CC BY
6
Л1ТЕРАТУРОЗНАВСТВО
УДК 821.161.2-14
С. Д. Абрамович
ЗИМОВИЙ ПЕЙЗАЖ У В1РШ1 М. Т1ЛЛО «1НТЕРВАЛИ» ЯК КОНЦЕПТОСФЕРА «МЕЛОДП ДУХУ»
У статт1 проанал1зовано ментальний та образний р1вн1 в1рша М. Тшлд, який репрезентуе гостро суб 'ективну авторську IнтерпретацЮ в драматичному пейзажному образ1 характерног екзистенцальног тривожност1 нашого сучасника й створюе концептосферу «мелодгг духу», р1вною м1рою протиставлену як природ1 з гг цикл1чними ритмами, так I бездуховному Iснуванню обивателя-гедотста.
Ключовi слова: л1рика, лтературний пейзаж, концептосфера.
Мар1я Ттлд 1НТЕРВАЛИ Розбещеш звуки бiжать, як мелодiя духу, Як спалахи сонця у морощ темного дня. Але в тому спiвi скривавлена, стомлена туга З якоюь нагоди шукае Пегаса-коня.
Той пошук бiжить, як приховаш кроки дитини, Жбурляе у втер камшня насурмлених хмар. То - сшв, у якому немае для часу провини, А е порожнеча й «шщо» безтурботних примар.
Розплющений сшг загорнувся в калюжу. I райдуга, начебто чорна дуга, Згубила вс фарби. I блискавка тужить, Бо демон затиснув в рущ батога.
I сум, наче сумшв, швечить промшня, I губиться сонце в димовому днi. Й мороз пiд ногами хрумтить, як насшня, I топиться погляд в п'янкому виш.
Зима розгорнула краши нiмого тремтiння, Взяла в кучугури всi звуки. I тшьки луна Колишнього сяйва сшвае, бо небо ще сине, I що незабаром нас знову зiгрiе весна.
23. 11. 1999 [17, с. 330]
Постановка проблеми у загальному вигляд1 та н зв'язок з важливими науковими чи практичними завданнями. В1рш Марп Тшло «1нтервали» справляе, при всш корпускулярносп предметно-речових деталей, враження «розрщжено! матери»: тут панують аскетична монохромшсть зорового образа та тужливють штонацшного рисунку. Визначити його тему, як при анал1з1 л1рики взагал1, довол1 складно: 6езпом1чш кл1ше на кшталт «вщбиття краси рщно! природи» зазвичай не працюють, оскшьки гостро-суб'ективна штерпретащя цшком затьмарюе дражливо-невловимий об'ект зображення, й профанне питання «про що це?» постае невщворотно.
Цю проблему занадто часто обходять мовчанкою, i недаремно львiвська дослiдниця Л. Петрухша у статтi, присвяченiй необхщносп введення у коло зацiкавлень теорп лiтератури поетичних тем та ушверсальних компонентiв художньо! писемностi (зокрема пейзажу), справедливо цитуе В. Жирмунського: «завдання вивчення лiтературного твору з естетично! точки зору тiльки тодi буде завершене, коли до кола вивчення увшдуть i поетичнi теми, так званий змют, що розглядаеться як художньо дiевий факт» [13, с. 125].
Д. Лiхачов, вiдштовхуючись вщ думки М. Бахтiна, акцентуе, що «зло монолопчне», що «всяке буття знаменуеться дiалогом, а дiалог свободою»; «зло» ж приречене у М. Бахтша на самотшсть; отож життевють i духовний змiст лiтературного пейзажу визначеш тим, що «спiлкування, дiалог» iснують в самiй природi [6, с. 166]. Та, за Гегелем, ще не перевернутим догори дригом марксистською думкою, дiалектика природи е лише вщблиском алгоритму людського розуму; з шшого боку, оскiльки всякий лiричний вiрш е монологом, то вш i мусить, начебто, являти собою оте саме «зло». Втсм, Ю. Лотман показав, що в лiричному текстi завжди iснуе дiалог «я - ти», й «... принцип монолопзму вступае в протирiччя з постiйним перемiщенням семантичних одиниць в загальному полi побудови значень. У текст весь час йде полшог рiзних систем, зiштовхуються рiзнi способи пояснення й систематизацп св^у, рiзнi картини свiту. Поетичний художнш текст в принципi полiфонiчний» [7, с. 110]. Але в дiалозi з Природою провщну роль ввдграе усе ж таки авторське Я, надшяючи життя хмар, скель, хвиль i тварин власним духовним iмпульсом i творячи конкретну концептоферу, яка свщчить про свiтосприйняття самого автора i про переживання ним суттевих в даний момент для нього i його читачiв архетипiв колективного несвщомого, якi конденсують когнiтивне розшарування явищ свiту, - зi врахуванням багатошарового дискурсу культурно! традицп.
Лiрика М. Тiлло, яка не дожила й до 28 роюв (1977-2006), з цього погляду являе собою доволi вагомий об'ект дослщження, оскшьки у нiй з надзвичайною експреаею виражено екзистенцiальну тривожнiсть людини постшдус^ально'1' ери, котра значно гострiше, шж попереднi поколiння, вiдчувае крихкiсть та неповноту юнування, драматично переживае кризу традицшно! аксюлогл та стае вкрай чутливою до глухих апокалштичних вщувань. А «постмодернiстська поезiя, до яко'1 творчiсть М. Тiлло в чимось виразно примикае, передбачае гру зi словом, гру з граматикою, гру з культурною спадщиною - це безперервний карнавал з його розпадом кордошв, руйнуванням традицшних табу. У вiршах Машi досить iронiчних афоризмiв, культурних асоцiацiй i лiтературних ремшюценцш, образних аналогiй з живопису або музики, дiалогу з традицiею, бешкетних поетичних скерцо i взагалi гри зi словом. Але постмодернiстське св^овщчуття в коренях сво'1'х нерозривно пов'язане з щеею «смертi Бога», сформульованою в фшософи Нiцше. Хайдеггер в своему есе «Навщо потрiбнi поети?» каже, що там, де боги зникли, поезiя стае единим шляхом здобути «шлях бопв, якi втекли». Ось цей-то зниклий шлях початкового знання вона все життя i шукала» [2, с. 391]. Звщси й «розрщжешсть матерii»: М. Тшло, при органiчнiй належностi до свого постмодершстського сьогодення, залишалася ще й переконаною християнкою i свiдомо грунтувалася на вiзантiйськiй традицii, згiдно яко'1' Прекрасне гшздиться в глибинах не-материального архетипу; тут, як казав Михшл Псьолл, невимовна краса визначаеться небесним прообразом зображення, й усе тшесне немовби згасае. Для «пострадянського постмодерну», в якому гучномовш декларацii про вщродження традицiйноi духовност! дивним чином масово сполучаються з раблезiанським апетитом у споживанш матерiальних благ, ця ситуащя малотипова, але вiд того вона не менш цiкава й повчальна.
Формулювання шлей статт (постановка завдання). Отож сповщально-медитативний вiрш М. Тшло «1нтервали» можна сприйняти у всш повнотi задуму лише в контекст усе ще живого конфлiкту мiж християнською концепцiею дiйсностi й секуляризованим уявленням про сенс людського буття. Християнська традищя представлена тут не знекровленою обрядовютю, запнутою в рясно гаптоваш шати язичницького фольклору, а живим духовним iмпульсом: Природа тут - не ютина в останнш шстанцп, а, вiдповiдно до християнського погляду, - Творшня, яке страждае, повстаючи проти свого Творця. Тому метою даноТ статтi е цшсний аналiз вiрша «1нтервали» як виразу авторсько! позицп у згаданому конфлшт та його культурологiчного вимiру. Тенденщя обмежуватись виключно аналiзом художнього слова, структури поетичного тексту, знекровлюе л^ературознавчий тдхщ.
Анал1з останн1\ дослщжень I публжацш, в яких започатковано розв'язання данот проблеми i на як спираеться автор. Творчiсть М. Тшло дос приваблювала увагу не занадто широкого, але поважного за складом корпусу л^ературознавщв. Це вiдомi украшсью професори П. Мiхед та Т. Пахарева (Кшв), М. Ткачук (Тернопшь) та О. Нiколенко (Полтава), iменитi росiйськi вченi М. Михайлова та Г. Якушева (Москва), викладач Гетингенського ушверситету Ю. Ткачов, низка вчених-чершвчан та викладачiв Кам'янець-Подiльського нацiонального ушверситету, бшьшють яких знали поетесу з дитячих рокiв (С. Абрамович, Н. Дворницька, Ю. Пацаранюк, I. Прокоф'ев, С. Сохацька, М. Фшпчук, М. Чшарькова, П. Шулик тощо).
Зокрема в ракурс нашох теми дослщжеш деякi дуже важливi для нас моменти. Це зумовлена особистою бiографiею «шрична трагедiя» М. Тiлло [1, с. 378], мотив «печальной музыки судьбы» як провщний в п творчостi [9, с. 385], постшний герць поета зi власною долею [19, с. 401-402], своерщне вiзiонерство, визначене «постмодернiстською рiзоматичною картиною св^у» [11, с. 414], власна «неповторна мiфопоетика, корiння яко'1 в украшському фольклорi», де «небо, сузiр'я, душа, Бог -центральш символи», отож «в хвилини резигнацп, туги душу лiричноi героИн проймае вiра» [18, с. 419-420], символiзацiя як нас^зний художнiй прийом [12, с. 444]. Описаш також притаманна поезп М. Тшло «потаемна готовнiсть примирити чуже, з'еднати протилежне i в той же час показати крихкють досягнутох гармони» [8, с. 425], а також те, що в и вiршах прочитуються «не вiдторгнутiсть приреченого, а спiвпричетнiсть красi i величi природи» [5, с. 436], «космiзм художнього мислення» [14, с. 440], вщзначено також «мелодiйнiсть, спiвучу проникливють, яскраву i соковиту метафоричнiсть поезш Марii, що поеднують багатство культурних алюзш з "натурною", фольклорною свiжiстю сприйняття», а також улюблений прийом поетеси - анжанбеман, який передае «напружене дихання, що не справляеться з напором емоцш, зi стражданням, народженим досвщом глибоких роздумiв i почуттiв, як знак руйнування гармони, що п створюють стрункi метри вiршiв - для того, щоби черговий анжанбеман показав всю ефемершсть, немщшсть '1х стрункостi i суголосного звучання» [20, с. 427]. Важливо також те, що образшсть вiршiв М. Тiлло вiдображае не зачарованють «чуттевим блиском речей», а, так би мовити, рентген реальностг. Саме завдяки заглибленосп в християнську традищю, якш я був не лише свщком, а й почасти модератором, у М. Тшло «сформувався особливий лад образносп: реалii дуже конкретш, майже навiть вiдчутнi, i, разом з тим, начебто розрщжеш в мiфопоетичному просторi <.> при цьому дух П начебто звiльнявся i зливався з природними стихiями.» [2, с. 391].
Видшення невир1шени\ рашше частин загальнот проблеми, котрим присвячуеться означена стаття. Однак, по-перше, саме вiрш «1нтервали» досi не був об'ектом спещального аналiзу, а, по-друге, специфша лiричного пейзажу у Тшло,
зокрема вже згадане вище «розрщження матерiального» в ньому все ще чекають на свого дослiдника. Зокрема штригуе вже назва вiрша - «1нтервали»; вона недвозначно мiстить в œ6i символiчне узагальнення, яке мае розкритися лише в процес уважного прочитання твору.
Виклад основного матер1алу дослщження з повним обгрунтуванням отриманих наукових результат1в. Т. Пахарева акцентувала, що окремий i дуже значний клас у поезiях М. Тiлло становлять образи, пов'язаш з Небом [11]. От i вiрш «1нтервали» побудовано як дiалог з Небом, що спрямовуе увагу до традицп молитовно'1 лiрики, в якiй спiвбесiдником автора виступае Божество. Але перед нами не молитва, а медитативно-фшософська рефлекая, бесща Поета з самим собою. У цю свiдомiсть проникають лише скут цiхи зимового пейзажу, тдкреслено знебарвленого, «мертвого». Якщо ж говорити про вщбиття якихось суспiльно-психологiчних тшзш, то наштовхуе на певну конкретику одна деталь: вiрша написано 1999 р., i в його дискурс вщбилася атмосфера очiкування катастрофи, що ïï галасливо провiщали ЗМ1 в зв'язку з наближенням т. зв. «Мшлешуму», початку третього тисячол^я1 .
«Поезiя Мари Тiлло - це поезiя високоiнтелектуальна, поезiя високо'ï емоцiйно'ï напруги. Ïï треба читати вдумливо, треба дошукуватися до закладено'1' в не сутi. Крiзь густу метафоричнiсть письма прочитуються ïï життевi принципи, фiлософiя ïï душi, ïï кредо», - вщзначае G. Сохацька [15, с. 433]. Вiрш «1нтервали», зокрема, дшсно потребуе уважного прочитання.
Починаеться вш зi слова Розбещенг (звуки). Саме так, через «принижуючий» еттет, автор означае мелодiю власного поетичного натхнення. Та ця готовшсть наперед визнати себе «винним» е, однак, не тршстерським виразом романтично'1' iронiï; радше це продиктовано духом покаяння, зокрема впливом традицп Псалтир^ в якш гордовитiсть людська е предметом скорботи2 . Водночас ця «мелодiя духу» е не лише виразом «скривавлено'1', стомлено'1' туги», а й чимось однорщним зi «спалахами сонця у морощ темного дня». I на Поета, який переживае мить вившьнення душ^ вивiльнення власного Я, начебто чекае мiфологiчний Пегас, котрий поки що сам-один ширяе у небеснш височинi. Характерно, що його тут акцентовано в фольклоризованому втшенш Пегас-кгнь, i це оргашчно сполучаеться з тужливими iнтонацiями архшчних «зимових» плачiв, - тим само Поет начебто бере на себе роль виразника потаемних страхiв i сподiвань свое'1' «темно'1» пори, й ця скривавлена, стомлена туга мае бути розчинена у «сонячному», аполлошчному начала
Розбещеш звуки 61жать, як мелод1я духу, Як спалахи сонця у морощ темного дня. Але в тому сшв1 скривавлена, стомлена туга З якоюь нагоди шукае Пегаса-коня.
Пегас природно викликае асощащю з класичною Музою, присутнiсть яко'1' вгадуеться в тдтексп. Це ж вона мае всадити Поета на Пегаса, вилучити його з вимiру буденно'1' повсякденносп й пiднести до емтре'1'в. I може видатися, що вiршу вiд початку задано високо'1' одично'1' iнтонацiï, пафос яко'1' полягае у благословенш свiтовi. Та поетеса акцентуе панування в Природi не ладу й не гармони, а тривожно! не-цшьносп, негостинностi та похмуростi. Цю особливють свiтосприйняття М. Тiлло дуже точно окреслила О. Иколенко: «Св^ у художньому вiдображеннi поетки постае розколотим
1 Смутш страхи суспшьства грунтувалися на прихованому в надрах колективнох пам'ят1 евангельському вчени1 про друге пришестя Христа та його тисячолггне земне царство напередодн1 остаточного шнця св1ту (грецьк. х1л1азм в1д x^^i^Ç — «тисяча», або-лат. екв1валент в1д mille -м1ленаризм). Це недвозначно сигшф1кувало тотальне почуття провини, приховане п1д машкарою штучноï' й безмежноï' життерад1сност1.
2 Пор. : «...гршний вихваляеться бажанням серця свого» (Пс. 10. 3; пер. I. Хоменка).
на дрiбнi друзки. Сама природа втрачае цшсшсть i гармонiйнiсть. Небо кричить, хмари скиглять, дощ розбиваеться, в^ер плаче, дерева перелякаш... Повiтря стискаеться довкола людини настшьки, що його можна торкнутися рукою, а воно холодне й жорстке, як лщ. Напругою електричного струму пройнят явища природи й помешкання людини, де 1й незатишно. Час i проспр втрачають реальнi обриси, залишаеться тшьки вiдчуття схвильованостi, враження неспокою й беззахисносп» [10, с. 457].
«Пошуки Пегаса» й справдi е пориванням до гармони, до титанiчноi, космiчноi ди - так хочеться перевлаштувати цей недосконалий св^, порушуючи ус закони й усталенi тяжшня. Цей момент сконденсовано в «абсурдистському» образi - тяжкi («насурмленi») хмари перетворюються на камшня, яке можна, порушуючи лопку речей, жбурнути у вихор в^ру:
Той пошук 61жить, як приховаш кроки дитини, Жбурляе у в1тер камшня насурмлених хмар.
Та одчайдушна й безсила спроба «перебудувати свт> пiдкреслено ншвна й безрезультатна. Власне, цього прагне не стшьки авторка, скшьки И колективний лiричний персонаж, Сучасник, який усе ще знаходиться у полош утошчно'! шюзи про всевладнiсть Людини. Легковажний св^, що марнуе час у безтурботних розвагах, формуе в собi пустоту, примарнють, i не Час у тому винний; винш люди, яю його марнують. Саме в цьому й полягае «розбещешсть» суспiльства, частиною якого поет себе почувае:
То - ств, у якому немае для часу провини, А е порожнеча й «шщо» безтурботних примар.
Наступний фрагмент, тдкреслено написаний в шшш, позбавленш медитативноi розлогостi, ритмiцi - 15-стопний амфiбрахiй мiняеться на бiльш «уривчастий» 12-стопний. Цей прийом покликаний згустити враження редукованосп знебарвленого свiту, в якому навт веселка перетворюеться на «чорну дугу», де блискавка стае виразом якогось безсилого гшву, i свiтом цим керуе не Бог, а «князь св^у сього»:
Розплющений сшг загорнувся в калюжу. I райдуга, начебто чорна дуга, Згубила вс1 фарби. I блискавка тужить, Бо демон затиснув в рущ батога.
«Сонячний» первшь буття тут згасае, поступаючись безжиттевому хрумтiнню сшгу пiд ногами; залишаеться знайти порятунок у штучних веселощах, латдарно, майже як у Блока, окреслених у трапчнш штонаци (див. останнiй рядок строфи):
I сум, наче сумшв, швечить пром1ння, I губиться сонце в димовому дн1. Й мороз шд ногами хрумтить, як насшня, I топиться погляд в п'янкому виш.
Але кiнцево цей похмурий настрш знiмаеться у третьому фрагмент^ знову написаному у ритмiцi 15-стопного вiрша. Зимi, яка пiдкорила собi свiт i перетворила його на «краши нiмого тремтiння», панувати ще довго, але вщлуння лiтнього сяйва у синьому неб^ ознаменоване пружним анжанбеманом, вселяе над^ на прийдешню весну:
Зима розгорнула краши шмого тремтшня, Взяла в кучугури вс1 звуки. I тшьки луна Колишнього сяйва сшвае, бо небо ще сине, I що незабаром нас знову з1гр1е весна.
Таким чином, композищя вiрша визначаеться не ци^чним рухом природних явищ, а певною фшософською схемою. Антагошзм тези / антитези,
розгорнутий у перших двох «штервалах», у третьому набувае якостей художньо-фшософ1чного синтезу. При цьому автор в1рша не сприймае природш цикли як щось таке, що несе в соб1 повчання, мораль - власне, на природу проещюеться алгоритм людського переживання, вщчуття невщворотносп покути за легковажшсть 1 безтурботшсть. Це цшком вщповщае християнському погляду. Адже 1 в Еклез1яста, попри поширену репутащю ще! книги як машфесту песим1зму, висловлено не лише стомлешсть отими природними циклами [4, с. 297], а й спод1вання на В1чшсть 1 безсмертя [16]. Отже, не варто занадто всерйоз приймати античш ремшсценцп на початку в1рша: !хня функщя риторична; адже прагнення використовувати певш античш емблеми для виразу нових, складних уявлень 1 вир1шення завдання «дематер1ал1зацп» речей лежить в глибиннш традицп християнського мистецтва1. Отож ремшсценцп з антично! спадщини на зразок Пегаса-коня не лише не надають творов1 «одичного пафосу», але, навпаки, тдкреслюють на!вшсть до-рефлективно! м1фолопчно! свщомосп, яка кличе вщ протир1ч реальносп в св1т вшьно! фантазп. Таким чином, у невеликому в1рш1, мов у краплиш води, вщбиваеться 1манентна европейському св1товщчуттю дихотом1чн1сть, яка сформувалася на стику двох потужних платформ: антично! культури з !! культом тшесного та стритуалютичного християнства.
У розкритп ц1е! поетично! теми вщбився й особистий трагiчний досв1д: М. Тшло «не дожила 1 до 30-ти роюв, вона рано навчилася дивитися в обличчя смерт1, створивши в сво!й творчост1 таку соб1 поетичну Танатолог1ю, безбоязно трактуючи складш екзистенц1альн1 проблеми людини 1 ш на йоту не втративши аш п'янко! любов1 до життя, аш глибоко! християнсько! в1ри в сенс всього, що юнуе, - перш за все, в сенс власного земного життя» [3, с. 402]. У данш ситуацп особливо опукло виступае, що художня л1тература - це частина культури, причому одна з найважлив1ших, основоположних.
При цьому дуже характерно, що естетизащя предмету л1тератури, вщокремлення художнього слова вщ загальнокультурного сакрального штертексту, яка розгорталася вщ час1в Просв1тництва, начебто не береться тут в розрахунок. У М. Тшло домшуе не естетичний, а етичний кут зору: «!! в1рш1 абсолютно позбавлеш романтичного флеру, умовно!, традиц1йно! "красивост1" <_> не сплетшня сл1в в майстерн1 орнаменти щкавило !!, а п1знання через слово» - для не! ключовими словами були Кшцевють, Час, В1чнють [19, с. 412-413]. Саме тому варто говорити не лише про л1тературш якосп тако! поез1!, про «сучаснють» суб'ективно-авторського словесного вир1шення (вони очевидш), а про загальнокультурне значення цих в1рш1в, про збер1гання в !хньому лон1 «досв1тн1х вогн1в» давн1х, «архетитчних» культурних 1н1ц1атив.
Висновки з даного дослщження i перспектива подальших розвщок у даному напрямку. Сл1д визнати, що «1нтервали» М. Т1лло е вдалою поетичною спробою розгорнути в л1ричному сюжет1, в лон1 «аскетично!» образносп, що складаеться в похмурий зимовий пейзаж, апокалштичний мотив майбутньо! катастрофи й художньо заперечити невщворотний морок, який цей мотив несе в соб1. За браком мюця ми полишаемо поза увагою таю особливосп манери поетеси, як довол1 вишуканий художн1й лексикон, напружений синтаксис та тонкий фошчний малюнок, яю мали б стати об'ектом окремого дослщження.
1 Так, у християнському катакомбному мистецтва Христа часом алегорично зображували у вигляд1 м1фолог1чного Орфея.
Список використано1 л1тератури
1. Абрамович С. «.умирающий и беззащитный сад объятых ужасом предчувствия растений.» / С. Абрамович // Тилл0 М. Сочинения / М. Тилло ; сост., ред., автор науч.-критич. коммент. С. Д. Абрамович. - Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - С. 382-388 ; Abramovich S. «.. .umirayushchiy i bezzashchitnyy sad obyatykh uzhasom predchuvstviya rasteniy...» / S. Abramovich // Tilló M. Sochineniya / M. Tillo ; sost., red., avtor nauch.-kritich. komment. S. D. Abramovich. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - S. 382-388.
2. Абрамович С. Художественный мир Марии Тилло / С. Абрамович // Тилл0 М. Сочинения / М. Тилло ; сост., ред., автор науч.-критич. коммент. С. Д. Абрамович. -Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - С. 389-401 ; Abramovich S. Khudozhestvennyy mir Marii Tillo / S. Abramovich // Tilló M. Sochineniya / M. Tillo ; sost., red., avtor nauch.-kritich. komment. S. D. Abramovich. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - S. 389-401.
3. Абрамович С. Структура поэтического образа у Марии Тилл0 (стихотворение «Жизненный путь») / С. Абрамович // Тилл0 М. Сочинения / М. Тилло ; сост., ред., автор науч.-критич. коммент. С. Д. Абрамович. - Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - С. 402-410 ; Abramovich S. Struktura poeticheskogo obraza u Marii Tilló (stikhotvorenie «Zhiznennyy put») / S. Abramovich // Tilló M. Sochineniya / M. Tillo ; sost., red., avtor nauch.-kritich. komment. S. D. Abramovich. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - S. 402-410.
4. Аверинцев С. С. Древнееврейская литература / С. С. Аверинцев // История всемирной литературы в 9-ти т. / АН СССР ; Ин-т мировой литературы им. А. М. Горького. - Москва : Наука, 1983. - Т. 1. - С. 271-302 ; Averintsev S. S. Drevneevreyskaya literatura / S. S. Averintsev // Istoriya vsemirnoy literatury v 9-ti t. / AN SSSR ; In-t mirovoy literatury im. A. M. Gorkogo. - Moskva : Nauka, 1983. - T. 1. -S. 271-302.
5. Дворницкая Н. Психологический автопортрет в поэзии М. Тилло / Н. Дворницкая // Тиллó М. Сочинения / М. Тилло ; сост., ред., автор науч.-критич. коммент. С. Д. Абрамович. - Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - С. 435439 ; Dvornitskaya N. Psikhologicheskiy avtoportret v poezii M. Tillo / N. Dvornitskaya // Tilló M. Sochineniya / M. Tillo ; sost., red., avtor nauch.-kritich. komment. S. D. Abramovich. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - S. 435-439.
6. Лихачев Д. С. Диалог в природе как признак жизни и одухотворения в литературе // Лихачев Д. С. Очерки по философии художественного творчества / Д. С. Лихачев. - 2 изд., доп. - Санкт-Петербург : Блиц, 1999. - С. 166-172 ; Likhachev D. S. Dialog v prirode kak priznak zhizni i odukhotvoreniya v literature // Likhachev D. S. Ocherki po filosofii khudozhestvennogo tvorchestva / D. S. Likhachev. -2 izd., dop. - Sankt-Peterburg : Blits, 1999. - S. 166-172.
7. Лотман Ю. М. Анализ поэтического текста. Структура стиха / Ю. М. Лотман. -Ленинград : Просвещение, 1972. - 371 с. ; Lotman Yu. M. Analiz poeticheskogo teksta. Struktura stikha / Yu. M. Lotman. - Leningrad : Prosveshchenie, 1972. - 371 s.
8. Михайлова М. Дальше - ... не тишина / М. Михайлова // Тиллó М. Сочинения / М. Тилло ; сост., ред., автор науч.-критич. коммент. С. Д. Абрамович. - Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - С. 424-426 ; Mikhaylova M. Dalshe - . ne tishina / M. Mikhaylova // Tilló M. Sochineniya / M. Tillo ; sost., red., avtor nauch.-kritich. komment. S. D. Abramovich. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - S. 424-426.
9. Михед П. «Печальна музыка судьбы» / П. Михед // Тиллó М. Сочинения / М. Тилло ; сост., ред., автор науч.-критич. коммент. С. Д. Абрамович. - Киев :
Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - С. 479-481 ; Mikhed P. «Pechalna muzyka sudby» / P. Mikhed // Tilló M. Sochineniya / M. Tillo ; sost., red., avtor nauch.-kritich. komment. S. D. Abramovich. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - S. 479-481.
10. Иколенко О. «Неопублшоване» - нерозгадане, непочуте... Про вiршi М. Тiлло кшця 1990-х - початку 2000-х роюв / О. Нiколенко // Тилл0 М. Сочинения / М. Тилло ; сост., ред., автор науч.-критич. коммент. С. Д. Абрамович. - Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - С. 456-457 ; Nikolenko O. «Neopublikovane» - nerozghadane, nepochute... Pro virshi M. Tillo kintsia 1990-kh - pochatku 2000-kh rokiv / O. Nikolenko // Tilló M. Sochineniya / M. Tillo ; sost., red., avtor nauch.-kritich. komment. S. D. Abramovich. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - S. 456-457.
11. Пахарева Т. Небесный топос в поэзии М. Тилло / Т. Пахарева // Тилл0 М. Сочинения / М. Тилло ; сост., ред., автор науч.-критич. коммент. С. Д. Абрамович. -Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - С. 413-418 ; Pakhareva T. Nebesnyy topos v poezii M. Tillo / T. Pakhareva // Tilló M. Sochineniya / M. Tillo ; sost., red., avtor nauch.-kritich. komment. S. D. Abramovich. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - S. 413-418.
12. Пацаранюк Ю. Архетипш символи в поези Мари Тшло (на матерiалi украшомовно! лiрики) / Ю. Пацаранюк // Тилл0 М. Сочинения / М. Тилло ; сост., ред., автор науч.-критич. коммент. С. Д. Абрамович. - Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - С. 423-448 ; Patsaraniuk Yu. Arkhetypni symvoly v poezii Marii Tillo (na materiali ukrainomovnoi liryky) / Yu. Patsaraniuk // Tilló M. Sochineniya / M. Tillo ; sost., red., avtor nauch.-kritich. komment. S. D. Abramovich. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - S. 423-448.
13. Петрухша Л. Пейзаж у контекст теори лггератури (на матерiалi слов'янсько! поези) / Л. Петрухша // Проблеми слов'янознавства. - 2002. - Вип. 52. - С. 125-134 ; Petrukhina L. Peizazh u konteksti teorii literatury (na materiali slovianskoi poezii) / L. Petrukhina // Problemy slovianoznavstva. - 2002. - Vyp. 52. - S. 125-134.
14. Прокоф'ев I. Медитативш штенци в поезп М. Тшло / I. Прокоф'ев // Тиллó М. Сочинения / М. Тилло; сост., ред., автор науч.-критич. коммент. С. Д. Абрамович. -Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - С. 440-443 ; Prokofiev I. Medytatyvni intentsii v poezii M. Tillo / I. Prokofiev // Tilló M. Sochineniya / M. Tillo ; sost., red., avtor nauch.-kritich. komment. S. D. Abramovich. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - S. 440-443.
15. Сохацька С. Диво-душа / С. Сохацька // Тиллó М. Сочинения / М. Тилло ; сост., ред., автор науч.-критич. коммент. С. Д. Абрамович. - Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - С. 432-435 ; Sokhatska Ye. Dyvo-dusha / Ye. Sokhatska // Tilló M. Sochineniya / M. Tillo ; sost., red., avtor nauch.-kritich. komment. S. D. Abramovich. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - S. 432-435.
16. Тантлевский И. Р. Оптимизм Экклезиаста / И. Р. Тантлевский // Вопросы философии. - 2014. - № 11. - С. 137-148 ; Tantlevskiy I. R. Optimizm Ekkleziasta / I. R. Tantlevskiy // Voprosy filosofii. - 2014. - № 11. - S. 137-148.
17. Тиллó М. Сочинения / М. Тилло. - Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - 500 с. ; Tilló M. Sochineniya / M. Tillo. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - 500 s.
18. Ткачук М. Екзистенцшне осмислення буття людини в лiрицi Мари Тшло / М. Ткачук // Тиллó М. Сочинения / М. Тилло ; сост., ред., автор науч.-критич. коммент. С. Д. Абрамович. - Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - С. 418424 ; Tkachuk M. Ekzystentsiine osmyslennia buttia liudyny v lirytsi Marii Tillo
/ M. Tkachuk // Tilló M. Sochineniya / M. Tillo ; sost., red., avtor nauch.-kritich. komment. S. D. Abramovich. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - S. 418-424.
19. Чикарькова М. Поэзия Марии Тилло : вызов небытию / М. Чикарькова // Тилл0 М. Сочинения / М. Тилло ; сост., ред., автор науч.-критич. коммент. С. Д. Абрамович. - Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - С. 411-413 ; Chikarkova M. Poeziya Marii Tillo : vyzov nebytiyu / M. Chikarkova // Tilló M. Sochineniya / M. Tillo ; sost., red., avtor nauch.-kritich. komment. S. D. Abramovich. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - S. 411-413.
20. Якушева Г. «Слишком много счастья - это скучно. Слишком много счастья -это страшно.» (о стихах Марии Тилло) / Г. Якушева // Тилл0 М. Сочинения / М. Тилло; сост., ред., автор науч.-критич. коммент. С. Д. Абрамович. - Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2017. - С. 426-429 ; Yakusheva G. «Slishkom mnogo schastya - eto skuchno. Slishkom mnogo schastya - eto strashno...» (o stikhakh Marii Tillo) / G. Yakusheva // Tilló M. Sochineniya / M. Tillo ; sost., red., avtor nauch.-kritich. komment. S. D. Abramovich. - Kiev : Izdatelskiy dom Dmitriya Burago, 2017. - S. 426-429.
Стаття надшшла до редакцп 05.09.2018.
S. Abramovych
M. TILLÓ'S POEM «INTERVALS» AS A CONCEPTOSPHERE OF «MELODIA OF THE SPIRIT»
The article analyzes the mental and imaginative levels of M. Tilló's poem, which represents a sharply subjective authorial interpretation of the characteristic existential anxiety of our contemporary, born of the loss of faith in the humanistic ideal of man as the ruler of his destiny. The researcher tries to reject helpless clichés like «the reflection of the beauty of native nature», to establish a system of values of the poet and to describe her a peculiar artistic expression, because the object of the image here is a delusive and elusive and profane question «what is this?» appears before the reader with a new force. Meanwhile, this poem was largely stimulated by the atmosphere of the expectation of an universal catastrophe on the border of the XX-XXI centuries («Millennium»), which predetermined a certain echo of the biblical intonation of repentance. In the dramatic landscape image, written in an emphasis on the «discolored» gamut and designed to create the impression of «the rarefaction of matter», the Christian concept of reality was reflected as a temporary and doomed to the death of existence. Reminiscences from the ancient heritage, like the Pegasus-horse, not only do not give the product a «sentimental pathos», but on the contrary, emphasize the naivety of the pre-reflective mythological consciousness, which calls from the contradictions of reality into the world of free imagination. Due to written by various-styled amphibracheus (15-12-15) and the alternation of stanzas the rhythm of the verse is intended to reproduce the movement of the lyrical plot into the algorithm «thesis - antithesis - synthesis». It just creates «intervals» are not natural cycles like «winter-spring ...», but the dynamics of the spiritual search, the process of comprehension of the essence of being and the precious role of every moment here. In this dialogue with nature and culture, the author's ego plays the leading role, giving life to the world and society with its own spiritual impulse. It also creates a special concept of the «melody of spirit», which testifies about perception of the author himself and the nature of the experience of the archetypes of the collective unconscious by him and his readers in the given historical moment. At the same time, this conceptual sphere is equally opposed to nature with its hopeless suffering, and to the «butterfly» existence of a hedonist, who does not realize the existential tragedy of being. The article can also be regarded as a contribution
to the consideration of the theoretical problem of in-depth study of the structure of poetic themes and universal components of artistic words like landscape. Key words: lyric poetry, literary landscape, conceptosphere.
УДК 82-93: 050.9 Т. С. Бакша
ТРАДИЦП ЖАНРУ КАЛЕНДАРЯ В Л1ТЕРАТУР1 ДЛЯ Д1ТЕЙ
В статт1 здтснено огляд випусшв щорiчного дитячого календаря «Дванадцять м1сяц1в», який виходив регулярно з 1958 по 1996 роки у кигвському видавництвi «Дитвидав», та проведено порiвняльний аналiз iз вiдповiдними за структурою альманахами для дтей, виданими у Ростськт та Австро-Угорськт iмперiях упродовж Х1Х - початку ХХ ст.
Ключовi слова: украгнська дитяча лтература, календар «Дванадцять м^ящв», жанрове й тематичне наповнення, сертшсть, дизайн видання.
На видавничому ринку Укра!ни вщсутнш такий широкий у недалекому минулому сегмент доросло! 1 дитячо! л1тератури, як альманах, проте вш не втрачае позицш зокрема у сучасних скандинавських видавщв (Ульф Сведберг, Лена Андерсон «Увесь рк», Лена Андерсон, Крютша Бйорк «Календар Лшне!»). Дане явище спонукало обрати зазначену форму для дослщження та здшснити спробу виявлення причин стшко! популярносп видання, його продуктивность
Проведена пошуково-аналггична робота по виявленню джерельно! бази дозволила зробити попередш висновки, що обраний вид пол1граф1чного видання перебувае в пол1 наукових штереав журналютики, л1тературознавства, мовознавства, педагопки, проте науков1 публ1кацп нечисленш. Щодо дитячого сегменту даного виду л1тератури ми заф1ксували виразну лакуну. Загалом доступш нам дослщники фокусують увагу на перюдах активносп жанру, ор1ентованого на дорослих, та його спади, вказують на причини такого стану. Нас щкавить календар як л1тературний зб1рник, адресований рецитенту-дитиш, оск1льки особлива спрямованють на дитячу аудитор1ю дозволяе прослщкувати зм1нн1сть у семантичн1й наповнюваносп категор1! «дитинство», трансформац1! у вщповщних соц1окультурному буттю способах соц1ал1зац1! д1тей. У сучасному укра!нському л1тературознавств1 л1тература для д1тей, особливо у д1ахронному зр1з1, не викликае наукового штересу загалом, хоча така 1нформац1я мае практичне застосування та могла б стати у нагод1 менеджерам видавництв, яю працюють для дггей р1зного в1ку.
Джерельною базою для нашого дослщження стали фонди вщдшу рщкюних та ц1нних видань Нац1онально! б1блютеки Укра!ни для д1тей: дитяч1 альманахи, видаш у Рос1йськ1й та Австро-Угорськш 1мпер1ях упродовж XIX - початку ХХ ст., дитяч1 альманахи, видаш на територп Укра!ни до 1923 р., випуски щор1чного дитячого календаря «Дванадцять мюящв», який виходив регулярно з 1958 по 1996 роки у ки!вському видавницга «Дитвидав» («Веселка»), а саме:
«Дванадцять мкящв. Дитячий календар на 1959 рж» (редактор - упорядник Олег Буцень, Ки!в, Дитвидав, 1958. - 241 с. Тираж 50 000; цша 80 крб. (з 1962 року -80 коп.); тверда обкладинка; енциклопедичний формат 60*901/8). З 1958 по 1996 роки
