CC BY
11
СУДОВА МЕДИЦИНА
© Бтяков А. М.
УДК 40.6:612.4.09:577.17.05:616-001.3 Б'тяков А. М.
АЛГОРИТМ Д1АГНОСТИКИ ТРАВМАТИЧНОГО ^ЕНЕЗУ СМЕРТ1 ЗА ВМ1СТОМ Г1СТАМ1НУ ТА СЕРОТОН1НУ В Р1ДИНАХ Т1ЛА В РАЗ1 СМЕРТЕЛЬНО! Д1Т травматичного фактору
Нацюнальний медичний унiверситет iм. О. О. Богомольця (м. Кив)
Робота е фрагментом НДР «Судово-медичне об-фунтування тривалост1 переб1гу смертельно! меха-н1чно! травми за метабол1чними зм1нами в орган1зм1 в ранн1й терм1н антемортального перюду», № державно! реестрацп 0112и008603.
Вступ. В судово-медичн1й практик встановлен-ня ^енезу смерт1 людини в випадках смертельного травмування е основним завданням для судово-медичного експерта [4]. Особливу складнють ста-новлять випадки раптово! ненасильницько! смерт1, що сп1впадають з посл1дуючим посмертним трав-муванням. Наприклад, це може статися з вод1ем транспортного засобу, який перебуваючи за кермом раптово помер та потрапив в дорожньо-транспорт-ну пригоду, спричинивши пошкодження не лише власного тта, а й травмував Ыших учасник1в руху. В такому раз1 м1ра крим1нально! вщповщальност буде прямо залежати в1д д1агностики ^енезу його смерт1.
При визначенн травматичного ^енезу смерт1 експерт базуеться перш за все на морфолопчних зм1нах в органах, особливо, в тих, що являються маркерами шокових стан1в. Однак, достов1рна д1а-гностика шоку можлива лише в випадках, коли трав-мована особа прожила певний час пюля травмування. Якщо ж тривал1сть !! життя була м1н1мальною, то морфолог1чн1 змши в шокових органах будуть вщ-сутн1. В1домо, що досл1дники за результатами псто-лог1чних досл1джень у смертельно травмованих ос1б, в тому числ1 померлих безпосередньо п1сля травми, виявляли р1зний ступ1нь реакц1! ендокринних залоз на д1ю травматичного фактору [5]. Це дозволяе роз-глядати ендокринн залози та продукти !х синтезу як об'екти для можливост1 встановлення травматичного ^енезу смерт1.
П1сля д1! травматичного фактору в людини задля збереження показник1в гемостазу активуються за-хисн1 механ1зми. Провщна роль в цьому належить ппоталамус-г1поф1з-наднирников1й систем! (ГГНС) [3]. Функцюнування ГГНС т1сно пов'язане з синтезом безл1ч1 б1олог1чно-активних речовин, серед
venik316@mail.ru
яких особливо! уваги заслуговують гютамш та се-ротонш. Пстам1н впливае на секрец1ю адренокор-тикотропного гормону, а за принципом зворотного зв'язку його синтез залежить вщ гормон1в г1поф1зу та наднирниюв [2]. Серотон1н, як нейромед1атор центрально! нервово! системи, що приймае участь в регуляци гладко! мускулатури серцево-судинно! та травно! системи, також приймае участь в переб1гу стрес-реакц1! [7], а його р1вень в л1квор1 та перикар-д1альн1й р1дин1 змшюеться в залежност1 в1д причини смерт1 [6].
Нами вже було встановлено, що ктькюний вм1ст г1стам1ну та серотоншу в л1квор1 та перикард1альн1й р1дин1 зм1нюеться в залежност1 вщ тривалост1 пере-б1гу антемортального перюду [1]. Виявлена зако-ном1рн1сть потребуе вивчення вщносно можливост1 встановлення травматичного ^енезу смерт1 з вра-хуванням тривалост1 вмирання людини п1сля смертельного травмування.
Метою даного дослщження було визначити алгоритм д1агностики травматичного ^енезу смерт1 за вмютом г1стам1ну та серотон1ну в л1квор1 та перикар-д1альн1й р1дин1 в раз1 смертельно! д1! травматичного фактору.
Об'ект I методи досл1дження
Об'ектом дослщження стали л1квор, який вилу-чали п1д час проведення судово-медичного розтину шляхом субокцип1тально! пункц1! та перикард1альна р1дина, яку в1дбирали на етап1 вилучення органо-комплексу пюля розс1чення перикард1ально! обо-лонки. Вилучеы р1дини комб1нували на групи в за-лежност1 в1д тривалост1 переб1гу травми: померл1 безпосередньо п1сля травми - 10 ос1б, за короткий пром1жок часу - 10 ос1б, через 1-2 години - 10 ос1б. Групою контролю були особи, смерть яких настала вщ 1шем1чно! хвороби серця - 20 ос1б (раптова смерть).
Оптимальним е спос1б паралельного визначення г1стам1ну та серотоыну в пробах. Для цього в цен-трифужн1 проб1рки вносили по 2 мл безбткового екстракту з наступним центрифугуванням 5 хвилин
при 3000 об/хв. noTÍM добавляли 0,2 мл 7% розчи-ну аскорбшово! кислоти та 5 N розчином гщроксиду HaTpiio доводили до рН 7-9 пщ контролем рН-метру. Пюля цього в проби вносили 0,5 мл 0,5 М боратного буферу рН 10,0, 1,2 г сухого кристалiчного хлористого натрю та 6 мл бутано-хлороформно! сумш (3:2). Пробiрки струшували та центрифугували 10 хв при 3000 об/хв. 5 мл оргаычно! фази переносили в окремi центрифужнi пробiрки, а залишок повторно екстрагували з додаванням 0,25 мл 5 N гщроксиду натрю та 5 мл бутанол-хлороформно! сумш^ струшували та центрифугували. Обидвi органiчнi фази об'еднували, додавали 4,5 мл 0,1 М фосфатного буферу рН 7,0 з наступним струшуванням та цен-трифугуванням. В 4 хiмiчнi пробiрки переносили по 1 мл водно! фази та проводили !х диференцiйоване визначення.
Для визначення пстамшу в одну iз пробiрок по-слiдовно додавали 0,4 мл 1 N гщроксиду натрю (контроль рН: 12,4-12,7) 0,1 мл 0,1% ортофталевого альдегщу в метанолi та через 4 хв 0,2 мл 1,5 М ор-тофосфорно! кислоти (контроль рН: 2,5). В контролi в друпй пробiрцi розчини ортофталевого альдегщу та ортофосфорно! кислоти вносили в зворотнм по-слiдовностi.
Для визначення серотоншу в iншi 2 хiмiчнi пробiр-ки вносили 0,1 мл 0,1 М розчину ншгщрину (контроль рН: 7,0), витримували 10 хв на киплячм водянм бан та 1 годину без не!. Об'еми всiх розчинiв доводили водою до 5 мл.
В якост стандарту використовували по 0,5 мкг пстамшу та серотоншу в однм пробiрцi з 0,5 N розчином хлорно! кислоти, а контролем реактивiв слу-гував 2 мл 0,5 N розчин хлорно! кислоти, що були проведен через вс етапи визначення.
Кiлькiсний вмют гiстамiну та серотонiну визнача-ли у нмоль/мл вщносно стандартiв з використанням флюорометра при довжинi хвилi збудження флюо-ресценци 365 нм i максимумi iндуковано! флюорес-ценцп 470 нм для гiстамiну та 490 для серотоншу. Перерахунок ктькюного вмiсту проводили за формулою:
А = (С х Фз х Р х 1000 х 1000) / / (Фстх М.в. х В х 2),
де А - юльюсть бюгеннюгю aMÍHy в нмоль/мл; С - кюнцентра^я стандарту; Фз - флююресцен^я зразку; Р - рюзведення проби; 1000 - кюефiцieнтпе-
рерахунку мкмоль в нмоль; 1000 - кюеф'1ц'1ент пере-рахунку на 1 мл зразку; Ф ст. - флююресцен^я стандарту; М.в. - мюлекулярна вага бюгеннюгю амiну (гiстамiну - 111, серютюн'1ну - 176); В - вага проби в мг; 2 - юльюсть мл безблкюгю екстракту.
Результати дослщжень обробляли статистично за Стьюдентом. Критичний piBeHb значимост при nepeBip^ статистичних ппотез у даному доотдженн приймали рiвним 0.05.
Таким чином, загалом було проведено 200 дослщжень, з яких 120 для визначення вмюту пстамшу та серотоншу при насильницьюй смерт та 80 у по-мерлих вщ iшемiчноI хвороби серця.
Результати дослщження та 'Гх обговорення
Як було вивчено ранше, вмют пстамшу та серотоншу в лiкворi та перикардiальнiй рщиы при насиль-ницьюй смерт в^^зняеться не лише в залежност вщ ^енезу (травматичний, нетравматичний), а й вщ тривалост вмирання. А саме, вмют пстамшу в лк-ворi статистично достовiрно вищий у тих, хто помер через десятки хвилин (р < 0,01) та через 1-2 години пюля травмування (р < 0,001) порiвняно з групою порiвняння i не в^^зняеться у тих, хто помер вщра-зу пюля травмування (р > 0,05). Аналопчна тенден-^я характерна i для вмюту серотоншу в лквор^ кть-кюний вмют якого статистично достовiрно вищий (р < 0,001) у померлих через короткий промiжок часу та через 1-2 години пюля травмування.
Ктькюний вмют пстамшу та серотоншу в пе-рикардiальнiй рщиы також статистично достовiр-но вищий у тих, хто помер через десятки хвилин та через 1-2 години пюля травмування (р < 0,001) порiвняно з групою порiвняння i не вiдрiзняеться у тих, хто помер вщразу пюля травмування (р > 0,05).
Таким чином, наявнють дiагностично значущого пщвищення рiвня ктькюного вмюту пстамшу та серотоншу в лiкворi та перикардiальнiй рщиы у померлих внаслщок смертельно1 дИ травматичних фак-торiв дозволяе розробити алгоритм встановлення травматичного ^енезу смертi на пiдставi визначення дiагностично значущих меж. Данi межi визначалися шляхом встановлення двохсигмального в^илення вiд середнього значення кiлькiсного вмюту (M±2a) та 1х спiвставлення в випадках ненасильницько! та насильницько1 смерт з тривалiстю вмирання десятки хвилин та 1-2 години пюля травмування, що представлено в таблиц 1.
Таблиця 1.
Двохсигмальне вщхилення вщ середнього значення кшьмсного вмюту пстамшу та серотоншу в л1квор1 та перикард1альн1й р1дин1
№ Тривалють вмирання Пстамш л1квор M±2ct (мкг/мл) Серотонш л1квор M±2ct (мкг/мл) Пстамш перикард1альна р1дина M±2ct (мкг/мл) Серотонш перикард1альна р1дина M±2ct (мкг/мл)
1 Раптова смерть 0,013 - 0,051 0,021 - 0,05 0,018 - 0,054 0,025 - 0,057
2 Короткий промлжок часу тсля травми 0,017 - 0,087 0,035 - 0,08 0,03 - 0,081 0,034 - 0,1
3 1-2 години пiсля травми 0,026 - 0,09 0,04 - 0,084 0,04 - 0,093 0,043 - 0,1
Примггка: M - середне значення ктькюного вмюту речовини; a - с1гма.
Визначення дiагностично значущих меж вмюту гютамшу та серотонiну в рiдинах, що вiдповiдають травматичному ^енезу CMepTi, представлено в таблиц 2.
Висновки
Аналiз результатiв доотдження показав, що у осiб, як не померли вiдразу пiсля травмування, в лiкворi та перикардiальнiй рщиы змiнюeться кть-кiсний вмiст бюгенних амiнiв, який при виявлен-н в межах 0,051 - 0,09 мкг/мл гiстамiну в лiкворi, 0,054 - 0,093 мкг/мл гютамшу в перикардiальнiй рiдинi, 0,05 - 0,084 мкг/мл серотоншу в лiкворi та
0.057.- 0,1 мкг/мл серотоншу в перикардiальнiй р^ динi вказуе на травматичний ^енез смертi.
Таким чином, алгоритм дiагностики полягае в можливост визначати травматичний ^енез смер-тi в тому разi, коли смерть не настала вщразу пюля травмування на пiдставi визначення ктькюного вмiсту як одного з бюгенних ам^в (гiстамiну, серо-тонiну) в лiкворi чи перикардiальнiй рiдинi, так i де-кiлькох, якi мають перебувати в дiапазонi дiагнос-тично значущих меж.
Л^ература
1. Бшяков А. М. Особливостi змiни балансу бюгенних амЫв в рiдинах тша людини пiд час перебiгу смертельно! мехашчноУ травми / А. М. Бшяков. - Суд.- мед. экспертиза, КиУв. - 2013. - № 2. - С. 33-35.
2. Вайсфельд И. Л. Гистамин в биохимии и физиологии / И. Л. Вайсфельд, Г. Н. Кассиль. - Москва, 1981. - 277 с.
3. Виноградов В. В. Гормоны, адаптация и системные реакции организма / В. В. Виноградов. - Минск, 1989. - 224 с.
4. Соседко Ю. И. Судебно-медицинская диагностика давности повреждений при тяжелой тупой травме / Ю. И. Соседко. -Суд.-мед. эксп.- 1984. - № 2. - С. 15-18.
5. Яковцева А. Ф. Динамика участия гипофиза, эпифиза и надпочечников в организации стресс-реакции при смертельной травме / А. Ф. Яковцева, Г. И. Губина-Вакулик, В. Д. Марковский // Патолопя. - 2005. - Т. 2. - № 3. - С. 35.
6. Musshoff F Postmortem serotonin (5-HT) concentrations in the cerebrospinal fluid of medicolegal cases / F. Musshoff, T. Menting, B. Madea // Forensic Sci Int. 2004 Jun 10; 142(2-3). - Р. 211-219.
7. Quan L. Postmortem serotonin levels in cerebrospinal and pericardial fluids with regard to the cause of death in medicolegal autopsy / L. Quan, T. Ishikawa, J. Hara, T. Michiue, JH. Chen, Q. Wang, BL. Zhu, H. Maeda // Leg Med (Tokyo). - 2011. Mar;13 (2). - Р. 75-78.
УДК 40.6:612.4.09:577.17.05:616-001.3
АЛГОРИТМ Д1АГНОСТИКИ ТРАВМАТИЧНОГО ГЕНЕЗУ СМЕРТ1 ЗА ВМ1СТОМ Г1СТАМ1НУ ТА СЕРОТОНШУ В Р1ДИНАХ Т1ЛА В РАЗ1 СМЕРТЕЛЬНО'!' ДМ ТРАВМАТИЧНОГО ФАКТОРУ Бшяков А. М.
Резюме. Метою дослщження стало визначення алгоритму дiагностики травматичного ^енезу смерт за вмютом гютамшу та серотоншу в лiкворi та перикардiальнiй рщиы в разi смертельно! дм травматичного фактору.
Результати доотдження показали, що у оЫб, смерть яких настала через десятки хвилин та 1-2 години пюля травмування в лiкворi та перикардiальнiй рщиы змшюеться ктькюний вмют бюгенних ам^в, який при виявленн в межах 0,051 - 0,09 мкг/мл гютамшу в лквор^ 0,054 - 0,093 мкг/мл гютамшу в перикардiальнiй рщиы, 0,05 - 0,084 мкг/мл серотоншу в лiкворi та 0,057 - 0,1 мкг/мл серотоншу в перикардiальнiй рщиы вказуе на травматичний ^енез смертг
Таким чином, алгоритм дiагностики полягае в можливост визначати травматичний ^енез смерт в тому раз^ коли смерть не настала вщразу пюля травмування на пiдставi визначення ктькюного вмюту як одного з бюгенних ам^в в лiкворi чи перикардiальнiй рщиы, так i деюлькох, яю мають перебувати в дiапазонi дiа-гностично значущих меж.
Ключовi слова: пстамш, серотонш, лквор, перикардiальнi рщина, травматичний ^енез смертг
УДК 340.6:616.839:577.175.522:616-001-036.08
АЛГОРИТМ ДИАГНОСТИКИ ТРАВМАТИЧЕСКОГО ГЕНЕЗА СМЕРТИ НА ОСНОВАНИИ СОДЕРЖАНИЯ ГИСТАМИНА И СЕРОТОНИНА В ЖИДКОСТЯХ ТЕЛА В СЛУЧАЕ СМЕРТЕЛЬНОГО ДЕЙСТВИЯ ТРАВМАТИЧЕСКОГО ФАКТОРА Биляков А. Н.
Резюме. Целью исследования стало определение алгоритма диагностики травматического генеза смерти по содержанию гистамина и серотонина в жидкостях тела в случае смертельного действия травматического фактора.
Таблиця 2. Д1агностично значущ1 меж1 ктькюного вмюту гютамшу та серотоншу в л1квор1 та перикард1альнш рщиш для встановлення травматичного ^енезу смерт
№ Речовина/рщина Д1агностично значуща межа (мкг/мл)
1 Пстамш лквор 0,051 - 0,09
2 Пстамш перикардiальна рiдина 0,054 - 0,093
3 Серотонiн лквор 0,05 - 0,084
4 Серотонш перикардiальна рiдина 0,057 - 0,1
Перспективи подальших досл1джень. Мож-лив1сть визначати травматичний ^енез смерт1 у ос1б, смерть яких настала через десятки хвилин та години пюля травмування потребуе виявлення шших бюло-пчно активних речовин, як1 б дозволяли встановлю-вати смерть у ос1б, як1 померли вщразу пюля травмування.
Результаты исследования показали, что у лиц, смерть которых наступила через десятки минут и 1-2 часа после травмирования в ликворе и перикардиальной жидкости изменяется количественное содержание биогенных аминов, которое при выявлении в пределах 0,051 - 0,09 мкг/мл гистамина в ликворе, 0,054 -0,093 мкг/мл гистамина в перикардиальной жидкости, 0,05 - 0,084 мкг/мл серотонина в ликворе и 0,057 -0,1 мкг/мл серотонина в перикардиальной жидкости указывает на травматический генез смерти.
Таким образом, алгоритм диагностики заключается в возможности устанавливать травматический генез смерти в том случае, когда смерть не наступила сразу после травмирования на основании определения количественного содержания как одного из биогенных аминов в ликворе или перикардиальной жидкости, так и нескольких, которые должны пребывать в диапазоне диагностически значимых значений.
Ключевые слова: гистамин, серотонин, ликвор, перикардиальная жидкость, травматический генез смерти.
UDC: 340.6:612.4.09:577.17.05:616-001.3
Algorithm diagnosis of Traumatic Death Genesis Based on the Content of Histamine and Serotonin in body fluids upon Lethal Effect of a Traumatic Factor
Biliakov A. M.
Abstract. Establishment of death genesis of a person is the cases of fatal injury is main objective for forensic expert in forensic practice. Diagnosis of traumatic death genesis is based on the morphological changes in the organs that serve as the markers of the states of shock. It is possible on condition that the injured person lived for a significant period of time after the injury. We know that in fatally injured persons showed different degrees of reaction endocrine glands to the traumatic factor by the results of histological studies was found. This can be used to determine the traumatic genesis of death. Special attention should histamine and serotonin among them. We have found that their quantitative content in cerebrospinal fluid and pericardial fluid changes depending on the duration of ante mortem period. The regularity established requires further research concerning the possibility to determine the traumatic genesis of death taking into account the duration of dying after a lethal injury.
The objective of this research consisted in finding out the algorithm diagnosis of traumatic death genesis based on the content of histamine and serotonin in body fluids upon lethal effect of a traumatic factor.
The subject of the research was cerebrospinal fluid of corpses taken during forensic autopsy by means of a suboccipital puncture and pericardial fluid that selected during extraction organocomplexes after cutting of the pericardial membrane. The fluids was divided into several groups according to the duration of an injury: those who had died immediately after the injury - 10 persons, within a short period of time thereafter - 10 persons, 1 to 20 hours later - 10 persons. The control group included the persons whose death was caused by ischemic heart disease - 20 persons (sudden death).
Using fluorometric method and fixing the result with the help of a fluorimeter the quantitative content of histamine and serotonin as well as their relation to the standards were measured in the samples. In general, 200 tests were carried out, of which 120 were intended to measure the content of histamine and serotonin in case of violent death and 80 tests were in the persons who had died because of ischemic heart disease.
The research results showed that in comparison with the group of those who had died suddenly the quantitative content of histamine and serotonin in cerebrospinal fluid and pericardial fluid of the lethally injured persons differed statistically from those who died within tens of minutes (р < 0.01) and 1-2 hours later (р < 0.001) for histamine and similar for serotonin in the same intervals (р < 0.001). In those who had died immediately after the injury the quantitative content of these substances was not different (р > 0.05). This allows defining the diagnostic parameters to determine the traumatic genesis of death in the persons that lived for some time after being injured (tens of minutes) and for several hours. For this purpose it is possible to calculate diagnostically significant ranges using two-sigma deviation variant from their mean value (М±2а). The calculations show that the quantitative content of histamine within the range 0.051 to 0.09 |ig/ml and that of serotonin within the range 0.05 to 0.084 |ig/ml in cerebrospinal fluid and the range 0,05 to 0,084 |ig/ml and the range 0,057 to 0,1 |ig/ml prove that the death was violent.
Thus, the diagnostic algorithm is the ability to identify the traumatic genesis of death in the case when death does not come immediately after the injury on the basis of determining the quantitative content as one of the biogenic amines (histamine, serotonin) in cerebrospinal fluid or pericardial fluid, and a few that have in the range diagnostically significant limits.
Keywords: histamine, serotonin, cerebrospinal fluid, pericardial fluid, traumatic genesis of death.
Рецензент - проф. Старченко 1.1.
Стаття надшшла 09.11.2015 року
