, humanity, freedom, and happiness of a person.
It is proposed to take into account the historical experience of the State Center of the Ukrainian National Republic in exile and Patriarch J. Slipy at the present stage of development of national security of Ukraine, in order to counter the information war waged by the Russian Federation.
The importance of further development of conceptual research on the issue of de-occupation of the historical consciousness of the Ukrainian people is emphasized.
Key words: state formation, independence, State Center of the Ukrainian National Republic, Council of the Republic, Ukrainian National Council (UNC), UGCC, J. Slipiy, political repressions, information security.
