CC BY
1
УДК 316.722+130.2
DOI: 10.15587/2313-8416.2019.174660
АНАЛ1З КРИЗИ ЕТНОМЕНТАЛЬНО1 1ДЕНТИЧНОСТ1 В ДОБУ МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛ1ЗМУ
Л. В. Лисенко
У cmammi автор anani3ye кризу етноментальноi idenmuHnocmi в KOHmeKcmi кризи лтгвокультур у сучас-ному мультикультурному европейському npocmopi. Автор зосереджуе увагу на феномен еттчного парадоксу, або етноренсансу, анал1зуерiзнi сценарИрозвитку iнтегрaцiйних процеав у свтовому мультикультурному полi, та пропонуе шляхи подолання виклиюв, пов'язаних з глобaлiзaцiею. Ц явища розгля-нуто в контекстi евроттеграцтного вектору укра'1'нського народу. Особливу увагу придшено анализу кризових проявiв iнтегрaцii представниюв р1зних краш в Свропейський лтгвокультурний простiр Ключовi слова: криза ментальное iдентичностi, етнолiнгвокультурa, мультикультурaлiзм, еттчний ре-несанс, точка ментaльноi опори
Copyright © 2019, Л. В. Лисенко.
This is an open access article under the CC BY license (http://creativecommons. org/licenses/by/4.0).
( л
КУЛЬТУРОЛОГ1Я
V у
1. Вступ
Статтю присвячено дослщженню тако! актуально! проблеми сьогодення, як криза етноментально! щентичност окремих народiв, зокрема укра!н-ського, що намагаються увшти в загальносвгтове глобалiзоване середовище. Ця криза аналiзуeться в контексп феномену етшчного парадоксу, або етно-ренесансу лшгвокультури, свщками якого в останш часи стали уи ми. Причиною звернення до ще! теми е виклики, що постали перед Укра!ною разом з об-ранням £вропейського вектору розвитку. А саме -необхщшсть iнтегруватися у европейський i загаль-носвiтовий культурний простiр та водночас зберегти в усш повноп власну ментальну iдентичнiсть.
2. Лггературний огляд
Кризi iдентичностi i проблемам мульткульту-ралiзму було присвячено велику шлькють наукових праць вiтчизняних i закордонних дослiдникiв.
Попри уявну простоту дано! теми, не юнуе единого погляду на цю проблематику. В той час, як прибiчники концепцп мультикультуралiзму розг-лядали його у якосп мирного спiвiснування бага-тьох культур в одному демократичному просторi [1], реалiзуючи свое право на щентичшсть, iншi вбачали небезпеку у некритичному прийнятл кон-цепцi!' тиШкиШ, пiд якою ховаеться бажання шк-луватися про слабшого-1накшого з позицп зверх-
ностi [2]. Дехто з вчених закликае об'еднатися не навколо абстрактно! толерантности а заради конкретного супротиву насильству та експлуатацп [3]. Разом з цим шнуе точка зору, яка наголошуе, що навпаки, через необачливу полиику мультикульту-ралiзму, свiту загрожують занепад i поглинання европейських нацiональних культур культурами м^анлв [4]. Багато уваги питанню кризи щентич-носл придiлили представники екзистенцiальних течiй, яю констатують, що наслiдками цiе! кризи е зниження ввдчуття цiлiсностi та вiри людини в свою сощальну роль, i вiдбуваеться це саме через втрату власно! iдентичностi [5]. Передбачаючи ще пiд час Першо! свiтово! вiйни подальшу ескалацiю глобалiзацiйних тенденцiй, деякi вченi вбачають единий можливий шлях гармоншного розвитку кра!н в мультикультурному свiтi через нацюналь-ний рiст i розвиток, через нацюнальну творчiсть [6]. За !хньою думкою, оскiльки вселюдство розк-ривае себе лише шд видами нацюнальностей, де-нацiоналiзацiя, просякнута iдеею штернацюналь-но! Свропи, iнтернацiонально! цившзацп, штерна-цiонального людства, е справжнiсiнькою пустотою, небуттям [6]. Водночас, вже в нашi дш великою увагою та прийняттям з боку багатьох вчених ко-ристуеться теорiя, згiдно з якою саме культура ви-значатиме найважливiшi кордони, що роздшяють людство [7].
Попри таку пильну увагу до предмету, тема ментально! вдентичносп ще не знайшла свого широкого висвгтлення в сучаснiй культурологii. Причина полягае в тому, що семантика ангайського концепту mental identity не збтаеться 3i змiстом ментальной ideHmuHHocmi в нашому розумiннi. Тому, окрiм зага-льних аспектiв, що вичерпно представлеш в працях вищезгаданих вчених, нами проаналiзовано менталь-ну самоiдентифiкацiю носив укра!нсько! лшгвокуль-тури з урахуванням ii ухилу в переживания вштим-ностi, що спричинило тривале пригшчення iнакшими лiнгвокультурами. Також запропоновано шляхи по-долання вiктимного стану щентичносп через вибудо-ву асертивно! моделi взаемодii, яка допоможе сфор-мувати позитивне ставлення до носив шших мента-льних i культурних кодiв, водночас плекаючи власнi, в усьому !х автентичному етнолiнгвокультурному ро-зматтп, та гармонiйно iнтегруючи неповторний вiзе-рунок свое! ментально! iдентичностi у загальносвгго-ву мультикультурну моза!ку.
3. Мета та задачi досл1дження
Метою дослвдження став пошук вiдповiдних шляхiв лшгвокультурно! iнтеграцii, якi б дозволили подолати негативш наслiдки унiфiкацii глобального свиу, та знайти у загальносвгговому середовищi лакуну, що дозволить рiзним народам, i в тому числ укра!нцям, iнтегруватися у свгтову спiльноту та при цьому зберегти власну самобутнiсть.
Для досягнення мети були поставлеш так! задача
1. Визначити чинники, як! напряму впливають на виникнення та подальше формування ментально! iдентичностi етнолiнгвоспiльнот.
2. Проанатзувати взаемовплив процесiв гло-балiзацi!' та ентноренесансу в контекстi полтшки му-льтикультуралiзму.
3. Визначити, за якими сценарiями може про-являти себе етшчний парадокс сучасностi в р!зних ш-торичних умовах.
4. Матерiали i методи
Поставлено! мети було досягнуто завдяки мь ждисциплiнарному шдходу, у псному поеднаннi теоретичного та дискурсивного анатзу, на матерiалi спостережень та емтричних дослвджень, даних компаративного аналiзу та методом реконструкци стану концептуарiю укра!нсько! лшгвокультурно! сввдомо-CTi в загальносвiтовому контекстi ii юнування.
5. Результати дослiдження та Тх обговорення
В результатi здшсненого дослiджения було сформульовано закон лиъокультурного штеграцшно-го парадоксу. Зокрема було виявлено, що для устш-но! iнтеграцii' нацii' у загальносвiтовий культурний прослр принципового значення набувають розвиток ii власно! ментально! iдентичностi та паралельний генезис !! самобутньо! лшгвокультури. Саме лшгво-культура кожного народу, народжена його менталь-шстю, створюе той неповторний свгт iдей, який i ста-новить загальносвiтову культурну цшшсть. Отже, щоби бути щкавими свиов^ та водночас не розчини-тися у його глобалiзованому розма!тп, ми маемо
плекати свое неповторне лшгвокультурне обличчя. Водночас локальнi лшгвокультури будуть iснувати та успiшно розвиватися, лише допоки вони будуть спроможш самоввдтворюватися в конкурентному по-лi iнших лiнгвокультур. I якщо нам вдасться всере-динi себе подолати кризу ментально! вдентичносп, вдасться зберегти та розвинути власнi лшгвокульту-ру та мистецтво, вдасться стати потужною ментальною опорою для шших, створюючи свш неповторний свгг щей, цшностей та образiв, тодi ми зможемо пов-ноцiнно доповнювати загальносвгговий культурний простiр. А на доданок отримаемо здатнiсть глибино опановувати культурш здобутки iнших народiв i водночас бути лжами проти кризи ментально! щентич-ностi для наших европейських сусiдiв.
На перший погляд, найкоротшим шляхом в глобальну цившзацш мае бути засвоення iнших лш-гвокультур та поступове розчинення у загальносвгговому культурному просторi. Але заметь остаточного космополiтичного злиття з шшими народами у найрь зномаштшших союзах все частiше окремi наци тд-вищують свiй голос, шби виголошуючи: «Я - не та-кий, як iншi. Особливий i неповторний. I за це право Я готовий боротися». При цьому останш слова - не метафора, адже багато рок!в поспiль ми стаемо не лише сводками ще! неочiкувано! боротьби, а навiть !! завзятими учасниками. Цей момент умовно можна назвати вiдправною точкою ментально! самощенти-фшацп. Як правило, визначення починаеться з запе-речення: «Я - не такий». Саме тут на допомогу осо-бистостi, яка намагаеться самовизначитись, приходить !! менталитет. Тобто те, як ми ввдчуваемо свiт навколо нас i як його вiдтворюемо в сво!й дiяльностi - передусiм творчiй та духовнш. А оскiльки мова i культура е невiд'емними та найбшьш ефективними царинами функцiонування менталiтету, на передову в бшга за наше ментальне самоусввдомлення виходить лiнгвокультура. Вона не лише несе в собi функцш мовного iдентифiкатора, а й активно бере участь у формуванш менталитету нацi!, визначаючи, в який споаб сприймають дiйснiсть, мислять, на основi чого вiдтворюють свiй загальний культурний потенцiал.
Iсторiя красномовно сввдчить: саме пiднесення в культурному вимiрi визначае перiоди розквiту кожного етносу та наци.
С. Хантшгтон в сво!й книзi «Згткнення цившзацш» згадуе термiн «криза вдентичносп», наголо-шуючи, що первинно його почали використовувати ще тд час Друго! свiтово! вiйни для пояснення стану деяких хворих на псимчш розлади, якi втратили уяву про самих себе i про послщовнють подiй.
Проте ввдчути сутнiсть кризи щентичносп неможливо без усвiдомлення змшту самого термь ну «щентичшсть». Представник психоаналиично! школи в антропологi! та культурологи Е. Ершсон на основi досвiду, набутого пiд час психiатрично! практики, вивiв визначення iдентичностi, яке сьо-годнi е класичним: це суб'ективне вщчуття свое! тотожностi й цшсносл, котре е джерелом енергп i наслiдування [8]. Тобто на етшчному та нацюна-льному рiвнi ментальна iдентичнiсть здатна става-ти енерпею або духовним ресурсом певного народу в боротьбi за власне збереження.
Фокус проблематики щентичносл людини змiщуеться з питания про !! сутнiсть та приналеж-нiсть до питання про Г! ушкальнють. Отже, ми маемо, з одного боку, глобалiзацiю, яка швелюе вдентифша-цiйнi маркери окремих етноав, а з iншого боку нама-гання цих етносiв здобувати та ввдстоювати певну незалежиiсть i свободу, захищаючись вiд глобалiзацi! саме засобами ментально! самоiдентифiкацi!.
В такш системi спiввiдношень глобалiзацiя ви-ступае в ролi негативного, руйнiвного фактору, адже вона, за висновками таких вчених, як Д. Белл, Дж. Грант, Дж. Мартiн та ш., космополiтична i байдужа до ушкальносп нацiональних культур. А ще вона, руйнуючи етноцентризм, породжуе його антагошста - ксеноцентризм, деструктивний погляд на життя, в якому «добре там, де нас нема», тобто переконання, що культура та образ життя шших, як правило, еко-номiчно та полтгично потужиiших народiв - набагато кращ, змiстовнiшi та досконалiшi за власш.
Але у глобалiзацi! е i певнi позитивнi сторо-ни [9]. Серед них - активна штегращя рiзних наро-дiв у загальносвгговий розвиток цивiлiзацi!, що пе-редбачае акумулювання спiльних зусиль у виршенш багатьох складних виклишв сьогодення, розв'язати яш самотужки жодна нащя не в змозi. А ще, в кон-текстi iнтеграцiйних процеав, глобaлiзaцiя, за висно-вками багатьох вчених, призводить до того, що наци, об'еднаш унiкaльними лiнгвокультурними традищя-ми, починають опиратися поглинанню в ушфшова-ному мультикультурному рiзнобaрв'!.
Це нагадуе бiологiчну модель взаемоввдносин людського оргaиiзму та вiрусного середовища - саме вiруснi атаки на оргашзм провокують його iмунну систему до реагування та генерaцi! захисту, що в результат призводить до змщнення iмунiтету та всього оргашзму в цiлому. Тобто нaявнiсть рiзномaиiтних етнiчних культур навколо в процеа глобaлiзaцi! е не-обхвдною запорукою життездатносл власно! етнолш-гвокультури, адже !х взаемод1я створюе певну кому-нiкaтивну компресiю, якою провокуе iндивiдуум або етнос на певну захисну реaкцiю, що виникае при з№ киеннi з iншою, не комплементарною ментальною свщомютю та лiнгвокультурою. Ця реакщя, з одного боку, тдштовхуе на заперечення тотожиостi («Я не такий, як вони»), а з шшо! стае кaтaлiзaтором бажан-ня iндивiдууму та цiлого народу навиъ навмисне вщ-поввдати усталеним етноспецифiчним стереотипам свого ментaлiтету (iнодi наыть всупереч власному етнiчному походженню).
Назва ще! реакцп закарбувалася в працях вчених, як так званий етшчний парадокс сучaсностi. Парадокс полягае в тому, що ввдродження нацюнально! свiдомостi викликае саме процес глобaлiзaцi!, тобто намагання нiвелювaти етшчш особливостi культур нaспрaвдi призводить до протилежного результату -до етшчного ренесансу.
В межах укра!нського простору етноренесанс спрацьовував кiлькa рaзiв як захисна реaкцiя на нама-гання поглинути i розчинити вiтчизияну культуру, остаточно втшившись у результати юторичного Референдуму про Незaлежиiсть у 1991-му. Проте зу-силля по швелюванню всього нaцiонaльного з розпа-дом Союзу не припинилися, а змш поколiнь, яш ви-
росли вже зрусифжованими, виявилося недостатньо, тому криза щентичносп на наших теренах тривала. Нaрештi, остaинi поди в Украш стали кaтaлiзaтором нaйбiльш потужно! хвилi етноренесансу, внaслiдок яко! процес перейшов з етнiчного на загальнонащо-нальний рiвень та сформував те, до чого прагнули поколiння укра!нщв - полiтичну укра!нську нaцiю, яка об'еднуе не лише через еттчну принaлежиiсть, а насамперед через ментальну i лiнгвокультурну спо-рiдненiсть та самощентифжацш на основi комплементарного свгтоввдчуття.
В цьому процесi важливою залишаеться роль точки ментально! опори - еттчно! складово!, навколо яко! гуртуеться нац1я полiтичнa. Так само, як про-вaнсaльцi, ельзасщ, бургундцi та гaсконцi стали французами, баварщ, сaксонцi та пруси засво!ли iм'я нi-мцiв, а валлшщв, корнуольцiв та шотлaидцiв об'еднали пiд назвою aиглiйцiв, так в нaшi днi вели-чезна кшьшсть рiзномaиiтних, iнодi нaвiть далеких за ступенем генетично! спорiдненостi етносiв усе голо-снiше називають себе укра!нцями. Адже в момент стресу кожен народ, подiбно до iндивiду, шукае у влaснiй лiнгвокультурi свою точку ментально! опори. А збiрний образ украТнця мае всi передумови, щоб стати точкою тако! опори для представника будь-яко! етнiчно! спiльноти.
Проте в сучасному свiтi трапляються i зворот-нi процеси - достатньо згадати хоча б референдум 2015 р. про вщдшення Шотлaидi! вщ Англi!, постiйну боротьбу Квебекських франкофошв за сaмостiйнiсть в Кaнaдi або сепаратизм басив i кaтaлонцiв в 1спани.
Разом з цим криза ментально! щентичносп здатна викликати деструктивш насл1дки п1д час адап-тацп бiженцiв. Зокрема, саме цю картину ми спосте-рiгaемо зараз, коли Свропейський лiнгвокультурний простiр безуспiшно намагаеться iнтегрувaти величез-ну хвилю iммiгрaнтiв з Азiйських та Африканських кра!н, яких приваблюе високий рiвень життя евро-пейцiв. Саме для сприяння цiй iнтегрaцi! колись в багатьох кра!нах свiту було запроваджено вищезгадану полiтику мультикультурaлiзму.
Проте, зовш приваблива своею толерaнтнiс-тю, ця полиика, за визначенням провiдних £вро-пейських полiтикiв (Меркель, Сaркозi, Кемерон та ш.) зазнала краху. За спостереженнями багатьох аналгтишв, цей крах настав у наслвдок спроби створити у шслявоенному европейському просторi нову культуру, побудовану без цементуючо! тра-дицi! консерватизму, европейсько! нaцiонaльно! самосввдомосп та християнства. Очiкувaлося, що в рaзi нiвелювaння цих рис оновлений культурний проспр стане зручним i привабливим для постiйно зростаючого потоку ем^раилв та допоможе iнтег-рувати !х до Зaхiдного Свiту. Натомкть новопри-булi, вiдчувaючи духовну слабшсть секуляризовано! та вихолощено! щеями толерaнтностi Свропей-сько! культури та не знаходячи в европейських ет-носах ново! потужно! точки ментально! опори, за-мшть iнтегрувaния ввддають перевагу iншому сце-нaрiю, а саме - збертають сво! стaрi етнолiнгвоку-льтурнi та релiгiйнi вдентичносп, не бажаючи роз-чинятися в середовищi нейтральних та толерант-них европейщв, та нaвiть в третш генерaцi! ледве
володшть лiтературною нiмецькою мовою. З цього приводу дуже доречним та переконливим е приклад з передмови А. Коха до скандально звкно! книги шмецького економiста Т. Саррацина «Шме-ччина. Самолiквiдацiя. Смертельний вирок Шмеч-чинi вже винесено» [10]: «...заметь культури Гете i Шиллера в шмецьш мiста приходять банди араб-ських тинейджерiв, якi говорять подiбно до робш-зонiвського П'ятнищ на жахливiй сумiшi номша-тивiв та iнфiнiтивiв».
Як бачимо, знову акцент в справ нацiональноï iнтеграцiï та ментально! iдентифiкацiï зроблено на лшгвокультург При цьому автор вважае доведеним той факт, що проблема збереження нацiональноï ще-нтичностi шмщв спираеться на проблеми збереження саме нiмецькоï лiнгвокультури й пов'язаноï з нею ментальноï iдентичностi, як1, за словами Т. Сарацина, не розв'язати лише шляхом вдалого маншулювання м^ащйними потоками.
Насправдi, як доводить юторичний досввд, ш-теграцiя проходить вдало лише за умов не тшьки економiчного, але i культурного домшування краши, що приймае. Але водночас при цьому будь-який вплив на лiнгвокультурнi суб'екти штеграци може бути конструктивним лише у випадку побудови сис-теми гармонiйноï взаемоди, а не жорстко1' заборони чи спроб знищення.
При цьому варто пам'ятати, що, за футуроло-пчними вiзiями багатьох провщних фiлософiв та ку-льтурологiв, юнуе лише единий можливий шлях гар-монiйного розвитку рiзних краш в мультикультурно-му глобалiзованому свiтi. Це цшеспрямована генера-цiя та збереження власного лшгвокультурного i ментального надбання, закарбованого передусiм у скарб-нищ нацюнально1' творчостi, яке, в свою чергу, буде
цiкавим для сприйняття iншими представниками за-гальносвггового спiвтовариства.
6. Висновки
1. Виникнення та подальше формування ментально].' iдентичностi ентолiнгвоспiльнот напряму за-лежать ввд процесу самоiдентифiкацiï представник1в окремих угрупувань - вiд малих етноав до великих полiтичних нацiй. При цьому початок процесу пок-ладае так звана точка визначення власно1' нетотожно-стi. А генератором подальшого розвитку щентичнос-тi та точкою ментально].' опори стае потенцiал аттрак-тивностi 1'хньо1' культури.
2. Глобалiзацiйнi процеси е одним з найпоту-жнiших чинник1в виникнення кризи етноментально1' iдентичностi, або етнiчного парадоксу сучасносп. Адже намагання глобальних лiнгвоугруповань пог-линути меншi етнолiнгвоспiльноти часто стае фактором зовшшньо1' компресiï, яка, в свою чергу, висту-пае потужним каталiзатором процесу етноренесансу.
3. 1снуе два магiстральних сценарй' подолання кризи ентоментально1' iдентичностi. Перший - сценарш Вавилонсько1' Веж1, коли взаемодя м1ж етнолшгвост-льнотами замiсть iнтегрування призводить до сегрегацй' одних i домшування шших внаслвдок того, що члени спшьного простору iснування перестають чути i розумь ти одне одного. Другий - сценарiй Круглого Столу, за яким голос кожного учасника буде почуто, i на якому замють мультикультурного бульйону буде викладено гармонiйну полiкультурну мозашу Ново).' Свропи, а неповторний Укранський ментальний вiзерунок в цш мо-заïцi допоможе подолати загальноевропейську кризу ментально].' iдентичностi та стане тим змiстовним ком-плементарним доповненням, яке зробить культурну картину свиу бiльш автентичною.
Лiтература
1. Колодш, А. (2008). Американська доктрина мультикультуратзму i етнонацiональний розвиток Украши. Агора, 6: Украша i США: взаeмодiя у галузi полiтики, економжи, культури i науки, 5-14.
2. Жижек, С. (2010). О насилии. Москва: Европа, 122.
3. Бадью, А. (2006). Этика. Очерк о сознании зла. Санкт-Петербург, 126.
4. Саррацин, Т. (2012). Германия: самоликвидация. Москва: Рид Групп, 400.
5. Bugental, J. F. T. (1976). The search for existential identity. San Francisco: Jossey-Bass Publishers.
6. Бердяев, Н. А. (1990). Судьба России. ст. «Национальность и человечество». Москва, 655.
7. Huntington, S. P. (2007). The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order. New York: Simon and Schuster, 368.
8. Erikson, E. H. (1994). Identity: Youth and Crisis. New York: W. W. Norton Company.
9. Дрожжина, С. (2004). Культурна полггика як проблема сучасного соцюкультурного процесу. Донецьк, 17.
10. Sarrazin, T. (2010). Deutschland schafft sich ab: Wie wir unser Land aufs Spiel setzen. München: Deutsche VerlagsAnstalt, 464.
Рекомендовано до публжацп доктор культурологи, професор Антонюк В. Г.
Received date 05.07.2019 Accepted date 23.07.2019 Published date 31.07.2019
Лисенко Любов Володимирiвна, кандидат культурологи, доцент, кафедрa мов, Нащональга музичга академiя Украши iм. П. I. Чайковського, вул. Архитектора Городецького, 1-3/11, м. Кшв, Укрш'та, 01001 E-mail: lysenko.agapi@gmail.com
