CC BY
49
Л.П. Метлова
РИСИ МОДЕЛЕЙ ЕКОЛОГ1ЧНО1 ПОЛ1ТИКИ В ЧАС1
ТА ПРОСТОР1
Створення умов еколопчно! безпеки для населення у вщповщносп зi сталим розвитком та штегращею пе-редбачае як невщ'емну i постiйну складову державно! полiтики екологiчну полiтику (екополiтику). Розробщ концепцiй екополiтики рiзного змiсту, !х обгрунтуванню присвяченi дослiдження 1.Л. Абалкино!,
1.Я. Блехцина, М.1. Долiшнього,
С.1. Дорогунцова, В.1. Соколова,
I. Синякевича, Ю.1. Стадницького, А.Н. Федорищево! та ш. 1нтерес фа-хiвцiв до ще! проблеми обумовлений не тшьки 11 актуальнiстю, але i глибиною, значним ступенем невизначеносп, необхiднiстю
постiйного удосконалення за внутршшми та зовнiшнiми викликами.
Екологiчне регулювання, яке здiйснюеться в Укра!ш за допомогою класичних важелiв, показало необхщнють вирiшення цшо! низки проблем. Оскшьки економiчнi, екологiчнi, соцiальнi та iншi процеси на практицi тiсно взаемопов'язаш, не з'ясованi заходи викликають новi ускладнення. 1х змiст потребуе системного пщходу для розв'язання через формування якюно ново! штегрально! картини розвитку. Екополггика мае бути не тшьки обмежувальною, а насамперед перспективною (досвщ Япони, Нiмеччини, Канади та ш.) -орiентованою на розвиток. Г! пiдrрунтям е теоретико-методологiчний аналiз
екологiчноl полiтики у час та npocTopi. Тому цшлю даног роботи е спроба систематизаци та формалiзащl щодо змюту рiзних концепцш та само! екополiтики.
Досвiд кра1н [3-16], якi досягли ycnixiB, свщчить, що конструювання нащонально! концепци еколопчно! полiтики залежить вiд системи щей, ям пiдтримyють економiчнy доцiльнiсть вибору концепци загального розвитку, ступеню прюритетносп екологiчних цiнностей для держави, усвщомлення вiдповiдальностi перед сyспiльством щодо забезпечення та додержання еколопчно прийнятного рiвня господарсько! дiяльностi. Вирiшальними стадiями екополгтики е послiдовнiсть прiоритетiв та часово! динамiки розв'язання екологiчних проблем, доцшьна змiнюванiсть обов'язкiв держави на цих етапах, вибiр iнстрyментiв впливу на суб'еклв господарювання, сyспiльство та механiзмiв як способiв оргашзацп зусиль.
Принципи i тдходи до екополтики. Еколопчна полiтика - це yсвiдомлена дiяльнiсть, спрямована на досягнення еколопчно! безпеки життедiяльностi, тобто комплекс принципiв, правових, адмшютративних, фiнансових процедур, якi складають основу екологiчного регулювання на державному (нащональна екополiтика) чи регiональномy
(регюнальна екополiтика) рiвнi. Змiст екополiтики кра!н i територiй визначае iндивiдyальнiсть глибини i рiзнобiчностi екологiчних проблем, динамша
© Метлова Людмила Петр1вна - кандидат х1м1чних наук. 1нститут економ1ки промисловосп НАН Украши, Донецьк.
ISSN 1562-109X
господарсько-еколопчних зв'язюв у часi, стан соцiально-економiчноi системи, ступiнь узгодженостi зi свгговим процесом до сталого розвитку тощо. У кожному випадку формуеться та чи шша концепцiя за принципом економiчноi та еколопчно'х' доцiльностi.
Концепщя екополiтики - це система поглядiв на управлiнськi заходи, орiентованi у вщповщносп з цiлями. У такий споаб основним принципом нацюнально'х' концепцп еколопчно'х' полiтики мае бути х'х змiннiсть за змiнюванiстю цiлей вiдповiдно з вирiшенням завдань, соцiально-економiчними перетвореннями на економiчному просторi. Цiлi та завдання еколопчно'х' полiтики досягаються за допомогою вiдповiдного механiзму (iнструменти, заходи тощо), тобто сформованим помiркованим комплексом дш з боку держави (регюну), що i утворюють функцiональний змют екополiтики. Вихiдними умовами реалiзацi'x екополгтики е узгодженiсть в управлiнськiй вертикалу з суб'ектами господарювання, суспiльством щодо прiоритетностi цiлей.
Реалiзацiя екополiтики - це сума усвщомлених суспiльством дш (або х'х вiдсутнiсть), спрямованих на досягнення цшей екологiчно безпечного розвитку при оптимальному
використанш наявних у цей час ресурав. Комплексний управлiнський пiдхiд до проведення еколопчно'х' полiтики вмiщуе цiльову,
шституцюнальну та ресурсну складовi. З точки зору шститупв та ресурсiв екополгтика - це поеднання взаемопов'язаних обраних цшей, практичних завдань та засобiв у системi менеджменту i спрямування на конкретний результат - промiжний (рекультиващя територхх пiсля припинення господарсько'х' дiяльностi, зменшення викидiв окисiв вуглецю або
сiрки чи азоту у ПЕК, утилiзацiя осадiв стiчних вод комунального господарства тощо) або остаточний (еколопчно безпечш умови життедiяльностi). Еколопчна полiтика здiйснюеться в межах уае'х' держави, регiону, галузi, пiдприемства, але у кожному випадку юнують довгостроков^ середньостроковi, поточнi завдання, засоби та заходи, узгод-женi у межах територхх. Комплекснiсть екополiтики як об'екту управлiння висувае вимоги коректно'х' постановки стратепчних завдань, тактичного i оперативного управлшня. Формування стратегiчних завдань передбачае поеднання наукового усвiдомлення еколопчних проблем та можливих наслiдкiв з вектором впливу господарсько'1 дiяльностi кожного суб'екту у просторi на територш i населення.
Узагальнюючи досвiд крахи, екополгтика яких дала позитивнi результати для населення сво'х'х територiй, можна видшити такi спiльнi для уах риси: певнi цiлi дiяльностi урядiв мають поеднуватися з iнтересами регюнальних та мiсцевих органiв управлiння та тдтримуватися суб'ектами
господарювання;
усi цш мають бути узгодженi з можливостями суб'екпв, задiяних у х'х досягненш;
екополiтика реалiзуеться при наявностi матерiально-технiчного,
творчого забезпечення функцiонування певних оргашзацшних структур суб'ектiв;
реалiзацiя екополiтики передбачае розподш ресурсiв - фiнансових, матерь альних, трудових, творчих - у межах суб'ектiв, регiону, держави, всебiчний обмш досвiдом, iнформацiею, освiтницьку та просвгтницьку дiяльнiсть.
Екополiтика запроваджуеться за таким алгоритмом:
визначення цшностей, прiоритетiв та послiдовностi цшей;
складання програм шщатив та витрат, як вiдповiдають цим цiлям;
створення системи мониторингу для щентифшащ! наслщюв екологiчного регулювання у довкiллi, здоров '! населення, в економiцi;
корегування (зворотнiй зв'язок) екополiтики на mдставi монiторингу щодо досягнення визначених цшей та адекватносп витрат.
Вектор еколопчно! полгтики мае бути спрямований на :
збереження юнуючих
екосистемних територш та
бiорiзноманiття як основи
самооргашзуючо! функцп природного середовища;
примноження зелених територш, у тому чист особливо! охорони;
тдготовку вiдповiдних
квалiфiкованих кадрiв еколопчних менеджерiв;
освiту та просвiту як ключ до усвщомленого та ефективного проведення екополгтики.
До загальних шструмеш^в екополiтики вiдносяться:
розбудова законодавчо! та нормативно! бази, врегульовано! у гшках влади;
вiдкритiсть та доступнiсть еколопчно'! шформаци;
контроль i система
вщповщальносп за порушення державних рамкових умов екобезпеки;
стимулювання дiяльностi,
результатом яко! е зниження забруднення довкiлля (у тому чист утворення промислових вiдходiв i !х утаизацп), рекультивацiя територiй, озеленення;
утворення робочих мюць у сферi еколопчно! дiяльностi;
гранти та премГ! за шновацшш рiшення;
надання державно! пГдтримки або участь держави у паритетних схемах фшансування еколопчно! дГяльностГ на конкретних територiях.
1снування розриву мiж науково-методичними розробками та процедурою управлшських рiшень утворюе стратегiчний та тактичний потенщал розвитку екополiтики. Вш полягае у тому, що дослщницью узагальнення
вiдкривають новi концептуальнi можливосп, а управлiнськi рiшення формують тактичш складовi: як, з ким та за допомогою яких ресурсiв екополггака мае бути реалiзована. Змiст еколопчно'! полгтики не е статичним, !'!' параметри знаходяться у динамщ з !'!' результатами.
Еволюцгя екополгтики. На етапах становлення екополггака економiчно розвинених кра!'н мала централiзований характер з головною роллю держави i була спрямована на збереження навколишнього середовища через контроль забруднення довкшля, утворення вiдходiв. 1з середини ХХ ст. тд внутрiшнiм тиском у европейських кра'Хнах, Япони, США вщбуваеться збiльшення державно! пiдтримки еколопчно! дiяльностi (екодiяльностi) компанiй, розробляються та застосовуються важелi !! стимулювання. Поступово це привело до бурхливого розвитку екодiяльностi, виникнення та впровадження вщповщних iнновацiй, формування нового сектора економжи -екологiчного бiзнесу (наприклад, у ЯпонГ!). Пщвищилась суспiльна та економiчна вагомiсть еколопчно! дiяльностi. Стало наявно, що екополггака реалiзуе не тшьки екологiчнi цiлi, але i економiчнi та полiтичнi. I! предметом стае i повсякденна дiяльнiсть людей, бо вмiщуе елементи шдивщуально! та суспшьно! екоповедiнки, якi культивуються централiзовано через освпу та засоби шформаци (це стосуеться в першу чергу Имеччини, скандинавських кра!н, ЯпонГ!).
Наприкiнцi ХХ ст. централизована екологiчна полiтика у багатьох кра'Хнах почала обирати новi форми для бшьшо! адекватностi потребам i процесам часу. I! основними ознаками були:
1. Кшькюш здобутки централiзованого екологiчного розвитку тд дieю адмiнiстративних та шститущональних реформ замiнювалися на пiдсилення мюцевих зусиль щодо розв'язання проблем конкретних територш.
2. Регiональнi напрями еколопчно!' дiяльностi одержали бiльше свободи, внаслщок чого з'явилися новi iнiцiативи, послуги, продукти, новi закони, бiльш спецiалiзованi програми дiяльностi [4,7,8, 14].
3. Створення системи ствробгтництва на репональному та мiсцевому рiвнях для виршення загальнодержавних завдань екополiтики.
Децентралiзацiя еколоriчноï
полiтики почала проявлятися через децентралiзацiю повноважень i еколо-riчноï дiяльностi у 80-х роках ХХ ст. (Свропа, США, Канада). Але форми та напрями цього процесу вiдрiзнялися залежно вщ полгтичних i адмiнiстративних традицiй. Наприклад, Генеральний план
природокористування США для управлшня екологiчною обстановкою у мунщипалгтетах при свободi у виборi конкретних мiсцевих рiшень. У деяких европейських крашах децентралiзацiя набула вигляду передачi повноважень регiональним та мюцевим органам влади у прийнятп рiшень, а держава зберегла вщповщальнють за виконання рамкових умов екологiчноï безпеки. Держава зберегла лише незначш корегуючи функци у крашах з федеративним устроем (Шмеччина, США, Канада), а прийняття рiшень повнiстю перейшло до регiональних адмiнiстрацiй. Основними
шструментами децентралiзацiï у прийняттi рiшень стали реформи державних субсидш для
мунщипалгте^в (Норвегiя, Фiнляндiя,
Швецiя). З часом децентралiзацiя одержала статус норми.
У 80-90-х роках з'явилася нова концепщя - екологiя як шструмент суспiльного розвитку через швестици у вiдтворення довкiлля. Сучасна концепщя вщношень суспiльства i навколишнього середовища в Япони базуеться на вiдмовi вiд принципу "забруднювач платить". Японсью експерти вважають, що збереження i захист природи е справою усього суспшьства, i з часом цей принцип буде трансформуватися у принцип загально! сощально! вiдповiдальностi, бо будь-яю швестици у довкiлля мають безсумшвний соцiально-економiчний ефект, йдуть на благо як суспшьству, так i конкретнiй людинi, сприяють розвитку сощального спiвробiтництва i
можливостей мiсцевого самоврядування.
Ще одна концепщя вщношень суспшьства i навколишнього середовища виникла в ЯпонГ! i поширилася у свт. Вона виходить з того, що середовище та економiка нерозривно пов'язанi, а господарська активнють покращуе життя людини у тому випадку, коли вона супроводжуеться захистом природи [6]. У цьому разi питання екологи необхiдно оптимальним способом вписати у проекти регiонального розвитку i вважати узгодження економiчних i екологiчних цiлей однiею iз важливих задач низових рiвнiв управлiння [4,7]. Пщвищенню ефективностi тако! моделi сприяють новi союзи мiж суспiльним управлшням та приватними фiнансовими структурами (Канада, США, Свропа). Досвщ Великобритани показав бшьшу екологiчну ефективнiсть значного економiчного капiталу. Непередбачуваний позитив виявився у тому, що екодiяльнiсть стала не тшьки часткою, а й джерелом нових економiчних умов та одночасно !х шструментом (тобто фактором) розвитку шших сфер. Наприклад, створення привабливих мюць для життя, нових
робочих мюць, запоб^ання депопуляци, посилення творчо'1' активностi у суспiльствi, залучення
висококвалiфiкованих працiвникiв
тощо. Завдяки спiльним проектам приватш iнвестори, державнi адмшютрацп, суб'екти господарювання досягають декiлька цiлей одночасно.
Таким чином, еколопчна полiтика поступово займае провiднi позицГï у розвитку краш, а економiка i полггика зазнають все бiльш значний ïï стимулюючий вплив. Кожного разу просування у екополгтищ надае новий iмпульс людському розвитку, супроводжуеться розробкою нових концепцiй i навпаки. 1снування рiзновиду ïï моделей пояснюеться iндивiдуальнiстю територiального
розвитку та еколопчних проблем, особливостями управлiння, пiдходами до визначення цшей, механiзмiв реалiзацiï, очшуваних результатiв, iншими внутрiшнiми та зовшшшми чинниками. Цi складовi пов'язанi i у деякш мiрi залежнi одна вщ одно!
Як видно з попереднього, мюце держави у реалiзацiï екополiтики змiнюеться. Узагальнення шформаци з цього приводу дае змогу систематизувати трансформаци таким чином:
а) модель державног
бюрократичной екополтики. При домшуванш держави (наприклад, планова економжа СРСР), яка за допомогою юнуючого апарату контролюе усi сфери, плануються матерiальнi та фiнансовi витрати, екополiтика мае змют обмежень. Виробництво за незмшними
технологiями дае прогнозованi за кшькютю та якiстю вiдходи; упаковка, тара виготовляеться з матерiалiв, якi легко утилiзуються, або тих, якi спроможш до розкладу у природних умовах. Позитивним було те, що
держава оргашзовувала збiр та по можливосп утилiзацiю вiдходiв, фiнансово забезпечувала щ заходи. Така екологiчна полiтика виключала шновацшний вимiр у екологiчнiй дiяльностi, гальмувала формування еколопчно! свiдомостi та розвиток творчого потенщалу суспiльства;
б) модель екополтики на принципах сустльног тдтримки. Економiчне зростання веде до збшьшення техногенного тиску, зростае невдоволення населення якютю життя, i влада змушена звернутися до оргашзаци суспiльних зусиль у проведеннi екополгтики. Фiнансування здiйснюеться державою та суспшьними закладами. Регулюючi iнструменти: планування та складання програм, узгоджених з потребами суспшьства, стягування платш за природокористування, забруднення, штрафiв за порушення нормативiв з виробниюв. Держава фокусуе сво! штереси на розвитку екологiчноi освiти та просвгти через освiтянськi заклади, засоби масово! iнформацii тощо. Екополiтика переважно мае загальнодержавний рiвень, усвiдомлена суспшьством екоповедiнка стримуе накопичення екологiчних негараздiв, але така полiтика не стимулюе творчий пщхщ до !х усунення;
в) модель екополтики перех1дного пергоду. Властива державам пщ час трансформаци вщ адмшютративно! до ринково! економши. Реалiзацiя навiть демократичних принципiв у екополгтищ вiдбуваеться через державнi структури внаслщок тривалосп перiоду вiдмови вщ командно-бюрократичних методiв управлiння. Процес йде неоргашзовано або слабоорганiзовано, екополiтика не мае послщовносп, невiдворотностi для уах суб'ектiв господарювання. Не сформована суспшьна екосвiдомiсть та вiдповiдальнiсть у суб'екпв господарювання щодо обов'язковостi
додержання вимог екобезпеки гальмуе розв'язання еколопчних проблем. Нове коло суспшьних вщносин, яке утворюеться, вимагае всебiчного правового регулювання [17]: визначення еколопчно небезпечних територш, перелшу еколопчно небезпечно! дiяльностi, закрiплення системи вимог, норм i нормативiв екобезпеки, забезпечення дотримання таких вимог тощо. Але якщо держава бере на себе обов'язок гаранта еколопчно! безпеки, збереження довкшля, ефективного державного управлшня i контролю, узгодженостi у гiлках влади тощо, то вiдбуваеться поступове перетворення до екополгтики сталого розвитку;
г) модель ринково ор1ентованог екополгтики. Вона спрямована на економiчний розвиток, на структурш перетворення. Змша характеру учасп держави у господарськш дiяльностi, скорочення частки державно! власностi, орiентацiя на ринкове регулювання створюе економiчнi умови
iнновацiйного вирiшення проблем природокористування. Основною
формою реалiзацii е еколопчний менеджмент. Екологiчна дiяльнiсть найбiльш активна на мюцевому рiвнi, зростае штерес до !! результатiв, утворюються технопарки, орiентованi на екоiнновацiйну дiяльнiсть. Мае перевагу критерш рентабельностi, роз-виваеться екобiзнес, його успiшнi форми i продукцiя виходять за межi держав. Важко з боку фiнансування виршуються екологiчнi завдання некомерцiйного характеру. Досягти екобезпечного розвитку у рамках тако! моделi екополiтики важко.
Функцгг держави. Держава бере на себе обов'язок гаранта еколопчно! безпеки, ефективносп державного управлшня i контролю у сферi охорони
природи. На державному piBHi формуються принциповi механiзми реалiзащï екополгтики:
на теоретико-концептуальному рiвнi - основш цiннiснi орieнтири розвитку, принципи, заради яких плануються змiни;
на програмно-полтгичному рiвнi принципи перетворюються в узгоджеш програми еколоriчноï' полiтики, утворюеться нормативна основа для прийняття рiшень.
Ефективне впровадження
екополгтики залежить вщ ментально-практичного рiвня, тобто спроможностi людей, суспшьства втiлити принципи в практику. Тому особливютю екополiтики, наприклад у Имеччиш, е широкий розвиток системи еколоriчноï' освiти [11].
Своерiдна вщмшнють екополiтики вiд iнших складових загальнодержавноï' полiтики передбачае активну участь держави через таке: по-перше, державне регулювання - це шструмент, який забезпечуе рiвнi можливостi, а по-друге, дiяльнiсть, пов'язана з вiдтворенням природного середовища, мае особливi риси, значну сощально-еколопчну складову, тобто потребуе захисту вщ ринкового вiдношення та необачних ршень у промисловiй полiтицi. Принциповими функщями держави е такi:
тдтримка рамкових умов екобезпеки через тдтримку, поперед усе, iнституцiй, що здшснюють екополiтику;
забезпечення рiвних умов суб'ектам господарювання у питаннях додержання еколопчно прийнятного рiвня на територiях розташування (субсидiï, кредити, пiльги тощо);
тдтримка початкового етапу комерцiалiзацГï екологiчноï дiяльностi на мiсцях як економiчно та соцiально необхiдноï'.
Наприклад, американсью фахiвцi класифiкують роль держави таким чином: спонукатель; патрон; архггектор; шженер. I характеризують ïx так. Держава-
спонукатель стимулюе суспшьство до фiнансування еколопчних програм через пайовi субсидГï, субсидп виклику, пiльгову полГтику, коли сума внеску на еколопчну дГяльнГсть вщраховуеться з доходу донора до того, як вш стае об'ектом оподаткування. Держава-патрон визначае загальний рiвень тдтримки еколопчно'1' дГяльностГ i видГляе вГдповГднГ кошти, ïx розподГлом займаеться незалежна експертна рада. У держави-архтектора органи
(мшютерства) визначають розмГр та адреснють фiнансування. У цьому разi забезпечуеться гарантiя
довгострокового фiнансування, але велика небезпека стагнаци. Держава-гнженер також приймае ршення щодо розподГлу коштГв, ïx одержувачiв, здiйснюе контроль через спещальш державнi органи.
Серед дшчих iнструментiв державного регулювання доцГльно видГлити найбiльш продуктивнГ, до яких належать таю.
Правов1 методи. Завдяки цим методам (вимоги, заборони, нормативи) держава жорстко обмежуе еколопчно небезпечш види дГяльносп i спонукае до природовщтворювально'1' дГяльносп. Наприклад, серед держав, що досягли помГтних устхГв у створеннГ сприятливих в еколопчному планГ умов життя для сво'1'х громадян, гГдне мГсце займае Япошя завдяки тому, що в Основному закош з контролю за забрудненням навколишнього
середовища була роздГлена
вГдповГдальнГсть помГж центральними, мюцевими органами влади i дшовим свГтом: вимагалося вГд центральних оргашв влади встановити екологГчнГ стандарти якостГ повГтря, води, забруднення грунтГв i рГвня шуму на рГвнГ, сприятливому для здоров'я; розробити шструкцп досягнення вщповщних стандартГв; забезпечити
органГзацГю вимГрювання i контролю забруднення, проведення шспектування [6]. У США за еколопчними законами, прийнятими на федеральному рГвш у 70-тГ роки,
нГ один штат не може встановлювати менш жорстю правила, нГж загальнонащ-ональнГ [4]. ПравовГ Гнструменти управ-лГння е головними у Имеччиш, вони врегульовують взаемовГдносини мГж приватними особами (фГзичними i юридичними) у забрудненнГ довкГлля i спричиненнГ екологГчного збитку [11,12].
Оргатзацтт методи. Держава використовуе централГзоваш
адмшютративш методи або впливае на мюцевГ органи влади з цГллю розробки спецГально'1' органГзацГйно'1' структури управлшня екологГчною дГяльнГстю. Наприклад, прГоритетне застосування адмшютративних методГв характерно для системи управлшня НГмеччини, вибГр економГчних шструментГв передбачае експертизу рГшень щодо впливу на фшансовий стан зачеплених компанш [11]. У США на рГвень штатГв i мГсцевих органГв (природоохоронних агентств i департамента) делегована значна частка повноважень Гз впровадження
федерального законодавства. Вони розробляють систему заходГв, регГональнГ та мГсцевГ екологГчнГ програми, оцшюють ïx ефективнГсть, здшснюють монГторинг стану довкГлля, постачають послуги природоохоронного характеру. До мГсцевих органГв надходить бГля 60% усГх державних видаткГв на природоохоронш потреби. Тут впроваджуються новГ проекти та смГливГ новац11' розв'язання еколопчних проблем [4]. У сильно забруднених зонах Японп мГсцевГ органи влади самГ розробляють плани дГй i подають ïx до спецГально утворено'1' комГсГ'1' для розгляду та контролю. Така органГзацГйна система показала свою ефективнГсть [6,7].
Останшм часом зростае роль еколопчного аудиту. Клiентами компанiй-аудиторiв переважно е велик промисловi фiрми, гiрничодобувнi, хiмiчнi, деревообробш та iншi, здiйснюеться аудит управлшня переробкою вiдходiв, управлiння природокористуванням, дотримання природоохоронних норм та ш. [3,4].
Ф1нансов1 методи. У екополгтищ використовуються особливi за змютом фiнансовi методи: обмеження еколопчно! шкоди або заохочення до екодiяльностi, стимулювання
ощадливого вiдношення до природних ресурав. Особливiстю застосування екологiчних податюв у Япони е перевага !х стимулюючих функцiй над обмежуючими [6]. Такий шструмент, як державнi дотаци, або субсидп, широко використовуеться у США з боку як органiв управлшня шта^в, так i федеральних оргашв влади. Наприклад, реалiзацiя таких катталомютких програм, як будiвництво мунiципальних водоочисних пщприемств, на 55% здiйснюеться за рахунок субсидш федерального уряду [4]. Але у деяких випадках виникають проблеми щодо цшьового використання фшанав на мiсцях. Цiкавим з цього приводу е досвщ Чехи, де субсиди, низькопроцентнi позики визначено прямими шструментами пiдтримки регiонiв. Вони спрямоваш на розвиток прiоритетних територш або територiй, що мають певш привше!', але цей механiзм передбачае повернення фшансово! допомоги [18]. Такий шструментарш доцiльно
використовувати в екополгтищ, бо вiн визначаеться насамперед своею конкретнiстю, запобiгае розпорошенню державного бюджету i попереджуе формування "споживацько!" схеми.
Експертт методи. Це новi iнструменти державно! екополiтики,
таю як експертна оцшка та система доповщних звiтiв про дiяльнiсть на мюцевому рiвнi. У такий споаб можна пiдстраховувати розвиток iнновацiйних напрямiв еколопчно! дiяльностi на мiсцях.
Професюнал1защя. Пщвищення про-фесiоналiзацii може стати шструментом нацiональноi екополiтики для конкретних територш, а саме найбшьш еколопчно напружених або потенцшно спроможних для розвитку еколого залежних видiв господарсько! дiяльностi, наприклад рекреацГ!. Спецiалiсти одше! профес^' мають, як правило, спшьну самосвiдомiсть, i це сприяе утворенню та додержанню усвщомлених стандартiв, формуе вщповщний свiтогляд у суспiльствi.
Проведений аналiз та систематизацiя дозволяе видшити деякi важливi тенденцй щодо ролi держави. Участь держави у досягненш необхiдних результатiв екополiтики поетапно змшюеться. У разi, коли держава зшмае з себе обов'язок повного фшансування, вона залишаеться спонукателем iз залучення та спрямування кош^в, контролюе додержання рамкових умов екобезпеки, платнють за використання первинних ресурав державного значення.
Структурним базовим критерiем за усiма сценарiями екополгтики зостаеться принцип фiнансування. Можна видшити таю умовш моделi.
Модель державного фтансування. Актуальна на початковому еташ запровадження еколопчно! полгтики. Фiнанси спрямовуються на заходи додержання рамкових умов еколопчно! безпеки незалежно вщ компоненту забруднення чи виду дiяльностi. Тако! моделi дотримувалися практично усi економiчно розвинутi кра!'ни у серединi ХХ ст., збер^аеться у деяких випадках дотепер.
Модель пропорцтного фтансування. Пропорци фшансування розподшяються
помiж державою та приватним сектором (60:40 вщповщно в Япони). Бюджетш асигнування надходять через рiзнi мiнiстерства i вiдомства. Помiтна роль у фшансуванш природоохоронно!
дiяльностi належить державним корпоращям i банкам [7]. Наприклад, у Канадi багато компанiй, дiлова активнють яких пов'язана з природоохоронною дiяльнiстю,
об'еднанi в асоцiацiю екологiчних галузей промисловосп, яка надае допомогу розвитку шдустрп
вiдтворення довкiлля. Така практика, яка стала тепер звичною, склалася не за проявом !х добро! волi, а внаслщок тиску з боку громадськосп через вiдкритiсть iнформацГ! i пильного державного контролю за дiяльнiстю промислових пщприемств, розробку i впровадження системи вщповщних заходiв [3]. Головна щея створення таких iнститутiв - встановлення i налагодження партнерських вiдносин помiж бiзнесом i державою, громадськими об'еднаннями i мiсцевою владою з метою знаходження фшансово оптимальних ршень еколопчних проблем.
Модель фтансування з фондгв. Позабюджетш джерела фiнансування екологiчних програм створюються за рахунок впровадження спещальних податюв. Широкого розвитку отримала така практика фшансування у США. Суперфонд - сама вщома федеральна програма створена за рахунок податюв, наприклад з податюв на небезпечш хiмiкати, вщрахування визначеного вiдсотка iз податкових надходжень на реалiзацiю екологiчних програм; у деяких штатах США у фонд йде 1-2% вщ збору податюв за автомобшьне паливо тощо [4]. У багатьох кра!нах створення та наповнення фондiв вiдбуваеться за рахунок "позеленення" податково! системи - переорiентацii на
охорону довкiлля i
ефективне використання ресурав (GC, Канада).
Наведен моделi концепцiй екопо-лiтики за детермшованими ознаками при значному рiзноманiттi вiдтiнкiв все ж не дають кiнцевого рiшення щодо задовiльного вибору моделi для Украши. Мiж тим однозначно ясно, що iндивiдуальнi риси кожного регюну Украши мають бути враховаш у концепцп державно! екополггики та стати визначальними у формуванш регiональниx концепцiй. Екологiчнi проблеми в Укра:1ш визнаються, однак у багатьох галузях промисловостi зостаються декларацiею. Еколопчна полiтика Укра!ни мае риси моделi переxiдного перiоду, недолiки яко'1' необхщно долати.
Державна екополiтика Укра'1'ни мае базуватися на прюрите^ безпеки життедiяльностi для населення кожно'1' територ^' шляхом запровадження за-гальнодержавних науково обгрунтованих екологiчниx iндикаторiв, виконання яких беззаперечне для кожного регюну. Вона мае бути спрямована на розв 'язання утворених у минулому негаразд1в (забруднення водойм, накопичення вiдxодiв, зменшення площ екосистем та бiорiзновиду, порушення ландшафтiв тощо) та еколог1защю тепершньог господарськог д1яльност1 для
недопущення еколопчних порушень i запобiгання цих же проблем у майбутньому. Конкретш мехашзми впровадження проголошених принципiв досягнення та додержання
загальнодержавних iндикаторiв та вiдповiдний до соцiально-економiчниx та соцiально-екологiчниx умов
iнструментарiй - шдивщуальш для регiонiв, але у взаемовщносинах гiлок влади мае бути спшьне та однакове розумiння сво1х функцiй i взаемнi очiкування. Безумовно, економiчно доцiльною е ринкова модель. Ïï
запровадження потребуе створення пресингу фахiвцiв вщповщно! пiдготовки та придшення належно! уваги професiоналiзацii регiонiв еколопчно! кризи, де держава виступае у ролi патрона на умовах повернення фшансово! допомоги. Розв'язання мюцевих еколопчних
проблем мае вщбуватися на шновацшнш основi з наданням прiоритетiв малозатратним або економiчно вигiдним заходам.
Лггература
1. Метлова Л.П. Про еколого-економiчнi показники промислового розвитку // Економша промисловостi. -2003. - №2(20). - С.63-70.
2. Фомина Г.С., Фомина О.Н. Воздух. Контроль загрязнений по международным стандартам: Справочник. - М.: Протектор, 2002. -432с.
3. Шапырина О.А. Экологическая безопасность в промышленности -некоторые аспекты подхода Канады //США - экономика, политика, идеология. - 1998. - №8. - С. 117-121.
4. Абалкина И.Л., Соколов В.И. Экология и экономика: пути оптимизации // США-Канада: экономика, политика, культура. - 2000. - №11. - С. 111-127.
5. Ваганов П.А. Применение концепции экологического риска в природоохранном законодательстве США// Правоведение. - 2001. -№5(238). - С.84-94.
6. Хироми Ёсида. Тенденции в развитии экологического бизнеса в Японии // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Экономика. - 1997. - №3. - С. 82-91.
7. Тимонина И. Использование экономических инструментов в экологическом регулировании: опыт
Японии // Проблемы теории и практики управления. - 2001. - № 6. - С. 54-58.
8. Яковлев А.Е. Корпорация (Координация) региональной политики в сфере природопользования // Вестн. Моск. ун-та. - 2003. - №2. - С. 84-98.
9. Зерчанинова И. Экологическая безопасность технологий и продукции как направление повышения эффективности производства и средство содействия устойчивому развитию // Инвестиции в России. - 1999. - №10. - С. 19-23.
10. Осипов В.И. Реформы глазами эколога // Вестн. Российской академии наук. - Т.73. - 2003. - №12. - С. 1061-1067.
11. Маликова О.И. Управление охраной окружающей среды в Федеративной Республике Германии // Вестн. Моск. унта. Сер. 6. Экономика. - 2001. - № 1. - С. 71-82.
12.Чех Г. Утилизация и устранение отходов угольной промышленности // Глюкауф. - 1993. - №1/2. - С.70-76.
13.Ярощук В. Досвщ впровадження iндикаторiв сталого розвитку у Великобритани та Свропейському союзi // Аспекти самоврядування. - 2002. - №3 (15). - С. 29-38.
14. Меньших А.А. Охрана окружающей среды во Франции. Уголовно-правовые аспекты // Журнал российского права. - 2000. - №10. - С. 141-149.
15. Сергеев П. Ресурсная политика Норвегии//Мировая экон. и междунар. отношения. - 2000. - №7. - С. 111-119.
16. Энергия для завтрашнего дня. Время действовать (МИРЭС, 2000г.) www.idiee.mak.iu.
17.Еколопчне право / За ред. акад. АПрН В.1.Андрейцева. - К.:1стина, 2001. -544с.
18. Чужиков В. Чеська модель регюнального розвитку// Економша Укра!ни. - 2004. - № 7. - С. 72-78.
