CC BY
137ЮРИДИЧЕСКИЕ ЗАПИСКИ. 2013. № 2.
ОСНОВАТЕЛИ МИРОВОЙ КРИМИНАЛИСТИЧЕСКОЙ МЫСЛИ
УДК 343.982
Комаха В.О.*
БОКАРІУС МИКОЛА СЕРГІЙОВИЧ - ОДИН ІЗ ФУНДАТОРІВ І ПЕРШИЙ КЕРІВНИК ХАРКІВСЬКОГО НАУКОВО-ДОСЛІДНОГО ІНСТИТУТУ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ (до 90-річчя заснування Харківського НДІСЕ)
Комаха В.А. Бокариус Николай Сергеевич - один из основателей и первый руководитель Харьковского научно-исследовательского института судебных экспертиз (к 90-летию основания Харьковского НИИСЭ). - Статья .
Основной идеей статьи является освещение научно-практической деятельности основателя и первого руководителя Харьковского научно-исследовательского института судебных экспертиз Бокариуса Николая Сергеевича.
Ключевые слова: Бокариус Николай Сергеевич, основатель Харьковского НИИСЭ, первый руководитель Харьковского НИИСЭ .
Komakha V.O. Bokarius Nikolai Sergeevich - one of the founders and the first head of the Kharkov Scientific Research Institute on Forensic Expertise (to the 90th anniversary of the Kharkov SRIFE). -
Article
The main idea of the article is to highlight the scientific and practical activities of the founder and first head of the Kharkov Scientific Research Institute on Forensic Expertise Bokarius Nikolai Sergeevich.
Keywords: Bokarius Nikolai Sergeevich, founder of the Kharkov Scientific Research Institute on Forensic Expertise, first head of the Kharkov Scientific Research Institute on Forensic Expertise .
Комаха В.О. Бокаріус Микола Сергійович - один із фундаторів і перший керівник Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз (до 90-річчя заснування Харківського НДІСЕ). - Стаття
Основною ідеєю статті є висвітлення науково-практичної діяльності фундатора і першого керівника Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз Бокаріуса Миколи Сергійовича
Ключові слова: Бокаріус Микола Сергійович, фундатор Харківського НДІСЕ, перший керівник Харківського НДІСЕ .
Український вчений в галузі судової медицини та криміналістики, доктор медичних наук (1902 р.), професор (1910 р.), Заслужений професор (1925 р . ), фундатор і перший керівник Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз (1924-1931 рр . ) Микола Сергійович Бокаріус народився 19(31).03. 1869 р . в м . Одесі, його
батько, Сергій Пилипович Бокаріус був учителем географії в Рішельєвській гімназії, яку Микола Сергійович закінчив у 1890 р . і в цьому самому році він вступив на медичний факультет Харківського університету Він був учнем одного із засновників судової медицини в Україні, доктора медицини (1880 р.), ординарного професо-
* Комаха Володимир Олександрович - кандидат юридичних наук, доцент кафедри криміналістики, м . Одеса, Україна .
ра, завідувача кафедри судової медицини Харківського університету (1887-1910 рр .) Патенко Феодосія Олексійовича [1851 р., Катеринославська губ. - 26. 03(9.04). 1911 р . , Харків].
Перші кроки своєї педагогічної і наукової діяльності після закінчення навчання в університеті в 1895 р і отримання диплома лікаря молодий Бокаріус М С зробив під керівництвом знаменитого російського хірурга, заслуженого ординарного професора і директора клініки Харківського університету, засновника і голови Харківського медичного товариства, Вільгельма Федоровича Грубе [30. 05(11. 06).1827 р ., Нейгуш Курляндської губ. (тепер Латвійська республіка) -28.04(10.05). 1898 р . , Харків], який запросив його в університетську хірургічну клініку на посаду позаштатного ординатора
В 1897 р. Микола Сергійович переходить на кафедру судової медицини на посаду помічника прозектора і з цього часу майже до останнього дня свого життя протягом 34 років працював на кафедрі судової медицини, де розвернулась його багатогранна наукова та педагогічна діяльність, яка принесла йому світову славу В 1901 р . М . С . Бокаріус був обраний прозектором кафедри, а через рік, в 1902 р. він успішно захистив при Московському університеті докторську дисертацію на тему: «Кристали Флоренса, їх хімічна природа та судово-медичне значення». З 1903 р . Микола Сергійович приват-доцент, а з 1910 р . - професор, завідувач кафедри судової медицини .
М .С . Бокаріус викладав судову медицину на юридичному факультеті. Був заступником начальника Харківської державної медичної академії (1920-1921 рр.), завідувачем
відділу медичної освіти НКОЗ УРСР, директором Українського заочного медичного інституту Створив у складі Харківського університету в 1913 р . Інститут судової медицини, який за висновками комісії РКІ в 1920 р «за своїм блискучим станом взагалі і в науково-навчальному відношенні,
зокрема, став гордістю Харківського університету». В керівництвах з судової медицини, які були опубліковані в 1928-
1931 рр . зазначалося, що кафедра судової медицини як за своїм улаштуванням, обладнанням, так і за методикою викладання може конкурувати з кращими інститутами Заходу
В 1923 р Микола Сергійович був ініціатором реорганізації Київського та Одеського КНСЕ і заснування Харківського КНСЕ, які в 1925 р. були реорганізовані в Інститути НСЕ, він був першим керівником Харківського КНСЕ, а потім директором Харківського ІНСЕ до останнього дня свого життя
З 1923 р. М . С . Бокаріус був Головним державним судово-медичним експертом УРСР. Будучи найвидатнішим судово-медичним експертом, він провів до 5000 досліджень речових доказів і провів більше 3000 розтинів трупів В цей самий час Микола Сергійович керує науково-технічним кабінетом карного розшуку м . Харкова і виконує обов’язки консультанта Головного управління міліції та розшуку УРСР .
В 1925 р . Уряд УРСР присвоїв Миколі Сергійовичу почесне звання Заслуженого професора, а в 1931 р . після смерті його ім’я було присвоєно Харківському НДІСЕ, повна назва якого сьогодні має наступний зміст: Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз імені Заслуженого професора М . С. Бокаріуса.
М.С. Бокаріус був засновником і редактором журналів «Архів кримінології та судової медицини» (1926-1927 рр . ), а також «Питання криміналістики та науково-судової експертизи» (1931 р . ).
Першим в Україні фаховим періодичним науковим виданням був «Архив криминологии и судебной медицины», який висвітлював також питання криміналістики і судової експертизи . Думка про видання цього журналу виникла в 1924 р . під час проведення другого Всеукраїнського з’їзду працівників судово-експертних уста-
нов та органів юстиції. Ця думка була здійснена при активній участі українського криміналіста і судового медика директора однієї із трьох провідних на той час судово-експертних установ України - Харківського інституту науково-судової експертизи доктора медичних наук, професора Миколи Сергійовича Бокаріуса в 1926 р . , який і був відповідальним редактором журналу
Причин для заснування цього видання було достатньо, - зазначалося в зверненні редакції у книзі першій першого тому З одного боку, поступове, хоча й повільне, відтворення українських Інститутів науково-судової експертизи, розширення і поглиблення їх роботи давали багато матеріалів, які необхідно було використати, як у вигляді обміну досвідом між фахівцями цієї справи, так і для ознайомлення працівників органів юстиції із станом і досягненнями науково-судової експертизи в Україні
З другого боку, - ні імперіалістична, ні громадянська війна, ні зміна державного ладу, хоча й значно уповільнили темп робіт в галузі криміналістики й судової медицини, але не змогли призупинити їх остаточно, - необхідно було зробити надбанням всіх зацікавлених питаннями науково-судової експертизи і довести до їх відома те, що було зроблено у цій галузі з 1914 по 1926 рр . як у нас, так і за кордоном .
Остання обставина була суттєвою тому, що колишній Радянський Союз був довгий час майже цілком відірваний від Заходу, а, таким чином, і від наукових досягнень іноземних фахівців. Якщо будь-які відомості про роботу в галузі науково-судової експертизи і доходили в Україну, то вони були відомими дуже обмеженому колу осіб, страждали неповнотою і носили випадковий характер
З третього боку, перелік працівників судової експертизи взагалі і судово-медичної зокрема, які працювали в період з 1914 до 1926 рр. в глухих місцях СРСР, поступово втрачали свою кваліфікацію,
відставали не тільки від сучасності, у вузькому розумінні цього слова, але й від досягнень науки станом до 1914 р
Підготовку нових працівників у галузі судової експертизи наші вищі навчальні заклади не здійснювали або здійснювали дуже мало, - необхідно було попіклуватися про відтворення і підвищення кваліфікації старих працівників, надав в їх розпорядження журнал, який би міг полегшити виконання цього завдання
І, нарешті, з четвертого боку, вже на тому самому Другому Всеукраїнському з’їзді працівників юстиції з’ясувалися тенденції до все більшої матеріалізації слідства, які свідчили про неухильне зростання кількості звернень з вимогами до установ науково-судової експертизи з боку органів дізнання, слідства і суду
Порядок і способи направлення вимог на проведення судово-експертних досліджень виявляли дуже часто недостатнє ознайомлення працівників дізнання і слідства як з методами роботи установ науково-судової експертизи, так і з умовами, які забезпечували правильне обслуговування слідства й суду з їх боку.
Необхідно було прийти на допомогу і зазначеній категорії працівників Інструкції і циркуляри, в яких регламентувались питання щодо техніки пошуку, знаходження, виявлення, фіксації, зберігання і направлення речових доказів в судово-експертні установи, не могли забезпечити вирішення цього завдання взагалі
Коло брошур і підручників з питань техніки розслідування злочинів тільки до відомого ступеню знайомили працівників дізнання і слідства з основними завданнями і методами роботи установ науково-судової експертизи . Ознайомити саме з сучасними досягненнями науки у цій галузі міг тільки спеціальний журнал
Виконанню всіх цих завдань, - зазначалося у зверненні редакції, - і повинен був служити заснований «Архів кримінології і судової медицини» .
Всього вийшло 3 томи, які складалися із 5 книжок протягом 1926-1927 рр . Видання журналу здійснювалося у Харкові . В передмові до першого тому журналу зазначалося, що основними джерелами для нього повинні бути судово-експертна практика, досвід органів дізнання і слідства Журнал публікував статті з кримінології, судової експертизи, криміналістики як вітчизняних, так і закордонних криміналістів, а також реферати і рецензії на праці вітчизняних і закордонних вчених, огляди юридичної преси Видання здійснювалося на російській мові і одночасно дублювалося на рідній мові авторів (українській, німецькій, французькій, італійській тощо).
В зв’язку з негативними рецензіями в центральній юридичній пресі («Революція права») щодо його неординарного напрямку діяльності і висвітлення на його сторінках окремих нетипових проблем, і не звертаючи уваги на недостаток тоді фахових юридичних видань взагалі, журнал було закрито Основною причиною цього, напевно, і як зазначалося у вітчизняній періодичній юридичній пресі, було те, що редакція журналу не була принципова у відборі наукових матеріалів і як тоді називалося робила спробу протягнути в радянську криміналістику міцну буржуазну методологію. Зокрема, на думку рецензентів, і те, що на сторінках журналу було широко надано місце для публікації неправдивих, з наукової точки зору, статей закордонного представника реакційної буржуазної кримінально-антропологічної школи Енріко Феррі (Enrico Ferri) [25. 02(9. 03).1856 р., Сан-Бенедетто-По,
Італія - 12. 04. 1929 р . , Рим] та інших авторів, які стояли на позиціях цієї школи .
Наступне фахове юридичне (планувалося як) періодичне видання «Питання криміналістики та науково-судової експертизи», яке виходило в 1931-1932 рр у Харкові на українській мові, орган Народного комісаріату юстиції УРСР. Всього
вийшло у світ сім номерів, шість номерів трьома випусками по два номери у кожному випуску (№ №1-2, 3-4 і 5-6 - обсягом 8090 сторінок кожен) в 1931 р .і один № 7 - у
1932 р
При створенні даного видання редакція вважала за особливо важливе створити журнал дійсним помічником кожного практичного працівника в галузі повсякденної правоохоронної діяльності з питань криміналістики і науково-судової експертизи
Журнал ставив подвійне завдання: обговорення теоретичних питань, іноді й вузько спеціальних, і висвітлення помилок практики - для їхнього виправлення
На думку засновника і редактора даного видання М С Бокаріуса, висловлену на сторінках першого випуску, «...питання криміналістики і науково-судової експертизи так щільно перепліталися між собою, що навряд чи можна знайти багато таких моментів у практиці розслідування, де б завдання їх були цілком відокремлені» .
Однією із основних проблем того часу як взагалі в СРСР, так і, зокрема, в Україні, де успішно діяли три єдині в колишньому Радянському Союзі судово-експертні установи - Київський, Одеський та Харківський інститути науково-судової експертизи, була відсутність друкованих засобів з питань криміналістики і науково-судової експертизи З метою підвищення рівня знань у працівників правоохоронних органів з питань криміналістики і науково-судової експертизи М.С. Бокаріус висловив думку на сторінках першого випуску даного журналу про необхідність створення в Україні «Всеукраїнського заочного інституту криміналістики» на перших порах хоча б з півторарічним терміном навчання. «Питання криміналістики та науково-судової експертизи» повинно було ліквідувати проблему з відсутністю друкованих періодичних видань в зазначеній галузі, однак, як і першому періодичному виданню в Україні, засновником і редакто-
ром якого був М . С . Бокаріус, заснованому у 1926 р . під назвою «Архив криминологии и судебной медицины», не судилося Після смерті М. С . Бокаріуса (31. 12. 1931 р.) журнал «Питання криміналістики та науково-судової експертизи» з політичних причин, як і перше видання, перестав існувати
В цьому журналі публікувалися праці українських вчених-криміналістів, зокрема, статті наукових співробітників Одеського інституту науково-судової експертизи - завідувача відділом криміналістичної ідентифікації, професора Сергія Миколайовича Матвєєва [22.09(4.10) .1881 р ., Москва - 25. 08.1937 р ., Одеса]: «Про ідентифікацію підписів», «Про судове дослідження вогнестрільної зброї, гільз та куль», «Про судове дослідження розбитих та прострілених шибок» і стаття вченого секретаря Андрія Костянтиновича Папаспіракі [3(15).07.1890 р. , Калуші, Кашинської губ . (Польська республіка) - 1.08.1972 р., Одеса] «Про психологію свідчень свідків» та інших
М.С. Бокаріус був автором багатьох нормативних актів та видань з питань судової медицини, судово-медичної експертизи, криміналістичної експертизи [1-7].
Праця у сфері судово-експертної і науково-дослідної діяльності завжди була важкою. Ці труднощі в українських Інститутів НСЕ зустрічалися на всьому шляху їх як практичної - судово-експертної, так і теоретичної - науково-дослідної діяльності, розпочинаючи, в Київському і Одеському ІНСЕ з 1914 р . , а в Харківському ІНСЕ - з 1924 р Вони проявлялися, в основному, для перших двох Інститутів у тому, що до них не приділялося достатньої уваги, особливо, в 1918 - 1923 рр . , коли держава на ці діючі установи не звертала належної уваги і практично не надавала для їх діяльності матеріальної допомоги, і вони діяли, завдяки тільки ентузіазму співробітників Негативно на діяльності зазначених судово-експертних установ відображалося
і політичне становище того часу, в якому знаходилася Україна - це, перш за все, громадянська війна, зміна політичного режиму після подій у Росії в 1917 р . і те важке економічне становище, до якого привели ці два негативних на той час фактори .
І як справедливо зазначено в преамбулі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» [9, 370] після 1917 р . , в період громадянської війни і наступні десятиріччя на землі України пролилося багато крові Мільйони безвинних людей на підставі антигуман-них і антидемократичних законів та внаслідок прямого беззаконня і свавілля зазнали переслідувань за свою політичну діяльність, висловлювання та релігійні переконання Особливо важкою спадщиною минулого були масові репресії, які чинилися сталінським режимом та його провідниками в республіці . При судових і позасудових розправах грубо нехтувались норми Конституції, які були покликані охороняти права і свободи громадян, елементарні норми судочинства .
До основних злочинів комуністичного режиму в Україні тих часів було віднесено, наприклад, і організацію масових розстрілів української інтелігенції у 30-х роках минулого сторіччя з метою знищення інтелектуальної сили народу [11, с. 6].
Із зазначених причин найбільш важкими днями в діяльності українських Інститутів НСЕ був період з 1930-1941 рр . - період, який залишився в історії людства, як період масових репресій і нерідко безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності громадян нашої держави .
Полювання на «відьм» розпочалася безпосередньо з Центру Так, у 1930 р. було проведено обслідування судово-експертної і науково-дослідної роботи в Харківському ІНСЕ, і в результаті цього обслідування Колегія НКЮ УРСР в червні
1930 р. опублікувала постанову «Про стан діяльності Харківського інституту науково-судової експертизи» [10].
В цій Постанові, зокрема, зазначалося, що Харківський ІНСЕ не використав можливостей для притягнення до роботи в ньому радянських працівників вищої школи Не маючи в своєму штаті аспірантів, практикантів та стажистів, Інститут НСЕ не може висувати нових працівників на роботу в своїх лабораторіях.
У роботі Інституту НСЕ та інспектури судової медицини був паралелізм в обслуговуванні експертизою судово-слідчих органів Цей паралелізм шкідливо відбивався на роботі цих судово-експертних структур У зв’язку з цим Колегія НКЮ УРСР визнала за потрібне обміркувати спільно з НКОЗ УРСР та НКВС УРСР питання про доцільність утворення Інституту кримінології та судової медицини Це питання, - підкреслювалося в постанові Колегії НКЮ УРСР , - необхідно було обміркувати з участю компетентних працівників у цій галузі
Відзначаючи, що НКЮ УРСР не досить задовільно керував діяльністю Харківського ІНСЕ, Колегія НКЮ УРСР запропонувала організаційно-інструкторському відділові НКЮ та прокуратури Найвищого суду УРСР підсилити це керівництво, намітити конкретні плани роботи цього Інституту НСЕ і методи керівництва.
Досі, - констатувалося в цій постанові, -Харківський ІНСЕ не використав усіх можливостей для підвищення якості проведення попереднього розслідування Інститут НСЕ зовсім не брав участі у виробленні та розробці питань матеріалізації слідства і техніки розслідування . Тому організаційно-інструкторський відділ НКЮ УРСР повинен був разом з прокуратурою Найвищого суду УРСР скласти плани роботи Інституту НСЕ, направленої на підвищення як якості проведення попереднього слідства, так і його матеріалізації і техніки розслідування, необхідно було також намітити конкретні методи залучення українських Інститутів НСЕ до участі в роботі щодо удосконалення розслідування
Харківський ІНСЕ не досить задовільно узагальнював досвід своєї роботи і зовсім слабко використовував методи обміну досвідом науково-дослідної роботи не тільки з іншими науковими закладами, але навіть з іншими Інститутами НСЕ, - зазначалося в постанові Колегії НКЮ УРСР. Як негативне явище Колегія НКЮ УРСР відмічала також відсутність у Харківському ІНСЕ будь-якого плану науково-дослідної роботи, тому директор цього Інституту НСЕ зобов’язаний був розробити піврічний план такої роботи та встановити діловий зв’язок як із іншими науковими закладами, так і з іншими Інститутами НСЕ
Колегія НКЮ УРСР також відмітила, як цілком негативне явище, млявий темп виконання експертиз Млявість темпу спричиняла замалий ефект роботи Харківського ІНСЕ. Тому вона констатувала, що об’єктивні умови роботи цього Інституту НСЕ не давали підстав для такої затримки досліджень У зв’язку з цим директор Інституту НСЕ зобов’язаний був негайно усунути це негативне явище, встановити спеціальний контроль над виконанням окремими секціями доручених досліджень Організаційно-інструкторському відділу НКЮ УРСР необхідно було кожного кварталу перевіряти темпи виконання експертиз У цій самій постанові Колегії НКЮ УРСР підкреслювалося, що судово-слідчі органи допускали значні дефекти в збиранні матеріалів для експертиз та надсиланні їх до Інституту НСЕ . Нерідко ці дефекти унеможливлювали проведення судово-експертних досліджень Тому Колегія НКЮ УРСР доручила прокуратурі Найвищого суду УРСР разом з організаційно-інструкторським відділом НКЮ УРСР скласти спеціального інструктивного листа щодо зазначеної проблеми
Також Колегія НКЮ УРСР доручила організаційно-інструкторському відділові НКЮ УРСР розробити питання та погодити з відповідними органами про проведення об’єднання криміналістичного музею
Харківського ІНСЕ з музеями управління головного розшуку та розшуку округів
Така негативна оцінка і відношення з боку НКЮ УРСР щодо судово-експертної і науково-дослідної діяльності Харківського ІНСЕ не могли не відобразитися негативно на його працівниках
Так, наприклад, 8 жовтня 1930 р в 40-річному віці помер Сергій Семенович Савченко [1890 - 8.10.1930 р ., Харків], який працював в Харківському ІНСЕ завідувачем секцією судово-фотографічних досліджень з дня його заснування - 1 січня 1924 р ., який був одним із фундаторів цієї судово-експертної установи і взагалі одним із реорганізаторів судово-експертних установ в Україні, з активної ініціативи якого держава в 1923 р. звернула увагу на дві діючі в Україні судово-експертні установи - Київський та Одеський КНСЕ, реорганізувала їх і заснувала третій -Харківський КНСЕ А згодом, 23 грудня
1931 р . , в 62-річному віці, помер інший фундатор Харківського ІНСЕ і безпосередній реорганізатор судово-експертної системи в Україні, клопотання якого перед НКЮ УРСР дали можливість існуванню в Україні трьох провідних на той час взагалі як в Україні, так і в цілому Радянському Союзі, судово-експертних установ: Київського, Одеського і Харківського ІНСЕ - його перший директор - Микола Сергійович Бокаріус.
В некролозі М . С . Бокаріуса, зокрема, зазначалося, що за своє життя він створив два основних витвори, і що в створення та упорядження їх він вклав усі свої знання, енергію та любов Цими витворами були Харківський Інститут судової медицини і Харківський Інститут НСЕ . Ознайомившись під час своїх наукових закордонних подорожей з подібними установами на Заході, він прагнув піднести Інститути, якими керував, до рівня найкращих закордонних установ І тепер цими двома науковими установами цілком справедливо може пишатися не тільки Україна, але і весь Радянський Союз [8, с 705]
Список літератури
1. Бокариус Н .С . Краткий курс судебной медицины / Н . С . Бокариус // Записки Императорского Харьковского университета. - 1911. - Кн. 1 . - С . 1-78; - Кн . 2. - С. 79190; - Кн . 3. - С. 191-292; - Кн. 4. - С. 293-465.
2. Бокариус Н .С . Краткий курс судебной медицины В конспективном изложении для студентов. (Б . м . изд. ), (Б . г.). - ХІІ, 465 с. (Вместо рукописи).
3. Бокариус Н.С. Кристаллы Feorenge, их химическая природа и судебномедицинское значение: Дисс. на степень доктора медицины / Н.С. Бокариус. - Харьков: Паровая типо-литография М Зильбер-берга, 1902. - 163 с.
4. Бокариус Н.С. Наружный осмотр трупа на месте происшествия или обнаружения его: Практическое пособие для следователей, работников милиции и судебных медиков / Н.С. Бокариус. - Харьков: Изд-во НКЮ УССР, 1929. - 188 с.
5. Бокариус Н. Справочный подручный альбом для работников уголовного розыска и милиции при составлении словесного портрета / Н . Бокариус . - Харьков : Управление милиции и УР УССР, 1924 - 89 с
6 . Бокариус Н . С . Судебная медицина в изложении для юристов Опыт изложения основ судебной медицины для юристов с присоединением необходимых общих сведений из анатомии, гистологии, химии, патологии и др медицинских дисциплін / Н .С . Бокариус. - Харьков, 1915. - Т 1: О крови . О коже . О костях . С 391 рис. -VIII, X, 779 с .
7 . Бокариус Н.С. Судебная медицина для медиков и юристов: Настольное руководство к усвоению научной техники в расследовании преступлений / Н .С. Б окариус. - Харьков, 1930. - Кн. 3-я: Судебная медицина. - Ч.1. - 1, 671 с . - Кн . 3-я: Судебная медицина. - Ч . 2. -176 с.
8. Заслужений професор Микола Сергійович Бокаріус: Некролог. //
Революційне право . - Харків, 1932. - № 1617 - С 705-706
9. Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні: Закон України від 17 квітня 1991 р. // Закони України / Інститут законодавства Верховної Ради України . -Київ, 1996. - Т 1. - С. 370-374.
10 Про стан діяльності Харківського інституту науково-судової експертизи: Постанова колегії Народного комісаріату
юстиції УРСР (червень місяць 1930 р ) // Бюлетень народного комісаріату юстиції -1930 - № 9 - С 139-140
11. Чорна книга України: Збірник
документів, архівних матеріалів, листів, доповідей, статей, досліджень, есе - Київ: Просвіта, 1998 - 783 с
□ □ □
