CC BY
51
УДК: 821.161.2-32-09
С. В. Ленська
1НТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ ПРОСТ1Р НОВЕЛ1СТИКИ Ф. ДУДКА (на приклад! зб1рки «Заметшь»)
У статт1 розглянуто проблему ¡нтертекстуальних зв 'язк1в малог прози Ф. Дудка з м1фолог1чною та лтературною традищями. 1нтертекстуальне поле письменника вибудовуеться на алюзтних згставленнях герогв його опов1дань з образами нижчог народно! демонологи («Быа корол1вна», «Д1д Як1в»). Доведено, що м1фолог1чт елементи спрямоват на творення неоромантичног стильовог парадигми («Сестра Людмила», «Заметшь»). На приклад1 новел1стики зб1рки Ф. Дудка «Заметшь» простежена динамта жанрово-стильових модифтацт украгнськог прози, що найповнше реалгзувалася у неоромантичнт стильовт стратеги. Визначено формально-зм1стов1 аспекти зазначених твор1в. Зроблено висновок про естетичну варт1сть опов1дань Ф. Дудка - одного з яскравих I талановитих, але незаслужено забутих украгнських письменнишв в ем1граци.
Клю^о^^ слова: ттертекстуальтсть, стильовий синтез, жанр, жанрова модифжащя, неоромантизм, стильова стратег1я, модертзм, украгнська ем1грацтна лтература.
Творчють Федора Дудка (1885-1962), одного з репрезенташив украшсько! л^ератури ХХ столбя в екзил^ довгий час залишалася у т1ш бшьш вщомих митщв ем^рацшно1 л^ератури. Причини цього коренилися насамперед у недоступности його текспв як для фахiвцiв, так i для переачних читачiв. Крига навколо iменi i художньо! спадщини митця скресла наприкшщ ХХ - на початку ХХ1 стол^ь, коли окремi твори були розмщеш в електроннш бiблiотецi «Дiаспорiана», а також друковаш варiанти окремих текспв через гумаштарш зв'язки з дiаспорою США, Канади, Австралп отримали бiблiотеки Киева, Харкова, Полтави та шших мiст Украши.
У роки нацiонально-визвольних змагань Ф. Дудко працював у мiнiстерствi земельних справ УНР, що зумовило його вщхщ за Збруч у листопадi 1921 року. Емiграцiйнi шляхи митця привели його спочатку в Польщу, де вш працював у редакщях газет «Наше слово», «Пшська правда», а з 1944 р. в Имеччину, де вш також працював як журналют. Брав участь в антигiтлерiвськiй боротьбi, за що був ув'язнений гестатвцями. Дивом уникнувши загибел^ митець вшхав за океан: з 1949 року жив у США, редагував часопис «Самопомiч».
Сво! твори автор тдписував псевдонiмами Одуд, Карпенко, Ф. Дудко-Карпенко, Трифон, Чугайстер. Творчий доробок письменника складають романи «Прiрва» (19281931), «Великий гетьман» (1936), повют «В загравi» (1946), «Чорторий» (1928, 1946), «Квiти i кров» (1928), «На згарищах» (1930), збiрки оповiдань «Краса життя» (1922), «Глум» (1925, 1937), <^вчата одчайдушних дшв» (1937), «Вiйна» (1947), «Заметiль» (1948), юторичш оповiдання «Отаман Крук» (1941, 1946), «Стрибожа внука» (1948), п'еса «Грiх», спогади «Моя молодiсть» (1965) [5].
Наукове осмислення творчого доробку Ф. Дудка розпочинаеться з окремих зам^ок i рецензiй критики в дiаспорi - Ю. Шевельова (Шереха), який зараховуе митця разом iз В. Чапленком, П. Феденком i Ф. Мелешком до числа «умовних реалiстiв» [11, с. 604], В. Дорошенка [3] та iн. Повернення письменника iз забуття здiйснилося
зусиллями Р. Федорiва [9]. У поле зору сучасного л^ературознавства потрапили окремi твори митця: Н. Мафтин осмислила нащонально-юторичну проблематику, репрезентовану у творi «Отаман Крук» [7, с. 81-83], I. Бурлакова придшила значну увагу змiстоформi мало! прози митця [1]. Дискусшними досi залишаються питання генолопчно! природи окремих текстiв («Отаман Крук», «Стрибожа внука» - оповщання / повiсть), стильово! специфiки творчосп Ф. Дудка («умовний реалiзм» (Ю. Шерех) / неоромантизм), неприступними i поки що недослiдженими е ранш збiрки «Глум», «Краса життя», потребуе подальшого вивчення романiстика письменника. У статп О. Хомишин здiйснюеться спроба з'ясувати щейно-художш особливостi творiв збiрки Ф. Дудка «Заметiль» [10], проте деяю висновки пропонованого дослiдження не видаються незаперечними i спонукають до диску сп.
Проблема iнтертекстуальностi творчосп Ф. Дудка досi не ставала предметом спещального дослiдження. Тож метою нашо! роботи е виявлення штертекстуальних зв'язкiв образно! системи оповiдань, що увшшли в збiрку, з мiфологiчною укра!нською традицiею, а також встановлення функщонально! специфiки мiфiчного i л^ературного контекстiв у моделюваннi неоромантичного часопростору оповщань Ф. Дудка.
Збiрка Ф. Дудка «Заметшь» вийшла в Авrсбурзi 1948 року i включала чотири твори: «Бша королiвна», «Дiд Яюв», «Сестра Людмила», завершувало ж збiрку оповiдання, винесене в заголовок. Якщо збiрка «Дiвчата одчайдушних днiв» (1948), присвячена суспшьнш боротьбi, «чину», репрезентуе жiночi типи в перiод нащонально-визвольних змагань, позначена пафосно пiднесеним настроем, то «Заметшь» мае бшьш камерний характер, вона торкаеться приватного життя геро!в, за винятком останнього твору.
Встановлення штертекстуальних зв'язюв спрямоване на виявлення характеру взаемодп одного тексту з шшим. У такому контекст! художнш твiр набувае значення «конденсатора культурно! пам'ятЬ» (Ю. Лотман) i спонукае «до нового стрибка можливих штерпретацш та нового прирощування смислiв» [6, с. 210]. 1нтертекстуальне поле мiфу дозволяе включити лiтературний твiр у розлогу i древню традицiю, сприяе пiзнанню етноментальних рис, архетипних структур колективно! свщомосп i народно! пам'ятi, що було особливо актуальним для л^ератури укра!нсько! ем^рацп ХХ столiття.
Одним iз найкращих художнiх досягнень укра!нсько! л^ератури в екзилi е оповiдання Ф. Дудка «Дщ Яюв» зi збiрки «Заметiль» (1948) [4]. Наративна структура твору моделюе жанровий тип оповщання-спогаду. Подiбно до «Зачаровано! Десни» О. Довженка, у творi контамiнуються «голоси» дитини i доросло! людини. Велика кшьюсть лiричних вiдступiв, пейзажних замальовок формують потужний лiричний струмiнь оповщання.
Розлогий портрет дща Якова створений у кращих традицiях класично! романтично! л^ератури. Ця характеристика увиразнюеться мiфологiчним пiдтекстом, що алюзiйно нагадуе образ давньогрецького бога Пана: «Але хiба це все, що принiс iз лiсу дiд Якiв. У нього й губ рiзних цiла козубенька, i зелене зiлля вiд болю голови, i кусень сучковато! старо! грушi на палицю дiдуневi, i лiсовi ягоди в кошелi, i торба чорних в'юнiв, що шамотять, мов гади» [4, с. 40]. Справжнш лiсовик, старий Якiв не терпить мисливщв, приносить малому Грицевi i живого вужа, i «коли захочеш, якого завгодно птаха принесу тобь..» [4, с. 39], «Дщ Якiв взагалi людина необмеженого знання i досвiду» [4, с. 41]. Навiть така деталь, як майстрування сопшки пiдтверджуе алюзiю з Паном: за грецьким мiфом, закоханий Пан переслщував нiмфу Сiрiнгу, котра перетворилася на очерет. Тодi козлоногий бог вирiзав iз нього першу сопшку [8, с. 424].
Невизначений вiк дiда (рокiв «може, дев'ятдесят, а може й сто» [4, с. 43]) зютавляеться з вшом старого чорного крука, що набувае символiчного значення долi людини i виконуе функцiю «двiйника» дiда Якова. Вони навiть гинуть водночас, знищеш людською нерозважливiстю i жорстокютю: дiд помирае у тюрмi, куди потрапив, знищивши iнженерське приладдя для складання проекту будiвництва залiзницi, а крука вбив Василь, дядько наратора. Останшм притулком старих стала одинока могилка дща Якова край болота, а крука оповщач поховав у города Будучи частиною природи, вони прожили вш у суголоссi з нею, а коли прийшов смертний час, знов злилися з нею. I грецький бог Пан, що жив у люах, i ворон (крук) у мiфолоri! мали хтошчну амбiвалентну природу.
Образ ворона юнував практично у всiх мiфологiях: у корейщв вiн ототожнювався з сонцем, у твшчноамериканських iндiанцiв виконував функщю демiурга; в давньоскандинавському фольклорi пара вщих воронiв, Хугин i Мунш, супроводжують верховного бога Одiна. В европейськш традицп легендарний король Артур перетворився на безсмертного ворона. Серед жерщв ^бету ворон вважаеться посередником мiж свiтом богiв i свгтом людей [12, с. 101-102]. Мiфологiчна свiдомiсть предкiв надiлила образ ворона мютичною силою, а його амбiвалентна символiка живила творчу уяву письменниюв Ново! i Нов^ньо! лiтератури. Св^ова романтична традицiя (Т. Шевченко, Е. По, А. Мщкевич, Дж.-Г. Байрон, брати Грiмм, Г. Гейне та ш.) зверталися до цього образу, прирощуючи семантичш шари i поглиблюючи його символшу.
Живучи за природою (вщчуваеться вплив фшософп Г. Сковороди на письменника), дщ Якiв водночас виконуе функщю мiфiчного «культурного героя»: «I тесля був, i столяр, i швець, i римар - чого-чого тшьки не вмiв робити старий дщ Якiв. Вiтряка меш поставив, возiв понаробляв стiльки, що на десять л^ стане !здити, колеса гнув, робив голоблi, шле!, хомути, столи, шафи... Всi меблi в хатi, всi вулики на паащ - все його робота. А ложки, вщра, ковганки, корщ, миски, ночви, дiжi, лопати!.. О, золот в нього руки були!»; «А за кiлька днiв пришс новий годинник, увесь iз дерева зробив. <...> Довго висiв вш у нас, покiль не зламалися яюсь зубцi в колесах, а тодi вiддав його татко до музею разом iз двома корцями, рiзьбленими тонким орнаментом. Перед тими корцями тд час оглядин музею довго простоюють тепер артисти-малярi й перемальовують iз них орнаменти в сво! альбоми...» [4, с. 42].
Любов до всього живого (одного разу дщ голiруч упiймав горностая) перепштаеться iз чутливою до краси душею. Образ сопiлки, яку вирiзуе дiд для малого Гриця, штертекстуально спiввiдносить його з образом Лукаша з «Люово! пiснi» Лесi Укра!нки. Дiд також любив музику: «Боже, як грав дщ Якiв! В пам'ят мо!й не затрималося ш одно! з тих мелодiй, як колись я чув вiд дща Якова, але коли б це можливо було, дав би не знати що, щоб ще хоч раз послухати тих тихих, як дитячий сон, чарiвних, як казка, чистих, як голубшь неба, простих, як душа природи, журних дщових тсень...» [4, с. 47]. Чутливють до краси у романтичнш традицп ототожнюеться iз високою моральшстю i духовним багатством персонажа.
1нтер'ер дщово! хати, збудовано! у садку власноруч, також асощюеться зi сферою мiфу, з минулим, з казковими хатками на курячих шжках, з житлом чарiвникiв i вiщунiв (дiд безпомильно передбачав природш явища, врожай тощо, умiв лiкувати травами). Як переконливо довiв В. Пропп, подiбнi казковi житла е не чим шшим як трансформацiею ритуального мiсця для проведення шщацп. Власне, настирливе дщове запрошення малого Гриця у хащi первiсного лiсу, у таемницi бол^, знання способу життя будь-яко! звiрини чи пташини асоцiативно проектуеться на процес шщаци, в якiй дщ Якiв вiдiгравав роль жерця. Як додаткову характеристику ритуально! хатинки
дща можемо зарахувати вiдсутнiсть жшок у нiй - навiть 1'жу дiдовi дiвчата з кухнi залишали за порогом, нiколи не переступаючи його. Образи лiсовикiв, водяникiв, русалок е невщ'емною частиною того оргашчного свiту, в якому iснуе старий.
Художньо довершеною е мовленнева оргашзащя тексту - на чуттево-рецептивному рiвнi дiд Яюв репрезентуе живу природу: «водяний бугай гуде», «деркач дере, кричать перепелицi», «зозуля куе», «жаби кумкають», «в'юни шамотять», «трава пахне», «гудуть бджоли», «каламають клокички на коровах», «тужно гуде пастухiв рiжок», «десь далеко воркуе горлиця» (видiлення мое. - С. Л.) [4, с. 33-34]. Ц та iншi руховi, ольфакторнi, аудiальнi деталi дозволяють авторовi повнокровно зобразити свгг природи як живий, текучий, постшно змiнний.
Основним конфлiктом в оповщанш е протиставлення природи i культури. Грубе порушення прадавнього порядку ствжиття людини з природою, невмолимий наступ цившзацп зводять дiда за вiчну межу. Коли вiн сам усвщомив ншвнють опору (порубав сокирою iнженерне приладдя), серце старого зупинилося. Фшальний розлогий опис змiненого краевиду колишнього хутiрця демонструе поразку мiфiчно-романтичного способу життя перед цивiлiзацiйним наступом: «I вже шщо, куди не кинеш оком, не нагадуе тепер тишi чудово! казки, що недавно ще там жила й раптом без слщу навiки зникла...
Свист паротяга та гурют колiс. Гурют колiс i свист паротяга. I голий степ навколо» [4, с. 54].
Буттево-реальний i духовно-сакральний смисловi шари перетинаються у есхатологiчнiй точщ смертi дiда i крука. Оскшьки атрибутивними функцiями мiфу е космогошя i теогонiя, можна розглядати техшчний прогрес як фактор руйнування первюно! гармони людини з природою.
Ностальгшно^рична тональнiсть, iдеалiзацiя образу дiда Якова, розюшш пейзажнi фрагменти, iнтертекстуальнi алюзи з «Лiсовою пiснею» Лесi Украшки моделюють неоромантичну парадигму твору, а мiф як структуротвiрна основа дозволяе вщнести цей високоестетичний твiр до мiфологiчно-лiричного оповiдання.
Iншi твори за художньо-естетичним рiвнем поступаються «Дiду Якову». Трошка i сюжетобудування оповiдання «Вша королiвна» цiлком витриманi у романтичному канош: тут наявний мотив станово! нерiвностi юних закоханих - золотокосо! генералово! доньки i конюха, мотив трагичного кохання (пiсля вбивства старим генералом Андрiя Люда втопилася, а сам генерал збожеволiв), розкiшно зображена украшська природа, мiфологiчний образ русалки перепштаеться з дитячими фантазiями оповщача й образом Люди. В украшськш народнiй демонологп русалки вважалися небезпечними для людей [2, с. 449-450]. З мiфологiчноi атрибутики Ф. Дудко використовуе лише зовшшнють русалок - надзвичайна врода проектуеться на красу нещасно! генералово! доньки. Мотиви кохання i трансформацп нещасно! дiвчини в русалку вписують Ф. Дудка в штертекстуальну парадигму европейсько! романтично! лггератури вiд «Лореляй» Г. Гейне до «Майсько! ночi, або Утоплено!» М. Гоголя. У сощальному сенсi панночка протиставлена конюхов^ що спiввiдноситься з бшарною опозицiею «багатий / бщний», характерною для народного епосу (казок, дум, легенд). А загибель закоханих вписуе геро!в Ф. Дудка у парадигму «Ромео i Джульетти» В. Шекстра, «Тiней забутих предкiв» М. Коцюбинського.
Романтичне оповщання «Сестра Людмила» можна вщнести до оповщань-мютифшацш, оскiльки вся оповiдана гомодiегетичним наратором iсторiя виявляеться у фiналi лише його сновидшням. Серед стильових ознак даного твору слщ вiдмiтити синтез сентимешашзму, що полягае у гiперболiзованому зовнiшньому вираженнi почуттiв кохання наратора до красуньчернищ, з рисами романтично! парадигми
(взаемне кохання наражаеться на неподоланну перепону, оскшьки головна герошя -Божа наречена; ii передiсторiя так i залишаеться таемницею для наратора i для читачiв, романтичний пейзаж створюе особливу атмосферу оповвд). Прикметною деталлю е також перша зус^ч оповiдача з сестрою Людмилою у момент ii купання: мотив омовшня як другого народження активно функщонував як у язичницькiй, так i у християнськiй традицiях. Нагота досконало прекрасного жшочого тiла, схованого тд одягом черницi, трансполюеться на традицшну дуалiстичнiсть свiту i на контроверсшшсть душi i тiла, що е однiею з атрибутивних ознак бароково'1' традицп. Ф. Дудко, розвиваючи неоромантичну традицiю, вiддае перевагу духовному - як не молив оповщач Людмилу вщповюти на його кохання, дiвчина не пiддалася пристрастi. Структуротвiрною у даному оповiданнi е опозищя тiлесного / духовного, що проектуеться також на опозищю природи / культури.
Оповщання «Заметшь», винесене в заголовок збiрки, тематично вiдмiнне вщ решти творiв, присвячене темi геро'1'ки нацiонально-визвольних змагань. У центрi оповвд - зображення мужностi козака Палiенка, який гордо витримав тортури дешкшщв, але не виказав вшськово'1' таемнищ. Подальше розгортання подiй цiлком вщповщае романтично-пригодницькiй традицп: щасливе звiльнення з допомогою дитини, втеча з полону, несподiвана атака козакiв, помста Палiенка своему катовi Самоварову, поранення, кохання до красуш Дарки. Перiод одужання головного героя тсля поранення тд дбайливим доглядом юно'1' дiвчини типолопчно збiгаеться з подiбним сюжетним фрагментом у роман I. Багряного «Тигролови» (сюжетна лiнiя Дем'яна Многогрiшного i Наталки Сiркiвни). Мотив геро'1'ки нащонально-визвольних змагань доповнюеться мотивом самопожертви молодих геро'1'в (занурення у вир небезпечно'1' боротьби, розлуки з коханими, а подеколи i готовнiсть вiддати життя в iм'я незалежностi Батькiвщини).
Розглянут нами оповiдання Ф. Дудка становлять безсумшвний iнтерес для дослiдника: перспективним е лшгвютичний аналiз художнiх текспв, останне ж оповiдання збiрки «Заметшь» мае бути вписаним у контекст шшо'1 прози письменника, присвячено'1' темi нацiонально-визвольних змагань. Загалом можемо зробити висновок, що ритуально-мiфiчна язичницька образшсть у малiй прозi Ф. Дудка виконуе роль романтично'1' символiки, що увиразнюе формування неоромантично'1' стратеги в украшськш модернiй парадигмi ХХ столбя, а iнтертекстуальнi зв'язки з фольклорною та л^ературною (Леся Укра'1'нка, О. Довженко та ш.) парадигмами подвоюють семантичну образшсть творiв Ф. Дудка, встановлюючи точки дотику / вщштовхування вщ лiтературноi традицй, поглиблюють читацьку рецепщю збiрки «Заметiль».
Список використано1 л1тератури
1. Бурлакова I. В. «Ми у руцi тримаем тшьки зерна...»: новелiстика на тлi машфестацш МУРу : [монографiя] / 1рина Бурлакова. - К. : Якубець А. В. [приват. вид.], 2010. - 359 с. - Бiблiогр.: С. 324-359.
2. Войтович В. М. Украшська мiфологiя / Валерш Войтович. - Вид. 2-ге, стереотип. - К.: Либщь, 2005. - 664 с.
3. Дорошенко В. Про письменника, громадянина, друга / В. Дорошенко // Слово. З&рник 1. - Нью-Йорк, 1962. - С. 315-317.
4. Дудко Ф. Заметшь [Текст] : [оповщання] / Ф. Дудко. - Авгсбург: [б. в.], 1948. -
122 с.
5. Дудко Федiр // Енциклопедiя Украшознавства: Словникова частина / [Голов. ред. В. Кубшович] / Репринт. вщтворення. - Львiв, 1993. - Т. 2. - С. 603.
6. Лотман Ю. Семиосфера / Юрий Лотман. - С.-Пб: Искусство - СПБ, 2000. -
704 с.
7. Мафтин Н. В. Захщноукрашська та емiграцiйна проза 20-30-х роюв ХХ столiття: парадигма реконкюти : [монографiя] / Н. В. Мафтин. - Прикарпатський нащональний ун-т ím. Василя Стефаника. - Iвано-Франкiвськ: ВДВ Ц1Т Прикарпатського нацiонального ун-ту ím. В.Стефаника, 2008. - 356 с.
8. Мифология. Большой энциклопедический словарь / [Гл. ред.
E. М. Мелетинский]. - 4-е изд. - М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. - 736 с.
9. Федорiв Р. Портрети в рiзьблених рамах / Р. Федорiв // Дзвш. - 1991. - № 1. -
С. 54.
10. Хомишин О. В. Збiрка оповщань Федора Дудка «Заметшь»: щейно-тематичний та жанрово-стильовий аспекти / О. Хомишин // Прикарпатський вюник НТШ. Слово. - 2010. - № 2 (10). - С. 312-318.
11. Шевельов Ю. Сташ сучасно! украшсько! л^ератури на ем^рацп / Ю. Шевельов // Шевельов Ю. Вибраш працi: У 2 кн. - Кн. II. Л!тературознавство / [упоряд. 1.Дзюба] - К.: Вид. дiм «Киево-Могилянська академiя», 2008. - С. 593-632.
12. Энциклопедия символов, знаков, эмблем / [авт.-сост. В. Андреева и др.]. - М.: ООО «Изд-во Астрель», 2002. - 556 с.
Стаття надшшла до редакцп 10.02.2014 S. V. Lenska
INTERTEXTUAL RELATIONS OF THE SHORT STORIES BY F. DUDKO (based on the book «The Snowstorm»)
Fedir Dudko belongs to little-known writers in exile. The article is devoted to revealing intertextual connections of short stories by F. Dudko with the mythological and literary traditions, and identifying their functions in the storybook. The mythical and literary contexts are modeling the neoromantic timespace of the storybook.
The book consists of four stories: «The White Princess», «Old Jakiv», «Sister Lyudmila» and «The Snowstorm». Three of them are full of images of Ukrainian folk mythology.
«Old Jakiv» is the best story in the storybook. The image of an old man resonates with the image of ancient Pan - the patron offorests. The image of a crow functions as a dual of a man. Old Jakiv is compared with the image of Lukash from «The Forest Song» by Lesya Ukrainka. The narrative recalls the one of «The Enchanted Desna» by O. Dovzhenko. The main conflict in the story is the opposition between the nature and civilization.
In «The White Princess» a romantic love story between young lady Lyda and a groom Andrew takes place, ending with the death of the both. The context of «The Romeo and Juliet» by W. Shakespeare is included in the story. «Sister Lyudmila» unfolds the romantic story of «forbidden love» of a narrator and a nun.
The author concludes that the ritual and mythical pagan imagery in short stories of
F. Dudko represents romantic symbols that caused the formation of neo-romantic strategy of Ukrainian modernist paradigm of the twentieth century and intertextual connections with folklore and literary (Lesya Ukrainka, O. Dovzhenko, etc.).
Intertextual field of myth enables to include a piece of literature into the ancient tradition, contributes to congnition of ethno-mental features, archetype structures of collective consciousness and national memory, which was especially important for the Ukrainian emigration literature of the twentieth century.
Keywords: intertextuality, stylistic fusion, genre, genre modification, neoromanticism, style strategy, modernism, Ukrainian emigration literature.
