CC BY
7
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полгтехшка". Серiя: "Юридичш науки" Т. 7, № 2, 2020
1СТОР1Я ДЕРЖАВИ I ПРАВА
УДК 342.5:342.731
Леонщ Рябошапко
професор кафедри конституцiйного права та теоретико-правових дисциплш Вiдкритого мiжнародного ушверситету розвитку людини "Украша", д-р юрид. наук, проф. saskooo@ukr.net
Лiлiя Ярмол
доцент кафедри теорп, ютори та фшософи права Нацiонального унiверситету "Львiвська полггехшка"
д-р юрид. наук, доцент yarmol. lilia@gmail. com
Ярослав Бишкевич
старший науковий сшвробггник Львiвського iсторичного музею, вщдшу Музею ютори Львова biskevicaroslav@gmail. com
ДЕРЖАВНА ВЛАДА I СВОБОДА В1РОСПОВ1ДАННЯ У MICTI ЛЬВОВ1: СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТОК, ДИСКРИМ1НАЦ1Я,
В1ДНОВЛЕННЯ
http://doi.org/10.23939/law2020.26.010
© Рябошапко Л., Ярмол Л., Бишкевич Я., 2020
Висвгглено полггичну, кторико-правову, конcтитуцiйну проблематику державно-церковних взаемин, значення духовних цiнноcтей як об'екта конcтитуцiйно-правових вiдноcин, становлення та реашзащю законодавства про свободу вiроcповiдання у м. Львовь
Пiдкреcлено вагомicть проведення ВсеукраТнського православного Собору у м. Киевi 15 грудня 2018 року. Ршення Собору стало правовою пщставою для створення автокефальнот помкнот ПравославноТ Церкви.
Наголошено, що тематика релкшно-правових в1дносин у м. Львовi за рiзних державних режимнв була предметом аналiзу багатьох науковц1в. Значний творчий доробок внесли польськ й австршськ вченi, а також радянськ1 та укратнськ науковцi. Констатовано, що у Тх працях виcвiтлюютьcя загальноicторичнi подн у мicтi Львовi у рiзнi icторичнi перiоди, а також подано аналiз законодавства у cферi свободи в1роспов1дання.
Розкрито дiяльнiсть pi3H^ оргашв державноТ влади на територн УкраТни в acneKTi забезпечення чи порушення прав громадян на свободу вiросповiдання у м. Львовi. Мова йде про статус рел^шних норм у м. Львовi пiд час входження мкта до складу Галицько-Волинського королiвства, Королiвства Польського (Реч1 ПосполитоТ), АвстршськоТ монархн (Австро-УгорськоТ iмперiТ), ЗУНР, Республiки Польща, УРСР, III Рейху, УкраТни.
З широким використанням фактолопчного матерiалу охарактеризовано стан реашзацн релiгiйних прав вiруючих рiзного вiросповiдання (православних, католикiв, апостольцiв, iудеТв) у мкт Львовi в рпн1 кторичш перiоди. Вщображено дiалог органiв мкцевого самоврядування та органiв державноТ влади у м. Львовi з шститущями громадянського суспiльства. Такий дiалог дозволяе врегулювати перiодичнi полггико-правовi конфлжти на релiгiйному rрунтi, а вщтак - реалiзувати конституцiйне законодавство про свободу совкт та вiросповiдання.
Ключовi слова: державна влада, свобода вiросповiдання, нац1ональн1 громади, релiгiйнi права, конституцшне законодавство, м. Львiв.
Постановка проблеми. Проведення Всеукра!нського православного об'еднавчого Собору у м. K^Bi 15 грудня 2018 року мае важливе юторичне значення в реалiзацi! завдань внутршньо! i зовшшньо! полiтики, нащонально! безпеки Укра!нсько! держави. Рiшення Собору стало правовою тдставою для створення автокефально! помюно! Православно! Церкви Укра!ни i вручення на початку сiчня 2019 року Томосу вщ Вселенського Патрiарха Варфоломiя новообраному предстоятелю помюно! Православно! Церкви Митрополиту Ки!вському та вше! Укра!ни Gпiфанiю.
Ця iсторична подiя е вагомим прикладом продовження взаемопов'язаносп процесу укра!нського державотворення у вимiрi духовно! складово! незалежностi держави, коли тд час Укра!нсько! революцп 1917 - 1921 роюв П. Скоропадський i С. Петлюра започаткували шлях Укра!ни до автокефально! Православно! Церкви та об'еднання частини проукра!нсько! стльноти, духовенства, полiтикуму для протиди Росшськш Федерацп як державi-агресору, зменшення щеолопчного впливу Росiйсько! Православно! Церкви в Укра!ш [1, с. 2].
Водночас сустльна дискусiя, яка тривае з цього приводу, актуалiзуе iсторико-правову та конституцшну проблематику державно-церковних взаемин i духовних цiнностей як об'екту конституцшно-правових вiдносин, у тому числi - в м. Львова
Аналiз дослщження проблеми. Тематика релiгiйно-правових вiдносин у м. Львовi за рiзних державних режимiв опосередковано була предметом аналiзу багатьох науковцiв. У цьому контекст нагадаемо творчий доробок польських i австрiйських вчених: Б. Зиморовича [2], I. Ходинецкого [3], Д. Зубрицького [4], Ю. Вiчковского (J. Wiczkowski), С. Василевского (S. Wasylewski), Л. Хареви-чово! (L. Charewiczowa), Ю. Гежиньского (J. Gierzynski), О. Чоловського [5], К. Бадецького [6]. Серед радянських та укра!нських науковщв виокремимо пращ I. Крип'якевича, М. Капраля [7], Т. Гошко [8], О. Гуль, Б. Мельника, В. Меламеда [9] та шших. Вони, висвгглюючи переважно загальноюторичш поди, якi мали мюце протягом iснування мiста, водночас придшяли певну увагу питанням законодавства у сферi свободи вiросповiдання. Вважаемо, що опрацювання цiе! проблеми на мiждисциплiнарному рiвнi мае бути продовжено.
Метою статт е розкриття дiяльностi рiзних органiв державно! влади на територи Укра!ни в аспектi забезпечення чи порушення прав громадян на свободу вiросповiдання у м. Львова
Виклад основного матерiалу. Статус релт! в iсторичнiй i юридичнiй ретроспективах передбачав використання релтйних норм як офщшних засобiв регулювання рiзних суспшьних вiдносин. Для м. Львова - центру Галицько-Волинського Kоролiвства - визначальною була
православна релшя, яку сповщували укра!нщ (русини), BipMeH^ греки та iншi [10, с. 14]. Так, головним храмом м. Львова стала церква Святого Миколая, тому i День мюта вщзначали 19 грудня. Але за православними канонами це був перюд посту, i суттeвiшого значення надавали релшйним святам Рiздва Христового, Воскресшня Господнього, вiдбувалися 7 шчня та у квiтнi, Нового Року -1 березня [11, с. 6, 7].
Водночас у мют проживали вiруючi шших конфесiй, переважно католики, Edpi вiдзначали релiгiйно-новорiчнi свята згщно з григорiанським календарем. Насамперед - шмецька громада, яка набула бшьшого суспiльно-полiтичного значення пiсля входження м. Львова до складу Польського Королiвства та надання (пщтвердження) мюту 1356 року Магдебурзького права. [8, с. 45-47]. Це зумовило зростання значення католицизму та розширення прав шмецько! громади, яка користувалась мюьким самоврядуванням, активно впливаючи на вс суспiльнi та правовi вiдносини в мютг На той час головним храмом мюта був костел Свято! Мари Сшжно!. Однак тсля перейду до м. Львова 1412 року Галицько! (Католицько!) Митрополи резиденцieю Митрополита а отже, - i головним храмом мюта став Латинський Катедральний Собор Успення Пресвято! Богородищ. У м. Львовi за григорiанським календарем вщзначали низку урочистих подiй: День Свято! Мари Сшжно! - 5 серпня, День Успення Пресвято! Богородищ - 15 серпня, Новий Рш - 1 вересня, День Рiздва Пресвято! Богородищ - 8 вересня [2, с. 20; 3, с. 200].
Для зазначених серпнево-вересневих релшйних свят характерними були двi особливосп. Перша з них передбачала проведення хресно! ходи вщ територи Латинського Катедрального Собору Успення Пресвято! Дiви Мари, Костелу Святого Антошя з монастирем францисканщв через площу Ринок до Костелу Свято! Катерини Сененсько! з монастирем домшканок, а друга - економiчно! ходи з метою вщзначення Свята врожаю на територи вулиць Галицько!, площi Ринок i вулицi Кракiвсько!. Вона теж мала релтйний характер, бо право рекламувати власну продукщю належало представникам цехiв, члени яких сповiдували католицьку вiру [2, с. 85; 3, с. 255].
Пщкреслимо, що вiд середини XIV i до середини XIX столпъ центральну частину мiста було подшено на площу Ринок i 4 католицькi фiртелi (вiд шмецького слову "Viertel" - чверть). Право володгги нерухомiстю на цих теренах мали католики; представники шших християнських конфесш мали право оренди, а для евре!в дiяла заборона [12, с. 260].
Крiм католицьких фiртелiв, у м. Львовi iснували укра!нська (руська), вiрменська, еврейська (жидiвська) дшьнищ або квартали. Нацiональнi громади вшьно сповiдували православну та iудейську релт!. Так, центр укра!нсько! дiльницi уособлювала православна церква Успення Пресвято! Богородищ з каплицею Трьох Святителiв, а вiрменсько! - Вiрменський Катедральний Собор Успення Дiви Мари з монастирем вiрменських бенедиктинок. Вони святкували 28 серпня -День Успення Пресвято! Богородищ, школи брали участь у проведенш Свята врожаю, за кшанським календарем закшчували святкування 21 вересня - у День Рiздва Пресвято! Богородищ [13, с. 11].
Натомють еврейська громада святкувала Рош га-Шана (Новий Рiк) наприкiнцi вересня або на початку жовтня, Йом-Кшур ("День Прощення") як завершення десяти дшв покаяння пiсля Нового Року, у грудш - Хануку (свято перемоги Маккаве!в над греко-сирiйським тираном Антюхом IV Gпiфаном, очищення Срусалимського Храму i Менори, опоганених сирiйцями, у березш - Пурим (свято на честь порятунку евре!в вiд загрози знищення Аманом у часи правлшня персидського царя Артаксеркса), у квггш - Песах (вихiд евре!в з Сгипту i звiльнення вiд рабства) [9, с. 65].
Сусшльно-полггичний розвиток Свропи протягом XVI - XVIII столггь уможливив новi пiдходи до регулювання державно-церковних вiдносин i забезпечення релшйних прав громадян. Так, Папа Римський Григорш XIII 1582 року ухвалив ординат про змiну числа святкування Нового Року з 1 вересня на 1 шчня. Вiрменська та укра!нська громади, проголосивши у 1630 i 1700 роках уни з Католицькою Церквою, використовували релтйний календар за схiдним обрядом i святкували Новий Рiк 14 шчня. Це скоротило вiдзначення релiгiйних свят у вересш та зблизило християнсью конфес^! м. Львова. Примiром, католики починали проводити релшйш святкування 15 серпня, а
закшчували - 8 вересня, ушати (греко-католики) i вiрмени - вщповщно 28 серпня i 21 вересня. Хресна хода, як зазначалося, проходила через площу Ринок i з'еднувала храми рiзних конфесш. Поступово вiруючi християнських конфесiй стали вщзначати рiздвяно-новорiчнi свята не в серпш -вереснi, а в грудш - сiчнi: Рiздво Христове (25 грудня, 7 шчня - за григорiанським та юлiанським календарями), Новий Рш (1 i 14 шчня - за григорiанським та кшанським календарями). Вiрмени та украшщ, якi були в уни з Католицькою Церквою, отримали право проходити через площу Ринок на релшйне свято Хрещення Господне. Iншi украшщ, вiрнi православнiй церквi, продовжували святкувати Новий Рш з 1 березня [13, с. 11].
Черговий етап змш у державно-церковних вщносинах спостертаемо пiсля входження мiста до складу Австршсько! монархи. II очiльник Йозеф II ухвалив 1781 року "Патент Толерантносп" (То1егап2ра1еп1;), який надав полггичш права всiм християнам. Для нащональних громад право-славно1 i католицько! вiри у мiстi це означало, що католицькi фiртелi стали загально-христи-янськими, вiрменську та укра1нську дшьнищ приеднали до iнших фiртелiв, християнсью громади почали святкувати Новий Рш 1 сiчня [13, с. 11]. Новий "Патент Толерантносп"(То1егап2ра1еп1;) 1786 року дозволив евреям проживати поза межами осщлосп. Володгги нерухомiстю на площi Ринок i фiртелях мали право християни, а евре! - мали право оренди. Релiгiйно-новорiчнi святкування продовжили вщбуватись тае! ж пори року, натомють осiння хресна та економiчна процеси зближувались у числах i розширювали склад учасникiв - евре! вщзначали Рош га-Шана. Тож у процешях брали участь представники ушх конфесiй м. Львова, якi об'еднували назваш вище костели, церкви, а також синагогу "Золота Роза", пращвниюв тдприемств мiста - християн та iудеIв [14, с. 70].
Сприятливi умови для забезпечення релiгiйних прав громадян було створено i в системi освiти. Так, цiсарева Австршсько! монархи Марiя-Терезiя ухвалила 1774 року "Загальний шкiльний порядок" (A11gemeindeSchu1ordnung), який передбачив обов'язкову початкову освiту [3, с. 270]. Незважаючи на зменшення впливу рели-и в освiтнiй сфер^ навчальний рiк нащонально! громади починався тсля вiдзначення релiгiйних свят: Рiздва Пресвято! Богородицi (8 чи 21 вересня), Свята врожаю, Йом-Кiпуру. Звернемо увагу i на таку обставину - у вересш на книжкових ярмарках продавали лiтературу мовами нащональних громад мюта для рiзних навчальних закладiв.
Характеризуючи особливостi державно-церковних вщносин в Австрiйськiй iмперп, згадаемо зокрема розпорядження iмператора Франца 1817 року про облаштування ялинки в iмператорському палацi на честь народження австршсько! принцеси. Тож ялинку як символ рiздвяно-новорiчноI атрибутики використовували вiруючi християнсько!, а пiзнiше - iудейськоI конфеси в державних установах м. Львова [15, с. 120]. Згодом у груднево-шчневих святкуваннях, поряд з Рiздвом i Новим Роком, вiруючi почали вщзначати релтйне свято Хануки. У новорiчному святкуваннi 1 сiчня стали брати участь представники еврейсько! громади, а тд час релiгiйних святкувань у квiтнi мiж християнськими пасхами вiруючi вiдзначали релiгiйне свято Песах [9, с. 154].
Регулювання свободи вiросповiдання було продовжено 1868 року, коли Франц-Йозеф ухвалив новий "Патент Толерантносп"(То1егап2ра1еп1;). Згщно з положенням цього документа вс рел^и на територи Австро-Угорсько! iмперп проголошувались рiвноправними. Для нащональних громад м. Львова це передбачало перетворення християнських фiртелiв на цившьш, приеднання iудейськоI дiльницi до одного з фiртелiв, припинення визначального релiгiйного впливу в питаннях власносп та освiти [16, с. 590].
Релшйш права нацiональних громад м. Львова не були дискримшоваш i в листопадi 1918 року тсля проголошення Захщно-Украшсько! Народно! Республiки (ЗУНР). Примiром, очiльники одте! з провщних полiтичних партiй - Украшсько! Сощально-Демократично! Парти Галичини i Буковини - 5 листопада 1918 року опублшували звернення до укра!нських, польських, еврейських робггниюв мiста, в якому, зокрема, переконували про дотримання Укра!нською Нащональною Радою усiх конституцiйних прав громадян [17, арк. 3].
Законодавство Республши Польща перюду 1920-1930-х роюв теж регулювало зазначенi вище питання у контекстi релiгiйного свята Успення Пресвято! Богородиц (на честь Дня Свято! Мари). Так, за шщативою Мшютра освiти С. Грабовського було встановлено початок навчального процесу у школах i гiмназiях з 1 вересня 1924 року. 1нше свято - День мюта Львова - вщзначали у першiй декадi вересня вiд 1929 до 1939 року [18, с. 3].
Аналiзуючи вплив оргашв державно! влади на релшйш права громадян, зауважимо, що це питання було предметом регулювання i сiмейного законодавства. Насамперед порядок реестрацп шлюбу в межах одше! конфеси визначали стагтi "Русько! Правди" 1054 року та Пьотрковського Статуту Королiвства Польського 1527 року [3, с. 250, 257]. Згодом законодавство Австршсько! монархи внесло змши в регулювання шлюбних правовiдносин. Так, Родинне право (Verwandschaftsrecht) 1786 року передбачало мiжконфесiйну реестрацiю шлюбу в органах державно! влади, а Родинний кодекс (Familienkodex) Австро-Угорсько! iмперi! 1868 року визнав рiвноправнiсть державно! та церковно! реестрацп шлюбу. Якщо подружжя сповiдувало рiзнi релiгi!, то вони могли рееструвати шлюб у двох храмах, парафiянами яких були. Цившьний кодекс (Zivilrecht) Австро-Угорсько! iмперi! 1895 року дозволив подружжю проживати без державно! та релтйно! реестрацп шлюбу. Однак для духовенства такий дозвш мав рекомендацшне значення [16, с. 600].
Якщо австршське суспшьство загалом було критично налаштоване до спшьного проживання подружжя без реестрацп шлюбу, то польська спшьнота мiжвоенного перiоду не вважала подiбнi ди аморальними. Сiмейний кодекс Республiки Польща 1933 року надав перевагу державнш реестрацп шлюбу, але заборонив реестращю шлюбу у двох храмах.
Подп Друго! свггово! вiйни змiнили етшчний склад i становище релiгiйних громад у м. Львова З одного боку, вщновлення Укра!нсько! Держави 30 червня 1941 року закшчилося поразкою, а наслщком тимчасово! нацистсько! окупацп мiста став Голокост, загибель бшьшосп евре!в у гетто та Яшвському концентрацiйному таборi [19, с. 11]. З шшого - радянська влада тд конституцiйним гаслом про свободу совют та антирелiгiйну пропаганду реалiзовувала масштабнi заходи для ате!зацп суспшьства, подолання духовного опору релiгiйних оргашзацш i вiруючих. Способи досягнення ще! мети були рiзнi: реестрацiя акпв громадянського стану державними установами вщ 1940 року; репреси проти Митрополита Й. Слшого та Укра!нсько! Греко-Католицько! Церкви (УГКЦ) у 1945 - 1946 роках; використання мiжурядово! Угоди про переселення поляюв для зменшення впливу Римо-Католицько! Церкви i посилення ролi Росiйсько! Православно! Церкви; закриття Вiрменського Катедрального Собору у 1946 рощ; знищення колишнього еврейсь-кого кладовища у 1947 рощ; кримшальне засудження керiвництва юдейсько! громади i передача примiщення синагоги на вулищ Вугiльнiй Львiвському полiграфiчному шституту у 1962 роцi тощо.
В щеолопчнш боротьбi з вiруючими радянська влада використовувала ще два чинники: законодавчий i полгтичний. КЗпП УРСР не передбачав вихщних пiд час релтйних свят. Натомiсть тодi, коли вони вщзначалися за православним, католицьким та юдейським календарями у серпш-вересш, пропагандистський акцент посилено робився на вщзначеннях "золотого вересня" 1939 року -рiчницi приеднання захщних областей Укра!ни до складу УРСР (особливо у 1964 i 1989 роках). До цього також долучалося святкування Дня мюта Львова у вересш 1956 i 1981 роюв [12, с. 348, 354]. Однак полгтичними репресiями "радянська влада не добилася бажаного результату. ... навпъ державш i партiйнi керiвники, пращвники суду та правоохоронних органiв таемно хрестили д^гей, брали церковний шлюб, святкували християнськi свята, хоч кожен знав, чим це загрожувало..." [20, с. 371].
Завершальний етап перебудови в УРСР, незважаючи на протидда КПУ та шших антиукра!нських структур, створив полiтико-правовi умови для поступового вiдновлення прав вiруючих i в м. Львовг Примiром, Львiвська мiська рада народних депутапв, обрана в результатi перших демократичних виборiв, 6 квiтня 1990 року ухвалила рiшення "Про собор святого Юра", на пiдставi якого культову споруду було повернуто УГКЦ [21, арк. 85-86]. Об'ективне висвгтлення ролi А. Шептицького та УГКЦ у вщновленш Укра!нсько! Держави 30 червня 1941 року i подальшому
порятунку евре!в [19, с. 11], при!зд з ем^ацп в УРСР i м. Львiв Митрополита Украшсько! Автокефально! Православно! Церкви Мстислава (Скрипника), глави УГКЦ Кардинала М. Любачiвського, вихiд з шдпшля Митрополита В. Стернюка, !хш зустрiчi у Львiвськiй мiськiй та обласнш радах народних депутатiв, публiчнi виступи, спшьна участь у вiдзначеннi 72-! рiчницi проголошення ЗУНР мали вагоме значення для нацюнально-духовного вiдродження i консолщаци вiруючих у м. Львова
Полiтико-правовий процес у зазначенiй вище площинi було продовжено i розширено внаслiдок прийняття Декларацп про державний суверештет Укра!ни 1990 року та проголошення незалежносп Укра!ни 1991 року. Ухвалення Закошв УРСР 1991 року "Про реабшггащю жертв полiтичних репресш на Укрш'ш", "Про свободу совют та релiгiйнi оргашзаци", Конституци Укра!ни 1996 року, вступ Укра!ни до Ради Свропи, доповнення КЗпП Укра!ни нормою про офiцiйнi вихiднi дш для католикiв i православних тд час вiдзначення релiгiйних свят ^здво Христове, Воскресiння Господне, Трiйця), застосування ршень Свропейського Союзу з прав людини уможливило повнiстю або частково забезпечити реалiзацiю статтi 35 Основного Закону.
Упродовж 1992 - 2019 роюв Львiвська мiська рада, Львiвська обласна рада, Львiвська обласна державна адмшстращя, релiгiйнi оргашзаци реалiзовували вщповщне конституцiйне законодавство у рiзних напрямах. Виокремимо суспшьно значущi: продовження упорядкування територiй Личакiвського та Янiвського кладовищ (украшсью, польськi, еврейськi поховання); впровадження концепци нацюнально! школи i дещеолопзащя навчального процесу; перейменування вулиць на честь вщомих релiгiйних дiячiв (Г. Балабана, С. Баронча, Брапв Рогатинщв, Митрополита АнГеловича, Митрополита Андрея, Й. Слшого, Д. Танячкевича, М. Тучапського, Шептицьких); заснування Укра!нського Католицького Ушверситету; вiдзначення 2000-лiття Рiздва Христового та при!зду Папи Римського 1вана Павла II; вщновлення культово! будiвлi Вiрменського Катедрального Собору; реставрацiя еврейсько! культурно! спадщини (синагога "Золота Роза" та iншi територiI мiста); вiдзначення Дня мюта у травнi (на честь покровителя мюта Святого Юрiя Змiеборця); проведення фестивалiв вiрменськоI, нiмецькоI, еврейсько! культур i релiгiйних святкувань (Укра!нська Молодь Христовi, греко-католицька та римо-католицька хресш процесiI, спiльнi мiжхристиянськi молебш з нагоди релiгiйного свята Хрещення Господнього); створення культурного центру кримськотатарського народу та iнше.
Такий шдхщ до забезпечення релiгiйних прав громадян не означав вщсутносп полiтико-правових конфлiктiв i водночас - досягнення суспшьного компромiсу. Примiром, пiкетування сестрами-монахинями Чину Святого Василiя Великого ЛьвiвськоI мiськоI ради народних депутатiв з вимогою повернути культову будiвлю УГКЦ, яка належала Люотехшчному iнституту (вул. Пушкша, 101, тепер - Генерала Чупринки), вщновлення на територи Личаювського кладовища полiв поховань загиблих у польсько-украшськш вiйнi 1918-1920 роюв, будiвництво торговельного центру поруч з хасидською синагогою на вул. Вугшьнш. 1нший приклад - бущвництво пам'ятника Митрополиту А. Шептицькому та облаштування територiI бiля Катедрального Собору Святого Юра. Публiчнi дискуси пiд час цих подiй переконують, що етнополiтичний менеджмент мiсцевоI влади, пов'язаний з реалiзацiею принципiв свободи вiросповiдання, мае попереджувати виникнення конфлiктiв на релiгiйному Грунтi.
Висновки. Релшя та право протягом тисячолiть взаемодiяли у регулюваннi рiзних сфер суспшьних вiдносин. Релiгiйнi норми утворювали певну iерархiю моральних цiнностей, якi реалiзовували у релiгiйнiй дiяльностi i правовш системi. Це було притаманно дiяльностi органiв державно! влади у перюд iснування Галицько-Волинського Королiвства, Королiвства Польського (Речi Посполито!), АвстрiйськоI монархiI (Австро-Угорсько! iмперiI), ЗУНР, якi ухвалювали законодавство, котре загалом забезпечувало свободу вiросповiдання для нацiональних громад м. Львова.
Вщмова вщ фундаментальних критерпв цившзованосп та моральностi у перiод дiяльностi органiв державно! влади УРСР та III Рейху (нацистсько! Нiмеччини) зумовила масовi полiтичнi репресii за рел1гшною ознакою, девальвацiю духовних цiнностей. Вщновлення демократичних засад регулювання державно-церковних вщносин у м. Львовi вiдбулося на початку 1990 року. Проукра!нська дiяльнiсть об'еднань громадян, дiалог з Церквою, рiшення Львiвсько! мiсько! та обласно! рад народних депутатiв, газетнi публшацп ("Ратуша", "За вiльну Укра!ну" та ш.), передачi Львiвсько! обласно! державно! телерадюкомпанп створили полiтико-правову основу для подолання наслщюв дiяльностi комунiстичного тоталитарного режиму щодо УГКЦ, iнших релшйних органiзацiй, забезпечення прав громадян рiзного вiросповiдання. Подальший розвиток подiй засвщчив, що органи мiсцевого самоврядування та органи державно! влади у м. Львову незважаючи на перiодичнi конфл1кти, прагнуть реалiзовувати конституцiйне законодавство про свободу совют та вiросповiдання у дiалозi з громадянським суспiльством. Це слугуватиме поверненню територiально! громади м. Львова до витоюв загальнолюдських цшностей у царинi европейсько! полiтико-правово! культури.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Медуниця Ю. У сво!й хап - своя правда й церква. Урядовий кур'ер. 2018.18 грудня. № 239. С. 2.
2. Зиморович Б. Потршний Льв1в Мдп. ред. О. Шишка. Льв1в: Центр Свропи, 2002. 222 с.
3. HistoryastolecznegokrolewstwGalicyiiLodomeryimiastaLwowaodzalozeniajegoaz doczasowterazniejszych. PrzezI. Chodynickiego. ZakonuKarmelitow. Lwow: NakladBoguslawaPfaffa, 1829. 466 st. 4. Зубрицький Д. Хрошка м1ста Львова /наук. ред.: Я. Дашкевич, Р. Шуст. Льв1в: Центр Свропи, 2002. 601 с. 5. Czolowski A. Lwowwobrazach. Przeszlos iterazniejszosc. Historja miasta Lwowa od zalozenia do roku 1600. Lwow, 1925. 20 s. 6. Badecki K. Lwowwobrazach. Przeszlos iterazniejszosc. Lwowskiezbiorynaukoweimuzealnie. Lwow, 1932. 27 s. 7. Капраль М. Привше! нацюнальних громад мкта Львова (XIV - XVIII ст.). Львiв: Центр Свропи, 2000. 575 с. 8. Гошко Т. З гстори магдебурзького права у Львовi: Львiв. 1сторичш нариси /упорядн. Я. 1саевич та ш. Львiв: Мiсiонер,1996. 100 с. 9. Меламед В. Евреи во Львове. Львов: Текоп, 1994. 268 с. 10 Шишка О. Наше мюго Львiв. Т. 1. Львiв: Центр Свропи, 2000. 191 с. 11. Могитич Р. Розвиток княжого Львова. Галицька брама. 1996. № 12. С. 6-7. 12. 1ст^я Львова у трьох томах. Т. 3. / ред. кол.: Я. 1саевич, М. Литвин, О. Шишка та ш. Львiв: Центр Свропи, 2007. 575 с. 13. Глембоцька Г. Вiрменськi проходи по Львову. Галицька брама. 1996. № 21-22. С. 4-7. 14. Нариси з юторп та культури евре!в Укра!ни / за ред.: Фшберг Л., Любченко В. Ки!в: Дух i Лггера, 2005. 440 с. 15. MantheyChristineundFred. FestlicheHohenpunkteimDeutschesJahrkreis. Berlin, 1995. 222 S. 16. Цьольнер Е. 1ст^я Австрп. Львiв: Лiтопис, 2001. 706 с. 17. Центральний державний кторичний архiв Укра!ни. м. Львiв, ф. 581, оп. 1, спр. 140, арк. 3. 18. Swi^tomiastaLwowa. Chwila. 1930. 9 wrzesnia. № 4116. S. 3. 19 Вщновлення Украшсько! Держави в 1941 рощ. Новi документа й матерiали. / ред. кол.: А. Гайдамаха, В. Серпйчук та iн. Ки!в: Укранська Видавнича Спiлка, 2001. 198 с. 20 Луцький I. Християнство як свггоглядне джерело Украшсько!' держави i права. !вано-Франшвськ: Мiсто НВ, 2012. 468 с. 21. Архiвний вiддiл Львiвськоi мiськоi ради, ф. Р-6, оп. 2, спр. 4151, арк. 85-86.
REFERENCES
1. Medunytsia Yu. U svoii khati - svoia pravda y tserkva. [In your house your truth and your church].Uriadovyi kurier. 2018. 18 hrudnia. № 239. P. 2. 2. Zymorovych B. Potriinyi Lviv[Triple Lviv]./vidp. red. O. Shyshka. Lviv: Tsentr Yevropy, 2002. 222 p. 3. Historya stolecznego krolewstw Galicyi i Lodomeryi miasta Lwowa od zalozenia jego az do czasow terazniejszych.[The history of the centennial kingdom of Galicia and Lodomeria of the city of Lviv from its foundation to our times].Przez I. Chodynickiego. Zakonu Karmelitow. Lwow: Naklad Boguslawa Pfafffa, 1829. 466 p. 4. Zubrytskyi D. Khronika mista Lvova[Chronicle of the city of Lviv] /nauk. red.: Ya. Dashkevych, R. Shust. Lviv: Tsentr Yevropy, 2002. 601 p. 5. Czolowski A. Lwow w obrazach. Przeszlos i terazniejszosc. Historja miasta Lwowa od zalozenia do roku 1600. [Lviv in paintings. Past and present. History of Lviv from its foundation until 1600]. Lwow, 1925. 20 p. 6. Badecki K. Lwow w obrazach. Przeszlos i terazniejszosc. Lwowskie zbiory naukowe i muzealnie. [Lviv in paintings. Past and present. Lviv scientific and museum collections]. Lwow, 1932. 27 p. 7. Kapral M. Pryvilei natsionalnykh hromad mista Lvova (XIV- XVIII st.). [Privileges of Lviv national communities (XIV - XVIII centuries)]. Lviv: Tsentr Yevropy, 2000. 575 p. 8. Hoshko T. Z istorii mahdeburzkoho prava u Lvovi: Lviv. Istorychni narysy[From the History of Magdeburg Law in Lviv: Lviv. Basic Essays]. /uporiadn. Ya. Isaievych ta in. Lviv: Misioner, 1996. 100 p. 9. Melamed V. Evrey vo Lvove. [Jews in Lviv].
Lvov: Tekop, 1994. 268 p. 10 Shyshka O. Nashe misto Lviv.[Our city Lviv]. T. 1. Lviv: Tsentr Yevropy, 2000. 191 p.
11. Mohytych R. Rozvytok kniazhoho Lvova.[Development of princely Lviv]. Halytska brama. 1996. № 12. P. 6-7.
12. Istoriia Lvova u trokh tomakh. [History of Lviv in three volumes]. T. 3. / red. kol.: Ya. Isaievych, M. Lytvyn, O. Shyshka ta in. Lviv: Tsentr Yevropy, 2007. 575 p. 13. Hlembotska H. Virmenski prokhody po Lvovu.[Armenian passages in Lviv]. Halytska brama. 1996. № 21-22. P. 4-7. 14. Narysy z istorii ta kultury yevreiv Ukrainy[Essays on the history and culture of the Jews of Ukraine] / za red.: Finberh L., Liubchenko V. Kyiv: Dukh i Litera, 2005. 440 p. 15. Manthey Christine und Fred. Festliche Hohenpunkte im Deutsches Jahrkreis. Berlin, 1995. 222 p. 16. Tsolner E. Istoriia Avstrii.[History of Austria]. Lviv: Litopys, 2001. 706 p. 17. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy. m. Lviv, [Central State Historical Archives of Ukraine. L'viv], f. 581, op. 1, spr. 140, ark. 3. 18. Swigto miasta Lwowa. [Lviv's festival]. Chwila. 1930. 9 wrzesnia. № 4116. P. 3. 19. Vidnovlennia Ukrainskoi Derzhavy v 1941 rotsi. Novi dokumenty y materialy[Restoration of the Ukrainian state in 1941. New documents and materials] / red. kol.: A. Haidamakha, V Serhiichuk ta in. Kyiv: Ukrainska Vydavnycha Spilka, 2001. 198 p. 20 Lutskyi I. Khrystyianstvo yak svitohliadne dzherelo Ukrainskoi derzhavy i prava[Christianity as a worldview source of the Ukrainian state and law]. Ivano-Frankivsk: Misto NV, 2012. 468 p. 21. Arkhivnyi viddil Lvivskoi miskoi rady, [Archive department of Lviv city council], f. R-6, op. 2, spr. 4151, ark. 85-86.
Дата надходження: 06.04.2020р.
Leonid Riaboshapko
Professor of the Department of Constitutional Law and Theoretical and Legal Disciplines in Open International University of Human Development "Ukraine", Doctor of Juridical Sciences (J.S.D), Professor
Liliia Yarmol
Associate Professor at the Department of Theory, History and Philosophy of Law Lviv Polytechnic National University Doctor of Juridical Sciences (J.S.D), Docent
Yaroslav Byshkevych
Senior Research Officer of Lviv History Museum of Department of the Museum of History of Lviv
STATE AUTHORITIES AND FREEDOM OF RELIGION IN THE CITY OF LVIV: ESTABLISHMENT, DEVELOPMENT, DISCRIMINATION, RESTORATION
The article covers political, historical, legal, constitutional issues of state-church relations, the importance of spiritual values as an object of constitutional-legal relations, the formation and implementation of legislation on freedom of religion in Lviv.
The importance of holding the All-Ukrainian Orthodox Council in Kyiv on December 15, 2018 is underlined. The decision of the Council became the legal basis for the creation of an autocephalous local Orthodox Church.
It is emphasized that the topic of religious and legal relations in Lviv under different state regimes has been the subject of analysis of many scholars. Significant creative achievements were made by Polish and Austrian scientists, as well as by Soviet and Ukrainian scientists. It is stated that their works cover the historical events in the city of Lviv in different historical periods, as well as the analysis of the legislation in the sphere of freedom of religion.
The article describes the activities of various state authorities on the territory of Ukraine in terms of securing or violating citizens' rights to freedom of religion in Lviv. It is a question of the status of religious norms in the city of Lviv during the city's entry into the Kingdom of Galicia-Volhynia, Kingdom of Poland (Commonwealth), Austrian Monarchy (Austro-Hungarian Empire), ZUNR (West Ukrainian People's Republic), Republic of Poland, USSR, III Reich, Ukraine.
With the widespread use of factual material, the state of realisation of religious rights of believers of different denominations (Orthodox, Catholic, Apostolic, Jewish) in the city of Lviv in different historical periods is characterized. The article reflects the dialogue between local self-government bodies and public authorities in Lviv with civil society institutions. Such a dialogue allows to regulate periodic political and legal conflicts on religious grounds, and thus to implement constitutional legislation on freedom of conscience and religion.
Key words: government, freedom of religion, national communities, religious rights, constitutional legislation, Lviv.
