CC BY
63проблеми фізичного виховання і спорту № 6 / 2010 -----------------------------------------
Здоровий спосіб життя - основна умова профілактики девіантної поведінки підлітка (історичний аспект)
Будаг’янц Г.М.
Луганський національний університет
Анотації:
Розглядаються підходи вчених до понять „здоровий спосіб життя”, „девіантність”, „група соціального ризику”, „важковиховуваність”, „делінквентність”. Розкриваються основні компоненти та елементи здорового способу життя (раціональний режим праці та відпочинку; оптимальний раціон харчування; рухова активність; особиста гігієна; відсутність шкідливих звичок). Підкреслюється, що особливе значення для формування здорового способу життя підлітків має організація поза-класної та позашкільної роботи.
Ключові слова: здоровий спосіб життя, профілактична діяльність, девіантна поведінка, підліток.
Будагьянц Г.Н. Здоровый способ жизни -основное условие профилактики девиантного поведения подростка (исторический аспект). Рассматриваются подходы учёных к понятиям «здоровый способ жизни», «девиантность», «группа социального риска», «трудновоспитуемость», «делинквентность». Раскрываются основные компоненты и элементы здорового способа жизни (рациональный режим труда и отдыха; оптимальный рацион питания; двигательная активность; личная гигиена; отсутствие вредных привычек). Подчёркивается, что особое значение для формирования здорового способа жизни подростков имеет организация внеклассной и внешкольной работы.
здоровый способ жизни, профилактическая деятельность, девиантное поведение, подросток.
Budagjans G.N. . Healthy way of life -the main condition of teenager’s deviant behaviour prevention (historical aspect). In the article is examined the scientific approaches to the notions “healthy way of life”, “deviant”, “groups of social risk”, “difficulty to be brought up”, “delinquency”. The main components and elements of healthy way of life are revealed (rational work-rest cycle, healthy eating, physical activity, personal hygiene, absence of bad habits). The paramount importance of the arrangement of extracurricular and out-of-school work for healthy way of life formation for deviant teenagers is underlined.
healthy way of life, preventive activity, deviant behavior, teenager.
Вступ.
Складні і суперечливі процеси, які відбуваються в Україні на межі тисячоліть - нестабільність соціально-економічного та політичного розвитку, кризові явища,
- привели до зростання бездоглядності, пияцтва, злочинності, наркоманії та правопорушень серед підлітків, посилення влади вулиці над дітьми, збільшення кількості дітей, які попадають до в’язниць та психіатричних лікарень.
У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті особлива увага приділяється вихованню особистості, здатної орієнтуватися „в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки”, підготовленої до життя і праці в суспільстві. Розв’язання цього завдання вимагає посилення профілактичної діяльності в молодіжному та дитячому середовищі, виховання у підростаючого покоління здорового способу життя.
Вивчення та узагальнення науково-педагогічних джерел з зазначеної проблеми дозволяє зробити висновок про те, що питання організації здорового способу життя та профілактики девіантної поведінки в молодіжному середовищі розглядаються фахівцями в таких основних напрямах:
• основні характеристики властивостей підлітка, що спрямовані на організацію здорового способу життя (Н.Бібік, О.Овчарук, О.Пометун, О.Савченко та інші);
• організація соціально-педагогічної діяльності з молоддю та підлітками взагалі та підлітками девіантної поведінки зокрема (О.Безпалько, З.Зайцева, І.Звєрєва, Г.Лактіонова, В.Оржеховська, Л.Романовська, В.Сидоров, С.Толстоухова, І.Трубавіна, М.Фіцула, Л.Штефан та інші)
• створення здоров’язберігаючого освітнього середовища (В.Беспалько, Ю.Бойчук, О.Іонова, С.Омельченко, О.Савченко та інші) .
Однак проведений аналіз науково-педагогічних
© Будаг'янц Г.М., 2010
джерел свідчить про те, що питання виховання здорового способу життя як основної умови профілактики девіантної поведінки підлітків у історичній ретро-спективі залишилися поза увагою дослідників.
Робота виконана за планом НДР Луганського національного університету.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета статті полягає у з’ясуванні змісту виховання здорового способу життя як основної умови запобігання девіантної поведінки підростаючого покоління на різних етапах розвитку суспільства.
Результати дослідження.
Аналіз науково-педагогічних джерел свідчить про те, що сучасними дослідниками по-різному трактується поняття «здоровий спосіб життя», фахівцями дають різні його визначення.
Так, одні науковці (Л.Корнічик, С.Омельченко) уважають здоровий спосіб життя умовою й основою гармонійного людського життя; А.Цьось - нормою щоденного буття, важливою потребою людини; Л.Альошина
- системою індивідуальних виявів особистості в різних сферах діяльності; Ю.Компанієць - плодом духовних і фізичних зусиль людини; О.Маюров - життям, наповненим духовністю, моральністю, повноцінним здоров’ям, щастям і працею.
Водночас більшість науковців (Ю.Бойчук, О.Вакуленко, М.Гончаренко, О.Жабокрицька, С.Закопайло, С.Кондратюк, С.Лапаєнко,
В.Оржеховська, С.Омельченко, О.Яременко та інші) розглядають здоровий спосіб життя як спосіб життєдіяльності, що спрямований на збереження й зміцнення фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я - свого й оточення.
Здоровий спосіб життя включає такі основні елементи як: раціональний режим праці й відпочинку; оптимальний раціон харчування; рухова активність; особиста гігієна; відсутність шкідливих звичок.
Ученими (Н.Бібік, О.Овчарук, О.Пометун,
О.Савченко та інші) визначено основні характеристики властивостей підлітка, або здоров’язберігаючі компетентності, що спрямовані на організацію здорового способу життя, а саме:
- усвідомлення й адекватна оцінка власних потреб і реальних можливостей їх задоволення; ціннісне ставлення та установка на здоров’я;
- знання про основні засади здорового способу життя;
- володіння вміннями (спілкування, поведінки в умовах небезпечних і конфліктних ситуацій) урівноваження зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають на здоров’я;
- навички раціональної організації повсякденного життя (режиму праці й відпочинку, рухової активності, харчування, особистої гігієни, відсутність шкідливих звичок).
З огляду на це, можна стверджувати, що формування здорового способу життя як процес засвоєння певного способу життєдіяльності передбачає: усвідомлення цінностей здоров’я та настанову на ЗСЖ; оволодіння знаннями про основні засади ЗСЖ; набуття вмінь урівноваження зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають на здоров’я (спілкування, поведінки в умовах небезпечних і конфліктних ситуацій); навичок раціональної організації повсякденного життя (ритму праці й відпочинку, режиму харчування й рухової активності, особистої гігієни, викорінення шкідливих звичок).
Питання змісту профілактики девіантної поведінки підлітка насамперед вимагає з’ясування співвідношення понять, які широко використовуються в сучасній педагогічній науці і взаємопов’язані між собою. Це: “девіантність”, “делінквентність”, “група соціального ризику” та “важковиховуваність”.
Аналіз науково-педагогічної літератури дозволяє дійти висновку, що серед сучасних дослідників немає єдності підходів до з’ясування суті даних термінів. Наприклад, М.Галагузова та П.Павленок ототожнюють поняття “діти девіантної поведінки” й “групи ризику”. Іншої думки дотримується С.Тетерський, який вважає поняття “діти групи соціального ризику” більш широким у порівнянні з терміном “діти, які мають відхилення в поведінці”.
Для з’ясування співвідношення даних термінів скористуємося довідковою літературою. Згідно з визначенням, даним у “Словнику-довіднику для соціальних працівників та соціальних педагогів” за редакцією А.Капської, під девіантною поведінкою будемо розуміти “дії і вчинки людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним шаблонам і стандартам поведінки” [3, с. 59]. Отже, до даної категорії можуть належати як обдаровані діти, так і правопорушники.
Різновидом девіантної поведінки є делінквент-ність, тобто сукупність противоправних вчинків та злочинів, за яку вже передбачається карна відповідальність [3, с. 61]. Отже, поняття “девіантна поведінка” більш широке у порівнянні з терміном “делінк-вентна поведінка”.
Окремі автори, наприклад, М.Галагузова, поряд з термінами “девіантна та делінквентна поведінка”, застосовують і поняття “кримінальна поведінка” [5]. Вважаємо, що немає потреби перевантажувати педагогічну науку зайвими термінами та поняттями, тому що делінквентна поведінка, яка передбачає карну відповідальність, тотожня кримінальній.
Терміни “групи ризику”, або “групи соціального ризику” в науковій літературі трактуються як спільноти, об’єднання, угруповання дітей, схильних до скоєння делінквентних дій [3, с. 62]. Таким чином, поняття “діти групи ризику” більш широке в порівнянні з категорією “діти девіантної поведінки”, тому що до першої категорії належать як неповнолітні, що мають певні відхилення в поведінці, так і нормальні підлітки, які в силу різних обставин опинились у кризовому стані (утікачі, жертви злочину тощо).
Підлітків, які мають певні аномалії від прийнятих у суспільстві правил поведінки, називають важкими, або важковиховуваними [5, с. 214].
Одним із перших термін “відхилені від норми” увів до наукового обігу В.Сорока-Росинський у праці “Трудновоспитуемые” [4, с. 397]. Отже, поняття “важкі у виховному відношенні діти” включає в себе як виховання неповнолітніх, що мають певні відхилення від загальноприйнятої норми (тобто дітей девіантної поведінки), так і нормальних дітей, які в силу характеру, або інших причин потрапляють до даної категорії.
Підтвердження цієї думки знаходимо й в архівних джерелах. Їх аналіз дозволяє виділити такі категорії “важких” дітей:
- діти з слабкою психофізичною організацією (нормальні діти);
- діти, що перебувають в умовах оточення, яке “мало свої етичні уявлення і норми поведінки, які не пов’язуються з етикою та нормами поведінки сучасного суспільства” (діти “девіантної” поведінки) [7, арк. 33; 8, арк. 76].
Взагалі, за слушною думкою О.Калашникова, “вироблення науково обґрунтованої типології важко-виховуваного дитинства, — справа майбутнього” [2, с. 415].
Вивченню проблем соціально-педагогічної підтримки, допомоги й захисту людей різного віку, які мають певні соціальні відхилення або фізичні вади, присвячена спеціальна галузь соціально-педагогічних знань— віктимологія. У педагогічній науці цей термін започаткував А.Мудрик у 1991 році.
Спеціальному ж проведенню комплексу профілактичних заходів з метою попередження девіантної поведінки та правопорушень серед підлітків і молоді, з’ясуванню причин, умов і факторів соціальних відхилень серед молоді, визначенню їх суті та закономірностей; шляхів і способів подолання відхиленої поведінки присвячена відносно молода галузь педагогічних знань - превентивна педагогіка.
Вивчення праць учених дозволяє стверджувати, що до категорії дітей девіантної поведінки належать: наркомани, хворі на алкоголь, повії, діти, що схильні до самогубства (суїциду), а також неповнолітні правопорушники.
проблеми фізичного виховання і спорту № 6 / 2010
Варто зазначити, що іноді вчені (А.Меликсетян, П.Павленок) виділяють у окрему категорію дітей з соціальними відхиленнями і токсикоманів. Вважаємо, що в цьому немає потреби, тому що, як відомо, токсикоманія — різновид наркоманії.
Щодо питання дитячої проституції, то вивчення й узагальнення науково-педагогічної літератури дозволяє стверджувати, що ця проблема має глибоке історичне коріння і, мабуть, існує з моменту виникнення людства. “Даний соціальний феномен (проституція
— Г.Б.),— пише М.Галагузова, — зафіксовано в історії у Y1 в. до н.е., хоча, скоріше всього, це явище існувало й раніше і пов’язане з ім’ям Соломона, який вважається першим відомим організатором публічних будинків, тому що він купував жінок і пропонував їх у “загальне користування” за внесення певної платні” [5, с. 263].
На основі аналізу архівних джерел та наукових праць ми дійшли висновку, що проблема проституції взагалі й дитячої зокрема до початку ХХ ст. розглядалась тільки як медико-правова.
У 20-ті — першій половині 30-х рр. ХХ століття питання проституції серед підлітків почали вивчатися вже в межах соціально-педагогічної науки, але дану категорію дитячого населення було просто віднесено до безпритульних дітей, і з ними проводилась така ж педагогічна робота, як і з сиротами, напівсиротами, бездомними та бездоглядними підлітками. Проте даний феномен вимагає свого спеціального всебічного вивчення.
Питання попередження дитячої розпусти одним із перших у своїх працях порушив А.Макаренко. Зміст профілактичної діяльності, за переконанням автора, полягав у здійсненні правильного статевого виховання підлітків шляхом довірливої бесіди на теми моралі та гігієни.
З другої половини 30-х і до другої половини 80-х рр. ХХ ст. проблема дитячої проституції як така, що була далека й чужа для майбутнього комуністичного суспільства, у педагогічній періодиці та літературі взагалі не порушувалась. І тільки з другої половини 80-х рр. ХХ ст. у зв’язку з винайденням вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) та поширенням його в колишньому СРСР, завдяки процесам гласності, демократизації та лібералізації суспільства це питання знову набуває гостроти і вимагає свого термінового розв’язання. Але, на превеликий жаль, вивченню цієї важливої проблеми присвячені тільки окремі дослідження.
“Зараз (кінець 80-х рр. ХХ ст. — Л.Ш.), - відзначає А.Меликсетян, — ми повинні визнати, що такі негативні явища, як розпуста, наркоманія, пияцтво, токсикоманія ... мають місце й у нашій країні” [1, с. 55]. “... У цьому архіскладному питанні, — продовжує далі свою думку автор, — на сьогоднішній день ми зайшли у безвихідь, тому що не маємо чіткого уявлення, яку тактику й стратегію обрати далі, що робити” [1, с. 55]. Зміст педагогічної діяльності з підлітками-повіями вчений, як і А.Макаренко, зводив лише до здійснення профілактичної роботи (педагогічно доцільної організації правового виховання) й залучення до цієї діяльності спеціалістів різного
фаху (психологів, педагогів, медичних працівників та юристів) [1, с. 58].
Укурсі лекцій із соціальної педагогікиМ.Галагузова [5] вже більш детально розглядає проблему дитячої проституції. Автор дає визначення, розкриває особливості та виділяє основні причини статевої деморалізації підлітків; характеризує її наслідки; визначає типологію проституції і виділяє фактори, що стримують її розвиток, але особливості змісту, форм та методів соціально-педагогічної роботи з даною категорією дитячого населення вчений не досліджує.
Отже, незважаючи на важливість та актуальність проблеми дитячої проституції і в наш час, вона, на жаль, ще не є остаточно вивченою і вимагає свого спеціального глибокого й всебічного дослідження в педагогічній науці.
Аналіз та узагальнення сучасної довідкової і науково-педагогічної літератури дозволяє дійти висновку, що в соціальній педагогіці проблема організації педагогічної діяльності з дітьми, схильними до самогубств, також не є вивченою.
“У радянські часи, — пише В.Тюріна, — дитині, яка робила замах на власне життя, було визначено тільки один шлях — до психіатричної лікарні, й іншої допомоги суспільство не могло запропонувати” [6, с. 55-56].
Отже, виходячи з того, що питання дитячої проституції та самогубства вимагають свого спеціального всебічного вивчення, у даній статті ми обмежились тільки питаннями організації профілактичної роботи з дітьми, схильними до вживання алкоголю і наркотиків, та здійснення правопорушень.
Аналіз психолого-педагогічних джерел дає можливість для висновку, що особливу значущість для формування здорового способу життя зазначеної категорії підлітків має організація позаклас-ної (О.Гауряк, О.Жабокрицька, Т.Лясота, В.Рева) та позашкільної (Т.Лясота, І.Шеремет) діяльності.
Так, позакласна діяльність є невід’ємним компонентом освітньої структури, що сприяє всебічному, гармонійному розвитку особистості підлітка, формуванню його здорового способу життя. Домінуюча роль у організації позакласної роботи належить класному керівнику, який діє у співдружності з іншими педагогічними працівниками школи. Педагогічними умовами виховання основ здорового способу життя підлітків у позакласній діяльності є: організація факультативних і гурткових занять, різноманітних виховних заходів з основ здорового способу життя у позаурочний час; залучення кожного учня до різноманітної виховної діяльності з урахуванням вікових та психофізичних особливостей; запровадження режиму дня та систематичне дотримання його підлітками як моделі здорового способу життя.
Система позашкільної освіти - це освітня підсистема, що включає державні, комунальні, приватні позашкільні навчальні заклади; інші навчальні заклади як центри позашкільної освіти у позауроч-ний та позанавчальний час; гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, фізкультурні та спортивно-оздоровчі заклади.
висновки.
Таким чином, саме організація позакласної та по- 1.
зашкільної освіти спроможна частково компенсувати недоліки у вихованні та розвитку дитини в сім'ї, за- 2.
пропонувати змістовне дозвілля, зайнятість за інтер- 3.
есами у позаурочний час, сприяти профілактиці деві-антної поведінки у дітей підліткового віку. 4.
Перспективу подальших досліджень вбачаємо в здійсненні порівняльного аналізу щодо виховання 5.
здорового способу життя підлітків в Україні та про- 6.
відних країнах світу.
7.
S.
Література:
Меликсетян А.С. Социальные причины отклоняющегося поведения девушек / А.С. Меликсетян. // Советская педагогика. — 1990. — №10. — С.53-59.
Педагогическая Энциклопедия: В 4-х томах. — М., 1964-1968. Словник-довідник для соціальних працівників та соціальних педагогів / За ред. А.Й.Капської — К.: Український державний центр соціальних служб для молоді України, 2000. — 260 с. Сорока ГІ. Сучасні виховні системи та технології. / Г.І. Сорока.
— Х.: Ранок, 2002. — 128 с.
Социальная педагогика: Курс лекций. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. — 416 с.
Тюріна В.О. Причини самогубств дітей і підлітків / В.О. Тюріна // Педагогіка і психологія. — 1998. — №2. — С.53-61. Матеріали про роботу дитячих містечок інтернатного типу у Полтавському і Харківському округах, 1926-1930 рр. — ф.166.
— оп.6.— спр.2432. — 122 а.
Протоколи засідань пленуму науково-педагогічного кабінету, кабінету прикладної психології, комісії комуністичного дитячого руху, 1923 р. — ф.166. — оп.3. — спр.853. — 122 а.
Надійшла до редакції 25.05.2010р. Будаг’янц Георгій Миколайович [email protected]
