CC BY
304
УДК: 336.4
Ковальчук Ю.В., мапстр фшософп, астрант© Лъв\всъкий нацюналънийутеерситет iM.Ieam Франка, Лъвгв, Украта
ЗНАК, ЯК ОСНОВНА СЕМЮТИЧНА КАТЕГОР1Я ( МОДЕЛЬ ЗНАКУ Ч. П1РСА I Ф. ДЕ СОССЮРА, ТРИ ВИДИ 3HAKIB ЗА Ч. П1РСОМ)
Съогодш, в час, коли той, хто eonodie тформащею - eonodie ceimoM, стае актуальною й проблема семютики: про нег говорить 3MI, проводиться pÍ3HOManimHÍ дослгдження у гг сфер1, використовуютъся гг категорИ у ргзних сферах сустлъства. Семютика, яка розглядае весь, без винятку, людсъкий doceid як ттерпретовану структуру, що опосередковуетъся i живиться знаками, стае основою будъ-яких тформацтних пол1в, пронизуючи ceim тформацп, в1дкриваючи иого через иого ж приховатстъ. Центральною семютичною категор1ею е знак. Категор1я «знаку» походить eid грецъкого слова «sema» - елементарний смисловий компонент. У семютичному дискурЫ icHye i таке визначення знаку - як певного емтричного матер1алъного об'екту, який сприимаетъся на чуттевому pieni i виступае у процеа стлкування та мислення людей. Слгд зауважити, що iснуютъ деят eiÖMWHoemi у трактуванш знаку, наприклад фыософ1ею - знак як одиниця мислення, та лмектикою -знак як поеднання поняття (концепту) i звукообразу. У дангй cmammi знак визначатиметъся як те, що використовуетъся для позначення чогосъ тшого. Саме це визначення знаку, що буде показано нижче, i уникае суперечностей у розумтт, i надае найповшше уявлення про те «що е знак», i утримуе в codi певну Hepo3Kpumicmb та втаемничешстъ цъого феномену. Варто зазначити, що наука i культура, як\ е осноеними сферами людсъкого життя, неможлие1 без знатв i знакових систем, так як XXI столття не мислитъся без своег гтертекстуалъност1, в основi яког лежитъ знак. Людина оперуе знаками, перетворюючи ix у значения, а значения створюютъ шформацтне поле. Оскыъки за Г. Фреге, значения без знаку не можливе, то це унеможливлюе i саму тформацт, що тдкреслюе вагомжтъ до^дження феномену знаку та знакових систем.
Ключов1 слова: семютика, знак, дискурс, репрезентащя, ттерпретанта, концепт, шформащя, сигтфтащя, ceмioлoгiя, семюз, лiнгвicmuкa, штенщя, конвенщя, Umwelt.
Одним Í3 перших мислител1в, який висл овив щею знака (signum) як ушверсального шструмента або засобу, на ochobí якого здшснюеться повщомлення будь-якого виду чи р1вня, був Августин. Правда, ще задовго до нього, знак не лише дослщжувався, але й розвивався, зокрема, сто!ки, у дебатах з ешкурейцями, розвинули найтривалшу теорш знаку в античному cbítí. На жаль, í'xhí думки вижили лише у фрагментах, переданих ixhímh ворогами, в тому числ1 i Секстом Емтриком. Як зазначае вщомий семютик сучасност1 Джон Дш у CBOl khh3Í «Основи семютики»: «Саме Августин уперше запропонував «загальну семютику», тобто загальну «науку», або «доктрину» про знаки, де знаки стають родом (genus), у якому слова (onomata) i природш симптоми (semeia) е упод1бненням, р1вними видов!» [2,165].
© Ковальчук Ю.В., 2014
262
Перш за все, зупинимося на понятп знака в розумшш лшгвюта Ф. де Сосюра, який запропонував лшгвютичну модель конституювання знаку, або як И ще називають - дщичну (двоб1чну) чи бшатеральну. За щею моделлю, знак становить собою поеднання концепта (поняття) { звукообразу. Ц1 два елементи умовно! будови вш назвав означуваним або сигшфжатом \ означником або сигшфжатом. Структуру й обсяг означуваного (концепту) визначають через ситуацш, контекст. Взаемод1я означника й означуваного в дискурс! властиво й породжуе знак. Вщношення м1ж означуваним \ означником реферуеться як сигшфжащя - процес встановлення взаемозалежност1 м1ж двома компонентами знака у семюлоги. У цьому вщношенш одне юнуе через друге I це вщношення е довшьним, строго не фшсованим I морально не мотивованим, що й е засадничою тезою семюлопчно! теори. Сигшфшацш характеризуе знак як динам1чну мовленневу сутшсть. «Лшгвктичний знак не е зв'язком м1ж р1ччю I назвою (¿менем), але м1ж концептом I звуковим паттерном» [3,479]. Довшьшсть знака дае можливкть витлумачити його природу через штерпретацш I вагомкть тексту. Знаки мають радше множинне, а не одиничне значения. Соссюр заявляв, що цшсна лшгвктична система заснована на ¿ррацюнальному принцип! про те, що знак е довшьним. «Сама ж концепщя значения за Фердинандом де Соссюром, е структуральною 1 вщностшсною, а не референции ою: первиншсть надаеться вщношенням скорше, ашж речам» [1,143]. Вщтак, генерування значения мае за свою передумову саме те, як знаки первинно вщносяться один до одного у лшгвктичнш систем!, на чому I наголошуе вчений-лшгвют.Не кнуе такого знаку, який генерував би значения з самого себе. Звщси визначаеться важливють синтаксичного р1вня знаково! системи у Фердинанта де Соссюра, оскшьки значения ¿дуть вщ вщношень м1ж знаками.
Довшьна природа знака, у данш концепци знака, е принципом мови. Довшьшсть знака е радикальною концепщею тому, що вона пропонуе автономш вщносно реальность Соссюрова модель мови, з наголосом на внутршнш структур! в межах знаково! системи, може вважатися такою, що пщтримуе погляд, згщно з яким мова не вщображае реальшсть, а конструюе И. Але якщо значения генеруються ¿з само! знаково! системи, лшгвктично! структури, а не з реальное^, то звщси виходить, що ми тод1 перебуваемо в симуляцшнш реальност! - коли термши не вщповщають реальное^! Якщо ми допускаемо, що значения генеруються ззовш, то ми виходимо на проблему референци, про яку говорить Чарльз Шрс у сво!й фшософськш концепци знаку. Знакова система I реальний св1т юнують паралельно, та первиншсть все ж знаковим системам: людина формуе свш свп" I дшсшсть.
Розглядаючи фшософську модель знаку за Чарльзом Шрсом, слщ зауважити, що вш притримуеться тако! думки, за якою «Нщо не може бути знаком, якщо воно не пщдаеться критищ, як знак» [2,32]. На вщмшу вщ Фердинанта де Соссюра, вш дае триб1чну модель. Вар1анти Шрсово! тр1ади часто подаються як «семютичний трикутник», який побудований на гасл1: «Немае знака без штерпретатора!» [6, 56]. Звщси I виходить, що одним ¿з трьох елеменив «семютичного трикутника» е штерпретатор (штерпретант), а також об'ект (референт) I звукообраз (герге8аЛ:ашеп). Репрезентамен за значениям под1бний до Соссюрового означника, тод1 як штерпретант е под1бний за значениям до означения. Та все ж слщ зауважити, що штерпретант мае також яюсть непод1бну до означения: вш сам е знаком у розумшш штерпретатора
263
(сенс зроблений знаком). Референт - об'ект до якого знак вщсилае, реферуе. Взаемод1я м1ж репрезентаментом, об'ектом та штерпретантом виводиться Чарльзом П1рсом як семюз - д1я знаюв.
Варто пщкреслити, що коли з'являеться знак, то вш з'являеться для когось - для живо! ¿стоти. Знак - це те, що в певному ceHci для когось замшюе шший об'ект. Бути знаком, за Чарльзом П1рсом - означае потребу репрезентувати когось шшого шж себе. В ментальное^ цей знак як знак про шший знак. Саме другий знак е штерпретантом. Тут не можна точно визначити що до ментальное^, а що Hi, бо зшмаеться питания матер1ального та щеального: у nipca одна едина реальшсть. Знакова система i реальшсть взаемодоповнюють один одного. Звщси i референщя, а не вщношення, як у Фердинанта де Соссюра, оскшьки значения не ще вщ вщношення м1ж знаками, а реферуеться з реальное^, там де е об'екти - об'ектна реальшсть. Об'екти юнують в ментальному npocTopi. За П1рсом нав1ть обмш м1ж знаками е ментальним.
Якщо ж говорити про знак в масовш комушкаци, то слщ пщкреслити, що вш безпосередньо пов'язаний ¿з референщею, визначення яко! дае саме Чарльз nipc. Людська св1дом1сть вид1ляе, виокремлюе, сприймае через мон1тор чи екран невизначену к1льк1сть знак1в у шформацшному потоц1. Сприйняття та виокремлення залежить безпосередньо в1д людини, яка виступае не лише «приймачем» знак1в, але й ixhIm ¿нтерпретатором, «ноЫем» ¿«породжувачем» ¿нтерпретанти. Оск1льки, сама шформащя не дор1внюе знанию, бо одна i та ж ¿нформац1я може дати р1зне значения, то вона i немае жодного в1дношення до значения. Значения ¿снуе на piBHi св1домост1. Значениям над1ляе щось сама людина, виводить ¿з ¿нформац1йного потоку або не виводить, тому будь-яке значения пов'язане з референц1ею. Значения без знаку не можливе i з'являеться там, де д1е знак. Нав1ть б1льше, Чарльз nipc наголошуе, що мислення без знаку неможливе: первинним знаком е ¿дея, найширшим знаком, центральним знаком.
Р1ч ¿снуе не залежно в1д того, знаемо ми про не! чи Hi, знаемо ми ii чи Hi. Pi4 позначена перетворюеться в об'ект. Позначення pe4i, ii визначення, вщбуваеться через наше сприйняття, тому органи чутт!в i е певною "перепусткою" речей в другу частину буття, пройшовши певну трансформацАю у свош буттевост1. Як зауважуе Джон Дш, сприйняття е обумовлене в1дносинами, як1 складаються м1ж ¿ндив1дами одного виду. Об'екти створюють наш видосв1т - Umwelt, поза яким не кнують. Це поняття об'ективного св1ту, об'ектно! реальност1, або «Umwelt», започаткував балтшський н1мець естонського походження Ойкскюлль. Розвиток виду передбачае розвиток середовища, видосв1ту. Сьогодн1 розвиток сем1отики, залишивши позаду Bei недомовленост1 та суперечност1 розвиваеться в напрямку «Umwelt» шляхом семюзу, як перспективи ц1л1сного досв1ду.
Знак, не залежно вщ того, де ми його використовуемо, яку функцш в1н виконуе чи яка наука його штерпретуе, - е тим, що позначае щось ¿нше. Потр1бно наголосити на тому, що знаки використовуються дов1льно або не довшьно, а це говорить про кардинальну зм1ну вектору у нашому розумшш знаку - в1н втрачае свою природшсть за не дов1льного використання. Звичайно, визначення не зм1ниться, але походження - так. Внаслщок не довшьного використання,матимуть м1сце штучно створеш, сконструйован1, майстерно nifliöpaHi не лише знаков! ситуацп, але й самий знак. Знак, втрачае свою властивкть бути посередником м1ж yciero множиною реальних та потенц1йних
264
значень { тими, хто щ значения прагнув би чи хот1в осягнути. Сконструйований знак утримуе в соб1 «настанову», що «скасовуе» потенцшшсть, утверджуючись, як едино реальна. Знак, будучи тим чим вш не е, - стае тим, { тшьки тим, яким його робить «настанова». Хоч змшюеться суть знаку в певному значенш, разом ¿з змшою знакового походження, форма знаку залишаеться незмшною. Пщ формою маемо на уваз1 той критерш, за яким Чарльз Шрс розр1зняе три види знаюв. Форма несе у соб1 м1ру \ спос1б вияву характеру об'екта. Звщси виходить, що знак детермшований сво!м об'ектом, змшюючи його для когось у певному сенс1 або вщношенш. Що ж до класифжацш, то 1х юнуе чимало, але до сьогодшшнього дня найпопуляршшою з них е класифжащя знаюв за Чарльзом Сандерсом Шрсом. Фшософ видшяе три види знаюв — ¿кони, шдекси \ символи, що передбачають р1зш способи абстрагування вщ зовшшньо! форми предмета.
1кошчний знак або ¿кони, виступають зображенням, що збер1гають певну под1бшсть до реального об'екта. Найбшьш очевидними, такими яскравими прикладами ¿кошчних знаюв е в1ртуальш зображення, в тому числ1 \ зображення. Таю зображення, хоч передають, шби щентичшсть об'екта, збер1гають стовщсоткову под1бшсть до нього, а все ж, на вщмшно вщ нього, пщдаються таким операщям, як збшьшення, зменшення, стил1заци та спрощення, нав1ть ускладненню. Найкращим прикладом ¿кошчних знаюв у цьому випадку е фотографп, малюнки, портрети, детал1зоваш картини, скульптури, злшки, вщбитки, слщи, пам'ятники. Слщуючи за лопкою визначення ¿кошчних знаюв, сюди можна вщнести \ книги, яю передають щентичний текст, що в рукописи
1ндексальш знаки, або знакичндекси, ще називають знаками-прикметами. Цей вид знаюв постшно знаходиться при об'ект1 - втрачае свою цшшсть \ потр1бшсть без об'екту. 1ндексальний знак виступае певною характеристикою об'екта, вказуючи на споЫб його прояву, «стаючи способом його прояву». Найзагальшшими прикладами цього типу знаюв, яю наводять майже вЫ семютичш джерела - це е дим, що «означае» вогонь, бшь - симптом хвороби, см1х - вияв радость
Символ1чний знак е головним перенесениям значения. Символ «не збер1гае прямого предметного зв'язку ¿з об'ектом, який репрезентуе, \ тому слугуе узагальненню, вщкривае лопчний прост1р для метаф1зики у трсеанському сенс1 - думок про думки, мислення про мислення» [30, 9]. Символ д1е через свщоме I пщсвщоме. Ми не можемо його побачити I завчити чи вивчити як ¿кошчний знак, ми засвоюемо його. Для того, щоб засво!ти, ми маемо спочатку його розтлумачити. Це тлумачення потребуе певного правила, з чого виходить, що символ - це конвенцшний знак, зазвичай асоцшований до загальних щей. Правило д1е так, щоб символ був штерпретований через вщсилання до об'екту. Правилом або законом, за яким тлумачать символ, е код. Код створюе релевантшсть (вщношення) вщ конвецп м1ж людьми певно! культури, або шшими словами - вщ узвичаення релевантности Таким чином, код створюе значимють внаслщок застосовностг 3 одного боку, символ сто!ть за таких обставин найдальше вщ ктини, до яко! е найближчим ¿кошчний знак (цшсно вщтворюе образ), осюльки символ1зм певних речей може бути поширеним I застосованим в однш культур^ а в шшш - ш. Тому з одше! сторони, символ - це знак, який утримуе в соб1 часов1сть через кторичну конвенцшшсть, а звщси I очевидшсть свого зм1сту, з шшо! - незрозумшсть та непрочиташсть через вщсутшсть конвенци, I разом з нею, вщсутшсть коду у
265
сво1Й ментальносп. Що ж до метеф1зичного або феноменолопчного вим1ру символу, то в1н е не просто знаком, а вторинним знаком - знаком про знак, а разом з тим, i певним феноменом у людськш свщомост1, що утримуе у co6i таку шформацш, яка зумовлена не реальшетю i не може бути завжди прочитана евщомютю, - е проявом колективного безевщомого. За Карлом Гюставом Юнгом, символжа е мовою безевщомого, його проявом, тому й потребуе найвищого р1вня абстрагування.
Розгляд поняття «знаку» генеруе такий висновок: знак е невщ'емним елементом репрезентаци дшсностг Знаковий npocTip сьогодш ще потребуе детального вивчення та дослщження, але nepmi кроки шзнання цього простору вже зроблеш, зокрема у лшгвктищ та фшософп. Завдяки лшгвоцентричнш Teopii' знаково! системи Фердинанта де Соссюра та «англо-саксонськш», лопчнш Teopii' знака Чарльза nipea, вщомо! пщ назвою «прагматизм» у галуз1 фшософп, ми сьогодш можемо говорити про знак як про певне «злиття» цих двох теорш.Знак повстае повноправним «володарем» як безевщомих, так i св1домих течш людсько! мислиннево! д1яльност1, а це потребуе не лише глибинного наукового досл1дження феномену любов1, але й в1дпов1дальност1 в1д того, хто використовуе знак. Зв1дси, особливого значения набувае ¿нтенц1я, яку несе у co6i знак, що зумовлюе HOBi дослщження у напрямку прагматичного вим!ру мови.
Л1тература
1. Бацевич Ф.С. Фшософ1я мови / Ф.С. Бацевич. - К., 2008. - 239 с.
2. ДЫ Д. Основи семютики / Д. Д1л1. - Льв1в: Арсенал, 2000. - 232 с.
3. Карась А. Реальшсть i фшософ1я у сем1отичному аспект! / А.Карась // Записки наукового Товариства ¿мен1 Шевченка. Прац1 ¿сторично-ф1лософ1чно1 секцп. - Том 256. - Льв1в, 2008. - С. 469-484.
4. Карась А. Сем1отична перспектива штерпретаци реальност1 як д1йсност1 / А.Карась // Фшософська думка. - 2008. - № 5. - С. 38-46.
5. Kicb Р. Мова, думка i культурна реальн1сть (Вщ О. Потебн1 до г1потези мовного релятив1зму) / P.Kicb. - Льв1в: Л1топис, 2002. - С.97-179.
6. Пирс Ч.С. Что такое знак? [Електронний. ресурс]. - Режим доступу: http ://sun.tsu.ru/mminfo/000063105/phil/07/07.html
7. Соссюр Ф. Труды по языкознанию; пер. A.A. Холодовича. / Ф.Соссюр. - М., 1977. - 386 с.
Рецензент - к.ф.н., доцент Костенко В.Г.
266
