CC BY
26
-1 ® Оригинальные исследования
L
L. /Original Researches/
International journal of endocrinology
УДК 611-018.5:617.586:616-056.52-089:616.379-008.64 ГОРОБЕЙКО М.Б.
Укра!нський науково-практичний центр ендокринно!хiрургi!, трансплантат! ендокринних органiв \ тканин МОЗ Укра!ни, м. Ки!в
АНТИКОАГУЛЯНТНА ТЕРА^Я БЕМПАРИНОМ
У КОМПЛЕКСНОМУ ЛкУВАНЫ ХВОРИХ НА ^АБЕТИЧНУ ПЕРИФЕРИЧНУ НЕВРОПАПЮ З ПРИХОВАНОЮ iШЕМieЮ ТКАНИН НИЖНiХ КiНЦiВОК
Резюме. В'щомо, що д1абетична периферична невропаля разом з мiкроангюпатiею пщвищуе ризикроз-витку синдромуд'абетично)' стопи навть при збереженй прохдност мапстральних артерiй нижнiх кнц¡-вок. У робот/ вивчалась ефективнсть антикоагулянтноI терапи низькомолекулярним гепарином другого поколiння — бемiпарином у комплексному лiкуваннiхворих iз д1абетичною периферичною невропалею та прихованою iшемiею стоп. Удослiдження включено 48 хворих на цукровий д1абет 2-го типу з iнструмен-тально пдтвердженою дiабетичною периферичною невропалею без порушень прохдност мапстральних артерiй нижнiх ю'нц/'вок. З них 34 становили основну групу, 14 — контрольну групу. Учасники основно1 групи перебували на стацюнарному лiкуваннi та отримували додатково до цукрознижувально1 терапи iн'екцiI бем':парину в доз/ 2500 МО/добу протягом 18-24 дн'1в. Па^енти контрольноI групи з компенсо-ваним цукровим д1абетом, як знаходилися на амбулаторному лiкуваннi, отримували тльки цукрознижу-вальну терапiю. Ус':м хворим трич\ проводилося черезшюрне визначення пар^ального тиску кисню на тильн'1й поверхн стопи (Ргс02): до лiкування, наприюнц курсу введення бем':парину (18-й день) та на-приюнц 5-го тижня лiкування. За результатами досл^ення, середне значення Ргс02 у контрольнiй груп до початку лiкування становило 34,64 ± 3,38 мм рт.ст., через 18 дн'1в — 34,29 ± 4,25 мм рт.ст., а напри-юнц 5-го тижня лiкування — 34,30 ± 3,74 мм рт.ст. В основной груп цей показник становив у середньому 31,32 ± 4,56 мм рт.ст., 39,88 ± 5,89 мм рт.ст. та 37,45 ± 4,51 мм рт.ст. вщповщно. Вщзначалася статистич-но вiрогiдна позитивна динамiка приросту Ргс02 у па^енлв основно1 групи на 18-й день та на 5-й тиждень вдносно початкового р^вня (р < 0,01). Вiдмiнностi у прирост Ргс02 на користь основно1 групи порiвняно з контрольною наприюнц курсу терапи бемiпарином також були статистично значущими (р < 0,01), хоча через 5-6 тижнiв рiзниця мж групами втратила вiрогiднiсть (р = 0,058). Отже, за результатами досл'щ-ження застосування бем':парину в '1ропдно покращуе трофiку тканин нижнiх ю'нц/'вок у хворих на д1абетичну периферичну невропалю, що, у свою чергу, сприяе загоенню д1абетичних виразок.
Вступ
Ддабетична невропапя вважаеться найбтьш пошире-ним хротчним ускладненням цукрового дабету (ЦД) обох титв. За даними заруб1жних авторш, вона виявляеться у 7,5—10 % хворих уже пщ час первинно! диагностики ЦД 2-го типу, а серед хворих iз 10^чним стажем захворювання та чи iншi ознаки ураження нервово! системи можна виявити у кожного другого пащента, найчаспше у формi сенсорно-моторно! периферично! полшевропатй нижнк кзнцшок. Вщ больово! форми полшевропатй, яка змушуе звертатися за медичною допомогою, страждають лише 10—20 % хворих. Бтьш поширеною та небезпечною е безбольова форма, яка тривало, не привертаючи уваги хворого, руйнуе шнервацш тканин нижнк юнщвок, що сприяе розвитку синдрому да-бетично! стопи (СДС) та пщвищуе ризик ампутацш [1].
В Укра!ш, за даними Центру медично! статистики МОЗ, на початок 2011 року зареесгровано 1 813 000 хворих на ЦД, насправд ж !х принаймш втричi бтьше, якщо враховувати, що не вш пащенти вчасно звертаються по медичну допомогу. Виходячи з цих даних, масштаби проблеми дабетично! периферично! невропат!! (ДПН) та СДС обчислюються сотнями тисяч хворих. Слщ до-дати, що непрацездатнють через швалщизацш та висока смертнють серед хворих на ДПН та СДС лягають важким тягарем на сусптьство та економку [2, 3].
З урахуванням центрально! ролi хрошчно! декомпен-саци вуглеводного обмiну у патогенезi ДПН обов'язковим
© Горобейко М.Б., 2014
© «М1жнародний ендокринолопчний журнал», 2014 © Заславський О.Ю., 2014
напрямком у Л1куванн1 хворих е адекватна цукрознижу-вальна терап1я Í3 досягненням цтьового р1вня глшовано-го гемоглобшу (HbAlc). Але для профтактики i л1куван-ня клiнiчних проявiв га наслщюв ДПН, зокрема у вигляда СДС, гакож необхiдне пагогенегичне га симптоматичне лiкування, яке визначаегься сучасними уявленнями про взаемозв'язок невропагй' з судинними (iшемiчними) чинниками у складному патогенезi пiзнiх ускладнень ЦД.
Невропагя разом з ангiопатiею та мюцевими травмами або деформацiею Шарко е визначеним фактором ризику СДС. Вщомо, що не лише змши vasa nervorum мо-жуть призводити до порушення функцй' периферичних нервiв, а й порушення шнервац!! мшросудинного русла можуть погiршувати мiкроциркуляцiю, зокрема, шляхом розвитку феномена артерiоло-венулярного шунтування.
Не менш важливою у розвитку невропат!! та СДС е роль судинного фактора, хоча клiнiчнi симптоми порушення кровопостачання нижн1х кшщвок у таких хворих можуть бути вщсутшми. Зумовленi ЦД зм1ни в ендотелй судин [4], тромбоцитах [5], гшеркоагулящя та порушення фiбринолiзису [6, 7] призводять до мiкротромбозiв малих судин, у тому числi i тих, що живлять нерви. Тромбоз арте-рiол та венул, попршення реологiчних власгивостей кровi, артерiоло-венулярне шунтування призводять до розвитку шеми тканин нижшх кшщвок навiть при нормальнш про-хiдносгi магiсгральних судин. У таких випадках говорять про так звану невропатичну або невропатично-iшемiчну форму СДС, при яки провщну роль вщграють невропатiя та прихованi порушення мкроциркуляци, на вiдмiну вщ iшемiчноl форми СДС, що зумовлена здебтьшого симп-томною iшемiею внаслщок порушення прохщносп магь стральних артерiй нижнiх кiнцiвок [8].
Приховану iшемiю можливо встановити тiльки шляхом черезшкiрного вимiрювання парщального тиску кисню в тканинах стопи — PtcO2 [9]. Встановле-но, що без покращення забезпечення тканин нижшх кшщвок киснем загоення ран та дiабетичних виразок е дуже проблематичним. При рiвнi парщального тиску 10 мм рт.ст. на тилi стопи ймовiрнiсть загоення стано-вить до 19 %, а при зростанш PtcO2 до 22 мм рт.ст. шан-си на загоення виразки зростають до 55 % [10].
Наразi у бтьшосп схем лiкування СДС, у тому чист при невропатичних формах, використовуеться антико-агулянтна терапiя гепаринами, що сприяе покращенню мюцево! мшроциркуляци та оксигенаци тканин через ш-пбування продукцй тромбiну, а також завдяки фiбринолi-тичн1й активносгi. Поруч з основною, антитромботичною щею гепарин демонструе ряд позитивних ефектiв in vitro: промоцш синтезу гепарин-сульфату в клггинних культурах ендотелiоцитiв [11], стимуляцш пролiферацil фiбро-бластiв, отриманих з щабетичних виразок [12], запобтання пошкодженню ендотелiальноl мембрани, а також полш-шення структури та збтьшення кiлькосгi капiлярiв [13].
У попередшх дослiдженнях застосування низько-молекулярних гепаришв (НМГ) покращувало резуль-тати л^вання хронiчних виразок у хворих на СДС при оклюзй' судин великого дiаметра [14]. Також е позитив-ний досвiд застосування НМГ при профтактичному лiкуваннi венозних тромбозiв у хворих iз СДС [15].
Бемшарин е представником другого покол1ння низь-комолекулярних гепаринiв [16]. У потр!йному сл1пому рандомiзованому багатоцентровому дослiдженнi юпан-ських авторiв терап!я бемiпарином (3500 МО на день у першi 10 дшв, пот1м 2500 МО на день до трьох мюящв) вь рог!дно збтьшувала в!дсоток хворих, у яких розмiри неу-складнених виразок стопи зменшилися б!льше шж на 50 % [17]. Проте критерй оцшки ефективностi лiкування були недостатньо обГрунтованими. Дослщження виконувало-ся у хворих iз хронiчними виразками, а ефект лiкування оцiнювався за змшою площ1 виразок. Натомiсть у хворих iз СДС необхщно враховувати iншi чинники, у тому числ! наявнiсть iнфiкування, вираженiсть невропатй, глибину ушкодження тощо. Саме тому е потреба у подальших до-слщженнях ефективностi бемiпарину у хворих на ДПН iз СДС, зокрема при тканиннш шем!!, яка зумовлена мкро-ангiопатiею та периферичною невропатiею, за вщсутносп патолог!! судин великого та середнього кал!бру
Мета дослщження — встановити ефектившсть антикоагулянтно! терапи НМГ другого поколшня бе-мiпарином у хворих з дiабетичною периферичною не-вропатiею без ознак оклюзи мапстральних судин.
Матерiал та методи
У дослщження було включено 48 хворих на ЦД 2-го типу. До основно! групи (ОГ) увшшли 34 пащенти вшом в!д 39 до 67 роив (20 ж!нок i 14 чоловшв), як! перебували на стацюнарному л!куванн! у клшщ Укра!нського на-уково-практичного центру ендокринно! хирурги, тран-сплантащ! ендокринних оргашв ! тканин МОЗ Укра!ни. Середнш в!к хворих становив 56,29 ± 6,32 року. Кр!м стандартно! цукрознижувально! терапй учасники ОГ отримували п!дшк!рн! ш'екци бемiпарину в доз! 2500 МО щоденно. Тривалють антикоагулянтно! терапи станови-ла в!д 18 до 24 дшв, у середньому 20,6 дня.
Контрольна група (КГ) була набрана з 14 амбулатор-них хворих: 9 жшок та 5 чоловшв, середнш в!к 52,33 ± ± 4,94 року. Пац!енти контрольно! групи отримували тль-ки цукрознижувальну терапш, призначену фах!вцями центру, але вони також перебували на стацюнарному лжу-ванш за 40 дн!в та бтьше до включения в дослщження.
У вс1х хворих ураховували стушнь компенсац!! ЦД шляхом визначення НЬА1с, р!вн!в глшемй та глюкозур!! у день госштал!зацй, а також на 18-й день перебування в стацюнар! та через 5—6 тижн!в в!д початку л!кування.
Наявн!сть д!абетично! периферично! невропат!! п!д-тверджували шляхом вим!рювання в!брац!йно! чутли-вост! нижшх кшщвок за допомогою камертона С 128 Гц, дискримшацшну чутлив!сть визначали за допомогою тактильного циркулярного дискримшатора, темпера-турну чутлив!сть — за допомогою «Тштерма», больову чутлив!сть — за допомогою набору «Нейропен», так-тильну чутлив!сть — за допомогою монофтаментав, а також висоту рефлекс!в з ахтового сухожилка — за допомогою невролопчного молоточка та рефлексометри. Критер!ем д!агнозу периферично! невропат!! вважали зниження двох або б1льше вид!в чутливост!. Виклю-чалися !нш! можлив! причини невропат!!: метабол!чн! порушення, кр!м ЦД, екзогенн! !нтоксикац!!, !нш! не-
вролопчш, шфекцшш, алерпчш захворювання, сис-темш захворювання сполучно! тканини.
Для виключення оклюзй' магiстральних артерiй нижнiх кiнцiвок шсля збору анамнезу, фiзикальних та лабораторних теспв дослiджували прохiднiсть артерiй гомток методом ультразвуково! допплерографй' з об-численням кiсточково-плечового iндексу.
Парцiальний тиск кисню (PtcO2) на тилi право! стопи вимiрювали за допомогою газоаналiзатора компанй' «Радюметер» iз вiзуалiзуючою приставкою для оброб-ки даних. Вимiрювання проводилось у 1-й, 18-й день та наприкшш 5-го тижня лiкування.
Результати та обговорення
Незважаючи на вiдсугнiсть клiнiчних та шструмен-тальних ознак непрохщноста магiстральних судин нижних кiнцiвок у пацieнтiв обох груп до початку лiкування серед-н1й рiвень PtcO2 знаходився в межах «некритично! шем!!» [18]. У хворих КГ початковий рiвень PtcO2 становив в!д 27 до 48 мм рт.ст., у середньому 34,64 ± 3,38 мм рт.ст. В ОГ межi цього показника були вщ 24 до 39 мм рт.ст., середне значения — 31,32 ± 4,56 мм рт.ст. Кращi показники у КГ, iмовiрно, пов'язаш з тим, що всi пащенти цie'! групи до включення в дослщження перебували в ендокринолопч-ному стацiонарi центру, де !м була проведена адекватна ко-рекщя лшування. Про це св!дчить i середнш рiвень HbA1c: в КГ вш становив 7,23 ± 0,89 %, а в ОГ — 8,27 ± 1,39 %.
Пiсля 18 дшв лiкування хворих ОГ у стацюнар^ де !м проводилася стандартна медикаментозна корекщя рiвня цукру в кровi та щоденно вводилася мшмально ефективна доза бемiпарину — 2500 МО, спостерталося вiрогiдне зростання PtcO2 вiд 22 до 57 мм рт.ст., середнш показник становив 39,88 ± 5,89 мм рт.ст. Натомють у КГ межi цього показника залишалися сталими: 27— 46 мм рт.ст., середне значення — 34,29 ± 4,25 мм рт.ст. Рiзниця мiж ОГ та КГ на 18-й день лшування була ста-тистично вiрогiдною (р = 0,017).
Шд час дослiдження довелося виключити з ОГ трьох пащенлв. В однie! хворо! стан на тш лiкування не полш-шувався, а показник PtcO2 зменшився з 24 до 22 мм рт.ст. на 14-й день лкування. Вона була зарахована в ОГ, i !! результат оцшювався як за 18-й день, але потiм виникла потреба у бтьш iнтенсивному лiкуваннi, i хвора була ви-ключена з досл!дження. Ще двое пащентав з рiзних причин не з'явилися на контрольний огляд та вимiрювання PtcO2. З КГ вибув один пащент. Таким чином, подальша оцiнка результатiв та статистична обробка в ОГ прово-дилися за даними 31 хворого, а в КГ — 13 пащенлв.
Через 5—6 тижшв вщ початку лкування у хворих ОГ межi PtcO2 становили 30—50 мм рт.ст., середне значення — 37,45 ± 4,51 мм рт.ст. Порiвияно з КГ, де рiвнi PtcO2 залишалися в межах 28—49 мм рт.ст. при середньому значенш 34,31 ± 3,74 мм рт.ст., вщмшноста не досягли статистично! значущостi (р = 0,058). Але порiвняно з по-чатковим рiвнем PtcO2 шсля лiкування iз застосуванням бемiпарину оксигенащя тканин стоп у хворих ОГ покра-щилася статистично вiрогiдно (р = 0,008).
Отже, за результатами дослщження вщ^чаеться вь рогiдне зростання рiвня PtcO2 у хворих ОГ шсля 18 дшв
введення 2500 МО бемшарину пор!вняно як з початко-вим piBHeM, так i з КГ. Вipoгiдна piзниця з початковим piBHeM збepiгалася в ОГ i через 3—4 тижнi шсля закш-чення курсу лiкування. Аналiзуючи результати пащен-тiв контрольно! групи, слщ вiдзначити, що адекватний контроль глшем!! також сприяе покращенню мкроцир-куляц!! пopiвнянo з початковими показниками PtcO2.
Жодних ускладнень, пов'язаних iз проведенням антикоагулянтно! терапи бeмiпаpинoм, тд час досль дження не вщзначалося.
Висновки
1. Антикоагулянтна терапия НМГ другого поколшня бeмiпаpинoм курсом 14—18 дшв асоцшеться з в!рогщним покращенням кровопостачання тканин нижшх юнщвок у хворих з дабетичною периферичною невропатаею без ознак оклюз!! магiстpальних судин. Лкувальний ефект зберггаеться принаймш протягом 5—6 наступних тижшв.
2. Результати дослщження вказують на доцтьшсть застосування бемшарину у комплекснш терапи хворих на д!абетична периферичну невропатш та невропатич-ну форму синдрому д!абетично! стопи, за яко! визнача-еться прихована шем!я тканин нижшх кшщвок.
Список лiтератури
1. Davies M, Brophy S, Williams R., Taylor A. The Prevalence, Severity, and Impact of Painful Diabetic Peripheral Neuropathy in Type 2 Diabetes// Diabetes Care. — 2006. — Vol. 29. — P. 1518-1522.
2. Boulton A.J., Vileikyte L., Ragnarson-Tennvall G., Apelqvist J. The global burden of diabetic foot disease // Lancet. — 2005. — Vol. 366. — P. 1719-1724.
3. Reiber G.E., Boyko E.J., Smith D.G. Lower extremity foot ulcers and amputations in diabetes // National Diabetes Data Group (U.S.). Diabetes in America. — 2nd ed. — Bethesda, Md.: National Institutes of Health, National Institute of Diabetes and Digestive and Kidney Diseases, USA; 1995; NIH publication no. 95-1468.
4. Pham H.T., Economides P.A, Veves A. The role of endothelial function on the foot. Microcirculation and wound healing in patients with diabetes//Clin. Podiatr. Med. Surg. — 1998. — Vol. 15. — P. 85-93.
5. Vinik A.I., Erbas T, Park T.S. et al. Platelet dysfunction in type 2 diabetes//Diabetes Care. — 2001. — Vol. 24. — P. 1476-1485.
6. Ceriello A. Coagulation activation in diabetes mellitus: the role of hyperglycaemia and therapeutic prospects // Diabetologia. — 1993. — Vol. 36. — P. 1119-1125.
7. Lapolla A., Piarulli F., Sartore G. et al. Peripheral artery diseases in type 2 diabetes: the role of fibrinolysis // Thromb. Haemost. — 2003. — Vol. 89. — P. 91-96.
8. Gershater M.A., Lu^ndahl M, Nyberg P. et al. Complexity of factors related to outcome of neuropathic and neuroischaemic/ ischaemic diabetic foot ulcers: a cohort study // Diabetologia. — 2009. — Vol. 52, № 3. — P. 398-407.
9. Таран 6.В., Бабта Г.В., Горобейко М.Б. та in. Парщальний тиск кисню у шкiрi стоп хворих на цукровий dic6em, ускладений периферичною нeйропатieю та мiкроангiопатieю//Клтчна ендо-кринологЯ та ендокринна хгрургы. — 2007. — № 1(18). — С. 49-50.
10. Мiжнародна угода з проблеми дiабeтичноi стопи. — К., 2004. — 96с.
11. Nader H.B., Buonassisi V., Colburn P., Dietrich C.P. Heparin stimulates the synthesis and modifies the sulfation pattern
of heparansulfate proteoglycan from endothelial cells // J. Cell. Physiol. — 1989. — Vol. 140. — P. 305-310.
12. Hehenberger K, Kratz G, Hansson A., Brismar K. Fibroblasts derived from human chronic diabetic wound shave a decreased proliferation rate, which is recovered by the addition of heparin // J. Dermatol. Sci. — 1998. — Vol. 162. — P. 144-151.
13. Artico M, Massa R.., Cavalotti D. et al. Morphological changes in the sciatic nerve of diabetic rats treated with low molecular weight heparin OP 2123/ parnaparin // Anat. Histol. Embryol. — 2000. — Vol. 31. — P. 193-197.
14. Kalani M, Apelqvist J., Blombdck M. et al. Effect of dalteparin on healing of chronic foot ulcers in diabetic patients with peripheral arterial occlusive disease // Diabetes Care. — 2003. — Vol. 26. — P. 2575-2580.
15. Rullan M, Cerda L, Frontera G, Llobera J. Diabetic foot ulcers and treatment with low molecular weight heparin // Med. Clin. (Bare.). — 2002. — Vol. 118. — P. 757.
16. Planes A. Review of bemiparinsodium-a new second-generation low molecular weight heparin and its applications in venous thromboembolism // Expert. Opin. Pharmacother. — 2003. — Vol. 4. — P. 1551-1561.
17. Rullan M, Cerda L, Frontera G. et al. Treatment of chronic diabetic foot ulcers with bemiparin: A randomised, triple-blind, place-bocontrolled, clinical trial // Diabet. Med. — 2008. — Vol. 25 (9). — P. 1090-1095.
18. Topo6euKo M.E., FupsieenKo 0.3. KnacurfiiKawH dia6e-munno'i cmonu, 3ameepd^ena Mirnnapodnorn po6onoK> групоm 3 dia6emmnoi cmonu IDF i B003// Kainrnna enдoкpunoмoгiн ma endoKpunna хiрургiн. — 2004 — № 1(6). — C. 83-86.
OmpuMaHO 21.08.14 M
Горобейко М.Б.
Украинский научно-практический центр эндокринной хирургии, трансплантации эндокринных органов и тканей МЗ Украины, г. Киев
АНТИКОАГУЛЯНТНАЯ ТЕРАПИЯ БЕМИПАРИНОМ В КОМПЛЕКСНОМ ЛЕЧЕНИИ ПАЦИЕНТОВ С ДИАБЕТИЧЕСКОЙ ПЕРИФЕРИЧЕСКОЙ НЕВРОПАТИЕЙ И СКРЫТОЙ ИШЕМИЕЙ ТКАНЕЙ НИЖНИХ КОНЕЧНОСТЕЙ Резюме. Известно, что диабетическая периферическая невропатия наряду с микроангиопатией повышает риск развития синдрома диабетической стопы даже при сохранной проходимости магистральных артерий нижних конечностей. В работе изучалась эффективность антикоагулянтной терапии низкомолекулярным гепарином второго поколения — бемипарином в комплексном лечении больных диабетической периферической невропатией со скрытой ишемией стоп. В исследование включили 48 больных сахарным диабетом 2-го типа с инструментально подтвержденной диабетической периферической невропатией без окклюзии магистральных артерий нижних конечностей. Из них 34 составили основную группу, 14 — контрольную. Участники основной группы находились на стационарном лечении и получали дополнительно к сахароснижающей терапии инъекции бемипарина в дозе 2500 МЕ/сут в течение 18—24 дней. Пациенты контрольной группы с компенсированным сахарным диабетом, которые находились на амбулаторном лечении, получали только сахароснижающую терапию. У всех пациентов трижды проводилось чрескожное измерение парциального давления кислорода на тыльной поверхности стоп (Рк:02): до лечения, в конце курса введения бемипарина (18-й день) и в конце 5-й недели лечения. По результатам исследования среднее значение Р1с02 в контрольной группе до начала лечения составило 34,64 ± 3,38 мм рт.ст., через 18 дней — 34,29 ± 4,25 мм рт.ст., а в конце 5-й недели лечения — 34,31 ± 3,74 мм рт.ст. В основной группе этот показатель составил в среднем 31,32 ± 4,56 мм рт.ст., 39,88 ± 5,89 мм рт.ст. и 37,45 ± 4,51 мм рт.ст. соответственно. Отмечалась статистически достоверная положительная динамика прироста Рк:02 у пациентов основной группы на 18-й день и на 5-й неделе относительно исходного уровня (р < 0,01). Различия в приросте Р1с02 в пользу основной группы по сравнению с контрольной по завершении курса терапии бемипарином также были статистически значимыми (р < 0,01), хотя через 5—6 недель межгрупповые различия утратили достоверность (р = 0,058). Таким образом, по результатам исследования, применение бемипарина достоверно улучшает трофику тканей нижних конечностей у больных диабетической периферической невропатией, что, в свою очередь, способствует заживлению диабетических язв.
Gorobeiko M.B.
Ukrainian Scientific and Practical Centre for Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues of Ministry of Healthcare of Ukraine, Kyiv, Ukraine ANTICOAGULATION THERAPY WITH BEMIPARIN IN COMBINATION TREATMENT OF PATIENTS WITH DIABETIC PERIPHERAL NEUROPATHY AND LATENT ISCHEMIA OF LOWER LIMB TISSUES
Summary. It is known that diabetic peripheral neuropathy as well as microangiopathy increases risk of diabetic foot syndrome development even with preserved patency of main arteries of the lower limbs. In this paper we examined the efficacy of anticoagulation therapy using low molecular weight heparin of second generation — bemi-parin in combination treatment of patients with diabetic peripheral neuropathy with latent feet ischemia. The study included 48 patients with diabetes mellitus type 2 and instrumentally confirmed diabetic peripheral neuropathy without occlusion of main arteries of the lower limbs. Of these, 34 were main group, 14 — control one. Patients of the study group were hospitalized and received in addition to hypoglycemic therapy injections of bemiparin at a dose 2500 IU/day for 18—24 days. Patients from the control with compensated diabetes mellitus, who were on outpatient treatment, received only hypoglycemic therapy. All patients underwent three percutaneous measurement of oxygen partial pressure on the dorsum of the foot (PtcO2): before treatment, at the end of the course of bemiparin introduction (18th day) and at the end of the 5th week of treatment. According to research results, the mean PtcO2 value in the control group before treatment was 34.64 ± 3.38 mmHg, after 18 days — 34.29 ± 4.25 mmHg, and at the end of the 5th week of treatment —
34.31 ± 3.74 mmHg. In the study group, this figure was an average of
31.32 ± 4.56 mmHg, 39.88 ± 5.89 mmHg and 37.45 ± 4.51 mmHg, respectively. There was a statistically significant positive growth dynamics of PtcO2 in patients of the study group on the 18th day and on the 5th week in comparison with baseline (p < 0.01). Differences in PtcO2 growth in favor of the study group compared with the control one at the end of bemiparin therapy were also statistically significant (p < 0.01), although in 5—6 weeks intergroup differences lost significance (p = 0.058). Thus, according to research results, the use of bemiparin significantly improves tissue trophism of the lower limbs in patients with diabetic peripheral neuropathy, which, in turn, promotes the healing of diabetic foot ulcers.
