CC BY
41
В.М. Дегтярьова, к.е.н.,
М.А. Солод, к.е.н.
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ І КАПІТАЛІЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
Успішне функціонування національної економіки можливе лише за умови стійкого розвитку промислового виробництва. Перехід до ринкових умов господарювання ініціював масштабне залучення промислового комплексу України в середовище перетворень, що потребують розробки і реалізації нової державної економічної політики, адекватної глобалізаційній та постіндустріальній парадигмі часу та викликам посткризового періоду.
В світлі цього сьогодні гостро постає проблема глобалізаційної адаптації, оновлення вітчизняної стратегії реформ з метою їх динамизації та гармонізації з новими соціально-економічними зовнішніми і внутрішніми умовами.
Капіталізація - фундаментальний процес, економічний зміст якого полягає в підвищенні вартості капіталу, що належить суб’єктам усіх рівнів господарювання, на основі зростання їхнього господарського потенціалу й ефективності функціонування. Капіталізація багато в чому визначає темпи економічного зростання і глобальну конкурентоспроможність національної економіки, добробут і якість життя суспільства. Значущість капіталізації зростає в умовах глобальних змін у виробничій і інституціональній структурі, фінансовій сфері світової економіки, здійснюючи істотний вплив на розвиток національних економік.
Питання, пов’язані з проблемами розвитку промислового виробництва, привертали і продовжують привертати значну увагу широких кіл фахівців і суспільства в цілому. Вагомий внесок у вивчення проблем стратегічного управління зробили І.Ансофф, Р.Ірвін, П.Друкер, К.Омає, К.Прахалад, М.Фрідман, Г.Хамел, К.Фляйшер, Ф.Котлер, Ж.-Ж.Ламбен, М.Портер, Р.Фатхутдінов, Є.Ясін, Дж.Сакс, Д.Росс, Р.Кох, Г.Мінцберг, Ф.Шерер та інші відомі дослідники.
Серед учених, які активно ведуть наукові дослідження сутності і змісту капіталізації як складного багаторівневого і багатоаспектного процесу, що активно впливає на економічний потенціал промисловості, варто назвати такі імена, як О.Амоша, І.Алексеєв, Н.Брюховецька,
І.Булєєв, І.Васильчук, В.Жидченко, Г.Карчева, Н.Кизим, В.Ковалев, М.Козоріз, Е.Кравченко, А.Остапенко, Е.Пономаренко, В.Приходько, Л.Фролова, В.Хаустова, І.Яремко.
Втім, необхідність урахування особливостей посткризового періоду, відсутність системності у формуванні стратегій розвитку промислового виробництва, труднощі у своєчасній ефективній їх реалізації потребують поглиблення досліджень з розробки стратегій розвитку і методів забезпечення підвищення капіталізації промислового сектору з урахуванням особливостей сучасного етапу інноваційно-технологічного розвитку та глобалізації та за умови необхідності подолання наслідків фінансово-економічної кризи.
Метою статті є аналіз і узагальнення досвіду державного регулювання розвитку промислового сектору, формування структурних передумов підвищення капіталізації промислових підприємств з урахуванням особливостей сучасних процесів у національному та глобальному економічному просторі.
В сучасних умовах необхідність якнайширшого застосування сучасних концепцій, методів і інструментів стратегічного управління як передумови визначення тих стратегічних векторів розвитку, орієнтація на які дозволить із максимальною ефективністю використати внутрішній потенціал національної економіки і, в першу чергу, вітчизняного промислового сектору, здійснити економічний прорив в умовах висококонкурентного ринкового середовища та глобалізаційних викликів і зайняти свою нішу у колі розвинутих країн, набуває вирішального значення.
Концепція капіталізації виступає основою вирішення таких важливих практичних питань як подолання суттєвої недооціненості національних компаній, реальна оцінка їхньої вартості, входження у світову економіку відповідно до міжнародних критеріїв ефективності. Вирішення цих питань безпосередньо пов’язано з ефективною реалізацією змісту капіталізації, що розкривається як на макрорівні в якості вирівнювання граничної продуктивності капіталу, © В.М. Дегтярьова, М.А. Солод, 2012
здійснення безперервності процесу суспільного відтворення, ефективної структурної перебудови економіки, так і на мікроекономічному рівні господарювання як перехід господарюючих суб’єктів до стратегічного планування, формування оптимальної структури активів, фінансування компаніями інноваційного процесу.
Втім, на сьогодні в Україні теорія і практика стратегічного управління не знайшли ще належного застосування. За оцінками експертів, лише 57,7% вітчизняних підприємств застосовують заходи стратегічного управління в тому чи іншому вигляді [1]. Причому більш детальний аналіз свідчить, що це застосування є в значному ступені свідомим або несвідомим маніпулюванням поняттями, оскільки тільки 8,6% підприємств планує свою діяльність на 2 роки і більше. У всіх інших підприємств період планування складає 1 рік і менше, тобто про застосування стратегічного управління за таких умов мову вести складно. Негативним моментом є також те, що більшість керівників не вбачають потреби необхідності у виробленні довгострокових стратегій, помилково вважаючи, що в сучасних динамічних умовах неможливо вирішувати перспективні питання розвитку [2]. Хоча саме стратегічне управління є найважливішим засобом забезпечення успішного виживання в агресивному динамічному конкурентному середовищі, ефективним методом її адаптації до змін в цьому середовищі.
В цьому контексті значний інтерес становить аналіз досвіду досить успішного застосування методів стратегічного управління при розробці стратегії розвитку вугільної промисловості в рамках Енергетичної стратегії розвитку України на період до 2030 року [3].
В процесі розробки стратегії посткризового розвитку, враховуючи інерційність вугледобувної галузі, обмеженість інвестиційних можливостей, відсутність певного маневру розроблено три сценарії розвитку галузі на період 2011-2030 рр. (песимістичний, базовий, оптимістичний).
Розроблені сценарії розвитку вугільної промисловості ґрунтуються на основних засадах державної економічної і енергетичної політики і побудовані на основі таких концептуальних положень:
забезпеченні енергетичної безпеки держави;
реальних можливостях економіки фінансувати розвиток вугільної промисловості;
принципах ринкової економіки - економічна доцільність, раціональність, самодостатність [4].
Відповідно до пріоритетів і цільових орієнтирів розвитку економіки України на період до 2030 року розраховано максимально можливі обсяги фінансування вугільної промисловості з Держбюджету за умови збереження нинішнього відсотка видатків на розвиток галузі, які оцінюються: у 2010 р. - 3,7-4,6 млрд. грн., у 2020 - 4,2-7,4 млрд. грн., у 2030 - 5,0-9,8 млрд. грн. [3].
З урахуванням цих обмежень на період до 2030 року розвиток галузі відбуватиметься таким чином.
Реструктуризація галузі. Реструктуризація здійснюється в напрямах удосконалення структури управління галуззю; створення на базі діючих підприємств ефективних міжгалузевих виробничих комплексів («шахта-ТЕС», «вугілля-кокс», «вугілля-метал»); прискорення завершення процесу ліквідації шахт, раніше переданих до закриття, і вирішення пов’язаних з цим соціальних і екологічних проблем; закриття та ліквідація шахт, що відпрацювали запаси вугілля.
Дострокове закриття шахт, визначених неперспективними, але забезпечених запасами вугілля на 10 і більше років (шахти “Україна”, “ім. Я.М.Свердлова”, “Талівська”) через брак коштів і недостатню обґрунтованість економічної доцільності дострокового їх закриття, переноситься на період після 2011 року. Подальша їх робота відбувається з проведенням першочергових заходів з використання внутрішніх резервів зниження собівартості видобутку вугілля, в разі доцільності здійснюється їх реконструкція.
Надалі з метою запобігання суспільним економічним та соціальним втратам внаслідок передчасного закриття збиткових шахт обґрунтування рішень стосовно перспектив їх розвитку має здійснюватися на раціональній основі шляхом порівняння повних витрат за варіантами: подальшої роботи, дострокового закриття, або реконструкції з урахуванням
потенційних можливостей підвищення ефективності функціонування шахт за рахунок використання наявних внутрішніх резервів.
З метою запобігання посиленню негативних соціальних наслідків дострокове закриття шахт здійснюється лише після створення необхідної кількості нових робочих місць для звільнених працівників.
Для прискорення ліквідації соціальних наслідків масового закриття шахт доцільно створити міжвідомчу комісію з вирішення соціально-економічних проблем вуглевидобувних регіонів та передати відповідальність і відповідні держбюджетні кошти від підприємств ВО «Укрвуглереструктуризація» органам місцевого самоврядування на проведення заходів з соціального захисту звільнених працівників, виконання програм місцевого розвитку і сприяння зайнятості населення.
Ухвалення рішень із дострокового закриття шахт здійснюється на підставі незалежної позавідомчої експертизи проектів закриття шахт, яка має містити кількісні оцінки впливу зменшення обсягів видобутку вугілля на стан енергетичної безпеки держави, можливі прямі суспільні економічні втрати від передчасного закриття шахт.
Обсяги фінансування процесу реструктуризації галузі на період до 2011 року становили 2,73 млрд. грн. [3].
Першочергові заходи з підвищення ефективності функціонування вуглевидобувних підприємств. Враховуючи необхідність підвищення рівня енергетичної безпеки країни, вкрай обмежені можливості Державної підтримки розвитку галузі найближчими роками, вимоги ринкової економіки щодо наближення галузі до самодостатності, у вугільній промисловості мають бути здійснені першочергові заходи із задіяння наявних внутрішніх резервів підвищення ефективності функціонування вуглевидобувних підприємств. Основними з них є:
1. Збільшення обсягів видобутку вугілля за рахунок підвищення рівня використання виробничих потужностей.
За розрахунками, підвищення середньогалузевого рівня використання виробничих потужностей з фактичних 80,1% у 2001 році до 85% забезпечило б зниження собівартості вугільної продукції на 3,9% і приріст обсягів видобутку вугілля на 5,1 млн. т. Доведення ж його до нормативного рівня по промисловості (95%) знизило б собівартість на 10,5%, а приріст обсягів видобутку при цьому становив би 15,5 млн. т на рік.
Використання цього резерву гальмується через застарілість основних фондів, гострий дефіцит обігових коштів у вуглевидобувних підприємств на придбання необхідних матеріалів і запасних частин для ремонту гірничих машин та обладнання, недостатні обсяги капіталовкладень на вчасну підготовку запасів вугілля для відпрацювання та заміну устаткування, низький рівень організації праці тощо.
Для задіяння цього резерву необхідно:
вжити заходи з усунення дефіциту обігових коштів вуглевидобувних підприємств (цьому може сприяти надання одноразової цільової державної підтримки на поповнення обігових коштів, державних пільгових кредитів);
збільшити обсяги капіталовкладень на підтримку виробничих потужностей;
забезпечити вчасність розрахунків за вугільну продукцію, виплат заробітної плати;
здійснити організаційні заходи, спрямовані на налагодження матеріально-технічного постачання, підвищення виробничої дисципліни, додержання вимог безпеки праці тощо.
2. Покращання якості вугільної продукції.
Цей захід дозволяє при відносно невеликих додаткових витратах суттєво збільшити ціну її реалізації та підвищити конкурентоспроможність українського вугілля. Для його здійснення необхідно вдосконалювати технології видобутку вугілля і впроваджувати прогресивну гірничу техніку, але основним першочерговим заходом має стати збільшення обсягів переробки рядового вугілля на збагачувальних фабриках із високим технічним рівнем збагачення. За розрахунками, для шахт, що реалізують рядове вугілля або збагачують незначну його частину, доповнення процесу виробництва вугільної продукції збагаченням за відносно невеликих додаткових витрат дозволяє суттєво знизити чи навіть подолати збитковість шахт за рахунок збільшення виручки від реалізації продуктів збагачення за більш високими цінами ніж рядове вугілля.
Покращання якості вугільної продукції сприятиме не лише підвищенню ефективності функціонування вугільної галузі, а й зниженню обсягів використання природного газу і топкового мазуту в електроенергетиці, які застосовуються на підсвічування при спалюванні вугілля, зменшенню негативного впливу вугільних енерготехнологій на довкілля.
3. Диверсифікація діяльності вуглевидобувних підприємств, перехід з однопродуктового на багатопродуктове виробництво.
Диверсифікація діяльності збиткових підприємств різних галузей є основним напрямом реструктуризації в країнах з ринковою економікою. Диверсифікація передбачає налагодження випуску побічної продукції з природних ресурсів, що видобуваються разом з вугіллям і вважаються відходами виробництва - шахтних (кар’єрних) вод, шахтних порід, шахтного метану. Цей захід дозволяє перенести частину витрат з вугільної продукції на побічну продукцію, завдяки чому можна очікувати на зниження собівартості вугілля щонайменше на 20% і додатково отримати позитивні екологічні результати.
Понад 20 років в Україні різні організації здійснюють із позитивними результатами численні дослідження з визначення перспективності та економічної доцільності використання відходів вуглевидобутку в різних галузях економіки, напрацьовано конкретні рекомендації з можливих напрямів їх використання. Але досі відходи вуглевидобутку в господарській діяльності майже не використовуються [5].
Гальмує залучення цього резерву, насамперед, недосконалість відповідної законодавчої та нормативної бази, механізму державного регулювання природокористуванням. Зокрема, потребують на певні доповнення або внесення змін Кодекс про надра, Гірничий закон, Закон про відходи.
4. Усунення цінових диспропорцій.
На сьогодні на внутрішньому енергетичному ринку України вугілля власного видобутку дешевше від природного газу в 1,5 рази; ціни на коксівне вугілля унікальних марок майже дорівнюють цінам на енергетичне вугілля. Необхідна розробка і впровадження диференційованого порядку регулювання цінами на вугілля на базі енергетичної цінності з урахуванням його споживчих властивостей і взаємозамінності. Це сприятиме зниженню збитковості галузі в цілому і, насамперед, групи шахт, що видобувають вугілля цінних марок, а це, зазвичай, найбільш збиткові старі шахти, розташовані в Центральному Донбасі, які працюють на великих глибинах і мають найбільш складні гірничо-геологічні умови.
Впровадження зазначених заходів разом з іншими дозволить зменшити середньорічну потребу в дотаціях на покриття виробничих витрат.
На період 2011-2020 рр. і 2021-2030 рр. незалежно від сценаріїв розвитку галузі передбачається до 2015 року завершити будівництво і ввести в експлуатацію три шахти, будівництво яких розпочате до 2001 року (“Добропільська-Капітальна”, “Краснолуцька-Північна”, “Центральна-Нова”). На зазначені цілі в 2011-2015 рр. має бути витрачено 1,9 млрд. грн. капітальних вкладень.
Крім того, з метою продовження процесу оновлення шахтного фонду, зміни його структури в бік збільшення питомої ваги високопродуктивних підприємств, спроможних забезпечити видобуток конкурентоспроможного вугілля, за песимістичним сценарієм розвитку галузі передбачається:
здійснити в період 2011-2020 рр. реконструкцію 30-ти шахт із загальним приростом потужностей 9,0 млн. т і 12 шахт без приросту потужностей, а в 2021-2030 рр. відповідно 10-ти шахт з приростом потужностей 3,0 млн. т і 5-ти шахт без приросту потужностей. Потреба в капітальних вкладеннях на дані цілі становить у другому десятилітті - 14,2 млрд. грн., у третьому - 5,0 млрд. грн.;
завершити будівництво нових вуглевидобувних підприємств, що розпочалось після 2005 року на розвіданих ділянках вугільних родовищ, загальною потужністю 4 млн. т у період 2011-2020 рр. і 18 млн. т - у 2021-2030 рр. Потреба в капітальних вкладеннях на ці цілі становить у другому десятилітті - 2,4 млрд. грн., у третьому - 11,3 млрд. грн.;
активізувати процес дострокового закриття неперспективних шахт з обмеженими технологічними можливостями. У період 2011-2020 рр. ліквідуються 23 шахти, в 2021-2030 рр. - ще 8 шахт. Загальна потреба у фінансуванні закриття і ліквідації шахт, що відпрацювали
запаси вугілля, і дострокове закриття неперспективних шахт становить у другому десятилітті - 2,6 млрд. грн., у третьому - 2,1 млрд. грн.
Розвиток галузі за означеними напрямами дозволить збільшити виробничі потужності галузі до 108 млн. т у 2020 році і до 110 млн. т у 2030-му. Це потребує 47 млрд. грн. капітальних вкладень на 2011-2020 рр. і 48,7 млрд. грн. за 2021-2030 рр., усього за період 2003-2030 рр. - 122,0 млрд. грн.
Загальна потреба у фінансуванні розвитку галузі становитиме 53,78 млрд. грн. за період 2011-2020 рр. і 54,51 млрд. грн. за 2020-2030 рр., усього на період до 2030 року - 142,5 млрд. грн.
Обсяги видобутку вугілля становитимуть 103 млн. т у 2020 році і 105 млн. т у 2030-му, що дозволить задовольнити потребу у вугіллі за рахунок власних ресурсів на 93,7% у 2020 році і на 76,3% у 2030-му.
За базовим сценарієм з метою більш повного забезпечення потреби у вугіллі за рахунок власного видобутку, підвищення рівня енергетичної безпеки країни, а також враховуючі сприятливіші інвестиційні умови, що створюватимуться, здійснюється більш інтенсивне порівняно з песимістичним сценарієм оновлення шахтного фонду та нарощування виробничих потужностей.
За базовим сценарієм розвитку галузі передбачається:
провести у період 2011-2020 рр. реконструкцію 43-х шахт із загальним приростом потужностей 13,0 млн. т і 14 шахт без приросту потужностей, а в 2021-2030 рр. відповідно 10-ти шахт з приростом потужностей 3,0 млн. т і 7 шахт без приросту потужностей. Потреба в капітальних вкладеннях на означені цілі становить у другому десятилітті - 19,6 млрд грн., у третьому - 5,6 млрд. грн.;
завершити будівництво нових вуглевидобувних підприємств, що розпочнеться після 2005 року, загальною потужністю 11 млн. т у період 2011-2020 рр. і 26 млн. т - у 2021-2030 рр. Потреба в капітальних вкладеннях становить у другому десятилітті - 6,8 млрд. грн., у третьому - 16,4 млрд. грн.;
достроково закрити і ліквідувати 28 неперспективних шахт у період 2011-2020 рр. і 12 шахт - у 2021-2030 рр. Загальна потреба у фінансуванні закриття та ліквідації шахт, що відпрацювали запаси вугілля та дострокове закриття неперспективних шахт становить у другому десятилітті - 2,9 млрд. грн., у третьому - 2,3 млрд. грн.;
Виробничі потужності галузі у 2020 році становитимуть 117 млн. т і у 2030-му - 125 млн. т. При цьому потреба в капітальних вкладеннях сягатиме 56,8 млрд. грн. на період 2011 -2020 рр. і 59,2 млрд. грн. на 2021-2030 рр., а усього на період до 2030 року - 142,3 млрд. грн.
Загальна потреба у фінансуванні розвитку галузі становитиме 62,4 млрд. грн. за період 2011-2020 рр. і 64,1 млрд. грн. за 2020-2030 рр., а усього на період до 2030 року - 160,7 млрд. грн.
Обсяги видобутку вугілля становитимуть 112 млн. т у 2020 р. і 120 млн. т у 2030-му, що дозволить задовольнити потреби у вугіллі за рахунок власних ресурсів на 91,8% у 2020 році і на 74,6% у 2030-му.
За оптимістичним сценарієм розвитку вугільної промисловості з метою посилення енергетичної безпеки країни, забезпечення стабільного і надійного енергопостачання, наближення структури паливно-енергетичного балансу країни до структури власної сировинної бази палива та надання вугіллю власного видобутку провідної ролі в енергозабезпеченні країни передбачається ще інтенсивніше оновлення і нарощування виробничого потенціалу, обсягів видобутку вугілля та підвищення ефективності функціонування вугільної галузі.
За оптимістичним сценарієм передбачається:
провести у період 2011-2020 рр. реконструкцію 47 шахт із загальним приростом потужностей 14 млн. т і 18 шахт без приросту потужностей, а в 2021-2030 рр. відповідно 10-ти шахт з приростом потужностей 3,0 млн. т і 5 шахт без приросту потужностей. Потреба в капітальних вкладеннях на означені цілі становить у другому десятилітті - 21,9 млрд. грн., у третьому - 5,0 млрд. грн.;
завершити будівництво нових вуглевидобувних підприємств, що розпочалось після 2005 року, загальною потужністю 14 млн. т у період 2011-2020 рр. і 36 млн. т - у 2021-2030 рр.
Потреба в капітальних вкладеннях становить у другому десятилітті - 8,7 млрд. грн., у третьому - 22,7 млрд. грн.;
достроково закрити і ліквідувати 32 неперспективні шахти у період 2011-2020 рр. і 18 шахт - у 2021-2030 рр. Загальна потреба у фінансуванні закриття і ліквідації шахт, що відпрацювали запаси вугілля, та дострокове закриття неперспективних шахт становить у другому десятилітті - 3,2 млрд. грн., у третьому - 2,7 млрд. грн.
Виробничі потужності галузі у 2020 році становитимуть 120 млн. т, у 2030-му - 135 млн. т. Потреба в капітальних вкладеннях становитиме 62,0 млрд. грн. на період 2011-2020 рр. і 67,2 млрд. грн. на 2021-2030 рр., а усього на період до 2030 року - 155,4 млрд. грн.
Загальна потреба у фінансуванні розвитку галузі становитиме 67,6 млрд. грн. за період 2011-2020 рр. і 72,3 млрд. грн. за 2020-2030 рр., а усього за період до 2030 року - 174,2 млрд. грн.
Обсяги видобутку вугілля становитимуть 115 млн. т у 2020 р. і 130 млн. т у 2030 р., що дозволить задовольнити потреби у вугіллі за рахунок власних ресурсів на 82,7% у 2020 р. і на 77,2% у 2030-му.
Враховуючи інвестиційну непривабливість більшості вуглевидобувних підприємств (через високу капіталоємність виробництва; збитковість більшості діючих шахт; низьку прибутковість рентабельних шахт і, відповідно, великі строки окупності інвестицій; залежність ефективності роботи шахт від гірничо-геологічних умов, які до того ж змінюються у часі; високу трудомісткість виробництва тощо), провідну роль власного вугілля в забезпеченні необхідного рівня енергетичної безпеки України, світовий досвід видобування вугілля підземним способом, яке в усіх країнах (окрім США) є дотаційним, за основні джерела фінансування розвитку галузі прийнято кошти Державного бюджету (в тому числі кошти державних інвестиційних та інноваційних фондів), а також власні кошти вуглевидобувних підприємств. Інші джерела інвестування (приватні вітчизняні та іноземні інвестиції, кошти місцевого бюджету, іноземні кредити) відігравали і відіграватимуть у перспективі другорядну роль.
Динаміка структури фінансування розвитку вугільної галузі за джерелами згідно з базовим сценарієм передбачає тимчасове збільшення частки коштів Державного бюджету з 72,6% у 2002 році до 77,5% у 2005-му з подальшим поступовим скороченням до 67% у 2030 році; зменшення частки власних коштів підприємств з 27,2% у 2002 році до 14,7% у 2030-му і нарощування частки інших недержавних джерел з 1% у 2002 році до 18,4% у 2030-му. При цьому середньорічні обсяги фінансування збільшуються за рахунок Державного бюджету з 2,25 млрд. грн. у 2002 році до 4,51 млрд. грн. у 2015-му і зменшуються в подальшому до 4,38 млрд. грн. у 2030 році. Обсяги власних коштів підприємств зменшуються з 0,84 млрд. грн. у 2002 році до 0,7 млрд. грн. у 2010-му і надалі збільшуються до 0,96 млрд. грн. у 2030 році. Обсяги недержавних коштів поступово зростатимуть від 0,03 млрд. у 2002 році до 1,2 млрд. грн. у 2030 р.
Висновки. Резюмуючи результати аналізу, можна зазначити, що розробка сучасних промислових стратегій є важливим кроком на шляху подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи і вирішення завдань модернізації вітчизняного промислового сектору.
Достатньо вдалим прикладом таких розробок є стратегія посткризового розвитку вугільної промисловості України, мета якої полягає у стабілізації стану і подальшому забезпеченні сталого розвитку вугільної промисловості з метою підвищення рівня енергетичної безпеки держави, задоволення потреб населення та економіки країни у вугіллі власного видобутку різного технологічного призначення, в економічно виправданих обсягах, належної якості, за доступними цінами. Досягнення виходу галузі з кризового становища ґрунтується на реальних можливостях економіки України, зокрема Державного бюджету, фінансувати розвиток галузі; визначенні найефективніших напрямів використання обмежених інвестиційних ресурсів, які забезпечували б найбільший приріст обсягів видобутку вугілля за найменших інвестиційних витрат; максимально можливому й економічно виправданому збереженні існуючого виробничого потенціалу галузі за умов його оновлення і підвищення ефективності функціонування за рахунок використання наявних внутрішніх резервів.
Стратегія розвитку вугільної промисловості у посткризовий період розроблена із застосуванням сучасних методологічних підходів, базується на аналізі сучасного стану галузі,
її сировинної і виробничої бази, загальних напрямів державної економічної і енергетичної політики на період до 2Q3Q року та подальшу перспективу, виходячи з показників потреби в паливно-енергетичних ресурсах, загальних тенденцій формування перспективних паливно-енергетичних балансів країни.
Розроблена стратегія виходу вугільної промисловості із кризового стану в якості заходу сучасного державного стратегічного управління надасть можливість не лише підвищити ефективність функціонування національної вугільної промисловості, але й, як наслідок, сприятиме більш сталому розвитку економіки України в цілому.
Література
1. Клівець П.Г. Трансформація уявлень про стратегічне управління I П.Г.Клівець,
С.О.Смирнов II Вісник економічної науки України. - 2Q11. - № 1(19). - С.61-65.
2. Бережна З. Вивчення досвіду стратегічного управління в містах південного регіону шляхом опитування працівників органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади I З.Бережна, Д.Ломоносов II Економіст. - 2Q11. - № 9. - С. 23-27.
3. Энергетическая стратегия Украины на период до 2Q3Q года и дальнейшую перспективу I Ин-т общей энергетики НАНУ. - Київ, 2QQ3.- 365 с.
4. Ивашин В.М. Тенденции развития топливно-энергетического комплекса в мире в ХХІ в. и положение энергетики в Украине I В.М.Ивашин II Уголь Украины. - 2QQ8. -№ 7.-С. 43-47.
5. Середа Л.О Реструктуризація промисловості України у процесі посткризового відновлення !Л.О.Середа - К.: НІСД, 2Q11. - 54 с.
Надійшла до редакції 19.04.2012 р.
