CC BY
179Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 21 (60). № 2. 2008 г. С. 11-19.
УДК 342 «13/15» (477)
Бойко 1.Й.
ЗАСТОСУВАННЯ МАГДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА У ГАЛИЧИН1 В СКЛАД1 ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛ1ВСТВА (1349-1569 РР.)
У статп автор анашзуе застосування магдебурзького права у Галичиш, коли вона була у склад Польського королiвства, та його значення для становлення мiського самоврядування захвдно-украшських мiст.
Ключовi слова: магдебурзьке право, Галичина, мiське самоврядування.
У процес утвердження незалежностi Укра1ни вщбуваються значнi змiни у всiх сферах сустльного життя. Актуальным постае питання про участь громадян та !х територiальних об'еднань у державотворчих процесах. Враховуючи вiтчизнянi iсторичнi традицп, свгтовий досвщ, Укра1на вщроджуе iнститут мюцевого самоврядування, який може i повинен створити надiйний механiзм активно! учасп громадян в управлiннi територiями, вирiшеннi багатьох важливих територiальних проблем.
Одшею з передумов вирiшення ще! проблеми повинно бути вивчення нацюнального досвщу мiсцевого самоврядування в Укра1ш. Науковий iнтерес представляе проблема дослщження застосування магдебурзького права у Галичиш в склащ Польського королiвства (1349-1569 рр.).
Як вiдомо, магдебурзьке право виникло у Нiмеччинi (Саксонп) у XII ст. Правовою основою став прившей архiепископа Вiхмана 1188 р. Протягом ХП-ХШ ст. магдебурзьке право поширилося на нiмецькi земл^ територiю Чехи, Словаччини, Угорщини, Польщу У кiнцi XIII - на початку XIV ст. магдебурзьке право почало поширюватися на украшсью земл1 Вперше його отримало мiсто Сянок у 1339 р., яке входило до складу Галицько-Волинсько! держави. З юнця XIV ст. магдебурзьке право отримали Львiв (1356 р.), Теребовля (1389 р.), Самбiр (1390 р.), Кременець (1438 р.), Коропець (1453 р.), Бучач (1515 р.), Чортюв (1522 р.), Тернотль (1548 р.), Гусятин (1559 р.), Копичинщ (1564 р.) та шш1 [17, с.38-40].
Магдебурзьке право надавалося привiлеем польського короля, який засвщчував, що дане мюто або мiстечко звiльняли не лише вщ судово!, а й виконавчо! влади власни-ка, на землi якого воно було розташоване. Мiщан звiльняли вщ усiх повинностей на ко-ристь власника. Ь загальнодержавних повинностей залишалася тiльки вшськова. Мешканцi мiст i мiстечок самстшно утримували мiську адмiнiстрацiю, сплачували по-датки духовенству. З них стягували також грошовi податки на ремонтш роботи в мiстi чи мютечку. Сутнiсть магдебурзького права полягала, насамперед, у тому, що воно надавало мешканцям мют i мютечок значнi права на самоврядування. Зокрема, мiщани отримували право будувати ратушу з годинником i тримати трубача при нш. У тих мютах, куди при!жджали багато купцiв, мали право будувати гостинний двiр [25, с. 97].
Серед головних джерел надходжень до казни власниюв мюта найбiльше значення мала торгiвля, тому в кожному мюп один раз на тиждень вщбувалися торги. Зазвичай, мiсцем торгу був ринок, розташований у центрi мiста, а продаж будь-яких товарiв поза межами ринку суворо заборонявся. Продавати вироби i товари на торгу мали право не лише ремюники i купщ, а й також i пришдж селяни, оскiльки головною метою торпв саме й було пожвавлення товарообку iз сiльською мiсцевiстю, яка створювала для
мюта мiсцевий ринок. Поряд з торгами окремi мiста отримували особливi привше! на право проведення великих торгiв - "ярмарюв" один раз (як виняток - двiчi) на рiк. На таю ярмарки з'!жджалися купцi з вiдцалених земель, маючи змогу укладати на них велик угоди на значну суму грошей [13, с. 279].
В другш половит XIV - на початку XV ст. у Польщу а також в Галичиш, були досягнул певн успiхи в економiчному життi. Особливо iнтенсивно розвивалося ремесло i цеховий устрiй у Львову Галичi, Перемишлi та шших галицьких мiстах. Наприкiнцi XV ст. швидкими темпами почала здiйснюватися торпвля, в Галичинi вщбувалися ярмарки. Перший прившей на право проводити два ярмарки у Львовi видав Казимир IV у 1472 р.: один - на свято Тршщ (початок лгта), другий - на свято св. Агнети (21 счня) [24, с. 110-117]. У привше! детально регламентувалася торговельна дiяльнiсть пщ час проведення ярмаркiв, що тривали по два тижнi кожного року.
У 1530 р. польський король Сипзмунд I на прохання львiвських мiщан вiдмiнив ярмарок на свято Тршщ, перенюши його на свято Маргарити (13 липня). На думку львiвського iсторика М.Капраля, у Львовi вщбувалися торги хлiбом, рибою тощо, але не за привiлеями польських королiв, а за звичаевою традищею [24, с. 19].
В Руському воеводств найбiльшим та найрозвинутiшим мютом був Львiв. Дослщники Т. Гошко, М. Капраль, М. Кобилецький, В. Кюеличник та iншi вважають, що надання магдебурзького права Львову королем Казимиром у 1356 р. було вторин-ним, тобто пiдтвердженням попередшх привше1в. Малоймовiрно, що магдебурзьке право було надано такому малому мюту, як Сянок, ранiше нж Львову. Ця думка мае документальне пщгрунтя, адже внук Данила Галицького общяв нiмецьким купцям право вшьно! торгiвлi у сво!х володiннях [16, с. 69]. Надання Львову магдебурзького права сприяло його економiчному i культурному розвитку, а також сприяло утвердженню самоврядування мюько! громади. У Львовi магдебурзьке право зазнало особливого розвитку, небаченого у жодному укра!нському мюп середньовiччя, створивши своерщне львiвське мiське право. Термiн "львiвське мюьке право" одним з перших вжив у сво!х дослщженнях М. Владимирський-Буданов. Згодом до аналiзу мiського права зверталися С. 1ваницький-Василенко, Ф. Тарановський, Я. Падох, Т. Гошко, В. Кюеличник та iншi. 28 грудня 1360 р. король Казимир III пiдтвердив i повторив ухвалений львiвськими райцями i присяжними статут Львова [27, арк. 3-8].
Можна погодитися з думкою В. Кюеличника, що у дослщжуваний перiод поняття "мюьке право" застосовувалося, принаймнi, у трьох значеннях:
- природне право громади на самоврядування, основою якого е свобода громадян, право на самоврядування, з власним судочинством, право учасп в управлшш торго-вельними i ремюничими об'еднаннями, право на фортифiкацiйнi споруди, а також право на прийняття власних статутiв;
- право на сукупнють актiв органiв мюцевого самоврядування, звичаеве право, яке сформувалося безпосередньо в межах мiста;
- право на здобуття мiського громадянства, тобто правовий зв'язок мгж мщанами (громадянами) та мiською громадою [16, с. 104]. Розвинувши дану думку, можна дода-ти, що таке "мюьке право" значно розширювало права i обов'язки львiвських мiщан щодо управлiння мiськими справами у порiвняннi з iншими галицькими мiстами, що володши магдебурзьким правом.
12
Важливе значення для формування i функцiонування мiського права мало набуття мiського громадянства, оскiльки з його допомогою встановлювався правовий зв'язок мгж громадянином i конкретним мютом, який виражався в !х взаемних правах i обов'язках.
У iсторико-правовiй лiтературi право мiського громадянства дослiджували В. Кюеличник [15], А.Гiлевич [34] та сучасний укра!нський iсторик О. Заяць [12]. У сво!х працях вони в основному придшяли увагу дослщженню вiдомостей про поход-ження новоприйнятих мiщан Львова, а також вивченню !хнього професiйного, нацiонального i релейного складу. Проте не дослщжувалося мюьке право як природне право громади на самоврядування та юридичнi права громадян мiста.
Становлення iнституту мюького громадянства пов'язане з наданням мютам магде-бурзького права. Його вагомють полягала в тому, що мюьке громадянство було необхщною умовою для отримання посади або важливо! мюько! служби, а також надавало право на здшснення мюько! торпвлг Претендувати на його здобуття могла лише повнолгтня особа чоловiчо! стал християнського вiросповiдання, обов'язково народже-на у законному шлюбi [3, с. 27].
На думку укра!нського юторика Т.Гошко мiське громадянство iнодi набувалось i без рекомендацiйного листа мюцево! влади за умови, що набувач зобов'язувався подати вщповщний документ упродовж визначеного термiну, при цьому на шдтвердження такого зобов'язання мали поручитися декiлька мiських громадян [7, с. 149].
Ще однiею умовою набуття мюького громадянства було володшня нерухомим майном вартiстю 300 злотих. Датою набуття мiського громадянства вважалася дата прийняття мiською радою ршення про прийняття до мiського громадянства. Пюля за-пису у вщповщний реестр мiщаниновi давали письмове посвщчення його прав. Якщо львiвський громадянин з т1е! чи шшо! причини (вчинення злочину, пере!зд в шше мiсто тощо) втрачав мiське право, то був зобов'язаний повернути це посвщчення у магiстрат [15, с. 105].
Набуття мюького громадянства надавало право львiвському громадяниновi на звiльнення вщ сплати певного виду податкiв та можливють бути обраним до мюько! ради. Посади в органах мюького самоврядування, а зокрема у рад^ були не лише почес-ними, а й вигщними. Хоча мюький радник i не отримував плати за виконання сво!х повноважень, проте не сплачував нi королiвських, ш мiських податкiв вщ свого неру-хомого майна [7, с. 153]. 3 грудня 1503 р. польський король Олександр пiдтвердив свiй декрет, згщно з яким заборонялося у Львовi тим, хто мае мюького громадянства, купу-вати що-небудь у прижджих купцiв протягом двох роив. Коли ж хто-небудь дiяв усу-переч цьому декрету, то куплеш ним товари конфiсковувались на ремонт i будiвництво оборонних споруд [28, арк. 8-10].
Магдебурзьке право сприяло розвитку не лише Львова, а й багатьох шших мiст та мютечок Галичини. Одне з них - м. Теребовля. У 1389 р. король Владислав Ягайло на-дав мюту Теребовлi магдебурзьке право, а 1418-1425 рр. дозволив провести локацда (оргашзацда та заселення) ново! частини мюта на другому березi р.Гнiзди, звiльнивши мiщан в1д чиншiв i робiт на користь королiвського двору впродовж 8 рокiв [33, s. 461]. У привiле! зазначалося, що у важливих кримiнальних i цивiльних справах вiйт i лавни-ки могли звертатись до Львiвсько! мiсько! ради, яка набула право самостшно виносити
13
ршення у cnpaBi в першш шстанцп. Згодом магдебурзьке право неодноразово подтвердилось iншими польськими королями [18, с. 111].
Ще одним мютом Галичини, яке функцiонувало за магдебурзьким правом, був Самбiр. Йому було надано магдебурзьке право у 1390 р. воеводою Спитком з Мель-штина, який огримав м. Самбiр i Самбiрщину вщ короля Владислава II Ягайла в наго-роду за вiйськову службу. Спитко видав прившей на магдебурзьке право, надав вiйтiвство Генрiховi з м. Лянгута [32]. Мiщани звiльнялись вщ шшо! юрисдикци, оскiльки пщлягали магдебурзькому праву. Вони могли судитись лише у мюькому судi п1д головуванням вiйта. За привiлеем, вiйт був вщповщальним перед воеводою Спитком та його правонаступником вщповщно до норм магдебурзького права. Для полшшення матерiального становища мiста i збшьшення кiлькостi населення жигелi впродовж восьми роив звшьнялися вiд сплати податюв, а також вщ податкiв тсля ви-корчування лiсу. Якщо на викорчуваних землях вирощували зерновi культури, то податковi пiльги зберiгалися 14 роюв [37, s. 201]. Пюля заюнчення цих гермiнiв мiщани зобов'язувались сплачувати щорiчно 1 грн. з лану i два снопи зерна. Вшт за власний рахунок повинен був озброювати списоносця i двох лучниюв. Цей привiлей пщписувався у присутносп п'яти свiдкiв - шляхтичiв. Фактично воевода передавав мiсто вштов^ який управляв вiд iменi короля та воеводи Спитка як представника короля. Вшт виконував ус адмiнiсгративнi функцп, здiйснював судочинство у цившьних i кримiнальних справах мщан [19, с. 93].
Магдебурзьке право було надано галицькому мiсту м.Бережани, початком засну-вання якого вважають 1530 р. [9, с. 23]. Процес надання магдебурзького права цьому мюту виглядав так: юнуючому на руському (звичаевому) правi селу видавали королiвський привiлей на заснування мiста на магдебурзькому правi (була ще шша можливiсть: поселяли колонiстiв, надавати 1м рiзнi пiльги, зокрема звiльняли вщ податкiв або чиншiв на тривалий час, дарували дiлянки для забудови, землi для госпо-дарських потреб та ш). Це було характерним i для Тернополя. Того ж 1530 р., на думку украшського дослщника В. Бемка, король Сипзмунд III дарував Бережанську волость Миколi Синявському "з привiлеем замiнити село Бережани у мюто на магдебурзькому правГ'. Донацiйний (дарунковий) акт був написаний латинською мовою, в якому гово-рилося, що "з нашого вiдома i волi ... дозволяемо iз села Бережани, розташованого на львiвськiй землi, утворити i вивершити мiсто, мешканцiв Бережан з права польського або руського, на право шмецьке переносимо" [1, с. 5]. Для м.Бережани магдебурзьке право мало особливе значення, оскшьки не лише сприяло його економiчному розвитку, але й перетворило його iз села в мюто.
Одним з найстарших галицьких мiст, яке отримало магдебурзьке право, був Городок. За польським адмшютративно-теритс^альним подiлом Городок входив до складу Львiвськоl землi Руського воеводства як окреме королiвське мютечко, а пiзнiше став центром Городоцького староства.
У 1389 р. польський король Владислав II Ягайло надав Городку привiлей на магдебурзьке право, яким звшьнив городоцьких мiщан вщ податкiв i повинностей на 12 роив. Магдебурзьке право дало можливють створити у Городку мюьке самоврядуван-ня. До мюьких чиновникiв в Городку входили вшт, лавники, писар та ряд урядовщв у справах торгiвлi, промислiв. Щороку обиралося мiське самоврядування: чотири радни-ки, яю допомагали вiйгу виконувати адмiнiсгративнi та судовi функцп в мют
14
[31, s. 569]. У письмових актах 1388 р. згадуеться Микола Ульриюв, який купив горо-доцьке вшпвство за 30 гривень. За прившеем короля Ягайла 1388 р. iз 100 мiських ланiв вштсш видiлялося чотири [14, с. 208].
Зпдно з королiвським привiлеем 1431 р. мюто Стрий одержало самоврядування за магдебурзьким правом, за яким мiське управлiння (магiстрат) складалося з ради, на чолi яко! стояв бургомистр i судовi лави, очолювано! вiйтом [29].
Магдебурзьке право було надано також мiсту Сокаль. Це мюто вперше згадуеться в юторичних джерелах у 1411 р. у привше!, виданому того ж року князем Зимовитом мюту Буську, зазначаеться: у Сокалi 15 серпня 1411 р. Зимовитий князь Мазовецький надае Миколi Шеретовi "вшпвство в Буську на правi магдебурзькому" У 1424 р. той же князь Зимовитий видав прившей про переведення Сокаля iз староруського права на магдебурзьке i продав вiйтiвство в ньому разом з чотирма ланами Миколi Шопальсу [6, с.5-7].
Проте у Сокалi не повнiстю реалiзовувалося мюьке право, хоч мiсту було надане магдебурзьке право. Управлiння було подшено м1ж мiстом i представниками князiвсько! влади. Постiйна боротьба м1ж мюькою громадою i шляхтою мала певний вплив на специфшу формування та функцюнування мiського самоврядування. На чолi всiе! влади в мiстi офщшно стояв шляхтич, представник мазовецьких князiв. Верховним органом мiського управлiння Сокаля була мюька рада, очолювана бурмютром. Мiсто мало право щороку обирати бурмiстра, лавниюв i двох "райщв" - католикiв i право-славних [14, с. 722].
Iсторичнi письмовi джерела засвiдчують, що магдебурзьке право у Галичиш нада-валося не лише мютам, а й мютечкам. Деякi вченi С. Соханевич, К. Камшська, М. Владимирський-Буданов [4, с. 95], М. Кобилецький стверджують, що магдебурзьке право надавалося галицьким селам. Важко однозначно погодитися з такими авторитет-ними дослщниками про те, що у Галичиш XIV-XVI ст. дiяло магдебурзьке право в селах. Адже магдебурзьке право за своею суттю було мiським правом, яке регулювало органiзацiю управлiння у мютах. Можна погодитися з цими дослщниками лише в тому, що у Галичиш юнували села шмецького (магдебурзького) права, у яких проживали компактно шмецью поселенцi, якi застосовували основнi положення магдебурзького права. У вах iнших сiльських поселеннях Галичини функцiонували, крiм сiл нiмецького (магдебурзького) права, ще три види сш за !хнiм правовим статусом:
1) села укра!нського (руського) права;
2) села польського (земського) права;
3) села волоського права.
У Галичиш в тих самих селах, як користувалися магдебурзьким правом, воно не набуло того застосування, яким користувалися у шмецьких i польських землях. Адже мiцнi позицi! укра!нського звичаевого права трансформували норми магдебурзького права на рiвнi сiльського самоврядування. Це було пов'язане також з тим, що влада Польського королiвства негативно ставилася до самоврядування сш укра!нського права i, тим самим, спонукала укра!нськi громади набувати шмецьке право з метою захисту себе вщ закрiпачення.
Особливiстю розвитку Галичини, де штенсивно розвивалися ремесла i торгiвля, було активне перетворення окремих сiл у мiстечка. Зокрема це стосувалося тих галиць-ких сш, якi були розташованi у сприятливш мiсцевостi для здiйснення ярмаркiв, торпв
15
тощо. Утворення мiст i мiстечок вщбувалося через отримання вщ короля привiлею на магдебурзьке право. Заснування мiст i мiстечок у Галичиш того перiоду приносило польськш шляхтi i магнатам суспiльно-полiтичнi й економiчнi вигоди, оскiльки переве-дення сiл чи закладення нових поселень на магдебурзькому правi прискорювало отримання прибутюв для 1х власниюв. Мiста та мiстечка ставали адмшютративно-господарськими центрами навколишнiх територiй Галичини. Наприклад, мiстечко Княгиничi, що знаходилося в Галицькш землi Руського воеводства (ниш - с. Княгиниш Рогатинського району Ьано-Франювсько! областi), отримавши магдебурзьке право 1563 р., стало центром так званого Княгиницького ключа, куди входили села Запр'я, Явче, Васичин i Воскресiнцi [2, с. 16-17; 5, с. 85; 20, с. 26-27]. За час перебування у складi Польського королiвства у Галичиш виникло щонайменше 143 мiста i мiстечка, з них 74 припинили iснування в статусi мiста на початку XIX ст. [23, С. 18-19]. Тому, очевидно, декотрi дослщники не брали до уваги цих особливостей.
Надання магдебурзького права зумовили два чинники: правовий та економiчний. Перший встановлював структуру управлiння села та судочинство, другий -економiчний, зокрема здiйснення господарських вiдносин. Натуральне господарство змiнили чиншовi вщносини, що грунтувалися на европейських стандартах. Встановлен-ня нових економiчних вiдносин за твердженням польських i нiмецьких вчених мало позитивний характер. Магдебурзьке право сприяло вiльнiй торгiвлi, грошовому обиу, надало селам певну економiчну самостшнють [36, s. 3].
Застосування магдебурзького права у Галичиш мало сво! особливосп, зокрема, во-но надавалося окремим галицьким селам, у яких проживала нiмецька люднiсть. Перша форма надання була частковою, коли магдебурзького права набувала частина села. Друга - це часткове надання магдебурзького права всьому селу, проте така форма май-же не траплялася. На практицi найширше застосовувалася третя форма - генеральне надання окремому селу чи груш сш. Воно спрощувало роботу королiвськоl канцелярп, оскiльки привiлей часто надавався певнiй територп. Зокрема, 1441 р. магдебурзьке право було надано Олеському повпу, 1456 р. - Яворiвському округу [18, с. 120-121].
!нша особливiсть магдебурзького права полягала в тому, що воно стосувалося мiстечок, якi разом iз заснуванням набували нiмецького права, а також шмецьких сiл, переведених на таке право. Новозасноваш мiстечка i села поставали на незаселених землях. Це були мютечка i села, засноваш на землях, що перебували у власносп мiста, -головне вони належали Львову. При наданш земельних дiлянок за межами мiста зазна-чалось i право будiвництва мютечок з використанням магдебурзького права. Декрет Сипзмунда Августа 1555 р. узаконив статус мютечок. Переведення сiл з украшського, польського та волоського права на шмецьке вщбувалось без змши статусу сiл або з на-данням 1м права мiстечка. Траплялися також випадки кiлькаразового надання магдебурзького права одним i тим самим селам чи мютечкам, наприклад, у Малковичах i Черлянах. Повторне надання часто траплялося i у випадку втрати прившеш на магде-бурзьке право [18, с. 121].
Сучасна iсторико-правова наука мiстить неоднозначш оцiнки i судження з приводу ролi та значення магдебурзького права для мют i мiстечок Галичини.
Так, М. Грушевський вважав, що магдебурзьке право як вшвр спещальних суспiльних i державних вщносин, наслщок боротьби чинниюв для мiщанства руського чи польського початково було чужим i не змогло розв'язувати проблем, породжених
16
мюцевими обставинами. Крiм того, М. Грушевський стверджував, що саме магдебурзь-ке право стало причиною занепаду мiст, внесло у мюьке життя ненормальнi явища, витiснило або зовшм позбавило укра!нську етнiчну громаду управлшня мiстами, можливiстю користуватися мюькими свободами та привiлеями [10, с. 237].
У Польському королiвствi в складi яко! у дослщжуваний перюд перебувала Гали-чина, рецепцiя шмецького права значною мiрою призвела до руйнування колишнього слов'янського устрою [8, с. 7-11] ^ за твердженням М. Владимирського-Буданова, пе-ретворення само! Польщi на "федерацiю панiв": "Н1мецьке право послабило князiвську владу, повщомивши князiвськi права землевласника i землевласницью права князiвським чиновникам, воно вщбрало у князiв фiнансовi права i право на повинностi, а також судову i адмiнiстративну владу, передавши !! спочатку вiйтам, потiм земле-власникам, старостам i громадам. Шмецьке право сприяло виникненню нових юридич-них, економiчних вщносин м1ж землевласниками i селянами:
а) позбавило селянську громаду самостшного управлiння i суду;
б) введенням приватного господарства обмежило становище вiльних поселенцiв до становища прикршлених до землi цензуалiв, а пстм до становища селян-крiпакiв" [4, с. 229].
!ншо! думки дотримувався Р.Лашенко, який зазначав: "у сферi життя державного нiмецьке право сприяло власне значному шдриву королiвсько! влади, вплинувши над-звичайно на докоршну змiну соцiального устрою Польщi, ... цшковито змiнило уклад життя сшьського населення в Польщi, його особовi та маетковi права.; шмецьке право проникло ... i на Укра!ну, яка пiсля унi! 1569 р. майже в цiлому комплекс сво!х земель знаходилась у складi Польсько! держави, i хоча право шмецьке i не розвинулося тут так, як на територп само! "коруни", себто на територi! власне польськш, але i на Укра!ш нiмецьке мiське право спричинилося значно до перебудови старовинного устрою. на нових шмецьких шдвалинах" [21, с. 234-235].
Вбачаючи позитивний вплив шмецького права на зростання прибутковосп земель, що було економiчно вигщним i землевласникам, i королiвськiй казнi, полшшення становища селянства, шдвищення продуктивносп землеробсько! працi, покращення технологiй обробгтку землi, дореволюцiйний дослщник М.Любавський зазначав i його негатив - "ошмечення" значно! частини польських територiй [22, с. 255-256]. На думку С.Кутшеби, "шмецька колонiзацiя мала колосальний прогрес. Вона вщкрила нову еру економiчного розвитку, вона вплинула i на змщнення правового становища селянського населення в Польщi на протязi декшькох столiть!" [26, с. 165]. Я.Рутковський вважав, що головною перевагою введення нiмецького права було зведення до мшмуму панщи-ни i введення обробно! системи, зменшення грошових i натуральних податкiв. Це дало змогу не лише певною мiрою пщвищити життевий рiвень селянина, а й забезпечило змщнення самостшносп селянського господарства i регулярнiсть сплати оброку землевласниюв.
Отже, можна спробувати запропонувати свое вiдношення до застосування магде-бурзького права у Галичинi в XIV-XV ст. Його застосування було об'ективним проце-сом соцiально-економiчного та политичного розвитку галицьких укра!нцiв у XIV-XV ст. Цьому сприяв штенсивний розвиток в галицьких мiстах ремесла та торгiвлi тощо. Мiське право у Галичиш до захоплення Польським королiвством було в1домим. Воно сформувалося, як уже зазначалось, ще у Галицько-Волинськш державi 1339 р., коли
17
магдебурзьке (MicbKe) право отримало mîcto Сянок. Тодi ж було створено нову юри-дичну основу для розвитку мюцевого самоврядування. З шшого боку, мiсцеве самовря-дування е однieю з давнiх традицш Украшсько1' держави. Першою iсторичною формою самоврядування була суспшьна громадян давшх слов'ян. Розвинений самоврядний лад мала Кшвська Русь, а вщтак ïï спадкоемниця Галицько-Волинська держава. Польсью короле починаючи вiд Казимира III, лише надали певноï спрямованостi розвитку ма-гдебурзького права у Галичинi.
Безперечно магдебурзьке право було як для того часу високорозвинутим, оскшьки зазнало впливу римського права. Тому його розвинуп правовi конструкцп щодо оргашзаци управлiння, суду, судочинства, позитивно впливали на удосконалення права iнших народiв, у тому числi й украшського. Якби не польська окупацiя, то магдебурзьке право могло б сшвюнувати мирно з шшими джерелами украïнського права. Проте польськi королi впроваджували магдебурзьке право в окремих галицьких мiстах, чим значно обмежували права галицьких украïнцiв у здшсненш мiсцевого самоврядування вщповщно до украшських правових традицiй. Така полiтика спричинила боротьбу галицьких мiщан за нацюнальш, полiтичнi, релiгiйнi права. З шшого доку, застосування магдебурзького права у Галичиш мало позитивнi наслщки, оскiльки його норми сприя-ли формуванню нових рис ментальностi мюцевого населення. Йому стають притаманнi демократизм, менша орiентацiя на центральну владу, бажання формувати спiльне життя на основi правових норм тощо. 1накше кажучи, магдебурзьке право сприяло формуванню на украшських землях елемеипв громадянського суспiльства.
Разом з тим, вплив uieï системи правових норм на тогочасне украшське суспiльство не можна назвати однозначно позитивним, оскшьки вона зумовила поси-лення шоземно1' колонiзацiï та обмеження прав мюцевого населення. Магдебурзьке право у Галичиш переривало розвиток украшських правових норм i традицш самовря-дуваних шститупв, хоч саме вплив украшського звичаевого права зробив нiмецьку систему правових норм значно м'якшою.
Список використаних джерел та лгтература:
1. Бемко В. Бережани - Бережанщина. Iсторично-географiчний нарис Бережанщина в давтх роках // Бережанщина у спогадах емггранпв. - Тернопiль, 1993.
2. Бойко I.Ë. Нарис юторп Княгинич. - Л^в; Опiлля, 1994.
3. Верещагш В.А. Старий Л^в. - Петроград, 1915.
4. Владимирський-Буданов М. Ншецьке право в n^i^i i Литвi: В 2 ч. - Лг^в, 1903. - Ч. 1.
5. Воробш Л.I. Загiр'я Княгиницьке: iсторико-краезнавчi студи. - Львш; Опшля, 2005.
6. Голубець М. З iсторiï мюта Сокаля. - Львiв, 1929.
7. Гошко Т. Нариси з юторп магдебурзького права в Украïнi XIV - поч. XVII ст. - Львш, 2002.
8. Гошко Т.Д. Магдебурзьке право ценрально-схiдноï Свропи XIII-XVIII ст. в украшськш та польськш iсторiографiï: Автореф. дис. ... канд. iw. наук (07.00.96) / НАН Украïни. ^статут археографiï та джерелознавства. - Львш, 1999.
9. Грещук I. Так постало Тернопiлля. - Тернопшь, 2001.
10. Грушевський М. ^торы Украïни-Руси XIV-XVIII в. - К., 1994. - Т.5.
11. Жерела до ютори Украши-Русг - Л^в, 1890. - Т. 1.
12. Заяць О. Надання мiського громадянства католицькому населенню Львова у 1501-1571 р. // Науюж зошити iсторичного факультету Л^в. нац. ун-ту iм.I.Франка. - Л^в, 2003. - Вип.5-6.
13. История Польши: В 3 т. / Под ред. В.Д.Королюка. -М., 1954. -Т .1.
14. !стомя мют i сiл Украïнськоï РСР: У 26 т. - Лг^вська обл. - К., 1968.
18
15. Юселичник В. Львшське MicbKe право: поняття, джерела, перюдизащя та 3MicT // Вшик ЛНУ. - Вип.39. - Серiя юридична. - 2004.
16. Юселичник В.П. Поширення магдебурзького права в Украш, його роль i значення.- // BicH. Львш. ун-ту. - Серiя юрид. - 1996. - Вип. 33. - С. 68-71.
17. Kicb Я. Виникнення i розташування MicT на територй Руського i Белзького воеводств вiд XIV до середини XVII ст. // Архши Укра1нського Науково-iнформацiйного бюлетеня Архiвного управлшня при Радi Мiнicтрiв УРСР. - К., 1968. - № 1 (87).
18. Кобилецький М. Магдебурзьке право в селах Галичини // Право Украши. - 2003. - № 8.
19. Кобилецький М. Самоврядування у mcri Самборi за магдебурзьким правом // Bicник Львш. нац. ун-ту. - Серiя юрид. - 2002. - Вип. 37.
20. Кузик С. Княгиниш: краезнавчi студи. - Львш; Опшля, 2002.
21. Лащенко Р.М. Лекцй по гсторй укра!нського права. - Прага, 1923.
22. Любавський М.К. История западных славян. - М., 1918.
23. Петришин Г. Визначення кiлькоcтi юторично-сформованих мicт як об'екту охорони в Украш // Урбанicтично архiтектурнi проблеми мicт Галичини: Зб. наук. праць. - Львiв, 1996.
24. Привше! мicта Львова (XIV-XVIII ст.): Зб. док. / Упорядн. М. Капраль. - Львiв, 1998.
25. Радiбова I. Становлення та розвиток магдебурзького права на територй Галичини // Актуальшсть проблеми правознавства. Наук. збiрник Ю1ТАНГ. - 2001. - Вип.2.
26. Рубаник В.£. 1нститут права власност в Украш: проблеми зародження, становлення й роз-витку в перюд до 1917 р. - Х., 2002.
27. Центральний державний юторичний архив Укра!ни у м.Львовi, ф.131, оп.1, спр.3.
28. Центральний державний юторичний архив Укра!ни у м.Львов^ ф.131, оп.1, спр.267.
29. Akta Grodzkie i Ziemskie. - Lwow, 1872.- T.3. - S.118; Т.7. - S.4047.
30. Akta Grodzkie i Ziemskie. - Lwow, 1873. - T.IV.
31. Balinski M., Lipinski T. Starozytna Polska. - Warshawa, 1845.-T.2.- Cz.2.
32. Budzionowski I. Kronika miasta Sambora. - Sambor, 1912.
33. Czolowski A. Fedjrowicz W. Trembowla. - Lwow, 1929.
34. Gilewicz A. Przyj^cia do prawa miejskiego we Lwowie w latach 1405-1604 // Studja z historji Spolesznej Bujakowi. -Lwуw, 1931.
35. Kaindl F. Beitruge zur Geschichte des deutschen Rechtes in Galizien. - Wien, 1906.
36. Kaminska K. Lokacie miast na prawie magdeburskim na ziemiach polskich do 1370 r. - Torun, 1990.
37. Kutschera A. Samborczyrna. - Sambor, 1935.
Бойко И.И. Применение магдебурского права в Галичине в составе Польского королевства (1349-1569 гг.).
В статье автор анализирует применение магдебурского права в Галичине, корда она входила в состав Польского корол1вства, и его значение для становлення городского самоуправления западно-украинских городов.
Ключевые слова: магдебурское право, Галичина, городского самоуправление.
Bojko I.Y The application Magdeburg's law in Galichina, when it was in composition the Poland kingdom.
In the article the author analyses the application Magdeburg's law in Galichina, when it was in composition the Poland kingdom. The author consideres its meaning for becoming the city self-government of western Ukrainian towns.
Key words: Magdeburg's law, Galichina, city self-government.
Надiйшла до редакцл 28.11.2008 р.
19
