CC BY
20
Останшм часом вельми важливою площиною соцюкультурно! ролi науки стала боротьба за збереження i розвиток природного та культурного середо-вища людини. Видшимо два взаемопов'язаних прояви ще! функцн. Перший - це формування сощально! екологн як яюсно нового кроку у розвитку екологiчного знання, штегративного утворення загальнонаукового рiвня методологи [1]. Со-цiaльнa екологiя без перебшьшення належить до тих галузей знання, як визна-чають обличчя сучасно! науки. А другий прояв - це участь учених у формуван-нi та доcлiдженнi багатогранно! проблематики сталого розвитку [7, 8]. Нелегк завдання людства на шляху оптимiзaцil вciх граней його дiяльноcтi в гармони з природним довкшлям абсолютно не можуть розв'язуватися без найактившшо! учacтi рiзних галузей науки. Тому цшком виправданою е ноосферна стратепя сталого розвитку: варто пам'ятати, що основним рушiем ноосфери за академь ком В. Вернадським виступае саме наука як уособлення iнтегрaльного штелекту cуcпiльcтвa [3]. По cутi, йдеться про те ж саме "дерево знання".
На закшчення ж хочеться пригадати вщому фразу з "Фауста" Й. Гете: "Теорiя, друже мш, е шрою, але вiчно зеленим е дерево життя". Дерево людського знання теж може бути '^чно зеленим" тшьки за умови, що знання адекватно вщображае життя у невпинност його саморуху, в усш його склад-ноcтi, внутрiшнiй суперечливост та дивовижноcтi.
Л1тература
1. Бачинский Г.А. Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты. - К.: Наук. думка, 1991. - 152 с.
2. Вандышев В.Н. Философский анализ дифференциации естественно-научного познания. - К.: Вища шк., 1989. - 176 с.
3. Вернадский В.И. Научная мысль как планетное явление. - М.: Наука, 1991. - 270 с.
4. Готт В.С., Семенюк Э.П., Урсул А.Д. Категории современной науки (становление и развитие). - М.: Мысль, 1984. - 268 с.
5. Добров Г.М. Наука о науке. Введение в общее науковедение. - Изд. 2, дополн. и пе-рераб. - К.: Наук. думка, 1970. - 320 с.
6. Коельо П. Алх1м1к/ Пер. з португ. - Льв1в: ВНТЛ - Класика, 2002. - 128 с.
7. Семенюк Е.П. Фшософсью засади сталого розвитку. - Льв1в: Аф1ша, 2002. - 200 с.
8. Урсул А.Д. Путь в ноосферу. (Концепция выживания и устойчивого развития цивилизации). - М.: Луч, 1993. - 275 с.
9. Урсул А.Д., Семенюк Э.П., Мельник В.П. Технические науки и интегративные процессы. Философские аспекты. - Кишинев: Штиинца, 1987. - 256 с.
10. Чепиков М.Г. Интеграция науки. (Философский очерк). - Изд.2, перераб. и дополн. - М.: Мысль, 1981. - 276 с.
УДК 316/35 Доц. М.А. Скринник, канд. фтософських наук - НЛТУ Украти
ДЕРЕВО ЯК СИМВОЛ УПОРЯДКОВАНОСТ1 СВ1ТУ В УКРАШСЬКОМУ ЖИТТСБАЧЕНН1
Символ дерева як архетипну форму колективного несвщомого у "КобзарГ" Т. Шевченка автор аналiзуe через ключовi бшарш опозицп "космос - хаос", "життя -смерть". "правда - кривда", "Укра'ша - iмперiя". Згщно з автором, засобом штерпре-тацп украшського св^ в "КобзарГ" е бiблiйний мiф про "втрачений рай".
Ключов1 слова: "украшське життебачення", "мгг", "метанаратив", "сощяльна структура", "нащя", "сощяльно-культурна самобутшсть".
Doc. M.P. Skrynnyk - NUFWT of Ukraine Tree as a symbol of the world-order in the Ukrainian world out-look
A symbol of the tree as the arhaetype form of collective unconscious in "Kobzar" by T. Shevcenko is analyzed in the article with the key of binary oppositions "cosmos - chaos", "life - death", "truth - falsehood", "Ukraine - an empire". Pursuant to an author, in "Kobzar" the biblical myth about "lost paradise" is the mean of interpretation of the Ukrainian world.
Keywords: "Ukrainian world out-look", "myth", "metatale", "social structure", "nation", "social-cultural originality".
У семютично-знаковш ^ereMi укра!нського життебачення лексема "дерево" як означник посщае центральне мюце в ставленш людини до цшос-ти свпу. 1з сучасних укра!нських дослщниюв, що анашзують використання Т. Шевченком мiфологiчного символу дерева, ми хочемо виокремити О. За-бужко ("Шевченюв мiф Укра!ни"). Вона звертае увагу, що у Шевченка дуб, якого "тлять дядьки отечества чужого" е символом "цшости украшського свь ту". Також виокремлюемо Г. Грабовича, який звертае увагу на образ "нових пагошв, що виростають з кореня старого трухлявого дуба" ("Поет як мiфот-ворець") та Л. Плюща, який пов'язуе творчiсть Т. Шевченка зi слов'янським та нацiональним мiфом; вони закодоваш в сeмiотичних системах нащональ-но! культури. Ми розглядаемо символ дерева з основним смисловим наванта-женням, що виражае прагнення людини бачити свп оргашзованим та впоряд-кованим. Таке ставлення до свпу в укра!нсьюй мiфологiчнiй свiдомостi знайшло вираз в образi Свiтового дерева (Дерева життя). Його змют той са-мий, що в давшх грeкiв мав тeрмiн "Космос", тобто впорядковашсть, оргаш-зацiя свiту на противагу "Хаосу". "Хаос" у числовш символщ виражений нулем i вказуе на нeскiнчeнiсть i внутршню гармонiйну рiвноважнiсть, де поеднанi вогонь i вода, чоловiчий i жшочий пeрвнi. Саме з "Космосом" як "Свповим деревом" давньоукра!нська народня культура пов'язуе початок усього юнуючого: "Коли не було з нащада свпа, / Тогди не було неба, ш зем-лi, / А лем було синее море, / А серед моря зелений явiр, / На явороньку три голубоньки, / Три голубоньки радоньку радять, як свп сновити..."[1, 48]. Тут лексема "три" вказуе на майбутню тро!сту структуру свпу. Ще немае свпу, але його оргашзащя вже задана в формi його трисутности. Таке бачення свiту властиве вже Трипшьсьюй культурi Y - 111 тис. до н.е. Як стверджують дос-лiдники, тут Свiтовe дерево поеднуе в собi три основи. Першу, що е образом явного, видимого свпу вони позначають лексемою "Яв", вона стосуеться стовбура дерева й виражае земне юнування всяко! плодь Здебшьшого уособ-ленням Свпового дерева був дуб. Хоча мюце дуба могли посiдати, наприк-лад, явiр (що мае мiсцe в наведеному фрагмент^, тополя тощо. Другу основу позначають "Нав", вона е образом невидимого, потойбiчного свiту предюв, його уособлюе корiння дерева. Цшсшсть свiту неможлива без присутностi в ньому невидимо! сили предюв. Третьою основою е "Прав" в образi крони дерева - мюця перебування Бопв, вщ не! сходять правила земного життя людей, що втшеш в звичаях, традищях, обрядовост [1].
Свiтовe дерево асощюеться в народнiй мiтотворчостi з прадеревом (прадубом), що росте в Ирда, краю вищих сил i предюв. Як кожен дуб е нас-
лiдуванням прадуба, так кожен ммiкрокосмм як свгг окремо! людини чи спшь-ноти мае бути тро!сто структурованим, впорядкованим й це наперед визначе-но Свгговим деревом. Кожне наступне життя в силу свое! оргашзаци врощене в структуру прасвiту.
Якщо, зпдно з Ф. Нiцше, фiлософ прагне, щоб у ньому пролунав за-гальний вiдгомiн свiту, з тим, аби виразити його в лопщ понять, то поет та-кий "вщгомш свiтум виражае за допомогою смисло-образiв та символiв нащ-онально! культури, яку вiн репрезентуе. До мiфологiчного праобразу дерева, вкорiненого в колективному несвщомому наци, звертаеться в сво!й поези i Т. Шевченко. Таке звертання передбачае заглиблення в прапереживання, "темне ество якого потребуе мiфологiчних образiв" (К. Юнг). Щоб зрозумгги значення такого звернення, його основний твiр "Кобзар" належить розгляда-ти як нацiональний метанаратив, велику оповщь про власний народ, посутньо це книга буття народу. "Кобзар", як i народний епос, по-перше, грунтуеться на мiфi, у Шевченка це мiф про "втрачений рай". По-друге, в "КобзарГ як i в мiфологiчному епосi кожен поетичний твiр як оповiдь е самодостатшм й мо-же рiвнозначно слугувати початком, кшцем чи серединою уЫе! велико! опо-вiдi про Укра!ну як "утрачений рай". По-трете, як довели дослщники, зокрема Г. Грабович та О. Забужко, у "Кобзар^' як i в народному епос просторово-ча-совi параметри цiннiсно-статичнi. Як зауважуе Г. Грабович, головною "формальною одиницею" у творчост Шевченка е оповщь: "Спасибi дiдусю, що ти заховав / В головi столптай ту славу козачу: / Я !! онукам тепер розказав". Характерно, що оповiдь побудована на опозищях, основоположними з яких е "Космос - Хаос", вона виявляе себе на кшькох рiвнях: загальносвгговому, на-цiональному та особистiсному. На цих рiвнях виявляе себе й праобраз Свпо-вого дерева. Його характерною особливютю е дисбаланс структурних складо-вих, що знаходить вираз в опозищях. "Укра!на - iмперiя", "спiльнота - сощ-яльна структура (влада)", "правда - кривда", "козак - москаль", "козак - лях", "свобода (воля) - неволя", "солщаризм - зрада", "життя - смерть", "вщда-нiсть - запроданство", "слава - неслава", "добро - зло" тощо.
На протиставленш цих опозицш виявляеться хвороба, хирлявiсть украшського Дерева життя. Без традицiйних природно властивих наци закошв !! облаштування, життя окремо! людини поза вкоршенням в соцiальну цiлiсть сохне, !! пiдточуе життя як стихiя дерево: "Дншро берег рие, рие / Яворовi ко-рiнь мие. Сто!ть старий похилився, / Мов козак той зажурився" [4, 498]. У вiршi "Бували войни й вшськови свари..." старий дуб символiзуе натв-зруйновану, дезорганiзовану укра!нську спшьноту через зраду нацiональних iнтересiв чшьних речникiв укра!нсько! владно! i духовно! елпи, !х запроданство в формi служiння чужiй державi. Для Шевченка вони нащональна ша-шель, що тлить стовбур дерева життя Укра!ни: "Галагани, i Киселi, i Кочубе!-Нога!, / Було добра того чимало. / Минуло все, та не пропало, / Остались ша-шелг гризуть, / Жеруть i тлять старого дуба." Всеж нашстотшшою складо-вою дерева життя е його кореш. Коли живе нащональна мова, звича! народу, його культурш, моральш традицi!, тодi на !х основi вiдродиться нова, духовно здорова генеращя й життя народу триватиме далг "А од коршня тихо, лю-
бо / Зелеш парост ростуть. / I виростуть; { без сокири / Аж зареве та загуде, / Козак безверхий упаде, / Розтрощить трон, порве порфиру. / Роздавить вашо-го кумира, / Людськи шашел1, Няньки, / Дядьки отечества чужого!" [4, 508509]. Анал1зуючи в творчосп Шевченка опозищю "щеальна спшьнота - соць альна структура (влада)", Г. Грабович, ми гадаемо, досить спрощено 11 штер-претуе, проводячи думку, що вс нещастя Укра!ни поет пов'язуе з наявшстю в нш владно! структури, байдуже чи вона чужа, чи своя. Тут явна натяжка. Так, для шдтвердження свое! позицп Г. Грабович звертаеться до Шевченкового в1рша "Саул": "Сво! ягнята { телята / На пол1 вольшм вольно пас / Чабан було в своему ра!. /...Аж ось лихий царя несе / З законами, з мечем, з катами". Отож свгт чабашв був структурованим, тобто жив за сво!ми шким не нав'яза-ними зразками та законами й почувався раем. Коли ж, за Шевченком, чабани почали насл1дувати привнесет царем приписи ствжиття, то опинилися у "втраченому ра!". Отже, той факт, що поет звертаеться до праобразу Дерева життя, як символу життевост наци дае шдстави стверджувати, що "щеальна спшьнота" для Шевченка мае бути структурованою: "в сво!й хат своя правда", в в1рш1 "Сеул" початково чабани жили зпдно за своею правдою, тобто за сво!м законом { правом. В украшськш мов1 одне з1 значень правди е "порядок, який грунтуеться на справедливого "[3, 499]. (Згадаймо звщ закошв "Руська правда"). Проте такий елемент структури як "верхи" в "деальнш спшьнот1" не мютить шашел1, перевертшв, погано! кровь Тобто Укра!на в сво! "золот часи" ще не була заплщнена "вражою, злою кров'ю". У цьому плат варто звернути увагу на образ "козак безверхий", що асоцшеться з деревом без крони. Виходячи з1 змюту в1рша, можна стверджувати, що йдеться про козацтво, яке втратило верх1вку, бо вона зрадила його штереси, перевернувшись на "няньюв", "дядьюв" "отечества чужого".
Але те, що поет звертаеться до праобразу Дерева життя, дае шдстави стверджувати, що "щеальна спшьнота" для Шевченка е цшком структурованою: "в сво!й хат своя правда", проте такий елемент структури як "верхи" в "щеальнш сшльнотГ позбавлений шашел1, перевертшв, погано! кровь Тобто Укра!на в сво! "золот часи" ще не була заплщнена "вражою, злою кров'ю". У цьому плаш варто звернути увагу на образ "козак безверхий", що асощюеться з деревом без крони. Виходячи з1 змюту в1рша, можна стверджувати, що йдеться про козацтво, яке втратило верх1вку, бо вона зрадила його штереси, перевернувшись на "няньюв", "дядьюв" "отечества чужого".
У в1рш1 "У Бога за дверима лежала сокира..." Т. Шевченко так само вдаеться до м1фо-образу Свгтового дерева (Дерева життя), що "огнем не пали-ме" { сто!ть "Одним едине при долиш, / В степу край дороги" [4, 314]. Воно едине вцшшо в знищеному краю. Свою силу дерево черпае з мщного здорового коршня { символ1зуе живучють наци, коли вона вкоршена у власну юторич-но-культурну самобутшсть. Таким чином питання традици постае питанням спадкоемност нацюнально! пам'ят1, яка виступае матрицями нацюнально! психологи й у такому раз1 стае основою виживання наци. Вона як { дерево пустить нов1 св1ж1 "паросп". Тшьки тод1 рщний край { його слава "не вмре, не за-гине". На р1вш опозицш "чоловш - жшка", "4мпер1я - Укра!на", "доля - недо-
ля" Шевченко звертаеться до символу "тополi" як одного з означниюв Дерева життя. "Тополя" воднораз е й мiфо-образом межовости юнування. У цьому, на наш погляд, i полягае особливють "дольнедолГ, яку вона репрезентуе: ш приз-начено рости "край дороги". З цього приводу проситься така паралель. Автор "1стори Русiв" зауважуе, що в складенш гетьманом I. Мазепою шсш про чайку, що "вивела дiток при битiй дорозГ, "чайка" е алегоричним образом Ук-раши. Тобто бути "при дорозГ, "край дороги" як дерево в вiршi "У Бога за две-рима лежала сокира" е географiчною долею Украши - бути на межi мiж Сходом i Заходом. Цю "долю-недолю" Украша несе на œ6i й у XXI ст. У Шевченка алегорiею знедолено! Украши постае "дiвчина-тополя": "По дiбровi вiтер вие, / Гуляе по полю, / Край дороги гне тополю / До самого долу" [4, 51].
Якщо опозищя "iмперiя - Украша" в принцип не може знайти прими-рення, то у вимiрi жiночоï долi опозицiя "чоловiк - жiнка" не знаходить при-мирення тiльки через кривду та зло, що йде вщ "добрих" людей, якi роз'една-ють закохану пару: "Рости, рости подивися / За синее море: / По ^м бощ моя доля, / По Ым бощ горе" [4, 55]. У Шевченка недоля дiвчини, це ïï самотнiсть, яка е для не1' протиприродною: "Заплакала дiвчинонька - дружини немае" Щоправда, недоля-самотнiсть може бути й наслщком невiрности та обману з боку коханого: "Титарiвна Немирiвна / Гаптуе хустину. / Та колише москов-щення, / Малую дитину"[4, 50]. Жшочу недолю-самотнiсть символiзуе в "КобзарГ монастир та "висока тополя" "край дороги". Так, у творi "Тополя" дiвчина з горя та самотност випивае чар-зiлля: "Зiлля дива наробило - / То-полею стала; / Тонка - тонка та висока - / До самоï хмари" [4, 55].
В украшському мiфологiчному свггосприйнятп особливе мiсце пось дае частина дерева - деревище. Це розколений стовбур дерева з якого видов-бували човен, аби вщправити небiжчика "за водою" "в Ирш". Позаяк стовбур е частиною Свгтового дерева, то як його частину мiфологiчне свiтобачення сприймае колоду та домовину. Навпъ домовина в "КобзарГ може бути як своею, так i чужою: Козаковi "I сором тут, i сором там - / Вставать з чужо!" домовини, / На суд твш праведний прийти" [4, 152]. А мiфо-образ у поета "гнила колода" символiзуе змарноване шдивщуальне життя, втрату власних субстанщйних цiнностей, а отже втрату мети й сенсу життя: "Доле де ти? Доле де ти?... / Не дай спати ходячому, / Серцем замирати / I гнилою колодою / По свпу валятись [4, 257]. "Домовина" е змертвшим деревом, воно втратило як крону, так i коршня i слугуе схроном, домiвкою для небiжчика. Цей образ поет використовуе як на особистюному, так i на нащональному рiвнях. У нього ця нежиттездатна частина дерева мае функщю ховати в ^6î життя, змертвляти його. Так, дiвчину Титарiвну заживо положили в домовину за злочин який вона не вчиняла. Щодо Украши, то тут символ домовини е смис-ло-образом заживо поховано1' духовност наци. Духовною домовиною Украши Шевченко називае церкву в Суботов^ де Богдан молився "Щоб москаль добром i лихом / З козаком дшився". Зпдно з давшми мiфологiчними уявлен-нями вжо домовини слщ привалити каменем, щоб бува небiжчик не вийшов i не налякав людей. Таким каменем на могаш Украши стало росшське пану-вання: "Байстрюки Скатерини / Сараною сiли". Класти ж у домовину живих,
якi достоту е невинними це rpix i злочин за який на винного впаде вщплата. АлегорГею вщплати, "правди-мсти" е "сокира", яка знаходиться "за порогом у Бога". Украшу заживо покладено в домовину, бо ïï зверхник молився в церквГ за неправедне дшо - вш у пiдступному й вiроломному "шшому" не розгледiв ворожих намiрiв. Але "святу правду" остаточно не може здолати "кривда", тому мае настати час коли "Церков - домовина / Розвалиться... i з шд не1" / Встане Украïна. / I розвiе тьму неволi, / Свгт правди засвгтить"[4, 226].
У колективному несвгдомому народноï мiфологiï гснуе смисло-образ "криве дерево". Воно символгзуе звернення людини як "мгкрокосму" з прямого шляху, або фншими словами, це вгдхгд "малого свгту" вгд правди, що нак-реслена Богом, дана природою. "Криве дерево не подужа випрямитись", - ка-жуть у народг. У Шевченка "кривий" означае зшвечений життям, яке зорганг-зоване не по правдг: "Один слший, другий кривий, / А третгй горбатий" [4, 222]. Про сучасного полгтика вгд влади народ каже: "Красно говорить, та пи-сок кривий мае". Вгдхгд вгд прямого шляху спонукуе людину шукати дорогу в обхгд. Зггдно з народним свгтобаченням "в обхгд" - це дорога для слабких. У казках досить часто натрапляемо на сюжет з каменем, де стопъ напис: "Прямо пгдеш - смерть знайдеш". Позаяк людина не хоче смертг, тому збочуе з прямого шляху, але однак где до не1'. Шлях вгд життя до смертг, вгд смерт до життя як вгчний колообгг в украшському мгфологгчному свгтосприйняттг на вгдмгну вгд смисло-образу "криве дерево" символгзуе образ "кривого тан-цю". Народження i смерть, життя i смерть е унгверсальними категоргями культури, як виявляють себе як на рГвш суспiльства так i на рГвш особи. У Шевченка народження як "зелеш пагони старого трухлявого дуба", а отже життя зрештою бере гору над смертю, з волг Бога, за Шевченком, "оживуть степи, озера" i з колш таки "встане Украша".
У текст ж "Кобзаря" ствердження життя здшснюеться через актуалГза-щю двох первшв наци войовного i землеробського через агресивний та алГмен-тарний код (якщо його розумГти як "не тшьки забезпечення життя живленням, але й увесь комплекс господарського життя [5, 30]. Межовi цшност свгтос-прийняття "життя - смерть" у текст "Кобзаря" конституйоваш як на особистс-ному, так i нащональному рГвнях. Алiментарний код експлiкуе вимГр межових цiнностей "життя - смерть" бшарною парою "верх - низ" i змиканням крайшх точок життевого процесу через метаморфозу, перехiд у шший стан, де смерть обертаеться життям. Зпдно з К. ЛевьСтросом, мiфологiчне свгтосприйняття трактуе життя за аналопею з рослиною, яка виходить гз землi i в землю повер-таеться. До символу рослини звертаеться у свош фшософи Г. Сковорода, штер-претуючи ушверсальний свгтоглядний культурний код: життя - смерть - вос-кресшня. Вш порГвнюе свГт "зГ народженнями сво1'ми" з прекрасним деревом у цвт, яке "закриваеться в зерш своему i знов вщтшя з'являеться".
Так аналоги життя з рослиною вказують на те, що символ СвГтового Дерева, виражаючи ушверсальш архетипш форми колективного несвщомого, засвщчуе себе як в украшському народному мистещш, так i в Шевченковш поези рослинною семантикою. Вона мГстить смисли виражеш бшарними опо-зищями "життя - смерть" (позаяк коршь дерева знаходиться у царствГ мертвих,
а стовбур та гглля виражае життеву силу росту), "верх - низ" (верхгвка дерева символiзуe свiт вищих сил, а коргнь ("низ") указуе на джерело життево1 енер-riï). Як стверджують дослiдники, така метаморфоза "може бути пояснена по-дальшою еволюцгею символу як конструкта, що мае певнг елементи самос-тiйного гснування, вiдстороненого вiд реальностi шляхом перенесення у внутргшню сакралiзовану систему образотворчих реалгй" [5, 145]. Властивий землеробськгй культурi цикл вiчного оновлення "життя - смерть", "верх -низ", що моделюеться через природне чередування "зима - лгго", Шевченко передае через образ л^^' i проектуе цей цикл на украшське суспгльство. Так, у Шевченковому варiянтi "ЛшеГ вже в самому початку зафгксовано процес зростання - життя як руху вгору: "За що мене, як росла я, / Люде не любили?" 1ндивгдуальний розквгт, зршсть дiвчини постають вiдправною точкою руху вниз до невщворотно'' смертг: "За що мене, як виросла, / Молодую вбили?" Метаморфоза, що сталася з дiвчиною вплетена в природнгй колообiг життя: "вмирання - народження": "Я умерла / Зимою шд тином. А весною процвгла я / Цвiтом при долит". Лглея мае двое житлв, перше стражденне, профанне: "Як була я людиною, / Як я мордувалась". Життя в друггй шостасг стае предметом любовi та втгхи людей: "Нащо мене Бог поставив / Цвгтом на цiм свт? / Щоб людей я веселила, Тих самих, що вбили"... Як бачимо, "Лг-лея" вiдтворюe закодований у Бiблiï унiверсально - культурний код "життя -смерть - воскресшня". Цей код у текст "Кобзаря" так само оприявнюються й на нащональному рiвнi. На цьому рiвнi, окргм опозицiй "верх - низ", межо-вим цiнностям "життя - смерть" вгдповгдають бiнарнi опозици "колиска - могила", "небо - земля", "правда - кривда", "прямий - кривий". Церква у Субо-товi за часiв Хмельниччини стала колискою укра'нсько'' державностi й водно-раз ïï могилою, означником мертвгючого нацiонального духу. I все ж як не-минуче по зимi приходить весна та лгго, так неминуче "Церков - домовина / Розвалиться... i з шд неï / Встане Украïна. / I розвге тьму неволг, / Свгт прав-ди засвгтить". Воскресла Украша, за Шевченком, стане свгтом правди, який е божистим. Свята правда тотожна силг небеснгй. Вона "Повинна буть, бо сон-це стане / I осквернену землю спалить" ("О люди! Люди небораки!"). Унгвер-сали культури "життя - смерть" надзвичайно випукло вираженг в поемг "Гайдамаки". Тут войовничий козацький дух буяе як нерозривне поеднання двох бггунгв життевого процесу життя i смерть Агресивний код народного життебачення постае в текст через символ - образ "вино - кров", що еднае в собг початок i кгнець життя. Бенкет як хвала життю мае епгтет "кривавий", бо е орггею смертг, вгн у текстi "Кобзаря" лебедина пгсня войовничого духу Украши.
Л1тература
1. Войнович В. "Украшська м1фолопя". - К.: Либщь, 2002. - 364 с.
2. Золотослов. Поетичний космос Давньо1 Рус1. Упорядкування, передмова та переклади М. Москаленка. - К.: Осв1та, 1988. - 126.
3. Словник украшсько1 мови. - К.: Наука, 1976, т.7. - 246 с.
4. Шевченко Тарас. Кобзар. - К.: Просвгга, 1971. - 368 с.
5. Ушверсальш вим1ри украшсько! культури. - Одеса: Друк. - 2000. - 215 с.
