CC BY
41
ДИСКУС1ЙНИЙ КЛУБ
В. I. Ляшенко
академж АЕН Украти м. Донецьк
ЧИ СТАНЕ УКРА1НА ПОЛЬЩЕЮ XXI СТОЛ1ТТЯ?
(Доoceid компыяцй в умовах окупацй)
Два десятки польських штелектуа^в у cepnHi 2014 р. подписали звернення до уpядiв краш Свропи i3 закликом зупинити агpeсiю Росп в Укpаiнi. Вони застepiгають в1д полiтики потурання агpeсоpовi i по-вторення подiй 1939 року. Як пов1домляе Цензор. Нет з посиланням на dw.de [6], польськ iнтeлeктуали за-кликають уряди кpаiн СС зупинити агресш Росп в Укpаiнi, поpiвнюючи окупацiю Криму, конфлiкт на Донбаа i peакцiю Свропи на це з 1939 роком, коли почалася Друга свггова вiйна. Звернення подписали двадцять в1домих полякiв. Серед них - колишнш в'я-зень концтабору "Освенцим" i колишнiй мiнiстp за-кордонних справ Польщi Владислав Бартошевський, режисер i лауреат премп "Оскар" Анджей Вайда, пи-сьмeнницi Дорота Масловська, Ольга Токарчук i ш-шi. Приводом для написання листа стало наближен-ня сумноi ^TOp^^i дати - 1 вересня 1939 вшська Нiмeччини, а дещо шзшше i СРСР, вторглися в Польщу, що ознаменувало початок Дpугоi свiтовоi вiйни.
Представники польськоi iнтeлeктуальноi елки нагадують про полiтику потурання агресоров^ яку здiйснювали Фpанцiя i Вeликобpитанiя напepeдоднi Дpугоi свiтовоi вiйни i яка вважаеться однiею з причин початку вшни. "Подiбна егоютична i короткозора полiтика евpопeйцiв по вщношенню до агресора не повинна повторитися. Сьогодшшнш розвиток подiй i раптове зб1льшення напруги нагадують ситуащю 1939 року. Агресивна держава Рося окуповувала частину територп свого меншого сус1да - Крим", - вказано в зверненш [Цит. по: 6]. Свропа повинна тepмiново вибудовувати нову реалютичну полiтику на сходi континенту - Ostpolitik, вважають тдписанти i пропону-ють урядам краш СС здiйснити ряд конкретних кро-кiв. На думку, Франця повинна в1дмовитися в1д продажу Росп вертольотоносщв типу "Мiстpаль" i продати iх НАТО або СС. Шмеччину закликають зменшувати залeжнiсть в1д росшського газу i впливу дiлових стосунк!в з Росiею на полiтику. Ус кpаiни Свропи закликають надавати гумаштарну допомогу утiкачам з Донбасу i eкономiчно п1дтримувати Украь ну.
Украша мае право захищати своi територй i гро-мадян в!д зовнiшньоi агресп, застосовуючи аpмiю, констатують автори звернення. Вони нагадують, що на Донбаа з початку 1990-х рок!в не було жодного насильницького конфлжту, поки Володимир Путiн не випустив туди "псiв вiйни". П1дтримувати з Роаею бiзнeс-стосунки в звичайному peжимi зараз означае поставити на карту життя тисяч укpаiнцiв i росян, пишуть польськi iнтeлeктуали. На iх думку, в1дсут-нiсть piшучоi политики в^дносно Росп може привести до того, що ще сотнi тисяч людей стануть бiжeнцями, а загроза "путшського iмпepiалiзму" пошириться на iншi кpаiни.
Ранiшe це було лише тeоpiею: загравання захд-них демократш iз Птлером... прагнення капiталу Францп, Британп та США до взаемовипдних в1дно-
син i3 нiмецькими одержавленими промисловими концернами... HexiTb англшсько! та французько! мо-лодi навiть думати про вiйну задля виконання мГж™-родних зобов'язань сво!х держав... освистаний в Оксфордi та Кембридж Черчилль, який говорив про всeсвiтню небезпеку, яка йде в1д нацистсько! №меч-чини... I, зрештою, Адольф Ггглер, визнаний у 1938 роцi журналютами (i зовсiм не гeббeльсiвськими, а американськими!) «проводним миротворцем». Ну, а дал^ вже в останнi тижш перед початком вiйни — постшш намагання лiдeрiв Францп i Британп домо-витися з Птлером та натиснути на союзну Польщу, щоб та задовольнила нiмeцькi вимоги — вщдала Гданськ i так званий «коридор» м1ж основною тери-тор!ею Третього Райху i Сходною Прусаею. А на додачу погодилася на переговори про повернення Hi-мeччинi частини Стезп — мовляв, тамтешне насе-лення у сво!й 61льшост1 дуже любить Птлера. I навкь за десять дн1в до вторгнення нацистiв до Польщ1 британський уряд продовжував твердити, що, мовляв, у новгшш супeрeчцi м1ж Шмеччиною та Польщею немае н1чого, що могло б виправдати застосування сили. Наче то була просто «суперечка», в як1й р1вно-значно винш о6идв1 сторони...
«Ранiшe це було лише теор!ею. Сьогодн1 украш-щ не з1 свое! вол1 отримали можлив1сть поеднати тим чи шшим способом сво! абстрактнi 1сторичн1 знання з гострими водчуттями, спричиненими конкретним полкичним моментом. Скажiмо, потрапивши шд обстрт «Градiв», завезених на Донбас за велшням великого крeмлiвського вождя "светового полiтика 2011 року" за визначенням американського журналу "Time". Чи ховаючи р!дну людину, вбиту вояками «Русского Райха»... пробачте, «русского мира». Чи гинучи в1д обстрту росшських танкiв на зeмлi Укра!-ни. П1д невпинний акомпанемент заяв европейських демократичних лiдeрiв про !хню «велику стурбова-н1сть ситуацiею» та «необхтдшсть домогтися миру». Уяв1ть со61: навкь 23 серпня 1939 року британський прем'ер Невть Чемберлен, дiзнавшись про Кремл!в-ський пакт м1ж двома найбтьшими тоталiтарними державами, подписаний Молотовим i Рiббeнтропом, не знайшов шших сл1в, кр1м того, що, мовляв, «в Англп вважають, що для блага Свропи необходною е британсько-шмецька спiвпраця». Того ж дня тд час зас!дання французького уряду мМстр закордонних справ Жорж Бонне прямо заявив: «Чи повинш ми слшо дотримуватись союзу з Польщею? Чи не було б краще, навпаки, п]дштовхнути Польщу до компромь су?». Тобто до пeрeдачi Hiмeччинi значно! частини територп включно з виходом до Балтики, що мало б насл!дком утрату Р1ччю Посполитою сво!х порт1в i в1йськово-морських сил. А наступного дня м1н1стр закордонних справ Британп Галiфакс у виступ1 в Па-латi лорд1в заявив: «Ми не думаемо вимагати в1д Hi-меччини, щоб вона жертвувала сво!ми нащональни-ми iнтeрeсами». У вгдповгдь Птлер 25 серпня 1939 р. запросив до себе британського та французького пос-
лiв i довго розповiдав !м, як вiн прагне дружити i спiвпрацювати з захщними демократiями, що йому огидна сама думка про вшну з ними i що цiй ств-пращ заважае лиш осоружна Польща, штучно змайс-трована зi шматюв трьох iмперiй; от розв'яжеться (очевидно, самопливом) польське питання — i наста-не в бврот мирна тиша.
I навiть тодi, коли вранщ 1 вересня 1939 року бомбардувальники Люфтваффе завдали масованого удару по промисловим центрам i запiзничним вузлам Речi Посполито!, а танки i бронетранспортери Вермахту перетнули кордон i ринули вглиб Польщi, у столицях захщних демократiй ще чутно було голоси про необхщшсть зупинитися... домовитися... замири-тися... жити дружно. А коли Друга свггова вшна таки розпочалася, то на Захщному фронтi першi твро-ку вона була «дивною» — фактично без бойових дш. Британсью лггаки розкидали над Нiмеччиною апта-цшш листiвки, французью вояки на «лшп Мажино», яка вважалася неприступною, грали в футбол. Вою-вав, i геро!чно, на теренах уах океанiв, лише британ-ський флот — адже командування Ацмiралтейством уряд змушений був вщдати Вiнстону Черчиллю. I той зумiв знешкодити майже всi нiмецькi крейсери-рейдери, яю дiяли на океанських шляхах сполучення, i мiнiмiзувати загрозу морсько! блокади Британських островiв тдводними човнами КрГГсмарше. А реально! допомоги Польща, яка чинила отр понад мюяць, так i не дочекалася. Це не було випадковiстю. Мудрагелi з урядiв Бриташ! та Францп вирiшили змусити Шме-ччину тти на мир за допомогою економiчних важе-лiв. Мовляв, якщо перерiзати шляхи експорту до Третього Райху стратепчно необхiдних матерiалiв i продовольства, то вшськова промисловiсть зупинить-ся, а голодш народнi маси повстануть проти Птлера. От тальки не було враховано, що вщ свого нового союзника Сталша нацистський фюрер отримае чима-ло з того, що йому потрiбно для вшни. А також со-юзна, але до часу нейтральна Iталiя буде закуповува-ти у захiдних демократаях буквально все, що завгодно — i !й продаватимуть затребуване, бо ж вона нейтральна. Крiм того, нiмецький народ у та часи настшьки вiрив у генш свого фюрера (за даними спецслужб, рiвень пiдтримки Гiтлера перевищував 90%), що був готовий затягнути паски в надп на майбутнi молочш рiки з киселевими берегами тсля «возз'еднання всiх арiйцiв у межах одше! Германсько! держави». Ну, а коли Птлер накопичив достатнi сили, вш прийшов узяти те, що йому було потрiбно, до Осло й Амстердама, Брюсселя й Парижа, Белграда й Афш. Шсля того европейських капiтулянтiв та миротворщв замь нили Черчилль i де Голль, але можливiсть зупинити фюрера швидкими й ефективними дiями була втра-чена — попереду постала довготривала й кривава вш-на. Та вшна, про переддень i початок яко! ми досi знали лише з теори...
Утiм, останне твердження стосуеться не всiх украшщв. Адже 1 вересня 1939 року шмецью лiтаки бомбардували, помiж шших мiст, i Львiв, Луцьк, Са-рни, Тернопшь, Дрогобич; у складi Вiйська Польсь-кого вогнем шмецью танки зустрши 100 тисяч укра!-нцiв. Так, тi, хто тсда вiв бiй iз нацистами, уже вщш-шли у вiчнiсть, але !хш дiти та онуки, яю пам'ятають розбомбленi Люфтваффе будинки, вокзали й лiкарнi, ще живуть серед нас. I знову над ними нависла та сама загроза, тальки вже не вщ нацистського, а вщ шшого фюрера; i знову iсторiя повторюеться, коли радiо й телебачення приносять !м вiстки про «глибо-ку стурбовашсть», «економiчнi санкцп» та «необхщ-нiсть взаемних поступок та досягнення миру на ос-новi компромiсiв». А тим часом, вельми ймовiрно, у
глибоюй таемнищ росiйськi генштабiсти розробляють плани просування «русского мира» далi на Захщ, до Вильнюса й Варшави, Братислави i Праги. I хто !х спинить? Анi Черчиллiв, анi де Голлiв у нинiшнiй бврот не видно, чи не так?» [10].
Хтось, можливо, скаже, що це надто розширене трактування, але факти вперто переконують: ниншш поди на Сходi Укра!ни — останнi спалахи вiйни, що розпочалася рiвно 100 роив тому. Свггово! вiйни, в епщентрГ яко! волею iсторi! опинилася Укра!на. Зда-еться, немае потреби нагадувати, з чого все почалося, але розставити крапки над «Ь> все ж таки варто. От-же, на початок ХХ столитя у свiтi склалася система взаемозалежностей: вiльних земель не залишилося, вс вони — як власнi територГ!, так i заморсью колош! — виявилися розподшеними здебiльшого мГж клько-ма надпотужними державами, тож подальша боротьба за ринки збуту й сировинну базу була неминучою. До того ж лопка об'ективних iнтересiв накладалася на лопку суб'ективних забобонiв Г фобш, адже переваж-ну частину бкторГв становили держави, побудоваш, попри певну модершзащю, на середньовГчних засадах: бшьшють Гз них були монархГями — конститу-цшними або абсолютними.
Припустамо, Франщя потерпала вщ комплекетв ганебно! поразки й утрачених земель (Ельзас-Лотаринпя) у Франко-пруссьюй вшш 1870—1871 ро-юв. Припустамо, Бриташя намагалася змщнити свш статус володарки морГв — Гмперп, над якою школи не заходить сонце. Припустамо, Шмеччина страждала вщ затзнення до розподшу пирога (до реч1, творець ГмперГ! Отто Бюмарк за 40 роив до того свщомо уни-кав змагання за колош!, вважаючи, що таким чином убезпечить свою кра!ну вщ конфлГкгав). Припусимо, Австро-Угорщина сподГвалася утримати рГзнорщш за мовою, культурою й розвитком провшцп в межах морально застаршого — нехай з елементами демократа! — державного утворення. I, схоже, лише Роая серед основних гравщв керувалася не прагматичними мГркуваннями, а Гррацюнальними щеолопчними мотивами: стати «парасолем» для вах слов'янських на-родГв, центром схщнохристиянського св1ту, оволодгга нарешта предметом обсесивно! мани — Константинополем.
Привщ для вшни не такий уже формальний: ор-гашзатор замаху на ерцгерцога Франца Фердшанда, начальник сербсько! розвщки полковник ДраГутин ДимитрГевич був за сукуптстю заслуг ще й агентом росшського генштабу. Таким чином, вщповщальшсть за вбивство спадкоемця австро-угорського престолу падала не лише на Сербж>, а й на Роетю — саме так це й сприйняли в Берлш та Вщш, що викликало вщповщну, фактично адекватну, реакщю. Наступна вшна стала випробуванням на мщшсть для арха!чних державних оргашзмГв трьох европейських Гмперш та одше! азшсько!, якого жодна з них не витримала. Десять мшьйошв людських жертв, десятки мшьйошв швалдав, незбагненш матер1альш втрати, гумаштарна катастрофа на величезних територГях — ось який результат мала демонстращя сощально-полггачного анахрошзму й шфантильноста на мГжнародному р1вш. Укра!на в цьому пасьянсГ була не першим, але й не останшм пунктом суперечок хоча б з огляду на !"! гео-графГчне становище, природнГ, економГчнГ та демо-графГчнГ характеристики. Щоправда основш учасни-ки конфлГкту сприймали !! радше як об'ект, анГж суб'ект мГжнародно! полГтики, але передумови для суб'ектноста в не! вже на той момент були фактично не менш1, нГж у ПольщГ, Угорщини чи будь-яко! Гн-шо! кра!ни, яка з'явилася на континентГ за пщсумка-ми вГйни.
«Власне, так i сталося: Укра1на як держава наро-дилася, точнiше, вiдродилася. Стверджувати, що це сталося внаслщок iнтриги Габсбурйв чи Гоген-цоллернiв, — означав вдаватися до примиивного по-вторення iмперськоI казочки. Те, що УНР, Гетьманат чи Директорiя були недосконалими з погляду щеоло-гп та менеджменту, не робить 1х ушкальними — через тi самi «хвороби зростання» пройшли всi новiтнi держави бвропи. Ну а сучасш поди допомагають до юн-ця усвщомити, що так звана громадянська вiйна, внаслщок яко'1 Укра'1на втратила державнiсть, щойно 11 здобувши, — такий самий мiф, як i нинiшнiй мос-ковський пропагандистський штамп: щеться про пряму iнтервенцiю сусщньо! кра'1ни з подальшими анексieю та колошзащею.
Керiвництво комушстично1 Росп попервах дало УРСР досить широку культурну автономiю, проте це свiдчить не так про добру волю Лешна чи Сталша, як про визнання Укра1ни як тако'1 — И сили й потенцш-но'1 небезпеки для iмперil нового зразка. Можна спе-речатися, наскльки виправданою була ствпраця наших нацiональних елгг iз колонiальною адмшстращ-ею, але, вочевидь, вона була щирою. Тшьки широк! маси на це не купилися. Московсью лiдери боялися недарма: Украша (точнiше, та 11 частина, яка зали-шилася пiд Москвою) стала для центрального уряду головним болем, осередком постшно! збройно'1 боро-тьби. Останнiм часом завдяки популярному роману згадали про феномен Холодноярсько'1 республiки — довготривалого антибшьшовицького повстання на Черкащиш. Але не слщ забувати, що впродовж усiх 1920-х кшьюсть збройних виступiв проти радянсько'1 влади в Укра1ш сягала сотш щороку! Укра1нщ боро-лися за свободу, i тальки знесилення нацп внаслiдок Голодомору (який, вочевидь, задля цього й було ор-гашзовано) поклало край активнiй фазi спротиву.
Вочевидь, немае потреби нагадувати про ушка-льну сторшку в юторп не лише Укра'1ни, а й цшо! бвропи: дiяльнiсть Укра'1нсько1 повстансько'1 армп пiд час i тсля Друго'1 свггово1. бдине, що слщ зайвий раз пщкреслити: партизанська вшна, яка тривала понад 10 роив, мала не локальний, а загальноукрашський характер. У повстанських загонах брали участь вояки зi Сходу, а пщроздши УПА успiшно дiяли за межами захщних областей. Июля жорстокого придушення визвольного руху керiвництво радянсько'1 iмперil взяло курс на асимшящю украшщв у межах концепцп «ново! iсторичноI спшьноти»: практика замовчування та фальсифжацп iсторiI, утиск1в нащонально1 культу-ри й мови сягнула свого тка вже в остант десяти-лiття СРСР. I все ж, попри ва зусилля, украшщ не заспокоювалися, постiйно виникали вогнища спротиву, тепер уже здебшьшого морального. Саме наяв-нiсть внутршньо1 опозицп, яка часом виходила на поверхню у виглядi чи то вистутв дисидентiв, чи то творiв патрiотично налаштованих митцiв, зумовила внутршню готовнiсть Укра1ни, здавалося б, до ноги вичищено1 вщ «буржуазного нацiоналiзму», до нащо-нального дискурсу й творення (вщтворення) власно1 держави тсля розпаду СРСР.
Утiм, упродовж останшх 23 рок1в колишня мет-рополiя не полишала спроб повернути собi ласий шматок, удаючись до економiчноI окупацп, втягнен-ня до полггачного альянсу, нарештi, прямого силового тиску, тобто вiйни. Знову ж таки йшлося не так про практичш мiркування, як про щеолопчну матри-цю. Найкраще 11 сформулював 20 роив тому гуру сучасно1 полiтологiI Зб^нев Бжезiнський: «Без Укра1-ни Росiя перестае бути iмперieю, а з Укра1ною, шд-купленою, а згодом пiдкореною, Росiя автоматично перетворюеться на iмперiю». У пм-то й рiч, що РФ
не хоче вщмовитися вiд статусу ÍMnepii й пройти той шлях, яким решта сусiдiв по континенту рушила як-раз столитя тому. Ось у якому сена можна розумгга вшну, кшець яко! ми переживаемо. Вона почалася в 1914 рощ й пройшла низку етапiв: лiквiдацiя монар-хiй (Перша свiтова), розпад iмперiй (Друга свiтова), становлення громадянських суспшьств (холодна вш-на). Ось чому для вме! бвропи мае першочергове значення перемога Укра!ни над Ромею в цiй остан-нш, вирiшальнiй стадп вiйни: вона означатиме кат-туляцiю iмперсько! моделi розвитку, вiдмову вiд па-радигми Х1Х столiття й наближення впритул до ви-рiшення проблем ХХ1 столитя.
Можна вже констатувати остаточний вщхщ, пе-редусiм ментальний та економiчний, Укра!ни вiд Росп. В укра!нському суспiльствi усвiдомлення його сталося на наших очах i, схоже, супроводжувалося вщчуттям полегшення: нарештi залишаеться в мину-лому шизофренiчна роздвоешсть iдентифiкацi!, бере гору чесна визначешсть. У хворому росiйському сус-пшьстта цей процес емансипацп тшьки-но розпочав-ся. Як офiцiйна iдеологiя РФ, так i масова свщомють розглядае украшщв уже не як частину свое! стльно-ти, а радше як ворогiв, котрим треба помститися за руйнащю звично! картини свиу. Це влучно зауважила днями Оксана Забужко: «А всi помiтили, що з початком бойових дш ми для нападниюв стали вже не «хохлы», а «укры»? Дискурс змшився, нас «пiдвищили рангом». На мюце смiшного, дебшкуватого тубшьця-сало!да («младшего брата») в iмперськiй свiдомостi з'явився таемничий, грiзний «укр», який чомусь за-мiсть «растворять ворота» й наливати б'е в морду. [...] «Укри» — це i е, по факту, визнання укра!нсько! не-залежностi: к1нець колошального мiфу. [...] Це анти-колошальна вiйна, так. А Революцiя гщноси — лиш один iз !! псевдонiмiв». Перемога — питання часу. Шсля не! вiдбудеться завершення формування нових цивiлiзацiйних виклиюв i виникне потреба в нових вiдповiдях на них» [5].
Щоденш втрати кращих бiйцiв на передовiй, вторгнення росшсько! армп та загроза захоплення Швдня Донеччини у багатьох викликають шбито за-конне питання — чому влада вперто вживае застаршу назву АТО? Впм, нiхто не замислюеться до яких нас-лщюв призведе офщшне визнання, що на Сходi три-вае вiдкрита укра!но-росiйська вшна? 3i школи всi знають, що вшна бувае громадянська, або вичизняна з загарбниками. У громадянськш, яку в деяких випа-дках ще називають нацiонально-визвольною, воюють мiж собою громадяни одше! держави. Це найбшьш братовбивчий конфлжт, де гинуть за сво! погляди вже пiсля того, як нормальш полiтичнi методи дали збш.
«Не думаю, що поди на ДонбаЫ - це громадянська вшна. Навть до початку бойових diü сепаратистiв тдтримували за pÍ3HUMU даними вiд 10% до 30% населения. А тсля того, як «сепари» взяли до рук щедро даровану РоЫею зброю i почали гинути люди, х ди тд-тримують менше 5% (хоч об'ективно опитування, звк-но ж, шхто за таких умов провести не змк). Вiдповiд-но, якщо це вшна - то вшна з загарбниками. Тим бль-ше i Украта, i багато крат 6С та США заявили про введення колон росшськог регулярноi арми в район Но-воазовська. Вiдтак, виглядае, що вшну треба назвати украто-росшською, або втчизняною, як для нас. Тож пропоную без емоцш порiвняmи вшськовиш потенщал украшськог та росшськог арми, раз кнуе стльки пат-рютичного запалу оголосити вже вiдкриmу украшо-росшську вшну, щоб зрозумти на^дки свогх дш (табл. 1 та 2).
Таблиця 1
Загальш даш про збройш сили з вщкритих джерел [3]:
Р1д вшськ Украша Рос1я
Загальна кшькють арми 160 000 1 000 000
Наземш (сухопутш) вшська 74 379 395 000
Вшськово-повпряш сили Дат про ВПС у окремш таблищ
Вшськово-морсью сили 15 000 142 000
Прикордонт вшська 48 000 Немае даних
Нащональна гвардш 60 000 0
Повпряно-косм1чна оборона 0 150 000
РВВС 0 120 000
ВДВ 1 бригада у склад1 сухопу-тних вшськ 35 000
Таблиця 2
Даш про кыьюсть бойових лггаюв вiйськово-повiтряних сил [3]:
Л1так Призначення Кшьшсть лггашв
Укра1на РоЫя
М1Г-29 Винищувачi 80 (40 на збертанш) 282
Mir-31 Винищувачi 0 252
Су-27 Винищувачi 45 400
Су-30 Винищувачi 0 9
Су-35С Винищувачi 0 10
Су-24М Бомбардувальники фронтовi 25 164
Су-34 Бомбардувальники фронтовi 0 26
Су-24МР Розвщники 20 Немае даних
Су-25 Штурмовики 40 241
Ту-160 Стратепчш бомбардувальники 0 16
Ту-96МС Стратепчт бомбардувальники 0 64
Ту-22М3 Дальш бомбардувальники 0 150
Загальна кшьшсть 250 1614
Загальна чисельнсть росшськог арми pieHO у 6,25 рази быьше чисельностi Збройних сил Украти. Це, звено ж, не означав, що кожному укратському стрiльцевi треба вбити понад 6 ворогiв. Частина чисельностi припадав на роди вшськ, як кнують у росшськш арми i повтстю вiдсутнi у нас: ракетн вшська стратегiчного призначення (ядерш сили) та вшська повтряно-космiчноi оборони. Проте росшсьт сухопутн вшська також в чисельнж, тж укратськ наземн - у 5,31 рази. Навть якщо додати 60 000 бшщв Нацюнальног гварди в нашу користь, кожному укратському бшцю доведеться перемогти понад 5 ворогiв-росiян. Врахувмо, що у сучаснш втю до безпосереднього зброшного контакту часто навть не доходить - солдат убивають ра-нше, ще на мкщ дислокаци. Так, Град та артилерiя б'в з вiдстанi 20-30 км, тобто з-за горизонту. Не зашве нагадати, що в 2012 Украта володыа 315 установками типу Град. На озбровнн ж Роси, де вони ш виробля-ються на заводi в Пермi, зараз в 2 500 систем залпового вогню БМ-21. Ще быьшу дальнкть мав фронтова та стратегiчна авiацiя. Зокрема, вiдомо, що бойовi завдан-ня в зон АТО виконують укратськ лтаки, що вилi-тають за 250-300 км з вшськового аеродрому тд Миргородом. Загальна кыьксть бошових лтакв Украти до початку конфлкту (дат з Вжтеди) - 250 одиниць. Це досить чимало, та ш за останн килька мкящв нашi плоти здобули безцтниш бошовиш досвiд, що дозволяв 1м
демонструвати дива майстерностi та влучностi на наднизьких висотах. Проте загальна кыьккть бошових лтакв у Роси быьша у 6,4 рази. На 25 укранських бомбардувальникв Су-24М та 40 штурмовитв Су-25 у випадку вшни полюватимуть 282 росшських Mir-29 плюс 252 Mir-31 та ще ш 400 винищувачiв Су-27. Нас-лiдки таких богв неважко передбачити. I навть 120 укранських винищувачiв Mir-29 та 40 Су-27 нашу бом-бардувальну авiацiю ефективно не захистять.
Власне, до використання авiацii також може не дшти. Росш володiв другим за потужтстю ядерним потенщалом в свМ i хоч нжоли не застосовувала шого на практищ, але можливкть, що це станеться вперше в украто-росшськш вшж вiдкидати не можна. Ядерну зброю вважають збровю стримування. Не на випробу-ваннях вона була використана лише один раз у 1945 рощ Сполученими Штатами проти Япони. З ктори вiдомо, що тсля 2 ядерних вибухiв, якими були знищен два мста Хiросiма та Нагасак, Япотя каттулювала i вшна зактчилася. Звичашно ж Украта надто близько знаходиться вiд Роси i у випадку ядерного удару по мi-стах Сходу чи Кивву, радiацшного ураження обовязко-во зазнав територiя Роси. Тим быьше, що циклони у Схiдну та Центральну Украту, рухаючись за годинни-ковою стрмкою, несуть повтря з Роси, вiдносячи по-тiм нагрте повтряж маси на Биорусь та Москву. Однак, метеорологи знають, що циклони Захiдноi Украти, як правило не доходять до територй Росшськог Федераци, якщо не рахувати КалтЫградськог областi. А радiацiйне забруднення Польщi та Ышо1 бвропи у Мос^i мало кого хвилюв. Тим биаьше, що радоактив-ниш шод, якиш в основним елементом в результатi реак-ци розпаду зброшового плутоню, повтстю розщепиться за 32 дни Ядерниш удар по Львову або Тернополю лише на першиш погляд в цлком неможливим для Путта. Якщо це колись зробили США, чому цього не може зро-бити безумець, що розв'язав вшну на Сходi бвропи? Питання чи станемо ми продовжувати бойовi дй втративши Тернопль, або Львiв в риторичним. Тож зваживши вЫ «за» та «проти» час зрозумти, що хоч на Сходi Украти ш точиться справжня вшна, але вiдк-ритою вшною мiж Украною i РоЫвю ii оголошувати вкраш небезпечно. Це може зробити тльки безумець, якиш з тстолетом наважиться на бш з танком. Честь i слава нашим вотам, що захищають Втчизну в зон АТО. Однак вони мають повернутися переможцями i живими у незрушованиш рiдний дiм. За Украту можна померти, але за Украту також треба жити» [3].
Росшськш пештолог Владiмiр Пастухов в свош стати Í3 символiчною назвою — «Украина — это Польша ХХ1» пише:
«Надо свыкнуться с мыслью о том, что Украина в том виде, в каком мы привыкли ее видеть в течение последних двадцати лет, перестала существовать. Украинская государственность, скорее всего, возродится в иное время, в других границах и с новым политическим содержанием. Для этого должны сформироваться условия, которых сегодня нет, и которые, по всеш вероятности, появятся нескоро. С однош стороны, в самош Украине должны появиться элиты, не связанные ни идеологически, ни организационно с теми кланами, которые привели страну к экономическому и политическому банкротству. С другош стороны, во внешнеполи-тическош «битве за Украину» должна наступить какая-то пауза. Рассвет Украины парадоксальным образом зависит теперь от заката России. Аннексия Крыма — это не локальньш конфликт, и у этош проблемы нет частного решения. Выход из этого кризиса будет связан с переформатированием всего существующего мироустрошства. Крымом исторически закончился XX век... Украина — это Польша XXI века. Просто буферная зона между Россиеш и Западом сместилась на вос-
ток. Ничего хорошего Украину в связи с этим не ждет. Предложение Москвы провести переговоры по Украине в «четырехстороннем формате» с участием в них помимо правительства Украины представителей сепаратистов из восточных регионов лишь подтверждает нацеленность России на раздел Украины в качестве компромисса в ее отношениях с Западом. Похоже, для Украины, как и для Польши в XVIII веке, наступают тяжелые времена. Украинскому национальному государ -ству выпало появиться на свет в ненужном месте и в ненужное время. Ему предстоит стать разменной монетой в торге России с Западом.
Много сказано и написано об агрессии России по отношению к Украине (которая, безусловно, не ограничивается Крымом). Однако мало говорится и пишется о том, почему эта агрессия оказалась настолько успешной. Все предыдущие годы Украина своей внутренней и внешней политикой провоцировала эту агрессию и облегчала задачу потенциального агрессора. Если национализм России продолжает оставаться архаичным, а национализм Запада приобрел «постмодернистские» черты, то украинский национализм оказался инфантильным. Украина двадцать лет сидела на пустой цистерне с бензином, бросая спички в припарковавшийся рядом полный бензовоз. Так же, как и Россия, Украина не смогла создать дееспособное государство после краха советской империи. По размаху коррупции украинская государственность, пожалуй, даже превзошла российскую действительность. Но, в отличие от России, опирающейся на спасительную нефтегазовую подушку, Украина не могла себе такого государства дозволить. Что позволено владеющему «Газпромом», не позволено владеющему «Нафтогазом». Украине коррупция оказалась не по карману, и она превратилась в государство -банкрот. В этом плачевном состоянии ей и пришлось вступить в войну с Россией.
Но и это только полбеды. Настоящая же беда состояла в том, что украинские элиты так и не смогли конструктивно разобраться со своей национальной идентичностью. Как и во многих других странах, только что политически освободившихся от колониальной зависимости, но весьма далеких от реальной экономической независимости, в Украине успехи национально-государственного строительства измерялись почти исключительно тем, насколько она преуспела в дистанцировании от России. Это создавало опасную иллюзию того, что, чем дальше от России, тем лучше. Несмотря на все публичные уверения в «братской дружбе», иллюзия эта активно культивировалась в сознании «национально ориентированных» слоев украинского общества. Масштаб реальной зависимости Украины от России, прежде всего, во всем, что касалось поставок газа и нефти, был недооценен. Разрабатывались изначально тупиковые политически стратегии, основанные на том, что желаемое повсюду выдавалось за действительное. Общественному мнению внушалась мысль о том, что со дня на день с зависимостью от России будет покончено, что Украину обкрадывают, что без российских ресурсов и без российского рынка украинская экономика может прожить. Общество, самолюбие которого постоянно было уязвлено, охотно в эти фантазии верило. Запад эти иллюзии охотно поддерживал. Все тщательно избегали обсуждать суровую и неприглядную реальность, состоявшую в том, что Украина на многие годы привязана к российской экономике стальными тросами трубопроводов, и никаких разумных альтернатив поставкам российских энергоносителей в ближайшей перспективе Запад создать не сможет.
Внешняя и внутренняя политика Украины на протяжении двух десятилетий (вне зависимости от того, какое правительство ее осуществляло) была сплошной авантюрой, в основании которой лежал типично русс-
кий, а вовсе не украинский, расчет на «авось». Кстати, в этом смысле Леонид Кучма был намного адекватней своих последователей, он, по крайней мере, хорошо понимал, что мечты сбываются только у «Газпрома». Украине нужен был свой Иван Калита, а ею правили сплошные Лжедмитрии. Частью этой авантюристической политики были игры с русским языком, на котором говорило до трети населения страны. При том, что в реальности никаких особых проблем ни в быту, ни на работе русскоговорящие украинцы не испытывали, вокруг этой темы всегда сохранялось какое-то искусственное напряжение. Элементарное национальное чванство, не имеющая под собой никаких оснований кичливость не позволяли пришедшей к власти в Киеве новой элите принять единственно разумное решение об обеспечении прав русскоязычного населения и тем самым снять внутреннее напряжение. И даже в первые, самые напряженные дни после революции Рада, вместо того, чтобы снять напряжение, предпочла полить костер соляркой, проголосовав за совершенно иррациональное решение об отмене регионального статуса русского языка. В конце концов, Украина опрокинула себя в гражданскую войну, а Россия не преминула воспользоваться этой ситуацией для того, чтобы решить за счет Украины свои внутренние проблемы и удовлетворить имперские амбиции. Если она не потерпит в столкновении с Западом быстрого и сокрушительного поражения (а на это мало что указывает), то рано или поздно Западу придется искать временный компромисс с Россией, делая передышку в войне. Этот компромисс может быть достигнут только ценой раздела Украины. Первый раздел Украины уже состоялся — к России отошел Крым. Следствием второго раздела (неважно, случится ли это сейчас или через несколько лет) может стать присоединение к России всего юго-востока страны. В результате третьего раздела Украина может вообще де-факто перестать существовать как независимое государство»[1].
Така стаття не могла не викликати дискусп на форум^ тому наведемо декшька висловлювань, яю вщображають загальний фон дискусп:
Григорий Ржешевский (Московский энергетический институт): «Аналогия с Польшей основана исключительно на внешнем сходстве. Возврат земель исторической России (если только он произойдёт, в чём можно сомневаться), не имеет ничего общего с позднесред-невековым разделом земель ослабевшего соседа, с которым к тому же до этого воевали столетиями. К тому же, как бы не ослабла Украина, достаточно изменения её конституции в плане федерализации (как в США, Швейцарии и мн. др.) и никакой раздел не был бы актуальным. А Крым тут вообще ни при чём. Здесь было просто отыграно назад нелепое недоразумение с передачей Крыма Украине в рамках когда-то единого государства. (Историческими правомерно называть земли, принадлежавшие нашим предкам, а Крым был российским еще при жизни миллионов россиян)». Эльмира Ко-жаева (Российский государственный социальный университет): «Совершенно верно!» ШЫШу Kozyrev (Ростовский Государственный Университет): «А как насчет Курил, Кёнигсберга ?» Евсей Бельмесов: «Я правильно вас понял: в советском Госплане в пятидесятые годы сидели сущие дебилы?» Евсей Бельмесов: «Если Украина -это Польша ХХ1 века применительно к тридцать девятому году, то кто тогда, позвольте узнать, нацистская Германия?» [1].
Антон Геращенко: «Вторжение регулярной российской армии Путина в Украину - свершившийся факт! Путин де факто переводит Украину на военное положение, специально в тот час, когда Президент Украины подписал Указ о роспуске Верховной Рады и проведе-
нии досрочных выборов, что делает не возможным введение военного положения де-юре. Многие аналитики и граждане недоумевали, почему Президент не вводил в Украине военное положение еще в июне или в июле и почему не вносил а Раду долгожданный вопрос о ратификации соглашения об Ассоциации с Евросоюзом ? Сейчас после свершившегося роспуска Рады, я могу сказать свое личное мнение, - потому, что Путин через своих агентов влияния в Верховной Раде сделал бы все чтоб за эти два решения не хватило хотя бы одного голоса. Нужно было бы дать миллиард - он бы дал. Нужно было бы дать пять - дал бы пять.
Будем говорить прямо, в этой Верховной Раде как было до Майдана, так и после, было всего лишь 170-180 патриотически и проукраински настроенных депутатов. Остальные - это были или коммунисты или кандидатуры отсеянные и согласованные Януковичем и его семьей. Только когда 18-20 февраля 2014 г. на улицах Киева реками полилась кровь - лишь 229 депутатов из 450, решились зарегистрироваться, чтоб остановить кровавое безумие. Как справедливо отметил Борис Немцов - Путин нарушил все что только можно было нарушить и в том числе Конституцию РФ. Он ввел войска в Украину без решения Совета Федерации, также как это делал его кумир Адольф Гитлер - начинал войны без объявления войны. Сегодня не дни триумфа Путина. Напротив это дни его поражения. Он проиграет развязанную им войну, так же как Гитлер войну с СССР и странами Большой коалиции. Также как и Наполеон, решивший, что он не победим и забыв, что он всего лишь человек. Сейчас пробил тот час, когда Европа, США, Канада и другие страна цивилизованного мира должны показать с кем они - с Тираном и Агрессором Путиным, или с демократической Украиной, которая сбросила оковы своего Тирана и хочет пойти рука об руку с европейской цивилизацией. Чтоб остановить Путина странам ЕС и в первую очередь Германии нужно принять решение об отказе от закупки в России нефти, газа, леса и других природных ресурсов. Прекратить выдачу любых кредитов, а еще лучше заморозить активы российских государственных компаний как спонсоров терроризма - на налоги уплаченные ими покупается пули которые убивают наших солдат и мирных граждан. Это мгновенно поставит Путина на край экономической пропасти, за которой рано изжил поздно последует пропасть политическая. Если не в состоянии сделать это все вместе - то это будет экзамен для каждой страны Европейского Союза по отдельности. Если мы услышим прямой отказ от экономической помощи нам со стороны стран ЕС, то по крайней мере оставим свои иллюзии на этот счет если они у кого то были. (О прямой военной помощи я даже не заикаюсь. Это не реально!) Но и государство Украина должно без промедления показать свою позицию по отношению к агрессии России. Разорвать дипломатические отношения с Российской Федерацией. Ввести де факто военное положение без юридических ухищрений и провести полную мобилизацию всех имеющихся в наличии военных, экономических и кадровых ресурсов для проведения военных действий по выдворению войск РФ из Украины. Публично обратиться персонально к каждой стране от которых мы хотим получить помощь с просьбой нам ее оказать и таким образом определится с кем эта страна - с Украиной, с агрессором или ее хата с краю? Уверен, что как и на Майдане только в Единстве наша сила ! А опора Президента на мудрый и сильный народ Украины - залог нашей Победы над Агрессором! С нами Правда ! С нами Бог ! Слава Украине!» [2].
Остант поди кшця серпня 2014 р. остаточно поховали надда на швидке завершення вшни. "Парад
полонених" у Донецьку змусив усю крашу здригнути-ся в поривi образи й ненависть I вщразу, як на замо-влення, ця ненависть знайшла собi застосування — за численними свщченнями, кшька батальйонних так-тичних груп росшських регулярних формувань пере-тнули украшський кордон бшя Новоазовська. На да-ний момент украшська армiя укрiплюe Марiуполь, а жителi Донецька, Луганська й шших мют Донбасу, контрольованих силами "ДНР", оговтуються тсля масованих обстрЫв i змиряються з думкою, що кошмар затягуеться. Кривавий кошмар, який забирае дед^ бшьше житпв мирного населення.
День 28 серпня 2014 р. може згодом дстати назву "кривавий четвер". П'ятнадцять загиблих цивльних за один день — такого за всю нетривалу сторю облоги Донецька ще не було. Крiм того, тд землею застрягла сотня гiрникiв шахти iменi Засядька, коли в результатi обстрлу цього району було пошкоджено високовольтт лти, i тдприемство залишилося без енергопостачання. На щастя, уЫх гх благополучно тдняли на поверхню. На поверхню, де розгортаеться повномасштабна гуманта-рна катастрофа. Понад сотня населених пунктiв без електроенерги, половина Донецьког областi — без води через перманентт пошкодження об'ектiв водопоста-чання. Де "лежить " банквська система. Де в магазинах ще е продукти, але вже майже немае дефщитних пре-паратiв в аптеках, а по лжарнях лежать сотт пора-нених осколками мн i снарядiв мирних жителiв. Де лжарi — тi, що ще залишилися, дляться мiж собою останнши залишками медикаментiв, включаючи най-простш антисептики та знеболюючi засоби. Де "шви-дка" вигжджае тльки до поранених, залишаючи без уваги — з об'ективних причин! — дуже частi тепер виклики на нфаркти й нсульти.
Де бойовi ди стають цлком буденною причиною зупинки громадського транспорту. Де провести тч у пiдвалi — звичайна рiч. А добрий ранок — це коли вранщ зясовуеш, що у твоему мкрорайот тсля ючног артиле-ршськог дуелi вiдключилися вода й свiтло, зате саме у твш будинок не було жодного прямого влучення. А зо-всш добрий — це коли смливi води вантажiвок i селяни з передмстя вiдразу тсля обстрлу завозять хлiб, молоко й овочi в магазин бля твого дому. У забитий фанерою, але який ще працюе. Де лнш фронту — це вулиця, на якт минуло твое дитинство. Де тепер не б^ають пустуни, а рухаються притискаючись до стн люди з автоматами. Де життя завмирае з настанням темря-ви, i мертву тишу порушуе тльки вiддалений гуркт розривiв. Тут, на територи офщйно не оголошеног вт-ни, яка тривае вже твроку, усе ще живе багато людей, як залишаться до самого кщця. Хоч яким вн буде. З рiзних причин. Наприклад, уперто вiдмовляються вiд пропозищй евакуюватися стареньк. Мовляв, роки нашi вже не тi, щоб поневiрятися. Когось приковуе до мсця хвороба. Когось — обов'язок, особистий чи профеайний.
Хтось, зрештою, не може виНхати просто тому, що бог навколо його дому тривають практично безпере-рвно — як на окрагнах Донецька чи в околицях Горлiвки, Шахтарська й Тореза. Коли навколо бахкають мЫи й розлтаються з гучним тркком, тжати страшно й не хочеться. Хочеться сховатися i нкуди не виходити, поки це все не закнчиться. Бльше того, багато хто повертаеться у свог оселi, втомившись десь далеко че-кати розв'язки. Рейсовi автобуси йдуть у Донецьк пе-реповнет. Бо довго сидти в таборi для бiженцiв немо-жливо. Навть якщо на новому мсц тобi ствчувають i намагаються допомогти, що бувае, на жаль, не с^зь i не завжди. Бо нтхто на офщйному рiвнi не вимовив ^в "гумантарна катастрофа " i не спитав себе, де й на що житимуть люди, як втекли вiд вйни. А милосердт ствгромадяни можуть дати найнеобхiднiше в критичны ситуаци — прихисток i гжу, але не можуть дати
плате на завтраштй день, не замтять повноцтного життя з улюбленою роботою, облаштованим побутом для себе й дтей, упевненостг в завтрашньому дт, спо-кшноИ старость Усього цього немае й у Донецьку, але гхати бгльше нкуди. На державному р1вт, здаеться, переможнг настрой тсля контрнаступу бойовикгв, поя-ви на сцет регулярних росшських частин I провалу пере-говор1в у Мтську змтилися ншковою паузою. Дв1 голов-т проблеми сьогодт — "як зактчити вшну на Донбас1?" I "що потгм робити з Донбасом ?" — повисли в повтри
А тим часом вгдповгдг потргбт. I "вгддати й забути" — це не вгдповгдь узагалг. Бо, кргм уже цглком вгд-чутног катастрофи гуматтарног, десь на обрн увираз-нюються обриси й катастрофи техногенног, збиток вгд яког перевершить уЫ воент руйнування й наслгдки Чор-нобиля разом узят1. Якось випускаеться з уваги, що ареною богв став регюн Iз найвищим техногенним нава-нтаженням у Сврот. Перенасичений промисловими тд-приемствами, кожне з яких без постгйного нагляду стае джерелом величезног небезпеки. Не тгльки для Донбасу. I не тгльки для Украгни. Донецьк1 шахти, якг навть виробили запаси вугыля, продовжують працю-вати. Навщо? Бо потргбно постгйно вгдкачувати 1ру-нтов1 води й метан, який накопичуеться в тдземних порожнинах. Тепер уявмо, що охоплет вйною (яку чо-мусь тхто доЫ офщйно не називае "вгйною") регони повтстю залишаться без електроенерги. Це означае, що Грунтовг води почнуть тдтматися на поверхню. Разом Iз метаном. Колись посушливий степовий край стане величезним отруйним болотом. А це вже катастрофа екологгчна. У центр1 бвропи, у XXI столтти Хтось згадуе про те, що на кожному водопровгдному вузлг, яких тгльки в Донецьку — девять, I на кожтй фыьтрувальтй станцн зберкаються запаси ргдкого хлору для знезараження води? На водопровгдному вузлг за нормативами — тонна, на станцшх — бгльше. При контактг з повтрям витж тонни ргдкого хлору — це отруйна хмара, яка гарантовано вбивае все живе в радгусг 3-5 км. I пощастить тому, вгд кого вгдведе не-минучу смерть роза в1тр1в. А вода, що залишилася без очищення? Це етдемш цглком середньовгчних хвороб, про як у благополучних суспгльствах уже й думати забули: холера, дизентергя, кишкова паличка та тши I ця загроза вже окреслюеться хоча й не в масових масштабах, але цглком виразно. У донецькому гуртожит-ку, де скупчено проживають так зват внутршт бгже-нщ (люди, якг мггрують у межах одтег агломерацн з бгльш небезпечних райотв у менш небезпечт), дти ра-птом почали "падати" один за одним Iз температурою тд сорок. Виявилося, що спека, перебог з водою, харчами та необхгдною для холодильникгв електроенерггею зробили свою справу — спалах кишкових 1нфекц1й.
Склади токсичних вгдходгв. На жаль, Украгна не настгльки багата, щоб, подгбно до крагн "золотого мг-льярда", облаштовувати могильники в третьому свМ, на чужгй територн. ВЫ небезпечнг залишки промисло-вого виробництва зберкаються тут-таки, тд боком. Колись проблемою нащонального масштабу стала ути-лгзацгя отруйних вгдходгв на одному-единому тдприем-ств1 — Горлгвському казенному хгмгчному заводь Потм понад р1к регональна влада шукала можливгсть вивез-ти з тодг ще мирного Слов'янська залишки бглого фосфору. Проте кглькгсть хгмгчно небезпечних об'ектгв ви-мгрюеться сотнями. Кожен з них — бомба уповгльненоЧ ди, що чекае свого часу. Кожна може забрати сотт й тисячг життгв, не розбираючи полтичних поглядгв, нашивок на форм1 й ступеня особистог провини. Так, щ фактори накладають додатковг обмеження на ди укра-гнськог армп. Не можна наступати безоглядно й масштабно. Не можна для певност1 змести все перед собою артилер1ею та авгащею. Спокуса перекрити недолжи тактичног гнучкостг й прогалини в тдготовщ вйськ
тоннами снарядiв, як б'ють кудись по квадратах, велика. Однак у даному випадку робити цього не можна. Бо це не тыьки питання збереження тфраструктури на територях, як були й залишаються невiдривною частиною Украти. Не тыьки питання зменшення кыь-костi жертв серед мирного населення. Це й споЫб уни-кнути масштабно'1 техногенно'1 катастрофи сучаснос-тi, яку можна буде порiвняти з трагедieю на ФукусМ-1 i розливом нафти у Мексиканськш затоцi» [4].
Киеву слщ допомагати, у тому 4hmî i зброею, переконаний польський штелектуал, юторичний ль дер польського дисидентства Адам Михник, пише Андреа Таркуини в статл, опублжованш в газеп La Repubblica. "Пропозицп Путша небезпечш i неприй-нятш: це нова доктрина Брежнева по обмеженому суверенитету, - говорить Адам Михник, передае Цензор.НЕТ з посиланням на Инопресу. - Так само, як Украша не мае права диктувати закони Мос^ по структурi Росшсько1 Федерацп, так i Роая не мае права вказувати шшим крашам, як оргашзовувати свою адмшстративну структуру. Це ще одне пору-шення украшського суверенитету з боку Путша. Про-позищя наводить на думку про створення такого œ6i другого Придшстров'я, щоб отримати можливють дестабМзувати i контролювати украшську державу" [8]. "Путш сподiваеться, що кошмар затяжно! вшни, анархiя i ризик поразки Захщно! Украши злякае Захщ i змусить його прийняти його пропозицп. Така стра-тепя Путша", - вважае Михник. Польський юторик переконаний, що довгостроковi стратепчш плани росшського президента - узяти Украшу тд свш контроль i перетворити ïï на державу-васала. "Вш хоче реконструювати Росшську iмперiю, СРСР з Москвою в центр^ в оточенш повшстю залежних провшцш i консулапв. Разом з бвразшським союзом можна го-ворити про вщновлену радянську модель. Доктрина Путша - це адаптащя "Доктрини Брежнева" про право Червоно1 армИ втручатися всюди, де юнуе загроза соцiалiзму", - говорить Михник, нагадуючи про втор-гнення в Чехословаччину в 1968-му. "Вщповщно до доктрини Путша Ромя втручатиметься там, де вини-кае загроза роаянам, а що маеться на увазi пщ щею загрозою, виршуе Москва. Це вщкривае дверi для майбутнк воен всюди, де живуть ромяни: краши Балтп, Казахстан, навгть Фiнляндiя", - упевнений Михник. "Я не знаю, чи здатш санкцп зупинити Путша, але якщо ми, европейсью i захщш краши, не спробуемо його зупинити, то ми розкриемо дверi iмперськiй росшськш полггищ i дамо сигнал про прийняття полггичного курсу на агресж> i анекмю". Михник рекомендуе "повшстю змшити свое вщно-шення до Путша, який здшснюе политику загроз проти усього бвросоюзу". "Путш не може бути партнером на переговорах: вш завжди хоче дiяти з позицп сили. Ми повинш серйозно вщнестися до питання надання допомоги Киеву будь-якими можливими способами, у тому чист здшснюючи вiйськовi поста-чання для збройних сил Украши", - вважае польський юторик [8].
Президент Польщi Брошслав Коморовський у своему вистут з нагоди 75-о1 рiчницi початку Друго1 свггово'1 вшни порiвняв президента РФ з Птлером i призвав захщш краши не повторювати помилок ми-нулого.Про це вш заявив, виступаючи на заходах, присвячених рiчницi початку Друго1 свггово'1 вшни, повщомляе Цензор. НЕТ з посиланням на Гордон. Коморовский попередив захщних лiдерiв про iмперськi амбщп Путша i призвав 1х не повторювати политику "ушротворешя" Птлера, яку Франщя i Ве-ликобриташя проводили до початку вшни. Ранше
Путша з Птлером порiвнювали i iншi захiднi политики. У тому числi президент Литви Даля Грибаускай-те, британський принц Чарльз, мшстр фiнансiв ФРН Вольфганг Шойбле i багато шших [9].
1 вересня 2014 р. Польща вщзначила скорботну дату - 75-у рiчницю початку Друго! свгтово! вiйни, само! кровопролитно! в юторп людства. Цьому 1 вересня печал додало й те, що в бврот цього дня зно-ву йде вiйна - тшьки не в Польщi, як в 1939-му, а в сусщнш з нею Укра!ш, а в ролi агресора виступае не гiтлерiвська Шмеччина, а путiнська Росiя. I перед-iсторiя двох воен, i поведшка агресорiв дуже схож м1ж собою.
«Как известно, к Второй мировой войне привел не только пакт Молотова-Риббентропа, но и долго проводившаяся Англией и Францией политика "умиротворения" нацистской Германии, кульминацией которой стало Мюнхенское соглашение. В качестве предлога к войне Гитлер использовал будто бы угнетенное положение немецкого меньшинства в Польше и необходимость его воссоединения с "фатерляндом". Путин для оправдания агрессии выдвинул тезис о будто бы угнетенном положении русских и русскоязычных в восточных областях Украины, где им якобы угрожает запрет говорить на родном языке. А еще придумал некую Новороссию, которая и не Украина вовсе. И то ли она хочет воссоединиться с Россией, то ли желает создать какое-то фактически независимое государство под протекторатом России. В действительности ничего подобного и близко нет. На востоке Украины, особенно в Донецкой и Луганской областях, русский язык абсолютно господствует - в подчиненном положении здесь всегда находился язык украинский. Новороссии же как административно -территориального образования никогда не существовало, а все те области, которые Путин включает в состав Новороссии, в советское время неизменно входили в состав Украины. И, как показывали соцопросы до кризиса, в восточных областях, в том числе в Донецкой и Луганской, абсолютное большинство населения было против присоединения к России или создания каких-то новых государств.
Есть у российского президента и свое "ноу-хау". Оказывается, российские военнослужащие воюют в Донбассе, находясь в отпусках. Правда, в отпуск они уходят почему-то целыми батальонами, бригадами и дивизиями, с танками, "Градами", артиллерией и прочим штатным вооружением и боевой техникой, даже с самолетами. Фюреру вот не пришло в голову посылать своих "отпускников"" освобождать "угнетенных соотечественников" в польской Силезии и Померании. Он своих солдат по крайней мере не унижал. Это только российские офицеры заводят своих солдат в Украину под видом учений. А те узнают, что находятся на чужой земле, только тогда, когда по ним стреляют украинские танки. И погибших хоронят в безымянных могилах, и врут на голубом глазу, что погибли они на учениях в Ростовской области. А те, кто попадает в плен, должны говорить, что они, дескать, заблудились и перешли границу случайно. Правда, последнюю партию российских десантников украинцы захватили под самым Иловайском, где непрерывно идут бои и куда "по ошибке" никак не зайдешь. А вот до хорошо срежиссированной провокации типа глейвицкой Путин пока не дорос. Все пока ограничивалось обстрелами российской территории артиллерией сепаратистов, Россией же предоставленной. Но факт остается фактом: российская армия вошла на территорию Украины. Россия является агрессором. И россияне должны сознавать, что наша страна напала на соседнюю страну и что сегодня в положении поляков сентября 1939 года выступают украинцы.
Почему же Путин в Донбасс ввел регулярную армию? Потому что он очень не любит проигрывать. А взятие украинской армией Донецка и Луганска и в России, и в мире расценили бы как поражение Кремля. Людские же ресурсы сепаратистов близки к полному истощению, и их срочно потребовалось заменить на фронте российскими солдатами. Причем их приход на фронт фактически не скрывался лидерами "ДНР" и "ЛНР". Еще в середине августа было заявлено, что на фронт направлены 1200 ополченцев, прошедших четырехмесячную подготовку на территории России. Военные эксперты сразу сообразили, что речь идет о двух батальонных тактических группах российских десантников, которые тотчас были зафиксированы украинскими военными в районах Донецка и Луганска. А непосредственно перед нынешним "контрнаступлением" российской армии было объявлено, что ополченцы сформировали еще три бригады из тех своих бойцов, которые прошли в России четырехмесячную подготовку. В бригаде обычно насчитывается около 2 тысяч человек. В последние дни украинцы зафиксировали, что против них, не считая спецназа ГРУ, действуют как минимум две воздушно-десантные и две танковые дивизии, а также две мотострелковые бригады российской армии. Слово "дивизия" тут не должно никого дезориентировать. Дело в том, что бывший министр обороны Сердюков перевел российскую армию на бригадную систему, а его преемник Шойгу, восстанавливая советские традиции, переименовал бригады в танковых и воздушно-десантных войсках в дивизии. Но по численности они все равно остались бригадами. Так что, по всей вероятности, на Украине сегодня воюют не менее 10 тысяч военнослужащих регулярной российской армии. Их число в ближайшее время может возрасти до 15-20 тысяч - примерно такой была максимальная численность ополченцев, которым теперь, очевидно, будет отводиться лишь вспомогательная роль. По оценкам же некоторых украинских экспертов, сейчас только на территории ДНР находятся не менее 8 тысяч российских военнослужащих.
Неудачи украинских войск во многом объясняются тем, что операция проводилась без учета возможности массированного вторжения российских войск. Украинские генералы не концентрировали силы на немногих решающих целях, наносили удар растопыренными пальцами, а не сжатым кулаком, стремились не уничтожить, а вытеснить врага, в том числе и для того, чтобы минимизировать потери среди мирного населения. В результате украинские группировки были очень растянуты и соединялись с тылом узкими, часто простреливаемыми коридорами. На этих позициях украинцы не могли и не предполагали обороняться, а лишь рассчитывали в скором времени успешно завершить АТО. В боях с ополченцами эти просчеты не играли принципиальной роли, так как сепаратисты значительно уступали украинским военным и в боеспособности, и в уровне управления. Но когда началось широкомасштабное наступление российской армии, часть украинских сил оказалась в окружении, а другой пришлось спешно отступить на более подходящие для обороны позиции. Дальнейший ход боевых действий в Донбассе зависит от поведения Путина. Он может оставить числен -ность российских войск на Украине на уровне 15-20 тысяч, а всей группировки, вместе с уцелевшими ополченцами, - 25-30 тысяч человек. Тогда украинские войска, ведя активную оборону, но оставив мысль об освобождении Донецка и Луганска, могут продержаться в течение нескольких месяцев, неся примерно равные потери с российскими войсками. Потом они неизбежно вынуждены будут пойти на перемирие из-за истощения сил. В этом случае расчет Путина будет строиться на том, что Запад Киеву не поможет, а Порошенко, осо-
знав неизбежность проигрыша, пойдет на "заморозку конфликта", то есть смирится с существованием непризнанных ЛНР и ДНР, которые будут такими же квазигосударствами под полным контролем России, как Приднестровье, Абхазия и Южная Осетия. Между тем Путин будет продолжать дестабилизировать Украину (в том числе диверсионно-террористическими методами), надеясь привести к власти в Киеве марионеточное пророссийское правительство.
Есть и другой, еще более опасный вариант. Путин может использовать более многочисленную группировку российских войск - до 50-60 тысяч человек. Тогда украинская армия сможет сопротивляться не дольше месяца, после чего территория Украины будет оккупирована российскими войсками, а в Киеве сядет какая-нибудь кремлевская марионетка. Оба этих варианта несут совершенно катастрофические последствия для существующей системы международных отношений. Под угрозой агрессии, почти как в 1939 году, оказываются все постсоветские республики и Восточная Европа. Для того чтобы предотвратить подобные сценарии на Украине, у Запада остается совсем мало времени. Но пока действия Обамы и Меркель, Олланда и Кэме-рона больше напоминают поведение Чемберлена и Дала-дье в Мюнхене и до него. В сентябре 1939 года Англия и Франция не оказали непосредственной помощи Польше отчасти по той причине, что знали о секретном протоколе к советско-германскому пакту и о том, что в Польшу вот-вот вторгнется Красная Армия. Возможно, сегодня волю Запада в какой-то мере парализует страх перед полномасштабной российско-украинской войной, которая фактически уже начинается. Даже признав вторжение российской армии на Украину, Евросоюз не ввел немедленно третий уровень санкций, а отложил его введение на неделю. И есть опасность, что все ограничится запретом российской икры и водки. США, также признав российское вторжение, пока не торопятся вводить такие санкции, которые, как обещал американский президент, будут разрушительны для финансовой системы России. И до сих пор не идет речи о военной помощи Украине. Если Евросоюз и НАТО еще промедлят в этих жизненно важных для мира вопросах, они рискуют превратиться в бессильную Лигу Наций, так и не сумевшую предотвратить Вторую мировую войну» [11].
1сторик Статслав Кульчицький розповiв журналу «Укранський Тиждень» [7] про те, чому в украшщв тсля Першо! свтово! вшни не було шанЫв зберегти свою щойно створену державу i чому не вдалося стати гравцями свтово! поствоенно! полтики. А також про те, хто насправдi профтансував быьшовицький переворот у РоЫйськй тпери i як плоди Велико! втни ми й доЫ пожинаемо через столття тсля !! початку. У. Т.: Перша глобальна вшна вплинула якщо не прямо, то опосередковано на все, що тдтоЫ траплялося з людст-вом. Як змтилися за 100 рокгв двi основт характеристики Украши — величина П територи i мльмсть насе-лення? - У 1914 рощ на полтичтй мат бвропи тако! крати, як Украта, не снувало. Були укратськ землi у складi двох iмперiй: РоЫйсько! та Австро-Угорсько!. На пiдставi перепиЫв, проведених на рубежi Х1Х i ХХ сто-лть, демографи визначили той ареал, на якому укратщ переважали сукупну чисельнсть уЫх шших нащонально-стей, а потiм загальну чисельтсть населения в його межах. Виявилося, що етнографiчна Украта мстилася на територи 739 тис. км2, а !! населення становило понад 46 млн оЫб (зокрема, украшщв — 32,7 млн, роЫ-ян — 5,4 млн, евре!в —3,8 млн, полякв — быьш як 2 млн, тмщв — 871 тис.). Якби етнографiчна Украта снувала як держава, то була б одтею з найбыьших у бврот. Вона мала стотно быьшу територю, тж то-гочасна Шмеччина (541 тис. км2) i навть Австро-
Угорщина (673 тис. км2 включно з укратськими землями в ïï складу. Перша свтова вшна послужила безпосе-редньою причиною розпаду РоЫйськоï та Австро-Угорськоï тперш. На картi бвропи з 'явилися двi укрш-нськ держави — Укратська Народна Республжа i Захi-дноукранська Народна Республжа, як в Ычт 1919 року задекларували об'еднання в едину соборну Украту. 1м обом не судилося вижити в mi часи, але на мат бвропи все ж таки з'явилася радянська Украта. Вна^док ршень Тегеранськоï конференцн очыьникв держав ан-mигimлерiвськоï коалщи (а не в резульmаmi реалiзацiï пакту Молотова — Рiббенmропа, як прийнято думати) захiдноукраïнськi землi на законних тдставах увшшли до складу радянсько! Украти, а Польща одержала те-риmорiальну компенсацю за рахунок переможеноï Шме-ччини. - У. Т.: Наскыьки вiдрiзнялися територЯ i населення етнографiчноï Украши початку ХХ столття eid сучасних параметрiв УкрашськоТ держави? — Ми втратили твдент райони Курськоï та Воронезькоï областей, Схiдний Донбас iз Приазов'ям (Таганрог), Кубань i захiднi райони Ставропыля, так зване Закерзон-ня (Посяння, Шдляшшя, Холмщина, Лемквщина) — за-галом 135 тис. км2. Але найболючшою виявилася заги-бель людей у резульmаmi репреЫй комутстичного режиму, що постав у Роси тсля революцшних подш, зу-мовлених передуЫм впливом Першо! свтовоï вшни. Були колосальш втрати вiд обох свтових воен, було i е три-вале зниження народжуваносmi, проте щ чинники вла-сmивi й ншим кранам бвропи. Однак Украта перебу-вала в епiценmрi комутстичних репреЫй, як мали рiзнi форми — вiд депортащй до геноциду 1932—1933 рокв. Уна^док дн вЫх чинникв населення на початок 2014-го зменшилося до 45,4 млн осб проти быьш як 46 млн на початку ХХ столття. Його сукупний природний приркт за столття був поглинутий втратами. За цей час mериmорiя Великоï Британи не змнилася, а ïï населення зросло iз 47 млн до 62 млн оЫб, тобто в 1,3 раза. Териmорiя Шмеччини зменшилася на 72 тис. км2 тсля Першоï i на 112 тис. км2 тсля Другоï свтових воен, але ïï населення збльшилося з 56 млн до 82 млн оЫб, тобто майже в твтора раза. — У. Т.: Чому Украша не була запрошена на Паризьку мирну конференцт, яка вироби-ла й затвердила в 1919-1920 роках мирт договори з НМеччиною, Австрieю, Угорщиною, Болгарieю i Туреч-чиною? — Тому що УНР вийшла з вшни, коли тдписала 9 лютого 1918 року в Брест-Литовську мирний договiр iз державами нтецького блоку - перший сепаратний мирний договiр у щй вшт. - У. Т.: УНР виникла в лис-топаЫ 1917 року. Тодi нащональт окраши колишньоТ РосшськоТ тперп стали трансформуватися в незале-жш демократичт держави. Чи можна вважати, що УНР була окупована Ройею, коли до влади в Петрогра-дi прийшли быьшовики? — ПередуЫм бльшовики окупу-вали Рост. Уряд ВладМра Ленна взяв на себе мсю вiдновлення тпери. Але радянська iмперiя мала зовЫм нший полтичний фундамент, тж традищйна iмперiя Романових. У червн цього року (2014 р. — В. Л.) мет випало взяти участь у мiжнароднiй конференцн у Вар-шавi, присвячетй передумовам Великоï вшни 1914-1918 рокв. Виступив iз доповiддю про те, як вождь быьшо-викв розробляв план повалення царизму i встановлення диктатури власноï парти в ситуаци Великоï вшни. Остання назрiвала впродовж тривалого часу. У 1879-му був укладений австро-нтецький договiр, спрямова-ний проти Францн та Роси, а в 1904-му виник насту-пальний союз Англи й Францн (Антанта), до якого в 1907-му приедналася РоЫя. Отже, передбачити зтк-нення обох коалщй було не так важко. Лент вiдшmов-хувався вiд появи в росшськш революци 1905—1907 рокв рад як органв самоуправлЫня страйкуючого пролеmарi-ату. Вн задумав виткнити звiдmи представникв т-ших партш, зробивши клоном власноï парти, тститу-
щйно в1дд1лити ради в1д нег хоча б наявтстю в них без-партгйних депутатгв — так званих ствчуваючих, а потт перетворити на органи влади. У квтт 1917-го вождь бгльшовикгв повернувся з емкраци до револющй-ного Петрограда з гаслом «вся влада — радам!» Шсля жовтневого перевороту постала держава, у якш влада належала радам (згадаймо звичне словосполучення «ра-дянська влада»). У виглядг рад бльшовики здшснювали управлтську владу. У виглядг полтичног парти вони являли собою тструмент диктатури вождгв I навть не були присутт в перших радянських конституцях. Од-тею з важливих функщй компартшних ком1тет1в був добгр кандидат1в у ради з числа бгльшовикгв I «ствчуваючих», а також проведення виборгв до радянських оргатв влади. Якими «выьними» були щ вибори, досг пам 'ятають мыьйони людей.
Без викладеного вище ствердна або заперечна вгд-повгдь на запитання про окупацшний характер радян-ськог влади в Украт була б непереконливою. Але тепер можна вгдповгсти на це кыькома реченнями. Подвшна природа влади, яку назвали радянською, давала можли-всть будувати комутстичну ¡мперж у виглядг спочат-ку конституцшно незалежних радянських республж, а з 1923 року — у виглядг «Союза нерушимых республик свободных» (з офщшного ггмну СРСР). «Непоруштсть» забезпечувалася по компартшнш лти. Будована на засадах «демократичного централ1зму», Комутстична парт1я Радянського Союзу перетворювала «выьт респу-бл1ки» на монолтну державну структуру. Здшснюючи в кра'Ш, надзвичайно багатш на людськ й природт ресурси, полтичну та економгчну диктатуру, вождг КПРС трансформували гг в одну з двох наддержав. Ар-мя УНР не мала жодних шанав успшно протистояти Червонт арми. Власне, перша здебыьшого просто «перетекла» в другу. Адже в ход1 жовтневого перевороту Лен1н проголосив декрети про мир I землю, а в наступт м1с.ящ вони були реалгзоват. Це вже потгм быьшовики розпалили свогми соц1ально-економ1чними перетворен-нями громадянську вгйну й стали колективгзувати се-лянськ господарства. Робтничий клас в Укран був переважно росйський, а укратськ селяни й солдати так само були уражет вгрусом комутзму, як I росйсь-к1 Кремль тдсунув украгнцям зам1сть знищеног УНР незалежну радянську республ1ку. Окупащйний присмак такого «тдсовування» був цглком твельований украт-защею. Не «петлюр1вською» украт1защею, як уточнив 1осгф Сталт у 1932 рощ, а бгльшовицькою. На шию украгнського народу був накинутий зашморг, але росгяни в Укран та поза г межами мали такий самий. I ства-ли в утсон: «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек». У. Т.: Успх быьшовишв у росшськш революцП на ЗахоЫ пов'язують Ь грошима, ям вони одержували в1д кайзера ВЛьгельма II. Це факт чи сторичний мiф, спрямований на компрометащю лент-ськог парти? — Це факт, але не розумю, чому вт му-сить компрометувати вождгв бгльшовикгв. Лев Троць-кий у спогадах дуже нервово доводив абсурдтсть теми про тмецьке золото. Б1льш1сть сучасних росйських ¡сторикгв мудро мовчать, I лише одинищ (наприклад, Статслав Тютюкт) ¡дуть слгдами Троцького, нара-жаючись на презирлив1 посмшки захгдних учених. Шд-сумковг дат про нмецьке золото опублжував один ¡з кергвникгв Сощал-демократично! парти Шмеччини Едуард Бернштейн у враншньому випуску партгйног газети «Форвертс» в1д 14 сгчня 1921 року. Вт повгдо-мив, що в 1917—1918-му бгльшовики одержали для за-хоплення й утримання влади з тмецького военного фонду понад 50 млн золотих марок, що екв1валентно бгльш тж 9 т золота. Кайзергвський уряд сшвпрацював ¡з бльшовиками в затаент та заплутувант процедур передачг грошей I не вимагав вгд них тчого конкретного. Наприклад, в1домостей шпигунського характеру. Ме-
тою кайзера була тдривна дшльтсть у краш, з якою Шмеччина воювала, i вона успшно реалгзувалася. Шсля ДругоЧ свтовог вшни архiви Мжктерства закордонних справ Шмеччини стали доступт, й це дало можливкть тдтвердити, що быьшовики отримували нжецьк до-таци. Статс-секретар (фактичний мтктр закордонних справ) Рiхард фон Кюльман заявляв: «Тмьки одер-жуючи вiд нас ктотну постшну допомогу (за рiзними статтями й через рiзнi джерела), бльшовики спромог-лися створити свш головний орган — газету «Правда» — i провадити через нього енергтну пропаганду, а значить, розширити первинно вузьку сощальну базу своег парти». Суперник Лента Александр Керенськш у серпт 1920-го заявив у Парижi з приводу нтецького золота: «Роль Ленша як людини, пов'язаноЧ в липш й жовтш 1917 року (в дужках додам, що в цих мюяцях бльшовики зробили спочатку провальну, а потiм успш-ну спробу захопити владу) з тмцями, ïхтми планами i грошима, не тдлягае будь-якому сумтву. Але я повинен також визнати, що вт не агент у «вульгарному» розу-мщт. Вн мав свою мету, заперечуючи одночасно будь-яке значения моралi в питанн про засоби, як ведуть його до ще'( мети». Врештi-решт золото Вильгельма II вiдгукнулося йому в листопадi 1918-го, коли був змуше-ний ткати з Берлта. Сощальна револющя, яку вт роз-палював у Роси руками Ленна, наздогнала його в Шме-ччит.
Наприкшщ хотшося б навести текст статп Серия Грабовського з газети «День» вщ 5 вересня 2014 р. з промовистою назвою «Вггчизняну вшну закончено, забудьте, на черзi — каттулящя Украши?»:
«ПодИ останнх мюящв стали для нас хоча й не оголошеною, але справжньою вшною. Вона, можливо, так i увшде в кторт як Втчизняна вшна чотирнад-цятого року. Вшна проти зовншньог агреси. За Укра'г-ну, за ïï волю, за честь i славу, за народ. За Незалеж-тсть. "Втчизняна " вона тому, що на захист Батькв-щини тднялися вЫ — вiд малого до старого. Боротьба за перемогу стала всенародним рухом, справою вЫх i кожного. Переконаний: битва за Украту, за Незалеж-тсть завершиться для нас успшно - завдяки загально-нащональнш солiдарностi, помноженш на мужтсть та геро'гзм наших воïнiв... Очевидно, що в зримш кторичнш перспективi над Украиною постшно, на жаль, буде вш-ськова загроза. З цим не лише треба навчитися жити. До захисту Незалежностi треба постшно бути гото-вими... Ми повинт, обов'язково повинт постшно змщ-нювати нашу армю». Це — з виступу Президента По-рошенка на паращ на честь 23-ï рiчницi Незалежноси Украши 24 серпня 2014 року.
«Не секрет: п 'ята колона складаеться з десяткв нбито народних депутатiв. Тыьки вони представля-ють нтереси явно не того народу, який ïх обирав. Хiба таке можна тертти ?! Хiба так можна виграти вшну ... Позачерговi парламентськ вибори — частина мого мирного плану. Ключовий його елемент — полтичний дiалог з Донбасом. З ким, вибачте, говорити? З неза-конними збройними формуваннями спткуватися можна лише за допомогою сили, поки вони не склали зброй ... Ti, кого Донбас обере своЧми депутатами через два мюящ — отримають мандат довiри й право представ-ляти регюн в його контактах з центральною владою». А це — зi звернення Президента Украши щодо дост-рокових парламентських виборiв 26 жовтня.
Уважно прочитали? Тепер — цитати зовам ш-шого змюту.
«Президент шдкреслив, що наразi ситуащя у До-нецькш i Луганськш областях досягла тiеï межi, коли «вже не можна буде нчого змтити», тому сторони мають Ысти за сты переговорiв. «Треба зупинити все i розпочати дипломатичний формат перемовин», - наго-лосив Глава держави». Це новина з президентського
сайту вщ 30 серпня, зветься вона «Президент наго-лошуе на необхщносп врегулювання ситуаци на Дон-басi шляхом переговорiв».
«Перше завдання — це мир. Сьогодт о 5 ранку, у зв'язку з рiзницею у чаЫ, ми говорили з Президентом Путшим про те, яким чином ми можемо зупинити жа-хливi процеси. Не можна заперечувати те, що люди мають перестати гинути», - заявив Президент.
Петро Порошенко пщкреслив, що миру в Укра!-ш хочуть вс громадяни, тому вш боротиметься за мир. «Народ Украти на сто вiдсоткiв «за», полтика -ни — хочуть погратися у вшну. Але я хочу сказати, що не дам це зробити. Ми маемо спльно боротися за мир». Це — новина з президентського сайту вщ 3 вересня.
«Украта нколи не хотыа вшни, втомилася вiд вшни i буде робити все можливе, щоб на И землю при-йшов мир, заявив Президент Украти Петро Порошенко журналктам тсля п'ятисторонньоН зустрiчi з Прем'ер-мшктром Великог Британи Девiдом Кемероном, Президентом США Бараком Обамою, Канцлером Шмеччини Ангелою Меркель, Прем'ер-мшктром 1тали Маттео Ренщ та Президентом Францн Франсуа Олландом. «Перший крок до миру - це припинення вогню, це ршучi ди, як сприятимуть роззброенню, загальнонащонально-му дiалогу, прийняттю вiдповiдних законодавчих актiв, ят принесуть довготривалу стабыьтсть в окремi ра-йони ДонецькоИ та ЛуганськоИ областей», - сказав Президент». А це — шформащя з президентського сайту вщ 4 вересня 2014 року.
1накше кажучи, про Вгтчизняну вшну 2014 року Президент уже не згадуе, про перемогу над терорис-тами — також, i про неможливють переговорiв iз ними — теж. У свою чергу, лщери терориспв заявили про свою готовшсть до перемир'я i до врегулювання на Донбам, але на певних умовах. Не хочу нав'язувати читачам жодних висновюв, тшьки зверну увагу на те, що змют та штонащя президентських вистутв i заяв ютотно змшилася тсля майже двого-динно! розмови вiч-на-вiч з Володимиром Путшим 26 серпня у Мшську та — остаточно — тсля клькох телефонних розмов з лщером Росп.
А тепер — фрагменти з останшх листав до мене добре обiзнаного росшського колеги (прiзвище зi зрозумших причин не називаю): «Порошенко на грани капитуляции, т. е. принятия плана Путина. Этого допустить ни в коем случае нельзя. Нужно дружное выступление Майдана и как можно больше народа, буквально сегодня-завтра, с требованием противостоять российской агрессии и не сдаваться, поставить решительных людей во главе армии (если есть такие генералы или хотя бы полковники). Иначе Вы лишитесь армии (после перемирия она развалится) и будете оккупированы и получите марионеточного президента. Надо заставить Порошенко бороться... Порошенко, мне кажется, вменяемый, ему не хочется политической смерти. Его можно заставить, если нажать народом и армией. Хорошо бы вместо него Пилсудского, но есть ли он у вас? Нужно твердое выступление, в том числе генералов, против перемирия. Русские войска не так сильны, это надо внушить армии и народу... Еще 10001500 «грузов 200», и в России может произойти перелом».
А на завершення — ще одна новина з сайту Президента Порошенка: «За визначний особистий внесок у розвиток втчизняного футболу, тднесення мiжнарод-ного спортивного авторитету Украти, багаторiчну
плiдну профестну дшльтсть постановляю: Нагородити орденом князя Ярослава Мудрого III ступеня СУРК1СА Григоря Михайловича - вще-президента У6ФА». Це — указ № 703/2014, 3 вересня 2014 року.
Цжаво, чи буде нагороджений i чим конкретно Леонщ Кучма у разi пщписання ним 5 вересня у Мшську акту про перемир'я з терористами, тобто про фактичну каттулящю Украши?» [12].
Список використаних джерел
1. Пастухов В. Украина — это Польша XXI века // [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://polit.ru/article/2014/04/14/ukraine/
2. Антон Геращенко. Вторжение регулярной российской армии Путина в Украину - свершившийся факт!// [Электронный ресурс]. - Режим досту-па:http://censor.net.ua/news/299970/v_dnr_utverjdayut_c hto_za_nih_voyuet_4_tysyachi_rossiyan_est_i_nyneshnie_ voennye_kotorye_vmesto_otpuska/sortby/tree/order/desc/ page/1#comments
3. Уколов В. Чому влада мае називати вшну скромно — АТО? http://censor.net.ua/resonance/ 300339/ chomu_vlada_ma_nazivati_vyinu_skromno_ato
4. Шибалов 6. Пролонгащя вшни // [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://gazeta.dt.ua/internal/prolongaciya-viyni-_.html
5. Ворс С. 1914—2014. Украшський рахунок // Тиждень. — 2014. - №31. — С. 14-16.
6. Польские интеллектуалы призвали ЕС не повторять ошибки 1939 года и остановить агрессию Путина // [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://censor.net.ua/news/300477/polskie_intellektualy_pr izvali_es_ne_povtoryat_oshibki_1939_goda_i_ostanovit_a gressiyu_putina
7. Малко Р. Сташслав Кульчицький: «Прирют населення Укра!ни за столитя був поглинутий втра-тами» // Тиждень. — 2014. - № 31. — С. 16-17.
8. Адам Михник: "Путин хочет восстановить советскую империю. Украине нужно помочь любыми возможными способами" // [Электронный ресурс]. -Режим доступа: http://censor.net.ua/news/300748/ adam_ mihnik_putin_hochet_vosstanovit_sovetskuyu_ imperiyu_ukraine_nujno_pomoch_lyubymi_vozmojnymi_ sposobami
9. Коморовский предупредил Запад об имперских амбициях Путина и сравнил его с Гитлером // [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://censor.net.ua/news/300654/komorovskiyi_predupre dil_zapad_ob_imperskih_ambitsiyah_putina_i_sravnil_ego _s_gitlerom#_blank
10. Грабовський С. Друга свгтова вшна i нинш-ня Укра!на: до болю знайомi сюжети // [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://uainfo.org/ Ыognews/385839-druga-svtova-vyna-ninshnya-ukrayina-do-bolyu-znayom-syuzheti.html
11. Соколов Б. Почему Путин ввел регулярную армию на Донбасс? // [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://uainfo.org/blognews/385683-pochemu-putin-vvel-regulyarnuyu-armiyu-na-donbass.html
12. Грабовський С. Вгтчизняну вшну закончено, забудьте, на черзi — каттулящя Укра!ни? // [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.day. kiev.ua/uk/blog/politika/vitchiznyanu-viynu-zakincheno-zabudte-na-cherzi- kapitulyaciya- ukrayini.
