CC BY
23
«ПОНЯТИЕ СВОБОДЫ: ОТ ДРЕВНИХ ГРЕКОВ К СОВРЕМЕННОЙ ФИЛОСОФИИ»
УДК 122
1.О. ДОБРОПАС, Л.М. САФОНИК ДЕСТРУКЦ1Я РАЦЮНАЛЫЮ1 ФОРМИ Ф1ЛОСОФСТВУВАННЯ ЯК ШЛЯХ ДО
СВОБОДИ У СУЧАСН1Й МОДЕРН1Й ТА ПОСТМОДЕРН1Й Ф1ЛОСОФП
В статп Добропас 1.О. та Сафоник Л.М. «Деструкщя ращональноТ форми фшософствування як шлях до свободи у сучасшй модернш та постмодершй фшософп» йдеться про щеТ давньогрецького ращонал1зму. А також про щеТ нового св1тогляду, як1 започаткували Ф. Нщше 1 С. К'еркегор. Ращональшсть античности - вважае автор, - це вияв свободи людського духу, рацюнал1зм Нового часу поеднаний з науковою думкою стае формою технолопзацп людського буття, формою його несвободи. В статп охарактеризован! твори Ф. Нщше, С. К'еркегор, В. Розанова, Г. Гессе, К. Ясперса, Г. Глокснера, Р. Кронера, Д. Лукача, Ж. Деррща. Дана характеристика постмодершзму, який, за словами автора, з1грав велику роль у процеа деструкцн.
Перехщ вщ чуттево1 образносп мфу до ращональносп давньогрецького Логосу на довгий час визначив долю европейсько1 фшософсько1 традивд. Найбшып блиску1п и вз1рщ були репрезентоваш у ф1лософських системах Р.Декарта, БЛаскаля, Б.Сшнози, Лейбшца 1 доведеш до лопчного завершения в системах Гегеля 1 Канта. 1да ращонал1зму на довгий час визначили парадигму свшюприйнятгя 1 св1торозум1ння евроиейськош заходу.
Ф.Нщше 1 С.К'еркегор заиочаткувавши ¡деТ нового св1тоиогляду, намагалися провести деконструкщю кантовсько11 гегелевсько1 ф1лософських систем. Так шцщианська радикальна критика розуму 1 проголошення даошс1йськош месс1ашзму стали основою для побудови власно1 культуролоп!, основним зм1стом яко1 була спроба критичного переосмислення традищйних вартостей европейсько1 кулыури та хрисгиянсгва..
В пращ "Народження трагеди з духу музики" Ф.Нщше видшяе дв1 фазов1 взаемопов'язаш тенденщ, що утворили так званий "грецький дух": аполлошвська (гармошя, пропорщя, сгримашсгь) та даошс1йська (спонтаншсть, твор1псгь, ¡ррацюьшизм, наближення до природи, ■плесшсть, ексгатичне самозабутгя, ексгатична гра ус1х житгевих сил).
На думку Ф .Нщше, европейська культура обрала аполлошвський шлях розвитку, вщдавши перевагу ращонал1змов1, вершиною якош стала гегел1 вська фшософська система, що ототожнюеться з лопцированим, в1дарваним в1д джерел справжнього людського юнування, теоретизуванням.
Вигук Ф.Ицше "Бог помер", який не був належним чином сприйнятий 1 зрозум1лий сучасниками, збудив св1т, який шби занурився у летарпчне ращонал1сгичне забуття. Слова Ф.Нщше засвщчили духовну ситуащю вщлучення людсгва в1д трансцендентних смисл1в, вщпадшня його вщ Абсолюту. Характеризуючи цю ситуащю П.Т1лшх пише про "перемогу пригноблюючого мехашзму технолопчнош виробницгва 1 той дегумашзуючий вплив, який
132
воно спричинило на все индусгр1альне сусшльсгво" (1,459), результатом чош стало зникнення хрисгиянського досв1ду i хрисгиянсышх символ! в з масово1 свщомосп захщнош хрисгиянства.
Ту саму думку висловив В. Розанов, гтсрвнюючи захщне i схщне хрисгиянство, i "Захщне хрисгиянство: взяло слова Йога, але не помггило обличчя Його". (2,373).
Античшсть вщкрила ращональшсть як здатшсгь людини творити "щеальш об'екти", яю були витвором думки i пристосоваш нею для ii специфично! даяльносп. Ращональшсть античносп - це вияв свободи людського духу. Ращонашзм Нового часу поеднаний з науковою думкою стае своерщною фермою технолопзаци людського бутгя, формою його несвободи. В широкому розум1нш ращональшсть пов'язана я дискурсивним анашзом ситуаци, досягненням ефективнош i оптимального результату даяльносп, дотримання у думщ i до сисгеми фжсованих загальнозначимих правил.
Фшософ1я ращонашзму в щлому (i Гегель зокрема) виражае шдивщуальшсть живого Бога, як щось неживе, поневолене д1алектичним розвитком загальнош понятгя. Ф.Нщше i С.К'еркегор були першими, хто зробив спробу провести деконсгрукщю .засад ращонашзму. Зпдно Нщше процес становления не можна ощнювати в категсрях "добро-зло", "¡стина-оманливе". Bei жиггев1 процеси - i ф1зичш, i духовш - Нщше ¡нтерпретуе як pÍ3HÍ форми вол1 до влади, MoryTHOCii та авторитарносп. Ьтгеллект, ращональшсть значуид лише тода, коли вони окреслюють перспективу чиеюь вол1, яка розширюе ме>га свое! могутносп. Фшософ приходить до висновку, що житгя - це експресая вол1, а фшософ1я - трапчна мудр1сгь i саме з точки зору щ€1 мудросп сл1д переощнити bcí европейсью вартосп. Можна вггати прагнення Нцше подолати мури, вибудоваш ращонашзмом i прорватися у безмежшеть людсько1 свободи. Але культ сили i абсолютизована воля, яю займають центральне Micue у евт, сгворенним Нцше, залишають його у полош гегелевсько1 методологй. Хоча ф1лософ1я Нцше i Гегеля побудоваш на pí3hhx ¡деолопчних засадах, вони приходять до однакових bhchobkíb, формуючи центроваш негнучю сисгеми.
Прагнення Нцше прорватися до нового розумшня св1ту знайшло свое вираження у започаткуванш ним нового сталю письма, який е властивий практично yciM представникам сучасно1 модерно! i постмодерно! ф1лософи. Сутшсгь його полягае у несютеншй ipoHii, парадоксальносп, афорисгичносп, метафор1 cthhhoctí , самозапереченнятаграйливосп.
Ф. Нцше, i СК'еркешр у cboíx ф1лософських пошуках в1добразили той факт, Що юнування (екз1сгенщя) людини не може бути виражена у формах лопчнош понятшнош знания, яке завжди е огрубленою спрощеною i тому обмеженою формою.
Яйцо Декартовське "Cogito ergo guni" описуе бутгя у термшах людськоТ ¡див1дуальноТ свщомосп, то для С К'еркегор говорить про юнування щлосно1 живо! icrora, яке реашзуеться не у рефлекси, а у потощ самого житгя, вийти з якого людина не може поки вона юнуе, до свого осганнього в жиш дня у цьому cbítí. К. Ясперс у пращ "Духовна ситуащя часу" зазначив, що «екзютенщйна фшософ1я одразу ж загинула б, якби вир1шила, шби знае що таке людина. Вона пробуджуе те, чош не знае, прояснюе i хвилюе, але не фксуе» (3,388).
Фшософ1я екзисгенщашзму визначила граничш засади, бутгя i небутгя таю як страх, вщчай, BHoip найб1льш важливими ситуащями для визначення людського ¡снування. Рашше вони були витюнеш розумом, св1дом1спо i юнували на «марпнез1» людско! i ндив1 дуальносп. 3 увашю К'еркешра i ¡нших екз1сгенщашспв до цих ситуащй було переосмислено розум1ння понятгя " «марпнез» i "центр". Так, на думку Лакана, одним з найпоширешших mítíb е твердження про те, що людина завжди мае певний об'ект самощентифжаци та самовщчуження.
На його думку, ситуащю людини CKopiine описуе децентрал1зована модель, з точки зору ®coï не icHye лопчно единого центру "Я", а тшьки безиерервне перемщення означника у иошуку означуваного. Тобго, сощальний дискурс витворюеться штучно, иередбачаючи i маючи за свою основу видозмшювань те децентрування. Адже творче децентрування ¡ндивщуально власгивого i сощальнош дискурсу св1дчить про сощальну дальшсть особи, яка чутливо реагуе на потреби часу.
Як художню шлюстращю щей Лакана, варто згадати Г. Гессе з його вщомим "Степовим вовком", в якому процес децентрал1зацп особи представлений у наочному образ1 розпаду едино!', цетрал1зованся свщомкт, сутносп головного героя на десятки i согш маленьких його подоб, яю репрезентують ii екз1сгенщальш сгани i власгивосп його духовного бутгя, яю традищйно були винесеш на марпнез (пщсвщоме i т.п.) (4).
Деструкщя у методологи, i в антропологи св1дчить про обмежешсгь претензш ращонал1зму на абсолютиста. Систему пантрапчно1' деструкцп д1алектики Г.Глокснера, Р.Кронера, пансощолопчна редукщя д1алектики Д.Лукача, негативна даалектика Г. Адорно, есхатолопчне трактування негативно!' даалектики Г. Маркузе та д1яч1в французсько1' школи е яскравим св1дченням прагнення подолати цю абсолютизащю.
Особливо великий внесок у процес деструкци внесла дая посгмодершзму. Тер Mi н "посгмодершзм" - уперше запроваджений в теори арх1тектури (Ch. Knocks. The language of Post-Modern Architecture, 1974) - засгосовуеться для опису явшц л1тератури, мисгецгва, музики, театру, фшософп, Teopiï л1тератури, яким притаманш таю риси як фрагментаршсгь, ¿рошчшсгь, принцип в1льнош поеднання жанр1в та сгишв, принципи творчоТ гри. Постмодерш дискурси зм1нюють всгановлеш mokî mi ж жанрами, художшми i ф1лософськими формами. Посгмодершсгський анал1з перепштае марксистську, посгсгруктуральну, фем1шстичну та постколошальну критику. На думку теоретика американського посгмодершзму P.Popri, в кожый культу pi поруч з парадигмою людськоТ активносп, яка асощюеться з певною 'fi сферою, icHye марпнез (перифер1я). В ращональшй захщнш культу pi ор1ентовашй на шзнання ¡стинних суджень, на марпнез була винесена творч1сгь таких ф1лософ1в, як Ф.Нщше, СК'еркегор, Гайдегер, Гадамер, Джеймс, яю проблематизували ф1лософ1ю, шддаюч1 сумшву юнуючи i пропонуючи альтернативш мови, егичш та есгетичш погляди). До когорта цих ф1лософ1в можна в1днесги i самого P.Popri з його Teopieio ipomï, Ж.Лакана, M.Фуко, Умберто Еко, Ж. Деррща, шздньош Р.Барта, Ю:Кр1сгеву, екз1сганщйну прагматику П.Козловськош, а також М.Бахтша i M. Б1блера.
«Фшософи постмодерну на в1дм1 ну вщ ращонал1спв не сгавлять проблему юти ни як центральну. Визначаючи дух постмодерну М.Козлов пише, що володЬи ¡стиною сьогодш аморально. Свое завдання щ ф1лософи бачать не у сгвердженш i захисп певноТ ¡стини, а у збагаченш дискурсу, захисп i розвитку даалогу Mi ж людьми, сусшльствами, культурами. Для цих мислител1в фшософш - це голос у даалоз1 людства, а засобами даалогу е ¿рошя, парадоксальшсть, пародаювання, афорисгичшсгь.
Деструкщя ращонально1' форми свЬосприйняття i десгруютшзм посгмодерно1' ф1лософп i е шляхом до свободи вщ обмежень фшософськош дискурсу, який реал1зуеться засобами ращонально1' ф1лософп: Тому не дивно, що PPopri висувае ¡дею творчоТ особисгосп, яка не вщкривае, а творить ¡стану: Так, у робоп "Самотворення i пов'язашсгь: Пруст, Ицше, Гайдегер" PPopri пише: "Феноменолопя духу заюнчуеться двозначною ноткою i осганш il рядки можна пояснювати або як вщчинет у безмежно довге майбутне, або як погляд на
минуле, на icropifo, що завершилася. Але, на жаль, нотка на яюй завершуються шзш роботи Гегеля, звучить так: "Отже Имеччина стала верховною нащею, a icropifl добыла до свого юнця". Продовжуючи думку, P.Popri задае, що якби Гегель зауважив, що це тшьки експеримент думки, то вш був би найвидатшшим мислителем в icropii. Але нашлошення на реальносп цьош твердження продемонсгрувало його обмежешсть. "Було б милосердно i приемно думати, що... Гегель зумисно втримався вщ розм1ркувань над там, яка нащя буде теля Имеччини, який фшософ прийде шсля Гегеля, тому що хопв продемонсгрувати усвщомлення свого обмеження.. Було б добре думати, що вш навмисно залишив майбутне незаиовненим якзаирошення для свогх насгупниюв... Проблема як треба обмежувати, виявляючи одночасно знания власно1 обмеженносп, "це i е проблема icroprwHoi теорй. Це i проблема того, як треба долати авторитаршсгь, не претендуючи на не! (5, 587).
Ращональне фшософсгвування е авторитарним способом бачення, основною безкомпромюно! поведшки, замкненою на co6i, не толерантно! щодо майбутньош. Свобода у ращонашзованих системах завжди обмежена необхщшспо, яка зпроектуючись на сощум, завжди висгупае формою ¡деологп.
Не дивно, що ЖДеррща основним завданням CBoei фшософи вважав децентрашзащю центрашзащ. Навггь даалектичш суперечносп, реашзуючись через вщношення «опозищ» - е центрованними: чолов1 к - >ганка, бше-чорне, добро-зло, означуване - означене. Синтез протилежносгей школи не набувае CBoei повноти тому що розсгавивши акценти, ми наполягаемо на прившгшованому положенш одше! з протилежносгей, перетворюемо Н на центр, позбавляючи вщношення гнучкосп, обмежуемо можливосп вияву кожного з члешв оппозищ.
Принцип центращ, який пронизуе yci сфери бутгя людини, викарбований у дус1 европейсько1 культури. У ф1лософи i психолопТ його результатами е ращоцентризм, який сгверджуе примат дискурсивно-лопчно1 свщомосп, у культурологи -евроцентризм, у icTopii -футуроцентризм. Вар1антами ф1лософсько1 центрашзащ е субсганщональний редукщошзм, який сгверджуе наявшсть незм1 нноТ щнносп (субстанщ). Жорстке дискурсивне мислення базуеться на понятгях суб'ект, об'ект, ¡стина, абсолют, св1дом1сгь, розум, розсудок, область, практика. Якщо ми вщмовимося в1д принципу центращ, то побачимо, що означене i означающе можна з лепаспо 00Mi няти м1сцями, осюльки в сгатищ вони протисгоять i передують одне одному, а у динамщ - взаемообертаються.
Ж.Деррща визначив свое завдання не як обм1н м1сцями деннотанта i коннотанта, а в знищення само! щеТ первинносп, зтиранш межп, яка роздаляе протилежносп. BiH прагне зам1нити щею оппозищйно1 в1дм1нносп на ¡дею сшвюнування множили не тотожних одне одному,, але р1вноправних смисл1в, ¡нтонащй, яю залишають одне на одному "слщи" свое! взаемодо. Такий шдад знигцуе саму ¿дею центру, як влади одного над yciM ¡ншим. Дослщжуючи децентрашзуючу сем1отичну практику, Ю.Кр1сгева вводить понятгя "гено-тексгу": Це - смислове утворення де вже немае центру i периферй, не мае комушкативного завдання. Гено-тексг - це неструктурована смислова множинна едшсть. Прикладами такого тексту е "Маятник» Фуко, "1м'я Рози" Умберто Еко.
У блискучш робоп "Задоволення в1д тексту" Р.Барт шдкреслюе, що текст юнуе в першу чергу, як реальшсгь лише у сприйнятп людини, яка його читае: "Що означае цей текст для мене"? I вщповщае "Це текст, який меш хоплось самому написати". Переписання тексту - це
можшшсгь його децентрування, видшення кожен раз нового центру, який мае на уваз1 недоречшсгь вживання терм1ну "центр", "марпнез" (7).
Таке переосмислення висгупае як результат "вшьноТ гри", яка принципово вщр1зняеться вщ гри за здалепдь встановленнями правилами. I як тут не згадати Гессе з його Трою у бюер"?
В1льна гра не мае вираженоТ мети, вона не структурована, тода як гра "за правилами" породжуе зразки, стверджуе норми поведшки та свггосприйнятгя, сгворюючи найсприяттгаии контексти для реал1завд полггично! диктатури. Породжуючи нов1 патерни (зразки) повед1нки, яю пересгруктуровують систему поспйно, вшьна гра е основою для формування сусшльства в якому поважаються права людини, и здатшсть зм1нюватися, вшьно самовиявлятися, зм1нюючи 1 сощальну систему, в яку вона включена.
Перелт посшанъ
1. Тиллих. Избранное. М., 1992.
2. В В Розанов. Предисловие к книге "В темных религиозных лучах" //Рязанов В. Религия и культура, Т. 1, М. 1990.
3. КЯсперс. Духовная ситуация времени// Смысл историиМ., 1994.
4. Г.Гессе. Степовий Вовк, К., 1994. // Антолопя свггово1 л1тературно-критичноТ думки XX сг. Лыйв, 1997.
5. М.Деррща. Структура, знак, гра у дискурс! гумаштарних наук// Антолопя свггово1 л1тературно-критично1 думки XX ст. Льв1в, 1997.
